Текст книги "ВАРТОВІ. ПО ТОЙ БІК ЛАБІРИНТУ (коротка версія)"

Автор книги: Виолета Мельник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 7 страниц)

– Дівчинко, тобі погано?

Миловидна жінка, проходячи повз, зупинилася і занепокоєно глянула на неї. Аріяна заперечливо покивала головою.

– Справді все гаразд?

Та чого ж вона причепилася? Аріяна заспокійливо доторкнулася до руки жалісливої перехожої і, натягнуто посміхнувшись, продовжила путь. Пощастило, жінка йшла в інший бік.

В світлі останніх подій настрій був нікчемним. І селище було не дуже цікавим. Хати, та сади, та паркани. Але дещо все ж привернуло її увагу. Один колодязь на перехресті доріг. Інші, бачені нею тут, – веселі і яскраві, гарно розмальовані, а цей... Цей немов брат-близнюк Ілліного. Темний, похмурий, можливо, не таких старий, та все ж. І люди до нього підходили без відер. Дивовижно. Поспостерігавши з боку, Аріяна вирішила підійти поближче. По дорозі перед нею йшла матуся, ведучи за руку капризного малюка. Той гучно, так, що, мабуть, вся округа була в курсі його бажань, вимагав медового пряника і яблучного пирога. Матуся терпляче відповідала, що пряник вони куплять вже ось-ось, а пиріг аж ніяк не можливий, яблуні тільки цвісти починають. Це був помилковий хід. Дикий рев, що вибухнув після її слів, міг звалити з ніг однією лише ударною хвилею. Горе-матір почала обіцяти гори солодкого, нову іграшку, катання на каруселях, і ще щось, і ще, та її слова просто розчинялися, не подолавши навіть половини шляху до вух улюбленого чада. Аріяна вже сама почала втрачати терпіння, як одна з місцевих бабусь, повільно підшкутильгавши до галасливої пари, сердитим тоном вигукнула:

– Бачиш он той колодязь? Це Баби Яги, Кістяної Ноги. Вона неслухняних на сніданок поїдає, навіть кісточками не давиться. Зараз як вилетить на мітлі – і поминай як звали.

Яким дивом карапуз примудрився почути сказане, залишилося загадкою, але ефект був майже миттєвим. Ревіння припинилося, очі розширилися до граничних меж, і він, схопивши матусю за поли спідниці, сховався їй в коліна і затремтів.

– Що ви собі дозволяєте? Та він тепер вночі спати не буде! – гнівно кинула жінка, беручи синочка на руки.

Бабуся, не вшанувавши їх навіть поглядом, пошкандибала на своє місце. Багато перехожих були на її боці. Порушникам порядку довелося відступити.

Тим часом Аріяна підійшла до вищезгаданого колодязя. Коло нього, по-дурненькому хихотячи, топталися дві дівиці.

– Я не знаю. Може, краще звернутися до відьми на базарі?

– Як хочеш, але один хлопець по секрету розповів мені, що вона не дуже добра. Краще до Баби Яги. Тільки вона не всі побажання виконує, лише ті, які сама забажає.

– А раптом вона не забажає? Гроші на вітер.

– Ну, сама вирішуй, твоє діло.

Перша все ще в сумнівах перебирала пальцями зім’ятий папірець.

– А нехай, що буде, те й буде, кидаю.

В колодязь полетів кавалочок паперу і блиснула на сонці монетка.

Дівчата, невдоволено змірявши поглядом мимовільного свідка, мовчки відійшли, а Аріяна, скориставшись моментом, підійшла до самого краю і поглянула всередину. Води там не було. Або вона знаходилася так глибоко, що її просто неможливо побачити. Чорна пітьма здавалася матеріальною, клубочилася, відштовхувалася від стін, і намагалася вирватися на волю. Із середини тягнуло сирістю.

– Приворожити когось хочеш?

Сивий старий з двома онучками, спираючись на палицю, підступив до Аріяни.

Дівчина мовчки похитала головою.

– Чого ж стоїш тут? Може, захворів хтось у сім’ї?

Знову заперечливе хитання головою.

– Дідусю, йдемо вже, на каруселях покатаємося.

Старша смикала його за рукав сорочки.

– Зараз, зараз, ось замовлю зілля від болю у спині – і підемо.

Він кинув папірець з монеткою в колодязь і, осудливо покивавши головою на Аріяну, пішов далі, на ходу бубонячи:

– Раніше молодь вихованіша була… Якщо звертаються до тебе, відповідати треба...

Продовження Аріяна вже не чула, їй чомусь стало незручно. Але ж вона не могла відповісти! Прикинувши, що стала привертати увагу, дівчина спішно відійшла подалі і, глянувши, в котрий бік вирушили її останні співрозмовники, повільно рушила далі. Вона ладна була сперечатися на що завгодно: Баба Яга – та сама загадкова бабуся Іллі!

Ярмарок, очевидно, був вже недалеко, бо чим далі, тим більше людей юрмилося навколо, більше шуму сновигало в повітрі. Її несильно штовхнули в плече і обігнали п’ятеро хлопців.

– Припини чіплятися до дівчат, а то все розповімо твоїй красуні.

– Подумаєш… Може, самому приглянулася?

– Може, й приглянулася, я-то вільний, на відміну від тебе.

– Як же приглянулася, якщо ти її тільки зі спини бачив? А раптом страшненька?

«От хами», – подумалося Аріяні.

Той, що ніби то був вільним, обернувся і на ходу кинув на дівчину оцінюючий погляд. До ще більшого Аріяниного роздратування, він був симпатичний, навіть занадто – світле волосся, сині очі, правильні риси обличчя, гарна статура. Його супутники також обернулися.

– Здрастуй, кралечко! Може, познайомимося?

Аріяна, кинувши зневажливий погляд, набрала обороти і спробувала обігнати неприємну компанію.

– Не красуня, але нічого так.

– Не будь нахабою. І взагалі, як ти зі своїми манерами примудрився дівчину знайти?

Останню фразу вимовив все той же білявий.

– А як же ти, весь із себе, все ще не знайшов? І не думаю, що хлопець в неї є, інакше нащо калину би чіпляла?

– Не у всіх селищах наявність калини каже про те, що дівчина вільна. Вона може бути...

На щастя, з-за кута виїхав віз та розділив Аріяну і цих дурнів, так що продовження вона не почула. Глянувши вперед, радісно відмітила, що прибула на місце.

На скільки погляду вистарчало, поперед неї лежало поле. Вірніше, поле лежало під тим стовпотворінням, котре відкрилося Аріяниному погляду. Море людей. Лотки і яточки, вози і гойдалки. Шум, музика та пісні. Оце так!

Дівчина пробиралася посеред усього цього гамору, з цікавістю озираючись. Десь тут Дарія повинна бути. А може, й Ілля. Добре було б їх зустріти.

– Свіжі пиріжки, пряники! Підходьте, купляйте!

– Найкращі сорочки, спідниці, каптани! Такого вишивання не знайдете більше ніде!

– Кошики, кошички, плетені дрібнички!

– Беріть коралі, сережки, прикраси! Не встоїть жоден хлопець!

– Посуд! Дерев’яний посуд!

– Іграшки! Колисочки!

Ніколи раніше Аріяна навіть подумати не могла, що товар можна представляти таким от чином. Дорогою її чіпляли за рукави, намагаючись привернути увагу, прохали, пропонували. Коло однієї лавки примудрилися навіть спритно накинути намисто на шию і підставити дзеркальце. Відображення Аріяні сподобалося, Дарія молодчинка, постаралася на славу. Із дзеркальця виглядало миловидне личко «місцевої» дівчини у квітах і прикрасах. Намисто продавець теж підібрав те що треба, воно дуже пасувало до розшитої маками сорочки. От би купити і Дарії подарувати, Ілля б точно не образився на такі витрати грошей. Тільки вона ще не розібралася в кількості монет, що мала, тому вирішила повернутися пізніше. Аріяна ґречно відмовилася, похитавши головою, і пройшла далі. Течія знову підхопила її і понесла, понесла, понесла посеред навколишнього різноманіття і багатства, не випускаючи з чіпких пут, аж поки ноги не стомилися. Тоді, з великими труднощами вирвавшись назовні, Аріяна зупинилася в тіні крайнього торгового фургончика, намагаючись віддихатися.

Спостерігати за оточуючими було дуже захоплююче. Ось стоїть сувора матір, стереже доньку, що торгує поясами. Навколо в’ються хлопці, посміхаючись юній продавчині і намагаючись підібратися якнайближче.

– А ну, йдіть звідсіля, нероби, нічого тут крутитися! – сердито гукала до них жінка, погрожуючи кулаком. Сама ж донька крадькома пускала бісики очима в шанувальників. Батько поряд потягав невідомий напій з горнятка, ледь помітно посміхався у вуса і прикидався глухим, пропускаючи сердиті зауваження дружини повз вуха.

А там, далі, голосно щебечучи, топталися дітки, радісно очікуючи своєї черги на карусель. Поряд стояли їх батьки, бабусі, дідусі, сестри і брати, спілкуючись, знайомлячись, а іноді і сварячись. Ще далі, коло самої води, старші дівчата сиділи навколо великої купи квіток і, наспівуючи гарну мелодію, плели розкішні віночки. Лівіше була споруджена загорода для коней. Коло неї юрмилися потенційні покупці і просто перехожі. Торговці несамовито жестикулювали, нахвалюючи скакунів і називаючи ціни бажаючим. Аріяна охопила поглядом людей кого огорожі і зраділа. Серед них був Ілля. Він спокійно розмовляв з літнім чоловіком і, ймовірно, не бачив Аріяну, хоча стояв до неї обличчям. Від всепоглинаючої певності в тому, що все буде добре, губи самі по собі розплилися в усмішці. При ньому вона чомусь не почувала себе такою одинокою в цьому чужому світі. Згадавши, що не повинна видавати їх знайомство, відвела погляд правіше і зробила вигляд, що цікавиться крамничкою зі столярними інструментами. Цікавий такий молоточок лежить. І поряд... Ні, щось не так. Дискомфорт відчувається прямо шкірою. З боку прилавка хтось пильно дивиться їй у відповідь. Дівчина буквально опам’яталася під пронизливим поглядом і з подивом виявила, що усміхається на всі зуби тому самому білявому хлопцю. Той недбало спирався на дерев’яну перегородку і з примруженими очима посміхався у відповідь. Посмішка повільно сповзла з Аріяниної фізіономії і поступово перетворилася в презирливо-сердитий вигляд. Це ж треба було так промахнутися? Зі злістю дівчина різко відвернулася і... зустрілася поглядом з Іллею. Він, очевидно, тільки побачив її і з живою цікавістю оцінював зміни, але, зіткнувшись очі в очі, запитально припідняв брови, немов не міг зрозуміти, за що отримав такий спопеляючий погляд. Співрозмовник вказав йому на щось збоку, і хлопець відвернувся. Аріяна згасла. Кинувши блискавки в бік білявого, вона спішно відійшла подалі.

– Раз вже віднайшла мене, не втікай! Навіщо заперечувати, що я тобі подобаюся? А ти сподобалася мені.

Знайомий голос за спиною примусив Аріяну всю внутрішньо стиснутися. От причепився! І ця самовпевненість! Якщо вона чогось і не може терпіти в хлопцях, так це саме таку самовпевненість!

– Вибач мого друга. Він не такий вже й поганий, просто пустував. Мене звати Нестор. А тебе?

Аріяна, все ще не обертаючись, гарячково міркувала, як відшити його якнайшвидше. Хм, краще за все – правда. Дівчина повільно обернулася і, максимально намагаючись зобразити на обличчі щось на зразок «Як ти мені набрид!», жестикуляцією показала на своє горло, заперечливо похитавши головою.

– Ти не хочеш розмовляти?

Аріяна повторила жест виразніше.

– Ти не можеш розмовляти?

Дівчина зобразила чудо прозріння і повернулася йти.

– Стій, це не має значення! Ти тому така непривітна? До тебе погано ставляться через німоту?

Такого повороту вона не очікувала. Поки обмірковувала наступний хід, настирливий залицяльник наздогнав її і пішов поряд.

– Ми можемо спілкуватися переписуючись.

Що далі то гірше. Показати, що вона писати не вміє? Не повірить. Тоді що?

– Нестор! Ти на кого крамницю залишив? Прийде брат – підеш упадати за дівчатами! Повернися негайно!

Сердитий голос позаду кликав хлопця.

– От водяний! Ти мені зовсім голову запаморочила. Та я тебе все рівно знайду пізніше.

Він легко торкнувся її руки і повернувся йти. Раптово зупинився і кинув слідом за Аріяною:

– В тебе хлопець є?

Ось! Це найкращий спосіб! Дівчина, не обертаючись, позитивно кивнула головою.

– Не дуже переконливо! А якщо і так, я все рівно спробую щастя!

Аріяна не втрималася, озирнулася. Нестор вже йшов, а вдалині вона помітила, як обертається Ілля.

Розділ 7

Ледь було піднятий настрій впав нижче плінтуса. Суцільні ляпи. Сама себе вже перевершила. Вона втекла від злощасної крамнички і йшла зараз подалі від людей, сварячи себе на чому світ стоїть. Ніби нічого страшного не сталося, а якщо зібрати все разом – так гидко на душі. Веселий шум і гамір навколо почав дратувати, захотілося тишини і спокою. Ноги самі по собі привели до берега річки. Дівчина приглянула місцинку коло старої верби і, впевнившись, що нічого її тут не потривожить, всілася додолу. Над поверхнею води витала сумна, але дуже красива пісня – це дівчата, виплітаючи квіткові віночки, співали трохи далі берегом. Сонце золотило воду, навіть дивитися боляче. А вже добряче за полудень. Як швидко день проходить! І час спливає, як вода. І не зупинити, не повернути. У всі віки існувало таке порівняння. Тільки зараз воно було не абстрактним, як раніше, а живим, і навівало сум.

Вона не змогла би відповісти, скільки вже сидить тут, слухаючи гіпнотичне дзюрчання.

– Можна коло вас примоститися, рибку половити? Ні, не йдіть... Я не хотів вам завадити. Не втікайте!

Та Аріяна вже мчала вздовж берега – треба рухатися далі.

Аріяна завернула за склад дерев’яних ящиків на околиці ярмарку. Не змогла б сказати, чому втекла, та й чому зараз ховалася від людей. Повернулася в пошуках затишної місцинки і злякано завмерла. Перед нею була клітка з вовком. Сірий – власне так назвав його Ілля в лісі. Події тоді відбувалися блискавично, та цю ошкірену морду дівчина запам’ятала. Звір люто метався всередині, а побачивши заблудну вівцю, миттєво кинувся в стрибку, але, вдарившись грудьми об грати, відскочив і загарчав ще голосніше.

– Чого розбушувався! А ну тихо!

Жіночий голос наближався з протилежного боку. Аріяна швидко пригнулася і втиснулася в найближчу щілину. Вона не бачила, хто підійшов до клітки, та виявилося, що людей було кілька.

– Якщо ти досі нічого не знайшла, про що може бути розмова?!

У того, хто говорив голос був холодний, трохи роздратований.

– Я все виправлю, потрібен ще час!

– Свято скоро закінчиться і всі роз’їдуться. Тебе тішить перспектива волочитися в пошуках віддаленими селищами?

– Я все встигну! І якщо я знайду те, що вам потрібно, ви допоможете мені зайняти місце Медії?

– Ти не надто багато хочеш?

– Я вже примітила декого! І, кажуть, у лісової відьми, Яги, також може бути щось цікаве!

– До неї не потикайся. І взагалі тримайся подалі.

– Але...

– Всі ці розмови – дурниці. Нічого в неї нема. Невідомо, чи є вона сама взагалі. Коли її останній раз бачили?

– Але цей ледацюга її...

– От власне. Може, відьма скопитилася давно, а хлопець приховує це. Крім того у неї завжди був могутній покровитель, так що в будь якому випадку туди не потикайся, все зіпсуєш.

– Як скажете.

– Ну? Чого стоїш? Вперед, час не чекає.

Почулися кроки, що віддалялися, і невиразне бурмотіння.

– Вже стільки часу пройшло, а ми нічого не знайшли. Думаєш, Вартові встигли тут все перелопатити і сховати?

– Не схоже. За моїми даними, ніхто з них не з’являвся в околиці давненько. Та й Яги не видно вже скільки часу. Може, просто шукати більше нічого?

– Ти про хлопця не забувай.

– Намагався слідкувати за ним минулого тижня, нічого підозрілого. Хатинка та селище. Часом до лісу йде, але там його відразу губив, він просто спец по заплутуванню слідів. З місцевими майже не спілкується, вони з ним також. Навряд чи він щось знає і тим більше шукає. Думаю, Вартові покинули цей сектор і відьма одразу зачахла без покровителів. До речі, коли наступна перекидка? Тепла вода – неймовірна розкіш...

– Чого сьогодні не скористався, коли я прийшов? Чекай тепер наступну.

– Та добре, робота є робота. Я все ж думаю, дарма час витрачаємо. Якщо Вартових не видно на такій події, очевидно, ресурс використаний.

– Якщо не видно, нам тільки легше. Був би тут, якщо б вони пхалися всюди. І сам знаєш: здається, все знайшли, а тут як піде наступна хвиля – то там з’явиться, то там.

– Навряд чи вона скоро піде. До речі, ти чув, що Вартові знайшли і заблокували ще один перехід? У сьомий сектор.

– Всюди пхають носа! Як вони знайшли?

– Не уявляю.

– Хтось попався?

– Угу.

– Конкурентів менше.

– Теж вірно.

– Тихіше, приваблюєш увагу. Нам вже час. Може, ще самі щось знайдемо, йдемо.

Шурхіт кроків давно стих, а Аріяна все не наважувалася покинути свою схованку. Вона марно намагалася вгамувати шалений стукіт серця. Друга частина цієї дивної розмови пройшла напівшепотом, але Аріяна чула кожне слово. Кожне. Сказане універсалом. Спочатку тільки дивом не зірвалася з місця, не кинулася вперед. Потім зрозуміла, що зробила вірно. Бесіда їй не сподобалася. Відчувалася якась загроза. Небезпека. І вони згадували Іллю. Слідкували за ним. Може, і її засікли? Ні, той, перший, казав, що це було минулого тижня. Треба би хлопця відшукати і все розповісти, а то тривожно якось. Та... хто гарантує, що не всі вони однакові?

Дівчина закрила очі і прислухалася до внутрішнього голосу. «Ілля підозрював в тобі ворога, та все рівно допоміг», – промовляв голос. А якщо власне тому допоміг, що сподівався вивідати у ворога щось?Чому тоді, нічого не дізнавшись, не вигнав, навіщо витягнув з колодязя? Навіщо дозволив прийти сюди? Може, збирається використати проти цих невідомих?Ні-і-і-і, не хочеться вірити. А якщо? Адже ти навіть не розумієш, в чому суть їх ворожнечі. Раптом всі однакові?Він не такий. Згадай хатинку, як вона захищена; завісь, за котру не можна заходити, – ти знаєш, що там?Він залишив мене одну, я могла заглянути, він це знав. А що було б потім? Він сам казав, що дізнається про це.Не вірю, що він поганий. І Малюка привів назад, а міг кинути у лісі. Дракончик сам за ним пішов.Міг відігнати. Він його боїться.Та дозволив залишитися. Ти наївна і дурна. Запудрив тобі мозок, чекаєш бабусю, котра, ймовірно, ніколи не з’явиться.Але він зовсім не втримував мене, я могла в будь-який момент піти. Це тобі так здається. Залишилася – під наглядом, пішла – простежив куди.Він сказав мені правду про універсал. Правду можна подати по-різному або взагалі частково.Їх розмова не сподобалася. Вони з тією відьмою, котра на Даринку напала. Те, що вони погані, не робить Іллю хорошим.Але і не робить поганим. Є презумпція невинності. Якщо вина не доведена, за замовчуванням він невинний. В тобі говорять емоції, а не розум.Якщо я не буду вірити йому, то тоді кому? Я залишуся зовсім одна. Лише б не пошкодувала...

– Хапай за краї, раз, два, три-и-и...

Трохи правіше один з ящиків зі скрипом підняли двоє і понесли в бік. Аріяну вони не помітили, і вона, побоюючись виявлення, майже не розгинаючись, кинулася навтьоки. Вовк вчув і голосно загарчав.

– Злісна тварюка. Хто його сюди приволік?

– Якась приїжджа відьма.

– А-а-а...

Голоси звучали все тихіше і тихіше, поки зовсім не щезли. Дівчина знову стояла на краю галасливого і веселого ярмарку, де ніхто й близько не підозрював про дивацтва, що відбувалися поруч.

– Ви чули, прибув Чужинець із Жар-птицею! Не хочете дізнатися про своє майбутнє?

– Та чого там знати, і так все відомо.

– В минулому сезоні одному землевласнику птаха повіла про холодне літо і теплу осінь. Ось він і не збирав виноград рано, а чекав, поки дозріє. Інші боялися заморозків і прорахувалися, а хто його послухав, у виграші залишився.

– Я не про те, що не вірю, просто іноді знати майбутнє – нічого доброго. Здається, що немає вибору, все визначене наперед.

– Ви праві. Але очевидці твердять: птаха нічого прямо не каже, все натяками й загадками. Хто зрозуміє вірно, а хто і ні. Сам я теж ніколи не пробував, страшнувато.

– От-от, і я про те ж.

Аріяна з цікавістю піднялася навшпиньки, вираховуючи, де ця сама Жар-птиця знаходиться.

– Шукаєш Жар-птицю, либонь? Та ось там, справа, бачиш, віз кольоровий.

Один з тих, що щойно розмовляли, вказав дівчині рукою напрям.

– Поспішай, дівчата частенько гадати на коханих бігають.

Він підморгнув та замовк.

Аріяна посміхнулася замість дякую і попрямувала до возу. Не тому, що дуже хотіла, а тому, що цього від неї очікували, а вона повинна поводити себе природньо. Та й хто б не хотів дізнатися, як виглядає Жар-птиця?

Щоправда, підібравшись ближче, дівчина зрозуміла, що цього власне і не дізнається. Оповісниця доль знаходилася в закритому фургоні, коло входу стояв засмаглий, не схожий на інших, трохи сивуватий чоловік, без особливого інтересу поглядаючи навколо. Бажаючих, що не наважувалися підійти зібралося доволі багато, вони юрмилися і тихо перешіптувалися, рахуючи монетки, підмовляючи один одного.

– Ну що, слабо? Я б і сам пішов, та тільки нема чого питатися мені.

– Ясне діло, немає чого питатися. Ти просто боїшся.

Сперечалися двоє чоловіків зліва.

– Надто дорого, я майже все витратила на новий пояс, шкода.

– Я також майже без грошей, так би позичила.

Шепотілися дівчата справа.

Аріяна ж трохи безцеремонно розглядала чужоземця. Він справді не був схожий на тутешніх, що давало привід придивитися ближче. Може, один з тих? Помітивши уважний погляд, сивий поглянув у відповідь і раптом, на Аріянин подив, попрямував просто до неї.

– Перший відвідувач – безкоштовно! Вибір припав на цю безстрашну юну дівчину!

Чоловік спритно підхопив її під руку і практично потягнув до фургону. Аріяна хотіла було заперечити, та зрозуміла, що, перш ніж зможе жестами пояснити, тільки зайвих проблем набереться.

– Обережно, сходинка!

Три кроки – і за спиною впав полог, а Аріяна опинилася в тісному темному приміщенні одна. Ні, не одна. Очі звикали до темноти недовго, і ось вона дивиться на дивне, не схоже на інших створіння у вигляді великої птахи з головою, що нагадувала людську, тільки в пір’ї. На якихось поличках і ящичках стояли запалені свічки, їх золотаві відблиски відображалися в глибинах чорний очей. Забарвлення пір’я при такому освітленні не змогла визначити. Як у тумані, заднім числом подумала, що запитання-то вона поставити ніяк не може. Так і стояла мовчки, заворожена, не знаючи, чи то піти, чи то що робити. Але страшно не було.

– Доля дивна, закинула тебе сюди, так далеко від дому, вірно? Тяжко знайти дорогу назад...

Аріяна від несподіванки здригнулася. Голос був глибоким, приємним і... мудрим, якщо так можна виразитися про голос. Очі птахи пильно спостерігали за гостею.

– Ти можеш втратити дуже важливу частину свого життя. Втратиш назавжди, чи збережеш у своєму серці – це твій вибір. Але від нього залежать долі інших. Нелегкий вибір...

Серце обледеніло. Невже це значить... вона не повернеться???

– Не сумуй, навколо завжди будуть люди, котрі допоможуть, тільки не відвертайся від них.

На очах виступили зрадницькі сльози.

– Не плач, тобі вже час. День ще не закінчився.

Аріяна насилу відірвала погляд від уважних очей. Їй хотілося опинитися звідсіля за тридев’ять земель, не чути, не розуміти... Вона кинулася до виходу, та її наздогнала ще одна фраза:

– Є речі, на котрі ми не можемо вплинути, а є такі, котрі в наших силах змінити. Не пливи за течією, аби ніколи не було причини звинувачувати себе в бездіяльності. Прислухайся до інших, але рішення завжди приймай сама, від серця. Тільки слабкі звинувачують у своїх помилках інших, сильні не бояться визнати, що здійснюють їх самі.

Яскраве світло різонуло по очах, Аріяна, зіскочивши зі сходинки, кинулася геть. Її намагалися зупинити, розпитати, та вона, відчайдушно вивертаючись і витираючи сльози на ходу, вирвалася з натовпу і пірнула в людський потік серед торгових яток.

– Стій, та стій же!

Дівчину спіймали за руку і спинили. Підняла голову – білявий.

– Що тобі сказала та дурна птаха? Чому ти плачеш?

Аріяна покивала головою і спробувала вирватися.

– Не варто їй вірити, це просто шарлатанство!

Відпусти мене – просила поглядом дівчина, але він міцно тримав її за зап’ястя.

– Добре, що я вас зустріла! Ваше зілля вже готове, йдемо, я віддам, – невідомо звідкіля матеріалізувалася Дарія і, ввічливо посміхаючись Аріяні, кивнула в бік: – Без супровідників.

– Я піду з нею.

– Не можу цього дозволити. Ким ви їй доводитеся? Основа нашої діяльності – конфіденційність.

– Я її брат.

– Він ваш брат?

Дарія виразно подивилася на винуватицю замішання. Аріяна з полегшенням похитала головою.

– Як бачите, замовниця заперечує ваші з нею родинні стосунки. Вибачте, нам вже час.

– Ти весь час втікаєш, але ввечері я тебе знайду!

Хлопець спересердя випустив Аріянину руку і провів дівчат роздратованим поглядом.

– Вчасно я вас помітила. Він до тебе чіплявся?

Аріяна невизначено потиснула плечима.

– На вигляд нічого, симпатичний. Але Ілько сказав, тобі необхідно обмежувати контакти з місцевими.

Вони йшли повільно, пробираючись крізь натовп. Слова Дарії звучали віддалено й глухо, розчиняючись в навколишньому шумі, Аріяна практично не розуміла її.

Чому вона повинна вірити словам якогось опудала у пір’ї? А звідкіля птаха знала про те, що вона шукає дорогу додому? Все сказане нею туманне і двозначне. Тут багато приїжджих, такий вислів можна сказати кожному і не помилитися... Ні, не зовсім...

– Ти мене слухаєш? – Дарія уважно дивилася на дівчину. – Щось трапилося? На тобі лиця немає... Ні-ні, сюди, направо, ми вже майже на місці.

Вони підійшли до фургончика в зелено-синіх тонах, обвішаного пучками трав, з прилавком, заваленим скляночками, флакончиками та іншими ємностями загадкового виду.

– Ось, візьми.

Дарія налила в порожню скляночку якусь рідину і простягнула Аріяні. На здивовано припідняті брови лише посміхнулася:

– Для відводу очей – раптом твій кавалер слідкує. Однозначно слідкує. Здається, це його фізіономія... Не бійся, тут звичайна вода.

Майбутня відьмочка перевела погляд на Аріяну і уважно подивилася.

– Я скоро звільнюся, вже темніє, до заходу недовго залишилося. Медія пішла ще з обіду. Жаль, ти не можеш розповісти, чого така сумна... Ну ж, посміхнися.

Аріяна вимучено всміхнулася.

– Якщо б усі так посміхалися, жах... Ти їла щось? Піди підкріпися, купи що-небудь. Вже не довго...

– У вас є мазь від комариних укусів?

Жваве хлоп’я, заледве дістаючи носом до прилавку, весело дивилося на Дарію.

– Так, зараз знайду.

Аріяна не стала чекати і, не піднімаючи очей, відійшла в бік. Дійсно, вона нічого з ранку не їла. Ось, недалеко продають пиріжки з начинкою. Взяти два. Ні, три. Або... Смакота! Хрумкаючи другим з чотирьох, дівчина прикинула, скільки грошей залишилося. Поки купувала, трохи зорієнтувалася в номіналі. Повинно було б вистарчити на намисто Дарії. Де ж воно було... Он там, коло бочок з вином. Точно!

Коло прилавка з прикрасами крутилися переважно дівчата. З продавцем вів бесіду невисокий чоловік. Поки Аріяна намагалася пробитися ближче, випадково почула уривок розмови.

– Ось ті приколки просто божественні! Такого товару я давненько не зустрічав!

– Шукаю найкращих майстрів!

– Далеко їздите за цією красою?

– Інколи перетинаю південні кордони!

– Та ви що?! Мабуть, візьму ось цю дрібничку для дружини. Хоча... Вона у мене, бачите, перебірлива в прикрасах. Більше за все любить старовинні речі. У вас випадково немає?

– Ні, старовиною не торгую. Але ціную.

– Так, старовина... Молодь її не цінує, не любить, а колись розумілися на красі. От, дружині у спадок залишилося старовинне дзеркальце. Так от, ніколи з тих пір не бачив красивішого. Не в образу сказано, ваш товар – найвищої якості!

– Я з вами згоден. Ми також бережемо дочці браслет. Передається по жіночій лінії вже не одне покоління.

– Я міг би на нього поглянути? Професійний інтерес.

– Ну-у-у...

– Будь-ласка...

Прохальний тон. Зовсім не такий, як коло клітки з вовком. Аріяна, застигнувши, стояла трохи позаду і заворожено слухала. Це точно був один з тих двох. Зараз він розмовляв місцевою мовою, але голос-то дівчина відмінно пам’ятала.

– Якщо не дивитеся, не заважайте іншим!

Її спробували обійти жінка з дитиною. Аріяна спішно зайняла деякий час тому звільнене місце. Треба ж, не помітила. І одразу ж нарвалася на невдоволене бурчання інших покупців. На шум обернувся хазяйський співрозмовник, дівчина опустила голову і, схопивши найближчу прикрасу, почала перебільшено уважно її вивчати.

– На два слова неподалік? Тут надто людно...

– Але товар...

– Ваша дружина, думаю, прослідкує. Ми ненадовго.

– Я...

– Йдемо, йдемо.

Чоловік майже силою витягнув торговця з-за прилавку і потягнув в бік. Дівчина, недовго думаючи, пробиваючи шлях ліктями, кинулася слідом.

– Носиться як навіжена, то туди, то сюди! – сипалося навздогін. Наплювати.

Двоє суб’єктів, що її цікавили, завернули за кут і зупинилися коло складених рядами винних бочок. Треба знайти місце, щоб її видно не було, але все відмінно чутно.

– Хочу запропонувати вам кухлик відмінного вина десятилітньої витримки. Ви мені не відмовте.

Вони зупинилися, чудово! Хід того, хто прохав, був продуманим і ефективним. Хто відмовиться від такої пропозиції? Точно вже не трохи скупуватий торговець. В кінці кінців, це ні до чого не зобов’язує: спробував і, нарікаючи на зайнятість, ушився. Так думає жертва... Почулися кроки, що віддалялися. Одного. Хм, якщо пощастить, тут вони й кинуть якір. Аріяна, боячись проґавити парочку, заглядаючи в шпаринки поміж бочками, задкувала, намагаючись знайти місцинку і для себе. Крок, два, наступила на ногу. Чиюсь ногу. Обережний погляд за спину. Тихе шипіння:

– Що ти тут робиш???

– Ілля???

Він стояв, притулившись спиною до бочок. Мить тому, мабуть, зображав безтурботного хлопчину, що зупинився обабіч відпочити, але зараз... Так, це місце зайняте.

– Негайно йди звідси!

– Ти не розумієш... Там двоє...

– Не знаю, що тобі від них треба, та ти поняття не маєш, з ким зв’язуєшся. Поки не пізно – йди!

– Ще чого!

– Послухай, мені не до сварок...

– Ти також слідкуєш за ним?

– Якщо нас помітять... Та ти хоч уявляєш, як ми тут виглядаємо? Принаймні раз послухай мене!

Дівчина об’єктивно уявила собі картину. Двоє стоять поміж двома вузькими рядами бочок, на ярмарок опускається вечір. З боку можна було подумати, наче вони ховаються. Що, власне, і робили. Рішення прийшло миттєво. Аріяна підступила до Іллі впритул, стала навшпиньки, обійняла за шию і, нахиливши його голову до себе, прошепотіла на вухо:

– Та обійми ж мене!

– Ти здурі...

– Ось і я! Тримайте, пробуйте! Цей вечір ви просто зобов’язані присвятити найпрекраснішому винаходу людства!

Ілля інстинктивно обхопив Аріяну за талію, і обоє затаїли дихання. Все одно, пізно сперечатися.

– Я досить зайнятий зараз, ярмарок – хороший момент підзаробити...

– Ну, як стемніє, не думаю, що ви дуже зайняті... Ось ще, я приніс показати вам наше дзеркальце, помилуйтеся.

Мовчазне сопіння, слідом захоплений вигук:

– Воно просто неземне!

– Я ж казав! А ваш браслет...

– Не хочу здатися неввічливим, та це сімейна цінність, ми дуже її бережемо. А ви – другий, що цікавиться старовиною за сьогодні...

– Не може бути! Хоча, звісно, це природньо. Серед такої кількості людей ми не єдині поціновувачі...

– Вона була приїжджою відьмою. Та, котра цікавилася.

– В такому випадку, вам дійсно потрібно бути насторожі. Відьми – народ темний. Хто знає, що в них на думці?

– Це точно.

– Але, припускаю, для мене ви зробите виключення? Я досить заможна людина, можу зробити вам ДУЖЕ вигідну пропозицію.

– Не розумію...

– Вся ярмаркова виручка здасться вам мізерною в порівнянні з нею.

Назад к карточке книги "ВАРТОВІ. ПО ТОЙ БІК ЛАБІРИНТУ (коротка версія)"