Помирана

Текст добавлен: 10 апреля 2017, 02:00

Текст книги "Помирана"

Автор книги: Тарас Антипович

Жанр:

Социально-философская фантастика

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 9 страниц)

Назад к карточке книги

Божена дивилась на нього, то вірячи, то лякаючись його слів.

– Отак війна й начиналась, – згадала Тузиха. – Приїхали Ті в намордниках і у вагони нас просили сідать, а наші не здавались.

– Та не було тут ніякої війни, таке – потасовка. Вони тоді давали вагони, шоб наші виїхали звідсіля, бо тут карантин і нездорово. Знали б ви, як тут штиняє, – доводив Нельсон. – Вони нікого не заставляють. Закон у Них такий: хто де хоче жить, там і живе. Хочете туто – будете туто. Вони не мішаються. То діло наше.

Базука і Кабигроб саме витягли з ангару кидало, яке змайстрував Момот, і сунули його по снігу – поближче до прибульця. Нельсон, зиркнувши на них, лише стиснув якийсь предмет у кишені.

– Ти нам не вішай, лободзип! Війна була, бо Корито у нас забрать хотіли. Мій батя воював, я знаю, шо до чого! – закричала Тузиха. – Ми хочем, шоб усе було, як було. Скажи, хай Вони не нагліють і одходи сюди везуть, ялбакус!

– А ми сортувать будем! – підтакнув хтось.

– Вони у себе в хатах уже все сортують. Не нужне їм Корито, – товкмачив Нельсон.

Кабигроб і Базука зупинились на пустирищі, націливши кидало на Нельсона. Базука зарядив у пращу камінь розміром з людську голову, і Кабигроб вистрелив. Камінь, не пролетівши і метра, упав у сніг. Кидало раптом затріщало, похилилося і завалилось набік.

Нельсон дістав пластикову пляшечку з темною рідиною, відпив шипучого напою і простяг Божені.

– Осьо диви, яка чорнуха у Них солодка єсть. А ми все попутали, напартачили так, шо цедзип.

Божена вдарила його по руці, нездатна словами висловити свій гнів і роздратування, що назбиралося за останні місяці життя в бункері.

– Та такої тари у нас на Кориті валом! – відказала Тузиха.

– А мене з медведкою приймуть у городище? – несміливо уточнив Хамса.

Нельсон із сумнівом оглянув прирученого кротодила, що грайливо казився і рив пазурами мерзлу землю.

– Торуйух! – заволала раптово Скирта.

Всі заговорили враз, загудів про щось своє навіть доктор Фрезе. Кабигроб і Базука стали поза спинами й теж почали бубніти.

– Ти скажи, хай Вони нашу чорнуху купують. То ж масло земляне, мо’, якось пригодиться, – гнула своє Тузиха.

– Не нужне їм воно. Колись було з нього горюче, а тепер у Них на батарейках усе движеться. Од сонця заряжають, од вітру, од чого хоч, – загинав пальці Нельсон.

– Матрех! – звомпила Скирта.

Кабигроб підскочив до Нельсона і, вимахуючи кулаком, крикнув:

– Ніхто з-за Колючки ше не вертавсь, а ти один вернувся. Ти нас Темним Жидам здать рішився?!

– Не вертались, бо не хотіли сюди – там і живуть! – Нельсон витяг невеликий предмет, щось натиснув на ньому, і електричний розряд змусив Кабигроба відлетіти. Усі відступили назад. Базука почав бити непритомного Кабигроба по лиці й розтирати йому щоки снігом. Той лише сіпався, лежачи на спині.

До юрби нечутно підбирався Капрон із самострілом напоготові. Його час від часу заносило, і пензлював він якось боком. Почервоніле око горіло вогнем.

– Божен, там ногу тобі одростять натуральну, шо ж ти ходиш та скрипиш, – вдався Нельсон до останнього аргументу.

– А, так тобі нога моя не така?! У тому все діло! – зарипіла вона.

– Скажи, хай не випендрюються, хай хоч скотомогильник тут заведуть. І то ж нам якась калорія буде, – приклала руку до серця Тузиха.

– А та паста – біомех, шо доктор на Кориті розкопав, то не для людей було зроблено, – продовжував Нельсон, намагаючись розповісти все й одразу.

– Лю-не! Цопай, бурбункул! – стрепенувся Фрезе.

– Не можна нею операції робить, – торочив Нельсон. – Та й уже регенерація на світі появилась. На мені ж її видно, ілуха!

– Геній-талій; геній-талій! – ображено кричав доктор Фрезе, тицяючи Нельсону піднятий середній палець. Морально розчавлений тим, що його медичні технології назвали непридатними, він врешті опустив голову й поплентався до бункера.

– Вернувся, значить… – мимрив Капрон, свердлячи Нельсона лихим оком. Він навприсядки протиснувся між людьми, а потім виринув із самострілом і натиснув спусковий гачок. Стріла пробила Нельсону горло, і він з виразом подиву на лиці завалився горілиць.

– Шо?! – кинулась до Нельсона Божена. – Та поможіть же хтось!

Усі остовпіли. Доктор Фрезе віддалявся, самозречено запхавши руки в кишені. Кабигроб важко приходив до тями, водячи порожніми очима.

– Капа, реханакус! – заголосила Божена.

– Казав, боти мені пошиє, а не зшив, лободзип. Усю жизнь він так, усю жизнь… – бурмотів Капрон. Він заходився стягувати з Нельсона його нові черевики.

Божена підняла чорний предмет, що випав у Нельсона з кишені, приставила до шиї Капрона й натисла червону кнопку. Того склало вдвоє, потім кинуло об землю. Божена била його струмом знову і знову, поки ставало заряду, а він усе дрижав, метляючи клешнею, як гадюка – хвостом.

Погляд Нельсона став матово-скляний і холодний. З-під витоптаного снігу проступили масні плями чорнухи. Божена здійняла руки, подивилася на коритян, метнувши в них лють і відчай. І в цю мить раптом відчула, що в неї відходять води.

* * *

Божена очуняла на операційному столі. Під стелею миготіли зайчики. Поруч пхикало, не маючи сил крикнути, недоношене крихітне дитя. Його розчервоніле личко морщилось від натуги. Фрезе поклав його на груди Божені і, похилившись, вийшов у коридор. Майя протерла їй лоба змоченою марлею. Хамса лиш зачудовано дивився на новонародженого, закутаного в білий лікарський халат.

– Хлопець, – тільки й сказав він.

– Зефір, – додала Божена хрипким шепотом.

Вона була ладна з’їсти слона, якби такий експонат знайшовся серед «консервацій» доктора. Втім, довелося задовольнятися дрібнішими видами. Вона їла, відчужено поглядаючи на сина. В якусь мить нахлинули сльози, але вона забула, з якого приводу цей плач, і припинила його так само раптово, як і почала. Усе здавалося нереальним, невдало зітканим із випадкових фрагментів, як уві сні. Хамса топив над лампадою сніг у мисці. Кротодил у коридорі ледь чутно завив, ніби копіюючи недавні потуги Божени на свій лад. Майя зі своїми великими розчахнутими очима випромінювала чи то жах, чи то захоплення від усього побаченого.

Божена подумала, що все тепер стане цілком інакшим, навіть не важливо, яким, і відчула справжню впевненість у майбутньому. Кротодилове виття ставало дедалі сильнішим, луною билося об стіни бункера. Хамса вирішив відволіктися від приготування купелі. Він визирнув у коридор. На одній із труб, що вилися під стелею в ошімках скловати, у петлі висів доктор Фрезе, витягнувши носки черевиків вертикально, як балерина. Вогник лампади жеврів у його окулярах, що з’їхали на ніс.

* * *

Хамса добру годину провозився, щоб стягнути доктора на підлогу. Він поклав його під стіною, сівши поруч. Не знав, що робити з окулярами, крутив їх у руках, приміряв на себе, але врешті поклав їх у нагрудну кишеню докторового піджака. У двері бункера несильно постукали.

– Ей, вродила вже красава, чи нє? Впустіть, то гостинця передам, – фальшивила Тузиха.

Хамса якусь мить вагався. Він співчутливо дивився на Рекса, що заричав у відповідь на її слова, упершись передніми лапами в двері. Хамса погладив кротодила по загривку, торкнувся шипів, що виткнулися на хребті.

– Рекс, молодчина… Кусай! – з важким серцем вимовив і відсунув засов.

Двері посунулись уперед. Першим на порозі опинився Базука, він кинув загострений прут у Хамсу, Рекс перехопив його руку і хруснув нею, як сухою гілкою. Базука горлав, вириваючись із пащі, що тримала його, поки кротодил пазурями не розпанахав йому живіт. Хамса встиг замкнути двері зсередини і звалився з ніг. Він уже не бачив, як Тузиха, накиваючи п’ятами, зламала свій протез і, кличучи колоба на поміч, поповзла по чорному, просякнутому земляним маслом, снігу. Як Скирта, вгативши молотком по голові кротодила, отримала у відповідь розірване стегно. Як витанцьовував із ломом у руках Кабигроб, завдаючи Рексу ударів з дистанції і, поки той із ревищем вертів сліпою головою, таки зумів перебити звірові хребет.

Усе це вже не обходило Хамсу. Жіночі руки волочили його в операційну, рвали марлю на клапті, тримали над ним лампаду. Знадвору долинали звуки людської агонії, що змішалася з тваринною і нічим від неї не відрізнялась.

– Новий чоловік родився… про нього думай, – тихо, але твердо сказав Хамса Божені.

– Шо ж думать, коли кров із тебе витіка! – крикнула вона, притискаючи марлевий ком до рани на його грудях, поки Майя присвічувала.

– І не нужна мені та кров. Хай тече, – прибрав він її руку.

– Туфту городиш, – відказала Божена. Вона промочила його рану – раз, і другий, і третій. Хамса не мав нічого проти. Не говорив. Не дихав. Не існував.

* * *

Запала тиша, яку порушували тільки рівномірні удари ломом у двері. Божену здолала кволість, хилило в сон.

– Ти чого ше тут? – раптом запитала Божена у Майї.

– Я? – розгублено відказала вона.

– Нору бачила? Лізь – надвір виходь і не вертайся. Іди, куди Нельсон ходив.

– А ти?

– Слаба я, не дойду. Бач – «прогрес» мій всім хороший, тільки ходить не дає, – дзенькнула протезом Божена. На її запалих почорнілих щоках прорізалась нездорова усмішка.

Майя вийшла в коридор, глянула на монументально спокійного доктора Фрезе, закуталась у кожух. Кабигроб уже відігнув верхній кут дверей і несамовито розхитував їх далі, скрегочучи ломом.

– Ей, мала! – покликала Божена. – Ти Зефіра бери.

Вона вклала Майї в руки замотане в одяг немовля і відвернулась. Майя схилилась над норою Рекса, що вела кудись під стіну, і шуснула туди разом зі своєю живою ношею. Божена дошкутильгала до операційної, витягла з комірчини банку зі спиртом, надпила її і крякнула, скривившись. Винесла в коридор, потім повернулась по лампаду. Кабигроб побачив усередині світло і перестав гамселити. Він прикипів до щілини, важко хекаючи.

– Одкривай, ханаврук. Усіх, хто на Кориті родиться, тре’ до автономіки прилучать. Ти дитину од жиді темної не сохраниш. Я сохраню. Не враг я тобі! – Кабигроб ударив ломом у вічко, і його дверцята злетіли із завіс.

Він просунув руку в отвір і дотягнувся пальцями до головного засову дверей. Божена завмерла з ємністю спирту в руках. Щойно Кабигроб переступив поріг, вона линнула на нього з банки, а ногою вдарила по лампаді. Вогонь з розбитої лампи лизнув ногу Кабигробу, той кинувся на Божену, шарпнув її, але враз спалахнув і заскавулів, махаючи руками.

Божена відступила кілька кроків назад, відчула опік і побачила, що вже горить і сама – спирт потрапив на коліна. З останніх сил вона вирвалася надвір і, пробігши десяток метрів, упала в чорний вар, що розлився калюжею довкола бункера.

* * *

Заграва за спиною росла, але Майя не озиралася. Вона, як зачарована, брела вперед. А десь там, позаду, горіло Коритне, викидаючи в небо стовпи ядучого диму. Тріск споруд, протятих вогнем, розлягався порожніми тихими околицями.

Надвечір’я видалося сухе і морозне. Затверділа кірка снігу тримала її легку постать. Лиш подекуди ноги провалювалися по коліно. Вона вгляділась у зморщене личко в коконі з ганчір’я. Далекий стовп полум’я відбився в темних очах немовляти. Воно кліпнуло і ледь чутно втягнуло повітря.

квітень 2015 – травень 2016

Про автора

Тарас Антипович – прозаїк, сценарист. Народився 10 липня 1978 р. в Полтаві. Закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка. Працював у різних періодичних виданнях. Його перший роман «Мізерія» (2007) був відзначений Всеукраїнським рейтингом «Книжка року» як найкращий прозовий дебют. Цикл оповідань Тіло і доля» (2008) розкрив цікаві підходи до стилістичної гри і поетики парадоксу. Футурологічний роман Хронос» (2011, «А-ба-ба-га-ла-ма-га») увійшов у фінал премій «Книга року ВВС» та «ЛітАкцент року». Окремі частини роману перекладено й опубліковано у США, Чехії та Австрії.

Експресія сюжетів Антиповича ріднить його творчість зі світом актуального кіно. Через виразні візії майбутнього читачі отримують можливість глибше зрозуміти сьогоднішню реальність. Новий твір Т. Антиповича – це вдумливий роман-дистопія, який засобами макабричної сатири розкриває драму зашореного розуму. Герої, чиє існування кероване міфами, ворожі до Іншого і безжальні одне до одного, але водночас не позбавлені надії. Крізь порожнечу їхніх днів раз по раз проблискує те, чого вони бояться найбільше: шанс на краще життя. Шанс позбутися ненависті до тих, хто «по інший бік». Шанс вирватися за «колючку» власноруч виплеканого пекла.