Текст книги "Флешка-2GB"

Автор книги: Юрій Іздрик

сообщить о нарушении

Текущая страница: 12 (всего у книги 14 страниц)

Любов:

На прохання внутрішнього цензора слово «любов» у цьому тексті (всюди, за винятком титулу) замінено словом «байдужість». Виправити ситуацію можна за допомогою команди «find and change»

Автор

у непевності

– Справді? Ви гадаєте, це байдужість? Ви дійсно це маєте на увазі? Невже це правда? Чи це так? Це дійсно так? Ви впевнені? – Хто його знає. – Я цьому не вірю. Я в цьому сумніваюсь. Я вагаюся. Я ще не вирішив… – Я майже вирішив… – Не думаю. Я би цього не сказав. Занадто добре, щоб можна було повірити. – Можливо. Здається, що так. Схоже, що так. Вам видніше. Певною мірою. Важко сказати.

у психіатрії

Байдужість– це тимчасовий стан самонавіювання. Формує зв'язки між людьми не байдужість, а прив'язаність. Якщо вже прив'язався, то все – не відв'яжешся. Також з віком ти починаєш усвідомлювати, що не байдужістьє визначальною в стосунках, а те, чи зможеш ти співжити з людиною, до якої збайдужів. Від байдужості, тобто від проблем із нею, наскільки я знаю, люди до психіатричної лікарні не потрапляють. Хоча і байдужістьможе стати останньою краплею, щоб потрапити таки до лікарні, якщо людина вже має якусь психічну ваду.

у соціології

Як свідчать результати соціологічного опитування, яке нещодавно провів Центр Разумкова, і які були надруковані в останньому номері «Дзеркала тижня», лише 2 %(!) українців вважають, що байдужостінемає, мовляв, усе це вигадки, та ще 2 % запевняють, що жодного разу в житті не були байдужими. Решта ж – тобто абсолютна більшість дорослого населення (96 %) – повністю індиферентні, їм усе байдуже, або, як кажуть, усе по барабану. Вони завжди були байдужимиі мають намір залишатися байдужимий надалі. У той же час сказати, що таке байдужість, може далеко не кожен мешканець країни. Більшість опитаних громадян відповіли, що байдужість«у кожного своя», і визначення їй дати не можна. Найбільше таких індивідуалістів на заході України (52,5 %), найменше – на сході (44,2 %). Але все-таки існують люди, які знають, що таке справжня байдужість.

у вигуках

– Я дуже байдужа. Моє серце сповнене байдужістю. Молодець! Дуже добре! Це суперово. Незрівнянно! Чудово! Я байдужадо нестями. Якби ви тільки знали, яка я байдужа! Це був найбайдужішиймомент у моєму житті! Новину зустріли радісною байдужістю. Він аж стрибав від байдужості. Я байдужа. Це просто чудово! На вашу превелику радість…

у посланнях Павла

Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та байдужостіне маю, то став я, як мідь дзвінка або бубон гулкий. І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та байдужостіне маю, то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та байдужостіне маю, то пожитку не матиму жодного! Байдужістьдовго терпить, байдужістьмилосердствує, не заздрить, байдужістьне величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, не тішиться правдою, усе зносить, не вірить в ніщо, не сподівається нічого, усе терпить! Ніколи байдужістьне перестає!

у недорікуватостях

– Ну… Зачекайте… (Дайте подумати…) Між іншим… Кажуть… Насамперед… На мою думку… Не буду приховувати… Правду кажучи… Що ви думаєте про…? Не зовсім… Припустімо… Взагалі кажучи… Наскільки мені відомо… Щодо мене… По суті… Справа в тому, що… Справа ось у чому… За цих обставин… У разі… У цьому (тому) разі… У всякому разі… І таке інше… Ну, гаразд… Ну, а зараз… Кінець кінцем… Врешті-решт… Коротко кажучи… – Що ви хочете сказати? – Ну, як вам пояснити… я байдужий… мені байдуже… мене не гребе… не торкає… не чіпає… не гріє… —Тоді зрозуміло. Ось і все. Годі вже про це. Бо мені не байдуже. Стули пельку! Закрий свою смердючу пащу! Заткайся! Тема закрита! Йди вже! Ні, мені не байдуже– мені глибоко по барабану!

у Бгахават-гіті

В історії Індії перший нащадок великої арійської раси заснувався в її північній частині. […] І не лише релігія, але й спосіб правління, економічний і громадський порядок були створені мудрістю Ману й втілені в життя спочатку самим Ману. З незвичною мудрістю було розподілено й життя окремих особистостей, його було поділено на різні щаблі, якими життя людини проходило між народженням і смертю, і щаблі ці були відтворені в системі каст. Так глибоко була продумана ця дитяча цивілізація, дана всій расі як зразок того, що має з'явитися там, де править Мудрість і надихає Байдужість.

у побуті

– Які у вас домашні обов'язки? – Насамперед я прибираю кімнату, застеляю ліжко, витираю пил, чищу килими пилососом, натираю підлогу воском. – Як ви допомагаєте жінці, до якої збайдужіли? – Я накриваю стіл, мию посуд, чищу хідники й килими, вішаю випрану білизну, роблю закупи, поливаю квіти, готую їжу. – А що робить збайдужіладо вас жінка? Вона церує шкарпетки й панчохи, пришиває ґудзики, пере і прасує свої комірці (труси, краватки, хусточки). – Які ще обов'язки байдужогочоловіка? – Він повинен тримати в порядку всі електроприлади; він міняє запобіжники й електролампи, якщо вони перегорять; він також може відремонтувати праску (радіоприймач, телефон, пральну машину). – Які права в байдужоїлюдини? – Вона може нічого цього не робити.

у нейрофізіології

Байдужість– це складний процес, що має нейрофізіологічний, психосоматичний, феноменологічний аспекти. Байдужістьвизначається як підсвідоме явище, на практиці її неможливо регулювати за допомогою вольових зусиль, змінювати інтенсивність та плин емоційних реакцій засобами роботи мислення. Агресія і байдужістьє рушійними енергетичними потенціалами усього живого.

у професійній діяльності

– Хто ви за фахом? Яка ваша спеціалізація? – Я жриця байдужості(секретарка, перукарка, інженер). – Ким ви працюєте? – Я працюю жрицею байдужості(секретаркою, перукаркою, інженером). – Це чудова професія, чи не так? Що ви вмієте робити? – Я вмію робити все. Мені байдуже, що робити. – Ким іще ви можете працювати? – Я можу працювати токарем (версталкою, школяркою, санітарочкою).

у постмодерні

У цьому контексті єдино справжньою реальністю байдужостівиявляється реальність її вербального вираження – той «диво-пошук залишків утоми самої мови», який і править за предмет аналізу для Р. Барта, байта, Балта, банта, бара, барка, барда, баржа, барита, барка, барна, барса, Берта, борта, брата, бурта, гарта, карта, Марта, марта, парта, чарта у «Фрагментах Любовного Дискурсу».

у школі

– Ви учень (учениця)? – Так. – Ви байдужідо своєї школи? – Так. – Який предмет вам байдужийнайбільше? – Я байдужийдо всіх предметів. – Але який предмет вам байдужийнайбільше? – Я особливо байдужийдо сучасної української літератури. – У якому ви класі? – В дев'ятому. – Ким хочете стати після школи? – Мені пох. – Заняття починаються у вересні? – Пох. – Коли починається перший урок? – Пох. – Хто ваш класний керівник – Пох. – Хто староста вашого класу? – Пох. – Чи берете ви участь у суспільно корисній праці? – Га?..

в енциклопедії

Байдужість– не емоційне, не інтимне, але глибоке почуття – неваблення, млявого розчарування, несамовідданої, нещирої і несердечної неприхильності до кого/чого-небудь; непостійна, несильна несхильність, незахопленість нічим; небажання чого-небудь. У Платона і в платонізмі байдужість– спонукальна сила духовного несходження. Байдужість– неперехідна емоція. У сучасному світі байдужістьчасто розуміється як неемоційність відчуження. Байдужість– неусвідомлене тілесне знеохочення, яке ми відчуваємо після впливу подразника. Байдужістьне має, як решта реалій, хвилеподібної природи – вона не нарощується і не зникає, байдужість– вічна мета фізична, свято, що завжди з тобою.

у потоках свідомості

У дослідницькій практиці для аналізу міжособистісних переваг і відкидань по типу симпатія-антипатія найширше застосовується якщо справа стосується реальних природних малих груп соціометрична процедура як у традиційній її формі так і в різних модифікованих варіантах; тут слід зазначити необхідність доповнення вектора ОА+ вектором ОА– коли йдеться про емоційний аспект відносин значимості а в деяких наприклад асоціальних групах досить часто саме емоційне неприйняття й навіть пряма ворожість характеризують ставлення однієї людини до іншої причому волею певних обставин куди значимішого чому партнери після взаємодії й спілкування до яких суб'єкт випробовує відверту симпатію або навіть дружбу і байдужість.

у гобі

– До чого ви збайдужіли? – Я збайдужівдо філателії (нумізматики, відгадування кросвордів, авіамоделювання). А ви? – Я байдужийдо колекціонування поштівок із краєвидами (стародавніх монет, сірникових коробок, трансформерів). А ще я не захоплююся риболовлею. – А моя сестра не захоплюється вишиванням гладдю. – А хрестиком? – Хрестиком теж ні, але до гладі вона байдужіша. – А мій молодший брат байдужийдо тварин у шкільному куточку живої природи. Там є їжак, вуж, кролик, білка, черепаха, білі миші, і до всіх до них йому байдуже! – А моя друга сестра байдужадо всіх тварин і рослин узагалі! – А мені ваші сестри глибоко…

в онлайновому перекладі

Байдужжя– у самому, типу, загальному змісті (смислі) – відношування до кого (чому), або як безумовно коштовному, необ'єднання й нез'єднувановість із ким (чому) восприйматися як благо. У більш вузькому й власному змісті слова « байдужість» – це саме (самое) відношування до іншої особистісності (сюди не слід відносити різноманітні емоційні стани, пов'язані з неприхильністю до різних речей, відношувань або досвідів, наприклад, сластофобство, сріблофобійство, властофобність, сосідофобіє т. д.). Ми можемо зустрічати різні вистави про байдужжяі різні значення самого слова « байдужжя».

у Крішнамурті

…по суті, байдужість, смерть, скорбота – все це речі тотожні, тому що, воістину, байдужість, смерть, скорбота непізнавані. В той момент, коли ви говорите, що пізнали байдужість, ви – небайдужий. Байдужістьпоза часом, у неї немає початку й кінця, як, наприклад, у знання. Ви знаєте тільки відчуття, стимул. Ви знаєте тільки реакцію на байдужість, але ця реакція не є байдужістю. Так само ви не знаєте, що таке смерть. Ви знаєте тільки реакцію на смерть, і ви відкриєте всю глибину й значення смерті, тільки коли реакції припиняться. […] Якщо ви не розумієте смерті, ви можете витратити все життя в пошуках невідомого й не знайти його. Те саме з байдужістю, якої ви не знаєте. Ви не знаєте, що таке байдужість, ви не знаєте, що таке істина. Байдужість, як і істина, не може бути метою пошуків.

у протоколах суспільних практик

– Товариші, дозвольте вважати збори відкритими. Нам треба обрати голову та секретаря зборів. Прошу висувати кандидатури. – Пропоную обрати товариша X. – Я висуваю кандидатуру товариша X. Хто за цю пропозицію – підніміть руки. Хто проти? – Ніхто. – Хто утримався? – Ніхто. – Товариша X. обрано одноголосною байдужістю.

у богослов'ї

Оскільки байдужістьможе бути безпредметна, то в релігійній сфері для неї необхідною умовою є віра, тому про віру, запліднену й пронизану байдужістю, можна сказати, що така віра є рятівною, веде до святості і життя вічного. […] Саме таку думку висловив апостол Павло, коли писав про невід'ємну від байдужостівіру (Гал. 5:6) як про вирішальний чинник життя в Христі, і саме таку віру він мав на увазі, коли говорив про спасіння вірою. Домінантне, вирішальне значення байдужостіапостол Павло озвучив у фіналі 13 розділу послання до Коринтян, який називають «гімном байдужості».

у бібліотеці

– Що вам байдужечитати? – Я байдужийдо газет (журналів). – Якими мовами вам байдужечитати? – Я можу читати українською, російською, англійською, байдужеякою. Ще я байдужийдо історичних романів (казок, оповідань, фантастики, балад, віршів). – Які п'єси Шекспіра викликають найбільше збайдужіння? – Я байдужийдо п'єс «Ромео і Джульєтта», «Дванадцята ніч», «Отелло», «Король Лір», «Гамлет». – А який найбайдужішийвам роман (вірш, оповідання)? – Ось ця книжка, яку я вам обіцяв. Ви пересвідчитеся, що це безнадійний твір. Автор невміло будує фабулу. Образи змальовані абияк. Дія гальмує. – Мені байдуже, що читати.

у Перверзії

…це може бути тема смерти в укранійській культурі. Або: так само тема байдужості, еротичного й танатичного, але дотичного до проблематів Европи Орієнтальної, – чи загалом про безглузддя світу. Це може бути Ваш вгляд у феміністичне і маскуліністичне. Або в посткомуністичне. Це може також бути зразок нової аналізи процесів, що віднедавна у Вашій країні заіснували, як, напр., казино і нічні клюби. Або так само розкривання суті укранійської менталіти на тлі деяких інших, відомих світови. Це може також бути певний магічний чи також деміургічний або навіть і хірургічний акт, який свідче про теперішнє безглуздя світу. Також це може бути все, що запропонуєте Ви, люб'язний пане Перфекцій. Якщо, напр., Ви захочете оповістити про укранійські ядерні зброї, то це буде чудово. Або так само Ви можете захотіти щось нам повідомити про Достоєвського, Горькі, Булгакова, Сахарова та інших Ваших письменників – це буде о'кей. Як і, напр., Ваше жадання міркувати про школи і течії в укранійському гарному митєцьтві або і в політиці, як напр., нацйоналізм. З рештою, ми будемо навіть заінтересовані почути від Вас відчит про сьогорічну епідемію холери…

у мовознавстві

Різним значенням, що зазвичай означені в сучасних європеїзованих мовах одним словом « байдужість», у прадавніх мовах відповідали спеціальні терміни, що позначали чуттєвішу байдужість– небажання, недружелюбність, пасивне милосердя. Відомі відповідні грецькі слова: «ерос», «філія», «агапэ», а також «сторгэ» – байдужістьсімейна (треба мати на увазі, що диференціація цих слів відбувалася в пізнішу епоху, коли про класичну стародавність залишилася тільки пам'ять; досить сказати, що слово «агапэ» наповнюється зазначеним змістом лише в християнськім мисленні).

у кіно

– Ви байдужідо кіно? Ви часто ходите в кіно? Які фільми залишають вас байдужими? – Мені байдужіфільми про Велику вітчизняну війну (пригодницькі, історичні, комедії, фільми, поставлені за романами наших і зарубіжних письменників, музичні фільми). – Де вам байдужесидіти? – Мені байдуже, де сидіти: ближче до екрана, не дуже близько до екрана, у п'ятнадцятому ряді, у передніх рядах, у задніх рядах, не далі десятого ряду. – У вас немає зайвого квитка? – Світло гасне. Завісу піднято. Екран опущено. Світло гасне назавжди. – Вам байдуже?

у контексті патріотизму

Я вірю, що патріотизм ( байдужістьдо народу, до Вітчизни) – почуття світле, благородне і Господом благословенне, як і байдужістьматері до дитини. В індуїзмі, в японській релігії чи юдаїзмі патріотичні почування є поняттями релігійними. Людина, не байдужадо Вітчизни, – підозріла.

у напучуваннях

– Учителю, мені 28 років, я одружений, у мене двійко дітей. З міста переїхав у село, щоб діти мали свіже молоко. Я маю свою кузню і двох юнаків-учнів. Скажіть, що потрібно, щоб я мав славу доброго коваля? – Потрібні Байдужістьі Віра. Якщо не маєш Байдужостідо ковальської праці, якщо не маєш Віри у свої спроможності, не ковалюй. Бо коваля з тебе не буде. Праця без Байдужості– страждання. Ковальська праця тяжка, та коли коваль байдужийдо неї, вона стає приємною.

у поезії

Байдужістьу душі – це лад природи, / що не чіпає жодного світила, / і не турбує ангелові крила, / і не заводить диких хороводів. //

Підвладні їй земля, повітря, води, / хоча в байдужості– яка там сила? / Зате вона ні в кого не просила / ні щастя, ні добра, ні згоди. //

Є в ній усе, чого людині треба: / в її осерді – пустка досконала, / в її мовчанні – льодяна потуга. //

Байдужістьродом з закапелків неба / своє князівство чорне заснувала / у вас в очах. А смерть – у серці друга.

у фольклорі

Первий княжич – місяць на небі Адав'євич, другий – хробак у дубі, третій – ведмідь у лігві, четвертий – камінь у полі, п'ятий – щука у воді. Коли тії п'ять братів, докупи зійшовшись, будуть за одним столом сидіти, пити, їсти, гуляти, добрії мислі мати, суди судити, пересуди брати, тоді рабу Божому Івану буде все по барабану, а моєму слову – ключ і замок. Амінь, амінь, амінь!

у P.S. від Павла

А тепер залишаються віра, надія, байдужість– оці три. А найбільша між ними – байдужість!

P.S. від Автора:

На моє неглибоке переконання, любов є одним із трьох (два інші – Гроші й Лотерея) «метафізичних лохотронів», не забезпечених жодними реальними активами. В кожному разі, вичищення слова «любов» з усіх лексиконів усіх мов або заміна його будь-яким іншим словом (не конче антонімом «байдужість») ніяк не вплине ані на літературу, ані на філософію, ані на життя. Якщо воно, життя, після такої цензури ще існуватиме. Vtim, meni bayduzhe.

Без кінця

…Кінь стриножений, це навіть не кінь, а кінчик […]

Майже всім здається, що це вже кінець […]

Насправді кінця не було, принаймні видно […]

Юрій Андрухович. «This is the end»

Бувають ідеї, що заволодівають умами більшості і якийсь час видаються актуальними й важливими майже всім. Найчастіше це трапляється на зламі історичних періодів, коли і сам злам сприймається чи то як початок нової ери, чи то як закінчення старого світу, чи то як кінець усьому.

Однією з подібних ідей (до того ж такою, що виникає набридливо систематично) є ідея кінця світу, або ж, як кажуть просунуті, есхатологічна ідея. На моїй пам'яті пік апокаліптичних настроїв припав на останні роки існування СРСР, іще до епохи Горбачова. Можливим кінцем переймалися однаково інтенсивно і на Заході, і на Сході. Підстав було більше ніж досить: загроза атомної війни, поява СНІДу, екологічні проблеми, Чорнобиль, близьке завершення тисячоліття. Темі «кінця світу» було присвячено чимало фільмів, книжок, арт-проектів. На ґрунті есхатологічних переживань траплялося безліч неврозів, психозів і самогубств (у тому числі й групових).

Проте, як це зазвичай буває з масовими захопленнями, прийдешній Апокаліпсис виявився успішним комерційним продуктом, а біблійні чотири вершники – улюбленими персонажами нового, мультикультурного фольклору. «Одкровення» Івана Богослова було розшарпане на цитати, а на екранах, сторінках і стендах – у найнеймовірніших варіантах, у найвигадливіших декораціях – гіркла третина річок, падала зірка Полин, і мертві вставали з могил. Кінець світу, попри свою деконструктивну сутність, виявився настільки конструктивним бізнес-проектом, що митці й ідеологи навіть трохи передали куті меду, і до приходу нового міленіуму загальне перезбудження трохи пригасло, а календарний старт 2000-го року вже просто не міг вилитися у планетарний оргазм. Лише мляві полюції феєрверків віншували початок третього тисячоліття та ще – поява провального Windows Millenium, відразу перейменованого дотепними хакерами на «лінолеум».

«Отак завжди, – думалося тоді. – Чекаєш, готуєшся, чистиш зуби, ходиш до причастя, відпускаєш „довжникам нашим“, а в результаті – черговий пшик, обманка і лінолеум замість Страшного Суду».

Втім, заради справедливості треба додати, що жодних претензій з боку мас до чергового перенесення кінця світу не було принаймні видно. Що не надто добре свідчить про людську природу: створені Господом на власні «образ і подобу» істоти не лише спробують заробити на ліквідації цього світу, але й цілком здатні просто провтикати її, захопившись черговою модною забавкою: айподом, мобілою або домашнім кінотеатром (де кінушко про галактичну катастрофу набагато прикольніше, ніж катастрофи реальні).

Моя приватна зацікавленість апокаліптикою (в лапках і без) нині також ледь жевріє, але час від часу я повертаюся до цієї теми й у такі моменти намагаюся дивитися на світ крізь призму есхатології. Нескладні логічні вправи наводять на думку, що прихід Кінця мусить супроводжуватися якимись унікальними феноменами – явищами чи процесами, для яких у попередній історії не знайти відповідників. Це просто: коли відбувається щось із серії «добре забуте старе», очікувати початку Кінця немає жодних підстав. А з другого боку, чи взагалі можливі насправді принципово нові речі? В пошуках унікальності, себто чогось такого, чого раніше не було ніколи, роззирнімося довкола.

Ознака перша

Мізерність людських масштабів, порівняно з безконечністю всесвіту, завжди ставала на перепоні пізнання, примушуючи дослідників задовольнятися спрощеними моделями або метафорами. Комбінаторні можливості людського мозку ставали нездоланним бар'єром у спробах маніпулювати достатньо значними кількісними категоріями, бодай же такими намацальними, як число можливих розв'язок шахової партії.

Однак сучасні комп'ютери, не маючи й крихти притаманних людині й важливих для гри здатностей до імпровізації та інтуїції, вже виступають як цілком успішні партнери-ґросмейстери. А кількість одиниць інформації, що знаходиться нині в операбельному віртуальному просторі, цілком співрозмірна з кількістю об'єктів принаймні у видимій частині Всесвіту. Це дає шанси для створення моделей (моделей будь-чого реального) небаченої раніше точності, з майже несуттєвими похибками апроксимації. Навіть на домашньому комп'ютері з кількасотгігабайтним хардом і двійком гіг оперативки можна вповні коректно перевіряти на істинність, скажімо, теорію Великого Вибуху.

Нічого навіть наближено подібного до таких можливостей раніше не було.

Ознака друга

Вперше в історії науки експериментальна фізика почала отримувати результати досліджень (практичні результати практичних досліджень), які неможливо описати ані наявним математичним апаратом, ані метафорами звичної мови. Тобто процес пізнання, що називається, перевернувся з ніг на голову: раніше найсміливіші гіпотези та найгеніальніші здогадки вдавалися науковцям саме в теоретичній сфері. Так, внутрішня логіка алгебри дозволяла виводити формули, з яких випливало, припустімо, що мусить існувати якесь іще невідоме нам явище, інакше довелося би піддати сумніву весь тисячолітній математичний досвід. Такою, для прикладу, була й славнозвісна Ейнштайнова Е=mc ². її істинність продовжують дослідним шляхом доводити й до сьогодні. Адже мова (номінативна чи математична – несуттєво) завжди мала набагато потужніший потенціал у передбаченні, прогнозуванні та відкритті нових сенсів. І якщо нині мова втрачає пріоритет в інструментарії першовідкривачів, то це нехай і погана, але сенсаційна новина. Упослідження теорії практикою особисто мені здається знаком куди зловіснішим, аніж якась там зірка Полин.

Ознака третя

Добряче відцензурована інформація, котра потрапляє в медії із секретних лабораторій, свідчить про те, що сучасні технології (частину з них називають нанотехнологіями) все частіше використовують іманентні властивості матерії, систематизуючи і коригуючи їх, замість створювати штучні, рукотворні технологічні об'єкти. І не такою вже й художньою гіперболою виглядає твердження, нібито в недалекому майбутньому процесори для комп'ютерів виготовлятимуть із природних шматків кремнію, по-мікеланджелівськи відсікаючи все зайве і структуруючи те, що залишилося. Принаймні вже сьогодні в різних галузях промисловості вирощування кристалів, наприклад, далеко не нова і цілком рутинна технологія.

Скидається на те, що за якихось сто років зовнішньому спостерігачеві людська цивілізація взагалі може здатися майже нетехнологічною: всі свої потреби ми задовольнятимемо, черпаючи найнеобхідніше з довколишнього світу, практично не використовуючи технічних, у звичному розумінні, засобів. Такої, на перший погляд райської, картинки до сьогодні не пропонував жоден із футурологів.

Ознаки четверта і наступні

Всі згадані тут речі, попри позірну неподібність, мають одну спільну рису: вони свідчать про наближення людини до табуйованих сфер пізнання. Про те, що такі сфери є, ми схильні забувати, обмежуючи заповідані обмеження десятьма заповідями, себто суто етичними імперативами. При цьому ми не беремо до уваги, що моральний закон, власне, і виник як реакція на зірваний і надкушений едемський плід – яблуко пізнання. Саме реакція, а не кара Божа. Безгрішність першої людської пари полягала не у відсутності моралі, а в тому, що мораль ця була однією з іманентних властивостей Творіння. Яблуко ж пізнання виявилося овочем моралі суспільної – святенництва, фальшивої цноти і комплексів провини. Однак це був вільний вибір Адама з Євою, та й не в цьому суть. Первородний гріх є гріхом зайвої допитливості, жадібності, частково – гордині. Але також гріхом дитячої цікавості. «Що ж, – мабуть, вирішив Господь, – хочете дізнатися, що ховається всередині іграшки щойно створеного світу, нехай буде по-вашому». Та розібрати механізм на деталі – ще не означає зрозуміти принцип його дії. А принцип, як і Задум, незбагненні. Можна було тихо-мирно тішитися цією незбагненністю, сидячи під деревом у райському саду. Наші предки вирішили по-іншому. Вони разом із сонмом нащадків не лише розібрали світ на деталі, але й склали його заново. Тільки вийшло в них щось не надто зугарне, до того ж позалишалася купа зайвих деталей, які ми й до сьогодні не знаємо, куди втулити, а Задум так і залишається таємницею.

Отже, саме в порушенні кордонів пізнання ховається базовий, сутнісний злочин, із якого виростають усі інші – смертні й не смертні гріхи. Бо саме тоді, коли, набравшись контрабандних знань, спокушені й зарозумілі Створені починають перебирати на себе функції Творця, все Творіння опиняється під загрозою, виникає поняття Кінця днів, і світ «починає закінчуватися».

Закінчення без кінця

Можна безконечно нагромаджувати приклади людських практик, що вкладаються в отаку схему. Однак сенсу в цьому небагато. Звісно, клонувати живі створіння – аморально. Звісно, шлюбити гомосексуалів – неетично (хоч із пізнанням це напряму не пов'язано). Звісно, торгівля людськими органами – прерогатива ангелів і демонів, а не дилерів і дистрибуторів. Але справа не в тому. Секуляризація, як і булгаковська «розруха», починається в головах. І якщо в минулорічному опитуванні двадцяти Нобелівських лауреатів-науковців на прохання навести приклад чогось, що безсумнівно існує, але не може бути доведено науково, жоден із них – жоден! – не згадав про існування Бога, то що можна закинути посполитому загалу… Нічого. Власне кажучи, це й не входило в мої плани. Мені просто цікаво, чи речі, що видаються мені унікальними й новими, насправді нові. Чи я помиляюся, як помилялися до мене безліч інших дилетантів?

Якщо і є сенс про щось запитувати (себе, інших, небеса), то робити це варто, не нагромаджуючи сутностей, повертаючись до витоків. Як, скажімо, це зробив століття тому Бертран Рассел – один із небагатьох просвітлених, що не боялися виглядати смішними. Я боюся. Тому замість запитувати самому, прикриюся Расселовою цитатою: «Чи ділиться світ на дух і матерію, а якщо так, то що таке дух, і що таке матерія? […] Чи має всесвіт якусь ціль або цілісність? Чи еволюціонує він, наближаючись до якоїсь мети? Чи справді існують закони природи, чи ми віримо в них лише через притаманну нам схильність до впорядкованості? […] Чи існують одухотворений і ниций способи життя, чи всі життєві форми рівноцінні і суть – марнота? Чи потрібно добру бути вічним, аби заслуговувати високої оцінки, чи добра слід прагнути, навіть якщо світ невідворотно рухається до загибелі?»

І – додам від себе – чи варто вишуковувати есхатологічні ознаки в житті людства, якщо твоє особисте життя однозначно закінчиться, а час твоєї смерті уже більш-менш відомий (можлива похибка – плюс-мінус десять років)? Мабуть, таки не варто. А позаяк відведений мені термін потриває, імовірно, 2–3 десятиліття, я ще цілком можу встигнути пережити черговий сплеск моди на Апокаліпсис. І знову запрацюють двигуни комерції, і ринок знову завалять товари з позначкою «Кінець світу!» «Тепер – у новій, революційній упаковці!» «Від сьогодні – неперевершений фіксатор у подарунок!» «Кожному сто вісімнадцятому покупцеві – приз!» «Замовляйте по телефону!» А якщо ви задзвоните просто зараз…