Текст книги "Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2)"

Автор книги: Володимир Бабула

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 12 страниц)

Бабула Владимир
Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту – 2) (на украинском языке)

ВОЛОДИМИР БАБУЛА

Сигнали з всесвiту

Науково-фантастичний роман

у двох книгах

Переклали з чеської Микола ДАШКIЄВ

та Муза СОУЧЕК.

КНИГА ДРУГА

Планета трьох сонць

ЧАСТИНА ПЕРША

РОБIНЗОНИ У ВСЕСВIТI

Роздiл I

Фатальнi

вибухи

Випадають часом днi, якi з особливою силою закарбовуються в пам'ятi i надовго й мiцно пов'язуються з долею багатьох людей. Ось таким днем i була недiля 15 травня початку третього тисячолiття нашої ери, коли увагу всього людства раптом було привернуто до схiдного узбережжя Пiвденної Африки.

Того дня ще нiхто навiть не уявляв, як пов'язанi мiж собою приголомшуючi подiї в Африцi та в космiчних далях i яку роль вiдiграє у цих подiях скромний словацький геолог, доктор Мартiн Заяц. Не знав цього й вiн сам. Його остання наукова праця була опублiкована дванадцять рокiв тому, коли Всесвiтня Академiя наук надала йому звання члена-кореспондента за винахiд надзвичайно чутливого гравiметра, i вiдтодi, здавалось, його життя протiкало буденно. День у день разом з групою геологiв вiн вирушав спецiальним вертольотом на розвiдку корисних копалин Словаччини i, уважно стежачи за екранами гравiметра та всiляких локаторiв, дбайливо наносив на детальнi карти родовища цiнних руд та металiв.

Пiсля польотiв вiн прямував на протилежний бiк Дунаю, до великої лабораторiї, яку побудувала йому Академiя. Мало хто знав, що вiн там робить. Навiть для його дружини лабораторiя на Петржалцi1 була таємничою, хоч їй було вiдомо, над чим працює чоловiк.

***

Тiльки-но першi ранковi променi травневого сонця проникли в спальню, як доктор Заяц прокинувся i, глянувши на вiдчинене вiкно, посмiхнувся:

"Знову Ганочцi не пощастило мене обдурити!". Вiн швидко вдягнувся i попрямував до виходу, але не встиг узятись за клямку, як дверi сусiдньої кiмнати вiдчинились i пролунав голос дружини:

– А куди це так рано? Адже ще немає й пiв на п'яту! – Гана Заяцова зазирнула до примiщення.– Ну, звiсно, пiдняв штори! Просто не знаю, що менi з ним робити! Щосуботи ховаю будильники, запинаю вiкна, щоб вiн мiг хоча б у недiлю поспати, але де там! За цiлий тиждень немає хвилинки, якої вiн не присвятив би працi, i навiть у недiлю не видiлить часу для себе! Хiба можна так жити?

Звертання у третiй особi свiдчило, що Гана Заяцова серйозно гнiвається.

– Незабаром усе скiнчиться, Ганочко,– сказав доктор Заяц заспокiйливо.– Мета вже близька. Хiба я можу тепер спати?

– Ти повторюєш це ось уже вiсiм рокiв. Не тiльки можеш, а повинен бiльше спати,– хоча б у недiлю. Ти зовсiм не вiдпочиваєш! Я люблю працювати не менш за тебе, але так, як ти, не поводжусь. Ти вже блiдий як стiна i щораз дужче худнеш. Хiба я можу на це спокiйно дивитись?.. А наша дитина?.. Ти про неї думаєш?.. Ось пiду в Академiю, попрошу Хотенкова, щоб вiн звiльнив тебе вiд цього завдання. Або щоб дав його як основне. З мене досить!

– Та ти тiльки пiдiллєш масла в вогонь! – злякався доктор Заяц. – Адже ти сама добре знаєш, що Академiя хоче того ж самого: щоб я присвятив себе лабораторiї, а геологiчнi дослiдження лишив iншим... Припустiмо, що я послухався б, а потiм мене спiткає невдача. Тодi цi роки було б втрачено безповоротно. Я просто втратив би шматок свого життя...

– А чому б твоїм дослiдам не бути вдалими? – раптом змiнила тон розмови Гана Заяцова.– Адже хвилину тому ти сам сказав, що мета близька. Згадай-но час, коли ти працював над новим гравiметром! I тодi тебе мучили сумнiви. А тепер? Тепер гравiметр Заяца – незамiнна зброя геолога!.. Безумовно, ти здобудеш перемогу й цього разу, Мартiне!.. Як у тебе йдуть справи? Адже ти зовсiм нiчого не розповiдаєш.

Доктор Заяц ожив:

– Уяви собi, я нарештi вибрався з глухого закутка. Менi пощастило зруйнувати гравiтацiйне поле. Ще не знаю, на яку вiдстань поширюватиметься його дiя, але перший крок я зробив. Учора ввечерi гравiметр вiдчутно реагував навiть на незначну змiну центра ваги тiла, яке висiло в сусiдньому примiщеннi... – вiн помовчав з хвилину. – Я переконаний, що йду вiрним шляхом, Ганочко... Тож хiба я можу тепер сидiти склавши руки, коли знаю, що людству на планетi Iкс загрожує небезпека?

– "Промiнь" уже не наздоженеш, марнi твої зусилля. Нашi, можливо, давно прибули на планету Iкс, i там усе гаразд. Вони й без нашого попередження зумiють знайти вихiд iз становища, яке у них склалося.

Заяц заперечливо похитав головою:

– Я був би радий, коли б твої слова справдились. Але хто з нас може сказати з певнiстю, де зараз "Промiнь"?.. Ох, ота черепашача iнформацiя! Можливо, екiпаж виявив у Всесвiтi яку-небудь блукаючу планету i зупинився на нiй для вивчення. На "Променi" не догадуються, що планетi Iкс загрожує небезпека, тому й не поспiшають. А для наших сусiдiв у Всесвiтi втрата часу може призвести до катастрофiчних наслiдкiв.

– Якщо взагалi вже не пiзно... – тихо додала Заяцова. Запала обтяжлива пауза. її порушив дзвiнкий дитячий голос iз спальнi:

– Татусю, ти не забув, що сьогоднi "Промiнь" святкує рiчницю?

– Чи бачиш? – кивнула Заяцова. – Який батько, такий i син! Уже також прокидається вдосвiта... Чому не спиш, Юрко?

– Боюсь, щоб татко не пiшов. Я обiцяв хлопцям з гуртка запитати, чи можемо ми прийти сьогоднi о десятiй в лабораторiю подивитись репортаж... Татусю, правда ж, можна?

– Не знаю, не знаю... – почухав потилицю Заяц. – В мене на сьогоднi стiльки заплановано, що... За сьогоднiшнiй репортаж ти менi краще вибач. Подивитись його можна добре i вдома або на вашому телевiзорi в обсерваторiї.

– Нi, татусю, краще в тебе, на Петржалцi! – попросив хлопець. – Я вже друзям пообiцяв... Побачиш, тебе нiяк не потурбуємо. Адже це в день рiчницi, тату...

– Ну, хто встоїть перед вами, науковi працiвники! – засмiявся Заяц. Але попереджаю, що вас до лабораторiї не покличу. Лишитесь в кiмнатi для гостей. Менi потрiбна повна тиша.

Юрко з'явився у садку бiля лабораторiї Заяца ще о пiв на десяту. Обiйшов навколо будинку, зазираючи в вiкна. Помiтивши батька, який, схилившись над приладами, щось записував у блокнот, хлопець постукав у шибку i привiтально помахав рукою. Потiм побiг тротуаром до бергера Дунаю, сiв у траву i з насолодою пiдставив обличчя ранковому сонцю.

Блакитним небозводом снували вертольоти та конвертоплани, якi цього чудесного недiльного ранку переносили екскурсантiв у наймальовничiшi куточки природи; Дунаєм пливли прикрашенi прапорцями плавучi готелi. Але Юрка сьогоднi не приваблювали подорожi в незнанi країни. Вiн нетерпляче поглядав на башту висотного будинку бiля моста,– власне, на стрiлки годинника.

"За п'ять хвилин десята, а хлопцiв ще нема! – думав вiн досадливо. – I треба ж їм запiзнитись саме сьогоднi!.. Ну, чекати не буду: хто пiзно приходить, той сам собi шкодить!"

Юрко помчав до лабораторiї, навшпиньки зайшов у довгасте примiщення з кiлькома рядами крiсел, сiв до круглого столика i ввiмкнув телевiзор. З проектора ринув потiк променiв. На протилежнiй стiнцi з'явилось неясне зображення. Хлопець ще трошки покрутив ручки настройки. I ось вирисувався малюнок космiчного корабля з написом: "Промiнь".

– Через три хвилини починаємо телевiзiйну передачу для молодi, оголосив диктор. – Як ми повiдомляли минулої недiлi, сьогоднiшнiй репортаж про подорож "Променя" у Всесвiт буде ювiлейним. Вiсiм рокiв тому зорелiт стартував з головного космодрому на Мiсяцi й вирушив у далеку подорож. За останнiм повiдомленням, одержаним з "Променя", всi члени екiпажу здоровi, подорож вiдбувається точно за розрахунками академiка Навратiла... Юрко так захопився репортажем, що навiть не помiтив, що вiн у примiщеннi вже давно не один. А на екранi один по одному проходять кадри, переданi свого часу з зорельота.

– Що глибше проникає "Промiнь" у Всесвiт, то важче стає зв'язуватись з Землею, – продовжує диктор. – Як ви знаєте з школи, радiохвилi поширюються простором з швидкiстю свiтла. А вiдстань, яку повинен подолати "Промiнь", вимiрюється свiтловими роками. Тому на цi роки запiзнюються повiдомлення з "Променя", а також нашi передачi, надiсланi завойовникам Всесвiту. А це великий недолiк. Зараз ми дiзнаємось чому... Пригадаємо те, що трапилось три роки тому, в п'яту рiчницю подорожi "Променя" Всесвiтом...

На екранi з'являється кабiнет президента Всесвiтньої Академiї наук. Заходить академiк Лєсной. Видно, що вiн схвильований.

– Товаришу президент, менi вдалось розшифрувати загадковi сигнали з Всесвiту. То – благання про допомогу. Iстотам з Проксими Центавра чомусь загрожує велика небезпека. Чому саме – я досi не зрозумiв.

Президент вiтає академiка з великим науковим досягненням, а потiм запитує стурбовано:

– Ви переконанi, що це справдi прохання про допомогу?

– Так, сумнiву немає... – простягає академiк президенту котушку магнiтофонної плiвки з записами сигналiв та товстий стос паперiв. – На жаль, екiпаж "Променя" одержить це повiдомлення надто пiзно...

На екранi знову з'являється обличчя диктора.

– Це повiдомлення, надiслане Академiєю екiпажу зорельота, й досi мандрує мiжзоряним простором, а "Промiнь", за розрахунками академiка Навратiла, має сьогоднi досягнути планети Iкс сонячної системи Проксима Центавра. Будемо сподiватись, що небезпека, яка загрожувала нашим сусiдам, уже минула.

На честь вiдважних завойовникiв Всесвiту сьогоднi в усiх мiстах свiту будуть влаштованi фейєрверки, а на небозводi засяє свiтловий напис: "ПРОМIНЬ"-ПЛАНЕТА IКС"...

Шкода, що повiдомлення екiпажу "Променя" про прибуття на планету Iкс надiйде до нас тiльки через чотири роки.

***

Поки хлопцi у думцi супроводять "Промiнь" у його подорожi Всесвiтом, доктор Заяц у сусiднiй кiмнатi намагається теоретично осмислити практичнi результати вчорашнiх дослiдiв. Дещо в його обчисленнях не збiгається.

– Ну, що ж... – говорить вiн сам до себе. – Ще раз повторимо дослiд, а тодi й побачимо, де була помилка...

Доктор Заяц сiдає до широкого пульта управлiння конструкцiєю i тягнеться до важеля, щоб увiмкнути апарати. Проте його рука заклякає в повiтрi: що трапилось з гравiметром?.. Яскраво-зелена лiнiя на екранi тремтить, хоч у лабораторiї все нерухоме, потiм починає витанцьовувати... Невже землетрус? Але сейсмограф цього не показує...

Доктор опускається в пiдвал, де на монолiтнiй базальтовiй брилi розташованi прилади. Нi, там усе гаразд. Повертається знову до свого кабiнету. Тепер уже й сейсмограф поводиться, як при землетрусi.

"Бiсова малеча!" – доктор розлючено бiжить в кiмнату для гостей. Нi, хлопцi сидять тихенько, як мишенята, не зводячи очей з екрана. Вони сполохано озираються: доктор Заяц перечепився об стiлець.

– Пробачте... Я гадав, що ви менi тут щонайменше трощите меблi... нiяково пояснив доктор.– Бачите, щось незрозумiле дiється з моїм гравiметром...

Вiн швидко набрав номер на вiдеофонi i, як тiльки в маленькому вiконцi з'явилось обличчя лiтньої людини, сердито запитав:

– Даруйте, щось трапилось?.. Так, це Заяц... Де працюють з надпотужними вибуховими речовинами?

Людина на екранi здивувалась:

– Я не розумiю вашого хвилювання, товаришу Заяц! Ви забуваєте, що сьогоднi недiля... А потiм, наскiльки менi вiдомо, останнiм часом з вибухiвкою не працюють нiде... Момент!.. У мене зараз термiнове зведення, викличу вас за хвилину.

Зацiкавленi хлоп'яки посхоплювались з крiсел i з'юрмились навколо вiдеофону. Збiгло кiлька хвилин, поки спалахнув червоний вогник виклику.

– Ви мали рацiю, докторе! – голос мужчини на екранi тепер звучав стурбовано. – Зараз надiйшло повiдомлення, що на схiдному узбережжi Африки, мiж Порт-Шепстоном та Мгандулi, в небi з'явилось червоне сяйво, а потiм пролунав сильний вибух, схожий на вибух атомної бомби... Викличу вас ще, коли дiстану звiстку вiд комiсiї, яка щойно вилетiла на мiсце нещасного випадку.

"Де б у наш час узялась атомна бомба? – мiркував доктор Заяц. – I хто б експериментував з нею?"

Звiстка була така приголомшуюча, що хлопчаки навiть втратили iнтерес до недiльного репортажу. Вони тихенько вмостились бiля вiдеофону i разом з Заяцом чекали на повiдомлення з Африки.

Збiгали секунди, хвилини... Минула година.

– В Академiї про нас, певно, забули; вже дванадцята. Ввiмкнемо радiо, послухаємо останнi вiстi, може, почуємо щось нове, – запропонував Юрко.

Повiдомлення про подiю в Африцi було передано першим. Диктор розповiв те, що було вже вiдомо, а потiм продовжував:

– ...Причини вибуху досi невiдомi. Радiоактивне випромiнювання, яке зараз не дає можливостi ближче дослiдити мiсце вибуху, свiдчить, що йдеться про дiю атомної зброї. Звiдки взялась атомна бомба тепер, коли людство вже нiякої зброї не виробляє, – важко збагнути. На щастя, вибух стався на безлюдному скелястому узбережжi, тому, за даними попереднього слiдства, жертв не було. За сорок кiлометрiв вiд мiсця вибуху пiдiбрано невiдомого з важкими симптомами променевої хвороби...

Ще одне важливе повiдомлення: в пiвденнiй частинi неба, в сузiр'ї Центавра, точно в напрямку польоту нашої експедицiї, сьогоднi вночi з'явилась "нова"2. За обчисленим паралаксом ця зiрка рухається мiж Сонцем та Проксимою Центавра i, таким чином, є найближчою вiд нас зорею.

Будемо сподiватись, що несподiваний вибух невидимої досi зiрки не завдав шкоди "Променю". Нетерпляче чекаємо на повiдомлення вiд експедицiї. Воно надiйде незабаром, бо летить Всесвiтом з швидкiстю свiтла...

***

Кiнчився день, такий багатий на подiї. На столi в доктора Заяца задзвонив вiдеофон.

– Говорить Хотенков. Не гнiвайтесь, що турбую вас так пiзно. Чи не могли б ви вiдвiдати мене тут, у Академiї?

– Прибути негайно? – здивовано запитує вчений, дивлячись на годинник. Рiвно пiвнiч.

– Дуже прошу. Питання термiнове. Лiтак Академiї чекає вас на аеродромi.

Через п'ятнадцять хвилин доктор Заяц вже сидiв у реактивному лiтаку, а ще через п'ятнадцять хвилин вийшов з аеродрому Всесвiтньої Академiї наук в Пржерувi. Його зустрiв академiк Хотенков.

Мабуть, справа дiйсно була невiдкладна, бо Хотенков без всякого вступу запитав:

– Як далеко ви сягнули своїми дослiдами?.. Я чув, що ви знайшли принцип, як руйнувати гравiтацiйне поле?

– Одверто кажучи, не знаю, – знизав плечима Заяц. – В суботу це менi вдалось на мить зробити, але коли я хотiв повторити дослiд сьогоднi, саме трапився вибух у Африцi. Другої половини дня я був такий схвильований, що дослiдiв не продовжував. Вiзьмусь за них найближчим часом.

Хотенков мовчав, поки вони пiднялись сходами i зайшли до кабiнету, а потiм сухо сказав:

– Дослiд ви повиннi повторити завтра, тобто вже сьогоднi, вранцi. А щодо подiй у Африцi... то вони повиннi тiльки пiдштовхнути вас продовжувати роботу.

Доктор Заяц глянув на академiка здивовано, але нiчого не вiдповiв.

– Ви – єдина людина, яка може не допустити того, щоб вибух у Африцi вiдгукнувся аж у Всесвiтi.

– Ви говорите це серйозно?

– Цiлком. Нiколи я не говорив так серйозно, як зараз. А втiм, переконайтесь самi.

Обернувшись до столика бiля стiни, Хотенков увiмкнув магнiтофон. З динамiка почувся стогiн i одчайдушнi зойки: "Хочу жити!.. Хочу жити!.. Врятуйте мене, я хочу жити!". Знову стогiн, знову крики: "Я нiколи не хотiв убивати, то тiльки Смiт та Морган погрожували всiм бомбою... Боже врятуйте мене!.. Все розповiм... На "Променi" є ще троє: Грубер, Мак-Гардi та..." подальшi слова зливаються у невиразне бурмотiння.

Хотенков вимкнув апарат.

– Зрозумiли?.. На плiвцi записано голос пораненого, якого пiдiбрали недалеко вiд мiсця вибуху. Разом з iншими кiлькома безумцями вiн ховався в скелях Африканського узбережжя. Бiс його знає, де цi божевiльнi взяли атомну бомбу. Вона стала для них фатальною: пiд час вибуху загинули майже всi. Живим лишився тiльки оцей поранений та тi три, якi поки що спокiйно подорожують на борту "Променя"... Вони називають себе "Братством сильної руки"... – Хотенков зробив паузу. – Звiсно, "Промiнь" ми попередили одразу ж, але радiограма вже не допоможе. До Проксими вона дiйде, як ви знаєте, тiльки за чотири роки, а корабель ось-ось досягне мети, якщо не загинув, звичайно, при вибуху нової зiрки... Вiд результатiв вашої працi залежить тепер доля всiєї експедицiї... Розумiєте, чому я вас викликав?

Вчений зосереджено кивнув головою:

– Розумiю... Я навiть не уявляв... Зроблю все, що тiльки зможу.

Роздiл II

Катастрофа

– Увага, увага! – урочисто проголошує iнженер Фратев, головний спостерiгач "Променя". – Корабель перетнув орбiту планети Октава. Це означає, що ми вступили в сонячну систему Альфа Центавра А!

Нiби чудом, усiх покидає втома багатоденної напруженої працi. Наближення "Променя" до яскраво сяючого двовiр'я потребувало все бiльше i бiльше складних i точних розрахункiв. Ще до прильоту в сонячну систему необхiдно було "зважити" й "вимiряти" планети, встановити їхню температуру та склад атмосфери. За вiдносно короткий час ученi повиннi були розрахувати орбiти всiх восьми планет, якi були виявленi у Центавра А. У цiй титанiчнiй працi неоцiненним помiчником їм став "електронний мозок" чеського вченого Свободи – машини, яка за кiлька хвилин виконувала тi розрахунки, що вимагали б багаторiчних зусиль цiлого колективу обчислювачiв.

Академiки Навратiл та Чан-су з допомогою радiолокаторiв проникали крiзь атмосферу планет i вивчали їхнi поверхнi. Повiдомлення Фратева застало їх саме тодi, коли вони на екранi астротелевiзора уважно розглядали зображення Терцiї – Третьої, – планети, що, як i всi iншi планети незнайомої сонячної системи, дiстала свою назву за порядком вiддаленостi вiд центрального свiтила.

– Наша Земля теж третя вiд Сонця, але з Терцiєю її не порiвняти! почухав потилицю Чан-су. – Погляньте: море й море... Де-не-де острiвець – i знову море. Для рослин i вищих iстот тут просто не лишається мiсця.

– Мене це й не дивує, – сказав тихо Навратiл, не зводячи погляду з зображення планети. – Зiрка Центавра А за своєю яскравiстю, температурою, масою та розмiрами справдi дуже схожа на наше Сонце. Але ми не повиннi забувати, що Центавр – тризiр'я, тодi як Сонце – самотнє. Це означає, що на планети цiєї системи впливають ще два свiтила, розташованi порiвняно близько. Можна припускати, що найкращi умови для вищих форм життя могла б мати планета, бiльш вiддалена вiд Центавра А, – наприклад, Кварта або Квiнта.

Академiк Чан-су замiсть вiдповiдi натиснув на одну з кнопок вiдеофону:

– Товаришу Северсон, прошу, скеруйте iмпульси радiолокаторiв на планету Кварту.

Навратiл обернувся до вiкна. На його обличчя впало сяйво далекого Сонця.

– Гадаю, що навряд чи слiд це робити, – сказав вiн задумливо. – Три найближчих планети особливої надiї не подають. То чи не краще просто вирушити до Кварти та оглянути її на власнi очi?

– Ви маєте рацiю, – погодився Чан-су. – Все одно наближається час, коли треба приземлитись де завгодно. Молодiнова вже давно твердить, що слiд поповнити запаси ядерного пального, не лишаючи це на останню мить.

– Ну, гаразд. Порадимося з екiпажем. Навратiл схилився над пультом управлiння i натиснув на кнопку загального виклику. На екранi поступово з'явились обличчя всiх космонавтiв.

Пропозицiю Навратiла схвалили. Надiя Молодiнова запропонувала також, щоб один з допомiжних ракетних лiтакiв вилетiв дослiдити Квiнту. Таким чином, одночасно будуть вивченi умови життя i на четвертiй, i на п'ятiй планетах.

Одразу ж були розподiленi завдання: група академiка Навратiла опрацює точний план польоту на Кварту, керування "Променем" вiзьме на себе Чан-су, науковi дослiдження очолить професор Мадараш. Станцiю зв'язку на "Променi" обслуговуватиме Мак-Гардi. Лишилось нерозв'язаним питання, хто виконуватиме функцiї капiтана допомiжного ракетного лiтака "Ластiвка". Бажаючих було багато, але пiсля короткої дискусiї очолити експедицiю на Квiнту доручили Надiї Молодiновiй.

Нарада скiнчилась. Знову заспiвали "електроннi мозки" хитромудрих обчислювальних апаратiв. За три години всi пiдготовчi роботи було закiнчено.

З дюз допомiжного ракетного лiтака вилетiло червоне полум'я, i "Ластiвка", мов курча вiд квочки, вiддiлилась вiд "Променя". З хвилину вона ще летiла паралельним курсом, потiм попрямувала до Квiнти. Своєю дорогою до Кварти пiшов i "Промiнь".

***

Хтось неделiкатно поторсав Мак-Гардi за плече:

– Прокинься нарештi, сплюхо! Проспиш царство небесне!

– Це ти, Грубер? Що трапилось? – злякано буркнув той спросоння. Може, вибухнула ще одна планета?

– Прокинься та послухай. Дивна рiч! Уяви собi: планета Кварта має такi ж умови життя, як i наша Земля. Хвилину тому я на власнi очi переконався в цьому бiля астротелевiзора. На планетi є суходiл i море, а знiмок свiдчить про гори та рослиннiсть. Увесь екiпаж торжествує. Свозилова запевняє, що на Квартi, цiлком iмовiрно, живуть вищi тварини, i не виключена можливiсть, що там ми зустрiнемось з людьми.

Мак-Гардi схопився з лiжка:

– Це б означало... це б означало, що ми незабаром досягнемо мети! Що наш план здiйсниться!.. А якої думки Краус? Ти вже розмовляв з ним?

Грубер махнув рукою:

– Спiває все тiєї ж. Атомнi вибухи на планетi Iкс та смерть Дiтрiхсона його так схвилювали, що я боюсь, аби вiн не вiдступив та не зрадив нас.

– Краще не заводь з ним таких розмов. З тебе поганий тактик, i ти занадто нерозважливий, – ще накличеш на нас бiду. Покладись у цьому на мене, я вже з ним зумiю порозумiтись... Говори тихiше, – стiни мають вуха, друже! – Мак-Гардi притулив вказiвний палець до губiв. – "Не кажи гоп, доки не перескочиш!" – як часто любить говорити Навратiл. Козирi на стiл тiльки тодi, коли настане слушний час. А з людьми Кварти ми ще не зустрiлись. Зрештою, навiть тодi ми не зможемо обiйтися без допомоги нашого екiпажу. Хай нам спочатку приготують грунт на Квартi.

– Це буде чудово! – не втримався Грубер i з насолодою прочесав обома руками свiтле кучеряве волосся. – Я завжди говорив, що ти справдi хороший дипломат. Навiщо нам вступати в бiй з планетою тiльки втрьох, коли нам у цьому зможе допомогти цiлий колектив здiбних людей? Коли ж матимемо все в жменi, легко з ними упораємось.

– Я вже сказав: не радiй завчасно. Життя на Квартi, можливо, буде таким важким, що ми з радiстю повернемось. А втрьох на Землю не добратись.

– Ну, гаразд, гаразд, – трохи охолов Грубер, але одразу ж знову схопив товариша за руку. – Ми повиннi скласти план наступу. Слухай. Припустiмо, що на Квартi зустрiнемось з людьми, якi перебувають на такому рiвнi розвитку, на якому були дикi племена в стародавнi вiки. Або ж, навпаки, з розвиненiшими за нас. Як у такому...

– Побачимо! – холодно перебив його Мак-Гардi.

– Зачекай! Нi, так не можна говорити! Необхiдно опрацювати точний план. Не покладайся на нагоду. Вже зараз слiд було б визначити, хто i якi функцiї виконуватиме в новому свiтi.

Мак-Гардi єхидно посмiхнувся, але промовчав.

– Гадаю, що тобi, при твоїй розсудливостi та спритностi, найкраще пасувала б роль прем'єр-мiнiстра. Просто ти керував би урядом, який ми складемо, зрозумiло, з представникiв народу Кварти. Саме так, як це робили нашi предки в минулому. Квартян перетворимо на покiрних рабiв трошки згодом...

– Раби? Фе, яке огидне слово! – посмiхнувся Мак-Гардi. – Навпаки, квартянам ми дамо повну свободу думки i дiї. Панувати можна i без цiєї брутальної системи. Коли американцi пiсля другої свiтової вiйни заволодiли половиною свiту, хiба вони говорили, що прийшли наказувати та експлуатувати? Навпаки, вони твердили, що несуть свободу й допомогу!.. Це, звичайно, питання тактики... Гiрше стоїть справа з твоїм уявленням про склад влади на Квартi. На твою думку, я повинен бути прем'єр-мiнiстром, а ти будеш королем або президентом, так? Ти не такий дурний, як здається. А що робитиме Краус?

– Я призначив би його мiнiстром внутрiшнiх та воєнних справ. Це буде важлива функцiя, бо за сталого миру панувати не вдасться. Людям на Квартi ми не повиннi надовго давати спокiй, iнакше вони об'єднаються та й дадуть нам чосу... "Divide et impera!" – Подiляй i владарюй!.. А потiм, рано чи пiзно настане хвилина, коли на Землi почнуть турбуватися про "Промiнь" i вирушать його шукати. Завдяки цьому ми одержимо ще один бойовий корабель, а можливо й кiлька, бо одним навряд чи вирушать у Всесвiт... Квартян познайомимо з нашою технiкою, навчимо їх виробляти зброю та водневi бомби, зробимо їх добрячими солдатами i, нарештi, повернемось з ними на Землю. Непiдготовлене, беззбройне людство пiдкоримо легко. Чи ти знаєш взагалi, що це означає? Ми станемо володарями двох сонячних систем! Хазяїнами всього Всесвiту!.. Визнаєш, що воєнний мiнiстр має в нас велике майбутнє?

– Красиво ти собi малюєш, приятелю! Все в тебе йде як по писаному: вже мало не почуваю себе прем'єр-мiнiстром i воджусь з якимись химерними людьми, пояснюю їм теорему Пiфагора i навчаю ремесел. А ти ласкаво даєш менi поради, – чисто як новоспечений президент!

– Ну, побачимо!

***

"Промiнь" наблизився до Кварти настiльки, що коричнево-зеленi материки та темно-блакитнi моря вже було видно неозброєним оком. Де-не-де їх вкривала густа запона хмар.

Навратiл i Северсон вивчали незнайому планету з допомогою сильних телескопiв. Бiльшу частину суходолу вкривали лiси. Узбережжя, скiльки сягало око, були пустельнi. Нiде анi найменшого слiду мiст чи будь-яких iнженерних споруд.

– Будемо сiдати на море? – запитав Северсон.

– На море? – Навратiл випростався i потер очi, втомленi тривалим спостереженням. – Гадаю, що краще зовсiм не сiдати.

– Чому?

– Пробачте, я висловився не досить точно. Звiсно, я за те, щоб приземлитись, але не "Променем". Корабель може зазнати катастрофи, i тодi важко буде повернутись на Землю. А лишатись тут робiнзонами – навряд чи варто.

– Отже, ви пропонуєте вiдвiдати Кварту допомiжним лiтаком, а "Промiнь" перетворити на штучний супутник планети?

– Саме так. Як ви пам'ятаєте, я передбачав це ще в проектi польоту. "Промiнь" буде зручною перехiдною станцiєю в безповiтряному просторi, звiдки в першу-лiпшу мить можна вирушити додому чи в дальшу подорож. Водночас вiн служитиме досконалою обсерваторiєю та радiоцентром, який, не зазнаючи атмосферних перешкод, пiдтримуватиме зв'язок з Землею. Словом, "одним махом кiлькох мух побивахом!".

– Блискуча iдея! – посмiхнувся Северсон.

– Але не оригiнальна.

– Отже, наказати Краусу, щоб вiн починав пiдготовку?

– Це залежить тiльки вiд вас! – Навратiл пiдморгнув по-змовницькому i поклав руку на плече Северсона. – Ви сьогоднi наш капiтан, на якого ми звiряємось.

Скоро по тому весь "Промiнь" ожив, як розворушений мурашник. Вiдчинились бiчнi дверцята, i з зорельота вийшли в безповiтряний простiр люди в скафандрах. Плавними рухами вони наблизились до корми велетня, де лишалися прикрiпленими ще три допомiжнi ракетнi лiтаки. Вiдчинився i головний вантажний люк. В ньому з'явились двi людини, якi тягли великий металевий поплавок. Невтаємниченого спостерiгача ця картина, мабуть, вразила б: люди, здавалось, не докладали нiяких зусиль. Але так воно й було насправдi: в мiжпланетному просторi найважчi вантажi майже зовсiм невагомi, тут не почувається сила тяжiння.

За якихось пiвгодини металевими поплавками були обладнанi всi три допомiжнi лiтаки – "Стрiла", "Сокiл" i "Чайка"; до першого з них було перенесено все потрiбне обладнання. I нарештi в кабiнi управлiння "Променя" прозвучав голос Крауса:

– Приготування закiнчено!

– Вертолiт не забули? – запитав Северсон.

– Вiн на своєму мiсцi.

– Човни перевiренi?

– Так, все гаразд. Нiяких пошкоджень.

– Тодi готуйте "Стрiлу" до старту.

***

Склад екiпажу експедицiї на Кварту вирiшили визначити жеребкуванням. Нiхто не наважився проситись у полiт на "Стрiлi", але кожен цього прагнув: адже цим визначалась честь побувати першим на незнайомiй планетi незнайомої сонячної системи.

Жеребок витягли академiк Навратiл, професор Мадараш, Цаген, Свозилова, Грубер та Краус. Капiтаном "Стрiли" було обрано Навратiла.

Перед вильотом до каюти Навратiла прийшов Северсон. Вiн мовчки стояв у дверях i збентежено гладив кишеню, як школяр бiля дошки.

– Що у вас таке, друже?

– Хотiв би вас попросити... Чи не можу я полетiти разом з вами?

Навратiл вражено звiв густi брови:

– Як це? Чому? Адже ви не витягли жеребка. "Промiнь" можуть покинути не бiльш як шiсть чоловiк, кого ж менi виключити з екiпажу? Адже всi ми однаково хочемо побачити на власнi очi незнайомий свiт.

– Цаген поступився б для мене мiсцем, я вже з ним розмовляв про це. Все залежить тепер вiд вашої згоди.

– А чому вас так цiкавить бути серед тих, що першими ступлять на Кварту?

Северсон схилив голову:

– Боюсь за Алену. Адже ви знаєте, я i вона...

– Так он воно що! Може, ревнуєте? Не довiряєте нашим колегам? Чи, може, гадаєте, що Алена – слабенька жiнка, яка потребує, щоб бiля неї був лицар? То їх буде аж п'ятеро... Я розумiю, ви хочете бути повсякчас разом. Я не проти цього. Але усвiдомте, що ми не на прогулянцi. Завойовуючи невiдомi краї Всесвiту, без дисциплiни ми скоро б зазнали поразки. Як колишнiй солдат, ви це повиннi були б знати краще, анiж я. "Дивлячись на гарне личко – ситий не будеш!" – казали нашi предки... – посмiхнувся Навратiл, глянувши на зажурене обличчя Северсона. – Щоб ви знали моє добре серце, яке б'ється пiд грубою блузою, спробуємо умовити Цагена. Якщо вiн справдi поступиться мiсцем в "Стрiлi", полетите разом з нами.

Цаген охоче передав Северсону спорядження та особистi запаси харчiв. Щасливi обранцi попрямували до "Стрiли". Услiд їм лунали побажання:

– Щасливої дороги!

– Сердечний привiт квартянам!

– До скорого побачення!

Отвiр герметично закрився. Кiлька чоловiк швидко вiдокремили "Стрiлу" вiд велетенського "Променя".

Атомнi реактори очiкували тiльки сигналу, щоб звiльнити неймовiрну енергiю для реактивних моторiв.

– Вперед! – наказав Навратiл.

Лiтак вислизнув з обiймiв "Променя" i попрямував униз, до великого живого глобуса.

Через двi години вiн уже плив на висотi сто двадцять кiлометрiв над поверхнею Кварти.

– Оглянемо спочатку всю планету, – звернувся Навратiл до Крауса. Кiнозйомка нам багато допоможе при складаннi карти, а до того ж так легше буде знайти пiдходяще мiсце для посадки лiтака.

Головний пiлот мовчки кивнув головою на знак згоди.

Глибоко внизу швидко чергувалися суходоли й моря. На обрiї, в багряно сяючiй атмосферi висiло найбiльше сонце – жовта Центавра А; пiзнiше випливла Центавра Б, трошки менша, оранжева. Найменша з дружної трiйцi криваво-багряна Проксима – з'явилась уже при польотi над протилежною пiвкулею.

– Маю сумнiв, чи квартяни знають, що таке санки й лижi, – жартував Краус.

– Я теж такої думки, – погодився Мадараш. – Здається, тут снiгу не розживешся. А може, тепер на всiй планетi палюче лiто? Спробуй-но вгадати, коли ще не знаєш цих трьох дивних сонць!