Текст книги "Іще ніч..."
Автор книги: Олег Ведмеденко
сообщить о нарушении
Текущая страница: 10 (всего у книги 11 страниц)
2. “Цей день, що його створив Господь...”
Причина встановлення святкування суботи для народу Божого висвітлюється на сторінках Святого Письма у книзі “Повторення Закону”:
“Пильнуй дня суботнього, щоб святити його...
І будеш пам’ятати, що був ти рабом в єгипетському краї, і вивів тебе Господь, Бог твій, звідти сильною рукою та витягненим раменом (синодальний переклад: “м’язом високим”), тому наказав тобі Господь, Бог твій, святкувати суботній день”(див. Повт. Зак. 5.12–15). І перший раз буквальне святкування суботи згадується уже після виходу народу Ізраїля з єгипетського полону, про що й читаємо в книзі “Вихід”:
“І сказав Господь до Мойсея: «Аж доки ви будете відмовлятися виконувати заповіді Мої та закони Мої? (Заповіді Любові, виконуючи які ми вкушаємо життєдайні плоди благодатного Древа – духовного древа Життя, древа вічного пізнання Волі Божої, що вкушали їх перші люди віри в садку Едемському. Ті Заповіді Любові, прийнявши які “вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн”, а Енох “вірою... був перенесений на Небо, щоб не бачити смерті”. Ті самі Заповіді Любові, які дали змогу Ноєві “стати спадкоємцем праведності, що з віри вона”, а Авраамові, який прийняв їх у вигляді Мелхиседекових хліба й вина, назватися другом Господнім. Це ті самі Заповіді, що були дані людству споконвіку: “Возлюби Господа, Бога свого усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всіма силами своїми, і всім своїм розумом; і ближнього свого, як самого себе...” Возлюби, а для цього змирись...).
Побачте, – Господь дав вам суботу (тут: подивіться – через жорстокосердя ваше Господь вимушений розгорнути для вас Єдину Свою Заповідь “Возлюби” у вигляді десяти конкретних пунктів підзаконного служіння. Та настане повнота часу, і Предвічний Логос, Бог Слово, Господь прийде на землю во плоті. Тоді Він виконає і знову підійме Закон Божий, Десять Заповідей, на вікодавню, твірну, благодатну та благословенну висоту Заповіді Любові. Але допоки відродиться віра смиренна, що чинна любов’ю, “під Законом стережено буде вас”) тому Він дає вам шостого дня хліба двох днів. Сидіть кожен у себе, – нехай сьомого дня не виходить ніхто з свого місця!»
І сьомого дня народ відпочивав”(див. Вихід 16.11–30).
Отож, як бачимо, перше святкування сьомого дня єврейським народом відбулося в пустині Сін після виходу їх із єгипетського краю. І встановлене воно було на згадку про спокій, мир і радість у Дусі Святім, благословенний відпочинок Господній, що був в серцях перших людей віри ув Едемі, а також про радість від звільнення Богом народу Свого з єгипетського рабства, радість переходу, перескочення, “песаху”, про радість Пасхи для Господа (єврейською “пасха”, “песах” – “перехід”, “перескочення” – звільнення від згуби, перехід зі стану рабства гріха у стан свободи духа).
Тепер погляньмо на Закон Божий, і на 4-ту Заповідь зокрема з позицій Церкви новозавітної, народу Божого часів після приходу Христа во плоті. Чи відмінив Господь Закон Божий – Десять Заповідей? Безумовно, ні! Недаремно ж ці Заповіді були написані “перстом Божим” на “кам’яних таблицях”. Адже камінь – вічний матеріал, і символічно це означає, що Закон Божий даний нам навіки. Та й і так зрозуміло, що не можна зватися християнином, і порушувати Заповіді – вбивати, красти, чинити перелюб і т. ін. А як же 4-та Заповідь: “Пам’ятай день спокою”(нагадаю, що єврейське “шабат, субота” – “спокій”)? Безумовно, необхідно виконувати і її! Тільки виконувати, грунтуючись не на традиціях ортодоксального юдаїзму, а на вічному камені “духовної скелі... а та скеля – Христос”...
Єврейська календарна субота по букві була встановлена для стародавнього Ізраїля, що його звільнив Господь із рабства єгипетського. Але духовно провіщала вона Новозавітну Пасху, нове звільнення – звільнення усього людства від рабства диявола. “Так бо Бог возлюбив світ...” Саме Христос звільнив людей від влади сатани і спас їх Своїм воскресінням, як і співаємо ми у радісному великодньому тропарі: “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував”. Наша Пасха – Христос! – виголошуємо ми. Цей день – день воскресіння Христового, є днем духовного звільнення усього людства від рабства гріха. В цей день “вивів нас Господь, Бог наш, сильною рукою та витягненим раменом”. Тому і “наказав нам Господь, Бог наш, святкувати цей день спокою”.
“Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем, –
від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!
Цей день , що його створив Господь, – радіймо та тішмося в нім !” (Пс. 117(118).22–24).
Але, якщо поглянути на день воскресіння Христового по букві, то який же це день за єврейським календарем? Коли буквально сталося воскресіння? Це сталося у 1-й день єврейського тижня, який зветься тепер неділею, і святкується християнами, ставши днем спокою, суботою Господньою!
І, нарешті, що говорить нам відносно святкування старозавітної суботи Святе Письмо Нового Заповіту? Наведу лише декілька цитат:
“[Одного разу] Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти.
Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: «Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу»...
А Він відповів їм:
...Коли б знали ви, що то є: «Милости хочу, а не жертви», то ви не судили б невинних...
Бо Син людський Господь і суботі !” (Мф. 12.1–8);
“І сказав Він до них (до фарисеїв): «Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи»...” (Мк. 2.27).
Іще в часи апостольські деякі з юдействуючих християн нав’язували старозавітні обряди, у тому числі святкування суботи, членам Церкви (зокрема Галатам), на що апостол Павло гостро реагує, попереджуючи:
“А тепер, як пізнали ви Бога (Бога, що Йому на Ім’я Любов!), чи краще – як Бог вас пізнав, – як вертаєтесь знов до слабих та вбогих стихій, яким хочете знов, як давніше, служити?
Ви вважаєте пильно на дні та на місяці, і на пори та роки.
Я боюся за вас, чи не дармо я працював коло вас?..” (Гал. 4.9–11).
В ті давні часи ортодоксальні юдеї постійно докоряли першим християнам за недодержання старозавітної суботи. Той самий докір із уст юдеїв та юдействуючих християн звучить і тепер. Але й нині відповіддю їм нехай будуть слова апостола народів Павла:
“Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи , –
бо це – тінь майбутнього, а тіло – Христове” (Колос. 2.16–17).
ТАКІ НЕЛЕГКІ ПИТАННЯ
Запитання: Чи має право служитель Церкви зловживати своїм саном, примушуючи парафіян працювати на нього?..
Відповідь: На це запитання відповідь одна – безумовно, ні! Примушувати – означає чинити тиск, використовувати насилля. А це – не християнський підхід. Тим більше недопустимо таким чином вирішувати свої проблеми священнослужителю, якого Господь називає ангелом, тобто вісником Своїм. В книзі пророка Малахії, 2-й розділ, 7-й вірш, читаємо: “Бо уста священика знання стережуть, та Закона шукають із уст його, бо він ангел Господа Саваофа”. І не може священнослужитель, якщо він є дійсно вісником Божим, опускатися до примусу мирян. Хоча, безумовно, світські засади увійшли і у церковне життя. І серед служителів церкви трапляються, як сказав апостол Павло, “вовки люті, що отари не щадять” (див. Дії 20.29), які, забувши про свій сан, відкинули дану їм в таїнстві хіротонії (священства) благодать Святого Духа, і чинять ті чи інші неподобства (про подібне інколи розповідають засоби масової інформації, і такі публікації шокують не лише вірних).
Сказане апостолом Павлом стосується і тих церковнослужителів, які дозволяють собі керувати Церквою за допомогою сили. У книзі пророка Захарія Господь наголошує: “Не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, говорить Господь Саваоф” (Зах. 4.6). А Дух Божий – це Дух Любові, бо “Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!” (1Ів. 4.8, 16). Правила святих апостолів недвозначно наголошують:
“Велимо єпископа, пресвітера чи диякона, що хоче страшити вірних , що грішать, чи невірних, що образили,... позбавити священного сану . Бо ж Господь аніяк не вчив нас цього; навпаки, коли Його били, Він не відповідав ударами, коли докоряли Йому, Він не докоряв взаємно, і, страждаючи, не погрожував” (Апостольські Правила, 27-й канон).
Отже, як бачимо, заставляти, примушувати своїх парафіян працювати на себе священнослужитель права не має. З іншого боку, така ситуація може виникнути через те, що самі парафіяни не знають Слова Божого, і не розуміють свого обов’язку забезпечити матеріальний добробут священнослужителя. Бо не може служити священик “двом панам”, не має права він перейматися матеріальним, тривожитись проблемами: як прогодувати і одягнути себе й свою сім’ю. Не повинен священнослужитель думати “про волів, прокладання борозни та про корми для телиць”. Думки священика мають бути цілком захоплені “мудрістю, що вона від книг”, бо він “ангел” – себто вісник Господа Саваофа. Про це говорить нам премудрий Сирах:
“Мудрість від книг набувається в благоприємний час дозвілля, і хто мало має своїх занять (по добуванню хліба щоденного), може набути мудрості.
Як може зробитися мудрим той, хто керує плугом і хвалиться кнутом, ганяє волів і заклопотаний їхньою роботою, і якого розмова лише про молодих волів? Серце його зайняте тим, щоб прокладати борозни, і піклування його – про корми для телиць” (Сирах 38.24).
Отже, для того, щоби серце пастиря не було зайняте життєвими клопотами, а всі помисли його були спрямовані лише на справи церковні – на те, як би найкращим чином прислужитися Божій справі, вести паству до Царства Небесного, – розважливі парафіяни мають належним чином дбати про добробут свого священика.
Про це чітко говорить нам Святе Письмо. І тому горе-пастирю, що примушує прихожан працювати на себе, варто було б краще озброїтись Словом Божим, і прочитати з амвону церкви на черговій проповіді оцю цитату з Послання апостола Павла до коринфян:
“Хіба ж я не вільний? Чи ж я не апостол? Хіба я не бачив Ісуса Христа, Господа нашого? Хіба ви – то не справа моя перед Господом?
Коли я не апостол для інших, то для вас я апостол (“апостол” – грецькою “посланець”), – ви бо печать мого апостольства в Господі.
Оце оборона моя перед тими, хто судить мене.
Чи ми права не маємо їсти та пити?..
Хіба я один і Варнава не маємо права, щоб не працювати?
Хто коштом своїм коли служить у війську? Або хто виноградника садить, і не їсть з його плоду? Або хто отару пасе, і не їсть молока від отари?
Чи я тільки по-людському це говорю? Хіба ж і Закон не говорить цього?
Бо в Законі Мойсеєвім писано: «Не в’яжи рота волові, що молотить». Хіба за волів Бог турбується?
Чи говорить Він зовсім для нас? Для нас, бо написано, що з надією мусить орати орач, а молотник – молотити з надією мати частку в своїм сподіванні.
Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо ми ваше тілесне?
Як право на вас мають інші, то тим більше ми...
Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтареві, із вівтаря мають частку?
Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії ...” (1Кор. 9.1–15).
НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ…
Запитання: Чому буває так, що молишся, і не отримуєш відповіді на молитву?..
Відповідь: Самé слово “молитва” означає – зв’язок. Зв’язок між людиною і Богом. І якщо Господь не відповідає на нашу молитву, – значить цей зв’язок не відбувся. Я свідомо не розглядаю тут часовий план, коли для зміни обставин нашого життя по молитві віри просто необхідний час. Адже ж сказано: “По вірі вашій хай буде вам!” Тобто тут грає дуже важливу роль у першу чергу саме сила нашої віри. Адже чим сильніша віра – тим швидше прийде і відповідь на молитву. Це, думаю, і так зрозуміло. Я розглядаю тут аспект власне не сили віри, але радше якості самої молитви. Хоча, безумовно, ці поняття найтіснішим чином пов’язані. Чим сильніша віра – тим якісніша й молитва.
Так от, щодо якості молитви. Тут маємо два важливі моменти: По-перше чи було прохання, висловлене Богові нашими устами, власне молитвою? І, по-друге, чи згідно волі Божої воно було висловлене?..
Щодо першого, то нагадаю, що молитва – це не що інше, як зв’язок з Богом. А зв’язок цей відбувається лише тоді, коли, за словом Феофана Затворника, “серце зігрілось, і тепло до Бога взиває”. Отже, якщо не зігрілось – то це насправді і не молитва, а елементарне коливання повітря. З таким же успіхом можна було б записати своє прохання на магнітофонну плівку, і просто прокручувати її перед іконою.
Святий Никодим Святогорець розрізнює три основні ступені молитви:
1) молитва вуст;
2) молитва розуму;
3) молитва серця.
Він каже:
“В першому випадку молитва буває лише словесна, і вона зовсім не є молитвою; в другому – зі словесною з’єднується і молитва мислена, і це є молитва недосконала, неповна. Повна і справжня молитва є тоді, коли з словом молитовним та молитовною думкою поєднується й молитовне відчуття”.
Як же здобути справжню, дієву молитву? “Царство Боже зусиллями береться…” Молитва дається по благодаті Божій, і здобувається вона завдяки наполегливості у молитовній практиці. Ось як про це пише святитель Феофан:
“…Надихніться надією і упованням, що Господь, бачачи працю вашу над молитвою та старанність, з якою ви шукаєте навику в ній, дасть вам, нарешті, молитву, – і вона, ствердившись у серці, буде сама бити з нього джерелом. Цей блаженний плід є плодом труда молитовного!”
Тепер щодо другого моменту – молитися згідно волі Божої. Сказано:
“І оце та відвага, що ми маємо до Нього, – що коли чого просимо згідно волі Його , то Він слухає нас.
А як знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що одержуємо те, чого просимо від Нього” (1Ів. 5.14–15).
От стрижень молитви! Молитися згідно з волею Божою!
Як часто ми просимо щось у Господа в молитві, не знаючи волі Його щодо нашого прохання! І як часто розчаровуємося у молитві… Ми просимо: Господи, дай нам те-то і те, зміни обставини нашого життя так-то і так... Але, не знаючи волі Божої, не знаючи слова Божого (бо ж воля Божа заховується в слові Його!) – не отримуємо того, чого просимо. “Нехай буде воля Твоя як на Небі, так і на землі…” Нехай буде воля Твоя як на Небі (на тверді Закону Твого), так і в нашому житті, – благаємо ми… – А чи знаєш закон Мій, чи знаєш слово Моє, чи знаєш волю Мою? – запитує нас Господь. – А, може, молишся у протиріччі із нею? Бо якщо не отримуєш, то лише з двох причин: або не так молишся, або не про те молишся. Не так – не у молитві серця; і не про те – не згідно з волею Моєю…
Воля Божа виражена у слові Його. Саме від Слова віра (див. Рим. 10.17). Саме в ньому ми можемо знайти відповіді на всі запитання, які ставить перед нами життя. І якщо ми знатимемо його, це “живе і діяльне” Слово, якщо знатимемо волю Божу згідно усіх проблем нашого життя, і молитимемось згідно із нею, – то обов’язково отримаємо відповідь! Обов’язково збудуться в нашому житті оці сповнені надії й любові слова Господні: “І все, чого ви в молитві попросите з вірою, – то одержите” (Мф. 21.22).
БАПТИСМА
Запитання: Християни-баптисти стверджують, що правильним є хрещення тільки через повне занурення, а хрещення через обливання – не дійсне. Чи так це насправді?
Відповідь: Слово “хрещення” у першоджерелі звучить як “баптисма”, і буквально перекладається як “занурюю”, або ж “повне занурення”. Тому-то канонічно правильним є виконання цього обряду саме через повне занурення.
Святі апостоли називали хрещення “водяним купелем у Слові”, або “купіллю відродження” (див. Послання святого апостола Павла до ефесян, 5 розділ, 26 вірш; до Тита, 3.5), чим воно і є насправді. В іншому місці хрещення порівнюється з покладанням у гріб, тобто з розп’яттям в собі гріха, смертю для гріха і воскресінням у життя вічне. Тому-то канони православної церкви й передбачають під час звершення таїнства хрещення повністю занурювати новоохрещуваного у воду – символ Слова, віри й Благодаті, – з проголошенням слів: “Охрещується раб Божий (ім’я) во Ім’я Отця, Амінь. І Сина, Амінь. І Святого Духа, Амінь”.
Хрещення через обливання Церква теж визнає, але не схвалює як неканонічне. Воно передбачене для виключних випадків: коли немає можливості здійснити обряд канонічно – відсутність водойми чи взагалі достатньої кількості води при нагальності здійснення таїнства, хвороба або немічність охрещуваного тощо. Також православ’я вважає допустимим і дійсним здійснення обряду через посипання піском (от воно – символічне “покладання у гріб”!) в умовах пустелі. Церква також визнає християнський подвиг мучеництва за віру неохрещених як “хрещення кров’ю”.
У давнину чи не при кожному християнському храмі обов’язково будувалися так звані “баптистерії” – спеціальні купальні для здійснення хрещення вірних. Згодом, через ряд суб’єктивних (а інколи й об’єктивних) причин ця традиція була втрачена, і сьогодні у більшості випадків (окрім хрещення немовлят) хрещення здійснюється таки через обливання. Як це часто буває, виключення стало правилом. Втім, “немає поганого, щоб на добре не вийшло”. Відхід так званих “канонічних” і “неканонічних” церков від джерел канонічного права Православ’я лише підкреслює духовно-символічну сторону православної обрядовості, і вказує на необхідність перегляду певних канонів церкви.
Усе вищесказане є підставою для детальнішого розгляду феномену хрещення як обряду, символу і таїнства.
По-перше, як бачимо із Святого Письма, хрещенню обов’язково повинно передувати покаяння в гріхах свого минулого, язичеського життя. Христос починає Свою проповідь словами, якими завершує її Іван Хреститель: “Покайтеся, бо наблизилось Царство Боже!” І в книзі Діянь апостольських святий апостол Петро проголошує:
“Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа (нехай дасть “достойний плід покаяння”, зануриться у смирення: “Навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий (синодальний переклад: “смиренний серцем”; новий переклад отця Івана Хоменка: “сумирний серцем”), – і знайдете спокій душам своїм (і знайдете мир та радість у Дусі Святім – те Царство Боже, яке насправді в нас і заховується)…” (Євангеліє від Матвія, 11 розділ, 29 вірш)) на відпущення ваших гріхів, – і дара Духа Святого ви приймете (народитеся від води покаяння і Духа Святого, бо Бог лиш “смиренним дає благодать”)!” (Дії святих апостолів, 2 розділ, 38 вірш).
По-друге, хрещення полягає у зануренні в Слово – в пізнанні правди Божої, яка є джерелом спасаючої віри. Бо ж “віра від слухання, а слухання через Слово Христове” (До римлян, 10.17). “Спочатку було Слово…” І саме це Слово істини, “духовне вчення смирення”: Возлюби, а для цього змирись, – і приводить нас до народження згори, до віри правдивої, смиренної, що чинна любов’ю, – віри Христової.
“Він нас породив словом правди” – промовляє апостол Яків (Соборне послання святого апостола Якова, 1 розділ, 18 вірш).
“…Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе,
щоб її освятити, очистивши водяним купелем у Слові ,
щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!”, – вторує йому “апостол народів” Павло (До ефесян, 5.25–27).
Тож по-третє, хрещення є повним зануреним у віру:
“Хто увірує й охреститься (охреститься – грецькою “баптисма” – “повністю зануриться” в цю віру смиренну), – буде спасений, а хто не ввірує – засуджений буде” (Євангеліє від Марка, 16 розділ, 16 вірш).
І нарешті, хрещення є зануренням у Благодать – духовним воскресінням, зростанням, поступовим заглибленням у Дух Святий аж до повного хрещення цим Духом Благодаті (що символізується в православ’ї таїнством миропомазання), – благодатним відродженням в Бозі. Апостол Павло свідкує про християн:
“І такими (неправедними) були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога”;
“Він нас спас не з діл праведності, що ми їх учинили були, а з Своєї милості через купіль відродження й обновлення Духом Святим (не водою буквальною, криничною, але очищувальною водою покаяння, купіллю водною слова, віри й благодаті Божих!)” (Перше до коринфян, 6.11; до Тита, 3.5).
Хрещення є також обітницею Богові доброї совісті, як і сказано у апостола:
“Того образ, хрещення – не тілесної нечистості позбуття (не знак того, що ось хрещений – значить уже безгрішний), але обітниця Богові доброго сумління (обітниця іти шляхом спасіння – суворим і ясним шляхом віри, шляхом смирення та аскези, стриманості й молитви), – спасає тепер і нас воскресінням Ісуса Христа…” (Перше Петра, 3.21).
Сам обряд хрещення – це не лише духовні підпори, які допомагають православним, увійшовши в молитовний стан зв’язку із Богом, здобути в хрещенні благодать Всесвятого Духа. Це також і видимий знак “для ангелів”, яким було свого часу старозавітне обрізання. І не лише ангелів – безплотних духів, – але й пастирів Церкви, які є ангелами (вісниками) Божими, і які, здійснивши обряд хрещення (видавши новоохрещеному “боргову розписку” (див. Євангеліє від Луки, 16 розділ, 1–8 вірші)), зобов’язані піклуватися про цю овечку Христову: “заблудлу відшукувати, хвору лікувати, поранену перев’язувати, сполохану заспокоювати”. Як і сказано:
“Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,
навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів” (Від Матвія, 28.19–20);
“Бо уста священика знання стережуть, та Закона шукають із уст його, бо він Ангел Господа Саваофа” (Малахії, 2 розділ, 7 вірш).
Як бачимо, суть хрещення полягає зовсім не в тому, щоб увійшовши у воду сухим, вийти із неї мокрим, – не у зовнішній формі, а в глибинній суті відродження людини. Хрещення – це духовне, містичне дійство, і дай нам Бог, зрозумівши це, повністю зануритися у віру (в Ім’я Отця); восиновити, здійснити цю віру у своєму житті (і Сина); і, нарешті, одухотворити її, піднявшись на висоти Духа, висоти обоження, висоти повного Богоєднання (і Святого Духа). Амінь.
СТРИМУЙТЕСЯ ВІД КРОВІ...
Запитання читача: У Новому Заповіті сказано, що можна їсти “все, що на ятках м’ясних продається”. Але також написано й стримуватися від крові... В магазинах сьогодні можна побачити ковбасу “кров’янку”. Чи дозволено їсти такі страви?
Відповідь: Дійсно, у Першому посланні апостола Павла до коринфян читаємо:
“Їжте все, що на ятках м’ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, –
бо Господня земля, і все, що на ній...” (1 Коринфянам, 10 розділ, 25–26 вірші).
Слово Боже живе та діяльне і до сьогодні, так що мова тут йде не лише про ятки Єрусалимських торговищ першого сторіччя нової ери, але й про прилавки сучасних базарів та крамниць. І, як бачимо, “їжте все...” А як же стосовно постанов Апостольського Собору, що відбувся у Єрусалимі близько 48 – 51 років по різдву Христовому:
“Бо зволилось Духові Святому і нам, – тягаря вже ніякого не накладати на вас, окрім цього необхідного:
стримуватись від ідольських жертв та крові, задушенини та від блуду. Оберігаючись від того, ви зробите добре” (Дії, 15 розділ, 28–29 вірші)?
І як бути з канонами православ’я:
“Якщо якийсь єпископ, пресвітер, диякон або взагалі хтось із священного сану їстиме м’ясо з кров’ю душі його, або пошкоджене звіриною, чи мертвяка, хай буде видалений, бо це забороняє закон. Але якщо це зробить мирянин, хай він буде відлучений” (Апостольські Правила, канон 63)?
Стосовно першого, то, безперечно, не про кров’янку а чи то сальтисон турбувалися апостоли на першому своєму соборі. Не про курку, роздерту собакою, клопоталися. Мова тут йшла про духовні речі! Лиха пожадливість та зажерливість, невситимий дух користолюбства – ось суть ідолянства нашого! Як і навчає апостол Павло:
“Отож умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість , що вона ідолослуження ,
бо гнів Божий приходить за них на неслухняних” (Колосянам, 3 розділ, 5–6 вірші).
Дух же агресії та жорстокості, насильства та всякого утиску; дух самозвеличення та нелюбовності – це то і є кровоточивість наша. Ось від якої “крові” нам треба стримуватись:
“Горе тому, хто кров’ю місто (себе, громаду, церкву) будує, хто беззаконням встановлює твердиню (закон Божий – в єдиному слові: Возлюби! Нелюбовність же – суть беззаконня)!” (Авакума, 2 розділ, 12 вірш)!
“Задушенина” ж – задушенина духовна: тут образ ретроградства, бездуховності, консерватизму та лжеортодоксії. Не допускайте її в служінні вашому! – навчають апостоли. – Не зупиняйтесь на шляху, не уподібнюйтесь до гробів затхлих. Хай “дихання ваше”, життя, розвиток церкви не припиняються. Пам’ятайте про жінку Лотову, яка вийшла з Содому гріховного, але зупинилася у ході своїй і відтак перетворилася на стовп соляний: вмерла духовно, законсервувалася. Не давайте місця мертвечині догматизму та обрядовірства, книжництва та фарисейства безплідного, щоби не почути вам оцього Господнього:
“Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистості!
Так і ви, – назовні здаєтеся людям за праведних (за тих, що мають “дихання”, мають Духа), а всередині повні лицемірства та беззаконня (мертві, які затхнулись)!” (Матвія, 23 розділ, 27–28 вірші).
Блуд та розпуста – це блуд наш зі світом. Не від світу повинна бути церква, не блудницею. Не тією “великою розпусницею”, що сидить над багатьма водами, які суть “народи та люди, і племена та язики”. Не тією, що з нею розпусту чинять сильні світу цього – “земні царі”, і вином розпусти її упиваються мешканці землі. Не тією, що на чолі її написане ім’я – таємниця для неї самої, бо не бачить себе, ознак часу не знаючи: “Великий Вавилон” – змішання чистого й нечистого, святого й не святого (див. Об’явлення, 17-й розділ).
Що ж до другого – до канонів церкви – то з цього приводу я уже висловився вище, у розділах “Канон”. Канони церкви у тому вигляді, як ми їх маємо сьогодні, значною мірою не відповідають уже реаліям сучасного життя, а тому насправді і не виконуються ні “канонічними”, ні так званими “неканонічними” церквами. Таким чином давно уже назріла необхідність переглянути Канонічне право православної церкви та внести в нього зміни у відповідності до вимог часу. Втім, щодо цього конкретного запитання (їсти м’ясо з кров’ю чи ні), то тут буква не суперечить духові, бо і буквально відмовляючись від крові – не згрішиш. Тим більше, що чим вище духовно піднімається людина, чим досконалішою вона стає, тим менше їй взагалі хочеться споживати м’ясо собі подібних.
Однак це уже тема окремої розмови...
ЗМІСТ
ІЩЕ НІЧ… .......................................................................................................................................1 стор.
ІЩЕ НІЧ…
2). “І сонце затьмиться…” ..............................................................................................................2 стор.
ІЩЕ НІЧ…
3). Пробудження Ноя ......................................................................................................................3 стор.
ІНШОЇ ОЗНАКИ НЕ БУДЕ! ..........................................................................................................4 стор.
(“На яку ознаку пророка Йони вказав Господь фарисеям, і як вона проявляється в теперішньому часі?”)
ІНШОЇ ОЗНАКИ НЕ БУДЕ!
2). “Прийди, Господи Ісусе…” ......................................................................................................5 стор.
ГОСПОДЬ МІЙ І БОГ МІЙ! ..........................................................................................................7 стор.
(“Почула від свідків Єгови, що Христос, мовляв, зовсім і не є Богом во плоті, але простим творінням Божим, як і ми з вами, тільки досконалим. Чи це так? Які вірші із Святого Письма вказують на Божество Ісуса?”)
ВІДНОВЛЕННЯ ЗВ’ЯЗКУ .............................................................................................................8 стор.
(“Сьогодні ми маємо тисячі різноманітних конфесій. Чому так? І чи можливе з’єднання усіх релігій в одну?”)
БОГОРОДИЦЕ, ДІВО, РАДУЙСЯ!.. ..........................................................................................10 стор.
(“Чому православні християни вшановують Діву Марію, називаючи Її Богородицею? Чи правильно ми робимо, коли молимось до Неї? Адже сказано: «Немає іншого Ймення під небом, яким би ми могли спастися, окрім Імені Ісусового!»”)
БЛАЖЕННІ УБОГІЇ ДУХОМ ......................................................................................................12 стор.
(“Що означають слова Господні «Блаженні убогії духом»? Які «убогі» маються тут на увазі?”)
БУЛА Б ВІРА… ............................................................................................................................13 стор.
(“Чому ви хрестите немовлят, адже сказано: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…» Отже спочатку треба навчити, а потім уже охрестити, бо Благодать дається по вірі”)
ЧИСЛО ЗВІРА ...............................................................................................................................14 стор.
(“Розкажіть будь ласка про число звіра: що воно означає? Публікації на цю тему вкрай суперечливі і не завжди переконливі... Деякі «просвітителі» навіть стверджують, що «печать сатани» – це не що інше як ідентифікаційні коди. А як же тоді ставитись до паспортів, які мають індивідуальні серію й номер, і без яких також «ні купити, ані продати»?”)
БУКВА ВБИВАЄ… ......................................................................................................................16 стор.
(“У своїх виступах та статтях Ви часто наголошуєте, що являєтесь представником олександрійсько-каппадокійської школи богослов’я, основним принципом якої є тлумачення Святого Письма по духу. Прохання ширше розкрити цю тему...”)
ВИ Ж ОТЦЯМИ НЕ ЗВІТЬСЯ…..................................................................................................17 стор.
(“Чому ви підписуєте свою рубрику: «Отець Олег Ведмеденко»? Адже сказано: «Ви ж отцями не звіться…»”)
БЕЗСМЕРТЯ АДАМА ..................................................................................................................19 стор.
(“Чи справді Господь створив Адама безсмертним? Маю на увазі фізичне тіло. Щось не дуже віриться мені в казку про кощія невмирущого…”)
ГЛАС ВОПІЮЩОГО ...................................................................................................................20 стор.
