Текст книги "Кримінальне право. Особлива частина"

Автор книги: М. Бажанов

Соавторы: В. Тацій,Ю. Баулін
сообщить о нарушении

Текущая страница: 28 (всего у книги 35 страниц)

Об'єктивна сторонацього злочину – це одержання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, зазначених благ за виконання чи невиконання ним будь-яких дій з використанням становища, яке він займає. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є одержання винагороди шляхом вимагання Поняття вимагання у цій статті збігається з тим, яке описане у примітці до ст. 368. Зумовлена винагородою поведінка суб'єкта повинна знаходитися у зв'язку з покладеними на нього конкретними обов'язками. Вимога винагороди за роботу, що не входить до кола обов'язків особи, складу цього злочину не утворить. Так само за відсутності вимагання, коли громадянин надає винагороду з власної ініціативи, склад цього злочину відсутній.

Злочин вважається закінченим, коли працівник отримав (особисто або через третіх осіб) хоча б частину незаконної винагороди. Причому не має значення, чи виконав суб'єкт свою обіцянку виконати чи, навпаки, не виконати за винагороду будь-яку дію, а також той факт, до або після її виконання була передана винагорода.

Суб'єктивна сторонацього злочину – прямий умисел, що поєднаний з корисливою метою.

Суб'єктцього злочину – особа, яка не є службовою (див. примітку до ст. 364). Це працівник державного підприємства, установи чи організації, незалежно від роду діяльності. Ними можуть бути особи, які працюють в апараті правоохоронних органів, дипломатичної служби, у сфері виробництва, послуг, освіти, культури, охорони здоров'я тощо. Особи, які є працівниками недержавної сфери, кримінальній відповідальності за такі дії не підлягають. Службові особи, які отримали незаконну винагороду, відповідають за одержання хабара за ст. 368.

Покарання за злочин:за ст. 354 – штраф до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань(ст. 355). Предметзлочину – цивільно-правові зобов'язання.

Об'єктивна сторонацього злочину виражається у примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (договір, угода чи інше цивільно-правове зобов'язання). Примушування —це вимога, пов'язана із погрозою насильства щодо потерпілого або його близьких родичів або із погрозою пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання.

Під зобов'язанням-угодою у цивільному праві розуміють дії громадян або юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Цивільно-правові зобов'язання виникають не лише з угод, а й також внаслідок відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури, мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі та інших обставин.

Злочин з об'єктивної сторонимає місце лише тоді, коли відсутнє вимагання, як воно описано у ст. 189. Тому щодо ст. 355 цивільно-правове зобов'язання, яке винний вимагає виконати (чи не виконати), має виникнути на законній підставі. Угода повинна бути дійсною: укладеною дієздатними особами, виражати вільне волевиявлення, не суперечити інтересам держави і суспільства, підлягати виконанню у зв'язку з настанням строку тощо. Цивільно-правове зобов'язання, з приводу якого вчиняється цей злочин, має бути законним за своїм змістом, але не обов'язково за формою. Так, примушування кредитором свого боржника до повернення боргу має кваліфікуватися як примушування до виконання цивільно-правового зобов'язання незалежно від того, чи оформлений юридичне між сторонами договір позики. Якщо ж угода, яку відмовляється виконувати один з її учасників, не носить за своїм змістом законного характеру, відповідальність за примушування до її виконання за ст. 355 наставати не може. Так, якщо особа супроводжує відповідною погрозою вимогу повернути картковий борг, її поведінку, за наявності інших ознак вимагання, слід кваліфікувати за ст. 189, а не за ст. 355.

Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги про виконання чи невиконання зобов'язання, що підкріплюється погрозою, незалежно від того, чи добився винний виконання того, до чого він примушує потерпілого. У разі вчинення дій, якими погрожував винний, необхідна додаткова кваліфікація за відповідними статтями КК. Якщо злочинцю вдасться досягнути своєї мети, то угоди, які були укладені у зв'язку з примушуванням, є недійсними внаслідок відсутності вільного волевиявлення потерпілого.

Суб'єктивна сторонацього злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою – примусити іншу сторону виконати чи не виконати цивільно-правове зобов'язання саме шляхом примушування.

Суб'єктцього злочину – будь-яка особа. Вчинення аналогічних дій службовою особою кваліфікується як перевищення влади або службових повноважень (ст. 355).

У частині 2 ст. 355 передбачена відповідальність за вчинення зазначеного злочину повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна.

У частині 3 ст. 355 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, або такі, що завдали великої шкоди чи спричинили інші тяжкі наслідки. Умисне вбивство, а також спричинення тяжких тілесних ушкоджень не охоплюється ст. 355 і вимагає додаткової кваліфікації за відповідними статтями КК. Питання про визнання шкоди великою вирішується виходячи з фактичних обставин справи, залежно від вартості знищеного і витрат на відновлення пошкодженого майна, його історичної або культурної цінності, значення для потерпілого, розміру упущеної вигоди тощо. Іншими тяжкими наслідками можуть бути самогубство потерпілого; завдання тяжкої шкоди здоров'ю і власності третіх осіб, потерпілих у результаті дій, спрямованих на знищення майна загальнонебезпеч-ним способом; розорення інших кредиторів потерпілого, внаслідок його банкрутства через виконання вимог злочинця тощо.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 355 – виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 355 – позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. З ст. 355 – позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років.

Самоправство(ст. 356). Об'єктивна сторонасамоправства полягає, передусім, у самовільному, всупереч установленому законом порядку, вчиненні будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією.

Самовільне вчинення будь-яких дій має місце тоді, коли винний реалізовує своє дійсне або уявне право незаконними методами – наприклад, всупереч волі власника вилучає його майно в рахунок погашення боргу, вселяється в надану йому квартиру, не дочекавшись, доки її покинуть колишні мешканці тощо. Чи було у винного відповідне право насправді – значення не має. Самовільно вчинюване право може бути уявним. Наприклад, квартиронаймач знає про свої переважні права на одержання кімнати, що звільнилася в комунальній квартирі, і займає її не дочекавшись рішення офіційного органу, який відає розподілом житла. Але і за наявності рішень уповноважених органів права особи мають бути реалізовані у встановленому законом порядку, а не на власний його розсуд.

Оспорюванність таких дій означає, що інша приватна або юридична особа вважає їх неправомірними. Якщо ж особа, щодо якої мали місце самовільні дії, не має претензій до особи, яка їх вчинила, склад самоправства відсутній. Цей злочин може бути вчинений як у присутності, так і у відсутності потерпілого, як без насильства, так і з його застосуванням. У разі застосування насильства самоправство кваліфікується за сукупністю з відповідними злочинами проти життя і здоров'я. Самоправство вважається закінченим з моменту настання наслідків – значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Питання, про те, чи є заподіяна шкода значною вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи.

Суб'єктивна сторонацього злочину характеризується прямим умислом щодо дії. Ставлення до наслідків може бути виражене як в умислі (прямому або непрямому), так і в необережності (самовпевненості або недбалості).

Суб'єктомсамоправства може бути лише приватна особа. Службова особа, яка вчинила аналогічні дії, відповідає за ст. 365.

Покарання за злочин:за ст. 356 – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімум доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до трьох місяців.

Розділ XVII. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж

§ 1. Поняття злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж

Науково-технічний прогрес не можливий без широкомасштабного впровадження в управлінську діяльність, у різні сфери науки, техніки та виробництва електронно-обчислювальної техніки. Це потребує розвитку і вдосконалення правових засобів регулювання суспільних відносин у сфері комп'ютеризації діяльності людини. Регулювання здійснюється такими нормативними актами: Законом України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р. ¹, Положення про технічний захист інформації в Україні, затвердженим Указом Президента України від 27 вересня 1999 р. № 1229 та ін.

У XVI розділі КК України встановлена відповідальність за злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж. До них відносяться: незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж (ст. 361), викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволо-діння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 362), порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем (ст. 363).

