Текст книги "Кримінальне право. Особлива частина"

Автор книги: М. Бажанов

Соавторы: В. Тацій,Ю. Баулін
сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 35 страниц)

Annotation

Кримінальне право України:Особлива частина: Підручик для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.Я. Тацій, В.В.

Кримінальне право, норми якого закріплені в Кримінальному Кодексі України1 (прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 p.), складається із двох органічно пов'язаних між собою частин – Загальної та Особливої. У Загальній частині зібрані принципові відправні положення: підстава кримінальної відповідальності, поняття злочину, мета та система покарань, підстави і порядок їх призначення, умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання. В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів із вказівкою на види покарань і межі, в яких вони можуть призначатися.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО: ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ І. Поняття та система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочинів

§ 1. Поняття та система Особливої частини кримінального права

§ 2. Наукові основи кваліфікації злочинів

Розділ II. Злочини проти основ національної безпеки України

§ 1. Поняття злочинів проти основ національної безпеки України

§ 2. Види злочинів проти національної безпеки України

Розділ III. Злочини проти життя та здоров'я особи

§ 1. Злочини проти життя

§ 2. Злочини проти здоров'я

§ 3. Злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування

§ 4. Інші злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини

Розділ IV. Злочини проти волі, честі та гідності особи

Розділ V. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Розділ VI. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

§ 1. Види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

§ 2. Злочини проти виборчих прав громадян

§ 3. Злочини проти трудових прав громадян

§ 4. Злочини в сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності

§ 5. Злочини проти інших особистих прав і свобод людини і громадянина

§ 6. Злочини проти сім'ї

§ 7. Злочини проти свободи совісті

Розділ VII. Злочини проти власності

§ 1. Поняття і види злочинів проти власності

§ 2. Корисливі злочини, пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб

§ 3. Корисливі злочини проти власності, не пов'язані з обертанням чужого майна на свою користь або користь інших осіб

§ 4. Некорисливі злочини проти власності

Розділ VIII. Злочини у сфері господарської діяльності

§ 1. Поняття і види злочинів у сфері господарської діяльності

§ 2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України

§ 3. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів

§ 4. Злочини у сфері банкрутства

§ 5. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів

§ 6. Злочини у сфері обслуговування споживачів

§ 7. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна

Розділ IX. Злочини проти довкілля

§ 1. Поняття і види злочинів проти довкілля

§ 2. Злочини проти екологічної безпеки

§ 3. Злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря

§ 4. Злочини у сфері водних ресурсів

§ 5. Злочини у сфері лісокористування, захисту рослинного та тваринного світу

Розділ X. Злочини проти громадської безпеки

§ 1. Поняття і види злочинів проти громадської безпеки

§ 2. Створення злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об'єднань, участь у них та у злочинах, що вчиняються ними чи пов'язані з ними

§ 3. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами

§ 4. Порушення різних правил, що забезпечують громадську безпеку

Розділ XI. Злочини проти безпеки виробництва

§ 1. Поняття і види злочинів проти безпеки виробництва

§ 2. Злочини у сфері безпеки праці

§ 3. Інші злочини у сфері безпеки виробництва

Розділ XII. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту

§ 1. Поняття та систематранспортних злочинів

§ 2. Злочини, що посягають на безпеку руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту

§ 3. Злочини, що посягаютьна безпеку руху або експлуатаціїавтотранспорту і міського електротранспорту

§ 4. Інші злочини, що посягають на безпечну роботу транспорту

Розділ XIII. Злочини проти громадського порядку та моральності

§ 1. Загальна характеристика і види злочинів проти громадського порядку та моральності

§ 2. Злочини проти громадського порядку

§ 3. Злочини проти моральності

Розділ XIV. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення

§ 1. Поняття і види злочинів проти здоров'я населення

§ 2. Злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів та інших предметів, небезпечних для здоров'я населення

§ 3. Злочини, пов'язані з незаконним заволодінням наркотичними засобами, а також обладнанням, призначеним для їх виготовлення

§ 4. Злочини, пов'язані з незаконним вживанням наркотичних і одурманюючих засобів, а також допінгу

§ 5. Інші злочини проти здоров'я населення

Розділ XV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації

§ 1. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації

§ 2. Злочини, які посягаютьна недоторканність державного кордону

§ 3. Злочини, які порушуютьпорядок комплектуванняЗбройних Сил України, що забезпечує її обороноздатність

Розділ XVI. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян

§ 1. Поняття, загальна характеристика і види злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян

§ 2. Злочини у сфері використання державних символів

§ 3. Злочини, пов'язанііз перешкоджанням діяльності організацій та об'єднань громадян

§ 4. Злочини проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань

§ 5. Злочини у сфері використання документів і засобів отримання інформації

§ 6. Інші злочини проти авторитету держави і діяльності об'єднань громадян

Розділ XVII. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж

§ 1. Поняття злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж

§ 2. Види злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж

Розділ XVIII. Злочини у сфері службової діяльності

§ 1. Поняття злочинів у сфері службової діяльності

§ 2. Види злочинів у сфері службової діяльності

Розділ XIX. Злочини проти правосуддя

§ 1. Види злочинів проти правосуддя

§ 2. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду

§ 3. Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочинства

§ 4. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі

§ 5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання

Розділ XX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

§ 1. Поняття та види військових злочинів

§ 2. Злочини проти порядку підлеглості і військової честі

§ 3. Злочини проти порядку проходження військової служби

§ 4. Злочини проти порядку користування військовим майном і його зберігання

§ 5. Злочини проти порядку експлуатації військової техніки

§ 6. Злочини проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб

§ 7. Злочини проти встановленого , порядку збереження військової таємниці

§ 8. Військові службові злочини

§ 9. Злочини проти порядку несення служби на полі бою і в районі воєнних дій

§ 10. Злочини проти законів і звичаїв війни

Розділ XXI. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

§ 1. Поняття і види злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

§ 2. Злочини проти миру

§ 3. Злочини проти безпеки людства

§ 4. Злочини проти міжнародного правопорядку

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО: ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ І. Поняття та система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочинів

§ 1. Поняття та система Особливої частини кримінального права

Кримінальне право, норми якого закріплені в Кримінальному Кодексі України ¹(прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 p.), складається із двох органічно пов'язаних між собою частин – Загальної та Особливої. У Загальній частині зібрані принципові відправні положення: підстава кримінальної відповідальності, поняття злочину, мета та система покарань, підстави і порядок їх призначення, умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання. В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів із вказівкою на види покарань і межі, в яких вони можуть призначатися.

Норми Загальної та Особливої частин кримінального права як певні підсистеми Кримінального Кодексу України перебувають у тісній і нерозривній єдності. Перш за все, норми Особливої частини базуються на нормах Загальної частини. Тому неможливо розкрити дійсний зміст норм Особливої частини, не звертаючись до частини Загальної. Разом з тим, всі інститути Загальної частини в своїй основі узагальнюють ті ознаки, що властиві усім злочинам, передбаченим Особливою частиною. Неможливе також застосування окремих видів покарань за злочини, передбачені Особливою частиною, без урахування положень, закріплених у Загальній частині, щодо мети, видів, меж і порядку призначення всіх покарань. Сама ж система покарань, що визначена в Загальній частині, знаходить своє виявлення і практичне застосування тільки через призначення конкретних покарань за окремі злочини, передбачені Особливою частиною КК.

¹Далі – КК.

Нерозривний зв'язок норм Загальної та Особливої частин КК полягає ще й у тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності та покарання, застосовуються водночас норми обох частин. Так, при кваліфікації замаху на злочин застосуванню підлягають як норма Загальної частини, так і норма Особливої частини, у яких передбачено злочин, на який вчинювався замах. Наприклад, замах на умисне вбивство кваліфікується за ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК ¹.

Єдність Загальної та Особливої частин КК забезпечує внутрішню узгодженість інститутів та норм Кодексу і, в кінцевому результаті, ефективність їх застосування.

Особлива частина Кримінального кодексу – це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили.

В Особливій частині КК наводиться вичерпний перелік злочинів, які заборонені кримінальним законом під загрозою покарання. Іншими словами, тільки діяння, передбачене відповідною статтею Особливої частини КК, може вважатися злочином. Найважливіший принцип будь-якого цивілізованого права, зокрема кримінального права України: немає злочину без вказівки щодо цього в законі (nullum crimen sine lege) – повністю втілюється в Особливій частині КК. Діяння, прямо в ній не передбачене, ні за яких умов не може тягти за собою покарання. Застосування кримінального закону за аналогією тут цілком виключається. Тому суд, розглядаючи справу, має точно керуватися приписами кримінального закону, що підлягають застосуванню в цьому конкретному випадку, і не може поширювати їх на діяння, що не охоплюється диспозицією відповідної статті Особливої частини КК. Суд зобов'язаний керуватися тільки прямими вказівками того закону, який передбачає відповідальність за цей злочин. Він не має права заповнювати, на свій розсуд, дійсно існуючі чи такі, що здаються існуючими, прогалини. Заповнення таких прогалин, тобто криміналізація діяння (віднесення його до кола злочинів), – виключна прерогатива законодавця. У частині 4 ст. З зазначено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

¹Тут і далі в тексті підручника даються посилання (якщо немає іншого застереження) на статті Кримінального кодексу України, прийнятого сьомою сесією ВР України 5 квітня 2001 р.

Значення Особливої частини полягає насамперед в тому, що вона встановлює законодавчі межі криміналізації суспільне небезпечних діянь, забезпечуючи тим самим реальні підстави додержання законності та прав людини. Крім того, в Особливій частині законодавець диференціює кримінальну відповідальність за конкретні злочини з урахуванням їх тяжкості, тобто характеру і ступеня суспільної небезпеки. Це створює ефективні можливості для здійснення цілеспрямованої кримінальної політики і проведення її в суворих рамках закону. Оголошуючи відповідні діяння злочинними і караними, законодавець тим самим має на меті сформувати у людей непримиренне ставлення до злочинних проявів, усвідомлення необхідності боротьби з такого роду вчинками. Загальнопревентивна функція норм Особливої частини полягає також у тому, щоб під загрозою покарання примусити нестійких членів суспільства утриматися від вчинення злочинів і, тим самим, сприяти їх попередженню.

Норми Особливої частини розташовані у окремих розділах Кодексу за певною системою та у певній послідовності. Ця система має такий вигляд:

Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України.

Розділ II. Злочини проти життя та здоров'я особи.

Розділ III. Злочини проти волі, честі та гідності особи.

Розділ IV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Розділ VI. Злочини проти власності.

Розділ VII. Злочини у сфері господарської діяльності.

Розділ VIII. Злочини проти довкілля.

Розділ IX. Злочини проти громадської безпеки.

Розділ X. Злочини проти безпеки виробництва.

Розділ XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Розділ XII. Злочини проти громадського порядку та моральності.

Розділ XIII. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення.

Розділ XIV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.

Розділ XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж.

Розділ XVII. Злочини у сфері службової діяльності.

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя.

Розділ XIX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).

Розділ XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Якщо Особлива частина сама по собі е певною системою норм, то дуже важливо визначити ту підставу, за якою будується ця система. Інакше кажучи, слід з'ясувати, що лежить в основі цієї системи, чим керувався законодавець, розподіляючи за певними її розділами відповідні злочини.

Уважне вивчення наведеної вище системи приводить до висновку, що вона побудована головним чином за родовими об'єктами злочинів. В окремі розділи Особливої частини КК об'єднуються норми про відповідальність за злочини, які посягають на один і той самий родовий об'єкт. Родовий об'єкт – це певна група (комплекс) суспільних відносин, що відрізняються своєю однорідністю і, отже, певною єдністю. Цій групі суспільних відносин відповідає і певна група однорідних злочинів, які посягають на ці відносини.

Найменування відповідних розділів Особливої частини КК здебільшого прямо вказують на цей об'єкт. Так, Розділ І називається «Злочини проти основ національної безпеки України». Отже, родовим об'єктом усіх злочинів, передбачених у цьому розділі, є основи національної безпеки. Родовим об'єктом усіх злочинів розділу XI «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту» є безпека руху та експлуатації транспорту. Деякі розділи Особливої частини виділено за безпосереднім об'єктом. Так, Розділ II об'єднує злочини проти життя і здоров'я особи, тобто безпосередніми об'єктами цих злочинів є життя та здоров'я особи. На цій же підставі виділені також Розділ III – злочини проти волі, честі та гідності особи та Розділ IV – злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Систематизація всіх злочинів за їх об'єктом має важливе значення. Насамперед, сама система побудована таким чином, щоб забезпечити виконання завдань, визначених у ч. 1 ст. 1.

Поділ злочинів за їх об'єктом у відповідних розділах КК має й істотне кодифікаційне значення. Так, видаючи новий кримінальний закон, яким встановлюється відповідальність за певний злочин, законодавець включає його у відповідний Розділ Кодексу залежно від родового чи безпосереднього об'єкта, на який це діяння посягає.

Розташування у системі Особливої частини норм про відповідальність за окремі злочини за їх об'єктом має неабияке значення для правильного застосування закону, тлумачення його дійсного змісту, орієнтування у самому Кодексі. Так, застосування ст. 201 про контрабанду, яка має своїм родовим об'єктом певну сферу господарської діяльності, виключається, якщо контрабанда пов'язана з переміщенням наркотичних засобів. До таких дій має застосовуватися ст. 305, яка призначена для кримінально-правової охорони іншого об'єкта, а саме – здоров'я населення.

Всі норми Особливої частини КК за своїм змістом можна поділити на три групи: заборонні, роз'яснювальні та заохочувальні.

Переважну більшість становлять заборонні норми (норми-забо-рони), що забороняють певні вчинки людей (злочинна дія або злочинна бездіяльність) під загрозою застосування особливого виду державного примусу – кримінального покарання. Так, у ч. 1 ст. J15 встановлено, що за вчинення умисного вбивства винному загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років. Заборонні норми за своєю структурою поділяються на диспозиції і санкції.

Роз'яснювальні норми пояснюють певні поняття, розкривають зміст термінів, що вживаються у КК. Так, у примітці 1 до ст.185 (крадіжка) дається визначення повторних злочинів, передбачених у статтях 185, 186, 189—191, а у примітках 3 і 4 – роз'яснюється поняття злочину, вчиненого у великих й особливо великих розмірах, вказівка на які є в статтях 185—191. Наприклад, у ч. 2 ст. 385 встановлено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законом. У примітці 1 до ст. 364 роз'яснюється, кого слід вважати службовими особами як суб'єктами службових злочинів.

У примітці до ст. 286 роз'яснюється, що під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

У КК також міститься багато заохочувальних норм, сутність яких полягає в тому, що за певних умов особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності з урахуванням її посткримінальної поведінки. Це, на відміну від добровільної відмови від доведення злочину до кінця (ст. 17) і загальних норм, що регулюють звільнення від кримінальної відповідальності (Розділ IX Загальної частини КК), спеціальні норми, які звільняють особу від відповідальності, незважаючи на те, що вона вже вчинила злочин і в її діях є всі ознаки відповідного складу злочину. Ці випадки передбачені в деяких статтях КК. Так, у ч. З ст. 263 зазначено, що звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини чи вибухові пристрої. А в ч. 4 ст. 307 сказано, що особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 309).

Заохочувальні норми мають важливе значення для попередження і припинення відповідних злочинів, стимулювання посткримінальної поведінки, що свідчить про втрату особою суспільної небезпеки.

§ 2. Наукові основи кваліфікації злочинів

У диспозиціях статей Особливої частини КК встановлюються юридичні ознаки, що у своїй сукупності характеризують певне суспільне небезпечне діяння як злочинне і каране. Це означає, що диспозиція статті містить опис конкретного складу злочину. Наприклад, склад крадіжки визначений як таємне викрадення чужого майна (ст. 185). Проте диспозиції статей Особливої частини КК не вичерпують усіх ознак складу злочину. Деякі з них передбачені Загальною частиною КК, оскільки вони відносяться до всіх або більшості складів, закріплених у частині Особливій. Наприклад, у статтях Особливої частини нічого не сказано про такі ознаки складу злочину, як вік і осудність. Але про ці ознаки для всіх складів йдеться в статтях 19 і 22. У статті 15 дається характеристика замаху, а в статтях 26 і 27 – співучасті. Отже, склад кожного злочину становлять ознаки, описані як в Особливій, так і в Загальній частині, що ще раз свідчить про нерозривну єдність останніх.

Застосування відповідних статей КК відбувається на основі з'ясовування ознак окремих складів злочинів. При цьому у разі застосування норм Особливої частини чітко проявляються функції складу злочину: фундаментальна, розмежувальна, процесуальна і гарантійна.

Перш за все, склад злочину є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності (фундаментальна функція складу злочину). Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, у суспільне небезпечному діянні якої є ознаки складу злочину, передбачені кримінальним законом (ч. 1 ст. 2). Ці ознаки необхідні для кримінальної відповідальності, при відсутності яких вона виключається. Водночас встановлення цих ознак вичерпує склад, тобто вони достатні для кримінальної відповідальності.

Ознаки складу злочину виконують й іншу роль: вони відмежовують злочин від діянь, які не є злочинними, або один склад злочину – від іншого (розмежувальна функція складу злочину).

Розмежування складів окремих злочинів можна пояснити на такому прикладі. Якщо винний таємно вилучив гроші з квартири потерпілого, то його дії будуть кваліфіковані як самоправство за ст. 356 КК, якщо він вважав, що має на них дійсне або вигадане право (зокрема, що вилучає ці гроші в рахунок боргу, який йому, незважаючи на нагадування, не віддавав потерпілий). Якщо таким самоправством не було заподіяно значної шкоди потерпілому, то це випадок цивільно-правового делікту. Якщо ж за такого вилучення винний розумів, що не має на це майно (гроші) жодних прав, що воно є чужим, вчинене підпадає під ознаки крадіжки і кваліфікується за ст. 185.

Процесуальна функція складу злочину означає, що він виступає як базове поняття при визначенні предмета доказу, впливає на межі дослідження у кожній кримінальній справі. Сам опис ознак складу злочину в законі має вирішальне значення. Чим більше ознак введено законом до складу злочину, зазначеного у диспозиції, тим більше коло фактичних обставин слід встановити у справі, тим ширші межі дослідження. І, навпаки, якщо склад описаний у законі вужче, «економніше», це, безумовно, звужує межі. Нечіткість ознак складу злочину, введення так званих «каучукових» (розпливчастих) диспозицій робить межі дослідження кримінальної справи досить невизначеними. Тому точний опис ознак складу злочину в законі – важлива умова ефективності самої процесуальної діяльності. Зазвичай, встановленням складу злочину не обмежуються межі дослідження у кримінальній справі, вони набагато ширші, але ознаки складу мають тут вирішальне значення.

Склад злочину виконує також функцію охорони прав і законних інтересів громадян. Шляхом опису точних складів злочинів і фіксації їх ознак законодавець гарантує громадянину захист від необгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності (гарантійна функція складу злочину).

Склад злочину являє собою законодавчу модель кваліфікації злочину. Кваліфікуючи злочин, ми встановлюємо відповідність вчиненого особою суспільно небезпечного діяння складу, описаному в законі. У цьому виявляється сутність кваліфікації. В ній дається не тільки юридична, а й соціально-моральна оцінка вчиненого особою діяння. В зв'язку з цим правильна кваліфікація злочинів має велике значення для зміцнення законності, охорони правопорядку, забезпечення прав і законних інтересів громадян. Тому вчинений злочин має бути кваліфікований відповідно до закону, що передбачає кримінальну відповідальність за це діяння, і будь-які відступи від цієї вимоги неприпустимі.

Неправильна кваліфікація призводить до невірної правової і соціально-моральної оцінки діяння, визначаючи тим самим і неправильне уявлення про характер і ступінь його суспільної небезпеки. У цьому плані цілком неприпустима кваліфікація діяння, що не містить ознак складу злочину, як злочинного. Така кваліфікація може призвести до засудження особи, яка взагалі не вчинювала злочин. Не менш шкідливі також і випадки протилежного характеру, якщо в діях, що є злочинними, не встановлено ознак складу злочину.

Найпоширенішими є помилки, коли злочинному діянню дається невідповідна кваліфікація. Наприклад, якщо діяння, що є розбоєм, кваліфікується як грабіж, умисне вбивство – як вчинене з необережності, а крадіжка – як шахрайство.

У таких випадках діянню дається не лише неправильна юридична кваліфікація, а й неправильна соціально-моральна оцінка. Якщо, наприклад, хуліганство замість ч. 4 ст. 296 кваліфіковано за ч. 1 ст. 129, тобто як погроза вчинити вбивство, то тут не лише неправильно застосовано кримінальний закон, а й тяжкий злочин розцінений як злочин невеликої тяжкості. Адже хуліганство карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років, а погроза вчинити вбивство – арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років. Кваліфікація ж за ст. 129 може призвести навіть до звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до положень розділу IX Загальної частини КК. Нарешті, оцінка у вироку діяння як погрози вчинити вбивство, а воно таким не є, призведе до того, що вирок суду не лише не матиме належного попереджувального впливу, а й підриватиме серед громадян авторитет суду, порушуватиме права громадянина.

Якщо навіть помилка у кваліфікації не призводить до неправильного призначення покарання, вона і тоді спричиняє негативні наслідки. Так, за зловживання службовим становищем (ч. 1 ст. 364) і за привласнення, розтрату майна, вчинені службовою особою (ч. 2 ст. 191), може бути призначене покарання – п'ять років позбавлення волі. Проте у такому випадку самому підсудному не байдуже, чи засуджений він лише за службовий злочин, чи за привласнення чужого майна.

Викладене вказує на значення правильної кваліфікації злочинів, яка має бути відповідною до вчиненого. Тим самим буде забезпечено правильне застосування кримінального закону, зміцнення авторитету правосуддя.

Кваліфікація злочину передбачає повне і всебічне встановлення тих фактичних обставин справи, що відповідають ознакам складу злочину, зазначеним у законі. Якщо такі фактичні обставини не з'ясовано, не можна дати точну кваліфікацію злочину, що відповідала б об'єктивній істині.

Крім виявлення у справі певних фактичних обставин, необхідно знайти і точно усвідомити ознаки цього складу злочину відповідно до норми КК, потім встановити відповідність вчиненого особою діяння ознакам складу, описаного в законі. Кваліфікація злочину і є об'єднуючою ланкою між фактично вчиненим особою суспільно небезпечним діянням і тим складом злочину, якому це діяння відповідає.

Звідси випливає важлива вимога: кваліфікація передбачає точний юридичний аналіз елементів складу злочину: об'єкта, об'єктивної і суб'єктивної сторін, суб'єкта злочину. Причому правильне встановлення елементів складу та їх ознак є необхідною передумовою правильної кваліфікації вчиненого. У відносно простих випадках, за чіткого знання закону досвідчений юрист вже при вивченні кримінальної справи може одразу зробити висновок щодо кваліфікації злочину, не вдаючись навіть до детального зіставлення виявлених обставин з нормою закону. Це кваліфікація на основі так званого симультанного (миттєвого) упізнання досліджуваних матеріалів. Але, як свідчить практика, кваліфікація на підставі такого упізнання містить серйозну небезпеку помилки, тому що виключає з'ясовування всіх необхідних ознак складу, їх зіставлення з фактичними обставинами справи.

Отже, необхідний відповідний аналіз, і, тим самим, встановлення всіх елементів складу злочину. Так, важливе значення має визначення тих суспільних відносин, яким це діяння заподіює безпосередню шкоду. Констатація цих відносин означає і виявлення об'єкта цього злочину. У тих злочинах, що мають свій предмет, його з'ясування дає можливість правильно усвідомити й об'єкт злочину. В КК є деякі статті, що передбачають відповідальність за розголошення різного роду таємниць (лікарської таємниці, таємниці голосування, таємниці приватного життя, комерційної таємниці, державної таємниці та ін.). Таємниця – це відомості, які містять інформацію, що не підлягає розголошуванню і може бути відомою лише певному колу осіб. Передбачена як предмет конкретних злочинів, вона прямо вказує на об'єкт злочину, тим самим визначаючи його кваліфікацію. Так, якщо розголошено комерційну таємницю, це свідчить, що об'єктом цього злочину є господарська діяльність, тобто відносини у сфері підприємництва, і такі дії підпадають під ознаки ст. 232. Якщо ж розголошено інформацію, що становить державну таємницю, вчинене посягає на відносини у сфері обороноздатності держави і кваліфікується за ст. 328. Нарешті, якщо розголошено таємницю слідства, то об'єктом злочину виступають відносини у сфері правосуддя, і таке діяння охоплюється ознаками ст. 387.

Наведемо ще приклад впливу на кваліфікацію злочину його предмета та об'єкта. Так, якщо особа виявила у стіні будинку, що був призначений на злам і в якому ніхто не жив, схованку, де зберігалися невідомо ким заховані зливки золота, і привласнила цей скарб, вона відповідає за ст. 193, тому що об'єктом цього злочину є відносини власності. Але якщо в цій схованці винний знайшов пістолет, придатний для використання, і не здав його в органи влади та переховує у себе в сараї, то кваліфікація настає за ч. 1 ст. 263, тобто за незаконне зберігання вогнепальної зброї, тому що об'єктом тут виступають відносини громадської безпеки.