355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » М. Романівська » Загнуздані хмари » Текст книги (страница 6)
Загнуздані хмари
  • Текст добавлен: 10 октября 2016, 01:47

Текст книги "Загнуздані хмари"


Автор книги: М. Романівська



сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 25 страниц)

ПАВУЧКИ

Була вже ніч, коли «Переможець» спустився на місце своєї стоянки.

Пілот Гандін, нарешті, вийшов з кабіни керування і, стомлено потягнувшись, вільно зітхнув:

На аеродромі було порожньо. Тільки легенько лопотів прапор над маленьким постом-стаицією для повітряних пасажирів. Там завжди можна було знайти все для полагодження несправностей в літаку, також притулок для відпочинку. Але зараз було тихо, черговий повітряний поїзд пролітав лише на світанку.

Місяць робив краєвид привабливо-таємничим. Він обливав срібним світлом дерева близького парку, і вони здавалися постатями якихось велетнів, одягнених у блискучі металеві шати. А коли налітав легенький вітер, вони починали рухатись, і здавалось, от-от вирушать у похід.

Але вітер вже потроху засинав, прокотився лінивою хвилькою раз-другий і завмер зовсім.

Наступила знову смуга тиші… Чисте, наче виметене, небо обіцяло знову задушливу спеку. А лічені дні наближали жахливий суховій. Ех, проґавили хмари!..

Але ще є час, треба берегти сили для нових боїв!..

Гандін дбайливо поправив перед дзеркалом свій галстук, збираючись іти до вечірнього чаю. Просто перед ним постало обличчя Мака, який непомітно зайшов ззаду. Він був до краю схвильований. Розкуйовджене волосся стирчало, як пір'я змерзлого горобчика, і розумні очі дивилися надміру сумно. Невдача «Переможця» приголомшила його своєю несподіванкою.

– Ах, Радику, – вигукнув Мак, – що ж це тепер буде?

Але Гандін спокійно продовжував свій туалет, як це він робив завжди, і тільки знизав плечима.

– Ти, я бачу, у паніці, – сказав він. – Це ж звичайна перешкода.

Така холоднокровність образила Мака, вона здалася йому простісінькою байдужістю до їхньої великої справи – справи дощу.

Гандін прочитав це в Макових очах і, ввічливо посміхнувшись, додав:

– Ти чудачок, Мачку. Все буде гаразд. От піди до тата, і тобі зразу полегшає.

– «Тореадоре, ставай мерщій до бою…» – засвистав він і поспішив до їдальні.

– Ач, який! Йому й байдуже! – сердито буркнув Мак і побіг до розвідкової, де порався Горний.

Він постояв нерішуче кілька хвилин перед дверима, – серце схвильовано стукало. Він ще не бачив татка з того часу, як той помітив, що електризація атмосфери не дає свого наслідку. Тоді Горний наказав йому іти до своєї кімнати, – цього ще ніколи не було. Мак хвилювався: він знав, що значить дощ для Горного, і боявся побачити зараз тата зовсім приголомшеного, розбитого невдачею. Це було б занадто боляче.

Бідний татко! Мак майже заплющив очі, нарешті зважився увійти до розвідкової. Горний стояв біля вікна, розбираючи частини електрометра «Зеленої мушки».

– Татку! – тільки й промовив Мак, кладучи йому на плече руку.

Горний повернувся, і в Мака раптом одлягло від серця, – у тата було зовсім спокійне обличчя, він навіть посміхався, і його милі очі танули в колі малесеньких променів-зморщок…

– Мерзотники! – звернувся він до Мака. – Вони насмілились влізти всередину наших приладів і псувати нам дощі!..

Мак розгублено подивився на легенькі стрілочки електрометра і нічого не зрозумів.

– І ти не бачив? – сказав Горний. – Ну, ясно, що старі очі могли зовсім його не вглядіти! А от… Павутиння, – пояснив він, вказуючи на кінчик стрілочки.

Мак, придивившись, справді побачив, що стрілочку пришпилило легесеньке, але міцне павутиння.

– А от і він!..

Тонкий палець Горного торкнув стрілочку, і з-за неї вибігла чорна крапка – маленький павучок. Він метнувся тікати і розплатався плямкою під ударом свого переслідувача.

Мак у нестямі дивився на плямку, на міцного, як завжди, татка. Маленький мозок намагався зв'язати деталі подій – «Зелену мушку» з найточнішими даними про заряд хмар, павучків, підсліпуваті очі Ролінського… «Розвідка!.. Очевидно, все напутала розвідка!.. Але так чи інакше, дощу, дощу ж не було!..»

Горний подивився пильно і стурбовано в обличчя сина. І з ласкавим докором пригладив його розкуйовджене волосся:

– Ех, ти, – сказав він, – ну хіба ж можна так хвилюватись! Ти як мокрий горобчик – навіть ніс посинів.

Горний зсунув свої рухливі брови і, обнявши рукою Мака, на хвилину затримав його біля себе.

– Запам'ятай назавжди, мій хлопчику, – сказав він, – що боротьба – це подолання перешкод. Справа тільки в тому, що ці перешкоди треба вміти мужньо перемагати.

– Але ж це дуже неприємно, – зазначив Мак. – Як же ми проґавили хмари! Не сьогодні-завтра повіє суховій…

– Дощ буде завтра, – впевнено сказав Горний. – Ми ж, дорогий, вийшли загнуздувати хмари не з голими руками, а з науковими знаннями. І ми, ти знаєш, Мачку, більшовики. А немає такої фортеці, якої б більшовики не могли взяти. Це тільки бар'єр – розумієш?..

З цими словами Горний лишив електрометр і натиснув кнопку з буквою Г.

– Ти кудись збираєшся, татку? – спитав Мак, який прекрасно розумівся на автоматичній сигналізації – татко готував до вильоту блакитного «Голуба».

– Так, я вилітаю, Мачку, – відповів Горний, – і повернуся тільки вранці. А тобі раджу перед сном трошки побігати на повітрі, а то ти такий жовтий, як лимон.

За кілька хвилин Борис Олександрович разом з своїм помічником Грицьком вилетіли в срібну безвість, а Мак, відчуваючи насолоду заспокоєння, поспішив до їдальні пити чай.

У затишній кают-компанії сьогодні не в'язались веселі розмови, хоч Гандін і намагався їх розпочати. Прийшов і Ролінський. Він аж схуд за цей день і загубив свій тон діда-буркотуна, як його заочі називала Рая. Він навіть покликав Муху, з якою завпеди воював, і запропонував їй шматочок торта.

– Цю-ця! Цю-ценько!.. – почав він дипломатичну розмову, – годі-бо вже нам сваритись, цю…

Але йому не пощастило закінчити, бо Муха вкусила його за палець.

Мак вигнав Муху, швиденько збігав до аптечки і обережно перев'язав Ролінському палець. Противна тварина!.. Сьогодні Мак дуже симпатизував старому – він був сумний, значить, як і сам Мак, дуже вражений невдачею станції. Не те що, наприклад, Гандін.

Гандін тим часом увімкнув забутий під час гарячки останніх днів телевізор, і на стіні перед столом заспівав і замиготів останній акт опери «Кармен».

Мак, виконуючи таткову пораду, тихенько вийшов надвір. Ніч була чудова. Місяць висів у небі, як легкий аеростат. Зовсім низько прослизнув експрес-літак, промиготівши зеленим огником, неначе летюча зірка.

Прогудів якийсь жук. Мак вернувся у кімнату по сачок. Він забрав з собою на прогулянку і Джениі, прив'язавши до її лани мотузок.

З близького парку тягло чарівною прохолодою. Мак прив'язав Дженні до дерева і помчав углиб.

Тут парк був негустий, і місячне. сяйво вільно гуляло по землі. Задзижчав і плюхнувся просто на Мака якийсь здоровий жук. Муха вмить відшукала його в траві, і Мак забрав його в свого кашкета. Хай лишиться для Галинчиної колекції…

Десь близько розливали солодкі пахощі розквітлі кущі жасмину. Мак підійшов до них і побачив там силу великих нічних метеликів. Мак зловив кілька і заховав у коробочку.

Прогулянка заспокоїла Мака. Справді, чому було так хвилюватися?.. Його тато, такий розумний і непохитний, тато, керівник хмар, буде кінець кінцем переможцем. Але зараз хлопчик був самітний, а йому хотілось з кимсь поділитися своїми думками.