¹Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 31. – Ст. 286.

Родовим об'єктомцих злочинів є суспільні відносини у сфері безпеки комп'ютерної інформації і нормального функціонування електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж.

Предмет злочину:1) електронно-обчислювальна машина (ЕОМ) – комп'ютер – комплекс технічних засобів, призначених для автоматичної обробки інформації в процесі вирішення обчислювальних та інформаційних задач; 2) автоматизовані комп'ютерні системи (АКС) – сукупність взаємопов'язаних ЕОМ, периферійного обладнання та програмного забезпечення, призначених для автоматизації прийому, зберігання, обробки, пошуку і видачі інформації споживачам. Комп'ютерні системи можуть бути регіонального та галузевого характеру; 3) комп'ютерні мережі (мережа ЕОМ) – це з'єднання декількох комп'ютерів (ЕОМ) та комп'ютерних систем, що взаємопов'язані і розташовані на фіксованій території та орієнтовані на колективне використання загальномережових ресурсів. Комп'ютерні мережі передбачають спільне використання ресурсів обчислювальних центрів (ОЦ), запуск загальних програм, які входять до комп'ютерних систем; 4) носії комп'ютерної інформації – фізичні об'єкти, машинні носії, призначені для постійного зберігання, перенесення і обробки комп'ютерної інформації. До них відносяться гнучкі магнітні диски (дискети), жорсткі магнітні диски (вінчестери), касетні магнітні стрічки (стримери), магнітні барабани, магнітні карти тощо; 5) комп'ютерна інформація – це текстова, цифрова, графічна чи інша інформація (дані, відомості) про осіб, предмети, події, яка існує в електронному виді, зберігається на відповідних електронних носіях і може використовуватися, оброблятися або змінюватися за допомогою ЕОМ (комп'ютерів).

Об'єктивна сторонацих злочинів може виражатися в активних діях (наприклад, в незаконному втручанні в роботу автоматизованих електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), їх систем чи комп'ютерних мереж, в розповсюдженні комп'ютерного вірусу (ст. 361), а також в злочинній бездіяльності, наприклад, при порушенні правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж (ст. 363).

Для об'єктивної сторони цих злочинів потрібне не тільки вчинення суспільне небезпечного діяння (незаконне втручання в роботу ЕОМ, викрадення, привласнення комп'ютерної інформації тощо), а й настання суспільне небезпечних наслідків (перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації, заподіяння істотної шкоди власнику ЕОМ (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж (ч. 2 ст. 361)). При цьому вимагання комп'ютерної інформації може розглядатися і як злочин з формальним (і усіченим) складом.

Суб'єктивна сторонацих злочинів передбачає, як правило, умисну вину. Хоч можлива і необережність – при порушенні правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем (ст. 363).

Мотиви і цілі можуть бути різними – помста, заздрість, прагнення до володіння інформацією. Якщо ж, наприклад, викрадення інформації, вчиняється з корисливих мотивів і містить ознаки складу шахрайства, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – за статтями 362 і 190.

Суб'єктцього злочину – будь-яка особа, а у деяких випадках суб'єкт спеціальний – службова особа (ст. 362), особа, відповідальна за експлуатацію ЕОМ (ст. 363).

§ 2. Види злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж

Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж(ст. 361). Об'єктивна сторонацього злочину виражається в двох формах:

1. У незаконному втручанні в роботу автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж.Втручання полягає у проникненні до цих машин, їх систем чи мереж і вчиненні дій, які порушують режим роботи ЕОМ, припиняють (частково чи у повному обсязі) їх роботу. Таке втручання повинне бути незаконним, тобто особа не мала ні дійсного, ні передбачуваного права на втручання в роботу ЕОМ. При цьому електронно-обчислювальні машини не належать винному ні на праві власності, ні на будь-якій іншій законній підставі (наприклад на умовах оренди).

Тут завжди має місце злом і проникнення в програму чужого комп'ютера, системи чи мережі ЕОМ. Способи втручання в роботу електронно-обчислювальних машин можуть бути різними: шляхом виявлення слабких місць в захисті, шляхом автоматичного перебору абонентських номерів ( «вгадування коду» – «дії «хакерів»), з'єднання з тим або іншим комп'ютером, підключеним до телефонної мережі, використання чужого імені (пароля) за допомогою використання помилки в логіці побудови програми тощо.

Наслідком цього діяння має бути перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації. Перекручення – це зміна змісту або форми інформації, закладеної в носії, коли можливість використання або відновлення цієї інформації або її фрагментів істотно ускладнена. Знищення комп'ютерної інформації полягає в такій її зміні, коли використання чи відновлення комп'ютерної інформації неможливе. Знищення носіїв комп'ютерної інформації полягає в руйнівному впливі на них (механічному, електронному), внаслідок чого вони стають повністю непридатними і не можуть використовуватися за своїм цільовим призначенням (наприклад знищення вінчестера, дискети, стримера тощо).

2. У розповсюдженні комп'ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці машини, системи чи комп'ютерні мережі та здатних спричинити перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації. Комп'ютерний вірус – це шкідлива програма, яка «інфікує» носії комп'ютерної інформації, вставляючи в них власні копії. Програма, що містить комп'ютерний вірус, володіє реальною і досить високою мірою можливості знищення, блокування, модифікації комп'ютерної інформації, порушення роботи ЕОМ, їх систем чи мереж. Тому розповсюдження комп'ютерного вірусу («злом» комп'ютерних систем і мереж за допомогою «вірусної атаки») становить підвищену небезпеку суспільним відносинам у сфері комп'ютерної безпеки.

Засобами вчинення цього злочину виступають програмні та технічні засоби. Програма-вірус – це спеціально створена програма, здатна мимовільно приєднуватися до інших програм (тобто «заражати» їх) і при запуску виконувати різні небажані дії: псування файлів і каталогів, спотворення результатів обчислення, засмічення або стирання пам'яті, створення перешкод в роботі ЕОМ. Технічні засоби – це електронно-обчислювальні машини (комп'ютери) та їх системи, шляхом яких вірусні програми протиправне вводяться в базу даних ЕОМ (комп'ютерів), їхні системи чи мережі. При цьому вони мають бути призначеними для незаконного проникнення в електронно-обчислювальні машини (комп'ютери), їхні системи чи мережі та здатними спричинити перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації.

Злочин вважається закінченим з моменту розповсюдження (введення в базу даних ЕОМ. (комп'ютерів), їх систем чи мереж комп'ютерного вірусу.

Суб'єктивна сторонацього злочину – умисел – прямий або непрямий.

Суб'єктцього злочину – будь-яка особа.

У частині 2 ст. 361 встановлена відповідальність за ті самі дії, якщо вони заподіяли істотну шкоду або вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 361 – штраф до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 361 – обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.

Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем(ст. 362). Предметзлочину – комп'ютерна інформація, введена (закладена) в електронно-обчислювальні машини (комп'ютери), їхні системи чи мережі, а також носії такої інформації.

Об'єктивна сторонацього злочину передбачає активні дії, які виражаються у викраденні, привласненні, вимаганні комп'ютерної інформації або у заволодінні нею шляхом шахрайства чи зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Внаслідок вчинення цих дій власник чи інша особа, яка володіє комп'ютерною інформацією, позбавляються такої інформації, вона вибуває з їх володіння і не може ними використовуватися.

Об'єктивні ознаки викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації, заволодіння нею шляхом шахрайства потрібно трактувати так само, як і в злочинах проти власності – за статтями 185, 186, 189, 190 і 191.

Для наявності об'єктивної сторони слід встановити не тільки вчинення особою одного з діянь, вказаних у ч. 1 ст. 362, але і настання суспільне небезпечних наслідків – власник або інша особа, яка володіє комп'ютерною інформацією, позбавляється її внаслідок протиправних дій особи і вона переходить до володіння особи, що вчинила зазначений злочин. Вимагання комп'ютерної інформації вважається закінченим з моменту отримання вимоги передачі комп'ютерної інформації або передачі права на таку інформацію, поєднану з погрозою (ст. 189).

Суб'єктивна сторонацього злочину – вина у формі прямого умислу.

Суб'єктцього злочину – будь-яка особа. У разі заволодіння комп'ютерною інформацією шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем або шляхом привласнення суб'єкт злочину спеціальний – службова особа або особа, якій інформація була ввірена чи знаходилася в її віданні.

Якщо при викраденні комп'ютерної інформації до потерпілого було застосоване насильство і заподіяні, наприклад, тілесні ушкодження, все вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ст. 362 і відповідною статтею про злочини проти життя та здоров'я особи. Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютера, що містить інформацію чи носії комп'ютерної інформації, що є значною майновою цінністю, або заволодіння такими предметами шляхом шахрайства, зловживання службовим становищем або ж шляхом розбою має кваліфікуватися також за сукупністю злочинів: за ст. 362 і за відповідними статтями розділу про злочини проти власності.

У частині 2 ст. 362 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб. У частині 3 ст. 362 встановлена відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони заподіяли істотну шкоду.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 362 – штраф від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 362 – штраф від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 362 – позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем(ст. 363). Предметзлочину – автоматизовані електронно-обчислювальні машини (комп'ютери), їх системи чи комп'ютерні мережі.

Об'єктивна сторонацього злочину виражається у порушенні правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж. Правила експлуатації ЕОМ – це будь-які технічні правила, які регламентують порядок використання таких машин, збереження комп'ютерної інформації, а також забезпечення засобів захисту автоматизованих електронно-обчислювальних машин. Порушення правил може виражатися як в активних діях, коли особа діє всупереч розпорядженням, закріпленим в правилах, так і у формі бездіяльності – невиконання обов'язків з належного використання (обслуговування) ЕОМ.

Об'єктивна сторонацього злочину передбачає не тільки вчинення діяння (порушення правил експлуатації ЕОМ), а й настання суспільне небезпечних наслідків у вигляді: викрадення, перекручення чи знищення комп'ютерної інформації, засобів її захисту, або незаконного копіювання комп'ютерної інформації, або істотного порушення роботи таких машин, їх систем чи комп'ютерних мереж.

Незаконне копіювання комп'ютерної інформації полягає у виготовленні та привласненні копії ( «дубліката») носія інформації (дискети, вінчестера тощо). Причому виготовлення копії завжди має бути незаконним: особа не мала ні дійсного, ні передбачуваного права на такі дії, вони були вчинені без дозволу власника інформації або з порушенням встановленого порядку. Істотне порушення роботи електронно-обчислювальних машин полягає у виході з ладу електронної інформаційної системи чи мережі на значний час, що негативно вплинуло на діяльність організації, установи, підприємства внаслідок втрати комп'ютерної інформації і припинення функціонування комп'ютерних мереж тощо. Істотне порушення ЕОМ – поняття оціночне і в кожному конкретному випадку підлягає уточненню і конкретизації.

Злочин вважається закінченим з моменту настання вказаних наслідків.

Суб'єктивна сторонацього злочину. Щодо порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж допустима будь-яка форма вини, як умисел, так і необережність, а щодо суспільне небезпечних наслідків можлива тільки необережна форма вини.

Суб'єктзлочину спеціальний – особа, відповідальна за експлуатацію автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж (інженери, наукові співробітники, працівники обслуговуючого персоналу та інші). На цю особу повинні покладатися обов'язки з правильного використання (експлуатації), забезпечення, відповідно до технічних норм ЕОМ, підтримування їх у робочому стані, оновлення і забезпечення збереження інформації тощо.

Якщо зазначені у ст. 353 дії вчинені службовою особою, то за наявності в її діях ознак службових злочинів, передбачених статтею 366 або 365, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.

У частині 2 ст. 363 передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони заподіяли істотну шкоду. Йдеться про те, що внаслідок порушення правил експлуатації ЕОМ настають не лише суспільно небезпечні наслідки, вказані у ч. 1 ст. 363, в тому числі й істотне порушення роботи ЕОМ, а й їх власнику заподіюється істотна шкода – матеріальна, майнова, організаційна тощо. Істотна шкода – поняття оціночне.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 363 – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправні роботи на строк до двох років; за ч 2 ст. 363 – штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Розділ XVIII. Злочини у сфері службової діяльності 

§ 1. Поняття злочинів у сфері службової діяльності

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення Конституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи виконують вони свої службові обов'язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах і організаціях. Не має також значення службове становище особи (звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас), відомча приналежність органу, характер і сфера його діяльності, обсяг повноважень або форма власності, на підставі якої створені та функціонують підприємства, установи і організації. Виконання службовими особами своїх службових функцій у порядку, передбаченому законом та іншими нормативними актами, забезпечує нормальну діяльність державного і громадського апаратів, а також апарату управління підприємств, установ та організацій.

У Розділі XVII Особливої частини КК – «Злочини у сфері службової діяльності» – передбачена кримінальна відповідальність за діяння, родовим об'єктомяких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності. До кола таких діянь КК відносить: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366), службову недбалість (ст. 367), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370). Безпосереднім об'єктом кожного із вказаних злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного і громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій.

Об'єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері службової діяльності (далі – службові злочини), характеризується такими ознаками. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) і службова недбалість (ст. 367) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Інші злочини вчиняються лише шляхом дії. Однак для всіх службових злочинів (за винятком давання хабара) характерною є наявність безпосереднього зв'язку між діянням, яке вчиняє особа, та посадою, яку вона займає, чи службовою діяльністю, яку здійснює. Інакше кажучи, суспільне небезпечне діяння завжди зумовлене тут службовим становищем службової особи, яка: або а) використовує його для вчинення злочину, діючи у межах своїх повноважень; або б) виходить за межі прав і повноважень, наданих їй за посадою; або, нарешті, в) не виконує або виконує неналежним чином покладені на неї службові обов'язки. При цьому діяння, що створює об'єктивну сторону службового злочину, завжди вчиняється всупереч інтересам служби,тобто є незаконним і таким, що суперечить цілям і задачам, заради досягнення яких функціонує апарат відповідних органів і для виконання яких службові особи цього апарату наділяються певними повноваженнями. Ця ознака є загальною для об'єктивної сторони будь-якого службового злочину.

Службове підроблення (ч. 1 ст. 366), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокація хабара (ст. 370) відносяться до злочинів із формальним складом, об'єктивна сторона яких вичерпується лише вчиненням суспільне небезпечного діяння. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів, передбачених частинами першими статей 364, 365 і 367 КК є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння істотної шкодиохоро-нюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Істотна шкодаможе виражатися у заподіянні: 1) матеріальних (майнових) збитків; 2) нематеріальної (фізичної, моральної тощо) шкоди; 3) матеріального збитку у поєднанні з наслідками нематеріального характеру.

1. Згідно з п. З примітки до ст. 364 шкода, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, визнається істотною за умови, коли вона в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При цьому матеріальний збиток може бути реальним (наприклад, винний незаконно використовує обладнання підприємства в особистих цілях, що призводить до його амортизації і зношування) або являти собою так звану упущену вигоду (наприклад, винний віддає незаконний наказ про скорочення випуску товарів, що призводить до зменшення прибутку підприємства). Можливе і поєднання реального матеріального збитку та упущеної вигоди. Однак і в цих випадках загальна його сума повинна в сто і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

2. Питання про те, чи є шкода істотною, якщо вона полягає у заподіянні суспільне небезпечних наслідків нематеріального характеру, вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка знаходить своє вираження у порушенні та обмеженні конституційних (виборчих, трудових, житлових та інших) прав і свобод людини та громадянина, підриві авторитету та престижу органів державної влади і місцевого самоврядування, в порушенні громадського порядку та громадської безпеки, в створенні таких обстановки і умов, що утруднюють підприємствам, установам та організаціям виконання своїх основних функцій тощо.