Текст книги "Флешка-2GB"
Автор книги: Юрій Іздрик
сообщить о нарушении
Текущая страница: 13 (всего у книги 14 страниц)
Свобода дада
Кієву, матері городов руських, посвящаєм
Свобода, да, да, шото я таке, рибочка, вже чюв і всьо на етом подлом язикє, іше там були какіє-то равен(ство) і брат(ство), но об цьому лучче не вспомінать.
А так вопше-то, мені про свободу навіть встидно балакать.
її ж бо в мене – скіки хо'ш.
Ото лиш', рибочка, ніяк не освобожусь от нєобходімості писать. І просять, і просять, напиши їм, і напиши, бо вони считають, шо я писатєль, а мені їх жалко розубєждать, і отсюда моя необходімость.
І наче й необходімость тая обсознана, а Ільїч казав, шо така необходімость, она оп'ять таки свобода і єсть {1} , а всьо равно якось воно не по собі.
А кроме того, свобода і необходімость, вони вродє как одна маєта.
От я, рибочка, читав одну умну кнігу, і там дядько такий, хвілософ по-ненашинському, сидів ото на березі річки, і так йому, видать, бридко було на душі, так мулко, шо він на тую річку глядів-глядів, а потім возьми, та й ляпни: «Матінко, – каже, – моя, диви, оно вода собі тече, не іначе, як желає, кудою схоче, тудою й потече, а так діствітєльно, куда ж вона, бідака, потече інак, як не по руслу, хотя вона теє русло сама й проложила» {2} . Сказав оце й заплакав, сіромаха. Бо то він так про свободу свою тяжко задумався, жонку свою, ма'ть згадав, яку він сам і вибирав, та вона його потому под каблук і узяла.
Тіко я так скажу, шо коли ти вже хвілософом назвався, то жонку свою неча й поминать, а прийди та глянь весною, як ріка береги розруша' і свободу свою доказує. Ілі греблю построй, шоби Дніпро зробить, і побачиш, шо тоди буде.
А другий мудрагель, так той вопше животних наблюдав, і такі вони йому совєршенні показалися, шо він рішив, шо не можуть животні бути свободні, коли вони такі совершенні, не іначє, як волю чиюсь ісполняють, а своєй волі у них катма {3} . А я так думаю, шо цей дядька просто сильно вєрующий був і всьо восхіщався совершенством світу, но нічо' дальше мухи не бачив, а якби він хотя би кози пас, то пойняв би, шо даже коза свою волю ма' і то ше й яку, такій свободі можна тіко позавидовать, а совершенства у кози нема, єсть тіко норов уредний, ше хуже, чєм у жони.
Ну, і ти понімаєш, рибочка, шо колі вначалі один на ріку глядів, а потом другий животними заінтересовався, то довжен був і третій буть, которий сам себе би начав ізнутрі ізучать. І появився такий, тіко він уже совсєм припадошний був і всьо тіко бігав із топором і питався: «Тварь лі я дрожащая, – питався, – ілі право імєю?» {4} . Забув, лишега, шо всьо позволено, но не всьо полєзно {5} . Ну, і добігався, понятно, до того, шо всяких прав його лишили і в дурку упекли, тіко історія болєзні його щас на кажном углу продаєцця і в інстітутах ізучаєцця.
І з того ізученія велика смута по всьому світу пішла, і начали хвілософи один поперед одного вискакувать і свою точку зренія на свободу висказувать. І всякі вони учьоні слова употрібляли і разні способи приміняли, тіко балакали об одном і том же, шо з одной сторони вони вроді би свободні, а з другої, шо несвободні, і шо з якої сторони не глядіть, всьо равно життя у них тяжоле, потому шо, поки жонка їм гайки не прикрутить, то вони роблять, шо хотять, а як тіко прикрутить, то вони про смисл жизні задумуюцця і грустять із большого ума.
І от ти, рибочка, глянь, яка катавасія получаєцця – виходить, раньше одні мужики тіко цьою совободою беспокоїлися, а сожитєльниці їхні пустяками не страдали і жили совершенно, як животниє, у согласії з природой і самими собой. Однако, сам понімаєш, всігда так продолжатись не могло, бо соблазни сії заразні і вредні, і як тіко баби навчилися до путя читать-писать, то вони тоже начали разні свиньства придумувать і под поїзди бросацця, і з трибун проповідовать, і в Ільїча стрілять. І щас онучки тих, шо под поїздами погиблі, гуторять, ніби бабі бабой щитацця вопше обідно, то єсть, когда хто оглянецця тобі услід і скаже: «О! Диви, яка тьолка!», то це вельми обідно, бо це огранічує їхню свободу, поскольку закріпляє за ними брем'я пола {6} , а поскольку, – подумай сам, рибочка, – любе существо можна щитать бабой тіко при условії, що существує ше і мужеський пол, то непонятно, шо у їх на мислі лежить. Короче, в знанії во многом, многія печалі, як казав один умний чоловік {7} по прошествії годов супружескої жизні.
І знаєш, шо мені у цій св'язі припомнилося? Припомнилося мені, дєточка, як один старий-старий развратник, покойний уже, дуже-дуже давно прорік: «Якшо свобода й существує, то тіко в слєдствії незнанія» {8} . То їсть, ти понімаєш, дєточка, пока він не соображав, шо він развратник, то був собі свободний і радосний, мальчиків ласкав і козам норов ісправляв, а як тіко сообразив, шо це нехорошо, і шо люди на нього криво смотрять, то счас зробився несвободний, потому шо, яка ж то, враг возьми, свобода, коли тіко й переживаєш, шо про тебе сусіди скажуть.
От я і думаю, а мо' уся біда от тих сусідів? Бо пока вони тобі у спальню не заглядають, то ти блажен тілом і духом убогий, а як тіко вони підсматрівать начнуть, у тебе сразу рост духовний получаєцця і много всяких огранічень тєлєсних проісходить.
Короче говоря, куда не глянь, усюди напоткнешся на обшественні вопроси. То баби, то сім'я, а то сусіди. Не зря кажуть умні люди, шо жити в обшестві і буть свободним од його заморочок не удаєцця нікому {9} . Ну, а з другої сторони, представ собі, шо плюнув ти на всьо, поплив на остров необітаємий, де з обшества одні попугаї та обізяни, ну, може, ше коза для разнообразія. Ну скажи, дєточка, будеш ти там свободним? Та нікада! Бо воно ж опять і їсти шото нада, і от дождя ховацця, і от обізян защищацця, разві шо наготу вже не нада прикривать {10} . А шо ж воно за радість голим бігать, када тебе і так ніхто не баче {11} ? От і получаєцця, що всяка несвобода в нас самих сидить, бісова душа, потому шо як тіко я хочу питацця вкусно, то од утроби своєй завішу, як хоцця тепло спать, то од рідкой шерсті своєй страдаю, а як голим хоцця погасать, то од желання буть любимим мучаюсь {12} .
І от тобі, рибочко, іше один вопрос возникає. Откуда в мені таке непреодолиме желання бить любимим {13} ? Ну, откуда? І нашо воно мені? Ну, їсти нада, шоби жить, я це понімаю. Ну, в теплі спати, шоби не простудицця й не померти нечаянно {14} . Але зачім мені ота всеобща любов {15} ? Шо я вам, мальчик, шо лі? Ну, прям, дитя нерозумне. Ну, ше закони їх дурацькі соблюдать, аби в тюрму не засадили, це я ше понімаю, ну, наготу прикривать, шоби не возалкали безмєрно {16} , але ж нє, мені того замало, мені непремінно нада, шоби мною восхіщались, і шоб цінили мене, і шоб любили. А за шо мене любить? Ну, ладно. Може, і єсть за шо. Тіко ж зачим воно мені, любов ота чоловечеська? Велика таїна сія єсть. І в ній секрет усіх нещасть. Потому шо путьом дієти і закалки я тєло своє можу приручить до удівітєльної ніщети {17} , а от душа моя поганська завсігда любові буде просити {18} як не ближнього свого, то хотя би в Господа нашого, которого ніхто нікогда не бачив {19} , но которого усі бояцця і без чийой любові ненужними себе чуствують, акі сор {20} .
Хорошо. Давай не будемо про грусне. Давай ми, рибочка, задумаємся от про шо: предопреділена судьба чоловіка, чи ото він сам собі разні капості робе {21} ? Бо у цім, ти понімаєш, якби вся суть свободи і скриваєцця. Бо якшо усьо предопреділено зарані, то про яку свободу вопше можна балакать {22} . А якшо же сам собі режисьор, то шо тоді з усім оцим робить? З цьою свободою безмірною {23} . Воно ж неінтересно, коли зрителя нема, і ти шо хоч' собі на сцені витворяєш… зачим тоді вопше напрягацця, правда {24} ? А якшо зритель єсть, то ти уже не зовсім свободний у своїх безобразіях, бо ти ілі хочеш йому понравицця, ілі хочеш йому в душу наложить, ілі в крайнім случаї свою душу вивернуть {25} . От ба', і оп'ять понятіє свободи ускользає і робицця невидимим. А ти ше, душечка, обрати вніманіє, шо я када про серйозне заговорив, то употребив слова «режисьор», і «зритель», і «сцена», а шо це значить? А це значить, рибочка, шо навіть в мислях своїх я чоловік подневольний, бо скажи мені, появляцця у свободної людини в голові такі слова? Та нізашо! Свободний чоловік вопше слова не употребляє {26} , бо шото називать – уже значить огранічувати отого «шото» свободу, а свободний чоловік нічиєй свободи огранічувати не буде, бо на фіга {27} . Сложно всьо то, правда? От я тобі попроще об'ясню. От єсть, допустим, стол. Він же не знає, шо він стол. Він осознає себе як нєкій прямоугольний предмет на чотирьох ножках, да {28} ? Ну, допустим, він даже об ножках і об прямих углах не соображає. Просто так собі стоїть і стоїть, нікого не трогає. А тут приходить чоловік, бах по ньому кулаком і каже: «Ти стол, твою мать! Столом всю жизнь ти був, столом і здохнеш {29} !» І хрясь на нього бутилку водки і стакан. І банку з 'гурками малосольними. І бідний стол із ужасом почина осознавати, шо да, діствітєльно, він таки стол, і ножки у нього нікуда не двігаюцця, і прямі угли болі не розпрямляюцця {30} . Представляєш трагедію? От так і з нами. Начинаєм ми разні чуства і предмети словами називать, а потім гля' – уже всьо названо і ні одной свободной вєщі нема {31} , всьо кругом занято, включая столи.
Так і со свободою. Слово таке странне. Шо воно обозначає – нікому неізвєсно, та вже када таке слово єсть, то шось же воно мусе обозначать {32} , хтото же шото такоє кадато угледів і гаркнув на радостях: «Оно свобода {33} !» А то, шо, кромі нього, ніхто нічо' подобного не бачив, не колише: слово єсть і будь добрий, соотвєтсвуй {34} . Ти не думай, рибочка, шо я первий такий хитрообутий. Тут передо мною тищі людей головами об дерево стола билися послі водки з 'гурками і мало шо хто понімав {35} . Бувало, шо й од жизні тікали од таких вопросов {36} , а бувало, шо й од слов. Тіко куда од них утечеш? Всьо равно бігство словами нада описувать {37} . Ну, корочє, замахався я.
А от один хитрець узяв, та й замутив таке: «Свобода – вещ, котора существує зі самої тіко необходімості собственної природи і опреділяєцця к дєйствію ісключительно сама собою {38} ». О. Бачиш, як люди можуть!
Но кого він надув? Себе ж і надув, небога. Потому шо одне нічо' не об'ясняюче слово об'яснив другими нічо' не об'ясняючими словами. І так оно й получилося – свобода сама по собі, а він сам по собі, і вєк єму за це свободи не видать.
Но ето ж, рибочка, дєточка ти моя, не значить, шо людиска вопше не могуть бути свободними. Ібо када уже хто сказав, шо кака то вещ существує, то всіда найдецця куча придурків, которі будуть тую вещ шукать {39} . І найдуть обізатєльно, така вже наша сущность людська.
І практіческі путьом длітєльних експириментов було доказано, шо чоловік токо в творчестві своїм може буть вповні свободним {40} . Ну, бо ти сам поразмисли, де іше всьо зависить ісключительно од самого чоловіка?
Істино речу, – в творчестві, дєточка, в сознанії і созиданії.
От ти скажи мені, Бог був свободним, када мир создавав? Ну, аяакже іначе! Потому шо тада нікого болі, кромі Нього, не було, і нікака зараза не могла Йому помішать сей замисел осуществить {41} . І Він робив, шо хотів, прямо пахан паханом. Друге діло, шо з того получилось… но шо пожелав, то і получив. І нікому Він за це не отвіча'.
А чоловік завсігда буде отвічать, даже за то, шо в п'яном брєду на промокашкі нашкробав, но діло того стоїть, поскольку чоловік в творчестві уподобляєцця Творцу і разні луччі мири може создавать собі в удовольствіє і сусідам на зависть, от {42} .
Токо тут, рибочка, много опасностів таїцця, потому шо люде, када паханами задєлаюцця, їм моча в голову вдаряє {43} , і вони начинають разні отвратні фантазми свої осуществлять {44} , не імєючи при цім необходімого ума і широти помислів {45} . Но у цьому і состоїть сущность свободи, да {46} ?
А вопше, велике благо нам дано у способності творить, ето же тоже Бозя придумав, создавая нас по образу і подобію {47} .
Ти токо не подумай, дєточка, шо я сектант який, ілі, не приведи Господь, фанатік, просто воно, бач, слово за слово, і всьо равно всьо упирається в тайну битія.
Но я о другом.
Я от том, шо фактическі в цьой отраслі, то їсть у творчестві, можна достіч єя, то їсть совободи абсолютной, а можна і не достіч. І од чого це зависить, я тобі, дєточка, щас скажу.
Воно ж люде як до цього діла підходять? По-разному підходять. Один бере кісточку, вмачає в краску і квецькає собі в радость {48} . Но таких мало. Бо другий, вмєсто того, шоби кісточку вмачать і рожі на стєнах рисовать, начинає ізучать і дивицця, як раньше до нього другі припадошні квецькали. І ето хорошо, шо ізучає {49} . Но посля такой наукі много людей уже нікада не могуть освободиться од свого знанія, – помниш развратніка, которий казав, шо свобода в незнанії, – і квецькають уже не так, як хотять, а так, як воне считають, должно квецькацця по наукі {50} . І нічо харошого тада не получаєцця, а получаєцця, рибочка ти моя, один сплошной кантєкст {51} . Знаєш, шо такоє кантєкст {52} ? Ну, неважно.
То їсть без кантєктса тоже невозможно, ти всьо равно в нього попадаєш, хочеш, ілі не хочеш, но главноє, шоби у тебе в голові нікакого кантєкста не било, а токо то, шо Бог на душу положив. Ти понімаєш тепер, кака сложна ця штука?
Потому шо чоловік, которий рожі на стінах рисує, всьо равно хотить бути любимим і желає, шоби рожі ті комуто понравились {53} . А іначе він тоскувать начинає і задумується над зряшностю усілій і ненужно над смислом жизні утомляється {54} .
Но када він просто рожі квецькає, тада кажди ідіот може плюнуть і сказать: «Тю, да я би й сам у сто раз лучче нарисовав {55} ». І часто бува' правий. Потому надо сначала вчиться рисовать, а потом ету науку начисто забить і пробувать расмотріть, шо ж тобі такого на душу Бог положив {56} . Ілі не положив. Якшо не положив, тада брось кісточку і стіни не порть. А як положив, то винімай оттуда малими порціями.
Ну, і де ж тут свобода, скажеш ти. Учиться, нравиться, расматрівать… кому це нужно і зачим стоко напрягаться – облом кругом, сплошний облом і суєта суєт. І правильно скажеш.
Забудь, рибочка, усьо, шо я тобі тут набалакав, іди-но лучче в футбола погуляй.
А я то всьо набалакав ісключітєльно з целлю освободиться наконець од необходімості задумивацця над сущностью свободи,
і вот уже освободився
і віжу свєт в конці своєго мого часного тунеля
і могу наконєц бросить почім зря задумуваться
і могу тепер мовчать на свойом родном язику
а могу подобно одному ізвєсному морфіністу зарепертувать:
«Свободний! Наконець свободний!»
і ото
дєточка
і
єсть
настояща
свобода
да
да.
Постскрипт
Історія абетки в апокрифі про ягоду
Я+GOD=А
Мирослав Ягода
Спочатку не було Я. І Яне було ні в кого. І ніхто ніким не був. Бо не був ким хто.
І сталося так:
Із першим світанком з' Явився хрест, і стало можливим додавати.
Із другим світанком з' Явилася рівність, і можна було порівнювати.
Із третьою з' Явою з' Явилося Я, і всього стало по троє. І почалася абетка.
Я+GOD=A И+GOD=І P+GOD=C
A+GOD=B І+GOD=Ї C+GOD=T
Б+GOD=B Ї+GOD=Й T+GOD=У
B+GOD=Г Й+GOD=K У+G0D=Ф
Г+GOD=Д K+GOD=Л Ф+G0D=X
Д+GOD=E Л+GOD=М X+GOD-Ц
E+GOD=Є M+GOD=H Ц+GOD=Ш
Є+GOD=Ж H+GOD=О Ш+GOD=Щ
Ж+GOD=З О+GOD=П Щ+GOD=Ю
3+GOD=И П+GOD=P Ю+GOD= Я
І вже ніхто не міг нічого до Яані додати, ані від Явідняти, якщо Яне знав свого Я.
І відтоді роки проходять, а роди відходять, а ріки не витікають, і все повертається «на круги сво Я». І ніхто не може зазирнути за край Я, бо на ньому закінчуються літери і починаються знаки, подібні на той, що завершує слово Амін Ь.
Librs.net