Мак згадав про Галинку. Йому здавалось, що вона могла б бути йому великим другом, хоч і молодша за нього аж на чотири роки. Що вона там робить вдома? Мабуть, спить уже міцно! Він подумав, що добре було б встановити у неї телевізор М-2 – новітню експериментальну установку, яку він сам сконструював за допомогою Грицька… Тоді б вони могли бачити одне одного! А завтра він обов'язково побуває в неї і познайомиться з усіма її товаришами.

Було вже пізно. Мак тільки зараз відчув, як він втомився від хвилювань дня. Хотілося спати. Він повернувся на станцію. В голові сонно сплітались думки… Колгосп «Південь»… Чекання дощу… Галинка і павучки… Павучки в електрометрах…

Дрімота огорнула Мака так владно, що він ледве одв'язав Дженні і добрів до своєї кімнати. Одчиняючи двері, він спустив черепаху в коридорі та так і забув її там.

Потім він поклав трошки вати з ефіром у коробочку з спійманими комахами, послав собі ліжко і ліг спати.


СПЕКТРАЛЬНА КАМЕРА

Було вже дуже пізно, коли станція поринула в сон. Після дня напруження і невдач треба було спочити для нового наступу.

Не спали тільки Рая і Ролінський. Рая довго ходила в електричці, уважно оглядаючи кожний гвинтик свого електричного велетня.

Ні на одну мить з того самого моменту, коли перед навалою хмар «Переможець» відчув поразку, ні на одну мить в серце Раї не закралось зневір'я. Станція, як казав Горний, була точно вивіреною математичною формулою, і вона мусила перемогти.

Але Раю сердила, дратувала ця несподіванка, непередбачена невдача. Щось було не так, а що саме – вона ніяк не могла зрозуміти. Тепер її почала мучити думка, що десь, очевидно, є витікання заряду. Але ж де?.. Чому?..

Раїні думки перервав професор – він теж не спав; нечутно ступаючи великими ногами, взутими у кавказькі чув'яки, Ролінський підійшов до Раї, сів на стільчику і пильно подивився на неї смутними очима. Його очі, що без окулярів були схожі на голеньких мишенят, немов хотіли знайти на Раїному обличчі відповідь на якісь настирливі запитання.

– Скажіть, – спитав він запинаючись, – невже це може бути?.. Ну от… що ця станція… поки що прекрасний міф?..

– Як?.. – наїжившись запитала Рая.

– Ох, – зітхнув Ролінський. – Ви пам'ятаєте, скільки ми мали прекрасних дослідів? Як ми начебто так вдало керували цими стихійними процесами, а потім виходило, що вони відбуваються самі по собі… І в рішучу хвилину ця капосна стихія сміялася з нас!

– Ну?.. – сказала Рая. – Ви гадаєте, що наша станція – такий же експеримент?

– Пі, я не хотів би так думати… Але… Скажіть мені щиро, може вам теж здалось, що метод електричного впливу на атмосферу цим вашим генератором, ну, нібито… може бути помилковим?..

– Ні, – твердо сказала Рая, – коли хочете, щоб я говорила щиро, так я вам і скажу: ми надто довго і вперто перевіряли наші досліди, і теорія Горного цілком правильна.

– Одначе від цієї «правильності» і досі немає ні краплини дощу, – раптом додав професор.

Рая спалахнула. Не маючи сил стримати свій гнів, вона майже крикнула професорові:

– Ах, зрозумійте, що ми не помиляємося!.. Швидше помиляєтесь, я в цьому певна, помиляєтесь ви!..

– Я?.. – тихо пробурмотів професор. – Я?.. – ображений і приголомшений, він тихо відступив до дверей і вибіг з електрички.

В коридорі він мало не наступив на Дженні.

– Ой, мерзота! – з огидою сказав він. Професор дуже не любив плазунів.

Зовсім засмучений, він повернувся до свого кабінету і поринув у глибокий роздум, спершись на підвіконня відчиненого вікна.

Він покликав Марго, що гралася під вікном. Вона весело стрибнула до нього і замуркотіла.

– Ах, Маргошо, – розгублено сказав Ролінський. – Невже в них все так разюче правильно?..

Він ніжно погладив кішку і забігав по кімнаті.

Місячне проміння все більше заливало кімнату, і в його світлі експериментальні прилади професора, що займали майже всю кімнату, набирали найфантастичніших обрисів. Здавалось, якісь кістляві постаті зчепились одна з одною в смертельній боротьбі.

Охоплений якоюсь думкою, Ролінський швидко підійшов до своїх приладів. Він узяв там невеличку камеру з дивного, немов мережаного скла, яка з одного боку закінчувалась металевим циліндром, і ввімкнув електричний струм. Всередині камери спалахнула надзвичайно блискуча лампочка. Здавалось, це впав згори розпечений шматочок сонця.

Тоді професор, на превелике незадоволення Марго, щільно зачинив ставні. Потім вийняв чорну пляшечку з якоюсь рідиною і сріблястий плащ з довгими зав'язками – здавалось, він був зроблений з невідомого од-шліфованого металу. Марго міцно вчепилась в зав'язки плаща, але цього разу професор гримнув на свою красуню, разом з плащем він витяг чудернацьку маску і замислився, тримаючи її в руках…

Машинально він загасив камеру і вийшов знову в коридор. Певно, щось хотів запитати Раю, бо знову пішов до електрички, але Раї вже там не було.

Тоді Ролінський повернувся назад. Він докірливо похитав головою, побачивши, що забув замкнути за собою двері. Вітер влетів до кімнати і розкидав по столу його папери з науковими викладками. Професор не помітив, як у кімнату нишком залізла безпритульна черепаха.

Ролінський замкнув двері і знову взявся за свої досліди: знов увімкнув електричний струм у камеру, а тоді, одягнувши свинцеві рукавички, обережно відкрив чорну пляшечку. Крапля таємничої рідини впала у відкритий циліндр з боку камери і ожила там дивними явищами… З трубки, виведеної з циліндра, легкою хмаркою поповз якийсь газ… Він був незвичайний: переливався всіма кольорами спектра. Камера заясніла, ожила мільйонами самоцвітів. Вони крутились, ці молекули дивного газу, як піщинки у веселому вирі… Сині, фіолетові, червоні, різноколірні затанцювали в очах… Професор сперся на блискучі краї камери і почав спостерігати свій витвір.

Навіть зацікавлена Марго прищулила на камеру свої великі круглі очі.

Тимчасом станція зовсім поринула в сон. Заснула навіть Рая. Тільки невтомні метеорологічні прилади записували свої химерні зигзаги та радіотелеграф автоматично занотовував метеорологічну передачу з Центрального бюро погоди.

Не спала тільки Муха. Почувши в коридорі професорові кроки, вона довго незадоволено гарчала. Раптом її увагу привернуло якесь шарудіння на столі. Це з останніх сил, змагаючись з ефіром, копирсались у коробочці Макові жуки. Муха стрибнула на стіл і поворушила коробочку лапкою. У ній ще сильніше зашаруділо. Муха схопила коробку зубами. Вона розкрилась, і жуки посипались на стіл.

Тоді Муха оголосила комахам війну. Вона подряпала й поламала тендітні крила нічному метелику, одкусила крило жукові-горіхопцю, закинула в куток чорного носорога. Жуки тхнули ефіром, і Муха почала оскаженіло пирхати, чхати й скавучати.

Але зморений Мак спав дуже міцно і не чув цієї метушні.


НЕВИДИМКА

Розгром Макової колекції жуків призвів до зовсім незвичайних подій. Шукаючи порятунку, жуки розлізлися по всій кімнаті, а одному невеличкому горіховцеві пощастило навіть втекти в щілину під дверима.

Рая бачила вже другий сон, коли раптом її збудив оцей щасливий втікач.

Він проліз крізь щілинку у її кімнату і, інстинктивно простуючи до вікна, потрапив на ліжко, де спала Рая. Жук полоскотав Раї ніс, і вона прокинулась.

На маленькому годиннику була вже третя година ночі. На станції панувала тиша. Викинувши у вікно жука, Рая замислилась, дивлячись на привітне передсвітанкове небо.

Згадка про прикру невдачу швидко зігнала сон. Хто все ж таки винен?.. Рая раптом згадала, що забула перевірити ще одну деталь. Вона накинула халат і, взувши нічні черевики, вирішила знову піти до електрички.

Рая пройшла порожнім коридором і натиснула автоматичну защіпку дверей електрички. Вони безшумно відчинились, пропускаючи свою господиню. В електричці яскраво горіло світло – певно, вона забула його вимкнути.

Коли це в глибині кімнати почувся якийсь виразний рух. Це розкрився люк на горище електрички. Легко впали на підлогу сходи і немов відбили шелест чиїхось ніг.

Хтось, очевидно, був на горищі і тепер збирався злазити назад. Хто? У Раї завмерло серце. Може, якась аварія в її машинах?.. Рая швидко кинулась до люка.

– Хто там?..

Але освітлений колодязь вгорі відповів їй мовчанкою. Знову почувся якийсь рух, і враз драбина поповзла вгору. Люк щільно закрився.

Це вже було щось незрозуміле! Хтось, певно, сидів на горищі. І коли це був «хтось» із співробітників, так. це були зовсім недоречні жарти. А може, якась лиха людина?

Сердита Рая підбігла до дверей і натиснула кнопку одного з сигналів тривоги. Сигнал пролунав над самим вухом чергового, озвався вдалині неспокійним дзвоном, і за хвилину радист Толя (це було його чергування) прибіг до електрички.

– Що сталося?.. – злякано запитав він.

– Хтось є там, нагорі, – сказала Рая. – Але головне в тому, що цей «хтось» не відповідає. Це якось підозріло.

– Подивимось, – сказав Толя. – Ви стійте на дверях, а я полізу нагору.

Передавши Раї один з револьверів, він пішов до люка, одчинив його і поліз вгору.

Несподівано почулось дзвінке гавкання Мухи. Вона своїм собачим вухом почула сигнал з кімнати радиста і збудила Мака. Він прибіг до електрички і стояв, охоплений тривогою, тримаючи в руках Дженні, яку по дорозі піймав у коридорі.

– Що таке?.. – запитав він Раю.

– Нічого особливого, – відповіла Рая, – ти б краще йшов спати.

Але що сталося з Мухою? Вона кинулась уперед за один з трансформаторів і залилася гавкотом. Рая стурбовано заглянула туди – там нічого не було, а Муха стрибала і гарчала просто на стіну.

– Ну, твоя Муха зовсім здуріла, – сказала Макові Рая, – вона хапає просто повітря. Вгамуй її, бо в мене й так уже починає боліти голова.

Мак зробив рух, щоб спустити на підлогу Дженні і втихомирити Муху, і раптом з подивом поглянув на черепаху.

– Раю! Раю! – аж скрикнув він. – Подивись, що трапилося з Дженні. Та вона ж прозора, як скло.

– Та підожди, – сказала Рая, дослухаючись до того, що робиться на горищі, – мені зараз не до твоєї черепахи.

Але мимоволі вона все ж таки глянула на черепаху й здивувалась не менше Мака. Голова, хвіст і ноги черепахи, раніш зеленасто-чорні, були зараз прозорі, як скло. Мак підняв черепаху вгору на світло, і вона засяяла, як прозора медуза, тільки її тарілка була така ж сама, але наче набрала якогось червонястого відтінку.

– А справді це щось чудне, – сказала Рая і навіть простягла руки до Дженні.

Тимчасом радист Толя повернувся з горища.

– Там нічогісінько нема! – весело закричав він, спускаючись сходами. – Вам, Раю, просто привиділося.

Але тут сталося щось неймовірне. Як потім запевняли Мак і Рая, діло було так: стілець, що стояв між трансформатором і ними, сам собою перекинувся. Муха заскавучала. Тоді щось війнуло і штовхнуло Раю, яка стояла на дверях. А Дженні вилетіла з рук Мака, знялась з шумом у повітря, неначе якийсь літаючий прилад, вилетіла в коридор і зникла в його глибині.

– Що це?.. – тільки і міг вимовити здивований Мак. Вій вибіг у коридор, сам собі не вірячи, пробіг уперед, обдивився всі куточки – черепаха зникла. У коридорі було тихо, лише чути було, як по-старечому глухо кашляв уві сні професор Ролінський.

Толя був не менше здивований виглядом Раї, яка в цілковитому розгубленні роздивлялася навколо.

– Що трапилось? – запитав він.

– Я не знаю, – ніяково сказав Мак, – мені просто здалося… щось смішне….

– Мені здалося, – перебила його Рая, – що тут сам собою перекинувся стілець, а в Мака з рук вилетіла черепаха.

– О, – зрадів Мак, – ти теж бачила це? А я вже думав, що де мені приснився такий дивний сон, хоч я й не спав.

– Ні, мені принаймні ще ніколи такі сни не снились, – заявила Рая. – Мак мені тут показував чудернацьку річ – свою Дженні, що зробилась прозора, як скло, а потім вона полетіла в коридор, і це так само вірно, як те, що перед тим сам собою відчинився люк.

– Ви жартуєте? – засміявся Толя. – А щодо люка, так це вам, певно, здалося.

– Добре «здалося»! – навіть розсердилася Рая. – Хіба б я даремно сигналізувала тривогу?..

Розмова раптом перейшла в суперечку, коли до електрички зайшов сонний Гандін. Його теж, очевидно, збудили сигнали і рух на станції. Гандіну розповіли, в чому справа, але він одверто почав сміятись з Раї й Мака.

– Любі мої! Слово честі, літаюча черепаха – незвичайна тема для досліджень натуралістів! Мачку, покажи ж мені її швидше!

Але з'ясувавши, що в Раї не було жодного наміру жартувати, він змінив думку про всі ці події.

– Чудаки!.. Це, мабуть, просто підземний поштовх. Певно, – Лесь був землетрус.

Толя поспішив до радіотелеграфу. Але все було спокійно, в жодному кутку європейської частини СРСР сейсмографи не занотовували землетрусу.

Коли вранці прилетів стомлений, але спокійний Горний, йому, звичайно, все розповіли. Але його стурбували лише Райчині та Макові нерви.

– Ви, очевидно, зовсім не спали і вкрай знервувались. Дорогі мої, ваші галюцинації зовсім не личать працівникам дощової станції. Сором, друзі мої! Не треба розпускатися!

Горний був дуже заклопотаний, і Раї не хотілося з ним сперечатися.


ПОДАРУНОК МАКА

Мак прокинувся другого дня в поганому настрої. Присмак чогось неприємного ще в ліжку прогнав його міцний вранішній сон. Мак пригадав одразу, в чому справа: дощ не відбувся і потім… потім літала Дженні.

Мак не любив незрозумілих речей; кожну незрозумілу річ треба завжди розшифрувати, інакше не може бути. А в даному разі прозора літаюча черепаха розшифруванню не піддавалась.

До того ж татко запідозрив, що в нього «нерви», і це було просто-таки образливо, адже Мак прекрасно пам'ятав, як черепаха знялася в повітря. Невже це було тільки його фантазією?..

Незадоволений собою і своєю головою, що боліла після безсонної ночі, Мак постукав до Раї. Рая робила ранкову гімнастику.

– Лікую нерви, – похмуро заявила вона Макові і, раптом жартівливо схопивши Муху, поставила її на задні лапки.

– Стій, Мухо, стій, тобі теж треба займатися фізкультурою. У тебе ж неврастенія, навіть психостенія. Ти ж гавкала на порожнє місце!..

Мак засміявся; а все ж таки як дивно: він пригадав вчорашню поведінку Мухи в електричці.

– Муха ніколи не гавкає даремно, – зауважив він, – а що це все значить, я, чесне піонерське, няк не доберу!

Рая знизала плечима.

– Кожне явище має свою причину, – сказала вона. – Але цього разу Борис Олександрович помиляється, нарікаючи на наші нерви. Тут щось інше. Та сьогодні мені не хочеться з ним сперечатись, бо в пас дуже напружене становище. Знаєш, чому не було дощу?..

– А чому?

– Татко твій літав уночі до стабілізуючої станції, і там підтвердились його міркування. Познайомившись з даними стабілізуючої станції про надіслані хмари, він протиставив їх даним професорової розвідки і переконався, що наш дід-буркотун дав зовсім неправильне зведення.

– Ой! – аж закричав Мак. – Та як же він смів!

– Ну, зрозуміло, що він зробив це ненавмисне, – заперечила Рая. – Просто не засвоїв нашої складної апаратури. Він старенький, хворий, і це йому не під силу. От, наприклад, у деяких найтонших приладах була сила маленьких павучків. А старий цього не добачив…

– Це я бачив! – сказав Мак. – Татко мені показував.

– Одне слово, наплутав нам Ролінський. Навіть знак заряду хмар ми дали здебільшого не той. Ну, хмари стабілізувалися та й пішли собі геть.

– Як же буде далі?.. Адже це знов настане смуга тиші, хмар нам не зможуть переслати.

– Сьогодні ми зробимо штучні хмари і поки що осадимо частину тієї вологи, що є в повітрі. Це, головне, заховає на день землю від пекучого сонця, а потім дасть непоганий дощик!

– Дощик!.. Дощик!.. – зрадів Мак, як маленький, і, схопивши на оберемок Муху, побіг швидше з кімнати. Він вирішив зараз же збігати до Галинки і сповістити їй радісну новину.

Йому й досі було неприємно, коли він пригадував вчорашній вечір. Зморені спекою лапи і напружене чекання дощу. І допитливі очі всіх – діда, дітей, Галинки – звернені до нього. А дощу все не було!.. І йому довелось так червоніти, ніби він не склав важливого іспиту!

Мак швидко напився в Катрусі чаю і побіг до татка, але в коридорі налетів на Гапдіна.

– А, – сказав весело Гандін, – як поживає твоя літаюча Дженні? Чи не продірявила попа стелі, спускаючись додому в своє гніздечко?..

– Ви жартуєте, – сказав Мак, – а от Дженні так і немає.

– Ну, значить, Катруся зробила з неї черепаховий суп! – дражнив його Гандін.

Жарти Гандіна розсердили Мака. Якби він міг знайти Дженні, він би довів, що з нею трапилось справді щось чудне! Мак нетерпляче знову взявся за розшуки. Але обшукавши разом з Мухою весь корабель, він так і не знайшов черепахи. Щоправда, Муха при згадці імені Дженні вперто гавкала на професорів кабінет, але ж важко було припустити, щоб Ролінський міг забрати до себе цього, як він казав, непристойного звіра.

Черепаха зникла, зникла безслідно!.. Просто незручно перед Галинкою, що він не зберіг її подарунка. Треба було обов'язково чимось загладити свою вину.

Він випрохав у татка дозвіл і випурхнув на «Голубі» в повітря в напрямі до «Півдня». У кабіні стояв його подарунок для Галинки. Це був телевізор – маленька, але надзвичайно удосконалена установка. Її Мак сам зробив, взявши за зразок прилад, нещодавно привезений татком з Москви.

За кілька хвилин Мак пролетів над парком. Татко недаремно дав йому право на самостійний виліт – «Голуб» був слухняний, як найсмирніший коник. Мак спустився на майданчику Дитини, і його відразу ж оточила юрба зацікавлених дітей.

Вони оглянули з усіх боків літак і кострубатого хлопчика в чудному шоломі і, певно, догадались, звідки він.

– Добридень, – трошки ніяково сказав Мак. – Мені треба Галинку, внучку діда Заливничого.

Але прийом був зовсім непривітний. Ніхто не кинувся відшукувати Галинку, настала якась неприємна пауза.

Нарешті маленький Ілько виступив наперед і заявив, що Галинка кінчає снідати і зараз прибіжить.

Та довгий, найстарший із гурту дітей Толя обірвав малого досить сердито і звернувся до Мака.

– Ви з «хмарного» дирижабля? Та це ж просто безсовісно обіцяні дощ і не зробити!

Тоді всі загомоніли, і докори посипались на Мака з усіх боків. Вони так чекали дощу! Все село, не тільки вони з дідом, видивились очі, виглядаючи дощу. А дощ знову одурив усіх! Зовсім негарно так робити. Маленька Галинка навіть схлипнула. Правду кажучи, ця Галинка взагалі плакса, але тут справді можна було заплакати.

Дуже неприємно було Макові потрапити під дощ таких докорів. Такий нехороший випав день! Йому не хотілось розповідати про всі внутрішні справи станції, і вій обмежився лише відповіддю, що перешкоди бувають всюди і що не пізніше як сьогодні ввечері буде невеличкий дощ із штучних хмарок.

На щастя Мака, прибігла Галинка і зараз же втихомирила товаришів.

– Ну, які ж ви неввічливі, – гримнула вона, – добре ви зустрічаєте гостя, слова не даєте йому сказати! Ви думаєте, легко зробити дощ? Це вам не грядку скопати.

Галинка відразу розрядила конфлікт між дітворою і Маком і повела гостя до себе. Весь гурт дітей рушив за ними. Діти, щоб загладити свою вину перед Маком, ввічливо пропонували йому свої послуги. Вони взяли з рук Мака маленький телевізор, з цікавістю розглядаючи його: кожному хотілося знати, що це за прилад.

– Це Галинці, – сказав Мак, – Тепер вона завжди бачитиме мене, де б я не мандрував! Я зробив його сам за новою схемою, і його, і передавальний відображення. Ну, і вийшла, здається, пристойна штучка!

– Ого, який ти майстер! – сказала Галинка, червоніючи від задоволення. – А я нічого не вмію змайструвати.

– Галинка бреше, – сказав підстрибуючи маленький Ілько. – У неї ж є колекція. А вчора вона брала в руки навіть павука і хоче вже колекцію павуків зібрати.

– Та ну! – сказав Мак. – Невже це правда?

– Правда, – зітхнула Галинка. – Мені, мабуть, доведеться весь час з павуками морочитися. А як виросту, так поїду навіть скорпіонів досліджувати, хоч вони й гидкі. Я не від того, щоб бути дощовим інженером, як тьотя Рая, але я боюсь, що не збагну отої електрики і… не упораюсь з блискавками. Я їх, правду кажучи, трошки боюсь…

– Та ну, – сміявся Мак, – а мені так блискавка подобається. Дуже красива. Ось тільки кулястої блискавки мені не доводилось бачити, а це, кажуть, найцікавіше.

– Так, – сказала Майя, – татко мені якось казав, що бачив її. Це була блакитна куля, що оберталася навколо своєї осі, як дзига. Вона влетіла в розчинене вікно і, обійшовши всі речі – стільці, столи тощо – вилетіла в друге вікно, а там розірвалася з страшним тріском.

– От нам Мак розповість про таку блискавку, добре? – сказав Толя.

Розмовляючи, вони дійшли до Галинчиної хати. Мак почав встановлювати в її кімнаті принесений приймач телевізійної установки. Йому дуже хотілося побути з Галинкою на самоті, щоб розповісти їй дивну нічну пригоду, але дітвора і не думала йти.

– Про кулясту блискавку! – прохали всі. Юний «професор» тільки знизав плечима.

– Куляста блискавка, – сказав він, – така недосліджена річ, що про неї можуть розповісти далеко не всі вчені. От наш Ролінський займався цими дослідами, та хіба він мені розкаже!

Куляста блискавка – дуже загадкова річ. У вигляді жовтої, червонястої, а часом і блакитної чи фіолетової кулі вона несподівано влітає в приміщення і робить там всякі вибрики. Вона іноді, політавши, зникає, а іноді розривається і робить величезну шкоду,

Ви знаєте, що звичайна лінійна блискавка – це розряд електрики в хмарі. Очевидно, куляста блискавка буває від особливої «грозової матерії», що виникає в повітряному каналі, по якому проходить звичайна іскрова блискавка. Ця світна маса дуже стиснутого газу утворюється від дуже високої температури і енергії лінійної блискавки. Треба думати, що коли така блискавка розривається, там відбувається розпад атомних ядер – наприклад азоту. Так, здається, кажуть деякі вчені. А от татко гадає, що такі блискавки виникають, коли в повітрі бувають певні хімічні суміші. На жаль, куляста блискавка трапляється в природі досить рідко, і тому її важко вивчити.

– Ти кажеш «на жаль», – засміялася Галинка, – а я так ніяк не шкодую, що з нею не зустрічалась. По-моєму, це страшніше за павука.

Тимчасом телевізор був поставлений на місце. Мак показав, як з ним треба поводитися. Завтра Галинка вже зможе бачити Мака у його кімнаті. Це така дрібничка – але він хоче їй щось подарувати за Дженні… Гм… Дженні!..

– А як же поживає Дженні?

– О, Дженні… Дженні поживає… Ну, одне слово, почуває себе добре.

В присутності цілого товариства після розмови на наукову тему у Мака так і невистачило рішучості розповісти Галинці всю нічну історію з Дженні. Аудиторія попрохала б пояснення – а що він міг сказати про літаючу черепаху? Навіть про кулясту блискавку він знав трохи більше…

Так Мак і полетів назад, не поділившись з другом своїми неприємностями і збрехавши вперше в житті.


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю