Текст книги "20 000 років під кригою"
Автор книги: Мор Йокаи
сообщить о нарушении
Текущая страница: 9 (всего у книги 9 страниц)
Ця думка довела мене до розпачу.
– О Нагамо! – скрикнув я.
– Я тут! – шепнув до мого вуха солодкий голос, й любе обличчя всміхнулося мені. Старий Ламек припав до моїх ніг і дякував своєму богові, що той допоміг їм знайти мене.
Мої любі й дорогі родичі занепокоїлися, що мене так довго немає, і, як тільки вздовж долини підсохли шляхи, обоє враз побігли за мною.
Патріарх щонайперше зайнявся лікуванням моєї хвороби. Він знав цілющу силу всіх трав. Знав трави, що лікують біль шлунку, знав ті, що знімають гарячку – досить лише їх прикласти до тіла. Ламек напоїв мене і обгорнув цілющими травами. Потім удвох з Нагамою підняли мене, поклали на спину ведмедиці й добре прив'язали, щоб я не впав.
Підвівши руку, я показав на істоту в багні, що корчилася в муках народження.
Ламек глянув і, затуливши обличчя руками, перелякано скрикнув: «Велетень!» і кинувся тікати звідси з блискавичною швидкістю. Ми зупинилися аж на «Тегетгофі».
Шалений біг пішов мені на користь – я добре спітнів. До того ж, Бебі кілька разів викупала мене в потоках, і це замінило мені чудодійні компреси. Коли ми прибули на «Тегетгоф», я був уже майже здоровим. Тільки втома змусила мене лягти в ліжко.
На острові тепло вже доходило до 20° (за Реомюром). Цікаво, що народиться з багновиці цієї ночі?
Досить
Після гарячки й виснажливої втечі я поринув у сон. Пробудився я від лютого холоду і, розплющивши очі, побачив, що Нагама, одягнена в шубу, роздмухує в грубці вогонь.
Термометр показував 12 градусів нижче нуля, вода в моїй склянці замерзла.
Що трапилося?
Зіскочив я з ліжка, одягся за допомогою Нагами і виповз на палубу. Там, упавши на коліна й розпростерши руки, молився Ламек.
А навколо панувала північна полярна ніч!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Що з нами трапилося?
А ось що. Морська течія повернула острів так, що нафтовий вулкан опинився на протилежній його частині. Нафта вже не обмиває наш острів, а залишається в морі, за островом. Водночас морська течія, ввірвавшись поміж вугільні шари, загасила нафту, і вулкан тепер уже не горить.
Вогненночервоне шатро сповзло з неба, і з останніх хмар товстим шаром снігу укрилася земля.
На небосхилі іскряться зорі, а у височині над нашою головою палає вогняний вінок – правильної форми коло, всередині якого пливемо ми, і з якого випромінюються в усі боки Всесвіту жовті, рожеві, зелені вогні. Це і є північне сяйво, але люди досі бачили тільки півкола. Над нами ж сяє ціле коло! Значить, ми на самому Північному полюсі. Полярна зірка Великого Воза блимає прямо Над нами. Компас не визначає вже напрями: його стрілка безупинно коливається. Земля, що на моїх очах оновилася, на моїх же очах тепер і вмирає.
При світлі північного сяйва я ще раз з Нагамою, Ламеком і вірною ведмедицею обійшов невпізнанно змінену, долину.
Не було в ній ні рослин, ні тварин. Буйна тропічна рослинність замерзла і лежить тепер під снігом. Очеретяні ліси завмерли – все навколо спить.
Лише на середині озера, на широкій багновиці, видніються й під снігом величезні контури химери: широка голова, хребет, руки і ноги. Життя в ній згасло раніше, ніж мало розвинутися.
Чекала мене ще одна несподіванка. Північне сяйво, в якому рожевим світлом пломеніли вершини гори Ціхі та верхівка вулкана, раптом погасло. Натомість на обрії срібним світлом сяяв місяць.
Тоді я, здивований, побачив, що гори на побережжі нашого плавучого острова палають живим кармазиново-червоним вогнем, а низини вкриті легким рожевим серпанком. Скрипучий сніг під ногами теж порожевів. Чому? Адже північне сяйво згасло. Та це був не відблиск полум'я, а справжній червоний сніг. Пофарбував його дьоготь з вулкана, що, змішавшись з кислотами морської води, утворив чудові рожевокармазинові кольори. І от серед тьмянозеленого океану пливе шматок сухої землі на віки вічні забарвленої червоним кармазином та карміном.
* * *
Все птаство цього льодового світу покинуло нашу плавучу сушу. Вітрила корабля оголилися. Лишилася тільки замкнена в каюті дика гуска. От я тепер опишу всі події, що відбулися на «Тегетгофі» та навколо нього, і гускою, як голубиною поштою, пошлю свої записки в широкий світ. Може, вони до когось потраплять. Може, знайдеться той, хто повірить моїм словам і вирушить розшукувати нас!
Писано в вічній ночі під 90 градусом північної широти.
Кінець
ПІСЛЯМОВА
Автор романа «20 000 років під кригою» Мор Йокаї – надзвичайно популярний угорський письменник другої половини минулого століття. За своє довге життя (1825–1904 рр.) Мор Йокаї написав понад 100 романів. Кращі з них ті, в яких письменник розвиває угорські народні сюжети, критикує аристократію і продажну угорську буржуазію.
Неодноразово звертається Мор Йокаї до теми революції 1848 р., учасником якої він був на першому її етапі. В 1850 році, переховуючись від контрреволюційних властей, він пише твори, присвячені боротьбі за національне визволення Угорщини («Записки із сховища», «Революційні баталії»). В 1869 році Йокаї знову повертається до цієї теми в одному з кращих своїх романів – «Сини людини з кам'яним серцем», в якому широко зображує угорський народ – селян, ремісників, міську інтелігенцію – у період революції.
В творах «Чорні діаманти», «Людина з золота» Мор Йокаї відтворює бурхливий розвиток капіталізму в Угорщині за останні роки XIX століття. На батьківщині письменника великою популярністю користуються його історичні романи «Турецьке панування в Угорщині», «Раб Рабі» та інші.
В оповіданнях і нарисах Мора Йокаї широкий відгук знайшли страждання народу під час епідемії холери в 1831 році, поводі в Пешті 1863 року та звичайних для тодішньої Угорщини голодовок.
Проте чимало творів Мор Йокаї написав на теми, з якими він мало обізнаний, наприклад, «Роман з Кримської війни», або роман «Воля під снігом», присвячений декабристам. В них письменник не все описує правдиво, у відповідності з історичною дійсністю.
Недостатня обізнаність з матеріалом особливо позначилася на творах Мора Йокаї, написаних на науково-фантастичні теми.
Перший з написаних у цьому жанрі романів письменника в свій час гостро засудила Академія наук Австро-Угорщини за те, що його автор довільно користувався досягненнями науки і занадто сміливо оперував науковими даними.
У відповідь на закид Австро-угорської Академії наук Мор Йокаї свій новий роман «20 000 років під кригою» нарочито побудував на твердженнях і подіях, що суперечать науковим даним. Автор романа не приховує, що його «наукові» гіпотези, часто мало обгрунтовані, а іноді навіть абсурдні, неодмінно викличуть сумнів і заперечення в читача: «Геологи, хіміки, географи, орографи, фізики, філологи, економісти, моряки, хірурги доводитимуть, що все це неможливо; що приборкання білих ведмедів, збереження їстівного м'яса прадавніх тварин, плавуча суша, формування кристалів – усе це безглуздя, як безглуздя й те, що… можна воскресити людину…» – тобто Йокаї досить недвозначно натякає на те, що саме в його творі є суцільною вигадкою.
З огляду на ту мету, яку поставив перед собою автор романа, нам здається доцільним дати оцінку деяких «наукових» гіпотез Мора Йокаї і зробити кілька зауважень, щоб запобігти формуванню хибних уявлень у нашого юного читача.
В романі «20 000 років під кригою» письменник з гумором і тонкою іронією розповідає про пригоди матроса австро-угорської арктичної експедиції, який випадково залишився самотній на кораблі, затиснутому кригою у Північному Льодовитому океані, недалеко від Землі Франца-Йосифа.
Мор Йокаї наділяє свого героя допитливим розумом, великим досвідом, мужністю, науковими знаннями, які допомагають знаходити вихід з найтяжчого становища. Майстерні картини природи крижаного моря, вкритого льодом острова, виявлень дії сил земних надр – найкращі сторінки в книзі. Однак треба зважати на те, що автор романа надто сміливо малює картини великих перетворень на Землі, за яких в арктичні умови переносяться з далекого півдня тварини та люди і тисячоліттями зберігаються в льодових і кришталевих печерах. В характеристиці виявлення дії земних сил, в переліку вимерлих тварин та в описі послідовності розвитку життя Мор Йокаї, завдяки своїй недостатній обізнаності в питаннях геології, не завжди дотримується меж реально можливого. Більшість дотепних вигадок Мора Йокаї треба сприймати критично: в природі нема подібних явищ. Відомі окремі місцеві геологічні процеси письменник часто поширює на всю поверхню Землі, приписує їм невластиві риси, пов'язує несумісні явища.
Загибель численних тварин, що живуть у різних географічних широтах, Мор Йокаї пояснює так: «При опусканні земної кори налякані тварини шукали порятунку й тікали на ту частину Землі, котра здіймалася найвище. Інстинктивно ховаючись від жахів, що коїлися на поверхні Землі, тварини забиралися в гірські нетрі». Це неймовірно. Коливання земної кори і горотворення відбуваються дуже повільно й непомітно. Такі результати їх дії, як виникнення гірських кряжів, зміщення морських берегів, зміни напрямків течії рік тощо, стають помітними лише протягом багатьох мільйонів років. Загальний жах викликають великої сили землетруси та виверження вулканів. Ці геологічні явища характерні для певних частин земної кулі. Їх згубна дія поширюється на порівняно невеликі території. Там можливе знищення численних тварин та поховання їх у тріщинах і проваллях земної кори. Скупчення багатьох кісток викопних тварин, що загинули в такий спосіб, іноді зустрічаються серед геологічних нашарувань. Відомі знахідки цілих скелетів велетенських ящерів, які існували на Землі понад 100 мільйонів років тому.
Масова загибель тварин не раз мала місце в геологічній історії від час раптової поводі. В річкових наносах минулих геологічних епох відомі поховання розрізнених кісток величезної кількості тварин. Знавці викопних фаун – палеонтологи – ретельно вивчають такі поховання. Кладовища викопних кісток виявлені в Одеській області, Казахстані та в багатьох інших місцях.
Невірно пояснює Мор Йокаї також утворення великих мас льоду в розколинах земної кори в результаті швидкого випаровування води там, де по тріщинах до поверхні Землі піднімаються розжарені глибинні маси. В природі це неможливо. З глибиною в Землі температура закономірно підвищується. У країнах з активною вулканічною діяльністю та серед молодих гір, де розжарена маса лежить неглибоко, поверхневі шари земної кори мають підвищену температуру. Там часто з глибин Землі витікають гарячі джерела. Отже, замороження тварин, які ховаються в печерах, в такий спосіб неможливе.
В геології відомі численні випадки замерзання тварин і зберігання їх решток протягом багатьох тисячоліть. В Зоологічному музеї СРСР в м. Ленінграді зберігаються скелет, м'ясо, нутрощі та опудало мамонта, який жив на Землі за четвертинного періоду. Заморожену тушу його знайшли в 1901 році на березі р. Березівки – притоці Колими. Трупи мамонтів та інших тварин, які жили в північних широтах, заморожені у шарі вічної мерзлоти Північного Сибіру, трапляються порівняно не так рідко. Однак умови їх збереження ніяк не подібні до тих, які описує Мор Йокаї в романі «20 000 років під кригою».
Вічний лід на Землі, крім льодовиків полярних і гірських країн, зустрічається у вигляді вічної мерзлоти та в льодових печерах. Вічна мерзлота займає 20–25 % площі всієї земної суші. В північній півкулі вона охоплює широку зону, краї якої на материках заходять південніше полярного кола. Вічна мерзлота утворюється там, де грунт узимку промерзає глибше, ніж розтає літом. У більшості випадків вічна мерзлота має давнє походження і є залишком від льодовикової епохи четвертинного періоду. Про це свідчать уже згадувані знахідки трупів мамонтів та інших тварин, замерзлих у грунті, а також потужні шари викопного льоду, що залягають у земній корі разом із стародавніми льодовиковими наносами.
Значні маси льоду зберігаються також у льодових печерах. Такі печери розміщаються переважно в гірських місцевостях там, де залягають легкорозчинні породи – вапняк, сіль, гіпс тощо, в яких вода вимиває великі порожняви. За певних умов такі порожняви зимою дуже охолоджуються. Морозне повітря затримується в них і літом. Вода, яка просочується в печеру крізь гірські породи, замерзає. Маса льоду дедалі збільшується. Печеру виповнюють льодові колони, бурульки, різної форми накупчення, іноді казкового вигляду. Льодові печери відомі в різних країнах, але залишків замерзлих тварин у них нема. Найвизначніша з льодових печер – Кунгурська, біля м. Кунгура в Приураллі.
Помилково вважаючи мамонта разом з іншими представниками тваринного світу, похованими в льодових печерах, за мешканця південних країн, Мор Йокаї малює неправдоподібну картину вигаданого дрейфу острова з льдовими печерами від субтропіків до Арктики Багато також неймовірного в переліку та в характеристиці тварин, похованих у печерах. Письменник згадує представників фауни різних геологічних епох, сумісні знахідки решток яких неможливі. Коли мамонт і птах діорніс зникли на очах первісної людини, то мастодонт жив набагато раніше від них.
Особливо грубою є невідповідність у часі існування ссавців і велетенських ящерів мезозойської ери, про яких пише Мор Йокаї. Плезіозавр, ігуанадон та птеродактиль вимерли за багато мільйонів років до того, як з'явилися предки мамонта.
Чимало неточностей є в характеристиці тварин, що їх змальовує автор у романі «20 000 років під кригою». Так, плезіозавр, якого Мор Йокаї зображує як велетня у 20 сажнів довжини, вкритого панциром і з лускою на хвості, насправді був значно меншого розміру. Представники плезіозаврів мали голу шкіру і довжину менш 15 метрів. Найбільші з викопних ящерів, які існували на Землі 100–150 мільйонів років тому – бронтозавр (довжина близько 22 метрів, вага понад 35 тонн), диплодок (довжина близько 27 метрів), ігуанадон (довжина 10 метрів). Це були рослиноїдні тварини. Їх сучасники, жахливі ящери-хижаки, теж мали велетенські розміри. Серед них, наприклад, тіранозавр мав довжину до 14 метрів, горгозавр – 9 метрів і так далі. Більшість з цих викопних істот стала відома після написання романа.
Не відповідає дійсності характеристика, яку Мор Йокаї дає кашалоту (Physeter). За його описом це жахливий хижак, що нападає навіть на свого родича – кита (Balsena). В дійсності кашалот – мирна тварина. Він належить до групи зубатих китів. Незважаючи на дуже великі розміри – до 19 метрів довжини і близько 100 тонн ваги, кашалот живиться переважно кальмарами, ракуватими і рибою. На акул і китів він не нападає. Письменник розповідає, нібито в шлунку кашалота скупчується амбра – воскоподібна запашна речовина сірого кольору. В минулому амбру широко застосовували у медицині, пізніш – у парфюмерії, де її розчин у спирті використовували як закріплювач пахощів при виробництві духів. Тепер у парфюмерному виробництві амбру дедалі більш замінюють штучними закріплювачами. В дійсності амбра міститься у кишках і є послідом кашалота. Шматки її вагою в 6 – 10 кілограмів, викинуті хвилями, знаходять на берегах Індійського та Тихого океанів.
Мор Йокаї допустився ще одної неточності, описуючи кардамон як їстівний плід. Це – спеція, що нею присмачують печиво.
Багато дотепних, але далеких від наукових положень, вигадок знаходить письменник, зображуючи геологічні явища.
Кожний з великим інтересом прочитає опис базальтовій печери. Йокаї майстерно змальовує процес кристалізації базальтової маси, яка при цьому нібито дуже розігрівається і поширюється. Базальтові стовпи в нестримному рості пробивають склепіння печери, закривають проходи. Але в дійсності базальтова лава кристалізується при охолодженні, об'єм її тоді зменшується, порода розпадається на великі кам'яні стовпи, переважно шестигранного обрису, що схожі на колоди, поставлені одна на одну у велетенських штабелях.
Герой «20 000 років під кригою» матрос Галиба виявляє неабиякі знання, готуючись викликати вулканічний вибух, щоб розтопити лід і звільнити острів з крижаного полону. Він запалює поклади вугілля у підземеллі та джерело нафти, що вибивалося з надр. Нафтовий вулкан розтоплює кригу навколо, підігріває повітря, стає поштовхом до нового з'явлення і прискореного розвитку різних форм життя. Проте це все – вигадки, дуже далекі від можливого в природі. Відомо, що промислові поклади вугілля і нафти разом не зустрічаються. Витікання цілих потоків нафти з печер неможливе. Згорання наф ти і кам'яного вугілля в глибині земної кори не викликає явищ, схожих на ті, що супроводять виверження вулканів. Однак пожежі або горіння пластів кам'яного вугілля в землі за певних умов – факт, який має місце в природі.
Виникають підземні пожежі внаслідок самозапалювання вугілля або, як це іноді буває у шахтах, від різних зовнішніх причин. Значних розмірів вони, як правило, не набувають.
Підземне спалювання та нагрівання корисних копалин лягло в основу нового методу розробки родовищ – підземної газифікації і перегонки вугілля та сланців. Вперше можливість підземної газифікації вугілля обгрунтував у 1888 році знаменитий російський хімік Д. І. Менделєєв у книзі «Майбутня сила, що перебуває в спокої на берегах Дінця». За Радянської влади в 1932–1934 роках на Донбасі була побудована перша в світі Лисичанська дослідна станція по підземній газифікації вугілля. Після Великої Вітчизняної війни здійснюється промислова підземна газифікація вугілля.
Про можливу користь для людства підземних пожеж Мор Йокаї нічого не сказав у своїй книзі.
Останні розділи романа «20 000 років під кригою» особливо цікаві. Незвичайна фабула, складні ситуації, в які потрапляють герої, майстерно розкриті характери цілком захоплюють увагу. Картини величного спокою кришталевої печери, людських постатей у призмах кристалів, пробудження їх від тисячолітнього сну – плід великого натхнення. Фантастичні вигадки – одна яскравіша за іншу – складають високохудожнє мереживо окремих розділів твору. Тут письменник особливо далекий від наукових даних і уявлень про певні геологічні процеси. Кристали гірського кришталю утворюються переважно в рудних жилах, у порожнечах метаморфічних, або змінених гірських порід, серед вулканічної лави. Вони іноді досягають кількох метрів довжини. Кристали гірського кришталю, як і кристали кварцу, утворюються з гарячих, так званих гідротермальних розчинів, які виходять з глибоких шарів земної кори. Там термальні розчини виникають внаслідок конденсації водяної пари, що виділяється з магми – розплавленої глибинної маси Землі – в процесі її охолодження та кристалізацій Разом із водяною парою з магми виносяться різні рудні елементи. Осідаючи в тріщинах земної кори, в порожнечах та серед гірських порід, гідротермальні продукти утворюють рудні родовища. Там же, за певних умов, виникають великі кристали гірського кришталю. Отже, поховання людей у кристалах кришталю неможливе. Знахідки таких поховань у гірських печерах і оживлення людей із кристалів – художня вигадка. З початку і до кінця художньою вигадкою є також картина звільнення людей з кришталевої труни. Кристали гірського кришталю не розпадаються ні при електризації, ні від струсу, як це зображує Мор Йокаї.
Звільнившись від крижаного полону й темряви підземелля, герой романа «20 000 років під кригою» Петро Галиба разом із своїми новими супутниками спостерігає результати дії вулкана, що його він запалив. У нагрітому грунті та у вулканічному озері з гарячою водою зароджується нове життя. Фантастичні картини виникнення, поширення і вимирання різних представників органічного світу проходять свій розвиток у загравах вулканічного виверження. Спочатку вода в озері стає аж червона від численних найпростіших організмів. Потім у ній виникають черв'ячки, молюски. На підводних скелях повисають зелені водорості, з'являються водяні лілії, а на побережжі озера – очерет і чагарник. Казкові поліпи, тендітні медузи, раки, численні комахи, павуки одні за одним виходять на арену життя. Тишу порушує квакання жаб, армія плазунів оточує мандрівника, якого вже долає пропасниця. А коли Галиба одужав – навколо нього знову панувала північна полярна ніч…
Лаконічно й соковито змальовує письменник фантастичні картини відродження життя. Він з жалем відзначає, що виникнення різних тварин природа закрила заслоною тисяч таємниць, не дозволяючи заглянути в свою майстерню. Поза увагою героя романа лишилися наукові дані про еволюцію тваринного світу та певних і характерних представників живої природи на окремих етапах історії життя на Землі.
Роман «20 000 років під кригою» дуже цікавий. Хоч розповідь у ньому надто часто відходить від справжніх наукових даних, проте його зміст, напруженість дії та складні ситуації, в які потрапляють герої, безперервно привертають увагу.
Радянська молодь з великим інтересом прочитає цей фантастичний твір угорського письменника, що вперше виходить українською мовою.
Академік АН УРСР В. Г. БОНДАРЧУК
