Текст книги "А відьми тут тихі (СИ)"

Автор книги: Наталья Шаграй

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 8 страниц)

– Я не кожен день бачу таке. Правда з тобою я частіше таке бачу.

– Є певні ситуація на які ти не маєш впливу, тоді їх бажано прийняти.

– Ти так і робиш?

– Для того щоб жити довго я займаюсь спортом, дотримуюсь здорового способу життя, споживаю корисну їжу і намагаюсь не заводити ворогів. Для того щоб жити щасливо – я дотримуюсь приблизно того ж, не брати важкого в руки а дурного в голову.

– Видно тобі допомагає.

– Видно так. Ми до речі приїхали. – Будинок виглядав добротно. І майже так як я його пам’ятаю . До входу і дім вела стежина обабіч якої буйно цвіли квіти.

– І де ж курячі ніжки? – пробурмотів Єрмолаєв.

– Веди себе чемно, щось підказує мені, що козячі копитця тобі личити не будуть.

– Злата! – Вискочила мені на зустріч Таміла . В довгому чорному платті, з довгим чорним волоссям проникливими темно карими очима на блідому обличчі . Вона була вродлива і просто нереальна.

– Ні в чорта собі – почула я слабких видих Єрмолаєва.

– Видихни Єрмолаєв, ось так вдихнув, видихнув і будеш жити. – Таміла перевела свій погляд на нього деякий час розглядала його і розсміялась своїм мелодійним сміхом.

– То он як життя карти перетасовує. Усе, як я і казала – багатозначно додала вона.

– Мене наразі дещо інше турбує – поморщилась я.

– Я тобі дуже співчуваю. Ходімо в дім. – В будинку пахло травами, м’ятою, чебрецем, мелісою, липа і ще запах, який я ніяк не могла відрізнити.

– Я зараз чаю подам, такий , що бадьорить і заспокоює. Щось ви обоє якісь знервовані. Я так розумію дорога у вас була довгою.

– По дорозі нам на капот звалився мрець якого перевозили на багажнику – поскаржився Єрмолаєв.

– Хм, стає все чарівніше. Тримай. – Таміла простягла мені чашку духмяного чаю і поставила чашку біля Єрмолаєва , який на чашку підозріло дивився та в руки не брав.

– То про що ти хотіла поговорити?

– Хтось відкопав мою бабусю. – Тільки по ледь піднятій її брові я зрозуміла, що її це сильно здивувало. – Десь за місяць до цього викопали тіло дівчини. І між ними нічого спільного , окрім кладовища. То що ти можеш знати про це?

– Думаєш сатаністи ?

– Де ж їм взятись в цьому чудному райському куточку? – Задала я запитання.

– На жаль в історії повно таких подій, і до того ж деякі з них відбуваються в абсолютно тихому і спокійному місці. А сект у нас зараз, як грибів після дощу. Знаходиться якийсь соціопат, кидає об’яву і ось тобі і послідувачі, з нестабільної психікою. По почерку схоже. Викопаний гроб, розчленований ножем труп. Тільки я про них нічого не чула.

– Думаєш новачки. Проходять обряд, аби доказати свою силу і стійкість? Хоча на могилах не було ніяких перевернутись хрестів, перевернутою зірки, слідів залишків закатованих тварин.

– Стає цікаво, сатаністи без сатініських ритуалів, та мало ймовірно. Є звичайно ідейні сатаністи, але вони таким дурницями не балуються там основний принцип вони вважають відверту антисоціальну поведінку – дурницею. А дурниці – це великих гріх. Можливо малолітки балуються?

– Ілля про це нічого не говорив.

– Підлітки іноді скарб можуть шукати.

– Ніж був в серці. А це вже мало схоже просто на пошук скарбів. – Заперечила я.

– Думаєш ница помста твоїй бабусі?

– Тіло дівчини було першим.

– То може вся справа в дівчині? А могилу Варвари спаплюжили, щоб підстьобнути тебе до дій?

– На жаль була захоплена потоком почуттів і про це я не подумала. – Задумалась я.

– А щось в ньому таки є – Таміла розглядала Єрмолаєва.

– Паскудний характер у нього є.

– І це говорить нездала відьма. – Закотив він очі, а Таміла стиха розсміялася.

– А він потішний – Таміла захоплено, розглядала Єрмолаєва, той навіть засовався від такої пристальної уваги.

– То він пручається, це навіть добавляє перчинки.

– Чому я там пручаюсь? – Проявив цікавість Адам. На губах Таміли заграла посмішка і вона різко вхопила Адама за руку.

– Таміла – застережливо позвала я її, та вона закрила очі. Коло вона відкрила очі, зникла та дівчинка, що посміхалась залишилась серйозна, холодна, далека звідси жінка і вона випустила руку Адама.

– То, як жити з власним демоном, що їсть тебе зсередини? – задала питання вона Адамові.

– Терпимо – буркнув Єрмолаєв.

– Таміла, залиш нам трішки відчуття реальності – попросила я.

– Як скажеш – відказала вона не відпускаючи погляд Єрмолаєва.

– Гаразд. Дякую. Нам час їхати. – Посмішка знову промайнула на її лиці.

– Пробач. Не хотіла бентежити. Не стрималась – пожалілася вона.

– Знаю. Але нам час їхати.

– Я проведу – Таміла провела нас до машини. – З ним хаос, але ти справишся – прошепотіла вона мене обіймаючи. За кермо сів Єрмолаєв, який уже маявся нашою поїздкою.

– У нас що бензин скінчився? – Запитала я, звернувши увагу на миготіння на приборах.

– Чорт – пробурчав Єрмолаєв.

– Повертай поряд заправка є. – Єрмолаєв повернув і під’їхавши до заправки потягнувся за телефоном, оголивши частину спини, на що я злегка відволіклась , він не помітив хлопчика працівника заправки і злегка задів його. У Єрмолаєва був ошелешений вигляд він відкрив двері і вийшов з машини.

– Вибачте. Я не хотів. Я не помітив. Все нормально? Я вас не травмував?– Все відбулось за лічені хвилини я тільки що й встигла як розгублено оглянутись .

– Ти що весь час на працівниках заправки припарковуєшся?

Ні, сьогодні зробив виключення. Похід до гадалки, покійники, що падають з багажника і відмочка в напарниках. Я про таке навіть не мріяв. – Це все звучало так абсурдно, що я розсміялась. – Я зловила його погляд на моїх губах і швидко відвела погляд. – Я візьму каву. Ти будеш?

–Так. – Адам повернувся з двома стаканчиками кави один простягнув мені.

– Про що замислилась? – Запитав він.

– В житті в селі є безліч несподіванок. Це окрім головної окраси такого неспішного способу життя. Ти ж в курсі , що під містечком є безліч підземних ходів? Згідно легенд на місці даного містечка було велике місто де було 13 храмів і що за часів татаро-монгольської навали скарби з церкви винесли в підземні ходи.

– Серйозно ? Навіть легенди є?

– Так, сам район історією походить від Трипілля.

– Як захопливо. – Досить єхидно відповів він.

– Досить старо я б сказала. Так, що сама земля приховує історію. Уяви татаро-монгольські навали, козаки, а ще за часів війни підземними ходами досить активно користувались.

– І що золота не знайшли?

– Ходи кілометрові. За переказами можна було з одного села перейти ходами в інше. А очевидці , хто в них ходив кажуть, що такий страх наступає по мірі просування ходами, що дехто просто тікав.

– А?

– Підозрюю це все таки більш пов’язано з замкнутим простором і нестачею кисню. А ще кажуть , що по ширині є ходи такі, що можна підводою їхати.

– Чим?

– Коником запряженим у віз.

– Якась нудна історія.

– Ну, за часів Київської Русі жінки на рівні з чоловіками приймали участь в війнах так, що історія не може бути нудною. А козаки в таких копанках заставали ворога зненацька . Цікавий період таки був.

– Ага, тільки як не крути, а часу коли жити в Україні було круто просто не було. Я коли з штатів повернувся довго приходив до тями після України.

– Ти ж правда не хочеш, щоб я тобі поспівчувала.

– Навіть не очікував такого – пробурмотів він. І як раптом відчула, що образила його і від цього відчуття навіть розгубилась. Я закрила очі намагаючись відновити відчуття внутрішньої рівноваги і позбутись відчуття провини.

– Чорт.

– Що?

– Нічого , то я з думками переважно.

Містечко зустріло темнотою і тишею. В центрі Адам зупинився.

– Відчуваю госте бажання поєднатися з пляшкою горілки. І не смій більше мене лікувати. – І він пішов залишивши мене одну в машині. Я вийшла обійшла машину і сіла на водійське місце, декілька хвилин просто посиділа.

– Тільки я починаю думати, що в ньому є щось хороше…– я скрутно похитала головою і поїхала додому. Я страшенно була втомлена і заснула діставшись ліжка. Мені снилось поле і блакитне небо і я щось шукала оглядаючись і відчуття неспокою ставала все сильнішим аж поки я не прокинулась , пару хвилин розгублено оглядалась не в змозі зрозуміти де я . Я дома все нормально, та серце продовжувала калатати , я тряхнула головою і пішла в ванну. Ввімкнувши гарячу воду я декілька хвилин стояла під струменями відчуваючи як напруження мене відпускає. З душу я вийшла з відчуттям голоду, загорнувшись в халат пішла на кухню і тут виявила, що Єрмолаєв дома не ночував.

– І чорт з тобою. – Я зайнялась сніданком салатом і омлетом. З мискою і чашкою кави я перемістилась на веранду. Як же мені тут подобається , дерев’яна веранда, запах лісу, спів пташок, свіже повітря.

– Це місце робить мене щасливою. – Заключила я роблячи ковток запашної кави. – Життя чудова річ, як не крути. І ідилія закінчилась з появою на горизонті машини мого любого друга, якого нелегка занесла захищати громадян.

– Злата, якого чорта ти трубки не береш? – проричав він.

– Я тільки проснулась, снідаю і на голодний шлунок я неготова слухати новини. А твоя присутність говорить про те, що добрих новин у тебе немає.

– Да, чорт забирай. Твого потороченого затримали по звинуваченню …в чому його там …коротше вчора пропала дівчина і Єрмолаєв був останній хто її бачив. Бачили як він з нею свариться , а потім вона зникла. Єрмолаєва забрали прямо з бару.

– Що? – От, тепер я тільки видихнула.

– Да, ти правильно все почула, мать твою.

– Ні, в чорта не розумію.

– Я те ж сьогодні підняли серед ночі, півночі шукали її, її брат. Ти ж знаєш її брата?

– Якого брата?

– Рикунова.

– Його знаю, але нічого не розумію.

– Коротше краще тобі поїхати до відділку, а то він вже до…

– Чорт. – Я швидко і майже не звертаючи уваги на Іллю натягла джинси і футболку.

– Поїхали . То що тобі відомо?

– Півночі і ранок шукали дівчину. Хтось з бару сказав, що бачив, як Єрмолаєв та Оксана сваряться якраз перед її зникненням і Тимур як з цепу зірвався. – Ми рекордно швидко долетіли до відділку. І уже в дверях зустріли Тимура. З чорними кругами під очима він курив .

– Тимур – замість привітання сказала я.

– Злата ? Якого чорта тобі потрібно? – Він був засмучений і розлючений . Я розуміла його почуття.

– Єрмолаєв . Мені потрібен Єрмолаєв.

– А мені сестра . – Зло прошипів він.

– Які звинувачення?

– Затриманий до вияснення особистості.

– Вияснив? Я можу його забрати? – Я бачила як він неймовірним зусиллям стримується, щоб не накричати на мене.

– Якщо він з нею щось зробив, я його з під землі дістану і ні ти ні сам бог йому не допоможе. Я важко зітхнула, кивнула і пішла в середину де була єдина камера. Єрмолаєв лежав на лавці.

– Прийшла позловтішатись? – втомлено сказав він сівши.

– Це ти зводиш рахунки. Я ж просто не заважаю людям псувати собі життя. – На його вилиці був синець, розбита губа і розсічена брова, на мить мені довелось опустити очі додолу тамуючи лють від побаченого. Бити затриманих у нас звична справа.

– Збирайся. – Єрмолаєв недовірливо глянув на мене немов би й справді не очікував цього. Зайшов Ілля і сором’язливо ховаючи погляд відкрив двері. Ми вийшли з відділку і поїхали додому. Їхали мовчки , тільки зайшли в дім , як Ілля сказав:

– А тепер ми поговоримо.

– Ну, да як же без цього. – якось приречено проговорив Єрмолаєв.

– Так, давай з самого початку як і де ти з нею познайомився?

– Тепер ти вирішив влаштувати мені допит.

– Адам? – призвала я його до порядку.

– В барі пригостив випивкою.

– І що далі? – підганяв його Ілля

– Далі був секс.

– І що потім?– Втрачаючи терпець продовжував запитувати Ілля.

– Ви ж все знаєте.

– Адам викладай свою версію дійсності – попросила я.

– Потім нудьга.

– А вчорашній вечір? Що було вчора?

– Вчора я зайшов в бар, випив. Оксана стала до мене приставати – він якось зам’явся – я сказав, щоб вона відстала, вона почала влаштовувати скандал і я з нею вийшов на двір – Адам скоса глянув на мене. – Я сказав, що не хочу її і не буду з нею спати, вона оскаженіла, щось кричала, потім почала дзвонити і волати, щоб…ну як завжди…а я пішов назад в бар, а вона в сторону парку. Все більше я нічого не знаю і її більше не бачив. Потім ввалився той кретин з’їздив мені по морді , волав де вона , далі відділок, одні і ті ж запитання, схоже в надії отримати іншу відповідь. Де вона? Що я з нею зробив?

– А ти з нею щось зробив? – знову задав питання Ілля.

– Ну, от знову – пожалівся він.

– У мене не було з нею сексу і я зрадів коли вона пішла.

– Гаразд – втрутилася я. – Ти йдеш в душ, від тебе страшенно тхне, а ти зі мною на кухню. Да, Адам зніми футболку зараз . – На моє невинне прохання вони обоє витріщились на мене. – Футболку. Я чекаю. – Та він не ворухнувся , просто дивився на мене, а потім перевів погляд на Іллю і назад до мене. Піднявся і зняв футболку. На його грудях були подряпини.

– Я сказав, що не хочу сексу, вона розлютилась і подряпала мене. – В його голосі були відголоски паніки. Я піднялася і обійшла його довкола.

– Я нічого не робив.

– Це добре – пробурмотіла я , не виявивши більше ніяких слідів насилля на його тілі. – Давай в душ. Я приготую щось поїсти і спускайся на кухню. Він моргнув.

– Ти мені віриш?

– Да. – відповіла я , розуміючи, що моя відповідь йому важлива. Він пішов в душ.

– Блін і що за хрінь? – пробурмотів Ілля. – передзвонюючи в відділ і дізнаючись як там справи. А я пішла на кухню, з швидкої їжі були тільки вареники. Коли в кухню зайшов Ілля я б сказала з дещо м’яко кажучи похмурим виглядом.

– Вареники, стопка горілки і все стане дещо краще.

– У нас в відділку не б’ють затриманих.

– Це було видно по його лиці.

– Не психуй, та ситуація і справді виглядає паскудно.

– Я спокійна як удав і незворушна, як стіна.

– Злата…ти можеш такою не бути.

–Ілля, давай подумаємо, що могла статися з тією дівчиною.

– Не знаю. В такому тихому, забутому богом місці.

– Єрмолаєв схоже останній про кого ми знаємо хто її бачив, і як він каже вона пішла в сторону парку. Розповідай свою версію.

– Вона була одіта в білу футболку, та джинси, набрала Тимура, той підтверджує , що вона була розлючена і він пішов їй назустріч через парк там іти з бару через парк хвилин десять вони розмовляли, розмова різко перервалася. Тимур оббігав весь парк потім визвав нас і ми всю ніч кожен листочок в тому чортовому парку перевернули і нічого ані найменшого сліду. Вона просто зникла.

– Так іти з бару через парк максимум десять хвилин , бар добре освітлюється , її брат вийшов назустріч …ну не прибульці її викрали…хоча ні, зараз в фаворі вампіри. Не розумію. – Я перевела погляд з Іллі , який з задоволенням наминав вареники на Єрмолаєва, який маячив в дверях переодітий в джинси і футболку з ще мокрим волоссям і насторожено дивився на мене, синець на вилицях, розбита губа і розсічена брова змусили мене піднятись поритися в шафці і дістати мазь.

– Тримай. – І як в попередній раз він принюхався до неї і відсунув мазь від себе.

– І так мине. – Я забрала мазь з його руки посадити його на стілець і щедро зачерпнувши пальцями і досить обережно нанесла на його синець і брову.

– Доведеться тобі зробити томограму , враховуючи, як часто тебе б’ють по голові. – Він сидів не ворухнувшись і навіть не видав ніякої образливої відповіді. Це вже насторожувало.

– Парк в якому ви перевернули кожен листочок – продовжувала я думку – А криниця , водостік там є?

– Немає, єдине, що там є це рів, куди населення уже дбайливо почало скидати сміття, траву з парку, бур’ян і таке інше. Але людину там сховати не можливо. А коли врахувати, що Тимур там бігав, взагалі нереально.

– Я щось таке пам’ятаю по законам фізики, що ніщо не виникає ні звідки і не зникає в нікуди. Видно щось пропустили.

– Видно . – Глумливо повторив Ілля . – Хочеш сама подивитись?

– Хочу.

– Добре, поїхали. А тобі краще залишитись. – Сказав він Єрмолаєву. – Не варто лишній раз появлятися на очі Тимура.

– Я не буду сидіти дома – проявив свою позицію Адам.

– О, чому все так складно ? – Проскрипіла я і ми всі поїхали назад в район. Ілля своїм транспортним засобом, не знаю, як ще по другому можна назвати, ржаву банку на колесах в якій він пересувався, а я все таки люблю їздити з комфортом . Правда комфорт дорого коштує, але життя така коротка річ.

– Думаєш вона жива? – Зненацька запитав Адам.

– Не знаю – чесно відповіла я. – ЇЇ зникнення досить дивне Якщо її викрали, то від викрадачів немає ніякої звістки , а це погано, це дуже погано. І я бачила досить багато тіл, яких не можна ідентифікувати, а тим більше не можна виявити хто це зробив. То я готова до найгіршого, але сподіваюсь на краще.

– Я не повинен був тоді її залишати.

– Того вже не повернеш і шкодувати про те, що ти зробив, а що не зробив не має значення. Подумай краще може ти ще щось можеш згадати , може ти когось бачив, щось чув?

– Я намагаюсь, я був засмучений – він покосився на мене. – Вона чіплялась, я розізлився, вивів її на двір, вона кричала, а я просто відключився, щоб цього не чути і швидко повернувся назад в бар.

– І що на вулиці нікого не було? Але ж вашу сварку чув весь бар.

– Я не бачив, я не звертав на це все уваги. Я просто хотів , щоб вона пішла.

В місті Іллю зупинили два чоловіка, він став з ними говорити, а ми поїхали далі. І до центра міста спостерігали картину , як люди групами, щось обговорюють і при нашій появі усі на нас озираються.

– Щось таке враження, що 16 століття як і не минало. – Пробурмотіла я.

– Це ти до чого?

– До того, що місцеве населення щиросердечно вважає мене джерелом усіх бід. Твою нехай. Я тільки й хотіла, що спокою. – Біля парку ходив незнайомий полісмен, глянувши на нас він відвернувся і пішов в інший бік.

– Ладно , давай по пам’яті, де ти з нею стояв? – Єрмолаєв пройшов від бару в сторону парку.

– Я тут з нею стояв. Потім вона пішла в сторону парку . – Він показав рукою напрямок.

– Тоді пішли. – Я глянула на годинник .– У нас є 10 хвилин, а потім тут був її брат. Який йшов зі сторони дому через парк. Повтори будь-ласка маршрут Тимура.

– І що ти робиш? – Ілля з сердитим виразом обличчя до нас наблизився.

– Те ж, що робили ви. Намагаюсь зрозуміти як її могли викрасти.

– І що?

– І ніщо. Якось я пекла пиріг, дістала з духовки подивилась хвилин на 5 вирішила, ще залишити його в духовці. Через 5 хвилин відкриваю духовку , а пирога там немає. Вже вирішила, що схожу з розуму, повірила в домового, полтергейста , інопланенят , а потім полізла в посудомийну машину, а там лежав мій пиріг.

– Ти, що думає, вона як пиріг?

– Ілля не сприймай всі мої слова буквально .– Я помахала Єрмолаєву , він повернувся.

– Тепер вже по справжньому стає цікаво.

– Це не ігри Злата. – Прошипів Ілля.

– Ти чого такий збуджений?

– Все чортове місто тільки те й робить, що говорить про це. І блін , я починаю думати, що тобі краще поїхати звідси.

– Ти ж знаєш я не підтримаю чужих і нездорових фантазій.

– Це вже не попередні ласки.

– Розумію. І ще Оксана якось дуже схожа на Ольгу Мальовану.

– Що? Да, що в них схожого?

– Типаж. Світле довге волосся , блакитні очі, тендітна фігура.

– Тільки про маніяка мені нічого не говори.

– Ні це не маніяк. Тобі стало краще?

З похмурого неба лив дощ. Двірники з трудом з ним справлялися. На одному з двох світлофорів, що були в містечку ми стояли. Все сталось за якусь мить визг гальмів і жінка, що йшла по пішохідному переході відлетіла від удару як лялька. Як тільки мозок усвідомив, що сталося я вискочила з машини набираючи номер швидкою, молода жінка лежала на асфальті у неї була розбита голова довкола якої вже зібралась калюжка крові з водою.

– Служба порятунку.

– Біля районної адміністрації трапилось ДТП , постраждала молода жінка 30 років, забій голови, відкрита рана вона втрачає кров, терміново потрібна машина.

– Виклик прийнято. Швидка вже виїжджає. – З машини , що збила жінку вийшов чоловік теж молодий років за 30, з якимось пустим виразом в очах, він ходив біля жінки і приговорював: «Ой, що тепер буде?» Жінка була при свідомості.

– Не рухайтесь, все гаразд, швидка вже виїхала. Адам принесе аптечку з машини.

– Що ти робиш? – на його лиці і краплини крові не було.

– Надаю першу медичну допомогу. – Разом з аптечкою Адам приніс покривало, яким обережно накрив її і стиха говорив, що вона молодець, добре тримається, що швидка вже їде. Біля нас вже зібралась юрба. Якийсь чоловік стояв над нею з парасолькою.

– Ії не можна чіпати. Швидка вже виїхала . Будь-ласка. Як вас звати?

–Інна.

– Інна, з вами все буде добре.

Швидка і справді приїхала за лічені хвилини. Вони обережно загрузили її в машину.

– Ви надавали першу допомогу ? – звернувся до мене лікар

– Так.

– Поїхали в лікарню. – Я сіла до них в машину. Я тримала Ніну за руку.

– Чорт, вона крові багато втратила. – Прошепотів лікар.

– Робіть переливання.

– Не вчи. – Тут же за пораду мене послав лікар в сад. В лікарні її швидко повезли в реанімацію,а я залишилась чекати. Лаборант вийшла з палати.

– Яка у неї група крові?

– Четверта резус – позитивний.

– В мене така ж скажіть лікарю, що я можу бути донором. – Лаборант повернулась з лікарем.

– То кажеш четверга група з позитивним резусом? Тоді з лаборантом на аналізи і до мене і то швидко.

Я оглянулась на Єрмолаєва, який стояв з розгубленим виразом і пішла за медсестрою.

Коли я вийшла з палати, моя голова злегка паморочилась, та залишатись в лікарні більше ані на хвилину мені не хотілось і я вперто неспішними шашками йшла.

– Ей, ти як? – Почула я знайомий голос і посміхнулась з якимось безшабашним почуттям полегшення, що він мене дочекався. Він переживав, давно за мене ніхто не переживав, я вже й забула, як це може бути приємно.

– Здається я маю гостру необхідність притулитись до твого могутнього плеча – пробурмотіла я і таки притулилась до нього.

– Все в порядку?

– В повному. І мені хочеться додому.

– Ти впевнена? – Уже більш спокійно запитав він.

– Абсолютно.

– Тоді додому. – І він підхопив мене на руки і поніс до машини. Вслід нам хіхікали медсестри, і вельми неоднозначно хмикнув лікар зі словами :» Бережи її». У Єрмолаєва на руках я збіса добре себе почувала. Він привіз мене до дому, на руках заніс і положив на ліжко, а за декілька хвилин приніс яєчню і чай.

– Я що потрапила в паралельний світ?

– Тобі потрібно поїсти. – Ніяк не відреагував він.

– Я сама ще здатна дійти на кухню.

– Ага, але зараз давай поїси тут.

– Добре. – Легко погодилась я. – Але тоді ти розповіси як ти?

– Я….я нормально.

– Тобто сьогоднішня ситуація, коли у тебе на очах збили людину не справила на тебе ніякого враження?

– Справила. Я був злий на того водія, що вискочив з машини і вхопив себе за голову жаліючи. Ідіот, він збив її на пішохідному переході, так побивався, що встряв. І мені було її дуже шкода, вона була перелякана. І взагалі усе це мені не дуже сподобалось…. І я не знав, що треба робити. Ти молодець. Ти надала їй першу медичну допомогу , ти врятувала їй життя.

– Ти все зробив правильно. Приніс покривало, говорив з нею, ти заспокоїв її.

– Я сам був наляканий. Та ти була така спокійна, що поволі попустило. – Єрмолаєв сидів на моєму ліжку і коли я позіхнула швидко піднявся.

– Ти поспи. Тобі потрібно відпочити.

– Добре. І тобі на добраніч.

– На добраніч. – Мої очі закрились і я майже миттю заснула. Мені снилось кладовище і я ходила по ньому між могилами поки не дійшла до могили Ольги. Я бачила її такою вродливою, білявою в весільній сукні , вона дивилась на мене і хотіла щось сказати…Я проснулась від дикого грохоту , моє серце скажено калатало і я пару хвилин не могла зрозуміти де я , образ Ольги не виходив з голови. А реальність говорила, що шум йшов з кухні. Я пішла на кухню. Єрмолаєв збирав залишки скла з підлоги.

– Що розбив? – Він підскочив.

– Чорт, ти мене налякала.

– Вибач не хотіла. Чого не спиш?

– Просто не спиться.

– І що ти тут готовив?

– Я чай робив і бутерброд.

– Ясно. – Я дістала яйця, молоку, муку.

– Ти , що збираєшся готовити?

– Ага, млинці.

– Ти голодна?

– Страшенно. Присідай і чекай. – Я засмажила першу порцію і положила млинці йому на тарілку, правда попутно увірвавши шматочок собі, Єрмолаєв зробив чай і два бутерброда.

– Тож чого не спав? У тебе круги під очима.

– Н-да? Я погано виглядаю?

– Ти виглядаєш як людина, яка мало спить.

– Просто не міг заснути.

– І часто так просто не міг заснути буває?

– Іноді буває. – В його голосі почулись обережні нотки, так неначе далі буде вкрай неприємна розмова.

– А що таке іноді відвідають думки? – Подразнила я його.

– Буває.

– І про що думаєш?

– Так, про життя – якось невпевнено відповів він.

– І що життя тебе засмучує? – Продовжувала я приставати з питанням перегортаючи млинець.

– Ти чогось боїшся? – Раптом запитав він.

– Ну чогось звісно боюсь.

– Як сильно?

– Ну, жити можна. Страх це нормально. А ти?

– Так.

– Розкажеш?

– Ні, не зараз. – Я сіла до нього до столу. – А мені саме снилось кладовище і та дівчина Ольга.

– Тобі снився жах?

– Ні, мені снилось кладовище і Ольга, а жахом стало коли ти посуд бив.

– Вибач.

– Я просто констатую факт. Нічого страшного. Посуд іноді б’ється.

– І що там зі сном?

– Ну, все так таємно, містично і мене це вже вкрай задовбало. А ще на дає спокою як Оксана зникла. Виходить, що не помітно піти з парку вона не могла. В вампірів, що уміють літати я якось слабо вірю, з вурдалаками теж якось не складається. Отже по землі вийти не поміченою вона не могла по повітрі теж, а залишається…– після довгої паузи я продовжила – тільки підземелля. Чорт, і що я про нього раніше не подумала. – Я піднялась з-за столу і пішла в кладовку шукати ліхтаря і мотузку.

– Злата , що ти робиш?

– Хочу дещо перевірити.

– В три години ночі?

– А що? Спати мені все одно не спиться. А там куди я йду байдуже день це чи ніч.

– І куди ти йдеш?

– В парк.

– І де там підземелля?

– Вхід до нього підозрюю є яма зі сміттям.

– Чому ти так думаєш?

– Бо це єдине розумне пояснення. – Він дивився на мене, я майже шкірою відчувала його не задоволення та нічого не сказав, натомість пішов і одягнув чорну футболку і легку куртку. Я дістала мотузку і разом з ліхтарем перенесла все в машину, прихопивши з собою пляшку води.

– Ти таки ненормальна. – Пробурмотів він, сівши за кермо.

– А хіба тобі не цікаво?

– Ще й як. – хмикнув він. – Звідки ти знаєш, що там є підземелля?

– Я люблю читати. І до того ж якщо я помиляюсь у мене буде багато часу придумати інше пояснення.

– Другу своєму будеш дзвонити?

– Нехай поспить людина, якщо ж знайду щось цікаве обов’язково поділюсь.

В парку світили ліхтарі, після випадку з Оксаною, в них усіх дбайливо позакручували лампочки, їхнього світла було цілком достатньо , щоб дійти до ями. Біля ями я скинула мотузку і засвітили свій ліхтар, я присвітила на дно і стіни і начебто ніяких слідів входу не було видно, яма, ямою. Єрмолаєв без найменшого ентузіазму теж розглядав яму.

– І що далі?

– Далі, я спущусь і доведеться усе перевірити.

– І ти всерйоз хочеш туди лізти?

– Так, я хочу отримати відповідь. – Я зав’язала мотузку за найближче дерево, одягнула шкіряні рукавички і обережно почала спускатись, сміття довкола не дуже тому допомагали, а його запах прямо таки скажу навіть викликав бажання вилізти звідти.

– Ти , щось бачиш? – Я смикнула гілляку, за нею ще одну і таки виявила щось схоже на лаз. В заростях трави і прикритим гіллям і сміттям.

– Ти, щось знайшла? – в голосі Єрмолаєва задзвеніли нотки стурбованості.

– Так, здається це лаз, але прошу стій на місці.

– Мені це не подобається . – Тепер ще й почулось хвилювання уже поближче до паніки.

– Тобі потрібно мене просто зачекати.

– Якщо там підземний хід, то може краще визвати з тепленького ліжка твого друга? – Та я ставши на коліна уже полізла всередину, спочатку була грязюка , та я проповзла до пологого схилу з якого мені довелось невисоко стрибнути . Я стояла на землі на повний зріст , яскраве світло ліхтаря висвічувало гладку глиняну стіну і я навіть доторкнулась до неї , щоб у цьому переконатись. Чорт , а я таки була права.

– Злата? Злата ти в порядку? Злата? – почула я волання Єрмолаєва.

– Так. – Рявкнула я у відповідь. – Тобто , якщо ще хтось не знав, що я тут , то все добре уже знають.

– Чорт, вилазь звідки.

– Ні. – Під світло ліхтаря я стала обстежувати підземелля . Йти можна було тільки в одну сторону , в іншій був облав. І я пішла. Відчуття часу геть пропало. Спочатку тунель був прямий потім завертав на право я дійшла до розвилини. Дістала сирники і запалила одного, потік повітря був, що з одного тунелю, що з іншого.

– От, чорт, це все міняє. Доведеться просити про допомогу. – Пробурмотіла я і повернула назад до входу тунелю. Та дуже швидко, на мою досаду мене з головою поглинуло інше відчуття – страх. Тваринний страх того чорного і невідомого, навіть волосся на голові піднялось.

– От, тільки паніки мені і бракувало, а дехто при цьому ще й ніс на собі дівчину. – Глибоко вдихнувши стиха пробурмотіла я. Вибиралась я здається цілу вічність. Відчуття часу є досить відносним відчуттям таки, при поцілунку як мить, як при розжарюванні на сковорідці як безкінечність. Моя радість була вкрай безмежною, коли я почула голос незадоволеного Іллі, який лаявся, що я ідіотка і панічні нотки в голосі Адама який вимагав, щоб Ілля витяг мене звідти.

– Ей, я до речі вас чую.

– Ну слава богу. – з полегшенням видихнув Ілля.

– Тримайте мотузку я підіймаюсь.

Ковток повітря , прохолодний вітерець і світанок здалися мені найкращими речами в світі, і я навіть не зрозуміла, як опинилась в обіймах Єрмолаєва, при цьому Ілля з іншими чоловіками якось збентежились, а Єрмолаєв, якось різко відпустив мене і відійшов в сторону.

– Якого чорта ти туди полізла. – накинувся на мене Ілля . – А якби ті чортові тунелі обвалились?

– То було б дуже погано для мене. Отже підземні ходи. Саме так і зникла Оксана, він відключив її, потім з під носа усіх викрав. Ходи досить широкі, я дійшла до розвилини і довелось повернутись.

– Ну, хоч на це розуму вистачило.

– Що тут відбувається? – пробасив Тимур.

– Здається я знаю як викрали Оксану.

– Що?

– Через підземні ходи. Один починається з цієї смітникової ями. До виходу я не змогла пройти, дійшла до розвилки. – Тимур стояв і якось дивно дивився на яму.

– Ти впевнена?

–Це єдине, що все пояснює.

– І що там?

– Підземелля, по якому можна йти, на розвилці особливо широке.

– Що будемо робити?

– Обшукаємо тунель.

Додому ми їхали мовчки Єрмолаєв вів машину, а я тихо дрімала. Пошуки, яки тривали здається цілу вічність нічого не дали. Відчуття досади було надто сильним, щоб просто миритись з реальністю, тому перше, що я зробила коли вийшла з машини , це спустилась в погріб і дістала пляшку вина. Єрмолаєв тільки підняв брову в німому запитанні та відкупорив пляшку поки я шукала бокали. Ми навіть пили мовчки.

– Давай спати. Потім розберемося з нашими справами.