Текст книги "ВАРТОВІ. ПО ТОЙ БІК ЛАБІРИНТУ (коротка версія)"

Автор книги: Виолета Мельник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 7 страниц)

– Про що ви...

– Скажу прямо: я не проти відкупити вашу дрібничку навіть не бачачи її. За ДОБРІ ГРОШІ.

– Справді, я...

В голосі Аріяна виразно вловлювала нотки сумнівів. Жадібність брала своє.

– Не кажіть «ні» так одразу, подумайте...

– Ні, ви подивіться, яке неподобство! На людях! Тільки смеркається! Та де ж це бачено – цілуватися у всіх на виду! Куди тільки ваші батьки дивляться! Знайшли собі затишну місцинку!

ЦЕ вило як сирена. У Аріяни серце провалилося, Ілля ще сильніше стиснув її, та найголовніше – співрозмовники по той бік бочок одразу ж обірвали свою розмову, і дівчина скоріше вгадала, ніж побачила через Ілліне плече, як тінь одного з них метнулася в бік. Сумнівів не було – ВІН хотів побачити, що тут відбувається.

– Тікаймо!

Ілля мало руку їй не вивернув, коли схопив за зап’ястя і рвонув в протилежну від усіх сторону. Аріяна неслася майже над землею. Вона чула, як навздогін кричить знайомий голос:

– Зупиніть їх, вони вкрали мій гаманець!

От негідник, спеціально бреше, сподівається на те, що їх зупинять. Але люди серед торгових рядів переважно через постійний ярмарковий шум ще не зорієнтувалися, що відбувається. Одні обурювалися, коли їх штовхали на бігу, інші навіть не звертали уваги в загальній тисняві. Вирвавшися до огорожі з кіньми, Ілля на мить зупинився, озирнувся. Хоч раз пощастило! Аріяна побачила, що на місці, де вдень плели вінки, жвавий рух. Сюди сходились, збігалися дівчата і хлопці, влаштовувалися зручніше на траві, сміялися і спілкувалися. Дівчата гуртувалися з одного боку, хлопці – з іншого. За ними текло рідке золото – сонце повільно тонуло у водах Живиці.

– Живо до дівчат, спостерігай, роби як вони, чекай, коли стемніє. Я буду неподалік, як тільки все заспокоїться – дьору!

Розділ 8

Змішавшись із строкатим натовпом, Аріяна старалася поводити себе природньо, але раз у раз та й поглядала з хвилюванням навколо, ніби очікувала, що з-за спини з’явиться невідомий і... А що – «і»? Усієї суті того, що відбувалося їй так й не вдалося осягнути. Від чого відчуття небезпеки, почуття страху? Ілля з’явився на горизонті лише один раз. Коротка зустріч поглядами, байдужі сірі очі на мить зробили їй попередження і стали попередніми. Так, вона привертає увагу своєю дьорганістю.

Дівчата поряд галасували, обговорюючи якусь хвилюючу подію.

– Я думаю, він зробить це сьогодні.

– Натякав?

– Ні, просто відчуваю.

– Напевно, хвилюєшся?

– Важко сказати... Але руки тремтять трохи.

– Невже погодишся?

– Я так і не вирішила.

– Як так не вирішила? Часу вже зовсім нема!

– Сонце майже сіло. Сядемо подалі, може, не помітить.

– Наївна.

Потроху розмови вщухали. Дівчата і хлопці, немов підкоряючись невідомим приписам, розсідалися, голоси знижувалися до шепоту. В поведінці навколишніх, в розфарбовуванні неба, навіть у теплому вітерці відчувалася небувала урочистість. Її не розділяла хіба що Аріяна. Як вона в темноті знайде Іллю? Ось вже місця зайняті, тягнуться хвилини очікування. Цікаво, а чого власне всі очікують?

Вона обвела поглядом місце дії. Тепер, коли натовп розсіявся, стало видно деяку впорядкованість в розташуванні діючих осіб. Коло берега річки групками один проти одного, півколами розміщувалися дівчата і хлопці. Поміж ними, недалеко від води, стояла кам’яна різьба, що зображала квітку латаття, наповнена водою. Квітка споглядала на захід, туди, де тонуло сонце; з його більш нахилених в цьому напрямку пелюстків стікала вода, невеликим струмочком впадаючи в Живицю. Ймовірно, в цьому місці пробивалося джерельце, вмілим майстром спрямоване в кам’яну чашу. Коло її підніжжя лежали оберемки квітів. Схвильовані батьки, родичі, просто глядачі сиділи і стояли навколо.

В момент, коли сонячний круг повністю занурився в швидкі води, залишивши лише багряну заграву, декілька хлопців із запаленими смолоскипами в руках пройшлися периметром майданчика, слідом за ними спалахували яскраві вогнища. Красиво, навіть дух захоплює. Сяючі іскорки виривалися з язиків полум’я і спрямовувалися в вись почорнілого неба. Коротке, але яскраве життя. Майже нереально виникала, немов із самого повітря, ніжна мелодія. Вона плила над водним плесом, огортала притихлих на березі людей, беручи в свій полон.

В центр до джерела вийшов літній чоловік, підняв руки – стих навіть шепіт.

– Церемонія заручення офіційно відкрита! Тож побажаємо нашим дітям слухати свої серця, обдумано приймати рішення і знайти своє щастя!

Глядачі радісно підхопили побажання, а серед хлопців і дівчат відчувалося хвилювання.

– Отож, хто той сміливець, котрий сьогодні першим спробує щастя?

Трохи провагавшись, з боку хлопців піднявся високий брюнет. Під вигуки схвалення він підійшов до кам’яної чаші, присів, вибрав оберемок квітів, посміхаючись, піднявся і попрямував до протилежного табору. Оберемок виявився зовсім не оберемком, а квітковим віночком. Власне їх плели тут вдень дівчата. Обраниця сиділа зліва від Аріяни, в перших рядах. Перед нею він зупинився і схилився на одне коліно. Настала тиша, чутно лише дзюрчання води та потріскування вогню. В світлі палаючих вогнищ чітко проглядалася напруга на обличчі хлопчини. Врешті дівчина повільно відколола квіти і калину від своєї стрічки. На їх місце був делікатно покладений віночок. Щасливі закохані, взявшись за руки, попрямували до кам’яної квітки під ніжну мелодію невидимих музикантів. Красивий символічний обряд, що слідував за тим, Аріяна бачила впівока.

Серед глядачів стояв ВІН. Стояв і свердлив поглядом ряди дівчат. ВІН шукав її. Намагався впізнати. Але ж ВІН її не бачив. Хоча коло прилавка... Невже запам’ятав і встиг розгледіти, коли втікали? Ні, не може бути... Просто дивиться...

Решта відбувалося немов уві сні. Чергувалися мелодії, утворювалися пари, а Аріяна нічого не бачила навколо, нічого не чула. Їй здавалося, як тільки вона встане, її впізнають і... Хтось поряд легенько штовхнув її ліктем, дівчина завмерла. Ілля? Ні, випадково зачепила сусідка. Де він? Ще три пари. Ніч повністю захопила владу, темне небо раділо земним подіям нечастими зорепадами.

Ось іще один підіймається. От халепа, це ж Нестор! І дивиться прямо на неї. Ні, їй здалося... Ні, не здалося. Он, посміхається, мовляв, я сказав, що знайду, і знайшов... Що ж робити? Вона уяви не має, що робити... А раптом він… Як тут відмовляють? Серце так калатає, що от-от вискочить із грудей. Аріяна заплющила очі на мить, намагаючись відновити спокій, а коли відкрила, темна фігура вже стояла перед нею. Погляд підняти вона не наважувалася. Головне не знімати калину. А що далі? Схвильований шепіт пронісся навколо. Ось він схилився на коліно... Дівчина судорожно ковтнула, підняла очі... Трохи натягнуто посміхнулася і почала відколювати калину. Руки тремтіли, заплуталася у волоссі, він їй допоміг... Квітковий віночок на голові, ще більш схвильований шепіт. Ще б пак. Він допомагає їй піднятися, і вони рука в руку йдуть до джерельця.

– Не хвилюйся, – тихий шепіт над вухом.

Аріяна лишень ледь помітно кивнула. Над кам’яною чашею зупиняються. Вона опускає руки у крижану воду і складає долоньки човником. Його долоні під її, разом вони підіймають їх, і вона дає йому відпити. Вода витікає поміж тонкими пальчиками і, протікаючи крізь його, капає назад. Тепер навпаки. Вона п’є з його долонь, підтримуючи знизу своїми, намагаючись не дати холодній волозі остаточно втекти.

– Посміхнися, всі дивляться, – знову шепоче він, нахиляючись над водою у кам’яній квітці.

Аріяна також нахиляється. Холодний, майже невідчутний дотик губ у легкому поцілунку. Його дихання пахне суницями...

Вони зупинилися, лише коли вбігли в якийсь напівтемний сарай, закрили скрипучі двері і, знесилені, впали на сіно, що лежало в кутку. Під стелею погойдувалася невелика тьмяна лампадка. Дихання відновлювалося декілька хвилин.

– Де ми?

– Тут безпечно.

– Думаєш, змогли відірватися?

– Впевнений. Їм навіть на думку не спаде шукати нас тут.

Полегшене зітхання.

– Я страшенно перенервувала. Коли він почав підходити до мене... Звідкіля ти з’явився?

Мовчання, потім тихі слова:

– От водяний, здається, я втнув жахливу дурість...

Ілля запустив обидві п’ятірні у волосся і в задумі скуйовдив їх.

– Про що ти?!

– Мені не потрібно було втручатися, а забрати тебе вже після обряду з тим хлопцем... Ех, кажуть же: спочатку подумай, а потім... Я все ТАК ускладнив...

Було таке враження, що він роздумує вголос, а не розмовляє з нею.

– Що саме ти ускладнив?!

Ілля обернувся і уважно поглянув на Аріяну.

– Я живу с чаклункою, сам рахуюся ЧАКЛУНОМ, пам’ятаєш? Мене, звісно, впізнали місцеві. А тепер все це зістав. ТАКИЙ заручається з дівчиною, та ще й пошиває в дурні суперника.

– Але ж він нічого не зробив...

– Негласне правило. Якщо у дівчини декілька залицяльників, перевагу має перший, хто підійде, решта залежить від її вибору. Та це лише на самій церемонії. Стосунки з’ясовують пізніше.

– Ти маєш на увазі, що завтра...

– Завтра... Я такого накоїв, що про завтра уяви не маю...

Аріяна винувато з’їжачилася.

– Все знову через мене... Просто... Я не знала, що так обернеться коло бочок... У нас обійматися з дівчиною – цілком нормальна річ...

– Яка тепер різниця?

Ілля зітхнув і закрив очі.

– Все настільки погано?

– Чим більше про це думаю, тим гірше воно виглядає...

– Невже нічого не можна зробити?

Вираз болю на обличчі хлопця добив Аріяну. Все було не просто погано. Все було дуже погано. Ні, навіть ще гірше. Ну от, знову сльози на очі навертаються.

Ілля мовчав, а потім раптом втомлено промовив:

– Послухай, вибач мене. Я не зовсім справедливий до тебе. Загалом, я зовсім не справедливий. Все це – моя, і тільки моя вина. Я тебе привів сюди. І я за тебе відповідаю. Звісно, якби я не втрутився в церемонію, все могло би бути інакше, але, з іншого боку, могло бути і значно гірше. Тому... вибач.

Аріяна винувато посміхнулася. Після його слів легше не стало. Всі біди через дурість! Дурість за дурістю... А тоді їй здавалося – може допомогти, адже вона чула, що...

– Я чула розмову того типа, тому і слідкувала за ним...

Ілля нахмурився і, підвівшись на лікті, глянув на дівчину.

– Що саме ти чула?

– Їх було двоє, розмовляли універсалом. Та відьма, котра нацькувала на мене вовка у лісі, Зарина, вона працює на них. Щось шукає за їхнім наказом, не знаю, що саме. Власне, мені здалося, вони самі не знають толком, що шукають. Цього я не розумію. Ще вони згадувати тебе і бабусю твою. Адже її зовуть Яга?

Хлопець лишень кивнув.

– Вони слідкували за тобою. Вірніше, один із них.

– Сьогодні?

– Сьогодні? Ні, здається, ні. Минулого тижня.

– Були справи...

– Розмовляли про якихось Вартових. Хто вони такі?

Відповідь не надійшла, Аріяна зітхнула.

– А потім я почула цього коло прилавку. Він хотів...

– Купити старовинну прикрасу?

– Далі ти знаєш не гірше за мене...

В повному мовчанні минуло хвилин п’ять. Аріяна зовсім зневірилася щось почути.

– Невже ти навіть тепер нічого мені не розповіси? Що тут відбувається?

– Чим менше знаєш, тим безпечніше для тебе.

– Ти використовуєш мене, так? Рахуєш, що я одна з них, прикидаюся, але ти хитріший...

– Що ти мелеш?

– Тоді чому? Чому нічого мені не розповідаєш? Хто ви такі? Що між вами відбувається?

– Тобі не можна... Так буде краще...

– Так не буде краще! Хто знає, може, все трапилося б інакше, якби я знала, в чому справа...

– Як ти не зрозумієш... Послухай...

Аріяна видихнула і різко відвернулася.

– Я тільки хотіла... Напевно, ті люди справді небезпечні...

– Ти бачила обох? Зможеш описати іншого?

– Ти не знаєш, як він виглядає?

– Першого я розкрив ще тижня два тому. Це він слідкував за мною. А другого взагалі не бачив.

– Я також... Та він тільки вчора прибув. Розмову підслухала зі сховку. А цього впізнала коло прилавка випадково, за голосом.

– От же не щастить...

Знову пауза.

– Кажеш, вони згадували Вартових? Як саме?

– Казали, що ті давно не з’являлися, по-моєму, були раді цьому.

– Значить, казали – не з’являлися? Відмінно... Ще що-небудь пам’ятаєш?

– Про якийсь сектор мова була. Нібито Вартові закрили вхід до нього, когось спіймали при цьому.

– Це все?

Аріяна замовкла. Було ще одне запитання, що дуже її особисто турбувало.

– Вони сказали, що бабуся твоя працювала на Вартових, і припускали, що... що немає її вже, а ти це приховуєш...

– Так прямо і сказали?

– Це правда?

– Ти повірила?

– Де вона? Чому її так довго немає? Чи цього ти також не можеш розповісти?

– Аріяна...

– Добре, не кажи...

– Ти повернешся. Обов’язково.

Ще мовчання. Не розмова і не сварка. Розрядити б обстановку.

– А яку силу має цей обряд?

– Тобі доведеться виходити за мене заміж. Або в крайньому випадку наступного сезону пройти офіційний обряд розриву. На твоєму місці я б подумав.

– Як на рахунок негайно пройти цей обряд?

Аріяна схопила оберемок сіна і запустила в Іллю. Воно розсипалося дорогою, навіть не досягнувши цілі. Обоє розсміялися.

– Звідкіля ти знав, що Нестор йде до мне?

– Повністю певен не був, але подумав, що краще перестрахуватися... Старався не випускати тебе надовго з поля зору вдень. Бачив, як він підходив до тебе неодноразово.

– Ти слідкував за мною?

– Не тіш себе ілюзіями, на це в мене аж ніяк часу не було. Просто поміж іншим поглядав, як би чого не викинула в своєму репертуарі.

– Якщо б ти потрапив до нас, я б подивилася на твій репертуар.

Вони знову розсміялися. Несподівано Аріяна опинилася в самій гущі витаючих соломинок, почалася запекла перепалка.

– Тихіше! От розшумілися, ще Медія прокинеться!

У Аріяни серце пішло в п’яти. Вони навіть не помітили, що хтось зайшов! Дарія стояла посеред всього цього неподобства, руки в боки.

– Я вам покривало принесла, вночі прохолодно, а ви...

Після короткої розмови виявилося, що знаходяться вони в сараї місцевої відьми. Тут, за словами Дарії, вона ніколи не з’являлася, але... В цьому місці довелося вислухати промову про абсолютну безвідповідальність Іллі, який влаштував балаган з укриття. Також вони дізналися, що його вчинок викликав досить бурхливу реакцію серед населення. Плітка поповзла Живицею моментально. Хоча поповзла – це не те слово. Полетіла. Із швидкістю світла. Дорогою вона трансформувалася, обростала новими деталями, і те, як вона буде виглядати з ранку, – тяжко передбачити. Одне зрозуміло: жахливий чаклун зачарував ні в чому не винну дівчину, магією змусив її погодитися і потягнув за собою в ніч. Паралельно почалися роботи з ідентифікації особи дівчини.

– Вам краще вдень в селищі не з’являтися. Ілля... Не уявляю, як тепер ти покажешся на людях. Думаю, хоча б перший час тобі взагалі потрібно триматися подалі. Настрої доволі агресивні. Я допоможу, чим зможу, але сам розумієш... Не уявляю, як ти викрутишся...

У тьмяному світлі лампадки все ще іскрилися порошинки. Дарія пішла, залишивши їм покривало і багаж сумних думок. Неймовірно важкий багаж.

Напружене мовчання перервав Ілля:

– З самого ранку ми вирушимо назад, вночі в ліс потикатися – пропаща справа. Нам необхідно відпочити, а як тільки почне світати, я тебе розбуджу.

– Ілля, мені так шкода...

– Ну давай, лягай, я накрию тебе покривалом, а то змерзнеш.

– А ти?

– Не хвилюйся, і мені вистарчить.

Аріяна трохи помовчала, але таки наважилася поставити запитання, що її мучило:

– Дарія також сердиться на тебе, так?

– Звичайно, сердиться. Хоча більше переживає, ніж сердиться.

– Ти їй скажи, що весь той обряд абсолютно нічого не значить.

Ілля трохи здивовано поглянув на неї.

– Ти думаєш… – він ще ширше заусміхався і продовжив: – Даринка – моя сестра.

– Сестра? – ці слова викликали в Аріяни змішане відчуття здивування і полегшення одночасно.

– Ми двійнята. Медія знайшла нас коло селища, але забрала тільки Даринку, хлопчик їй був не потрібен. Мене знайшла бабуся. Але майже ніхто про це не знає. А тепер спати, всі розмови відкладемо на завтра.

– Прокидайся! Проспали!

Хлопець тормошив її за плече, стягаючи покривало. Аріяна, мружачись, поглянула в просвіт поміж дошками стіни. З повною впевненістю можна сказати: на вулиці темна нічка. Тільки заснула...

– Ще абсолютно темно.

– Скоро буде світати, моментально стане світло. Вже зараз багато хто в селищі не спить, час догляду за домашніми тваринами. Через вчорашнє довго не міг заснути, проґавив підйом.

Ілля метушився, складаючи покривало і приводячи зім’яте сіно в більш природній вигляд.

– Нічого не залишай, не вистарчало ще Даринку втягнути в цю справу... Не знаю, яким шляхом тепер краще йти. Через селище вже не є безпечно, обов’язково на когось напоремося... Думаю, кращий варіант – берегом річки. Готова? Пішли.

Вони вийшли в сиру ніч. На сході, й справді, почав з’являтися сірувато-рожевий ореол. Згадуючи вчорашній крос чужими садами і дворами, дівчина мимоволі зіщулилася. Прохолодно. Вологі гілки хльостали по обличчю і обсипали пригорщі крапель. В темноті Аріяна постійно об щось спотикалася, заплутувалася, та Ілля вперто тягнув її за собою, міцно тримаючи за руку. Йшли доволі швидко, а Аріяна дивувалася, як їм вдалося вчора бігом у такій же пітьмі як мінімум не розбити собі носи. Раз злякано завмерли, коли, крадькома минаючи чужий сад, побачили господаря, що йшов позіхаючи на повен рот. Протиснувшись у вузький лаз в паркані, нарешті подолали селище і опинилися на березі річки. Над водою стояла пара, повітря вже ставало сірувато-прозорим. Так, явно потрібно було виходити раніше. Тут і там чулися півнячі крики, мукання корів, Живиця починала новий день.

Ця частина берега поросла очеретом, що давало перевагу – легше сховатися. Місцями серед нього були протоптані виходи до річки, ймовірно для рибалок. Плакучі верби сумно нахилялися, гілочки немов струменіли до землі, утворюючи природні альтанки. Висока трава, вкрита росою, зовсім промочила поділ спідниці, краплі на гілках довершили решта. Мріючи опинитися коло гарячої печі в хатинці Іллі, сонна Аріяна йшла за хлопцем. Його долоня була теплою, через це ще більше кидало в озноб. В другій руці вона несла віночок – казав же нічого не залишати. Заговорити не наважувалася, пам’ятала, як поширюється звук рано вранці над водою. Ось дуже виразно почувся плескіт води і... голосні слова.

– Є у вас щось? Тут непоганий улов.

Крізь очеретяні зарості з’явився хлопець, тримаючи в руках пастку для риб. Тікати було пізно. Так, ніколи не можна забувати, що там, де можеш сховатися ти, запросто можна не побачити інших. Той, що вийшов, в здивуванні завмер, а потім, мірно розплившись в усмішці, крикнув ще голосніше:

– Тут ТАКИЙ улов... Рибка сама до нас в руки припливла...

Іще далі берегом почувся голос:

– Що? В мене також непоганий улов. Нестор, а в тебе?

– Вдалий ранок, із вчорашнім не порівняти!

Один за одним з очерету з’являлися хлопці.

Погляд за поглядом. Німа сцена. В Аріяни серце провалилося. Вона судорожно стиснула пальці Іллі, відзначивши, що його долоня залишилася незмінною. Здавалося, для нього нічого не сталося, сам спокій.

– Погляньте, що тут у нас...

Нестор, повільно поставив свою пастку додолу, вийшов вперед.

– Ти, видно, зовсім пришелепкуватий, якщо походжаєш так спокійно серед людей після вчорашнього.

– А в чому, власне, проблема?

– В чому проблема? Ти сам – проблема, чаклун дідьків! Що ти собі дозволяєш! Які чари кинув на неї? Хто тобі два право розпоряджатися долями інших?

– Уяви не маю, про що взагалі мова.

Аріяна, бліда, притиснулася до Ілліного плеча. Сили були нерівними, ситуація – безнадійною. Хотілося вигукнути, що він тут ні до чого, але її все одно не зрозуміють, і взагалі невідомо, як відреагують. Все, що змогла, – заперечливо помотала головою, з благанням подивившись на Нестора. Обличчя хлопця палало гнівом. Лице Іллі ж було непроникним.

– Що ти з нею зробив, що вона так дивиться на тебе? Якою поганню обпоїв? Зовсім страх втратив?

Слова Нестора випалювалися в Аріяниному мозку гарячим залізом. Вона відчувала, як Ілля збирається щось відповісти, і розуміла: ще трішечки – та тонка грань розсудливості зламається. «Якою поганню обпоїв?» – луною відображалося в думках. Ось воно! Дівчина випустила віночок з руки і схвильовано запустила руку в кишеню. Тільки б не загубила! Є! Аріяна витягнула флакончик, котрий вручила вчора на ярмарку їй Дарія, і, з викликом вказавши на себе, а потім на Іллю, простягнула його на долоні. Нестор з нерозумінням дивився на неї, втім, як і Ілля. Ну ж, Ілля, міркуй!

– Ти... Не розумію... Це ти дала йому приворотне зілля?! – вираз здивування на обличчі Нестора неможливо було описати.

Спрацювало!

– Це ти?! Ти його причарувала? Власне це зілля ти купувала у відьми на базарі??? Ти хоча б знаєш, хто він такий? Він же чаклун!

Аріяна згідно покивала головою. В довершення всього вона ступила ближче і обійняла Іллю, немов ненавмисне відкривши і упустивши флакончик за його спиною. Не вистарчало тільки експертизи – раптом приворотне зілля якось особливо пахне абощо. Ілля трохи скуто обійняв її у відповідь.

– Та ти божевільна! – Нестор, немов бачачи її вперше, повільно зробив крок назад. – Ти і на мене якісь чари кинула?

Він виглядав таким здивованим і розчарованим, що Аріяні навіть стало жаль його.

– Навіжена! – хлопець зовсім розгубився, потім різко схопив свою пастку і скомандував – Йдемо звідсіля!

Вже майже йдучи, він ще раз обернувся і додав:

– Не знаю, якої сили зілля, але щиро бажаю тобі, чаклун, якнайшвидше позбутися тієї омани. Хто тільки придумав ту гидоту! Напоять, потім сам не знаєш, що відчуваєш...

Він з неприязню поглянув на Аріяну, плюнув і остаточно пішов.

Ще деякий час вони стояли не рухаючись, а коли стало зрозуміло, що компанія достатньо далеко, Ілля підхопив Аріяну і закружляв в повітрі.

– Ти просто молодець! Дякую!

Опинившись на землі, Аріяна вимушено оперлася об Ілліне плече, голова паморочилася. Раптове тепло та спокій огорнули її.

– Як спритно все провернула! Ти розумієш, що так просто виправила всю ту кашу, що я заварив?!

– Більше за все винна в ній була я.

– Винним був тільки я. Сам не знаю, як тобі віддячити!

– Відправити мене додому, – вона посміхнулася. – І тепер ти можеш продовжити свою справу.

– Кілька днів доведеться зачекати. Поки нова чутка пробіжить, поки ніби то дія зілля пройде. До речі, де ти його взяла?

– Це просто вода. По дорозі розповім.

Розділ 9

Давно Аріяна не почувала себе так легко та радісно. І так невимушено з Іллею. Вона розповідала про свої походеньки на ярмарку, ділилася спостереження і враженнями. Він уважно слухав, іноді щось коментував або пояснював. Без вже звичного підсміювання. Дещо невловиме змінилося в їх стосунках. Чи тільки так здавалося? Дорогою зайшли забрати її речі, котрі в цілості дочекалися власниці. Сміялися і жартували. Як хороші друзі. Дівчина навіть засмутилася, побачивши, що вже прибули на місце.

– Хатинко-хатинко, повернися до лісу задом, до мене передом!

Спочатку подумалося, що Ілля її розігрує, але коли вже звично хатинка почала вивертатися із землі, вона так і пирснула.

– Ти чого?

– Хто це придумав?

– Що саме?

– Всяке чула, але ТАКЕ...

– А... Магічна фраза, – Ілля розплився в усмішці.

– До такого точно ніхто не додумається, – Аріяна також посміхалася. – А якщо би хтось підслухав? Адже ти голосно її вимовляєш.

– Одних слів не достатньо, ще і тембр голосу важливий.

– І якщо її скажу я...

– Рівно нічого не відбудеться.

Всередині панувало приємне тепло і домашній затишок. Аріяна не очікувала, що їй буде так приємно повернутися сюди. Тут все надавало почуття впевненості, захищеності. Чому? Не змогла би сказати.

Насамперед смикнула драбинку і швидко піднялася на горище.

– Бідненький, вибач, я тебе залишила одного, надовго. Йдемо...

Спустилася вона вже з дракончиком на руках. Він бурхливо проявляв свою радість, попискуючи і намагаючись лизнути пальці.

– Зголоднів? Сіно – не твоя улюблена їжа, правда? Зараз свіжої травички пошукаєш...

– Сама господарка що-небудь бажає перекусити?

Ілля розпалював піч і діставав їстівні припаси на стіл.

– А що в нас сьогодні в меню?

– В чому?

– Що їсти дають?

– Якщо негайно – хліб із сиром, якщо трохи пізніше...

– Хліб із сиром, – перебила його Аріяна. Їсти хотілося не на жарт. – Малюка винесу назовні і повернуся.

– Поїмо на вулиці, зараз прийду.

Присівши на траві і приглядаючи за дракончиком, Аріяна подумала, що жахливо втомилася за декілька останніх днів. Так багато подій, так багато переживань. І це вже п’ятий день... Навіть не вірилося. П’ятий безрезультатний день. Як же вона стомилася. Накопичені емоції довго не давали їй заснути тієї ночі. Вона здригалася від тихих шерехів, лоскотало сіно і надто яскраво світив місяць крізь шпаринки в стінах. Ілля також не спав. Вона знала це. Він старався не шуміти, але вона знала, що йому також спиться. Якщо б він заговорив, напевно, вони б пробалакали всю ніч, та він мовчав. Аріяна також мовчала. Просто присунулася поближче, коли почала замерзати. А потім нарешті прийшов тривожний сон. Ранкові події трохи розрядили обстановку, та тільки ближче до дому вона не стала.

– Їсти подано, приступайте...

Ілля простягнув два бутерброда, сів поряд і, жуючи, також став поглядати на Малюка.

– А він милий...

– От бачиш, а ти мені не вірив. У драконів дуже спокійна вдача. Насправді їх доволі важко розізлити, спровокувати. Просто одна малюсінька особливість луски породила негативне ставлення до них...

– Думаю, в мене є шанс подружитися з ним?

– Ще питаєш! Звичайно! Адже ти сам його не підпускаєш до себе, а то давно б вже з рук не злазив.

Як смачно! І добре. Ось так от сидіти і мовчати. Або мимоходом перекидатися нічого не значущими фразами. Про щось, що не нагадувало про проблеми. Можна заплющити очі і уявити собі, ніби сидиш на березі Синього, недалеко від дому. Її місце для задушевної бесіди з друзями. І будь поряд Ілля, вона б запросила його повечеряти в них, разом з мамою, татом, Світланою...

– Думаєш про дім?

Аріяна сумно зітхнула. Чари розбилися, ілюзія щезла.

– Сім днів... Тебе, мабуть, вже обшукалися...

– П’ять... – машинально ледь чутно прошепотіла Аріяна і, підібравши під себе коліна, сперлася об них підборіддям.

– П’ять? Що п’ять?

– П’ять днів.

– Чому п’ять? Сім.

– Чому сім? П’ять.

– Ти прибула в день, коли ми зустрілися?

Аріяна кивнула, погоджуючись.

– Тоді сім. День, коли ми зустрілися, – один, потім два дні в печері, на четвертий – потасовка у лісі...

– Яких два дні в печері?

– Коли витяг тебе з озера. Ти захворіла, була сильна гарячка...

– Що?!

– Довелося доглядати за тобою дві доби. Добре, що там є деякий запас лікарських трав. До того ж ти сильна, вже на другу ніч жар минув.

– Чому ти нічого мені про це не казав?!

Несподівана правда поступово відкривалася Аріяні. Тепер все зрозуміло. І сухий одяг, і чудом видужала нога. Все гранично ясно. Вона навіть згадала, як почувала себе з ранку. Ці жахливі сновидіння... Вони були видіннями в маренні...

– Та, власне, не було приводу. Ти не запитувалася, а я не надавав такого значення, щоб спеціально казати.

Аріяна на деякий час втратила дар мови.

– Чому? Чому ти нічого не сказав мені?! Я стільки часу втратила... Вчора...

– Ти нічого не можеш зробити зараз.

– Звідкіля ти знаєш?!

– Перехід закритий.

– Що?!

Аріяна вухам своїм не вірила.

– Є певна впорядкованість у «спалахах». За графіком наступний повинен відбутися через чотири дні. Але бувають хаотичні. Вони небезпечні для переходів, дуже короткі. Буває також, що плановий не відбувається...

– ТИ ВСЕ ЗНАВ?!

– Підозрював. Після того, що почув від тебе в маренні... Власне після цього я почав вірити тобі, в такому стані навряд чи збрешеш...

– ЯК ТИ МІГ!

– Послухай, тебе тут не повинно бути. Ніхто звідти не повинен потрапляти сюди, і навпаки. Перехід абсолютно секретний... В мене не було доказів, що все так, як я думав. Я тобі вірив, але не міг ризикувати більше, ніж необхідно... Я не міг просто так відправити тебе назад, потрібно, щоб...

– Ти все знав...

– Аріяна...

– Відведи мене туди!

– Прохід закритий!

– Негайно відведи мене туди, або я сама піду!

Аріяна схопилася на ноги.

– Заспокойся.

Ілля схопив її за руку і спробував втримати, але дівчина сильно смикнула і вивільнилася. Як він міг так вчинити! Він все знав! Він знав, як їй повернутися!

Відчуваючи себе нещасною і зрадженою, Аріяна кинулася до хатинки.

– Ти заблукаєш у лісі! Та стій же!

Але вона нічого не хотіла слухати. Сльози стояли в очах, груди зводили ридання. Гримнули вхідні двері, і дівчина знесилена оперлася об стіл. Зрадник! А вона йому повірила!

Наповнюючись злістю як порожній глечик, Аріяна стиснула кулаки. Вона сама знайде те місце! Тоді йшла на захід, значить, тепер – на схід. Власне так і вчинить.

Вже зробила крок назад до дверей, як подумала, що треба переодягнутися. Безглуздий наряд захотілося зняти, він став душити і дратувати. І ці безглузді сережки. Їй нічого від нього не треба! Нервово не потрапляючи в рукава своєї сорочки, дівчина ковтала сльози. А Ілля не приходив. Не те щоб вона чекала, але чому він її не спиняє? На секунду присіла, намагаючись заспокоїтися. Як же вона помилялася... Нарешті, витерши сльози рукавом і зробивши незворушне обличчя, відчинила двері.

Звичайно, він її не зупиняв! Хатинка була повернута до лісу, їй не вийти.

– Негайно розверни хатинку!

У відповідь тиша. Який же негідник... Он, лежить, навіть голову не підвів.

– Розвер...

Аріяна замовкла на півслові, на мить завмерла, але тут же тривожно кинулася донизу. Послизнувшись на повному ходу, приземлилася на колінах у головах хлопця.

– Ілля?

Він лежав із заплющеними очима, лице з нездоровим рум’янцем, на чолі виступили крапельки поту.

– Що за жарти?

Трусонула його плече, погляд впав на долоню. На лівій руці на пальцях виднілися тонкі червоні порізи.

– Ні...

Як уві сні окинула поглядом галявину. Малюк злякано притискався до стінки колодязя.

– Ні...

Драконяча отрута... Смертельна... Вже хвилин за двадцять порятунок стане неможливим...

– Ілля...

Тремтячими руками Аріяна відкинула волосся з чола хлопця. Він був без свідомості, дихання ледве вловлювалося.

– Що я наробила...

Вся вага скоєного прибила дівчину до землі. Вона не могла рухатися, не могла думати. Вона розуміла, що нічого не може зробити, та повірити в це... Хіба в таке можна повірити?! Уривками спливали спогади. Клініка. Світлана, що пояснює їй властивості луски драконів. Аріяні роблять ін’єкцію. Всім співробітникам на Драконячому острові виробляють імунітет до отрути. На всяк випадок... Там є медпункт...

Ліки, котрі передала сестра!

Моментально зірвавшись на ноги, дівчина кинулася до хатинки. Від хвилювання довго не могла знайти сумку, потім копошилася у кишенях. Ось воно! Дороги назад навіть не пам’ятала. Опинившись коло Іллі, тремтячими руками розкрила пакет. Що тут у нас... Знервовано переглянула весь вміст. Зробила глибокий вдих, переглянула ще раз, цього разу повільніше та уважніше. Та вже розуміла, що протиотрути немає. НЕМАЄ.