Текст книги "А відьми тут тихі (СИ)"
Автор книги: Наталья Шаграй
сообщить о нарушении
Текущая страница: 3 (всего у книги 8 страниц)
– Сядеш за кермо чи будеш вужа тримати?
– А навіщо ти його до дому тягнеш? Чи ти сподіваєшся , що це відьма?
– Можеш вбити його, а то якщо ми йому скажемо, що молоко у корови ссати не можна і посваримо його пальчиком, думаю він не послухається.
– І ти тягнеш його до дому вбити?
– Єрмолаєв, ну, що за припадочні думки? Я його презентую другу блюстителю закону. Вуж злочинець, молоко крав, от хай і думає сердешний куди він його діне.
– І ти знала, що то буде вуж?
– Ні, але припущення, що то якась тваринка були.
– Ніч, втрачена нанівець. – Підсумував Єрмолаєв. – А я так розраховував на голих відьом. – Він перевів погляд з дороги на мене. – А може ще не все втрачено? – Я глибоко вдихнула і почала давній перевірений спосіб абстрагуватися від проблеми, перемкнути мозок.
– Швеція – столиця Стокгольм, Сейшельські острови – столиця Вікторія, Пакистан – столиця.. -
– Ісламабад – Закінчив за мене Єрмолаєв.
– Болівія – столиця Сукре, Ірландія – столиця..
–Дублін.
– Зімбабве – столиця Хараре, Барбадос – столиця .. – Я замовкла виразно глянувши на Адама, на моїх губах грала легка посмішка.
– Знаю, зараз нагадаю…Бриджтаун. – В його голосі звучало чисте торжество.
– Нігер – столиця Ніамей, Чад – столиця…
– Щось, що важко вимовляється. – Пробурмотів Єрмолаєв, ставлячи машину в подвір’ї.
– Нджамена. – Злорадно сказала я. Відкрила двері і з коробкою пішла в дім. Їсти хотілось страшенно, тому залишивши коробку біля вікна я дістала з холодильника борщ і тушковане м’ясо. Не втрималась від спокуси і відрізала шматочок м’яса з неймовірної насолодою його і заточила.
– А цей вуж точно має бути в домі? – З сумнівом покосившись на коробку задав він запитання.
– Скажи ще, що боїшся?
– Я просто їх не дуже люблю.
– Я ж не змушую тебе з ним одружитись.
– Зателепкувате у тебе почуття гумору. І балачка твоя заблукана. – Важко зітхнув він.
– Вибач, макоцвітний, спробую жартувати на рівні, який ти розумієш. – Я насипала борщ у дві миски і поставила на стіл. Єрмолаєв сидів з якимось спантеличеним виразом обличчя.
– Це ти зараз, щось сказала, що я тупоголовий? – В моїх очах була сама невинність.
– Адам, мені до гикавки набридла гризня, я хочу поїсти і спати.
– Зламаний процесор. Феєрія конвульсій. Винос мозку. Слухай я вже починаю цікавитись питання, а як ти вижила будучи з дядьком?
– Почуття на межі, пістолет у скроні, глобус в руки, якось так.
– Пристрілити іноді тебе таки хочеться. – Ствердно кивнув головою Єрмолаєв.
– Я готувала, ти посуд миєш.
– Ти розігріла їжу, це не рахується.
– Та, ну? – Я подивилась на нього з низу в гору, підшукуючи добрі слова, якими можна його надихнути помити посуд.
– Можеш не дивитись на мене з надією в очах зробити трепанацію мого черепа. Помию.
– А ти буваєш таким душевним.
– Ще одне слово і будеш мити сама. – Намагаючись долю більше не спокушати я тихенько вийшла з кухні, забрала коробку з вужем і залишила його і пустій кімнаті, а сама пішла в душ і спати.
Прокинулась я від жаху з тоскним відчуттям і шаленим серцебиттям. Декілька хвилин просто посиділа на ліжку намагаючись позбутися липкого страху, що як павутина оповив усе тіло. Відчуття дійсності повільно вповзало в мою голову, проганяючи ще одне таке яскраве жахіття. Жахи стали реальніші за саме життя. Я здригнулась і змусила себе піти в ванну і стати під гарячий душ. Як же власна свідомість може поставити тебе на коліна і переживати те, що не було, але так що це переважає достеменне? Вода охолодила мою голову, стало легше дихати навіть повернувся скептицизм, що був ліпшим другом, порівняння даних почуттів і даних розуму. Безпрограшний варіант. Далі одягнути улюблені спортивного крою штани і футболку. Тепер можна спробувати заглянути на себе в дзеркало, в надії не побачити моторошного виразу обличчя. Я взяла крем і підійшла до дзеркала. Все добре, руки не тремтять, губи не смикаються в очах просто збільшені зіниці. Можна виходити за чашкою запашного, заспокійливого чаю. Єрмолаєва я побачила на веранді, сидів в кріслі качалці закинувши ноги на перила і читав книжку. Пройшла на кухню, поставила чайник , знайшла травки і засипала в заварник.
– Чим пахне? – Єрмолаєв зайшов в кухню і допитливо мене розглядав.
– Чай будеш?
– Знову якийсь корисний?
– Просто смачний.
– Наливай. – Моє лице видно його чимось таки зацікавило, погляду не зводив. Я посунула йому чашку з чаєм.
– Ти бліда. – Заглядаючи мені в очі сказав Адам.
– А я вже подумала, що промовчиш.
– Нічого не хочеш сказати?
– Ніч не спала, а уже не дівчинка от і наслідки усі на лиці. – Він з сумнівом на мене подивився, я щирим поглядом не скаламученої чесності відповіла.
– Що ми будемо робити?
– А що читати уже набридло?
– Старий і море, Хемінгуея . – Він красномовно потрусив книжкою перед моїми очима. – Ти єдина моя розвага.
– Переконав. Займемося вужем. Я згадала, що є у мене один знайомий,який тримає цілу ферму гадюк. Відвеземо йому вужа. – Він промовисто подивився відкрив, закрив рота.
– Ну, ти й стерво. Що і такий знайомий є?
– Є. Якихось 50 кілометрів і ми на місці.
– Може легше вбити?
– Будь-ласка.
– Бісова дівка. – Прошипів він.
– В його колекцій найотрутніші змії. – Лагідно посміхнулась я. – Чого сидимо? Нас чекають справи.
– Язва.
– Вужа тримаєш чи за кермом? То поїхали давай, рухайся. – Єрмолаєв важко зітхнув, та з-за столу встав і пішов за машиною, а я пішла за коробкою. Вуж скрутився в клубочок і лежав .
– Ти мені теж не подобаєшся. – Прошепотіла я вужеві і підхопивши коробку пішла в машину.
– Куди їхати?
– Через район, а далі я покажу. Адам, а ти рибалити умієш? – Скоса глянув на мене.
– Ні. Я умію рибу купувати в супермаркеті.
– Кататися на велосипеді?
– Вмію.
– На роликах?
– Ні. Катаюсь на лижах. До чого запитання?
– Намагаюсь вести з тобою бесіду.
– А. Ну, намагайся далі.
– Уже не хочу.
– Чого так? – Проявив він цікавість.
– Ти легко втрачаєш самовладання і у тебе нестерпний характер.
– Ти живеш одна у лісі, спілкуєшся з білочками і грибами, ти просто душенька. – Я розсміялась, не хотіла, але не змогла стриматись. І з його слів і з його саркастичного тону.
– Я тепер не знаю, як навіть жити далі. Що ти маєш проти білочок?
– Нічого не маю проти пухнастих і руденьких. Вони милі і всім подобаються. – Пробурмотів він. – Правда «білочка» іноді хапає людей.
– Натякаєш, що я божевільна?
– Ну, що ти це так нормально роками бути сяючою коханкою, потім запроторити себе в глухомань і чистити мітлу на горищі. Це так буденно. Так роблять усі.
– І що ж тебе так злить? – Його слова знову боляче зачепили.
– Те, що я сиджу тут з тобою.
– Співчуваю. Але насильно я тебе не тримаю. І я теж у такій же ситуації.
– Все закрили тему. Куди далі їхати?
– Бери вправо і по головній дорозі далі. – До самої хати В’ячеслава ми не розмовляли. Я включила музику . Музика звучала вперемішку похмура і важка Баха,цілюща музика Моцарта, романтична Бетховена, Політ Валькірії – Вагнера . І хітяри Scorpions, Red Hot Chili Peppers, Queen, Guns N’ Roses.
– І музика у тебе така свіженька вся. – Прокоментував Єрмолаєв виразно повівши очима.
– Адаме, цілковитому самовираженню особистості іноді бракує слів, тоді мат, іноді ,як Raffaello замість тисячі слів. Брудна українська лайка в принципі існує, навіть незважаючи на стереотип, що всі українські цнотливі і розмножуються тільки вегетативно. Матюки українські – копроректального типу, вони пов'язані з актом дефекації, з ефекторним органом та продуктом цього акту. Тому, поцілуй собаку в сраку, холєра ясна. – Єрмолаєв розсміявся. Тепер уже я на нього подивилась здивованими очима.
– Бля, я навіть половини слів не зрозумів з того, що ти сказала.
– Та, щоб тебе. Завертай направо. Четверта хата з правої сторони.
– Але я це запам’ятаю. – Адам зупинився біля червоних воріт з профнастилу. За таким двохметрової висоти тином хати видно не було.
– Це що, що змії не розповзалися?
– Щоб сусіди не заглядали. – Я вийшла і натиснула на дзвінок, на який вказувала жирно намальована стрілка. За декілька хвилин почулись кроки і хвіртка відкрилась. В хвіртці стояв здоровенний під два метра чоловік, лице якого відразу розпливлося в посмішці. І рвучко обійняв мене.
– Змія.
– Бардак.
– Чорт, повірити не можу. Заходь. – Він покрутив мною в різні сторони. – А виглядаєш закачаєшся. Що за гусак з тобою? І що у нього з лицем?
– Жертва обставин. Пару раз невдало впав на кулак. Але в мене ще є причина моєю поїздки.
– Що? – Я дістала коробку показала її мешканця.
– Зловила, коли місцеву корову ссав. Врятуй, а?
– Давай сюди. – І Бардак засунув руку і витяг вужа.
– Самець. Вгодований.
– Завжди дивує, як ти їх відрізняєш.
– Секрет фірми, але тобі відкрию по розміру, самочки довші.
– Усиновиш?
– Хто ж тобі відмовить. – Розсміявся він. – Пішли в дім. Я такий радий, що ти приїхала. Тільки цього вселю. – Ми пішли з Бардаком за дім, де в нього стояли величезний тераріум.
– Ні в чорта собі. – Видихнула я при вигляді розмаху Бардака.
– Подобається?
– Вражаюча широчінь твого захоплення.
– Змії придатні для лікування. Один раз на місяця я отримую з них невелику кількість отрути. – Пояснив Бардак.
– Отрута змії являє собою досить складну суміш неорганічних і органічних речовин. До його складу входять різні амінокислоти, білки, мінеральні речовини і токсини. Кожен зміїний вид має свій унікальний отруйний склад.
– Точно, кому я це пояснюю. – Ляснув він себе по лобі. – А ти як?
– Нормально все добре.
– Працюєш?
– Ні, я вирішила відпочити.
– Це теж правильно. А далі що хочеш робити?
– Ще поки, що не знаю.
– А з наших з кимось спілкуєшся?
– Іноді. А ти?
– Так, я навіть у Блазня дитину хрестив.
– Це класно.
– А ще в мене є вино. Пам’ятаєш я обіцяв тебе ним пригостити. Ходімо в хату, чого стоїмо. Гуся, як звати?
– Адам. – Відповіла я.
– Може перестанете робити вигляд, що мене тут не має. – Обурився Єрмолаєв.
– Де ти його взяла? – Ігноруючи Єрмолаєва, запитав у мене Бардак.
– Підкинули.
– І хто ж тебе таким іменем нагородив? – Звернувся Тарас до Адама.
– Мама. – З сяючою посмішкою відповів Єрмолаєв.
– Ну, мама це святе. – Сказав Бардак і потягнув нас в дім. – Вероніка у нас гості. – Гаркнув він. З дому до нас вийшла тендітна білявка з величезними голубими очима.
– Люба, пам’ятаєш я говорив, це Змія. Хлопчину звати Адам. – Я потисла руку дівчині. – Вероніка . – Представилась вона ще раз.
– Злата.
– Пішли до столу. Я Златі вино обіцяв. – Потягнув нас Бардак в дім.
– Прошу будь-ласка. – Запросила нас Вероніка.
– Дякую. – Відповіла я, добре знаючи, що з Бардаком немало сенсу сперечатися , він як кремінь, як сказав, так і зробив. І вже за хвилину нас посадили за стіл в прохолодній хаті, Вероніка швиденько накривала стіл, а Тарас приніс своє вино.
– Ну, що давай за зустріч. – Тарас розлив в бокали вино і вправно підсунув нам з Адамом.
– По трішки, ще сьогодні повертатись.
– Залишайся.
– Свій дім, це те, що найбільше цінується.
– Розумію.
– Гуся посади за кермо.
– Він мріяв вирватись на волю. Бачиш яким зачарованим поглядом дивиться на бокал.
– Я те поправлю. – Оскалився Бардак.
– Пам’ятаєш, що я говорила? – Я поглянула Тарасові в очі, він знітився.
– Так.
– А вино і справді неймовірне. – Підтвердила я, зробивши ще один ковток.
– Я ж казав, а ніхто не вірив, що з зміїної отрути, можна таке вино забабахати. – Після цих слів Єрмолаєв поперхнувся вином і закашляв. А я приховала посмішку за ковтком вина.
– Серйозно? – Відкашлявшись прохрипів Адам.
– Перші згадки про зміїне вино відносяться до китайської династії Чжоу. І до речі вино має безліч цілющих властивостей, підняття тонусу і таке інше. – Осідлав улюбленого конька Тарас.
– Хоча не говоріть мені, як ви його зробили. – Попросив Адам.
– Робиться зануренням цілої змії в рисове вино. – Адам помітно зблід. На його лиці промайнув вираз відрази.
– Ну, що ще по одній? – Життєрадісно запитав Тарас до Адама.
– Думаю, я утримуюсь. – Відказав Єрмолаєв.
– Ну, якщо за кермом Адам, то наливай. – Бардак наповнив мій бокал і ми пропустили ще по одному, слухаючи як Тарас розводить змій.
– У мене пішли замовлення на зміїне м’ясо. Навіть сама отрутніша змія, після обробки перетворюється на найніжніший делікатес. До речі по смаку нагадує курятину. Найкраще зміїне м’ясо – це м'ясо самки. А самою витонченішою стравою вважається у китайських гурманів суп з зміїного м’яса та спеціально від кормленої кішки, який називається «битва дракона з тигром». І китайці вважають не менш корисною і кров змії, її п’ють в сирому вигляді і використовують як основу для усіляких тонізуючих напоїв. І до речі м'ясо змії, підвищує потенцію, покращує зір, кровообіг і знижує тиск.
– А просто кава у вас є? – Запитав Єрмолаєв Вероніку.
– Так, я зараз принесу. – Підхопилася Вероніка.
– Якщо ви не проти, я прогуляюсь з вами. – Ми всі троє переглянули на Єрмолаєва.
– Від розмов про змій уже нудить. – Нахабно заявив Адам і пішов слідом за Веронікою.
– Я рада, що у вас все добре.
– Мені здорово допомогла Вероніка. – Я посміхнулась.
– Так, що за штріх? Допомога потрібна?
– Годі тобі Тарас. Опікувалась вами я, то якось більш природно чи що. Я справляюсь, у мене все добре.
– А у тебе завжди все добре. Але якщо буде потрібна допомога…– Він не закінчив речення, але і так було все ясно. Єрмолаєв повернувся з підносом, на якому стояли чашки з кавою, а Вероніка внесла торт.
– Здається когось тут балують. – Посміхнулась я.
– Треба знати на кому одружуватись. – Розсміявся Тарас.
Проводи затягнулись, бо на остаток Тарас приніс мені ще пляшку напою зі змією всередині. Єрмолаєва від видовища помітно перекосило і він поспішив за кермо.
– Тільки від одного гада здихався, на тобі іншу гадюку дали. – Пробурмотів він. – І може таки гуманніше вужа було дома прибити?
– Тарас професійно цим займається.
– Ну, так в пляшці йому буде краще.
– Господарям корови однозначно краще.
– А Змією він тебе називав за характер?
– Щось таке. – Легко погодилася я.
– Вночі ці дороги, ще жахливіші ніж вдень. Хоча це заперечує самій ідеї, що вночі ям видно менше. – Поскрипуючи зубами прокоментував Адам.
– Дорога прикра, але терпима.
– А ніч яка зоряна, ясна. – Єхидно додав він.
– А ти в грайливому настрою видно. – Вишкірилась я.
– Що там Змій Горинич в пляшці?
– Вужик Вогнепальний почувається добре. Його не закачує.
– Ніжність моя. Ти під алкогольними парами неймовірно мила. – В його голосі прозвучало стільки їдучого сарказму, що довелося відкрити очі і поглянути на Адама.
– Дорогоцінний мій. – В тон йому відповіла я. Він підняв брову, уважно мене слухаючи. – Розчарувавшись в одному, не наказуй інших. І буде тобі щастя.
– Уже і нісенітницю якусь городиш. – Далі усю дорогу до дому я мовчала. Прекрасно розуміючи, що мовчання іноді краще слів.
– Вирішила застосувати улюблену жіночу тактику по відношенню до оточуючих? Образитися і мовчати, твердо будучи переконаною, що це є суворим і дієвим покаранням для мене? Думаєш, що таке мовчання змусить мене відчувати почуття провини і каяття?
– Цур тобі. – Фиркнула я. – Просто мовчання є найбільш переважним способом прислухатися до себе, до свого внутрішнього «я», тим більше, що в цьому випадку з’являється можливість на усвідомлення того факту, що внутрішній світ ні в чому не поступається зовнішньому. Відношення до тебе не має. – Закінчила я, розвівши руками.
– Захмарна філософія. – Похитав він головою.
– Ти такий скептик. – Похлопала я його по плечі. Він навіть здригнувся і машина правим колесом вскочила в ямку, Адам нецензурно вилаявся. Заодно згадав і шляховиків і те, скільки вбухується грошей в наші дороги, але чомусь європейськими від того вони не стають.
– Погані дороги в Україні – наслідок неправильного вибору способу ремонту дорожного полотна. Основна проблема – відсутність визначення методу ремонту і виборів матеріалів, так принаймні вважають спеціалісти.
– Ну, так це тільки у нас разом зі снігом, сходить і асфальт.
– Шляховики кажуть, що більшість об'єктів будувалися ще за часів СРСР і розраховані на інше навантаження, а проводити ремонт і реконструкцію їм заважає нестача фінансування.
– А куди тоді закопуються гроші? Ми всі заправляючись сплачуємо акцизи, які входять до ціни палива. То де дороги?
– Дорогам потрібен ремонт з цим важко сперечатись, ще також потрібна адекватність перевізників, які порушують вагові норми, розбиваючи тим самим і без того не дуже якісне дорожнє покриття.
– Так, ти зараз на чиєму боці? – В його голосі заграли сердиті нотки.
–Бережи колеса моєї машини. Скидай швидкість, тут різкий поворот.
– Все таки за яким принципом будувались ці дороги, такі вітіюваті?
– Підозрюю, що існує якась методика організації дорожньо будівельних робіт.
– Щось таке велеречиве сказала. – Хмикнув Єрмолаєв.
– Сонце моє, от скажи мені, хто має змінити твоє життя окрім тебе самого?
– Я ж плачу усі необхідні податки. Я що ще й дорогу маю ремонтувати?
– Анекдот такий був, про борг державі. Сама дитину народила, сама виростила, садочок, школу, медицину оплатила то де ж борг взявся?
– Н-да розмовляти зараз з тобою все одно, що їсти торт, спочатку шар бісквіта, потім крему, потім шар м’яса, потім знову крем…Неймовірно креативно, але заплутано. – Підсумував Єрмолаєв скосивши на мене погляд.
– Зрозуміти жіночу логіку легко, досить навчитися грати в більярд кубиками. Є теорія, яка пояснює жіночу логіку особливостями еволюції. Якщо чоловіки зважаючи більшої фізичної сили споконвіку були зайняті видобутком їжі, то жінки змушені були вигадувати, щоб до цієї їжі отримати доступ. Звідси і жіноча хитрість, і емоційність, і жіноча спритність.
– Так і знав, тепер і до мамонтів дійшли. Виходь уже, лиха жінка, приїхали. Навіть колеса цілі.
– Дякую за колеса.
– Все ж розумію, не налітаєшся. – Підштрикнув він мене з чарівною посмішкою на губах.
– Нехтувати і навмисно не помічати. – Проговорила я до себе. І вийшла з машини, декілька хвилин постояла нагадуючи собі, яка я толерантна людина.
– Твою мать, що за херня?!– Почула я емоційний вигук Єрмолаєва і поспішила до нього. Єрмолаєв увімкнув світло на веранді і на столі я побачила череп людини, досить давній , але ж все таки людський. Єрмолаєв з сумішшю жаху і відрази дивився на череп.
– ЩО? ЦЕ? ТАКЕ? – Проричав він.
– Безперечно людський череп. – Я дістала рукавички з пачки і одягла їх.
– Що ти збираєшся робити? – В паніці запитав Єрмолаєв.
– Оглянути.
– Ти збираєшся це чіпати?
– Це череп людини, який складається з 23 . Усі вони, крім і , міцно з'єднані . Верхня його частина утворює склепіння, а нижня – основу черепа.
– Так, якого біса він лежить у тебе на столі?
– Це хороше запитання. – Продовжила я огляд черепа. – Самій цікаво. – Я набрала номер Іллі.
– Привіт! Спиш?
– І тобі привіт. Не можу сказати, що щасливий тебе чути. – Сумно відповів мій друг.
– Мені підкинули людський череп. – Я зробила паузу, прослухавши багату, виразну репліку Іллі з цього приводу, потім продовжила. – Черепу по давності поховання від 10 років.
– Чорт, Злата. Трясця такій то матері. І за якої біди тобі те положили?
– Жартуєш певно? Я ж не гадалка.
– Ладно не чіпай. Зараз приїду.
– Може завтра? Я ще на нього подивлюсь.
– Так, а ти мене навіщо будила то?
– Поскаржитись.
– На дідька лисого? – Простогнав Ілля. – В тебе точно все нормально? Це все що підкинули чи ще щось є?
– Якщо ти тонко натякаєш про всі інші кістки, то зараз ніч і нічого не видно.
– От, твою ж…умієш на ніч сказати добре слово.
– Завтра розберемось.
– Ой, як мені усе це не подобається.
– Не згущуй фарби. Я мала тобі повідомити, я повідомила. Все. Далі домисли і фантазія. – Призвала я друга до порядку.
– Ти точно в порядку? – Зітхнув він.
– Один лише голий, професійний інтерес.
– А що там поторочений гість? – Я перевела погляд на Єрмолаєва, який відкрив двері і притулився на косяк.
– Трохи блідий, уява у нього розбурхана, глузд обмежений, міркування захмарні, а пам'ять хороша.
– Співчуваю хлопцю.
– Тоді до завтра. – Я положила телефон в карман і пішла з черепом в дім.
– Куди ти його несеш?
– В дім. Мені потрібно трохи більше світла.
– Це ж череп?!
– Так. – Легко я погодилась з даною істиною.
– Чудово. – Прошипів він. – Тобто це у вас смс таке, чи таємний знак, що пора на Лису гору.
– Раз в’їдливість до тебе повернулась, то зроби мені будь-ласка чашку кави. – Попросила я і влаштував череп на робочому столі , пішла шукати лампу і інструменти. Адам постояв з відразливою гримасою розглядаючи череп, та все ж повернувся і пішов на кухню. А я повернулась до столу і розмістила усе мені необхідне для більш ретельнішого дослідження черепа.
– Що ти робиш? – Пролунало у мене десь над вухом.
– За відсутності рентгенологічного дослідження, намагаюсь встановити вік при огляді і мікроскопічному вивченні розпилів кісток. У поєднанні з даними при дослідженні зубного апарату вони дозволять визначити вік в період життя до 25 років з точністю до 1-3 років, а після 25 – з точністю 5-10 років. Крім того для визначення віку використовують зрощування швів черепа, яке хоч і має індивідуальні коливання, але все таки знаходиться в певній залежності від віку.
– Ні, то мені не настільки цікаво. Я приніс тобі каву.
– Так, добре. – Пробурмотіла я, не відриваючись від роботи.
– І ти довго на нього дивитись будеш?
– Угу.
– Ти спати збираєшся?
– Угу.
– Я прибулець.
– Угу. – Незадоволено пробубніла я, щоб він мене не відволікав.
– Так і що ти вияснила?
– Чоловічий і жіночий черепа мають суттєві анатомічні особливості. Важливою ознакою жіночого черепа є менша товщина кісток, ніж у чоловіків. На черепі жінки не так рельєфно виступають горби і лінії прикріплення м'язів. Жіночий череп легше чоловічого на 10%. Місткість черепної коробки у чоловіків у середньому дорівнює 1500-1550 см3, у жінок – 1350-1400 см3. У чоловіків добре розвинені надбрівні дуги і кістки лицьового черепа, тому скошений лоб; у них особливо виступає підборіддя, є загальний прогнатизм, ширше ніс і його корінь, більше ширина різців. У жінок очниці і їх порожнину більше, поздовжні осі ближче один до одного. Задня черепна ямка більше у чоловіків. Довжина основи черепа у чоловіків по відношенню до довжини зводу становить 1:4,04, у жінок – 1:4,22. Даний череп однозначно належав чоловікові. Стає все цікавіше. Шкода, що немає мого обладнання.
Я з трудом розігнулась. І з здивуванням виявила, що на дворі уже сіріє. Потягнулась, оглянулась Єрмолаєв став тут же на дивані. Тряхнула головою і пішла в ванну. Короткий душ і я завалилась в ліжко спати. Заснула я майже миттєво. І проснулась від рику мого дорогого друга.
– Злата, прокидайся. – Долинув рев Іллі з кімнати. Перевела погляд на годинник, показував 10 ранку. Не спиться дорогому другові. Я натягнула штани і футболку. Навіть волосся скрутила в сором’язливу гульку.
– Так, що за срань тут відбувається? – Проричав усім незадоволений Ілля.
– Привіт! Дорогий друже, а що це ти зранку виглядаєш так ніби тобі терміново потрібно щеплення від сказу?
– І ти здоровенька була. – Виразно так він на мене поглянув. З кухні долинув шум і я перевела погляд на Єрмолаєва, який стояв з скуйовджений волоссям в джинсах і в сорочці, яка була не застібнута на ґудзики. Я перевела погляд знову на Іллю.
– Що це, за витвір? – Хмикнув він, розглядаючи череп і малюнок, що я залишила поряд нього. – Я до речі вже оббігав довкола хати. Нічого нового там не має. А ти, що з ним робила?
– Вивчала. – Я пройшла повз Єрмолаєва на кухню.
– Будеш каву? – Запитала я Іллю.
– Буду.
– Адам? – Запитливо підняла я брову.
– Роби. – І я швиденько зробила три чашки пахучої кави.
– Що ти дізналась? – Все ж проявив цікавість Ілля.
– Череп належав чоловікові десь 30 років. Причину смерті діагностувала б, як перелом основи черепа, про що свідчать мікротрішини. Перелом основи черепа – це досить рідкісна травма. У загальній структурі черепно-мозкових травм він становить близько 30% Отримати таке пошкодження можна в бійці, при сильному ударі в скроневу область або в ніс, при падіннях з великої висоти. Визначити давність смерті без обладнання не можливо, можу тільки припустити, що зважаючи все ж на жовто-бурий колір черепа відлік брала б від 10 років.
– Так….– Постукуючи себе по губі, задумливо промовив Ілля. – Стає все цікавіше.
– І що ж саме таке цікаве? – Не втримався Адам від запитання.
– А що за малюнки? – Проігнорував його Ілля.
– Десь так він виглядав за життя. – Я зробила собі ще одну чашку кави.
– І що ж то, за бісова ковінька тобі його підкинула? І головне навіщо? Будуть у тебе якісь припущення?
– Запрошення на шабаш? – Припустив Єрмолаєв. Ілля задумливо на нього глянув.
– Дурний тебе піп хрестив.
– Ти на черепі краще зосередься. – З життєрадісною посмішкою відповів Єрмолаєв. – Чи у вас тут кожний день черепи на веранді знаходять? Заберіть мене з цієї божевільні. – Патетично закінчив він. Я закотила очі.
– Питання то звісно хороше. – Втрутилася я. – Але я уявлення не маю, хто мені його приніс. Як і з якою метою це зробив.
– Це може бути зв’язано з твоєю професійною діяльністю?
– Можливо. – Потисла я плечима.
– А череп можуть застосовувати в якихось ритуалах? – Неохоче та все ж запитав Ілля.
– Можуть.
– Сто чортів в печінку. – Виразно озвучив думки усіх Ілля. – Добренько. Я це забираю. А ти будь обережна. – Я хмикнула на таку заяву.
– Звичайно, я ніжна і ранима. – Ілля виразно покосився на мене після моїх слів.
Я поверталась з пробіжки, коли побачила рожевий джип.
–О, ні, це не добре, це дуже не добре. Та, щоб тебе, мені ж не може аж так не щастити . – Адама і Ольгу я побачила на терасі, вони сиділи і мирно пили вино. – Видно може.
– Злата я така рада тебе бачити. Привіт.
– Ольга, рідна і що ти тут робиш?– Задала я запитання.
– Я посварилась з Вадимом ти ж знаєш, який він іноді буває і вирішила на декілька днів змінити обстановку.
– За що ж ти тільки обрала мій дім, а не Європу?
– А ти зла, все таки ти моя двоюрідна сестра. – І мені дійсно стало соромно.
– Вибач. Я не хотіла бути грубою.
– Забудь. Я тебе все одно люблю.
– Я тебе теж.
– А я як радий, що ви все вияснили. – Не втримався Єрмолаєв і підняв бокал .
– Адам побережи здоров я . – Та він демонстративно наповнив і третій бокал. Я взяла вино і сіла до їхнього столу.
– І що Вадим?
– Козел – лаконічно відповіла Ольга. – А що тут робить Єрмолаєв молодший?
– Те ж вирішив на кілька днів змінити обстановку. І я не знала, що ви знайомі.
– Його слава, його випереджає.
– Ясно. – Один тільки Адам насолоджувався тим, що відбувалось і вином.
– То чим ви тут займаєтесь ? – Лукаво, задала запитання Ольга.
– Насолоджуйся вечерею і вином. Вино до речі справді не погане. З колекції Вадима витягнула?
– Так. – Покаялась вона. – Я зла на нього.
– Він майже святий, раз живе з тобою.
– Ти не можеш бути на його стороні.
– Я на стороні здорового глузду.
– О і чому ти така нестерпна? – прошипіла вона, а я розсміялася.
– Як справи в твоєму салоні краси?
– Нормально. Може ти і не повіриш, та просто чудово. Стає одним з найкращих. – Приїзд Ольги дещо збентежив мене, а приїзд Ольги засмученої це взагалі сам по собі страшний шок. Від Адама не було ніякої можливості відв’язатись, приїзд Ольги він розцінив як свято, то ж і намагався цим тішитись. Посиділи ми майже добре, вечеря у нас затягнулась з обіду, на щастя весь простір зайняла Ольга і присутність Адама, який був на диво душенькою мене майже не дратувала.
– Добре, ми гарно посиділи, але пора уже спати. – Підвела я, коли у Ольги язик від привезених спиртних запасів став дещо заплітатись.
– Зануда відмочка – прокоментував Адам.
– Чого він на тебе так каже? – Тут же виявила цікавість Ольга.
– У нього буйна уява. – Поблажливо пояснила я.
– Чорт, а він такий сексуальний . Що поробиш природна чарівність в поєднанні з темною стороною душі завжди притягують бідні жіночі серця. Але не варто забувати, що він рідкісна сволота, та і виглядає таким оптимістом і врівноваженим, що навіть складно зрозуміти, що він викине в наступну мить. – Єрмолаєв все чув його брова як завжди піднялась вгору.
– Комусь уже досить вина. Ходімо Ольга. – Потягла я її за собою. Та в слід так, що б чув Єрмолаєв вона проговорила.
– Тільки пам’ятай цей засранець, нікого окрім себе не любить, а жінок просто використовує.
– Чудово, а тепер спати. – І я нарешті усіх повідправляла по кімнатах.
Ранок я розпочала з розгляду практично порожнього холодильника і роздумів, як троє дорослих людей могли усе так швидко з’їсти. Сніданок я створила з рагу в яке чесно закинула все , що було в холодильнику і пюре. Ольга прокинулась на запах кави, а Адам ще спав.
–Привіт! Як самопочуття?
– Жахливо. Здається вино мені вчора було лишнім.
– Я поїду за продуктами. Хочеш зі мною?
– Ні, я ще хочу поспати.
– Добре , тільки тримайся подальше від Адама.
– Що? Я його занадто добре знаю. Він вродливий, зарозумілий сучий син.
– От і добре. Пам’ятай про це коли будеш витріщатись на нього…
– Ладно, не спокушай – перебила вона мене.
Я досить швидко впоралась з продуктами і вже розраховувалась, коли в магазин зайшов Ілля весь в формі і з виразом обличчя «я зайнятий вирішенням важливих справ».
– Злата привіт! – У нього був вигляд наче він шалено радий мене бачити
– Привіт! – привіталась я розуміючи, що щось моєму другові від мене вкрай потрібно.
– Як в тебе справи?
– Давай пропустимо мої і відразу перейдемо до твоїх.
– Ми можемо поговорити?– Сором’язливо запитав він.
– Уже ж говоримо.
– Не тут. Давай кави поп’ємо .
– За твій рахунок? – лагідно усміхнулась я
– Так. – понуро погодився він
– Справи видно серйозні. Добре, тільки продукти закину в багажник .
– Давай, я тобі допоможу.
– От, тепер ти мене лякаєш.
– Не треба з мене робити чудовисько. – Пробурмотів Ілля підхопивши сумки.
– А ти не боїшся, що люди будуть казати?
– Злата, перестань. – Досить миролюбно попросив він і я тяжко зітхаючи пішла слідом за ним до кав’ярні. Ілля взяв дві чашки і ми сіли на вулиці на невеличкій літній площадці. Він не поспішав говорити, а я його і не підганяла, не розуміючи , про що саме він хоче зі мною поговорити.
– У нас сталася пригода і я хотів би, щоб ти мені допомогла – досить здалеку почав він.
– А по конкретніше ?
– Був здійснено акт вандалізму на південному кладовищі…– зам’явся він і тепер уже я насторожилась, це було кладовище де похована моя сім’я.
– Ілля, терпінням я ніколи не відрізнялася, так що там сталося? Це має відношення до моєї сім’ї?
– Ні, ні просто на цьому кладовищі якісь покидьки відкопали могилу і дістали тіло .
– Не розумію? І до чого тут я?
– Я подумав, що ти можеш допомогти, ну знаєш ти ж все таки була патологоанатомом, і враховуючи що говорять про твою бабку ну може ти щось про це знаєш?
