Соавторы: Віктор Неборак,Олександр Ірванець
сообщить о нарушении
Текущая страница: 5 (всего у книги 13 страниц)
ЦИРК «ВАГАБУНДО» III, IV
III
Я продаю квитки на коней та верблюдів
у збруї золотій пошарпані боки.
О пильні сторожі з очима страхолюдів,
з очима без очей, з очима навпаки!
У наш духмяний хлів, де спалахи звіриних
вологих теплих тіл, де ситий дух кубла,
приходите і ви в казенних пелеринах –
землисті голоси і кров, немов зола.
І звівши зимні очі на паперові зорі,
де в'є високі петлі мотоциклетний ас,
ви стежите сурму в ревкім його моторі –
яку майбутню бомбу пригріє він для вас?
Шукайте динаміт! Хай детектив залізе
в позакулісні сфери, пекельний, мов Марко:
Він витрусить намети, халати і валізи –
а звідти лише ластівки. І латані трико.
Ілюзіон! Мана! Сторожа заблукала
у цирку, мов у снах. Я прочитав ті сни:
листівки ластівок протяли стіни і дзеркала,
немов укуси кажанів – на шиях ордени.
IV
Я продаю квитки на цитри й тамбурини.
Втікає вам із рук ця музика ламка.
О вуличні філософи і кав'ярняні прими!
Це Соломії соло. Так тече ріка.
Це вище, ніж атлет, що гне залізні штанги,
і навіть – ніж лемур, що нявкає котом.
Від неї ніжними стають руді орангутанги,
і зорі замість дір пронизують картон.
Цирк обертається. Вгорі – співає Соломія.
Трапеція тремтить, немов крило живе.
Живемо в цьому Вавилоні – кожен як уміє,
а ну ж вона зірветься вниз, чи спів насмерть зірве?!
Та ж ми без неї – тлінь, безлика й без'язика,
що на тісних торгах міняє імена.
О містечкові віршарі в розбитих черевиках!
Ви кожному скажіть, що є у нас вона...
Є голос! І любов!..
Але я замовкаю.
Це тільки ззовні цирк. А в дійсності – земля.
Я зупиняю механізм. Я касу замикаю.
Су-ка-ми-ка. Ка-ю-ми-за. Бім-бом. І тра-ля-ля.
ПАТРІАРШІ ПОСЛАННЯ: Вірші з приводу та випадкові
=========================================
ДО ПАНІ ВАРВАРИ Л.
Тебе – теплу, погідну, лагідну, окату
хочу кликати з ночі, всю з шовку й брокату.
Спалює мене поїдом жадання єдине:
їхати до тебе поїздом більш як дві години.
Далі мене знищує пожадання друге:
«З темниці музейної виплинь, королево!» –
горлав би на всю губу з любови і туги
серед міста, опівночі, в товаристві лева.
(Лев зі мною рикав би).
І коли зненацька
ти виникла б на мій голос – ніби на портреті,
загриміла б мені в серці музика вар'яцька
і мене б охопило пожадання третє:
на коліна гупнути, як бугай на страті,
і благати, мов пастир, що записує в секту:
«Ходім пити повітря. Тут повно кастратів.
Я люблю твої руки, очі, корсетку,
сукню з ліфом, сорочку, кавтан, запаску,
а також панчохи і черевики.
Я люблю твого тіла великодню паску,
твої лікті і фалди – і все навіки!»
Я схилявся б низько, шептав би п'янко,
цілував би слід кроку твого, Варваро,
край мережива твого, дурна міщанко,
посмітюхо з Ринку, глуха почваро!
ПІСНЬ ПРО ПАНА БАЗЯ
З рекламного відеокліпу матримоніальної фірми «Базилевс»
Всемогутній Базю, боже інформації!
Всі ми підлягаємо таємній реєстрації:
біле непороччя квітів конфірмації,
наші струси, пристрасті, стреси і прострації.
Всемогутній Пане! Мерехтиш зорею!
Віруємо в чудо ми матримонійне –
як здобути щастя, а не гонорею,
і гніздечко звити тепле й гармонійне.
Рефрен:
Молимось на Тебе,
мліємо від Тебе,
сльози осушаєш наші, мов атрамент!
(фізичні вади,
духовні потреби,
розмір черевиків, бюст і темперамент)...
Кожній собаці – рожеву кістку,
Комусь – на вічність, комусь – на годинку,
стрибучому карлику – баскетболістку,
худому брунетові – тлусту бльондинку.
Все про нас відомо й чітко занотовано,
списки й картотеки мудро застосовано.
І комусь поліпшено, а комусь попсовано,
і когось погублено, а когось врятовано.
Все для самотніх! Базьо гварантує
райські вольєри з кропу й сельдерею,
рани заслинить, хвости перебинтує –
Ось Він Понад Нами Мерехтить Зорею!
Рефрен:
Молимось на Тебе,
мліємо під себе,
сльози осушаєш наші, мов атрамент!
(духовні вади,
фізичні потреби,
вага без черевиків, обсяг, темпераменту) ...
Кожне подружжя – в рожеву клітку,
цвіте родинності квітка-химера,
доцентові-педику – неповнолітку,
студентові-медику – вдову мільйонера.
Вінець творіння – вихід на рандку!
Зітхання в гущавині після смерку –
люби квартирантку або лаборантку,
або бригадирку, або інженерку!
Даруєш кохання небесну манку,
і ми потрапляємо в цю приманку:
кастратові-тенору – німфоманку,
глухому сатирові – меломанку,
а неврастеніку типу маньячного –
робітницю заводу коньячного...
Пане Базю! Ти гориш,
ніби прищ,
Пане Базю! Мерехтиш?
Мерехти жі!
ЛЯМЕНТАЦІЯ, АБО Ж ПЛАЧ ПАТРІАРХА НА СВЯТЕ РІЗДВО Р. Б. 1992
Як відомий вам корифей карнавалів,
що спізнав міста від веж до підвалів,
я шанований вами бував повсюдно.
Але нині, в час дебілів, гевалів,
як один з відомих вам бабовалів,
прохриплю отут привселюдно:
Дорогі кияни і ви, львів'яни!
Я забув, коли напивався п'яним,
я забув, як смакує чарка!
Солов'їне горло чи олов'яне –
все одно слід мочити, оскільки я не
просто так отримав сан Патріарха!
Патріарх не може жити в неволі,
Патріарх повинен жити в Тіролі,
при дворі в короля Олелька.
Виконання в суспільстві моєї ролі
є тотожне вживанню до хліба солі –
проковтни, в кого ширша пелька!
Я багато не багну, а прошу чемно,
щоб мені не чутися під'яремно,
я для творчості мушу мати горівку.
Щоб амури не тріпалися даремно,
Патріархові мусить бути гаремно.
(До під'їзду прошу таксівку).
Патріарх не протягне і дня без свята.
Відчуваю: зараз (а сніг, як вата)
три царі, спотикаючись, вийдуть з гаю.
Голос ангела в небі чи спів кастрата?
Обніміте ж, брати, найменшого брата –
молю вас, благаю!
Бо мені здається, що, бляха муха,
стало пусто в оселях Святого Духа –
кажу це як нащадок герба Андрухів!
Патріарху тужно, а ви, псяюха,
заліпили воском серця і вуха –
переїду в країну духів!
Я не прошу їжі, а прошу тиші.
Уночі на кухні шкребуться миші.
Три царі бредуть, як примари піші,
І сидить зоря у душі, як в ніші.
І рядком єдиним, як бовдур, марю:
Добрий вечір Тобі, Пане Господарю!
... розумієте друзі кожен наш крок це прямування шляхом попіл імперій здатен усе замести але є ще одвічний вітер повітряний рух озонні потоки врятує нас тільки вітер тільки вода в річках зброя на світанку така гарна блискуча вона сяйлива кожен із нас має цю зброю при собі гостру як Слово Боже не забувайте також про золото сонця про мох на камінні про теплі дзеркала осені кохайте дівчат і народять вас самих розводьте бджіл і не топчіть мурашок повернеться до вас сторицею вирощуйте хліб як про те написано в книгах пасіть отари на схилах вирізьблюйте дерев'яних героїв купуйте птахів у клітках випускайте на волю рибу ловіть і любіть як і будь-який інший символ слухайте власну кров бо кров це держава шануйте кожну травинку адже трава це нація це надія моліться лишень тоді як побачите мушлю чи птаха чи рану дійшовши наприкінці літа до себе самих зрозумійте що шлях безконечний а Бог є любов або нафта або все інше...
Зі слів п'яного Мартофляка.
ПАМ'ЯТНИК
Я помру в Парижі в четвер увечері...
Сесар Вальєхо.
Ми помрем не в Парижі...
Наталка Білоцерківець.
Ми помрем не в Парижі, бо ми взагалі не помремо,
а якщо ми помрем, то в Парижі, так само, як і
в Голлівуді, Гонконзі, Женеві, Яремчі, Сан-Ремо.
Після нас буде море порожніх пляшок під столом на суді.
Це ж яке непосильне служіння на благо поспільства! –
заганяти поезії прутень у дупу добі,
малювати свій герб на розгавканих писках дебільства,
розважати партійців, патриціїв і кей-джі-бі.
Нас народ не забуде. Нам пам'ятник буде. У Львові –
і так само на всіх постаментах і тронах земних.
«Неборак! Ірванець! І ще отой третій... А хто він?» –
запитає зненацька один із туристів дурних.
Я б йому відповів! Я йому відповім уже зараз:
ах ти, телепню, бевзю, дурило і скурвий ти син!
Нас на цоколі троє – четвертий на цоколі Фалос
(то, здається, філософ такий давньогрецький один).
І навіки застигнемо ми в божевільному Львові –
перед Оперним, в центрі. Проспект Бу-Ба-Бу мов ріка!
І хлопчиська вночі малюватимуть хрін на Сашкові,
і небесна ворона обкрапає Неборака.
***
– А я майже нічого не зрозуміла, – зізналася Марта.
– Я й сам не все там розумію, – погодився Хомський, – однак чимось воно мені дуже подобається.
Олександр ІРВАНЕЦЬ. ТУРБАЦІЯ МАС
І. Портрет Олександра Ірванця, виконаний пером Віктора Неборака
2. ... Інші вірші
3. Маленька п'єса про зраду для однієї актриси
ПОРТРЕТ ОЛЕКСАНДРА ІРВАНЦЯ, ВИКОНАНИЙ ПЕРОМ ВІКТОРА НЕБОРАКА
=========================================
«Наприклад, Ірванець – класичний
живий зразок саможертя –
з'являється, простий і вічний, –
рев переходить у виття.
Сашко прожовує слова,
голодний зал пантрує за
його ковтками, голова
Сашка вбирає небеса
очима, як волошки у...
вони цнотливі, вуса, як
антени, прошу на брову
звернути зір – брова-маньяк,
бровище – пострах ворогів,
суцільна, наче у творця
застою, двійко пирогів
налипло на овал лиця
вухоподібних, на кістяк
(все решта зжерто) вбрано джинс
варений, руки ходять, як
незмащені, – наслідний принц
шестидесятників, Підскарбій
Франко-масонів, Олександр
Великий фестивальних армій,
мадер нищитель і масандр,
любитель нашатиру, ревний
не санітар, але митець! –
летить, обшарпаний і древній
над залом ворон-Ірванець!
Що б не спитав у нього хор,
Сашко прокряче «NEVERMORE!!!»4
Зрозуміло, дуже непрозорий натяк на «Ворона» Едґара Аллана По – один з найвідоміших віршів світової літератури, перекладений багатьма мовами, зокрема неодноразово і українською. – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
[Закрыть]
… ІНШІ ВІРШІ
=========================================
ТУРБАЦІЯ МАС
(Гімн-ода «Бу-Ба-Бу»)
Вклякніть, белетристи,
Від Благої Вісти, –
Ми не просто Хтось Там, –
Ми є Бубабісти.
Вас навколо Себе
Будем гуртувати.
Прирекло Нам Небо
Груш не оббивати –
МАСИ ТУРБУВАТИ (3 р.).
В Вісімдесят П'ятім
Році Сонце встало
І для вас, вар'ятів,
Бу-Ба-Бу настало!
Врем'я францювате,
Плем'я дурнувате.
Час не танцювати,
І не мордувати –
МАСИ ТУРБУВАТИ (3 р.).
Від Часів Лукреція
І Часів Горація,
Від Часів Гельвеція
І Кооперація
До Часів, коли гряде Нова Дегенерація,
Актуальною буде
Наша МАС ТУРБАЦІЯ! (3 р.).
ДО ПИТАННЯ ПРО КАТЕГОРІЮ ЧАСУ
Батьки були не схильні до обструкцій.
Робили, аж ввіходили у раж.
А їм якісь інструктори з інструкцій
Читали інструктивний інструктаж.
На всі інтелігентненькі легеньки,
З лобів затерпло витирали піт:
«Коханенькі! Любенькі-дорогенькі!
Терпіли ж вже. Ще трохи потерпіть!
Брак помазків і крему до гоління
Хай вас не зачіпає за живе.
Не ви – то хоч наступне покоління
В майбутньому напевно заживе!..»
І батько шкріб неголену щетину,
Міркуючи, що, певно, так і є,
І наставляв-накручував дитину,
Що вже ж вона й за нього пожиє.
Не раз вже й ми сміялися на кутні,
І жухла, й знову сходила трава.
А все не починається майбутнє.
А все той час теперішній трива.
Щось десь не вийшло – ніде правди діти,
Хтось винен. (Ну звичайно, не народ!)
Зате уже напевно наші діти
Майбутнього ухоплять повен рот.
Нам офіційно ще не обіцяли,
Але місцями ширяться чутки.
Бо навіть пелюшок не обісцяли
Ті, нами не зачаті діточки...
АЙНЕ КЛЯЙНЕ НАХТМУЗІК
Від Дону до Сяну
Лежиш, осіянна.
Від Тігра з Ефратом лежиш аж до Осло й Бара́нович.
Вже сонце низенько,
Вже вечір близенько,
І я тобі, ненько, кажу по-синівськи «Добраніч...»
Та перше, ніж ти свої очі, мов брами, до завтра причиниш,
Давай спом'янемо усіх,
Що не сплять ції ночі, з причини, або й без причини:
Твої космонавти
На станції «Тризуб» так само летять по орбіті;
Твої костоправи
Так само стуляють щелепи, коліна і лікті побиті;
Твої педерасти
Так само приймають (або не приймають) закони,
Або закидають за комин, або закладають за комір;
Твої мільйонери
Так само рахують так само набуті мільйони;
Твої офіцери
Вчать мову й муштрують іще не готові Десну перейти батальйони;
Твої Роксоляни
Попід «Брістолями»
Йдуть заміж по п'ять разів за ніч.
Гірка і пречиста, свята й ненависна,
Добраніч, вітчизно, добраніч, вітчизно, добраніч...
Все інше заснуло. В лісах твоїх сплять, обійнявшись, звірята.
Поклався осел з бараном, а тигр, наче з братом, з ефратом.
На водах морів твоїх сплять кораблі: криголами,
сейнери, траулери, китобої, канонерки, джонки, чайки,
катамарани, есмінці, авіаносці, крейсери, катери,
тримарани, байдарки, каное, галери, моторки, галеони,
яхти, барки, баржі, рудовози, танкери, міноносці,
кліпери, –
а окремо від них –
каравели й гондоли.
Сплять люди в будинках, і навіть поети – оті джони донни твої,
дон жуани, гандони, –
Й вони навіть сплять у якихось алько́вах, і наче в оковах –
В обіймах своїх маргарит, припа́дочних і припадко́вих.
Поетів ти завтра у шати вбереш і у рами обрамиш,
Лиш встанеш раненько і з шатів тих соплі і кров відпереш.
Тож добраніч, вітчизно, добраніч...
Вже й я відпливаю, але відчуваю, як десь, у містах їхніх рідних
До сну вже схиляє і двох побратимів моїх богорівних.
І ми вже лягаєм, набік відкладаєм болючі свої 3 (три) пера,
І вже засинаєм, і вже не встигаєм востаннє тобі побажати добра... –
Ніч.
1992 р.
КОРОТКИЙ ВІРШ ПРО КІНЕЦЬ СВІТУ
А завтра знову буде просто день,
Звичайний день під назвою «Останній»
У цьому світі, теж останнім, де й
Ми разом – одностайні, як у стайні,
Де все востаннє, та ніхто про те
Не інформує – то ніхто й не знає,
Тож не кує, не меле, не мете,
І з перехожих мірок не знімає
На те, також останнє, убрання́,
Тож, видно, наго підемо в колонах
Тим шляхом, що у небо, навмання,
Лиш з пальмовими гілками в долонях.
1992
Раптово усі поставали борцями.
Усі з піджаків майорять прапорцями.
А я не борець, не трибун, не оратор.
Дурна в мене вдача, паскудний карахтер.
Не маю позиції, навіть – і пози.
Отож балансую між віршів і прози.
Але не пишу я в них про патріотів,
Про славне лицарство – про тих і пого́тів.
Чи то – поготі́в? Ні, здається, пого́тів.
Також не пишу я про гунів, про готів,
Ані про манкуртів, ні про яничарів,
Ані про Батурин, ані про Почаїв,
Ні про Калнишевського, ні про Мазепу.
Варю собі каву, читаю газету.
Ходжу до клозету. Ходжу до театру.
Палю сигарети. Здебільшого – «Ватру»,
Оскільки ні «Кемелу», ні «Галуазу»
Ніхто не пришле із Бродвею й Монмартру.
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРОВІ КАНАДИ БРАЯНОВІ МАЛРУНІ ТА ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРОВІ РОМАНУ ГНАТИЩИНУ ВІД ТРУДЯЩИХ КОЛГОСПУ «ШЛЯХ ІЛЛІЧА» (закреслено) «ШЛЯХ ІЛЬКОВИЧА»
Ми тут не можем ні пити, ні їсти,
Ані читати газети й книжки,
Доки квебекські сепаратисти
Тіло твоє деруть на шматки,
Многостраждальна ненько-Канадо!
Нас вже дивує твоя німота.
Що вони хочуть? Чого їм ще надо?
Що їм іще там у вас не хвата?
Ми вже не дивимось і Маріанну5
Мається на увазі дуже популярний у ті часи на теренах бувшого СРСР мексиканський телесеріал «Багаті теж плачуть», де головна героїня носить це ім’я. – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
[Закрыть]
Через отой ваш бедлам-тарарам.
Ми вже писали про це й Міттерану.
(Хто він, до речі, той Міттеран?)
Ми й до Бутроса, й до Галі напишем6
Бутрос Бутрос Галі (1922-2016) – тогочасний Генеральний секретар ООН. – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
[Закрыть],
Ми і до Лондона вдарим чолом.
Ви там не панькайтесь, пане Гнатишин,
З тим оборзілим французьким хамлом!
Ви нам лиш свисніть – ми все тут залишим,
Зразу й приїдемо. Цілим селом.
Жовтень 1992 р.
ЛЮБІТЬ...
Любіть Оклахому! Вночі і в обід,
Як неньку і дедді достоту.
Любіть Індіану. Й так само любіть.
Північну й Південну Дакоту.
Любіть Алабаму в загравах пожеж,
Любіть її в радощі й біди.
Айову любіть. Каліфорнію теж.
І пальми крислаті Флоріди.
Дівчи́но! Хай око твоє голубе, –
Та не за фізичнії вади –
Коханий любити не встане тебе,
Коли ти не любиш Невади.
Юначе! Ти мусиш любити стократ
Сильніше, ніж любиш кохану,
Колумбію-округ і Джорджіо-штат,
Монтану і Луїзіану.
Любити не зможеш ти штатів других,
Коли ти не любиш по-братськи
Полів Арізони й таких дорогих
Просторів Аляски й Небраски.
Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв,
Плекай у душі незнико́му.
Вірджінію-штат, як Вірджінію Вулф,
Люби.
І люби – Оклахому!..7
Цей твір, зрозуміло, є пародією на вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну» (1944). – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
[Закрыть]
1992 р.
ДЕПУТАТСЬКА ПІСНЯ
Нікому конкретно не присвячується.
В опозицію дівчина
Виряджала бійця,
Круг ковбаски надівши на
Два варених яйця.
Босих ніг не шкодуючи,
Провела за село.
Стрічку «Я – голодуючий»
Одягла на чоло
Йому, а перед тим
Бульбу, зварену в виварці,
Розтовкла на м'яке
Ї від імені виборців
Наказала таке:
– Будь частіше тверезим.
Вимовляй всі слова.
Захищай інтереси
І відстоюй права.
І цитуй неупинно
Із чільних сторінок
І журнал «Україна»,
І журнал «Аганьок».
Пнись не в руководящі, –
Невелике цабе.
Й ближчим будь до трудящих,
Умоляю тебе!
Тож не спи у готелі,
А ночуй під мостом.
Хай здригнеться в постелі
Академік Патон.
Своє серце і мозок
Все віддай боротьбі.
Академік Амосов
Вшиє нове тобі.
Пильним будь, як в дозорі,
Що б там хто не гарчав,
Й тебе виведе в творі
Академік Гончар.
Виступай не занадто,
І можливо, якраз,
Гамерицький сенатор
В гості викличе нас.
Тож оформ неодмінно
Передплату в Ню-Йорк
На журнал «Украйна»,
И родной «Огонёк»!..8
Цей вірш є пародією на радянську пісню «Огонёк» (на слова Михайла Ісаковського), що була дуже популярною на теренах СРСР в роки Другої світової війни. Останній рядок вірша – майже точна цитата з пісні, тільки слово «Огонёк» узяте у лапки, бо в даному разі мається на увазі московський журнал, також дуже популярний в Радянському Союзі наприкінці 80-х років, коли його редактором був український письменник Віталій Коротич. – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
[Закрыть]
1992 р.
ВІРШ ДО РІДНОЇ МОВИ
Як ти звучиш калиново-дубово,
Рідна моя, моя матірна мово!
Слово м'яке, оксамитове, байкове.
Слово є дідове, слово є батькове.
І Білодідове, і Сивоконеве,
І Чорноволове вже узаконене.
В соннім споко́ї вогонь твій ледь бився.
Але страху я тоді натерпівся!
З тої халепи не вийшли б ми зроду.
Кляпи, злавалось, в ротах у народу.
Та щоб підняти тебе із гробо́вищ,
Стали до герцю Жулинський, Грабович.
Щоб воскресити тебе з домовини,
В діло пішли каменюки й дубини.
Вороне чорний! Даремно ти крячеш.
Ріднеє слово жиє і є – бачиш!
Рідна моя українськая мова
Житиме вічно – кльова, фірмова!..
1992 р.
УРОКИ КЛАСИКИ
Цикл
Урок І
По краплі видавлювати з себе раба9
«По капле выдавливать из себя раба» – вислів Антона Чехова з листа до видавця Олексія Суворіна (1889). – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
[Закрыть].
По краплі.
Видавлювати.
З себе.
Повільно з себе його видушувати,
Та все на папір,
На папір...
Вичавлювати, витискати,
Як пасту з тюбика,
Аж поки не усвідомиш,
Що вичавив – все,
До кінця!
Отож, сміливіше,
Починаємо видавлювати
З себе
Раба
Божого
Ім'ярек...
Урок II
Людина родиться для щастя,
Як птах для польоту10
«Человек создан для счастья, как птица для полёта» – вислів з нарису Володимира Короленка «Парадокс» (1894). – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
[Закрыть].
Як птах...
Як індик,
Як півень,
Як деркач на болоті?
Як страус,
Як ківі,
Як ему,
Чи як марабу?
А може, як той, що ховає
Товсте своє тіло у скелі?11
«Глупый пингвин робко прячет тело жирное в утёсах» – вислів з вірша Максима Горького «Песня о Буревестнике» (1901). – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
[Закрыть]
Всі ж бо вони народились літати,
Тож плазувати вони принципово не можуть.
А може без порівнянь?
Може, людина просто
Родиться для щастя?
Урок III
В людині все мусить бути прекрасним12
«В человеке должно быть всё прекрасно: и лицо, и одежда, и душа, и мысли» – вислів з п’єси Антона Чехова «Дядя Ваня» (1896). – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
[Закрыть]:
Думки й почуття,
Пальто і сорочка,
Шкарпетки й підтяжки,
Зачіска, брови, вії,
Губи і зуби,
Ротова порожнина, слизова оболонка,
Волосся на голові,
В паху і під пахвами,
Нігті, шкіра, мозолі на п'ятах,
Кров, лімфа,
Шлунковий сік,
Геніталії і фекалії.
Усмішка її єдина,
Очі її одні.13
Останні два рядки – цитата з вірша Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина?» – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
[Закрыть]
1992 р.
***
Переночуй мене, вишневий мій саде.
Т. Шаповаленко
Переночуй мене, вишневий саде,
Бо це моя остання в світі ніч.
Бо завтра хрест мені на плечі сяде,
Як символ роздоріж і протиріч.
Переночуй мене, вишневий саде.
Вишневий саде, звешся Гефсимань.
Бо завтра, завтра, хрест на плечі сяде,
Як символ – ще чого? ридань? страждань?
А півня крик розбуджено-співучий
Розноситиме вітер по горбах.
Ось вже цілує мене в губи учень,
І чути присмак вишень на губах...
***
На перехресті осені й зими
Навряд чи варто зачинать love story.
Ліси порожні і поля просто́рі –
Чи ж в про́сторі не згубимося ми?..
На роздоріжжі осені й зими
Нізащо зарікатися не буду
Я ані від тюрми, ні від суми,
Тим паче від сурми Страшного Суду.
У осені на дні, на самім дні,
В холодні дні, нудні й немилосердні,
Сказати – «так» (або казати «ні»)
Не легко, як скажімо десь у серпні.
І в кожнім дні, немов у вигнанні –
Ми, й невтямки нікому з нас, нікому,
Що зовсім не на білому коні,
І навіть не на іншому якому, –
На БМВ, або й на БМП
Зима влетить по вимерзлій шосейці.
(Чуття – холодне, темне і тупе.
Мов скринька, замикається на серці.)
Тож чи знайдемо ми спасенний спосіб
В передчутті мелодії сурми
Порятувати цю одквітну осінь
З-під гострих крижаних коліс зими...
ПІСНІ СХІДНИХ СЛОВ'ЯН
1. УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ
«Співають, ідучи, дівчата...»
Перша дівчина:
Ой, у нашому селі
Б'ють у крицю ковалі.
А всі дівчата закохались
В молодого Брюса Лі.
Тільки я, дівчина чесна,
Я люблю лише Сильвестра.
Тільки я, дівчина горда,
Люблю Харрісона Форда.
Друга дівчина:
В клубі ввечері на танці.
В клуб діди ідуть і бабці.
Заграничний екстрасенс
Гарантує екстра-секс.
Я кохала екстрасенса,
Наче квіточка цвіла.
Від усього свого серця
Екстрасенсові дала
По морді...
Третя дівчина:
Промайнуло НЛО –
Летюча тарілка,
Вичисляючи село,
Де ще є горілка.
Мій коханий – гоміноїд
Зоряний-астральний,
Дав мені ковтнути контр-
ацептив оральний.
Остання дівчина:
Котилася торба з горба,
А в тій торбі раки.
А в тій групі «Бу-ба-бу».
Одні небораки.
2. БІЛОРУСЬКА ПІСНЯ
«В чебуречній греки їли чебуреки...»
Жили у бабусі
Троє білорусів:
Один сірий,
Другий білий,
Третій в капелюсі.
Для того й тому, щоб
Втримать рівновагу,
З'їхалися в пущу
Підписать бомагу.
Раді і веселі
Згідно тій бомазі
І в Парижі,
І в Брюсселі,
Й навіть в Копенгазі.
3. РОСІЙСЬКА ПІСНЯ
«Умом Расію нє панять..»
Росія врятувала світ!
Так вже не раз бувало.
Від тираній, фашизму, від
Навал, яких навалом
Могло би буть, коли
Б їм відсіч не дали.
Отак і в ті серпневі дні,
Які уже в легенді,
Росія знов сказала «Ні»
На всі свої легені.
А що було? А те було, –
Як старших розпитати –
Зібралося всесвітнє зло
Росію розтоптати.
Усе це розпочали два
Чи три якихсь народці.
Ну, точно – почала Литва
Та інші інородці.
Їм на підтримку з півдня йшла
Доведена до сказу
І очманіла чимала
Дивізія з Кавказу.
А в глибині своїх лісів
Підступні, як данайці,
Сідлали о́ленів і псів
Якути і нанайці.
З усіх сторін ішли вони,
Московський брук топтали.
Хатят лі рускіє вайни,
Ні в кого не питали,
А мов загарбники ішли
З республік і провінцій.
З них найпідступніші були
Жиди і українці.
І стрімко рухалась туда
Уся ця шайка-братія,
Де засідала молода
Російська демократія.
Та той, которий у Кремлі
Стояв біля штурвала.
Дихнув, спитав «Доколє?» – і
Розбіглася навала.
Так в котрий раз
Росія світ
Від бід порятувала.
Січень 1992 р.
