Текст книги "Кримінальне право. Особлива частина"

Автор книги: М. Бажанов

Соавторы: В. Тацій,Ю. Баулін
сообщить о нарушении

Текущая страница: 29 (всего у книги 35 страниц)

Практика визнає шкоду істотною, якщо службова особа, використовуючи своє службове становище, сприяє або потурає вчиненню злочину іншими особами або сама вчиняє (поряд із службовим) інший злочин, або приховує злочин, раніше вчинений нею чи іншими особами. Шкода також є істотною, якщо внаслідок порушення службовою особою своїх службових обов'язків злочин вчиняється іншими особами (наприклад, внаслідок недбалості службової особи її підлеглі незаконно заволодівають майном).

3. Матеріальний збиток може поєднуватися із заподіянням наслідків нематеріального характеру. В такому разі шкода може бути істотною, навіть якщо сума матеріального збитку сама по собі не перевищує ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак для визнання шкоди істотною, як матеріальний збиток, так і супутні йому наслідки нематеріального характеру не можуть враховуватися тут у відриві один від одного і мають оцінюватися в їх єдності.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони службових злочинів із матеріальним складом є причинний зв'язокміж вчиненим службовою особою порушенням службових обов'язків і наслідками цього порушення.

Заподіяння істотної шкоди є одним з критеріїв відмежування службових злочинів від дисциплінарних проступків. Якщо істотна шкода як результат відповідних порушень за службою свідчить (за інших умов) про наявність такого злочину, то його відсутність дає підстави розглядати вчинене лише як службовий проступок.

У чотирьох статтях (ч. 2 ст. 364, ч. З ст. 365, ч. 2 ст. 366 і ч. 2 ст. 367) як на кваліфікуючу ознаку, що обтяжує відповідальність, вказано на настання тяжких наслідків.Поняття «істотна шкода» і «тяжкі наслідки» співпадають за своїм характером, але відрізняються мірою (тяжкістю) заподіяної шкоди. Тяжкі наслідки також можуть виражатися у спричиненні як матеріального, так і нематеріального збитку.

Якщо тяжкі наслідки полягають у спричиненні матеріального збитку (прямий збиток або упущена вигода), то відповідно до п. 4 примітки до ст. 364 сума такого збитку повинна у двісті п'ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Кваліфікація за ознакою тяжких наслідків можлива, якщо заподіяно таку шкоду, як аварія, що призвела до загибелі людей або спричинення їм тяжких тілесних ушкоджень; тривала зупинка транспорту або виробничих процесів; дезорганізація діяльності органів влади чи місцевого самоврядування; розвал роботи підприємств, що призвів їх до банкрутства; приховування злочинів, які вчиняються тощо.

З суб'єктивної сторони службові злочини можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність. Вина у таких злочинах із формальним складом, як службове підроблення без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 366), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокація хабара (ст. 370) можлива лише у формі прямого умислу.

У злочинах із матеріальним складом (статті 364, 365, 367 і ч. 2 ст. 366) вина визначається психічним ставленням винного до самого діяння і до суспільне небезпечних наслідків, які наступили внаслідок його вчинення. У трьох з них діяння може бути вчинено тільки умисно, оскільки у ст. 364 вказується на умисневикористання службового становища; у ст. 365 – на умисневчинення дій, які явно(тобто очевидно для всіх і передусім для самого винного) виходять за межі наданих йому повноважень; а в ст. 366 КК – на завідомонеправдивий характер відомостей, що вносяться в офіційні документи. При вчиненні недбалості (ст. 366) діяння може бути як умисним (коли винний свідомо порушує встановлений законом порядок здійснення службової діяльності), так і необережним (коли винний приймає неправильне управлінське рішення внаслідок, наприклад, відсутності з його боку належної уважності, обачності, в разі невірної оцінки ситуації, що склалася).

Психічне ставлення службової особи до наслідків його діяння характеризується як умисною, так і необережною формою вини.

