355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Александр Беляев » Аріель » Текст книги (страница 12)
Аріель
  • Текст добавлен: 13 апреля 2020, 04:00

Текст книги "Аріель"


Автор книги: Александр Беляев



сообщить о нарушении

Текущая страница: 12 (всего у книги 14 страниц)

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ. ЗАКОНТРАКТОВАНИЙ НЕБОЖИТЕЛЬ

Аріель не бачив, що сталося далі, але наслідки неважко було вгадати: повний провал місіонерської діяльності пастора Кінгслі, що загрожував йому, можливо, навіть засланням у глуху парафію провінціальної Англії.

Син директора американського циркового тресту Джемс Четфілд і директор управління пересувних цирків Едвін Грігг приїхали в Індію з десятком пересувних цирків шапіто. Четфілд і Грігг керували гастролями, водночас вивчаючи “місцевий ринок”. Але основним їх завданням була вербовка в Індії виконавців для виступів в Америці. Адже публіці необхідно подавати все нові й нові номери, а європейські гастролери-наїзники, гімнасти, еквілібристи, фокусники мало чим відрізнялись од американських. Екзотика могла б мати успіх. І Четфілд і Грігг у кожному місті і навіть невеличкому селі, через які їм доводилось проїжджати, відвідували базари, ярмарки, народні свята і знайомилися з місцевими народними видовищами, ярмарковими акробатами, заклинателями змій, співаками, музикантами, факірами, фокусниками, відбираючи найкращих із них для свого цирку.

Індуси не дуже охоче погоджувалися залишити батьківщину і вирушити у далеку подорож, але Грігг показував їм на долоні американські долари, пропонував аванси, обіцяв великі заробітки і в такий спосіб підібрав значну екзотичну трупу.

Разом з Четфілдом він уже складав проект ефектного видовища “Таємниці Індії” з розкішною декорацією, мавпами, папугами, буйволами, слонами, крокодилами, факірами.

Одного разу Четфілду потрапив на очі листок місцевої англійської газети, в якій була вміщена стаття під заголовком: “Хто ж, нарешті, він?” У статті говорилося про таємничу літаючу людину, яка час від часу з’являлася то в одному, то в другому місці, безслідно зникаючи.

Четфілд прочитав статтю і, сміючись, передав Гріггу.

– Ось вони, містер Грігг, чудеса Індії! Про які тільки дурниці не пишуть місцеві газети! Очевидно, індійська публіка ще довірливіша і дурніша, ніж американська. На таку газетну вигадку не наважився б, мабуть, жоден з наших журналістів.

Грігг уважно прочитав статтю і сказав:

– Добре було б залучити цю літаючу людину до нашої трупи.

– Ще, б пак! – розреготався Джеме Четфілд.

– Я говорю цілком серйозно, – відповів Грігг. – Мені вже доводилося розмовляти про літаючу людину з деякими із завербованих нами індусів. І вони запевняють, що це не вигадка.

– Але ніхто з них, звичайно, не бачив її?

– Приборкувач змій... ніяк не можу запам’ятати його ім’я, запевняв, що на власні очі бачив літаючу людину, коли та викрала якогось хлопчика з ярмарку і полетіла з ним невідомо куди.

Четфілд недовірливо похитав головою.

Але йому незабаром довелося повірити в існування літаючої людини: на шляху циркового маршруту все більше зустрічалося людей, які запевняли, що на власні очі бачили літаючу людину і навіть вказували місцевість, де вона зараз перебуває. Зацікавлений не на жарт Четфілд розпорядився навіть змінити маршрут, аби тільки розшукати літаючу людину.

Так Четфілд і Грігг зустрілися з Аріелем біля церкви і поговорили з ним спочатку коротко в автомобілі, а потім і грунтовно.

Практичні янкі зовсім не цікавилися, що являє собою Аріель, як він літає, яке його минуле.

Коли б навіть Аріель сам сказав: “Я безплотний дух. Я ангел”, Джеме Четфілд, не дивуючись і ні на секунду не задумуючись, відповів би: “Ол райт! Я пропоную вам ангажемент. Які ваші умови?”

З такою ділового лаконічністю Четфілд і говорив з Аріелем.

– Містер... містер?

– Бен, – відповів Аріель.

– Ол райт, містер Бен. Ми зацікавлені тим, що ви умієте літати. Ставайте до нас на роботу. Ви будете літати в Америці і одержувати за це добру винагороду.

Аріель знав, що Америка далеко від Індії. Але за океаном він буде в безпеці. Треба дістати цю самостійну роботу за добровільною згодою і потім прилетіти сюди за друзями. Сама доля йде йому назустріч. І, недовго думаючи, він погодився.

Такою відповіддю містер Четфілд був зовсім спантеличений. Чи не з ангелом, справді, вони мають діло? Погоджуватися, не поторгувавшись, навіть не поцікавившись, скільки йому платитимуть! Невже цей оригінал не розуміє, що він “sans pair”, як кажуть французи, не має собі рівного і, отже, може заломити будь-яку суму? А якщо він не ангел і не ідіот, то злочинець, якому хочеться якнайшвидше втекти за океан, куди, очевидно, перелетіти сам він не може. Недарма Грігг говорив про викрадення хлопчика... Та чи не все одно? Головне – можна нажити великі гроші.

Старий, досвідчений Грігг скоріше розгадав Аріеля: цей юнак просто не знає ні життя, ні ціни собі.

– Ну, про умови ми ще поговоримо, – втрутився Грігг в розмову, побоюючись, як би директорський синок сам не навів Аріеля на думку про те, що він унікум. – Про платню ми завжди домовимося.

– Я б хотів тільки...

Четфілд і Грігг насторожилися.

– Що б ви хотіли?

– Перш ніж ми вирушимо за океан, мені хотілося б відвідати два місця... Побачити моїх друзів і... ще одну особу. Причому, можливо, мені буде потрібна ваша допомога...

– Звичайно, певна річ, ми до ваших послуг, містер Бен. Усе, що нам під силу!

– Ну, що ви скажете, містер Грігг? – спитав Четфілд, коли вони залишилися самі.

– Скажу, що ми знайшли скарб, містер Четфілд. Індія – справді країна чудес.

– Треба буде подбати про рекламу, – зауважив Джемс. Реклама була його улюбленою пристрастю.

– Цей пастор не знайшов свого покликання. Йому б цирковим режисером бути. Придумав блискучий номер. Але чому б нам не скористатися цим вшестям для нашої реклами? Треба домовитися з Беном. Нехай до висоти п’ятдесяти метрів він грає на користь пастора, а вище – в наших інтересах. Адже ми купили Бена! Він вихвалятиме з неба наш цирк.

Грігг заперечував, вважаючи цю витівку мало практичною і навіть безтактною. Впертий Джемс наполягав, і Гріггу довелося поступитися.

Старий Грігг мав рацію: ця небесна реклама завдала їм чимало клопоту і неприємностей. Довелось мати справу з представниками церкви й англійської адміністрації.

Зате в іншому питанні Грігг не поступився. Четфілд почав мріяти про те, як вони демонструватимуть в Америці літаючу людину, і захотів телеграмою оповістити Америку про те, що незабаром прибуде літаюча людина. “Світове чудо!”

Грігг, який посивів на арені цирку і прекрасно знав психологію публіки, гаряче заперечував. Звичайно, публіка піде дивитися літаючу людину, як вона ходила дивитися перші польоти на аероплані, і на цьому можна нажити чимало. Проте люди швидко до всього звикають. Хто тепер платитиме гроші за те, щоб подивитися на аероплан у польоті? Те ж саме буде і з літаючою людиною! Хто подивиться на нього один-два рази, втретє вже не піде.

– Але ми встигнемо нажити мільйони! – гарячився Джемс.

– А чому б нам не нажити десятки мільйонів? – заперечував Грігг.

– Як же ви думаєте зробити це? Як хочете використати Бена?

– Насамперед забудьте, що він уміє літати. Не повідомляйте про це в Америку і в дорозі нікому не кажіть. Зрозумійте, публіці набридає все, крім одного – боротьби, змагання, з їх вічною зміною несподіваних ситуацій і невідомістю фіналу. Перед найрідкіснішими в світі тваринами публіка зупиняється лише на хвилини, а на якісь дурні бої півнів ладна дивитися годинами. Пристрасті розгоряються, люди хвилюються, б’ються об заклад.

– Я, здається, починаю розуміти вас. Мабуть, ви маєте рацію, – подумавши, сказав Четфілд.

– На всі сто процентів, – переконано відповів Грігг.

Знайшовши неоціненний скарб в особі Бена, Четфілд і Грігг вирішили передати ведення справ в Індії найстарішому керівникові одного з цирків і негайно разом з Беном виїхати в Америку.

Коли вони виїхали з містечка, загубленого серед гір, полишивши на пастора виплутуватися з становища, Джеме запитав Аріеля, кого він хотів відвідати.

Аріель одверто розповів американцям свою історію. Четфілд був од неї в захопленні і нерідко перебивав Аріеля сміхом.

Грігг думав: “Бен-Аріель, очевидно, жертва чиїхось підступів. Хто знає, може, він син багатих і знатних батьків. Це треба мати на увазі. Лоліта – скороминуче юнацьке захоплення. Чому б і не заїхати до цієї дівчинки-вдови? Кінець кінцем можна взяти з собою Лоліту, Нізмата, Шарада і якось улаштувати їх. Але Аріель хоче побувати в Дандараті і побачитися з Пірсом. Краще цього уникнути. Пірс, очевидно, небезпечний конкурент. Звичайно, вони – Грігг і Четфілд – постоять за Аріеля і не допустять, щоб Пірс заволодів ним. Риск, одначе, залишається риском. Аріель, який так охоче погодився поїхати в Америку, щоб бути якнайдалі від Пірса, сам шукає побачення з ним. Для чого? Аріель каже – щоб довідатися про таємницю свого походження, яку Пірс, безумовно, повинен знати. Нехай так! Але, дізнавшись про своє походження, чи не захоче Аріель повернутися до рідних, замість того щоб їхати в Америку?..”

Своїми побоюваннями Грігг поділився з Четфілдом. Цього разу Четфілд і Грігг швидко дійшли згоди: вжити всіх заходів до того, щоб Аріель не заїжджав у Дандарат і не бачився з Пірсом. А якщо Аріель усе ж побачиться з ним і дізнається про своє походження, то на цей випадок заздалегідь узяти з Аріеля зобов’язання працювати в цирку не менше ніж рік. Тільки при такій умові вони гарантують йому свою допомогу під час зустрічі з Пірсом. Аріель прийняв ці умови.



РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ. ВСЕ МИНАЄ, ЯК СОН

Увечері, у вогнях заходу, з’явилося мармурове, золотоверхе громаддя палаців Раджкумара. Побачивши їх, Аріель відчув, як сильно забилося в нього серце. Адже й доля Шьями теж цікавила його. Проїжджаючи мимо палаців, він дивився на балкони, і йому здалося, що на одному з них він бачить Шьяму. Але це могла бути й інша жінка, схожа на неї. Перелетіти відстань од автомобіля до балкона він міг би за одну хвилину, але Четфілд узяв з нього слово не літати, і Аріель стримався.

Ось і озеро, і гай, а за ним – хатина Нізмата. Хвилювання Аріеля посилилось, йому ще більше захотілося шугнути вгору і помчати до своїх друзів.

Щоб не заважати побаченню, Грігг наказав шоферові зупинитися біля мангових дерев, з яких колись Аріель зривав плоди для Шарада.

Аріель вийшов з машини і побачив недалечко Шарада й Лоліту. Не маючи сил стриматися, він побіг, ледве торкаючись ногами землі. Бачачи це, Грігг сказав Четфілду:

– Погляньте, як він біжить! Ми з нього зробимо світового бігуна.

Лоліта й Шарад, які сиділи на східцях ґанку, побачивши сагиба, що швидко наближався, підвелися. Вони не впізнали Аріеля. І раптом Шарад закричав:

– Дада! – І кинувся назустріч другові, але зупинився збентежений: на Аріелі був чудовий європейський костюм, капелюх-панама. Волосся коротко підстрижене.

– Ну, що ж ти? – із сміхом вигукнув Аріель, обняв і розцілував хлопчика, який вчепився в його руку.

А Лоліта, яка теж уже впізнала Аріеля, зробила пронам[11]11
  Пронампривітання молодшого старшому.


[Закрыть]
, схилившись до землі. Знову перед Аріелем стояла ця стіна схиляння!.. Аріель хотів обняти Лоліту, сказати, що він любить її, хоче, щоб вона стала його дружиною. Але цей поклін зв’язав його рухи й думки.

– Здрастуй, Лоліта!.. От бачиш, я виконав свою обіцянку!.. – зніяковіло сказав він, підходячи до дівчини. – Я приїхав. А де Нізмат?

– Він зовсім хворий, – відповіла Лоліта, захоплено дивлячись на Аріеля.

Аріель швидко ввійшов у хатину. В сутінках він побачив Нізмата, що лежав на циновці. Аріель привітався з стариком, в очах якого спалахнула радість.

– Пане! Ти? Лоліта мала рацію! Ти не міг померти. І ти прийшов до мене. Дякую тобі! – говорив він через силу. – Бачиш, помираю...

– Ти не помреш, Нізмат! – заперечив Аріель, беручи висохлу руку старика.

– Усе народжене мусить умерти, – спокійно відповів він. – Сухі квіти не повинні засмучувати погляд, і їх спалюють...

Аріель почав заспокоювати старика. Ні, Нізмат скоро видужає, Аріель пришле лікаря, і Нізмат, коли набереться сил, поїде в Америку разом з Лолітою і Шарадом. Аріель кохає Лоліту і хоче, щоб вона була його дружиною.

Нізмат думав, заплющивши очі і повільно рухаючи поперед себе руками, ніби відганяючи щось. Потім заговорив. Він дякував Аріелю за високу честь. Доля Лоліти дуже непокоїть його. Вона заявила, що ні за кого не піде заміж. Адже сліпа Тара сказала, що вона прокляне сина, коли той одружиться з Лолітою. І Лоліта відмовилась од Ішвара ще раніше. Ішвар з відчаю пішов у місто і відтоді не з’являвся. Коли Нізмат помре, що буде з Лолітою? Але боги, напівбоги й сагиби не женихи для убогої дівчини.

– Сам Крішна був би щасливий мати таку дружину! – Гаряче заперечив Аріель.

Нізмат ледве посміхнувся, розплющив очі ї, глянувши на Аріеля, спитав:

– Але чи ж буде щасливою дружина в такому нерівному шлюбі?

Аріель збентежився, а потім став палко доводити Нізмату можливість цього шлюбу.

Одначе він розумів, що забрати з собою Лоліту зараз він не зможе. Не можна Нізмата залишати самого або тільки з Шарадом.

– Ну, ми ще поговоримо про це, – сказав засмучений Аріель і вийшов на веранду.

– Лоліта! – сказав Аріель, узявши її за руку. – Я пришлю лікаря, і дідусь одужає... Тільки не запрошуйте знахаря. Він уб’є Нізмата, як убив його сина. Я мушу їхати, але я ще повернусь, Лоліта. Я візьму вас із собою, коли дідусь одужає. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною!

Він не одривав погляду від блідого обличчя Лоліти. Воно було прекрасне, але виражало швидше страждання й переляк, ніж радість, і це завдавало Аріелю гострого болю. Як він хотів би зробити щасливою цю дівчину!

– Чому ж ти мовчиш, Лоліта?

– Я не знаю, що відповісти, пане мій.

– Але ти... любиш мене?

Дівчина стояла, опустивши очі. її рука тремтіла в руці Аріеля.

– Вона весь час чекала тебе, весь час говорила тільки про тебе! – закричав Шарад. – І ми поїдемо. Всі разом!

– Зачекайте, я зараз повернусь! – сказав Аріель і швидко пішов до машини.

– Пробачте, містери, але ви, здається обіцяли мені трохи грошей?.. – зніяковіло почав він. – Мій друг, старий Нізмат, дуже хворий, йому потрібні лікарі і ліки...

Грігг охоче дав Аріелю кілька крупних кредиток і нагадав, що треба поспішати з від’їздом. Грігга зараз мало цікавили гроші, головне – забрати з собою Аріеля. І якщо для бідної індійської родини це була значна сума, то за масштабами американського циркового тресту – зовсім мізерна.

Аріель з почуттям щирої вдячності взяв гроші.

“Який я був дурень, – думав він, повертаючись. – Треба було раніше взяти у них гроші і купити подарунки. Нізмату – люльку і доброго тютюну, Лоліті – шарф і браслети, а Шараду – трикотажну смугасту сорочку. Які б вони були раді! Але я пришлю їм...”

– Ось, Нізмат, візьми ці гроші, – сказав він, повернувшись до старика. – Неодмінно виклич лікаря. І якнайкраще харчуйся. Я надсилатиму вам гроші. Одужуй скоріше До побачення, Нізмат!

– Дякую. Прощай! – відповів Нізмат.

На ґанку Аріель підійшов до Лоліти і поцілував її в чоло.

– Прощай, моя Лоліта! Бережи дідуся й Шарада. Я надсилатиму вам гроші й посилки, і писатиму листи, і скоро повернусь за вами.

Лоліта, як у маренні, сказала, дивлячись в простір;

– Я чекатиму тебе, але сни минають... Усе минає, як сон... Майа!

Аріель з подивом глянув на неї, потім посміхнувся і вигукнув:

– Це, люба, не мине, як сон! Чекай мене!

– Візьми мене з собою, дада! – благав Шарад, ластячись.

– Я буду дуже радий, якщо ти поїдеш зі мною, Шарад Але, мабуть, Лоліті буде дуже важко самій з хворим дідусем?

– Так, це правда, – зітхаючи, відповів Шарад. – Треба зачекати, поки дідусь одужає, і тоді ми всі поїдемо до тебе.

– Я сам прилечу за вами.

Повільно, з важким почуттям Аріель повертався до автомобіля.

Гудок – і автомобіль рушив.

Аріель їхав у глибокій задумі. Навіщо він залишив їх? Чого їде в далеку, невідому Америку? Що його чекає там? Чи не краще було залишитися з Лолітою, Шарадом, Нізматом?.. Але він знову став би беззахисною літаючою людиною, іграшкою долі, здобиччю злих людей. Занапастив би себе і Лоліту. Ні, він робить правильно! Спочатку треба завоювати волю, міцно стати на ноги, узнати все про себе, і тоді він з’єднається з своїми друзями, щоб ніколи більше з ними не розлучатися.

А в його вухах усе ще лунали загадкові слова Лоліти:

“Сни минають... Усе минає, як сон... Майа!”



РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ. “ВИСОКА” РОЗМОВА

Пірс і вся його теософічна компанія вже почали миритися з думкою про втрату Аріеля. Літаюча людина ще раз змусила говорити про себе “чудом пастора Кінгслі”, яке, за словами газет, виявилося спритною рекламою американського циркового тресту. Після цього Аріель зник, очевидно захоплений американськими циркачами. Пірс розумів, як трудно вирвати Аріеля з їх рук. Це міг би ще зробити опікун Боден. І Пірс повідомив Бодена і Хезлона в Лондон про стан речей:

“Якщо ми й почуємо, – писав Пірс, – про літаючу людину, то найімовірніше з Сполучених Штатів Америки, куди і повинні бути спрямовані ваші розшуки”.

Пірс котячими кроками йшов через двір Дандарата, прямуючи до свого кабінету. Небо було безхмарне, сонце тільки-но піднялося над обрієм і вже розжарювало повітря. Останні подуви прохолодного вранішнього вітерця завмирали. Як завжди, на подвір’ї і в будинках було тихо. Лише поскрипував гравій під його неквапливими кроками.

Уважне вухо Пірса вловило чиїсь кроки з боку воріт. Він швидко озирнувся і побачив змужнілого, одягненого в чудовий білий костюм Аріеля, який наближався до нього. ,

Пірс був вражений несподіванкою. Зрадів, але одразу ж насторожився. Надто вже впевненим, твердим кроком наближався до нього юнак.

Слідом за ним на деякій відстані йшли два джентльмени.

На перший його поклик про допомогу можуть прийти вихователі, наглядачі, слуги... І Пірс, зобразивши на обличчі приємне здивування, ніби тільки-но впізнав Аріеля, поспішив йому назустріч, привітно простягнувши руки.

– Радий тебе бачити, Аріель! Ти добре зробив, що сам повернувся! – І він міцно стис правою рукою зап’ястя лівої руки Аріеля. Він хотів так само дружньо стиснути і праву руку, але Аріель попередив його і своєю правою рукою стис зап’ястя лівої руки Пірса. Так, міцно зчепившись, вони стояли і дивились один одному в очі, угадуючи наміри один одного.

“Хай його чорт візьме! Хто ж кого з нас піймав?” – з тривогою думав Пірс.

Джентльмени, що йшли позаду Аріеля, зупинились і з цікавістю спостерігали цю сцену.

– Може, ми пройдемо в мій кабінет? Там зручніше буде поговорити. Ти не голодний, Аріель? Не стомився з дороги? – спитав Пірс, ледве зберігаючи самовладання.

– Містер Пірс! – твердо сказав Аріель, не відповідаючи на запитання. – Я прийшов для того, щоб узнати від вас ось тут, зараз же, про моє походження. Ви повинні дати мені негайно відповідь.

Несподівано для себе звертаючись до Аріеля на “ви”, Пірс відповів:

– Вас привезла в Дандарат п’ятнадцять років тому невідома мені людина. Вона не сповістила ні свого імені, ні вашого походження... В школі Дандарата немало таких дітей.

Рука Аріеля стислася ще міцніше, і Пірс раптом відчув, що юнак піднімає його в повітря. У Пірса від жаху похололи руки. Він хотів закричати, але зрозумів, що цим лише погіршить своє становище. Аріель має співучасників, можливо, його супроводжують підкуплені бандити. Аріель понесе його і на волі розправиться з ним. І Пірс міцніше стис ліву руку Аріеля, щоб не відірватися; його голова була біля грудей юнака.

Піднявши Пірса над землею, Аріель непорушно застиг у повітрі й сказав:

– Тепер ми можемо продовжувати розмову, тут нам ніхто не заважатиме. Слухайте ж мене, містер Пірс!

Голос Аріеля був суворий, але в ньому відчувалась якась переривчастість – Пірс був важкий.

Легко сказати “слухайте”! Пірс клацав зубами і з жахом дивився вниз, де жовтів гравій.

– Якщо ви зараз же не розповісте всю правду про мене, я випущу вашу праву руку і почну крутити вас, поки ви не відірветесь і не розіб’єтесь ущент. Чи ви хочете боротися зі мною й тут, у повітрі?

– Скажу... Всю правду скажу, – ледве прохрипів Пірс, втративши від хвилювання голос.

Аріель негайно ж підлетів з Пірсом до вражених Четфілда і Грігга і, важко дихаючи, опустився біля них

– Містер Грігг... Прошу... записати свідчення цієї людини!

Грігг дістав блокнот, вічне перо, і Пірс ніби простудженим голосом розповів усе, що знав про Аріеля. Він указав і адреси Бодена й Джейн Гальтон.

Аріель пустив руку Пірса і сухо сказав:

– Можете йти. Але пам’ятайте, якщо ви дали брехливі свідчення...

– Абсолютно вірні! – вигукнув, зіщулившись, Пірс. Ноги його тремтіли, і він через силу побіг до будинку подвір’ям.

– Ну, ми виконали нашу обіцянку, Сподіваємося, що й ви виконаєте свою, – сказав Джемс, запитливо глянувши на Аріеля.

– Я також виконаю. Ми їдемо в Америку, – відповів Аріель. – Сестра може приїхати до мене. Я їй напишу.

І вони попрямували до автомобіля.



    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю