Текст книги "А відьми тут тихі (СИ)"

Автор книги: Наталья Шаграй

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 8 страниц)

– Ага, я живу в домі бабусі і відьмацтво передається повітряно-крапельним шляхом ти на це натякаєш?

– Ні, просто , ти…ну…

– Ну, так загальновідомо, що моя бабуся була відьмою, а відтак я повинна знати усі сатанинські культи так?

– Ні, не так – огризнувся він – просто я хотів би, що б ти на це подивилась і сказала, що ти про це думаєш.

– Ілля, я не працюю зараз, тому,що саме від такого видовища я хочу відпочити. Я втомилась дивитись на смерть, кров і страждання.

– Я сьогодні спілкувався з батьком, який тиждень тому похоронив свою дитину, так що вибач мені не твоєї високої матерії. – Зло сказав він.

– Розумію. Та я поки, що не можу. Я тільки перестала по ночах бачити братські могили. І моя свідомість ще не до кінця оговталась, як людина може таке робити з людиною. І в тих тілах теж були діти, брати, батьки. Не змушуй мене.

– Ладно, вибач, я погарячкував. Ти справді була на братських могилах?

– Була. І це не ті спомини до яких я хочу вертатись.

– Я не хотів. Просто я не знаю, що з цим робити.

– Почни з простого. Якщо ти підозрюєш сатаністів, вони не могли діяти так,щоб до цих пір нічого не було відомо. Мають бути сліди.

– Дякую, док. – Його голос сочився сарказмом, та в спокої він мене хоч і не охоче та залишив. Провів до машини і навіть махнув рукою на прощання. Я поставила машину в двір , з дому лунала музика, але ніхто на допомогу мені не поспішав.

– Ладно , сама впораюсь. – Обнадіяла я себе і дістала пакети з багажника. Відкрила плечем двері , мене оглушила дика суміш класики і року і нікого не було видно. Я закинула пакети на кухню і пройшла на звуки музики в кімнату Адама. Ольга напівоголена сиділа на ньому.

– Твою мать. – Перше, що зірвалось з моїх губ. Ольга повільно повернулась.

– О, чорт – панічно прошепотіла вона, Адам мовчав, намагався справитись з емоціями. Хлопнувши дверима я вийшла на кухню.

– Чорт, чорт, щоб тебе – мій погляд натрапив на пляшку текіли і я щедро наливши зробила великий ковток. Пекуча рідина відразу впала мені в шлунок , і я зробила різкий подих перевівши погляд на сосни за вікном. Вигляд на чудові сосни завжди заспокоював мене. Двері на кухню тихенько відкрились.

– Злата, мені дуже жаль.

– Не зараз Ольга. Просто я тебе дуже прошу ….ти просто їдь зараз.

– Чорт, Злата. – Вона вийшла , а я закрила очі і притулилась лобом до скла. Я чула як вона завела машину, але не могла змусити себе з нею зараз бачитись. Не знаю скільки я так простояла, але коли повернулась Адам стояв в дверях і як завжди з посмішкою.

– Ні, я не хочу зараз з тобою говорити. – Чітко виговорила я.

– Да, да твоя моральність сплюндрована і таке все інше.

– Гори в пеклі Адам. – Він вийшов, а я зітхнула з полегшенням і до вечора щосили займала себе господарськими справами, тільки б не бачити проклятущого Єрмолаєва. Хоча я його і справді не бачила. Десь в 12 ночі радість змінилась легким занепокоєнням де цього пришелепка носить. О пів на другу загадку було розкриту, сон зіпсовано. Телефонував Ілля.

– Злата твій поторочений гість п’яний забери його з бару.

– Дякую Ілля.

– Ти знаєш, немає за що – я положила трубку.– І вона підірвалася з ліжка і поїхала рятувати п’яне тіло. А може ну його до біса нехай сам розгрібається, та я добре знаю Сашу, який цьому щеняті душу витягне через ніс, тому я для нього зараз менше зло. – Заспокоїла я цим себе і вийшла на двір, де рясно йшов дощ

– Ну звичайно , що може бути краще маленького дощику серед ночі. – Уже півгодини я під’їжджала до місцевого бару, кинула машину майже біля входу я пішла в середину. Інтимна напівтемрява була або для навіювання душевного стану для того, щоб випити, або приховувала спартанський інтер’єр хто його знає. Адам сидів за барною стойкою зі стаканом, крутив його в руках з сумним виразом обличчя.

– Весело час проводиш?

– О, зануда відмочка. – Я скривилась.

– Щось таке. Готовий піти додому?

– У мене немає куди йти. – Пробурмотів він.

– Бідний,загублений хлопчик.

– А це вже боляче. – Він відповів навіть не підіймаючи голови, і я відчула жаль.

– Вибач. Трохи таки низько з моєї сторони, поїхали, я дуже хочу спати і моє почуття гумору притупилося.

– Я зрозумів. Все змінюється. Ми все з’ясували і тепер готові тримати один одного за ручки.

– Все не так веселково. Не стану обманювати. Я дуже сердита на те, що ти звабив Ольгу.

– О, білявка. Гаряча штучка

– Тобі краще помовчати. Вистачить сил дійти до машину?

– Мені тут добре . Тут наливають.

– Ходімо Адам. – Я потягла його за руку і на моє здивування він пішов і навіть сів до машини. В повному мовчанні ми доїхали додому. Я поставила машину і ми вийшли.

– То ти продовжиш мене пиляти? – Задав він запитання, від якого я на мить розгубилась.

– Ти сволота, ми все з’ясували.

– І що тепер?

– Тепер спати.

– Знаєш мила, твої гойдалки уже дістали мене.

– Досить Адам. – Рявкнула я.

– Що це? – Приголомшливо він дивився на траву. Я оглянулась і в першу хвилину навіть не зрозуміла що це. Дощ припинився, а трава якось дивно рухалась в світлі ліхтаря. Я зігнулась і зловила малесеньке жабеня. Адам з якимось зляканим виразом обличчя дивився на мене.

– Що це за чортівня?

– Це жабенята. Ставок близько , а вони саме з пуголовок перетворились на жабенят . Був дощ і вони радісно скачуть по калюжкам.

– Жаби? Природа . О, чорт я… – і він сів на бордюр . – Що за фігня?

– Адам все нормально.

– Твою мать.

– Не знала, що ти такий вразливий.

– Іди до біса.

Та вже наступного дня день вчорашній повторився з однією різницею. Цього разу його до будинку привезла білявка з столичними номерами машини з якої лунала якась дика музика. Вона відкрила двері виштовхала Адама з нецензурною лайкою. Лихо розвернула автомобіль і поїхала. Адам піднявся і з своєю найкращою посмішкою двинувся до мене.

– До Хелоуіна далеко . Що не спиться?

– Що повний місяць? Загострення? – Не втрималась я. – Чому б тобі просто не залишити мене?

– Я вже став до тебе звикати.

– Правила життя змінюються. Ще якийсь демарш, чи якісь інші незручності ти викличеш в моєму житті…

– І я про це пошкодую? – Перебив він мене.

– Говориш, наче розумні речі.

– Ти нічим від нього не відрізняєшся – раптом рявкнув він, а я від несподіванки здригнулась дивлячись на його перекошено злобою лице.

– Я не справляюсь з цією ситуацією. І ти не полегшуєш моє життя – спробувала я бути з ним відвертою. – Ти не розумієш мене, я не розумію тебе, але різниця вся в тому, що навмисно боляче чи влаштовувати труднощі в твоєму житті я не пробую.

– Ну, так, тобі просто байдуже – по-своєму перевів він. І минувши мене пішов в дім. А я так і залишилась стояти на дворі не розуміючи, що тільки що було

Наступні декілька днів не відрізнялись особливим різноманіттям. Адам вперто десь після обіду вирушав до бару і там від душі нализувався місцевими напоями. Його тяга до самознищення починала хвилювати. Та хлопчик він дорослий і якось сам має з своїм життям розібратись. А я маю зайнятись сортуванням трав, коли з просто трави робиться корисна суміш. Лікування травами один з найдавніших способів лікування. Адже травами можна не тільки вилікувати, але й підтримати організм в гарному тонусі, збільшити працездатність, звільнити ті ресурси, які наш організм витрачав на боротьбу з хворобами , покращити якість життя. Але лікують не всі хвороби. Деякі лікуються традиційною медициною, а деяким достатньо декілька сеансів психотерапії. Я понюхала зібрану суміш, пахло травами з солодкими нотками , просто таки зараз закортіло чаю. Я зганяла на кухню і таки поставила чайник, спокуса була просто непереборною. Чаєм пахло тепер на весь дім. З чашкою я перемістилась на диван, коли двері відкрились і на порозі з’явився Єрмолаєв, у нього був якийсь розтріпаний зовнішній вид,скуйовджене волосся і палаючий гнівом погляд і від його погляду, я якось забилась в диван.

– Що ти зробила? – Заволав він.

– Поки, що не розумію про що ти. – Поклавши кружку на стіл, дуже спокійно відповіла я.– Серйозно?! – Тепер в його голосі звучали іронічні нотки. – Я не зміг так сказати задовольнити баришню. Не встав.

– О! Дуже прикро. Іноді таке з чоловіками буває. Не засмучуйся так. Розрізняють фізичну і психологічну імпотенцію. Причинами психологічної імпотенції можуть стати стреси, життєві проблеми, невдоволення чоловіка собою, наприклад, невеликими розмірами статевого члена, нервозність, страхи, депресія. – У нього явно засмикалось око.

– Непевний, що не вб’ю тебе. – Я важко зітхнула. М-да емоції у нього зараз зашкалювали, що в свою чергу допоки він не випустить пар веде до сварок, крику і скандалу. І я спробувала його заспокоїти.

– Добре. То чому ти певний, що причина в мені? – Він якось дивно на мене подивився.

– Тому, що до знайомства з тобою у мене таких проблем не було. І не так давно ти сказала, що я пошкодую про все. – Я подумки завила, тепер доведеться знову переконувати, що я нічого не робила.А може, ну його, хай так з вірою живе? Перша заповідь медицини – не нашкодь. З діалогом з собою я видно захопилась, бо наді мною грізно стояв Єрмолаєв і тихесенько так ричав.

– Виправи це.

– Іноді твоя тупість неймовірно бісить. І ще те, що абсолютно не хочеш нічого чути окрім себе. Почуй мене, я нічого не робила з твоєю потенцією. – Заволала я на нього. – Тепер мені краще вийти подихати свіжим повітрям , а то велика спокуса навернути тебе чимось важким.

– Ти, просто погань.

– Підійди до мене . – Я якось враз заспокоїлась, а от поганець стояв біля мене з очей аж іскри сипались. – Будемо потенцію перевіряти. Єрмолаєв з тобою все нормально. Я точно з тобою нічого не робила. Іди сюди. – Та він навіть не ворухнувся. – Ще скажи, що боїшся?

– Та пішла ти. – І він вискочив з дому як ошпарений.

– Ідіот. Вина би випити. Правда з таким кретином не довго і спитись.

Вечір нічим новим не здивував. Єрмолаєв так і не повернувся додому. Телефон дзвонив як завжди посеред ночі. До ще одного дзвінка.

–Злата, забери свого Єрмолаєва він обкурений і збирається вчинити бійку, і він уже в печінці у всього доброго народу, я думаю до своєї смерті він не доживе.

– Добре Ілля, я зрозуміла. Їду.

– Зроби з цим щось. Я б тобі дуже порадив би забратись з цього містечка, тут і тобі не раді, а він краще не робить.

– Дякую, що нагадав. – Я кинула телефон на стіл. Декілька хвилин посиділа не знаючи , що робити далі, рішення прийшло швидко, я знайшла аптечку, набрала шприц і поїхала в клуб, Це вже стало класикою знову вечір, клуб і припадочний Єрмолаєв . Ілля був біля клубу сидів на лавочці і курив.

– Всередині . І знаєш він сволота. – і я посміхнувшись зайшла в клуб. Помітити Єрмолаєва було просто він саме пролетів біля мене і приземлився в стінку. Той хто його запустив кинувся до нього я закрила очі , та все ж перш ніж почути свої інстинкти вийшла йому на зустріч.

–Полегше. На сьогодні досить…– п’яному говорити це безперспективне діло. І само собою добрим словом його не можна зупинити. На моїй стороні була злість, мені так хотілось когось ударити, що я це зробила з легкістю. Він гепнувся на підлогу по всім правилам я тримала його за горло , тамуючи бажання прибити його на місці , коли він захрипів, я таки відпустила трішки його і дивлячись йому в очі прошепотіла.

– Я тебе відпущу, але дай мені шанс, спровокуй мене – я піднялась і пішла до Єрмолаєва. Він піднявся на губах цинічна посмішка .

– То тепер наркота? – він моргнув і чорт мене забирай я штиркнула його шприцом на його лиці виник вираз здивування .

– Що ти зробила? – було єдине запитання перш ніж він осів на підлогу. Я повернулась на рокіт публіки і наткнулась поглядом на Іллю, не скажу, що в ньому було щось добре.

– Зроби мені послуги, допомоги доставити його до моєї машини.

– Що ти твориш? Ти що геть з глузду з їхала?

– Ти допоможеш?

– Трясця твоїй матері. – процідив він крізь зуби та допоміг мені підняти Єрмолаєва і загрузити його в машину. Навіть поїхав зі мною.

– І що ти збираєшся з ним робити?

– Ти ж знаєш бабка успішно лікувала від залежностей.

– Твою бабку раніше на вогнищі б спалили, за те як вона це робила.

– Все буде добре.

– Ти ж знаєш, що ти зі своїм хлопчиком як більмо на оці, блін зроби щось. Що хочеш, але зроби, щоб це чудне містечко і надалі за найбільший клопіт мало обговорення нового рецепта варення в сусідки.

– Ілля є малесенький нюанс , я тут теж народилася і я зараз повернулась сюди жити до свого батьківського дому. То може чудне населення цього містечка, якось прийме це як потрібне?

– Як це можна сприйняти нормально, коли ти сьогодні на очах здивованою публіки вирубила свого хлопчика і його тільце я допоміг тобі запхати до машини?

– Ну, що поробиш день у мене був невдалий.

– Іноді мені здається, що ти все таки ненормальна.

– Ага у нормальних мого віку 3 дітей, 4 корів, 6 свиней і чоловік або п’яниця або зрадливе падло то ж звичайно на цьому фоні я ненормальна.

–Іди ти до біса, ти чудово зрозуміла, про що я. – махнув він на мене рукою, все ж допомігши помістити Єрмолаєва в кімнату з м’якими стінами в підвалі.

– І що далі? Ти ж розумієш, що це стаття?

– Хм, все таки моя бабуся уміла розважатись. Тебе тут не було. А далі якось впораюсь.

– Просто капець. І я краще повернусь додому.

– Я відвезу тебе. Дякую за допомогу.

– А цей до пам’яті не прийде?

– З ним буде все добре. До завтра проспиться.

– Я тебе іноді починаю боятися.

– Я теж, але ж нічого живу якось. – Я відвезла Іллю додому , він явно зрадів, що позбувся моєї компанію, незручно попрощався і тихо побрів до будинку, а я провівши його поглядом, відчула, що на душі якось кішки шкребуть. Отак, використовують друзів дитинства.

Пробудження не було добрим, я прокинулась під волання усіляких недобрих слів Адама. Чорт, нагадавши, про геморой який я собі добровільно влаштувала, я побрела в підвал.

– Адам перестань кричати.

– Якого чорта я тут роблю? Твою мать.

– Ну,ти вибісив уже половину населення ,а наркота то було явно останньою краплиною переповненої моєї чаші терпіння .

– Якщо ти мене звідси не випустиш, то присягаюсь я тебе просто вб’ю. – прошипів він крізь решітку.

– Так, розумію, але ти повинен бути чистим , а відтак два – три тижні життя тобі тут забезпечені.

– Випусти мене звідси. Ти чуєш. Випусти.

– Я принесу тобі сніданок. – Відмовилась я чути його багатий словниковий запас. Чорт, а в бабки таки були міцні нерви, щоб оце так я погодилась чути це добровільно? Та ніколи в житті. Мої руки тремтіли і дуже хотілось якось все це припинити. Я готувала сніданок і варила чай по її рецепту з трав, що висіли в мішечках. Переклавши їжу на піднос я постояла над ним, тяжко зітхнула і пішла в підвал.

– Адам я принесла сніданок. Давай без дурниць. Чай тобі корисний, пий маленькими ковтками.

– Да, пішла ти – і він кинув піднос назад. Піднос з грохотом впав. Глечик розбився, залишивши на мені бризки чаю. – Сучка. Випусти мене. – я швидко вийшла з підвалу і піднялась на кухню.

– Це буде гірше ніж, можна було б собі уявити. І чорт з ним. Займусь садом. Або ж використаю його як причину не повертатись в будинок. – І до обіду я провела час на дворі, підрізаючи кущі роз, підстригаючи газонну травичку. Та повернутись мені довелось , приготувати обід, зварити чай і повторити похід до Єрмолаєва. Адам сидів на підлозі з безвиразним виразом обличчя.

– Я принесла тобі їжу.

– Ти навіть не уявляєш , що я з тобою зроблю, як вийду звідси.

– Їжу залишити? Чи не варто бруднити підлогу? Чи може ти мені на зло вирішив голодною смертю померти?– Чай він забрав.

– Що це за пійло?

– Тамує спрагу і тягу до наркотиків. – Він зробив кілька ковтків, скривився.

– Клянусь, ти про це пошкодуєш.

– Знаю. – Я прибрала сніданок з полу і вийшла. Віднісши йому вечерю, я виявила, що Єрмолаєв оголосив голодовку, обід був незачеплений , але чай він випив. Я залишила вечерю і вийшла, він сидів знову на підлозі і уже навіть не кляв мене на чому світ стоїть.

Наступний тиждень був кошмарний, я пробувала з ним говорити, я змушувала його говорити, йому було погано і фізично і душевно і всю свою злість він виливав на мене. Я зустрічала його в уже звичному стані, він сидів на підлозі, голодування він швидко закінчив , правда відносився на до мене , як до ката, та чого я чекала. Десь майже два тижні потому, я зайшла в підвал і виявила відкриті двері і в ту ж хвилину я вже знала хто стоїть у мене за спиною, але повернулась перше, що він зробив це схопив мене за горло і жбурнув об стіну у ній я власне і приземлилась , я бачила його очі, він готовий був звести рахунки. Він підняв і ще раз запустив мною об стіну з носа і губи текла кров його руки зімкнулись на моїй шиї .

–Давай, просто закінч все – прохрипіла я і просто розслабилась в очах темніло і тут він різко відпустив мене , я знову впала і просто лежала намагаючись зібрати себе до купи, я чула його хрипле дихання і я спробувала сісти притулившись спиною до стіни. Виглядав він якось не дуже добре.

– Що забрати чуже життя не так все ж й легко?

– Ти ще достатньо для цього помучишся. – І він вийшов, а я піднявшись по стінці ще деякий час постояла. Щеня , а нарікати навіть не має на що. Коли світ вернувся на місце я потихенько піднялась на перший поверх. Занятно та в дверях стояв Ілля , який з почуттям жаху на обличчі розглядав мене.

– Що в біса відбувається?

– Невдало впала – прошепотіла я.

– Я йому голову відірву – Він уже був готовий кинутись за Єрмолаєвим.

– Ілля, все нормально.

– Ні в чорта не нормально. Ти ж ледь жива.

– Але ж жива. – І зараз мені дуже б хотілось посидіти – Я взяла його за руку і потягнула до кухні на диванчик, вмилась, намочила рушник і сіла притуливши мокрий холодний рушник до лиці.

– А ти дупа гамадрила , що реально уявив, що належиш до касти безсмертних? – Від лагідного рику Іллі, у мене побігли мурахи по шкірі.

– А ти, що тут робиш? – Перебила я Іллю.

– Я. – Він якось змінився в лиці . – У мене для тебе не дуже добра новина.

– Кажи.

– Сьогодні на кладовищі був здійснений акт вандалізму над ще однією могилою. – Та я продовжувала на нього дивитись, навіть не бажаючи знати продовження і страшенно не хочу чи це почути, та він продовжив.

– Злата, це була могила твоєї бабки. – я видихнула.

– А так стає цікавіше – пролунав голос Єрмолаєва .

– Не смій її чіпати – Ілля різким кидком вчепився за сорочку Адама.

– Досить. Обоє припиніть негайно. – рявкнула я. Ілля неохоче відпустив Адама, а той ліниво отряхнув сорочку. Я відкинула рушник пройшлась до холодильника дістала води , налила собі в стакан і одним ковтком випила, постояла потримавшись за стіл, тільки тоді повернулась.

– Я переодінуть і ми поїдемо. – І пішла в кімнату. Адам, як завжди стояв хмурячи брови, а Ілля просто виглядав розгублено.

Ми їхали на кладовище в тиші, мені просто потрібно будо зібратись, а Адам незрозуміло чого виявив бажання поїхати з нами сидів мовчки, що для нього було не звично. Тільки я вийшла з машини як уже відчула цей запах. І знову неймовірної блакиті небо, шум дерев , трави і запах.

– Ти в порядку? – запитав Ілля.

– Ні. – Чесно відповіла я і пішла до могили моєї бабусі.

– Злата, ти надто бліда, ти впевнена , що зможеш піти туди?

– Мені дуже хреново зараз , тому давай просто туди підемо. – І ми пішли, я вже уявляла, що я там побачу, та реальність перевершила всі мої сподівання, я боролась з нудотою і бажанням грохнутись без чуттів .

– Чому в неї в серці ніж?

– Я не знаю. – Я повернулась на шум і побачила, що Адама знудило трішки подалі . Загнавши ком назад , я підійшла ближче. Я знала, що таке видовище я ніколи не зможу забути, але тепер я придивлялась до кожної дрібнички. Могилу було розкопано, кришку труни знято і ніж був в її серці, звичайнісінький кухонний ніж. І лице…. мені стало погано.

– Злата? – Ілля підхопив мене і відніс до машини, посадив і протягнув пляшку з водою.

– Я розумію, чому не повинні дивитись на це близькі люди.

– Попий водички, ти біла, як смерть…пьху, пьху, що я таке кажу.

– І що часто у вас так? – Адам стояв поряд машини, хмурі брови, трішки зеленуватий колір обличчя.

– Ні. Це другий випадок. – Серйозно відповів Ілля.

– Паршиве видовище. А що був за перший випадок, а здається дівчина була. Яке миле у вас містечко, просто дрож по шкірі.

– Мені потрібно повернутись.

– Ти впевнена? – Ілля хоч і сам затяг мене сюди був не в захваті від такої ідеї

– Ні. Але потрібно. Я знайду того, хто це зробив. – Моє друге повернення було менше шоковим, тепер я просто намагалась на це дивитись з професійної точки зору і не думати, що це що я бачу моя бабуся. Нічого не було зачеплено, тільки ніж в серці. Розкопана могила, знята кришка гробу і ніж.

– За годину будуть експерти з області.

– Ілля, а що було з тілом тієї дівчини?

– Розрізали область живота. А це щось має означати?

– В тебе є фотографії?

– Да.

– Принесеш?

– Добре – з заминкою відповів він. – То, це якийсь культ?

– Уявлення не маю. Тварини зникали останнім часом? Чи може ти натикався на сліди залишків тварин? Чи бачив перевернуту зірка, чи хрести?

– Ні. Нічого такого. Ти що хочеш сказати, що у нас орудує секта?

– Боже збав від такого.

Коли ми повернулись , я пішла в свою кімнату, лягла на ліжко і просто лежала намагаючись хоч якось примиритись з тим , що я сьогодні бачила. Я втратила відчуття часу і відчуття реальності , від паскудних відчуттів хотілось відмитись і я пішла в ванну довго стояла під гарячим душем , відчуваючи як гарячі струмені води розслаблюються м’язи і життя потроху повертається . Коли я вийшла з ванни на ліжку виявила Адама. Він закинув руки за головою і радісно шкірився.

– Може халатика знімеш?

– Мрій далі.

– Так і роблю. А тепер пішли їсти.

– Їсти я не хочу. І я тебе починаю боятись коли ти так робиш.

– Я душевний хлопець і я приготував вечерю.

– Ладно.

– Давай пішли .– Я пішла за ним слідом і сіла за стіл. Адам зробив салат, підсмажив м’ясо і відварив картоплю.

– Моє здивування не має меж.

– Що зробиш немовлят я їм на сніданок, вечеря ж традиційна.

– Ага. – Я чесно пробувала їсти та апетиту зовсім не було.

– Чай? Я так розумію мої кулінарні навики тебе не вразили.

– Все добре.

– Ага. – Адам розлив чай, я взяла чашку і зробила декілька ковтків.

– То , що ти будеш робити далі?

– Почекаю ранку, подумаю, складу план, знайду ту сволоту і зроблю їй дуже боляче.

– Ну, ну.

– Чорт – я перевела погляд на наглу морду Єрмолаєва. В голові запаморочилось. Підлога хитнулась і я впала. Останнє, що я пам’ятаю це як Адам собі спокійно п’є чай і дивиться на мене.

Моя голова розвалювалась ,мене нудило я відкрила очі. Стелю дещо хитало, я закрила очі і так продовжувалось до тих пір поки стеля не залишалась на місці. Я в кімнаті, в підвалі , що погано, в халаті, що добре. Неймовірним зусиллям я піднялась і сіла притулившись до стіни.

– То як воно? – Я перевела погляд туди звідки лунав голос Адама. Він сидів притулившись на стіну і бавився якимось кільцем в руках.

– Та пішов ти… – Не змогла я сказати більш нічого розумнішого.

– Я прихильник традиційного сексу. – Я просто намагалась взяти тіло під контроль. В роті сухо. Голова паморочиться.

– То як тобі коли тебе накачують і закривають в клітці?

– Паскудно, але спробую пережити, або не переживу.

– Ай, як драматично. І ти така вся бліденька, безвинна жертва. І така беззахисна, що так і хочеться тебе захистити від усього світу. Тому видно краще піти, щоб подалі від спокуси бути. – І він пішов. А я продовжила сидіти, потім лягла, не вірячи сама собі, що зможу піднятись і дійти до кімнати. Зрештою на тремтячих ногах я змогла піднятись , я подивилась на двері , декілька сміливих кроків , пульс застукав швидше. Я штовхнула двері вони були відкриті і як не дивно та з відчуттям полегшення вийшла. Дорога з підвалу здалась безкінечно довгою, і як же мені хотілось убити бісового Єрмолаєва.Адам був на кухні смажив млинці.

– Я просто готова розплакатись..

– Не соромся.

– Не хочу травмувати твою раниму душу, тому з усіх сил буду триматись.

– Сніданок?

– Поки, що нудить. І щоб ти знав, перш ніж тебе накачати, я точно знала, що в тебе не має алергії на ті речовини. Анафілактичний шок , це досить страшна річ.

– Ти майже янгол в цьому байдужому світі.

– Життя має якусь дивну циклічність . І все стає на круги своя. – пробурмотіла я і пішла в ванну. Душ холодна вода , гаряча доки в голові на прояснилось. І хоч почувалась я ще досить погано та одягнувши джинси з футболкою все ж вийшла на кухню. Сподіваючись поїсти випити чаю і лягти знову до ліжка. Адама, сидячого за столом з ножиком і виделкою і смакуючого млинчика я намагалась ігнорувати. Приготувала собі кашу і чай тільки тоді я сіла до столу. І тут в двері постукали і вломився Ілля. Весь скуйовджений , в зім’ятій сорочці і з якимось дивним виразом обличчя.

– Хтось помер? – Лагідно запитала я.

– Ні. – Сердито відповів він.

– День тільки почався в вашому тихому містечку – подав голос Адам.

– Тебе не має на моєму радарі життя – рявкнув Ілля і переключився на мене.

– Ти , щось вияснила?

– Ага. Ну по-перше я пересолила кашу, а по-друге…

– Дурники ганяєш ? – Присоромив мене Ілля.

– Мене поки що світ зводе з розуму. І як жити далі я не знаю. Я просто в шоці.

– Ти ж це не серйозно?

– Аби ж то .

– Ладно, я просто заїхав подивитись як ти.

– Ну, злобна відьма вийде з пенсії і займеться пошуком вандалів.

– А нормальною мовою?

– Поспілкуюсь з людьми.

– Тільки будь обережна. Хоча, що я тобі говорю все одно зробиш по своєму.

– Добре. Я буду золотцем. – Ілля поїхав, а я в повній тиші допила чай. Роздумуючи з чого можна розпочати. Добре було б поговорити з розумними людьми. І від Єрмолаєва відпочити. А ідея чудова. Я взяла телефон і набрала номер, після якось важкого траурного ринг тону я почула.

– Злата.

– Привіт. Таміла хочу з тобою поговорити.

– Приїжджай. – І вона положила слухавку. Мовчання – залог таємничості. Я взяла ключі, а Адам легку куртку.

– Кудись зібрався?

– З тобою.

– Поясни навіщо тобі це потрібно?

– По-перше мені нудно, а по-друге все теж .

– Кепське пояснення. Але ти все одно поїдеш зі мною так? – Я взяла светра з вішалки і ми вийшли до машини. Йшов дощ, дрібний, монотонний і такий, що надовго. Я кинула Адамові ключі.

– То куди ми поїдемо?

– До чаклунки. Нічого не допомагає краще як гадання на кавовій гущі.

– Як скажеш. – Я забила в навігатор адресу. Їхати до Таміли десь 150 км. В обласний центр.

– Слідкуй за маячком. – Я закрила очі. І навіть якийсь час дрімала в дорозі.

– Ти що спиш?

– Намагаюсь, але ти заважаєш.

– Ну, ми ж партнери. Як Чіп і Дейл, як Скалі і Малдер. Може поділишся ходом своїх думок.

– Тебе, що нудить від самого себе?

– А ти прямо в образі злюки-відьми.

– Дивись на дорогу і їдь мовчки.

– З тобою було веселіше коли ти спала.

– Навіть не знаю як я це переживу. Хоча дай подумати….таки переживу. То може розкажеш, як ти став такою сволотою?

– Дай подумати…видно гени паршиві.

– Або ти обрав найгірше, що було…

– Чорт! Якого біса? – В його погляді було таке здивування, що я поглядом прослідкувала за ним. Попереду страшно кидаючись з однієї сторони в іншу їхав старий жигуль, зверху на багажнику якого був гроб. Я моргнула в надії, що мені це привиділось та жигуль якось дивно смикнувся і по дорозі покотилось колесо Єрмолаєв різко загальмував, машину по мокрій дорозі занесло і ми стукнулись в жигуль, гроб похилився, посунувся відрився і на лобове скло рухнув з тілом мерця, старим і худим дідусем. Я перевела погляд на Єрмолаєва. Він важко дихав і не кліпаючи дивився на тіло, що разом з гробом лежало на лобовому склі. Деякий час ми сиділи мовчки намагаючись прийти в себе від здивування, поки до машини не прибігли чоловік з жінкою з машини яких злетіла труна.

– Ні в біса собі поїздочка – якимось надтріснутим голосом сказав він дивлячись на мене. – У нас на лобовому труна з мерцем. – Як не розумній дитині пояснив він.

– Лишень труна з мерцем, нічого страшного – я повернула голову і подивилась на дідуся. – І схоже дідусь помер просто від віку. А волають біля нас схоже стурбовані родичі. Сварка і соковите матюччя яких схоже готові вже підняти і мертвого.

– Дурний у тебе гумор.

– Ага, буває , не весь стрес може перетравити і мій здоровий глузд. Ну, що вийдемо подивимося. – Власне і я була під сильним враженням бо говорила тихо і вкрай оптимістично. На дворі не зважаючи на дощ уже зібралися люди . Галас і крик були просто неймовірні. Усі волали на всих. Мовчали тільки я , Єрмолаєв і водій , що був за кермом нещасливої машини. Жінка з машини волала , що вона не багачка і у неї немає грошей на катафалк , є діти. Далі я вже перестала слухати всю цю маячню і вгледівши заправку потягла Єрмолаєва за собою.

– Пішли кави поп’ємо, поки вони вияснять хто винен і що робити. – На заправці було невелике кафе.

– Доброго дня! – Посміхнулась охайно одягнута офіціантка. – Щось замовите?

– Доброго дня! Можна борщ, рис котлету і компот.

– Ти збираєшся це їсти?

– Так, я голодна. – Я розплатилась і з підносом пішла до столу. Єрмолаєв зробив замовлення у вигляді чашки чаю.

– Блін, дурне містечко, дурна ситуація. – Пробурмотів він. Я жувала не маючи ні найменшого бажання говорити і відповідати на дурні запитання.

– Я теж не бачила, як перевозять труну на багажнику автомобіля, та вже побачила.

– Ага, так складаються наші справи.

– Так, то ж ми зараз поїмо, вип’ємо чай і поїдемо далі. Мені подобається, як тебе ще здатне здивувати життя. На жаль я це розучилась робити багато років тому. Так, що положивши руку на серце я можу сказати , що просто захоплююсь тобою і вважаю себе неповноцінною.

– Можеш не переживати. І так, мерці на лобовому мені не подобаються.

– Ясно. Ну, що готовий повернутись? – Єрмолаєв виглянув у вікно.

– Там, ще хтось ходить.

– Переховуватись вічно , ми також не зможемо. – Він неохоче піднявся та все ж пішов за мною слідом. Біля машини тяжко зітхав молодий хлопець.

– Здрастуйте! – Привіталась я.

– Це ваша машина ?

– Так. – Я дістала документи.

– Я сержант Найда Анатолій Петрович. Хотів перевірити…ну стосовно інциденту. Ви будете писати заяву?

– Ні.

– Ух, добре – з полегшенням зітхнув він . – Тоді я піду да?

– Так. Всього доброго. – І він швидко пішов. Я повернулась до Єрмолаєва. – В його погляді ще була якась смута.

– Я сяду за кермо. Добре? – І він без жодних суперечок сів поряд.

– Тебе так видовище мерця підбадьорило ? – Я нерозуміючий поглядом поглянула на нього. – Ну, ще вранці тобі було досить недобре.

– А. Ні, просто ти так виглядаєш, наче готовий відключитись в будь яку мить. А я хочу жити довго і бажано щасливо. Ще десь півгодини і ми будемо на місці.

– Тобі було страшно? – Не залишав він мене в спокої.

– Розумієш у мене трішки загальмована реакція. І я просто не встигла злякатись. А ти?