355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Олег Ведмеденко » Іще ніч... » Текст книги (страница 2)
Іще ніч...
  • Текст добавлен: 9 октября 2016, 17:36

Текст книги "Іще ніч..."


Автор книги: Олег Ведмеденко


Жанры:

   

Религия

,

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 11 страниц)

1Ів. 5.20: “Ми знаємо, що Син Божий прийшов і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого... Він – Бог правдивий і вічне життя!”

Рим. 9.5: “... і від них же (від ізраїльтян. – Авт.) тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний навіки, амінь”.

Іс. 54.5: “Бо Муж твій (тут – Церкви. – Авт.), Творець твій, – Господь Саваоф Йому Ймення (до речі, Саваоф, “Бог воїнств”, “Бог воюючий” – одне з Імен Божих, а не тільки Ягве /Єгова, “Сущий”/ . – Авт.), а твій Викупитель – Святий Ізраїлів (Христос. – Авт.), – Він Богом усієї землі буде званий!”

1Тим. 3.16: “Безсумнівно, велика це таємниця благочестя: Бог явився во плоті”.

Мф. 1.23: “Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Емануїл, що в перекладі є З нами Бог (Бог, а не просто людина. – Авт.)”.

Євр. 1.8–9: “А про Сина [сказано]: «Престол Твій, о Боже, навік віку; берло Твого царювання – берло праведності. Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив Тебе, Боже, Твій Бог оливою радості більше, ніж друзів Твоїх”.

Тита 2.11–14: “Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожності та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно і побожно в теперішнім віці, і чекали блаженної надії та з’явлення слави великого Бога й Спаса нашого Ісуса Христа”.

Ів. 20.19–31: “І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: «Мир вам!» Потім каже Хомі: «Простягни свого пальця сюди та й на руки Мої подивись. Простягни й свою руку і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» А Хома відповів і сказав Йому: «Господь мій і Бог мій!»”

І, нарешті, останнє. Чи можете ви назвати хоч би одну людину на землі, яка була б безгрішна? Ні! Праведна – так, свята – так, але безгрішна? Це прерогатива лише Самого Бога! І поки ми в тілі – то відчуваємо в членах своїх закон плоті, і коли кажемо, що гріха не маємо, то обманюємо самих себе. А Христос – жив во плоті, і був безгрішним! Яких іще доказів Богочоловічества Ісуса Христа нам шукати?

Господь мій і Бог мій!

ВІДНОВЛЕННЯ ЗВ’ЯЗКУ

Запитання: Сьогодні ми маємо тисячі різноманітних конфесій. Чому так? І чи можливе з’єднання усіх релігій в одну?

Відповідь: Слово “релігія” походить від латинського “ре” – “відновлюю” і “ліга” – “зв’язок”. Отже, релігія – це відновлення зв’язку з Богом. Чому виникла необхідність відновлення цього Зв’язку? Вочевидь тому, що зв’язок цей був свого часу втрачений...

Читаючи Книгу книг, Біблію, ми бачимо, що перші люди віри, точніше перша цивілізація людей віри, яка зображена у ній під образами Адама і Єви, мала постійний зв’язок із Богом. Про це свідчить сама назва місця перебування їхнього – Едем. “Едем”, або ж “Еден” у перекладі означає “Приємний”, “Ніжний”, “Делікатний”. Безумовно, у першу чергу Едем є поняттям духовним, – це райський стан досконалих людей віри. Як гармонія духу, він був присутнім у серцях першої Церкви праведників. Це гармонія між Богом і людьми, між людьми і природою, між природою і Богом. На жаль, в результаті гріхопадіння ця вселенська гармонія була втрачена.

Історія гріхопадіння Людини потребує окремого висвітлення, – нас же цікавить у даному випадку не сам факт, а його наслідки.

Одним із наслідків падіння перших людей віри стала втрата постійного духовного зв’язку з Богом. Символічно це роз’єднання змальовується у Біблії так:

“І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю (чоловік біблійною мовою – “віра, розуміння”; жінка –“життя, чуття, церква”. Рай – “сад”: у першу чергу сад духовний. Алегорично “дерева” – це різні ідеології, бачення, розуміння. Кожне дерево має основний стовбур – певний догмат, визначення істини; усілякі розгалуження, листя як ознаку життя, приносить певні духовні плоди. Так фатальне дерево пізнання добра й зла дає плоди пізнання добра через зло. Дерево життя – воля Божа, закон Божий – плоди милосердя й богопізнання, плоди благодаті, плоди життя вічного, – пізнання Бога (добра) через добро. Сховатися серед дерев раю означає прикритися різноманітними догматами, заплутатися в різних баченнях, які без животворчих плодів Древа Життя перетворюються просто на людські мудрствування та філософії).

І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: «Де ти?» (згадаймо апокаліптичне: “Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду...”).

А той відповів: «Почув я Твій голос у раю – і злякався, бо нагий я, – і сховався» (і знову Апокаліпсис: “А лякливим, і невірним, і мерзким.., – їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою, а це – друга смерть!”. Друга смерть – це смерть духовна. От вам і зміїне: “Умерти – не вмрете!” Недаремно ім’я цього змія – диявол (“диявол” – “обманець, ошуканець”). Нагота біблійною мовою – це провина, сором. Сховатися – відвернутись від Лиця Господнього, від волі Божої)” (Книга Буття).

Як бачимо, Зв’язок було втрачено... Єдиний потік води живої, що напоював Рай, за межами його розділився на чотири потоки – розійшовся на всі чотири сторони.

Багато дослідників біблійної історії ламали й ламають собі голови над питанням: де ж ті річки, що зображені у книзі Буття? І хіба може бути, щоб єдина ріка розділялася на чотири? Завжди буває навпаки: менші річки зливаються в єдину водну артерію. Знову ж таки, якщо навіть уявити собі неможливе, що Тигр і Євфрат текли у зворотному напрямку, то як бути з іще двома потоками? Нісенітниця? Аж ніяк! Просто треба читати Біблію не як посібник з географії, а як книгу пророцьку, духовну. А духовні речі розуміються тільки духовно.

З точки зору духовної символіки водні потоки – це духовні вчення, що напоюють “землю” сердець людських. І ці чотири – якраз і є ті різноманітні релігії, які мають початок від єдиного Древа Життя (Древа Богопізнання), але розділюються, роз’єднуються за межами Раю, за межами Едему, за межами Любові...

“І річка з Едену виходить, щоб поїти рай. І звідти розділюється і стає чотирма початками.

Імення одному – Пішон, – оточує він усю землю Хавіла, де є золото (“Річка з Едему” – єдине, цілісне вчення Господнє. Пішон, Фісон – ріка, “що оточує землю Хавіла”. Хавіла ж у перекладі – “Коло”, символ вічності. Там “золото” – істинна цінність. Але земля Хавіла закінчується пустелею Шур, що навпроти Єгипту (Шур, або Сур – “Стіна”. Стіна бездуховності: безводна, бездуховна пустеля. Єгипет біблійною мовою – країна рабства гріха. Ця річка /Пішон/ являє собою символ занепаду духовності)

Ім’я ж другої річки – Гіхон, – вона оточує ввесь край Ефіопії ( Гіхон – “Бурхливий потік”. Насправді ж це джерело поблизу Єрусалиму, яке сходить у долину Кедрон. Кедрон – “Каламутний”. Тут проглядаємо духовний потік, що виходить з Єрусалиму – міста правди – але скочується до Кедрону, до помутніння мудрості. І цей-то потік, виявляється, оточує Ефіопію – в Біблії країну Куш, що означає “Чорний”: землю, серця темні, непросвічені).

А ім’я річки третьої – Тигр, – вона протікає на сході Ашшуру (Тигр – “Стрімкий”. Ашшур, Ассирія у біблійній мові – символ войовничого матеріалізму). А річка четверта – вона Єфрат (Єфрат – “Солодкий”. Тигр і Єфрат – символи сили й солодкості гріха, ріки Вавилонські. Тяжкий їхній полон – згадаймо Псалом 136-й (137-й): “Над річками Вавилонськими, – там ми сиділи та й плакали...”)” (Буття).

Ось вам і відповідь на запитання: чому так? Чому роз’єдналася Церква Христова майже на 2000 конфесій? Чому розпорошення? Чому розколи? Відповідь одна – тому, що вкусили плід заборонений і пізнаємо добро через зло! Тому що відкинули вчення Боже – духовне вчення смирення, та сховалися в хащах мудрувань своїх. Тому що нагі перед Богом. Тому що полишили райський стан Любові Його. Тому що не вкушаємо плодів благодаті, плодів милосердя та богопізнання з вічного Древа Життя…

Що ж робити? Та просто піднятися з каламуті бездуховності до чистого едемського Першоджерела. Просто відкрити свої серця перед Тим, Хто стукає. Просто возлюбити!.. Возлюбити, а для цього смиритися, а отже прийняти обставини свого життя (смирення перед Богом) та ближнього свого (перед ближнім) такими, які вони є – без страху й тривоги, без гніву й роздратування, без гордощів та образи:

“І показав він мені чисту ріку живої води, ясну, мов кришталь, що випливала з престолу Божого й Агнця.

Посеред його вулиці (його – тут Нового Єрусалиму, оновленої, живої Церкви праведників), і по цей бік і по той бік ріки – дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій. А листя дерев – на вздоровлення народів.

І жодного прокляття більше не буде. І буде в ньому Престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому,

і побачать лице Його, а Ймення Його – на їхніх чолах.

А ночі вже більше не буде, і не буде потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки” (Апокаліпсис).

БОГОРОДИЦЕ, ДІВО, РАДУЙСЯ!..

Запитання: Чому православні християни й католики вшановують Діву Марію, називаючи Її Богородицею? Чи правильно ми робимо, коли молимось до Неї? Адже сказано: “Немає іншого Ймення під небом, яким би ми могли спастися, окрім Імені Ісусового!”

Відповідь: Безумовно, немає іншого Імені! Бо “Усі пророки свідкують про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням” (Дії 10.43). Бо “…нема ні в кім іншім спасіння” (Дії 4.12)… Але ж ми і не просимо Богородицю спасти нас Своєю силою, а тільки молитвами Своїми! Бо сказано: “Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового” (Гал. 6.2); “…признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись. Бо дуже могутня ревна молитва праведного!” (Як. 5.16). А хто з братів та сестер наших по вірі є більш праведним, аніж Всесвята Діва? Хто сподобився найвищої честі – стати Матір’ю Бога нашого не тільки духовно, як про це читаємо у Мф. 12.49, але й буквально? Кого найщасливішою, найблаженнішою вважають усі роди віруючих та вірних синів Божих по благодаті Христовій? Кого іще прославляє Церква як “чеснішую від херувимів і незрівнянно славнішую від серафимів”? От тому ми й молимося (звертаємося з проханням про заступництво) до Неї, як до дійсно Святої Праведниці, Яка здобула уже во Святая Святих усю повноту духовного сходження та спілкування з Триєдиним Богом. І Яка духом, душею та тонким, духовним, прославленим тілом Своїм перебуває нині перед Небесним престолом Господнім, та возносить до Нього святі й ревні молитви Свої за нас.

Те, що ми просимо Пріснодіву Марію молитися за нас до Божественного Свого Сина, зовсім не є спробою перекласти увесь тягар молитовних зусиль лише на Її плечі. Кожен сам за себе дає відповідь перед Богом. Але “…де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, – там Я серед них”, – говорить Господь. Тому-то сама ідея єднання Тіла Христового освячена волею Божою, а отже, наше молитовне спілкування зі святими угодниками й Богородицею зокрема, як власне і з усіма членами Церкви, є справою богоугодною і Богом благословенною. Церква земна, воююча, підносить не лише свій голос в молитві до Господа, але й просить молитовного єднання, молитовної допомоги у Церкви Небесної, торжествуючої. І тоді ревна, спільна молитва Єдиної Святої Соборної і Апостольської Вселенської Церкви Божої, “як кадило запашне”, возноситься до Отця нашого, що на Небі, – і вібрація кожного нашого серця зливається у гармонійному єднанні з чистими, світлими духовними вібраціями тих святих, благословенні імена яких ми призиваємо своїми устами. Тоді Божественний акорд всеперемагаючого молитовного пориву змітає усі перешкоди, руйнує всі перепони на шляху нашого єднання із Божеством!..

Наші брати-протестанти, хибно розуміючи догмати православної церкви, не сприймають практики вшановування Божої Матері. Набір запитань-заперечень опонентів православ’я на протязі сторіч залишається незмінним, і я спробую коротко дати відповіді на них, ґрунтуючись виключно на Святому Письмі. Сподіваюсь, вони якщо і не похитнуть підвалини ортодоксального протестантизму, то хоча б висвітлять позицію традиційної деномінації…

Запитання : Де бачимо у Святому Письмі, що Марія дійсно є Божою Матір’ю?

Відповідь: Апостол пише: “А все оце сталося, щоб збулося сказане пророком від Господа, Який провіщає:

«Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл», що в перекладі є: З нами Бог (зауважте – Бог, а не просто людина)” (Мф. 1.22–23; див. також Іс. 7.14).

“Безсумнівно, велика це таємниця благочестя: Бог в тілі з’явився” (1Тим. 3.16).

Родичка Маріїна, Єлизавета, вітає Її як Матір Божу: “Коли ж Єлизавета зачула Маріїн привіт, затріпотіла дитина в утробі її. І Єлизавета наповнилась Духом Святим,

і скрикнула голосом гучним, та й прорекла: «Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби Твоєї!

І звідкіля мені це, що до мене прийшла Мати мого Господа?” (Лк. 1.41–43).

Запитання : Звідки узято звертання “Цариця Небесна”?

Відповідь: “…по правиці Твоїй [о, Боже] стояла Цариця в офірському щирому золоті” (Пс. 44(45).10).

Запитання : З чого видно, що Марія народила Спасителя не від смертного чоловіка, але від Духа Святого?

Відповідь: “А Марія озвалась до Ангела: «Як же станеться це (зачаття), коли мужа не знаю?»…

І Ангел промовив у відповідь Їй: «Дух Святий злине на Тебе, і Всевишнього сила обгорне Тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий!»” (Лк. 1.34–35).

“…ось з’явивсь йому (Йосипу) Ангел Господній у сні, промовляючи: «Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в Ній – то від Духа Святого»” (Мф. 1.20).

Запитання : Чому православна церква називає Діву Марію Пріснодівою (тобто завжди Дівою – Тією, Яка зберегла Своє Дівоцтво і дітей інших не мала)?

Відповідь: Пророк Єзекіїль передрік про Неї: “І сказав мені Господь: «Брама ця буде замкнена, не буде відчинена, і ніхто не ввійде в неї, бо в неї ввійшов Господь, Бог Ізраїлів, і вона буде замкнена»” (Єзек. 44.2).

Запитання: А як же тоді біблійні відомості про братів та сестер Ісусових – чи вони не діти Її? (див. Мф. 12.47–50; 13.55–56).

Відповідь: Ні, бо слово “брати” єврейською та арамейською мовами означає взагалі близьких родичів. Так двоюрідні чи троюрідні брати також називалися просто братами (див. Левит 10.4; 1Пар.(1Хр.) 23.22). Тут маються на увазі або діти Йосипа від першого шлюбу, або двоюрідні брати Ісуса по Матері. Та й якби Пресвята Діва мала інших дітей окрім Ісуса, то Він і не доручав би Її учневі Своєму Іванові, кажучи з хреста:

“«Оце, Жоно, Твій син!»

Потім каже до учня: «Оце мати твоя!» І з тієї години той учень узяв Її до себе” (Ів. 19.26–27).

Адже Яків, брат Господній, тривалий час був єпископом Єрусалимським (див. Гал. 1.19), та й інші сини Йосипа були в Єрусалимі (Мф. 13.55).

Запитання: Чи не вказують слова Ісусові “Бо хто волю Мого Отця, що на Небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!” (Мф. 12.50) на те, що Христос знехтував Свою Матір, відмовився від Неї?

Відповідь: Хіба може Той, Хто дав Закон Божий і п’яту Заповідь “Шануй батька й матір своїх” зокрема, порушити хоча б одну йоту із цього Закону? Безперечно ж, ні! У наведеній цитаті Спаситель каже про духовний зв’язок Його та учнів. Навіть будучи розіп’ятим на хресті Він піклувався про Свою Пречисту Матір. Вона також була ученицею Його проповіді і не відділялася від учнів Його: “Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, Матір’ю Ісусовою, та з братами Його” (Дії 1.14).

Запитання: Чому православні у молитві проголошують: “Пресвятая Богородице, спаси нас!” Адже один у нас Спаситель – Христос Господь? (див. Дії 4.12).

Відповідь: Насправді відповідь на поставлене запитання знаходиться на початку цієї публікації. Але іще раз підкреслю: не Своєю силою, а Силою Божою! Подібно, як наголошує апостол народів Павло: “Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!” (1Тим. 4.16). Або: “…може… і спасу декого з них” (Рим. 11.14).

Завершити дану статтю хочу величним гімном Богородиці, що його співає Церква під час богослужінь, – гімном, складеним на основі уривків із Святого Письма:

“Богородице, Діво, радуйся! Благодатна Маріє, Господь з Тобою! Благословенна Ти між жонами, і благословен Плід лона Твого, бо Ти породила Спаса душ наших.

Достойно є поправді величати Тебе, Богородице! Завжди блаженну та пренепорочную, і Матір Бога нашого. Чеснішую від херувимів і незрівнянно славнішую від серафимів, що породила Бога Слово непорочно. Істинну Богородицю, Тебе величаємо!”

БЛАЖЕННІ УБОГІЇ ДУХОМ

Запитання: Що означають слова Господні “Блаженні убогії духом”? Які “убогі” маються тут на увазі?

Відповідь: У запитанні, що його свого часу поставив читач однієї з моїх духовних рубрик, мова йде про першу із Заповідей блаженств Нагірної проповіді Господа нашого Ісуса Христа: “Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне” (Матвія, 5 розділ, 3 вірш). Слово “блаженство” означає “щастя” і, як бачимо, шлях до щастя лежить саме через духовну убогість. Про що тут ідеться? Насамперед необхідно зазначити, що поняття духовної вбогості не є синонімом ущербності, недостатності а чи неповноцінності. Мова тут, безперечно, про інше. Про духовний стан, який є протилежним так званій, як модно нині висловлюватись, світській “крутості”, – ось про що тут ідеться! Тут вбогість позитивна, зі знаком “+”. “Вбогість”, яка насправді є силою. І силою не в проекції шкали цінностей “сильних світу цього”, але цінностей Божих. “Не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, говорить Господь Саваоф” (Захарії, 4 розділ, 6 вірш).

Поняття “бідняки Господні”, – давньоєврейською “ебіонім Ягве”, або “анавім” – “убогі”, – відоме іще з часів Старого Заповіту, і за змістом воно визначається як “лагідні, тихі, смиренні”. Блаженної пам’яті отець Олександр Мень пише з цього приводу у загальновідомій праці “Історія релігії”:

“«Лагідність» і «смирення» – слова, які сильно постраждали від неправильного вживання та хибних асоціацій; смирення легко ототожнюється нині з ханжеською єлейністю, низькопоклонством, принизливою покірністю. Проте смирення в біблійній старозавітній та християнській традиціях розуміється як духовна тверезість і доброта, що є протилежними сп’янінню гординею… Слова «анавім» та «ебіонім» і у євангельські дні означають тих, хто свідомо став на шлях добра й безкорисливості; і саме тому через вісім сторіч після [пророка] Ісаї у Своїй Нагірній проповіді Христос насамперед звернувся до «вбогих», «лагідних», гонимих та шукаючих правду. І про Себе Він каже: «…навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, – і знайдете спокій душам своїм» (Мф. 11.29)”.

Духовна вбогість має іще одне важливе значення. Убогі духом – це ті віруючі й вірні овечки стада Христового, які не зупиняються на досягнутому, серця яких наповнені невгасимою горливістю до Господа, завжди палають очищаючим, зігріваючим, просвітлюючим вогнем Божої любові. Це ті, які постійно прагнуть живої води Божого Слова, є воістину ненаситними у виконанні Волі Божої, і невтомно долають шлях здобуття Духа Святого, шлях до Небесних висот Благодаті. Які ніколи не скажуть з пихатим фарисейським самовдоволенням: “Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого...”, але як дійсно убогі постійно взивають до Господа: “Хліба духовного, хліба насущного дай нам сьогодні!..”

Блаженні убогі духом, бо їх путь – то дорога до святості, шлях до вічного Богоєднання, як і читаємо у Відкритті святому апостолу Івану Богослову: “І Ти [Христе] їх зробив для нашого Бога царями і священиками – і вони на землі царюватимуть!” (Об’явлення, 5 розділ, 10 вірш). Цей “царський шлях” символічно зображений у книзі Вихід у образах синів (плодів віри) священика Аарона, брата Мойсеєвого.

Біблія – Книга символічна, і всі персонажі її тою чи іншою мірою духовно є присутніми у кожному із нас. Священик Божий Аарон (ім’я Аарон означає “Горній”) символізує собою тих віруючих і вірних, які, ставши правдиво убогими духом, тобто смиренними перед Господом, піднялися на висоти досконалості, – на духовні висоти служіння Богові. Ми всі покликані стати отими “царями й священиками” для нашого Бога. Царями – тому що наш розум повинен царювати над нашою плоттю; а священиками – бо нам належить повністю віддатися на волю Божу, присвятити себе Йому, стати духовними “Ааронами”:

“І взяв Аарон Елішеву, дочку Амінадавову собі за жінку (“Жінка” в біблійній мові – це життя; “чоловік”, відповідно, – віра. Елішева, Єлизавета у перекладі – “Бог є клятвою її”. І це нам належить обрати собі оту “Елішеву” – життя праведне, з’єднане із Богом), і вона породила йому Надава, і Авігу, і Елеазара, і Іфамара” (Вихід, 6 розділ, 23 вірш).

Ім’я Надав означає “Завзятий”, “Охочий”, “Ревний”, “Горливий”. Це перший плід віри, що його нам належить принести Богові, перша умова й ознака істинного служіння Йому, коли за словом Псалмоспівця “ревність до дому Твойого [о, Господи!] з’їдає мене” (Псалом 68(69), 10 вірш). І якщо є в нас оця “ревність про Боже”, якщо “ходимо не за тілом, а за духом”, якщо “духом умертвляємо тілесні вчинки” і “думаємо про духовне”, а не про тілесне (тобто, коли власне і є “вбогими духом”), – то обов’язково стаємо ми синами Божими по благодаті Христовій, “бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі” (див. Римлянам, 8 розділ). Тоді обов’язково народжується в серці нашому “другий син Ааронів” – Авігу (Авігу, або Авіуд – “Бог – мій батько”). А за ним і третій – Елеазар (Елеазар – “Бог допомагає”, Благодать Божа): тобто усе, чого тільки не попросимо у Отця нашого Небесного в Ім’я Його – дасться нам… А відтак і четвертий, Іфамар (Іфамар – “Острів пальм”, а пальма в Біблії – символ прославлення: згадаймо хоча б славний в’їзд Господа в Єрусалим. Пальмовим віттям та вигуками “Осанна”, “Спасіння” зустрічали Ісуса). Відтак являємо своїм життям, життям своєї родини, церкви, громади твердий, надійний “суходіл” – острів прославлення Божого посеред бурхливого моря пристрастей світу цього, “житейського моря, схвильованого спокус бурею”, – острів істинного Православ’я! Острів, на якому царює Господь...

“Блаженні убогії духом, бо їхнє є Царство Небесне…”

БУЛА Б ВІРА…

Запитання : Чому ви хрестите немовлят, адже сказано: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…” Отже спочатку треба навчити, а потім уже охрестити, бо Благодать дається по вірі.

Відповідь: Стосовно дорослої людини так воно і є, але стосовно дитини акценти дещо зміщуються. Хіба правильно було б стверджувати, що діти й осуд приймуть за невір’я своє разом із дорослими, як сказано: “Хто не ввірує – засуджений буде” (див. Мк. 16.16)? Безумовно ж, ні! Новонароджене немовля – як чистий аркуш паперу. Гріх іще не спотворив його душу, не проявився назовні, хоча й існує в серці дитини у вигляді закону плоті, туго закрученої пружини потенційного, так званого первородного гріха. Чи ж можна, знаючи це, не допускати дітей до Христа, свідомо позбавляючи їх Благодаті Святого Хрещення? Коли учні забороняли дітям приходити до Ісуса – Він докоряв їм за це:

“До Нього ж приносили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли.

А Ісус їх покликав та й каже: « Пустіте дітей, щоб до Мене приходили , і не забороняйте їм, – бо таких Царство Боже” (Лк. 18.15–17).

У Посланні святого апостола Павла до галатів сказано: “Бо… всі, що в Христа охрестилися, у Христа зодягнулися!” Як одяг прикриває наготу й захищає тіло, так і хрещення прикриває наготу душі захищаючи її Христовою благодаттю. Чи ж вірно буде позбавити дитину цього захисту? Як одяг вирізняє одну людину від іншої, так і хрещення різнить християн від язичників. Чи ж добре полишати дитину цієї печаті духовної? Як одяг прикрашає тіло людини, так і хрещення красить душу Благодаттю. Чи ж варто позбавляти дітей наших цієї Небесної прикраси?

Противники хрещення дітей посилаються на те, що благодать Всесвятого Духа подається по вірі, а отже немовлята, які не здатні свідомо вірити, не можуть мовляв і здобути Благодаті. Проте ми маємо у Святому Письмі приклад, коли Благодать зійшла на людину по вірі інших людей – у даному випадку по вірі чотирьох друзів, що принесли до Ісуса тіло свого паралізованого товариша, який втратив уже всяку надію на зцілення:

“І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо.

А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений.

А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: «Відпускаються, сину, гріхи тобі!»” (Мк. 2.3–5).

Так само по вірі хрещених батьків подається Благодать і дитині, яку принесли вони до храму.

В новозавітній Церкві хрещення замінило собою старозавітне обрізання, як і каже апостол:

“Ви в Ньому були й обрізан і нерукотворним обрізанням , скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні.

Ви були з Ним поховані у хрещенні…” (див. Колос. 2.11–14).

Але ж у старозавітній Церкві обрізання здійснювалось на восьмий день після народження! “А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях” (Буття 17.12). Чому ж відмовляємося сьогодні від хрещення немовлят – від цього обрізання новозавітного, адже ж сказано:

“Покайтеся, і нехай же охреститьс я кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа…

Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей (!)” (Дії 2.38–39).

Віруючі батьки бажають виховати у вірі і дітей своїх. І це природно, що християни хочуть бачити християнами й своїх нащадків. Хрещення сина чи доньки – це обітниця перед Богом виховати дитину віруючою та вірною, обітниця того, що батько й матір зроблять усе належне, аби дитина, зростаючи фізично, зростала також і духовно. Як сказано і про маленького Ісуса, Який є “Шлях, і Правда, і Життя”: “А дитина росла, і скріплялась на дусі” (Лк. 1.80).

Свого часу святий Григорій Богослов дорікнув матері-християнці, яка боялась хрестити свою дитину через маловірство своє, мовляв, а раптом виросте недостойною звання християнина:

“У тебе є дитина? Не давай часу аби збільшилося пошкодження. Нехай освячене буде в дитячих літах, від малецтва присвячене Духу. Ти боїшся печаті через неміч єства, як малодушна та маловірна мати? Але Анна і до народження обіцяла Самуїла Богові, й після народження невдовзі посвятила та виховала для священничої ризи, не боячись людської немочі, але віруючи в Бога”.

Перші християни часто приймали святе хрещення сім’ями. Та й апостоли, як про це свідчить нам Святе Письмо, охрещували цілі родини. Так, ми читаємо про хрещення дому Лідії, дому Корнилія сотника, дому Степанового, проте ніде не сказано про виключення з цього хрещення дітей!..

І останнє. Безумовно, Церква переживає тяжкі часи – часи скорботи, випробувань, часи охолодження віри. Світські засади увійшли в церковне життя, і номінальна релігія сьогодні загалом нагадує оту блудницю, що її бачив Іван Богослов у об’явленні своєму (див. 17-й розділ Апокаліпсису). Але Господь наш Ісус Христос “учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!” (Євр. 13.8). І так само як і тоді, на зорі християнства, так і сьогодні щедрою рукою подає Він вірним Своїм Благодать. Була б віра! А якщо є вона, ця віра в серцях рідних, хресних батьків дитини, у священика, – то й “По вірі вашій – хай буде вам!” І сходить благодать Всесвятого Духа на новоохрещеного раба Божого, і відкривається на Небі, у сфері Духа, іще один “особистий рахунок”, на якому чекають “щасливого власника” безмежні духовні скарби. Дай Бог, щоби ставши повнолітнім, свідомим віруючим, не загубив він дороги до тієї скарбниці і, ведений Духом Божим, увійшов у широко прочинені Двері, з відвагою приступивши до престолу Благодаті. Як і сказано: “Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти Благодать” (Євр. 4.16).

Була б віра!..

ЧИСЛО ЗВІРА

Запитання: Розкажіть, будь ласка, про число звіра: що воно означає? Публікації на цю тему вкрай суперечливі і не завжди переконливі... Деякі “просвітителі” навіть стверджують, що “печать сатани” – це не що інше, як ідентифікаційні коди. А як же тоді ставитись до паспортів, які мають індивідуальні серію й номер, і без яких також “ні купити, ані продати”?

Відповідь: Про знамено звірини читаємо в книзі “Об’явлення святого Івана Богослова” (грецькою – “Апокаліпсис”) – останній книзі Біблії:

“І зробить вона (звірина. – Авт.), щоб усім – малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам – було дано знамено на їхню правицю або на їхні чола,

щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, якщо він не має знамена ймення звірини, або числа ймення його...

Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її – шістсот шістдесят шість”.

Тут мудрість... Хто має розум – нехай порахує... Здавалося б, що тут мудрого? І школяр справиться з цим простим завданням, бо вміє рахувати не лише до 666, а й до мільйонів... Та не все так просто. Щоб з’ясувати суть числа звіра – необхідно розуміти біблійну символіку і символіку чисел зокрема. Біблія – книга не буквально-історична, як декому здається, а пророцька. Це Книга книг, в якій кожне слово, кожна буква, кожна йота (“йота” – це найменший значок єврейського алфавіту, як в українській мові апостроф) несе в собі духовне навантаження. Біблія у першу чергу книга духовно-символічна, а буквально-історичні події, які потрапили на сторінки Святого Письма, – потрапили сюди саме для того, аби за ними ми побачили духовний зміст.

Існує спеціальна богословська наука, що займається тлумаченням Біблії, екзегетика. Існують і різноманітні школи богослів’я, кожна з яких має свій підхід до тлумачення Слова Божого. Я виступаю з позицій олександрійсько-каппадокійської школи, яка тлумачить Святе Письмо по духу. Втім, не відкидаючи букви там, де вона не суперечить духові. Нажаль, сьогодні принципи цієї школи незаслужено забуті але, впевнений, майбутнє – за нею.

Отже, давайте разом розглянемо вищенаведений біблійний текст, користуючись основним правилом одного із представників каппадокійської школи богослів’я, Григорія Богослова: “Крізь букву проникай у внутрішнє”.

Одним із підрозділів екзегетики є наука про символіку чисел – гематрія. Згідно з цією наукою число “6” – це число людське. Людина створена саме в 6-й день творіння. 6 – це майже 7 (а “7” – число повноти Божої, число гармонії: 7 нот, 7 кольорів райдуги, 7 днів тижня тощо). Здавалося б, усього один крок від Адама до Христа, один крок до обоження людини. Маємо образ Божий (людина створена розумною, вільною обирати свій шлях, здатною творити і любити), залишається лише стяжати подобу – бути не просто розумною, але мудрою мудрістю Божою; не просто вільною, але свідомо обираючою шлях до вічного життя, до висот богопізнання. Бути не тільки здатною творити, але стати дійсним творцем прекрасного; не просто здатною любити, але цілковито зануреною в любов, світитися Святим Духом Любові. Близько до 7, але все ж таки 6...


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю