Текст книги "Кримінальне право. Особлива частина"

Автор книги: М. Бажанов

Соавторы: В. Тацій,Ю. Баулін
сообщить о нарушении

Текущая страница: 11 (всего у книги 35 страниц)

Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбання права на майно. Обман, що не призвів до заволодіння майном, визнається незакінченим шахрайством. Так, якщо винний підробив документ для заволодіння чужим майном, але був затриманий, вчинене буде приготуванням до шахрайства, якщо ж він був затриманий при пред'явленні такого документа з метою заволодіння майном, то це буде замахом на шахрайство.

Частина 2 ст. 190 передбачає відповідальність за шахрайство, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому; ч. З – за шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; ч. 4 – за вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

Специфічною ознакою шахрайства, таким чином, є спосіб обману: шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки. Небезпека такого шахрайства полягає у тому, що ця техніка значно полегшує вчинення шахрайства, дозволяє заволодівати значними коштами, завдаючи непоправної шкоди власникам. Всі інші ознаки тотожні за своїм змістом тим, що були викладені при аналізі крадіжки.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 190 – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 190 – штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. З ст. 190 – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 4 ст. 190 – позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем(ст. 191). Цей злочин характеризується особливим відношенням винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження.

У разі привласнення та розтрати особа заволодіває майном, яке їй ввірене чи перебуває в її правомірному володінні. Іншими словами, суб'єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законній підставі. При цьому суб'єкт привласнення і розтрати може бути як службовою (ч. 2 ст. 191), так і приватною особою – експедитором, комірником, водієм приватної машини, агентом з нерухомості тощо (ч. 1 ст. 191).

Привласнення —це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утриманняяк спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння над ним як власним. Тому час невиконання вимоги про повернення свідчить про закінчення привласнення. Розтрата —це незаконне безвідплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винуватому чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо).

Найчастіше за все розтрата слідує за привласненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов'язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає майно третім особам.

Розтрата вважається закінченою з моменту відчуження, витрачення майна. На відміну від привласнення, при розтраті, на момент пред'явлення вимоги про повернення, ввірене майно у винного відсутнє.

Частина 2 ст. 191 передбачає, крім того, відповідальність за за-володіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за умови, що майно, яким винуватий заволодіває, не ввірене йому, не знаходиться в його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб'єкт злочину має право оперативного управління цим майном.

Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції для незаконного і безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно отримує премії, надбавки до зарплати тощо.

Закінченим цей злочин визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном.

Кваліфікуючими ознакамицього злочину є: вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. З ст. 191); у великих розмірах (ч. 4 ст. 191); в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 191). Всі ці ознаки аналогічні тим, які були розглянуті при аналізі крадіжки.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 191 – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 191 – обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 191 – обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 4 ст. 191 – позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 5 ст. 191 – позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

§ 3. Корисливі злочини проти власності, не пов'язані з обертанням чужого майна на свою користь або користь інших осіб

Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою(ст. 192). Безпосередній об'єктцього злочину – відносини власності в галузі використання майна, що належить власнику, а також відносини, які випливають з різного роду договорів і зобов'язань, внаслідок яких власник мав би отримати доход (прибуток), – відносини з формування фондів власності.

Предметзлочину – майно, що незаконно використовується всупереч інтересам власника, а також грошові суми (кошти), які мали б надійти в розпорядження власника майна на підставі тих або інших операцій і договорів, – не одержаний прибуток (упущена вигода).

Об'єктивна сторонацього злочину характеризується відсутністю ознак шахрайства (ст. 190). Тут особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його на свою користь або інших осіб, не отримає право на таке майно. Власник не позбавляється реально належного йому майна, воно не вибуває з його фондів. Заподіяння майнової шкоди може виражатися в таких формах: а) незаконному використанні чужого майна (незаконне користування); б) ухиленні від сплати обов'язкових платежів; в) обертанні на власну користь грошових коштів, які на підставі тих або інших договорів і зобов'язань мають надійти на користь власника.

Незаконне використання чужого майнаявляє собою протиправне безоплатне використання чужого майна всупереч інтересам власника для витягання майнових вигод.

Майно, що належить власнику, незаконно використовується винним для виконання різного роду робіт в інтересах окремих громадян або організацій, від яких він отримує винагороду (наживу) і таким чином протиправне збагачується (тобто «ліві роботи»). Судовій практиці відомі випадки незаконного використання різних знарядь виробництва: транспортних засобів (автотранспорт, залізничний і повітряний транспорт), будівельних машин і механізмів (трактори, автокрани, скрепери, грейдери, бульдозери, екскаватори) та інших. Тут винний, який перебуває в договірних відносинах з власником майна, зловживає наданою йому довірою (вихід за межі наданих повноважень), використовує майно всупереч інтересам власника для особистого незаконного збагачення. При цьому завжди порушується одна з правомочностей власника – право користування належним йому на праві власності майном.

Склад заподіяння майнової шкоди утворять також дії, що полягають в незаконному використанні теплової енергії, опалювального газу, електроенергії (крадіжка газу, електроенергії), якщо винний самовільно підключається до відповідних енергетичних систем і приладів і тим самим заподіює майнову шкоду власнику.

Ухилення від сплати обов'язкових платежіввиражається в тому, що суб'єкт шляхом обману не передає організації або громадянинові своє особисте майно – обов'язкові платежі, які він зобов'язаний був передати власнику. Це може випливати з цивільно-правових договорів про надання громадянам в користування майна і полягає в обов'язку здійснити (виконати) платежі за комунальні послуги, користування електроенергією, газом, транспортом тощо, або з вчинених на користь винного тих або інших послуг немайно-вого характеру – ухилення від сплати (в повному або частковому об'ємі) мита за посвідчення нотаріальними конторами договорів, довіреності тощо.

Цю форму заподіяння майнової шкоди слід відрізняти від злочину, передбаченого ст. 212 КК, – ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. В останньому випадку злочин також вчиняється (або може вчинитися) шляхом обману. Однак тут особа ухиляється від сплати спеціальних видів платежів – податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування, введених у встановленому законом порядку.

Обертання на власну користь платежів, які мали, б надійти власникувід окремих громадян або організацій, характеризується тим, що обов'язкові платежі, які мали б надійти у володіння власника майна за надані ним майнові послуги організаціям або громадянам, винний протиправне обертає на власну користь. Такі суспільне небезпечні діяння вчиняються шляхом обману або зловживання довірою особою, наділеною повноваженнями використання або контролю за використанням майна, що надається громадянам або організаціям за відповідну оплату у вигляді транспортних, комунальних, видовищних та подібних послуг. Ці особи, порушуючи свої обов'язки, протиправне привласнюють платежі, що мають надходити до фондів власника (провезення провідником залізничного транспорту, водієм автобуса пасажирів, які не мають квитків, з отриманням від них оплати вартості проїзду тощо). Проте, якщо на цю особу покладений обов'язок отримання платежів від громадян або організацій за надані їм послуги (кондуктор, касир, бухгалтер), вчинене має розглядатися як привласнення чужого майна (ст. 191 КК).

Способами заподіяння майнової шкоди, як і при шахрайстві, виступають обман або зловживання довірою (див. § 2 цього розділу). Однак у злочині, що розглядається, обман на відміну від шахрайства виступає не як спосіб заволодіння чужим майном або правом на нього, а як спосіб ухилення від сплати обов'язкових платежів або обертання на власну користь платежів, які мали б надійти власнику від окремих громадян або організацій за надані їм послуги майнового або немайнового характеру, але ще не надійшли до фондів власності. Зловживання довірою виступає, як правило, у вигляді способу незаконного використання чужого майна. Якщо обман при заподіянні майнової шкоди був пов'язаний з використанням підроблених документів або їх підробкою, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – за статтями 192 і 358.

У злочині, що розглядається, суспільно небезпечний наслідок, як і при шахрайстві, виражається в майновій шкоді. Але при шахрайстві майнова шкода полягає в позбавленні власника (потерпілого) належного йому майна внаслідок його протиправного заволодіння і обертання винним на свою користь або користь інших осіб. При заподіянні ж майнової шкоди, залежно від форми вчинення цього злочину, в одних випадках (при незаконному користуванні чужим майном) вона полягає у вартості використаного або спожитого майна (газ, електроенергія, паливно-мастильні матеріали, амортизаційні відрахування, інші майнові витрати), або в розмірі платежів, що мали б надійти, але не надійшли внаслідок обману або зловживання довірою до фондів власника. Майнова шкода відповідно до ч. 1 ст. 192 має бути значною, тобто у п'ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Від майнової шкоди як наслідку складу, що розглядається, слід відрізняти незаконну наживу (збагачення), отриману винним. Нажива може бути рівною, більшою або меншою порівняно до заподіяної шкоди і не впливає на кваліфікащ'ю вчиненого. Розмір наживи при призначенні покарання враховується судом при оцінці тяжкості вчиненого.

Злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків – заподіяння значної майнової шкоди.

Суб'єктивна сторонацього злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.

Суб'єктзлочину – будь-яка особа, яка не є службовою. Такі самі дії службової особи слід кваліфікувати за ст. 364 – зловживання владою або службовим становищем.

Частина 2 ст. 192 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах, тобто таку, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 192 – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 192 – штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї(ст. 193). Цей злочин полягає у привласненні особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарбу.

Безпосереднім об'єктомцього злочину виступають відносини власності та право власності на майно, що вибуло з фактичного володіння власника: держави, організації, громадянина, а також право держави на отримання знайденого скарбу. Відповідно до цивільного законодавства України (ст. 138 Цивільного кодексу України) громадянин, який знайшов чужу річ, зобов'язаний повідомити про знахідку власника і повернути річ йому або органу влади, а скарб здати фінансовому органу або ж представнику влади (ст. 140 Цивільного кодексу України).

Предмет злочину —чуже майно, яке має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність, а також скарб.

Майно, яке має історичну цінність, —це предмети та цінності, пов'язані з історичними подіями у житті народів, розвитком суспільства і держави, історією науки і техніки, а також такі, що стосуються життя і діяльності видатних осіб (державних, політичних, суспільних діячів), рідкісні рукописи, предмети та їх фрагменти, отримані внаслідок археологічних розкопок, старовинні книги та архіви, що становлять історичну цінність тощо.

Майно, яке має наукову цінність, —це предмети (цінності), що містять інформацію (систему знань) про закони природи, суспільства і мислення, а також інформацію з окремих галузей знання. До цих предметів слід відносити наукові праці, відкриття, винаходи, що належать на праві авторства іншим особам, рідкісні колекції та зразки флори і фауни, інші предмети, що становлять винятковий інтерес для різних наук.

Майно, яке має художню цінність, —це твори мистецтва, які відтворюють дійсність у творчих образах. До них відносяться твори художників: картини, малюнки, портрети, фрески, гравюри, естампи, літографії; інші твори: кіно-, фото-, відеоматеріали, скульптурні твори, аудіовізуальні твори, унікальні та рідкісні музичні інструменти тощо.

Майно, яке має культурну цінність, —це предмети, що відображають досягнення людства в духовних, інтелектуальних, культурних, виробничих відносинах. Це, наприклад, твори прикладного мистецтва; предмети культового призначення (зокрема ікони); вироби традиційних художніх народних промислів; старовинні книги; вироби, що становлять літературний інтерес; рідкісні рукописи; поштові марки, інші філателістичні матеріали; монети, ордени, медалі та інші предмети колекціонування тощо.

Знайдене або таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно має володіти ознакою особливої цінності. Питання про особливу цінність чужого майна, так само як і належність його до історичних, наукових, художніх або культурних цінностей, слід вирішувати в кожному конкретному випадку на підставі висновку судової експертизи.

Знайдене або таке, що випадково опинилося у особи, чуже майно і привласнене нею має бути для неї чужим. Це означає, що ця особа не має на це майно ні дійсного, ні передбачуваного права. Воно фактично належить на праві власності (державної, колективної, приватної), іншій особі – юридичній або фізичній.

Скарб —це зариті в землю або приховані іншим способом валютні та інші цінності, власник яких невідомий або внаслідок закону втратив на них право.

Об'єктивна сторонацього злочину полягає у привласненні особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна. Привласненнязнайденого чужого майна полягає у тому, що особа заволодіває виявленим нею майном, що вибуло з фактичного володіння власника цього майна. До знахідкислід відносити виявлене і привласнене особою чуже майно, аласник якого втратив його, наприклад, під час перевезення (випало з автомобіля, вагона) або внаслідок стихійного лиха (повені, землетрусу) тощо. До знайденого чужого майна відноситься і скарб, який за його виявлення має бути переданий державі в особі її фінансових органів. Для цієї форми вчинення злочину характерно, що суб'єкт не вчиняє жодних дій для втрати власником належного йому майна. Останнє виявляється у його володінні випадково, внаслідок знахідки.

Привласнення чужого майна, що випадково опинилося у особи, полягає у тому, що майно випадково переходить до її володіння. Тут має місце помилка (омана) власника або особи, якій це майно було ввірено. Наприклад, привласнення особою помилково направленої йому художньої картини як подарунка, яка була адресована іншій особі тощо. Якщо при цьому були порушені авторське право або суміжні права, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за статтями 193 і 176.

Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна полягає у тому, що винний включає його до фонду майна, що належить йому на праві власності, «умисно робить його своїм», користується ним як таким, що належить йому на праві власності.

Суспільно небезпечні наслідки злочину виражаються у тому, що власник майна, яке має особливу історичну, наукову, художню або культурну цінність, втрачає його і не може здійснювати свою правомочність користування, володіння і розпорядження ним. У цьому випадку знайдене винним або таке, що випадково опинилося у нього, чуже майно протизаконно привласнюється ним і не повертається власнику (скарб не передається державі).

Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у особи, чужого майна слід відрізняти від заволодіння чужими речами (майном) в місці, відомому для особи, яка їх забула, наприклад, в автомобілі чи іншому транспорті, в якому вони перевозилися. Тут потерпілий має можливість здійснити своє право власника, але не реалізовує його внаслідок протиправних дій винного. Подібні дії слід кваліфікувати як крадіжку за ст. 185. Крадіжкою також слід вважати привласнення особою чужого майна, що опинилося у неї внаслідок катастрофи літака, автоаварії, краху поїзда тощо.

Суб'єктивна сторонацього злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.

Суб'єктцього злочину – будь-яка особа. Службова особа, на яку покладений обов'язок з охорони і збереження майна, що випадково вибулого з володіння власника, за привласнення цього майна несе відповідальність за ст. 191.

Покарання за злочин: за ст. 193 – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом(ст. 198). Злочин виражається у заздалегідь не обіцяному придбанні або збуті чи зберіганні майна, завідомо здобутого злочинним шляхом і представляє собою спеціальний вид (форму) причетності до злочину, за допомогою якої (наприклад, крадіжки, грабежу, шахрайства, контрабанди тощо) здобуте те чи інше майно.

Безпосереднім об'єктомзлочину виступають відносини власності в області виникнення, зміни і припинення права власності на майно. Суспільна небезпека злочину, який розглядається, полягає в дезорганізації порядку придбання і відчуження майна, внаслідок чого до товарного обігу надходить і легалізується майно, здобуте злочинним шляхом.

Предметзлочину – майно, здобуте злочинним шляхом. Це – товари (промислові, побутові товари, продукти харчування), речі, гроші, цінні папери (векселя, акції), які мають являти собою матеріальну цінність і володіти товарною, міновою вартістю. Таке майно має здобуватися злочинним шляхом, тобто бути «результатом» вчиненого суспільне небезпечного діяння, що визнається злочином.

Виключення складають предмети, поводження з якими (придбання, зберігання, збут) утворить самостійний склад злочину – зброя, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263), радіоактивні матеріали, легкозаймисті та їдкі речовини (ст. 267), наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, прекурсори (статті 307, 309, 311) тощо. Стаття 198 в цих випадках не підлягає застосуванню.

Об'єктивна сторонацього злочину полягає у заздалегідь не обіцяному придбанні, збуті чи зберіганні майна, завідомо здобутого злочинним шляхом.

Придбанняполягає в отриманні майна, здобутого злочинним шляхом в будь-яких формах: купівлі, обміні, прийнятті в дарунок тощо. При цьому особа, яка придбає майно (відшкодувально чи безвідплатно) отримує можливість користуватися, володіти і розпоряджатися цим майном, хоч і не стає його власником у прямому значенні цього слова, оскільки таке майно здобуте злочинним шляхом.

Не є придбанням виготовлення майна (предметів), щодо якого встановлена спеціальна заборона – виготовлення чи ремонт вогнепальної зброї, вибухонебезпечних речовин тощо.

Збут майна може бути відшкодувальним і безвідплатним та виражатися в будь-яких формах його відчуження (продаж, передача в якості погашення боргу, дарування тощо), а також інших формах, наприклад, в прийнятті особою на себе зобов'язань з реалізації викраденого, або здобутого іншим злочинним шляхом, коли реалізатор продає за винагороду чуже майно, що не належить йому.

Зберіганняполягає в тимчасовому знаходженні вказаного майна у володінні особи або у визначеному місці (сховищі), що має винний для подальшої реалізації чи повернення особі, яка передала на зберігання майно, здобуте злочинним шляхом.

Придбання, збут чи зберігання майна здобутого злочинним шляхом має бути заздалегідь не обіцяним. Це означає, що вказані дії вчинені вже після факту вчинення злочину, не знаходяться з ним в причинному зв'язку і винний заздалегідь (до вчинення злочину) не обіцяв сприяти в придбанні, збуті чи зберіганні майна, здобутого злочинним шляхом. Якщо така обіцянка мала місце до вчинення злочину або в момент його вчинення і перебувала з ним у причинному зв'язку, вчинене слід розглядати як співучасть у йьому злочині (пособництво) і кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, крадіжка – ст. 185, грабіж – ст. 186, контрабанда – ст. 201 тощо). Як співучасть у злочині слід розглядати і систематичне (хоча заздалегідь не обіцяне в конкретних випадках) придбання або зберігання краденого майна чи іншого майна, здобутого злочинним шляхом, коли особа, яка вчиняє злочин, має підстави розраховувати, що майно, здобуте ним злочинним шляхом, у цьому випадку, як і раніше, буде придбано (наприклад, для збуту краденого) або буде прийнято на зберігання внаслідок попередніх систематичних дій винного («скупника»).

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного придбання чи збуту майна або ж з моменту прийняття на зберігання майна, здобутого злочинним шляхом.

Суб'єктивна сторонацього злочину – прямий умисел. Особа усвідомлює, що придбає, зберігає чи збуває майно, здобуте злочинним шляхом і бажає цього. При цьому винний достовірно може не знати конкретних обставин вчиненого злочину (місце, час, обстановка, спосіб, засоби вчинення злочину тощо). Досить, щоб він усвідомлював, що майно здобуте за допомогою вчинення іншою особою суспільне небезпечного діяння, що визнається злочином в результаті, наприклад, крадіжки, шахрайства, грабежу тощо.

Суб'єктзлочину – будь-яка особа. Дії, вчинені службовою особою шляхом використання свого службового становища, підлягають кваліфікації за статтями 198 і 364.

Покарання за злочин:за ст. 198 – арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

§ 4. Некорисливі злочини проти власності

Умисне знищення або пошкодження майна(ст. 194). Безпосереднім об'єктомцього злочину виступають відносини власності з приналежності матеріальних благ (при знищенні майна) і використання матеріальних благ (при пошкодженні майна). Додатковим об'єктом злочину (ч. 2 ст. 194) виступає життя і здоров'я людини.

Предметзлочину – майно, що належить державним, колективним організаціям, а також індивідуальне чи приватне майно. Воно може бути рухомим і, на відміну від викрадення, заволодіння і привласнення чужого майна, нерухомим – будівлі, споруди, обладнання тощо. Майно як предмет злочину повинно мати товарну, мінову вартість. При цьому воно повинне бути для особи, яка вчиняє цей злочин, чужим – тобто належати на праві власності іншій особі і на це майно винний не має ні дійсного, ні передбачуваного права.

Знищення і пошкодження спеціальних видів майна або природних багатств в їх природному стані вимагає кваліфікації за іншими статтями КК. Зокрема, знищення або пошкодження лісових масивів та зелених насаджень, незаконна порубка лісу, умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду, за наявності ознак складу злочину, підлягає кваліфікації відповідно за ст. 245 або ст. 246, або ст. 252; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів – за ст. 277; нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури – за ст. 298. Застосовуються спеціальні норми (статті 290, 292, 347, 352, 399 і 411) і у випадках знищення чи пошкодження інших спеціальних видів майна. Стаття 194 тут не застосовується, за виключенням випадків, якщо знищення або пошкодження спеціальних видів майна підпадає під ознаки ч. 2 ст. 194 і карається більш суворо, ніж передбачено санкціями спеціальних норм.

Об'єктивна сторонацього злочину полягає у знищенні або пошкодженні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах.

Знищення чужого майна —це такий протиправний руйнуючий вплив на майно, внаслідок якого воно повністю втрачає свою споживчу або економічну цінність, приведення його до такого стану, при якому воно взагалі не може бути використане за своїм призначенням, причому втрачені майном властивості не можуть бути відновлені. Предмет —майно (речі, гроші, цінні папери, будівлі, споруди тощо) – внаслідок знищення перестає існувати як таке.

Пошкодження чужого майнаполягає в такому протиправному впливі на предмет, внаслідок якого він частково, не в повному обсязі втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність і при цьому істотно обмежується можливість його використання за призначенням. Пошкоджене майно може бути відновлене і знову набути тимчасово або частково втрачених корисних якостей для використання його за функціональним призначенням лише при необхідних фінансових, трудових та інших витратах.

Суспільне небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони злочину виражаються в шкоді у великих розмірах. Шкода у великих розмірах – поняття оціночне, яке уточнюється у кожному конкретному випадку, з урахуванням матеріального становища потерпілого. Між знищенням або пошкодженням чужого майна і заподіяною шкодою має бути встановлений причинний зв'язок.

Суб'єктивна сторонацього злочину характеризується умисною формою вини – прямий або непрямий умисел.

Суб'єктзлочину – будь-яка особа, а за ч. 2 ст. 194 – особа, яка досягла 14річного віку.

Частина 2 ст. 194 передбачає відповідальність за те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Щодо загибелі людей (людських жертв) та інших тяжких наслідків повинна бути необережна форма вини. Якщо при знищенні або пошкодженні чужого майна особа бажала або свідомо допускала настання смерті потерпілого або настання інших тяжких наслідків (наприклад, спричинення тяжкого тілесного ушкодження), вчинене потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 КК і за відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за злочин проти життя та здоров'я людини.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 194 – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 194 – позбавлення волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років.

Погроза знищення майна(ст. 195). Об'єктзлочину – відносини власності. Додатковий об'єкт —особиста безпека.

Об'єктивна сторонацього злочину полягає у погрозі знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози. Поняття погрози і поняття знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом висвітлені при аналізі статей 129 і 194.

Цей злочин з усіченим складом і вважається закінченим з моменту здійснення погрози, за наявності реальних підстав побоюватися її здійснення. Якщо після погрози майно знищене, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194.