Текст книги "Шалене танго: істеричний роман"
Автор книги: Йоанна Фабіцька
сообщить о нарушении
Текущая страница: 7 (всего у книги 13 страниц)
Стихійні оплески, які пролунали перед плазмовим екраном у помешканні Улі, виманили з кабінету навіть Романа. Скоряючись розпорядженням дружини, він відкоркував пляшку французького шампанського, спеціально купленого заради цієї нагоди. Друга, така сама, охолоджувалася в холодильнику й призначалася виключно для Ядзі. Нехай хоча б раз у житті надудлиться чимось вишуканим. Гуцеві як виняток дозволили вмочити в напої губи, проте він зігнорував таку можливість, утупившись в екран. Нарешті малий побожно прошепотів:
– Ця моя мама, вона якась… sex machine.
* * *
Едзьо врочисто посипав цукровою пудрою останню сливину й, задоволений, оглянув своє творіння. Довкола здіймався запаморочливий запах свіжо спеченого бісквіта, від чого недільне пополудня мало присмак справжніх лінощів. Як він і передбачав, новий сорт слив не перетворювався в духовці на ляпатоху, а криючи всередині ароматний м’якуш, зовні зберігав свою форму. Варто було чекати аж три роки, доки деревце дасть перші плоди. Едзьо обережно накрив пиріг мереживною серветкою. Віднесе їй трохи солодощів, вона ж бо заслужила.
Учорашній виступ, який літній добродій дивився з палаючим обличчям і нітрогліцерином під язиком, призвів до того, що в ньому знову заграло життя.
Він двічі перекрутив ключ у замку й вийшов з помешкання. Проте на півдорозі зупинився й повернувся назад. Зняв з ніг розтоптані картаті капці й надягнув святкові лакові чорні черевики, які купив зі знижкою. Щоправда, придбав він їх, передбачаючи власний похорон, проте цього разу йому було приємно використати черевики з іншою метою.
Біля дверей мансарди він спинився і, перш ніж постукати, за звичкою припав до них вухом. Почув дитячі голоси і Ядзю, котра озивалася до них із глибини квартирки. На жаль, слів він не міг розібрати. Нарешті Едзьо несміливо пошкрябав одвірок і, не отримавши жодної відповіді, натиснув на клямку. Його огорнув характерний запах, такий чужий, проте водночас жаданий. Запах дому, у якому є жінка.
– Сюрприз! – Від бажання виглядати сміливішим, він вигукнув так несподівано, що з Ядзиних рук випала пачка апельсинового соку.
– А я тут… якраз до сочку дещо приніс. Щоб так, знаєте, по-сусідськи, у неділеньку ввечері посидіти. – Едзьо широко посміхнувся Ядзі.
Та не змогла йому відмовити. Учорашній виступ її страшенно виснажив, а величезний стрес попустив лише зараз. До всього вона не встигла добре виспатися, бо до Гуця вже о дев’ятій прийшла гостя, Гладка Надя. Хлопчик страшенно зрадів і, навіть не перебравшися, ще в піжамі, повів її до свого куточка. І там діти від самого ранку тихенько бавилися в «маленьке родинне кладовище».
Ядзя, яку поглинула каторжна підготовка до програми, не помітила дивовижного процесу перетворення дівчинки, котра з Гуцевої переслідувачки стала його фанаткою й плекала до хлопчика чимраз палкіші почуття. Вони були нерозлучними, як Абеляр та Елоїза, Тангрет і Клоринда, Болек і Льолек. Відразу після школи обоє йшли до Едварда. Там проводили час, роблячи уроки й віддаючись різним безтурботним забавам, наприклад, удосконалюючи конструкцію гільйотини, біля якої шаленів Робесп’єр. Для Наді ці спільні вечори стали чимсь схожим на мандрівку до чарівного саду. Вона навчилася грати в нарди й шахи, відкрила для себе канал «Animal Planet», але передусім збагнула, що її можна любити, а не лише боятися.
Едзьо із втіхою спостерігав, як з обличчя дівчинки зникає вираз тупої затятості, поступаючись місцем щирій, радісній усмішці.
* * *
Недільний осінній вечір, позначений уже першими приморозками, став для тих, хто зібралися в скромній квартирці на Повіслі, чарівним. Вони сиділи в ній разом, неначе їх випадково звела разом примхлива доля. Неквапно смакували домашній пиріг, жартували, незлостиво передражнювали одне одного й передусім, не знати вкотре, обговорювали Ядзин виступ. У кожній із чотирьох голів, схилених у світлі лампи, роїлися власні мрії. Жінка прагнула піднятися з дна, аби її малому синкові ніколи більше не довелося боятися маминої депресії. Дівчинка думала, як добре було б залишитися з ними назавжди. Хлопчик хотів, щоб його мама бодай раз у житті щось виграла, а літній пан уявляв, як одягне на чийсь палець обручку і ніколи більше так не страждатиме.
* * *
Від понеділка почалися репетиції чергового туру. Танго пробудило в усіх парах бажання змагатися, оскільки перший танець не визначив безсумнівного фаворита. Незважаючи на те, що чорною конячкою вважався Молодий, Ципріян із задоволенням відзначив у суперника декілька недопрацьованих моментів. Здавалося, Верена теж втратила форму. Під час репетицій вона часто робила перерви й пожадливо хлебтала воду. Танго в її виконанні виглядало непереконливо, і колишній партнер твердо впевнився, що лише з ним вона могла танцювати по-справжньому чуттєво. Решта не належала до екстракласу, і для Ципріяна не становила жодної загрози. На додачу вже після першого виступу його як танцюриста приємно здивувало відродження колишнього фан-клубу. Щоправда, середній вік його фанок наближався до п’ятдесятки, проте життя навчило Ципріяна покори, тепер він не нехтував жодними шанувальницями, і будь-які прояви симпатії приймав з удячністю. Він не зважав на іронічні й хамські зачіпки Молодого, котрий назвав його «клімактеричним жиголо». Ципріянів конкурент міг собі дозволити бути зарозумілим: його фанки втілювали молодість, вроду й не мали жодних сексуальних гальм.
Уже тиждень Ядзя засинала й прокидалася під ритм англійського вальсу. Доки вона не познайомилася з його специфікою, то була впевнена, що саме аргентинське танго буде її найболючішою, найважчою проблемою. На жаль, тут усе відбувалося, як у фільмах Хічкока: спершу землетрус, а потім чимраз гірше.
Наступний конкурсний танець, здавалося, був простим і не вимагав жодної акробатики. Проте дуже швидко з’ясувалося, що коли в танго партнери мають ідеально пасувати одне до одного, то в англійському вальсі їм доводиться бути однією, зрослою від колін по груди, істотою. Цей химерний, вимушений симбіоз двох чужих організмів призвів до того, що репетиції їх геть виснажували.
Поза тим, Ципріяна образив нещодавній виступ. Він був переконаний, що їхня пара не виявила всіх своїх можливостей з вини Ядзі. Цього разу він вирішив її сильніше притиснути, та щойно вони спробували «шасе», а потому «променад», зрозумів, що все може тільки ускладнитися. Кинув мокрого рушника й уже вчетверте почав пояснювати знову:
– Слухай, це справді дуже просто. Це як… – він підшукував потрібне порівняння. – Тобі траплялося напитися як чіп?
– Ага, – обережно зізналася Ядзя.
Вона знала, що коли заперечить, він їй однаково не повірить.
– Ну, тоді ми врятовані. – Ципріян плеснув у долоні. Ти напевне мала «чортове колесо». Ну, знаєш, голова тріщить, лягаєш, хочеш заснути, і тут усе крутиться перед очима. Отак і у вальсі. Йдеться про те, щоб кружляти вгору-вниз, вгору-вниз. О! Це як на човні на хвилях: здіймаєшся й опускаєшся.
– У мене морська хвороба, – попередила Ядзя.
– Спробуймо знову. – Ципріян простягнув руку й про всяк випадок швиденько змінив тему. – І раз, і два, і… Погано! Ти не можеш здійматися, коли я опускаюся й навпаки! Треба віддатися ритмові, я тебе поведу. Але мусиш довіритися мені.
Ядзя похмуро стояла, нервово обгризаючи свіженький французький манікюр. На лобі вимальовувалися вертикальні зморшки, а це означало, що їй щось дуже не до вподоби. Проте вона нічого не сказала, бо зрештою, Ципріян мав рацію. Може, він і був зарозумілим йолопом, але на танцях знався краще, ніж вона. І докладав усіх зусиль, аби чогось її навчити.
– Гаразд, я танцюватиму сам, а ти дивися й мотай на вус. І раз, і два…
Лише глянувши, як він танцює, Ядзя замалим не втратила рівновагу.
Від самої думки про те, що доведеться кружляти, тримаючи спину рівно й напруживши сідниці, їй стало зле.
– Бра-а-аво! – У цю хвилину від дверей почулися театральні оплески.
На порозі, недбало спершись на одвірок, стримів Молодий і, посмоктуючи зубочистку, іронічно спостерігав за своїм колишнім гуру. Ципріян різко зупинився. Він важко дихав, увесь спітнілий і неймовірно зморений.
– Ну-ну, що я бачу! Задишка? – Хлопець відверто глузував із нього. – Дивно, цей танець неначе для тебе створили… – Глянув на Ядзю й підморгнув їй. – Його вигадали флегматичні англюки. Вони теж не любили зайвих зусиль.
Молодий засміявся, але побачивши розлючене Ципріянове обличчя, обережно відступив з лінії вогню.
– Старий, я тобі дам маленьку пораду, коли ти не проти. Не затискай так драматично дупу, бо ще судома вхопить, і навіть перднути не зможеш, щоб полегшало!
Від цього простацького, хамського жартика в стилі прищавих школярів Ядзі стало сумно. Це правда, Ципріян її діставав і був йолопом. Але це був її йолоп, і нікому, крім неї, не вільно було його ображати! У Ядзі прокинувся біологічний інстинкт самиці, котра захищає гніздо, і вона вперше відчула, що могла б зробити Молодому капость.
* * *
– Швидше, починається!
Сара з мискою чипсів у руках гепнулася на канапу поруч із Гуцем, забувши на кілька хвилин про здорове харчування та іншу подібну фігню. Хоча вона й була вегетаріанкою з багаторічним стажем, то зараз з’їла б навіть кривавий біфштекс, аби лише ніхто не заважав їй дивитися чергову частину «Танців-спотиканців». У глибині квартири Уля змагалася з кишковим грипом у дітей та чоловіка. Вона щохвилини забігала до вітальні по найсвіжішу інформацію з поля битви. Подруга заспокоювала її, мовляв, у Ядзиних суперників справи так собі, й Уля мчала, щоб полегшити життя змученої хворобою родини новою порцією «Смекти» й чистим одягом. Кинула брудні піжами до пральної машини, прибрала у ванній і провітрила спальні. Зрозумівши, що до нового нападу срачки й ригачки залишається хвилин з п’ятнадцять, вона спокійно вмостилася поруч із уважними глядачами. Саме закінчився черговий рекламний блок, після якого відлунала музична заставка програми, як з Кубиної кімнати почулися тривожні звуки.
– Чорт забирай! Тільки не зараз…
На екрані з’явився вичепурений Ципріян із Ядзею в сріблястій сукні. Ведучий шоу завив, як хазяїн професійного рингу:
– Я-а-а-адвіга Гладишевська-а-а та Ципрія-а-ан Вло-о-о-дарчи-и-ик!
– Мамо… – Крізь гомін телевізійних оплесків долинуло застережливе скигління хлопця.
Раз, два, три і…
– О Господи! – Сара перелякано затулила собі вуста рукою, бо від початку пара почала танець нерівно і коли Ядзя відчайдушно намагалася надолужити кроки, втратила ритм. Вони пропустили кілька тактів, перш ніж його зловити.
Гуцьо блискавично опинився перед екраном плазми, ніби його присутність могла чимось зарадити. Тим часом до вітальні з усіх кімнат, наче зомбі, почали сходитися домашні. Кожен з них вимагав від Улі негайної допомоги, сподіваючись, що вона полегшить їхні страждання. Проте зазвичай турботлива мати й дружина цього разу виявилася абсолютно байдужою до проблем своїх ближніх. Обидві подруги занепокоєно вдивлялися в телевізор. Нарешті Сара, переконана, що танцюристам пороблено, розпочала негайне зняття вроків.
– Мамо, мені погано… – писнула Ганя.
– Тихо! – Уля цитькнула на доньку, а Сара продовжувала читати «Отче наш».
– Ти що, божевільна? Ти ж невіруюча!
Ядзя із Ципріяном танцювали чимраз гірше. Спотикалися, губили ритм, були зовсім розбиті й рухалися невлад. З кожною хвилиною ставало зрозуміло, що вони були з-поміж усіх найневдалішою парою. Навіть Гуцьо, найбільш безкритичний уболівальник, утратив надію.
– Вже по справі, по забаві, – процитував він один з висловів Едзя й зловісно замовк.
Не озвався навіть тоді, коли його мама вже насамкінець заплуталася в шлейфі власної сукні й простяглася на підлозі. Вечір поразок завершила мала Зося, котра, вилізши з ліжечка, обригала останню чисту піжамку.
* * *
І все-таки трапляються моменти, коли певні речі виявляються не тим, чим вони є, а своєю протилежністю. Увесь заплутаний сенс цього твердження став зрозумілим уже через кілька хвилин після злощасного падіння. Примхлива й скупа на похвали публіка подарувала парі наших героїв найвищі бали, повністю підтверджуючи тезу про те, що ніщо не подобається нам так, як поразка ближніх. Користуючись своїм правом помилування, вона попри незадоволення професійного журі, підняла догори великий палець і вирішила, що Ядзя із Ципріяном переходять до чергового туру. Великий палець, опущений долу припав Магді й Казеві. Їхній правильно виконаний англійський вальс був оповитий неймовірною нудьгою.
Але про все це Ядзя й Ципріян поки що гадки не мали. Залишки сил витратили на драматичну й бурхливу сварку за лаштунками. Власне кажучи, це був сповнений жестикуляції Ципріянів монолог, під час якого Ядзя ставала дедалі мізернішою й блідішою. Заплакана й усе ще рюмсаючи, вона відразу ж вибігла зі студії. Ніхто не зміг її зупинити. Тим часом розлючений танцюрист увірвався до режисера. Голосно грюкнувши дверима, так, щоб усі присутні помітили його появу, він заявив, що не спостерігатиме спокійно, як дехто хоче занапастити його талант, примушуючи мучитися з такою незграбою.
– Вимагаю, щоб мені негайно змінили партнерку! – Відірваний метелик жалюгідно метлявся на Ципріяновій шиї.
Оскаженілий режисер відірвався від монітора й швидко вивів скандаліста за двері.
– Я не дозволю..! Я вам не перший-ліпший танцюрист..! – Ципріян гарячкував і важко дихав. Бідолаха виглядав, наче різдвяний короп, якого забули приглушити.
– Слухай, ти, чувак… – Режисер грубо перебив його і, стишивши голос, просичав на вухо:
– Гадаєш, що ти якась важлива персона, права будеш качати, га? Дулю з маком, твій зоряний час минув. Ти прострочений товар, колишня зірочка, щось на зразок «диво-баби» чи бородатої жінки, доганяєш?
Ципріян вибалушив очі, а на обличчі в нього застигла гротескна крива посмішка.
– Ти тут лише додаток до неї, зрозумів? Ти ніколи не був і не будеш фаворитом, тебе взяли через колишні успіхи, але зірка у твоїй парі – якраз ця Ядзька. Глядачі хочуть бачити її, а не тебе. Людям потрібна якась забавка, хтось, поруч із ким вони почуватимуться краще. Одне слово, для приколу. І це твій клопіт, щоб ця шизонута дівуля не втекла з нашої програми. Все зрозуміло: є вона, є ти. А зараз сорі, мені треба йти.
І Ципріян залишився сам, з тисячею запитань, що вирували в його бідолашній голові.
7
Якби в манюній Ядзиній кухоньці було вікно, то зазирнувши крізь нього, ми б побачили підготовку до мандрівки в незвідані далі. Навколо громадилися купи речей, необхідні для виживання за будь-яких умов, у будь-яких кліматичних зонах і за будь-якої пори року. Пляжні в'єтнамки лежали на товстому лижному комбінезоні, а косметичка з усіма причандаллями сусідила із праскою й електричним чайником. Той, кому невідомі глибини психіки жінки, яка збирається в дорогу, міг би подумати, що зазнавши неймовірного приниження на очах мільйонів телеглядачів, Ядзя саме збирається в добровільне вигнання куди-небудь у Перуанські Анди.
– О ні! Я категорично заявляю, що ти нікуди не поїдеш без цих елегантних трусів!
Сара взяла мереживні стрінги й кумедний пояс для панчіх і все те запхнула назад до велетенської туристичної торби, яка вже тріщала по швах.
– Але я в них не влізу. Крім того, я взагалі не планую там ніякого роздягання, ви що, подуріли? – Ядзя докірливо глянула на подруг.
– Не планує, не планує… – передражнила її Уля. – Гадаєш, я планувала трьох дітей? Окрім того, навіть якщо із цього нічого не вийде, то ти почуватимешся в таких трулях дуже сексуальною.
– Передусім відчуватиму, як вони врізаються мені в дупу. – Ядзя знову глянула на куценький клаптик тканини між двома мереживними смужками. – Подумати лише, у мене колись була така попа…
– У кожної з нас була. – Сара змагалася із блискавкою на сумці. – Коли ми щойно народилися!
Вони товклися утрьох ще відучора, з перервою на короткий сон уночі, так, неначе від цієї поїздки залежала доля всього людства. Хоча це мала бути звичайнісінька вилазка з ночівлею в затишному готельчику. Метою цієї ескапади був спільний відпочинок і покращення стосунків Ципріяна та Ядзі.
Коли три дні тому він з’явився в неї на порозі з букетом осінніх хризантем, у Ядзі майнула думка, що він напевне жартує й зараз на додачу запалить цвинтарну свічку, аби наочно підтвердити її незворотній кінець для публіки.
Ципріян довгенько не міг отямитися від шоку, викликаного усвідомленням того, що приміщення, у якому вони знаходяться, це не передпокій і не комірчина для віників, а нормальна Ядзина квартира. Кинув куртку на диван, перевів подих і роззирнувся помешканням.
– Як ви тут поміщаєтеся? – У його голосі вчувалася непідробна стурбованість.
– Намагаємося компенсувати тісноту квартири розширенням внутрішнього простору. – Ядзя збентежено посміхнулася й зачинила вікно, бо знадвору війнуло вечірнім холодом.
– Замерз?
– Ага. – Ципріян хухнув у долоні. – Погода нині пиздувата.
Згори почулося єхидне хихотіння Гуця. Лише тоді Ципріян його помітив.
– Е-е-е… тобто холодно. Дай п’ять на десятку, старий! – Потиснули руки.
– Ми саме збиралися повечеряти. Приєднаєшся до нас? Нічого особливого, звичайний супчик із сочевицею й чилі…
– Супчик-дупчик! – вигукнув малий, зістрибуючи зі свого ліжка.
Ципріян засміявся, а доки Ядзя змагалася за завісою з каструлями, він переконався в просторово-організаційному таланті господині. Його шафа здавалося, була більшою, ніж це горищечко. Підвісити під стелею гамак для хлопця здалося йому дуже мудрим розв’язанням проблеми, він і сам із задоволенням застрибнув би туди, пригадавши власні хлоп'ячі мрії про хатку на дереві.
– Як справи, віршомазе? – запитав він, підморгуючи. – Прочитаєш мені щось новеньке? Приємно час від часу послухати сучасну поезію.
– Це був Норвід.
– Норвід чи не Норвід, що занадто, то шкідливо. – Ципріян заголосно кахикнув, аби приховати власне невігластво.
Ядзя принесла тарілки, і якусь хвилину всі їли мовчки. Розігрітий суп був надзвичайно смачним. Гарячий і запашний, він мав пікантну гостроту. На якусь мить у ділянці мозку Ципріяна, котра відповідала за пам’ять, промайнули приємні відчуття. Цей смак несподівано переніс його в інший час і простір, якийсь хлопчина тинявся подвір’ям у червоних колготках і зішкрябував з кам’яних східців засохлий курячий послід. Дивно… це ніби повернутися з війни й знову опинитися під теплою периною дитинства.
Коли на денці залишилися самі лаврові листки, Ципріян кахикнув і промурмотів довгий і незрозумілий монолог, з якого випливало, що:
– він просить у неї пробачення за свої непродумані слова;
– він засерйозно поставився до їхнього останнього виступу, а це ж бо лише конкурс;
– глядачі її люблять;
– без неї програма втрачає свій шарм;
– вона внесла у його життя щось нове;
– і взагалі, він запрошує її на вихідні до Казимежа, аби вони помирилися.
Усе це сталося так несподівано, що перш ніж Ядзя встигла опам'ятатися, Густав зіскочив зі своїх нар і почав канючити: «Ну, мамо, ну погоджуйся, погоджуйся!». До того ж Ципріян сяйнув білозубою посмішкою й глянув на неї, немов поранений олень, і Ядзя вмент забула про всі свої принципи, особливо той, щоб ніколи й за жодних обставин не пробачати чоловікові, котрий хоч раз її образив.
* * *
Отож зараз вона стояла, схвильована, як гімназистка, і чекала, доки альфа-самець приїде по неї своєю понтовою червоною тачкою. Через кілька хвилин на вулиці залунав клаксон. Дівчата, які, звісно, були поряд із Ядзею в цей історичний момент, кинулися до вікна.
– Ну знаєш! – обурилася Уля. – Він що, піднятися нагору не може, сигналить, як до собаки!
– Мені це не подобається! – насупила брови Сара.
– Ой, припиніть мене накручувати, добре?
Ядзя швидко схопила сумку, цмокнула Густава в око й за мить її кроки застукотіли на сходах.
* * *
Причаївшись за фіранкою, Едзьо ще довго стояв біля вікна потому, як спортивний автомобіль зник за рогом. Тоді обернувся, витяг з буфета домашню горіхову настоянку. Налив півсклянки, випив одним духом, а тоді впав у крісло. Старе й скрипуче, як і він сам.
* * *
Пансіон «Затишок» приліпився на краю схилу й виглядав, як архітектурна примха якогось фантаста. Кожне вікно було іншої форми, а окремі поверхи демонстрували різні стилі: неокласицистичний перший поверх, сецесійний другий і шалений постмодернізм піддашшя. Перш ніж поселитися у двох одномісних номерах, відокремлених один від одного спільною ванною, вони двадцять хвилин прочекали адміністратора. Тихенько шелестіли старосвітські букети з будяків, які були оздобою інтер’єру. Залагодивши формальності, вони піднялися догори крутими, скрипучими східцями, вистеленими килимовим покриттям. Ядзя відчинила двері до свого номера й відчула себе «коханкою француза». Вона вочевидь опинилася в борделі з belle époque. На вікні висіли важкі штори, а заслане червоним покривалом ліжко відбивалося у велетенському дзеркалі над ним. У кутку стояла розпусна ширма з індійськими мотивами тантричного кохання. Ядзя зазирнула до шухляди тумбочки, сподіваючись побачити там якийсь старомодний гігієнічний посібник, але всередині виявилася лише фірмова ручка й порожня пляшка з-під мінералки.
Ядзя подумки усміхнулася. Щоразу, ночуючи не вдома, у чужому ліжку, вона задумувалася над його історією. Дивлячись на матрац, запитувала себе, чого він набачився й начувся за своє довге життя. Негайно покартала себе за такі думки й зійшла додолу.
Хоча надворі западали сутінки, вони вирішили прогулятися перед вечерею. Розім’яти кістки й побалакати трохи. Усю дорогу обом довелося подолати мовчки. Виявилося, що «Мазда», як і її власник, виглядала круто лише зовні, а всередині крився добряче знищений механізм. Нестерпне ревіння несправного глушника унеможливлювало будь-яку розмову. Їдучи сюди, вони лише перезиралися, ніби побоюючись, що зараз хтось із них передумає й захоче повернутися до Варшави. Гуляючи порожнім о цій порі року бульваром, вони неквапом обмінювалися короткими репліками й раз у раз жартували. Ципріяна полишило нестерпне напруження, пов’язане зі спритно вигаданою роллю. Зараз у нього б точно не вийшло вдавати романтичного зальотника. На щастя, швидко з’ясувалося, що Ядзя не належить до того типу жінок, котрі очікують від чоловіків постійного обожнювання й зацікавлення. Саме через це він був їй вдячний, бо з подивом зрозумів, що почувається з нею спокійно й невимушено.
Ядзя теж помітила цю зміну. Зараз, далеко від Варшави, цього невсипущого ярмарку марнославства, Ципріян здавався їй зовсім іншою людиною. Без постійного напруження, готовності дати інтерв’ю чи автограф або сфотографуватися, він перетворився на звичайного й навіть симпатичного хлопця. Звісно, зірок він з неба не хапав, але, як сам їй зізнався, освіту здобув швидко й болісно, а потому вже тільки танцював.
Тож переодягаючись перед дзеркалом, влазячи в чорну вечірню, жахливо незручну сукню, Ядзя подумала, що може, їм удасться разом пережити найближчу добу в доволі дружній і приємній атмосфері.
* * *
– Подумати лишень, у дитинстві я зістрибував з велосипеда й переносив равликів на другий бік вулиці, щоб їх ніхто не переїхав… – замислено проказав Ципріян, запихаючи до рота великого слимака, намастивши його маслом із пряною зеленню.
Сидячи за столиком у затишному куточку ресторану, вони віддавалися найприємнішому заняттю, яке вигадала природа – смакуванню їжі. Ядзя, страшенна ласуха, опинилася в пастці. З одного боку, вона повинна сидіти на дієті й узагалі утримуватися від усього смачненького. З іншого, зазирнувши в меню, вона відчула непогамовний апетит. Тут були й реберця з медом, і відбивні з ягняти по-міланськи, і лосось під бешамеллю, і навіть печінка із цибулькою по-домашньому. На жаль, не для пса ковбаса… Тим більше, що на закуску вона вже замовила оселедця в олії. Ядзя голосно проковтнула слинку, завзято змагаючись із власною слабкістю. І коли вона майже зі сльозами на очах уже збиралася замовити низькокалорійний салат зі знежиреною фетою, поряд пролунав добре знайомий, претензійний і ледь гугнявий голос:
– О-о-ох, я ледь жива… Кондуктор у потязі немилосердно мене мучив. Запросив до службового купе й довелося всю дорогу розповідати йому про життя зірки. Нарешті він подзвонив доньці й буквально примусив мене щось їй сказати, кошмар!
Жінка млосним рухом опустилася на вільний стілець і відкинула довге волосся.
– Е-е-е, Венера??? – Ядзя застигла з ласим шматочком оселедця біля рота.
– Ве-ре-на. – Власниця незвичного імені з помітним роздратуванням виправила цю фройдівську обмовку.
Холера, що відбувається? Ядзя здивовано глянула на Ципріяна, але той, наче нічого не трапилося, проковтнув свого останнього друга дитинства й весело помахав офіціантові.
– Можна подавати гаряче? Ви вже вибрали? – Молодий хлопець, уклоняючись, блискавично підійшов до зіркових гостей.
– Принесіть, будь ласка, прибор цій пані. А я з'їв би лосося, але без часнику.
Офіціант уклонився й звернувся до Верени.
– Ну, я сама не зна-а-аю… – Вона нестерпно розтягувала склади так, що це викликало в усіх нормальних людей бажання її прибити.
– Може, бульйон? Або ні, ненавиджу, коли там плавають скалки жиру.
– У нас чудовий український борщ. Вегетаріанський.
– Ні-і-і… принесіть півпорції салати. Без соусу, лише скропіть лимонним соком.
– І..? – Офіціант замовк, очікуючи продовження замовлення.