Суб'єктом злочинів, які вчиняються у сфері службової діяльності, може бути тільки службова особа, тобто спеціальнийсуб'єкт. Відповідно до п.1 примітки до ст. 364 службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Таким чином, до кола службових закон відносить осіб, які: 1) здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов'язані з виконанням 2) організаційно-розпорядчих чи 3) адміністративно-господарських обов'язків.

1. Представниками владиє працівники державних органів та установ, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними і юридичними особами незалежно від їх відомчої приналежності або підлеглості. До них відносяться народні депутати України, депутати місцевих рад, керівники державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад служби безпеки, працівники кримінальної і податкової міліції, державні інспектори та контролери, лісничі, військові коменданти, начальники гарнізонів та інші. Закон пов'язує визнання особи представником влади не за посадою, яку вона обіймає, а за наявністю у неї владних повноважень. Тому представником влади може бути і рядовий працівник державного апарату (наприклад, міліціонер) або навіть представник громадської організації (наприклад, член громадського формування з охорони громадського порядку під час виконання ним обов'язків з охорони цього порядку).

2. Під організаційно-розпорядчимиобов'язками слід розуміти функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, дільницею роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності (підбір та розставляння кадрів, планування роботи, організація праці, забезпечення трудової дисципліни тощо). Такі функції, зокрема, здійснюють керівники міністерств, відомств, державних, колективних або приватних підприємств, громадських організацій, їх заступники та керівники структурних підрозділів або дільниць робіт (наприклад, директор підприємства, президент фірми, завідуючий лабораторією, відділом, начальник цеху, майстер дільниці, виконроб, бригадир, їх заступники тощо).

3. Адміністративно-господарськіобов'язки включають до себе повноваження з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном, що полягає у встановленні порядку його зберігання, переробки, реалізації, контролю за здійсненням цих операцій тощо. Такі повноваження у тому чи іншому обсязі мають начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їх заступники, завідуючі складами, магазинами, майстернями, ательє, відомчі ревізори і контролери тощо.

Особа визнається службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом або службовою особою. Обіймання особою певної посади або доручення тимчасово виконувати службові обов'язки має бути оформлено відповідним (усним чи письмовим) рішенням – наказом, розпорядженням, постановою, протоколом, довіреністю тощо. Для визнання особи службовою не має значення, чи обіймає вона відповідну посаду за призначенням або внаслідок виборів, отримує за виконання службових обов'язків винагороду чи виконує їх на громадських засадах.

Не є суб'єктами службових злочинів ті працівники підприємств, установ і організацій, які виконують суто професійні (наприклад, лікар, педагог, адвокат), виробничі (наприклад, водій, робітник) або технічні (наприклад, друкарка, технічний секретар, охоронець, вантажник, сторож) обов'язки. У той самий час, якщо поряд із зазначеними, ці працівники виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов язки, вони визнаються службовими особами. Наприклад, лікар, який зловживає своїми обов'язками при видачі листів непрацездатності або викладач, який ставить позитивні оцінки на екзамені за незаконну винагороду вчиняють юридичне значущі дії, здатні породжувати, змінювати чи припиняти правовідносини, що дозволяє визнати ці дії організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими, а осіб, які їх вчинюють – службовими.

У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України. Відповідно до цього конституційного положення у п. 2 примітки до ст. 364 встановлено, що службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в пункті 1 цієї примітки.

Військовослужбовці за службові злочини, що посягають на встановлений порядок несення військової служби, несуть відповідальність за статтями 423, 424, 425 і 426 КК.

При вчиненні службового злочину у співучасті його виконавцями можуть бути лише службові особи, а організатором, підбурювачем чи пособником можуть виступати і приватні особи.

§ 2. Види злочинів у сфері службової діяльності

Зловживання владою або службовим становищем(ст. 364). Закон визначає зловживання владою або службовим становищем як умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Об'єктивна сторонацього злочину має три обов'язкових ознаки: 1) використання службовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби, яке полягає у певних дї'ях або бездіяльності суб'єкта; 2) настання наслідків у вигляді істотної шкоди правоохоронюваним інтересам; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Повноваження службової особи визначаються її компетенцією, встановленою у відповідних законах, положеннях, статутах та інших нормативних актах, якими регламентуються права і обов'язки особи, яка обіймає ту або іншу посаду або тимчасово чи за спеціальним повноваженням виконує обов'язки на цій посаді. Тому згідно із законом службовим зловживанням може бути визнане лише таке діяння службової особи, яке визначалося її службовим становищем і було пов'язано із здійсненням нею прав і виконанням обов'язків, якими ця особа наділена відповідно до обійманої посади. Отже, не буде складу цього злочину, якщо службова особа, домагаючись потрібного їй рішення, використовує не свої повноваження, а особисті зв'язки, свій авторитет, дружні або родинні відносини з іншими службовими особами тощо.

Конкретні форми зловживання службовим становищем дуже різні, оскільки воно може вчинятись у різних сферах. Найбільш розповсюдженими з них є: незаконна експлуатація праці підлеглих у власних інтересах; використання службового становища у процесі приватизації державних підприємств; зловживання при реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності; нецільове використання фінансових коштів або службових приміщень, обладнання, транспорту; потурання вчиненню злочинів та їх приховування тощо. У всіх цих та подібних їм випадках зловживання владою або службовим становищем може бути кваліфіковане за ст. 364 лише за умови, якщо відповідальність за таке діяння не передбачена іншими нормами, що містять спеціальні склади цього злочину, об'єктом яких є не загальний порядок здійснення службової діяльності, а інші суспільні відносини (власність, господарська діяльність, інтереси правосуддя тощо). Так, в Особливій частині КК більше ніж 70 норм (ч. 2 ст. 149, ст. 159, ч. 2 ст. 169, ст. 207, ч. 2 ст. 256, ст. 423 та інші), в диспозиціях яких вказано на вчинення злочину з використанням службового становища. Стаття 364 співвідноситься з подібними статтями як загальна і спеціальнанорми, тому при вирішенні питання про кваліфікацію застосовується спеціальна норма.

Суб'єктивна сторонаслужбового зловживання характеризується умисною або змішаною формою вини. Діяння вчиняється тільки з прямим умислом, а щодо наслідків, передбачених частинами 1 і 2 ст. 364 – вина може бути у формі умислу або необережності. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мотив:1) корисливі мотиви; 2) інші особисті інтереси; 3) інтереси третіх осіб.

1. Корисливі мотиви мають місце, коли службова особа, використовуючи своє службове становище, прагне отримати незаконну майнову вигоду від вчиненого внаслідок збагачення або позбавлення від матеріальних витрат. Службове зловживання, вчинене з корисливих мотивів і яке заподіяло майновий збиток, за характером і способомзаподіяння такого збитку слід відрізняти від заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 191 КК. При службовому зловживанні матеріальна шкода може являти собою як реальний майновий збиток, так і упущену вигоду, тоді як у випадках, передбачених ст. 191, вона виражається тільки у реальному (прямому) збитку. При заволодінні майном (ст. 191) винний незаконно і безвідплатно обертає на свою користь чуже майно, використовуючи для цього службове становище як спосіб такого заволодіння. При службовому зловживанні (ст. 364) винний хоч і отримує майнову вигоду або позбувається матеріальних витрат, однак це не пов'язано з протиправним і безвідплатним обертанням (вилученням з фондів) майна на свою користь (наприклад, винний приховує шляхом заплутування обліку нестачу, що утворилася внаслідок недбалості, з метою уникнути матеріальної відповідальності).

2. Інші особисті інтереси – це прагнення одержати вигоду нематеріального характеру, зумовлене такими мотивами, як кар'єризм, протекціонізм, сімейність, бажання прикрасити дійсне становище, зробити взаємну послугу, заручитися підтримкою в розв'язанні будь-якого питання, приховати свою некомпетентність тощо. До інших особистих інтересів можуть бути також віднесені такі мотиви, як помста, заздрість, пихатість, прагнення уникнути відповідальності за допущені помилки та недоліки в роботі тощо.

3. Під інтересами третіх осіб слід розуміти прагнення службової особи протиправним шляхом догодити начальству, надати переваги або пільги чи звільнити від передбачених законом обов'язків родичів, членів сім'ї, знайомих чи будь-яких інших осіб.

При кваліфікації діяння за ст. 364 досить встановити наявність хоча б одного з указаних мотивів, їх відсутність свідчить про вчинення лише службового проступку, а в окремих випадках – недбалості.

У частині 2 ст. 364 встановлена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, а в ч. З – за вчинення службового зловживання працівником правоохоронного органу. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників

суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. правоохоронними є органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, а також інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції ¹. Отже, для кваліфікації за ч. З ст. 364 необхідно, щоб: а) злочин був вчинений службовою особою;

б) службова особа була працівником правоохоронних органів;

в) в діянні особи були об'єктивні та суб'єктивні ознаки службового зловживання.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 364 – виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 364 – позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 364 – позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Перевищення влади або службових повноважень(ст. 365). Перевищення влади або службових повноважень – це умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав,чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охороню-ваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Об'єктивна сторонацього злочину полягає: 1) в перевищенні влади або службових повноважень шляхом вчинення активних дій, які виходять за межі наданих суб'єкту прав чи повноважень; 2) в заподіянні істотної шкоди охоронюваним законом інтересам; 3) наявності причинного зв'язку між діянням та його наслідками.

Обсяг прав і повноважень службової особи визначається її службовою компетенцією, яка закріплюється у різних нормативних актах (законах, статутах, положеннях, наказах, інструкціях тощо). Тому, щоб вирішити питання про те, чи виходять дії службової особи за межі наданих їй повноважень, необхідно з'ясувати, яким саме

Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №11. – Ст. 50.

нормативним актом вони регулюються, і які положення цього акту були порушені.

У судовій практиці найбільш характерними випадками перевищення службових повноважень визнаються: а) вчинення дій, які входять до компетенції будь-якої іншої (а не даної) службової особи; б) вчинення дій, які могли бути вчинені даною службовою особою, але лише за наявності особливих обставин (в особливих випадках, в особливій обстановці, з особливого дозволу, в особливому порядку); в) вчинення дій одноосібне, тоді як вони могли бути вчинені тільки колегіально; г) вчинення дій, на які жодна службова особа і за жодних обставин законом не уповноважена.

З суб'єктивної сторониперевищення влади або службових повноважень характеризується умисною або змішаною формою вини. При цьому діяння може бути вчинене тільки умисно, оскільки службова особа усвідомлює, що її дії явно(тобто безперечно і очевидно для неї самої) вийдуть за межі наданих їй повноважень і бажає цього. Щодо наслідків можлива як умисна, так і необережна форма вини. Мотиви і цілі вчинення таких дій можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

У частині 2 ст. 365 встановлена відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося: 1) насильством; 2) застосуванням зброї або 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.

1. Насильство може бути як фізичним, так і психічним. Фізичне насильство може полягати в незаконному позбавленні волі, нанесенні удару, побоїв, легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчиненні дій, характерних для мордування, а психічне насильство – у створенні реальної загрози застосування фізичного насильства щодо потерпілого або його близьких.

Якщо фізичне насильство при перевищенні влади або службових повноважень виразилося в умисному нанесенні тяжких тілесних ушкоджень або умисному заподіянні смерті, то дії винного кваліфікуються за ч. З ст. 365 як такі, що призвели до тяжких наслідків і за сукупністю з іншими статтями КК, які передбачають відповідальність за ці злочини. Необережне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження або доведення особи до самогубства охоплюються ч. З ст. 365 і додаткової кваліфікації не потребують.

2. Застосування зброї означає як фактичне використання її вражаючих властивостей для фізичного впливу на потерпілого, так і психічний вплив шляхом погрози заподіяння зброєю шкоди життю

або здоров'ю, якщо у потерпілого були реальні підстави побоюватися виконання цієї погрози. Під зброєю у ч. 2 ст. 365 розуміють предмети, призначені для ураження живої цілі. Зброя може бути вогнепальною (нарізною або гладкоствольною), холодною, газовою, пневматичною, сигнальною. Якщо службова особа володіє зброєю незаконно, то її дії потрібно кваліфікувати і за ст. 263 КК.

3. Під болісними слід розуміти дії, що заподіюють потерпілому особливий фізичний біль та моральні страждання. Вони можуть бути пов'язані з протиправним застосуванням спеціальних засобів (наручників, гумових палиць, сльозоточивих газів тощо), тривалим позбавленням людини їжі, питва або тепла, залишенням її у шкідливих для здоров'я умовах тощо.

Під такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями розуміють умисне приниження його честі та гідності, виражене в непристойній формі.

У частині 3 ст. 365 встановлена відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 365 – виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 365 – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 365 – позбавлення волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Службове підроблення(ст. 366). Під службовим підробленням закон розуміє внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видачу завідомо неправдивих документів.

Предметомцього злочину є офіційні документи,тобто та інформація, яка зафіксована у формі, передбаченій законом на будь-якому матеріальному носії (папері, магнітної, кіно-, відео– або фотоплівці, дискеті тощо) з метою її зберігання, використання або розповсюдження і яка складається або видається службовими особами від імені державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності для посвідчення фактів, що мають юридичне значення, ифщійні документи повинні бути складені у відповідній формі і мати всі необхідні реквізити (підпис, штамп, печатку тощо). Офіційними можуть бути визнані і приватні документи за умови, якщо вони передані і знаходяться у веденні (діловодстві) відповідних органів або установ.

Об'єктивна сторонапідроблення може полягати в одній з таких дій: 1) внесення до документів неправдивих відомостей; 2) інше підроблення документів; 3) складання неправдивих документів; 4) видача неправдивих документів.

1. Внесення до документів неправдивих відомостей означає поміщення інформації, що не відповідає дійсності, в справжній документ, який при цьому зберігає всі ознаки і реквізити справжнього.

2. Підроблення документів передбачає повну або часткову зміну змісту документа або його реквізитів шляхом виправлень, підчисток, дописок, витравлювань та іншими подібними способами.

3. Складання неправдивих документів – це повне виготовлення документа, що містить інформацію, яка не відповідає дійсності.

4. Видача неправдивих документів – це надання фізичним або юридичним особам документів, зміст яких повністю або частково не відповідає дійсності і які були складені службовою особою, яка їх видала, чи іншою особою.

Аналіз зазначених дій свідчить, що за способом свого вчинення підроблення може бути матеріальним —внесення різних змін в справжній документ, і інтелектуальним —складання неправдивого за змістом, але справжнього за формою документа.

За частиною 1 ст. 366 злочин визнається закінченим з моменту вчинення вказаних дій незалежно від того, чи спричинили вони наслідки і чи був використаний підроблений документ.

. Якщо підроблення було вчинено службовою особою лише як готування до вчинення іншого злочину або винний намагався використати підроблений ним документ для вчинення іншого злочину, але не довів його до кінця з причин, що не залежать від його волі, його дії кваліфікуються за сукупністю – за статтями 366, 14 або 15 і тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за відповідний злочин. За сукупністю слід кваліфікувати і випадки, коли підроблений службовою особою документ використовується нею для вчинення іншого закінченого злочину. Однак, якщо підроблення є необхідною ознакою іншого складу злочину (наприклад, ч. 2 ст. 372) або утворює спеціальний склад злочину (наприклад, ч. 2 ст. 158), дії винного додатково кваліфікувати за ст. 366 не потрібно.

Суб'єктивна сторонапідроблення за ч. 1 ст. 366 характеризується тільки прямим умислом, а за ч. 2, де кваліфікуючою ознакою є настання тяжких наслідків,вина щодо останніх може бути умисною і необережною.

Суб'єктомпідроблення може бути тільки службова особа. Тому, якщо його вчиняє приватна особа, то залежно від конкретних обставин справи відповідальність наступає за ст. 358 або іншими статтями КК.

У частині 2 ст. 366 встановлена відповідальність за службове підроблення, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.Тому, якщо винний вчинив службове підроблення, маючи умисел на спричинення тяжких наслідків, які не настали з причин, що не залежали від його волі, дії винного слід кваліфікувати за ст. 15 і ч. 2 ст. 366 – як замах на кваліфікований вид службового підроблення.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 366 – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 366 – позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Службова недбалість(ст. 367). Недбалість —це невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Об'єктивна сторонанедбалості характеризується: 1) невиконанням (бездіяльність) або неналежним виконанням (дія) службових обов'язків через несумлінне ставлення до них службової особи; 2) настанням наслідків у вигляді істотної шкоди (ч. 1) або тяжких наслідків (ч. 2); 3) причинним зв'язком між неналежною поведінкою по службі та наслідками, що настали.

Вказівка закону на несумліннеставлення службової особи до своїх службових обов'язків, передусім, характеризує злочинну поведінку (дію або бездіяльність) при недбалості. Вона означає, що за наявності об'єктивної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, службова особа безвідповідально ставиться до виконання своїх обов'язків, у зв'язку з чим виконує їх неналежним чином (неякісне, неточно, неповно, поверхнево, несвоєчасно тощо) або взагалі не виконує службові обов'язки, які входять до її компетенції.

Для об'єктивної сторони недбалості необхідно встановити: а) нормативний акт, яким визначається компетенція службової особи; б) коло службових обов'язків, покладених на неї цим актом у встановленому порядку; в) яким способом і які конкретні дії суб'єкт повинен був здійснити за даних обставин; г) чи мав він реальну можливість виконати ці дії; д) в чому виразилися допущені ним порушення і е) які наслідки вони спричинили.

Суб'єктивна сторонанедбалості частіше за все виражається у необережній формі вини як щодо діяння, так і щодо його наслідків. Можлива і змішана форма вини – умисел щодо діяння і необережна форма вини щодо наслідків цього діяння. Не виключається недбалість і в тих випадках, коли умисно порушуючи свої службові обов'язки, винний передбачає і хоч не бажає, але свідомо припускає заподіяння істотної шкоди або настання тяжких наслідків (наприклад, цінний вантаж, що прибув нв станцію, був розкрадений внаслідок того, що начальник цієї станції хоч і передбачав таку можливість, але не виконав обов'язків і не виставив охорону, вважаючи без жодних на те підстав, що про збереження вантажу має піклуватися вантажоодержувач). У таких випадках недбалість відрізняється від службового зловживання відсутністю у винного мотивів, передбачених ст. 364 КК.

Суб'єктомнедбалості може бути тільки службова особа. Однак, якщо вона порушує не службові, а суто професійні обов'язки, її дії не можуть кваліфікуватися за ст. 367 і містять (при наявності інших ознак) склад іншого злочину (статті 131, 137, 140 тощо).

У частині 2 ст. 367 встановлена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 367 – штраф від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 367 – позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.

Хабарництвовключає в себе три самостійних склади злочину: одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370).

Одержання хабара(ст. 368) – це одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабар, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Хабар як предметцього злочину – це незаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, в тому числі вилучене з вільного обороту (гроші, в тому числі в іноземній валюті, цінні папери, матеріальні цінності), право на майно (документи, що дають право на одержання майна або право вимагати виконання майнових зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них або від права на майно, безкоштовне надання послуг майнового характеру тощо).

Послуги, пільги і привілеї, що не мають матеріального змісту, не можуть визнаватися предметом одержання хабара. Не може розглядатися як хабар і надання службовій особі таких матеріальних послуг, які нею повністю оплачуються. Одержання як хабар майна, збут, придбання або зберігання якого містять склад самостійного злочину (наприклад, зброї, наркотичних засобів), тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів.