Текст книги "24:33:42"
Автор книги: Лариса Денисенко
Жанр:
Современная проза
сообщить о нарушении
Текущая страница: 5 (всего у книги 13 страниц)
Негр сказав, що звати його Аденяй Алi Абай i що вiн принц. У принца було одне бажання, щоб ми допомогли йому скласти листа, який вiн мав намiр надiслати деяким багатим людям по всьому свiтовi. "В нас була революцiя, потiм – вiйна, мiй батько-король програв, родина втратила майже все, i зараз заблокованi нашi банкiвськi рахунки, але незабаром буде контрреволюцiя, i тодi все буде добре i ми вiддамо грошi". – "Якi грошi?" – "Тi, якi ви зараз в листi попросите, щоб менi позичили". Аденяй Алi Абай посмiхнувся, один зуб Аденяя був золотим. I ми попросили. Вiн запитав, чи нормально буде, якщо вiн заплатить нам десять баксiв? Ми сказали, що це буде поблажливiстю з нашого боку, але – загалом нормально. Тодi Аденяй зняв черевик, поколупався у пiдошвi та дiстав десятку. Зараз церкви вiдомого проповiдника Аденяй Алi Абая знанi по всiй Європi, i я часто бачу його доброчинну та задоволену пику на екранi телевiзора. А я пам'ятаю, з чого все починалося.
Принц Аденяй був нашим талiсманом, бо пiсля нього негри пiшли один за одним. Всi вони були принцами у вигнаннi. Завдяки африканським революцiям, невiдворотним, наче осiннi опади та iншi клiматичнi процеси, справи нашi почали виправлятися. Ми тодi не знали, що дослуговувалися першим спамерам! Марлен купив свою першу iномарку, я зняла квартиру в центрi i стала користуватися дорогою косметикою. А завдяки тому, що наш струминний принтер, як виявилося, мiг друкувати папiрцi, схожi на банкiвськi довiдки, ми змогли взяти на роботу ще двох перекладачiв. Тодi до нас i прийшли працювати Сашко та Наталка.
Всi негри, якi проходили нашим офiсом, неодмiнно робили менi шлюбну пропозицiю i запрошували на побачення. Тобто в мене були всi шанси стати справжньою принцесою. Звiсно, що пiсля контрреволюцiї. Я чемно вiдповiдала їм, що я є "верi бiзi тудей". Я настiльки звикла до нападiв на мою незалежнiсть з їхнього боку, що коли побачила негра в дверях супермаркету, де я купувала каву, молоко та тiстечка, який, власне, нiчого не встиг менi запропонувати, заявила: "Соррi, бат ай ем верi бiзi тудей". "Ок, гьорл. Бат донт фогет ебаут рест!" – вiдповiв менi на це незнайомий темношкiрий принц. А потiм негри скiнчилися так само раптово, як почалися. Але забути про себе вони не давали, бо майже щодня я отримувала вiд когось з них листа, унiверсальну форму та змiст якого я самотужки вигадала тодi, в далеких дев'яностих.
Пiсля того як закiнчилися негри, почалася справжня робота. Нас запрошували перекладати на конференцiях, завдяки зв'язкам Марлена ми заробили репутацiю в юридичних колах, перекладали юридичнi папери, навiть видали перший англо-український юридичний словник. Складали тексти для запрошень, вигадували тости, здiйснювали переклади статей для iнтернет-сайтiв та модних глянсових журналiв. Справи йшли, а Марлен поїхав працювати за кордон. Я сумувала за ним надзвичайно, але знала, що так буде краще насамперед для нього.
Вони сидiли та працювали. Мої бджiлки. "Привiт, хочу зробити невелике оголошення", – промовила до них я. "Про пiдвищення заробiтної платнi?" – запитав Сашко. "Чи про зниження?" – уточнила Наталка. Ральф посмiхався собi. "Про те, що я виходжу замiж!" – "Знову? Слухай, я не розумiю, навiщо ти повторюєшся? Замiжжя – це ж не вчити вiршика! Один раз спробувала i досить!" – "Вона любить все закрiплювати, ти що не знаєш? Вона i пiсля першої чарки нiколи не зупиняється, а ти хотiв, щоб вона зупинилася пiсля першого шлюбу? I коли це буде? I хто вiн такий? Не потворний жебрак? А в тебе є його фотокартка?" – Ральф сказав, щоб я надiслала йому поштою список подарункiв, якi менi хотiлося б отримати. "А для нас це щось змiнить?" – запитала знову Наталка. "Не думаю. Але можливо я стану бiльш лагiдна, бо в мене буде вдосталь сексу", – припустила я. "На нашому мiсцi я б не дуже на це розраховувала", – зауважила Наталка. "На те, що в мене буде бiльше сексу?" – "На те, що це злагодить тебе".
"Привiт!" – "Привiт!" – "А я виходжу замiж". – "Та ну? Слухай, а виставлятися ти коли будеш? Я тiльки хотiв сказати, що ранiше Великодня мене в Києвi не буде!" – "Добре, виставлятимуся у Великдень". – "Слухай, а ти бачила того вiденського сфiнкса, фотку якого я тобi надiслав учора?" – "Нi, не бачила, в мене не доходили руки, я ж…" – "От ти завжди так… А ти подивися. Тiльки зараз!" – "Ну, подивилася, i що? Зняв спину сфiнкса. Дякую. Дуже виразна спина, i крила є, i товстий хвiст". – "Тю на тебе! Подивися йому пiд хвiст!" – "Що?" "Подивилася?" – "Подивилася". – "I що ти побачила?" – "Марлен, ну що можна побачити пiд сфiнксовим хвостом?" – "Я спецiально для тебе засняв його дупку! Ти коли-небудь ранiше бачила сфинксiв анус?" – "Нi, я не зазирала їм пiд хвiст". – "А дарма! В них є анус! Якби не я, ти таке нiколи б не побачила! Все, добре, в мене тут перемовини. Я дуже тебе прошу – напиши менi про твого майбутнього чоловiка детальнiше". – "Може краще сфотографувати для тебе його анус?" – "Не думаю, що це мене вразить. У нього ж анi хвоста, анi крилець… Нi, краще напиши про нього щось цiкаве!" Таким вже був Марлен.
А я намагалася правити Наталчин переклад, посмiхалася i згадувала, як менi вперше зробили шлюбну пропозицiю.
Iсторiя про те, як менi вперше зробили шлюбну пропозицiю
Вперше менi робили шлюбну пропозицiю в Бернi, де ми, спiвробiтники Мiнiстерства закордонних справ, перебували з навчальним вiзитом. Навчальнi вiзити були важливi для європейських країн, тому що переконували, що вони вчать нас демократiї та справедливостi. Нам вони були теж кориснi, бо можна було байдикувати з чистою совiстю; мешкати в дорогих готелях за рахунок сторони, що приймає; знайомитися iз захiдним стилем життя, пити жахливу безкоштовну каву в будь-яких обсягах та купувати собi щось гарне та смачне на щоденнi й чималi грошi, якi видiлялися закордонною стороною з тим, щоб нас не поглинув чужинний свiт.
Шлюбну пропозицiю менi зробив мiцний бiлявий хлопець (я завжди подобалася бiлявцям), практично велетень, що мав прiзвисько Засiк. Таке прiзвисько в нього було тому, що вiн часто перебував у вiдрядженнях, але нiколи не харчувався поза готельним номером. I ви помилитесь, якщо подумаєте, що вiн замовляв їжу собi у номер. Нi, вiн просто брав харчi з дому та потiм споживав їх або в своєму номерi, або десь в парку. Вiн тягнув з собою згущене молоко, консерви, чай, ковбасу, кип'ятильник, столове приладдя. Вiн нiколи не приймав запрошення до ресторанiв, якщо не був переконаний на сто вiдсоткiв у тому, що його не змушуватимуть платити за себе.
В принципi, я нiколи не думала, що цiкавлю його як жiнка. По-перше, Засiк є засiком, хiба його в такому пiдозрюватимеш? А по-друге, в мене тодi був пристрасний роман з Великим Перекладачем. Роман з Великим Перекладачем почався в мене з коньяку. Вiрнiше, розвивався вiн тому, що в мене коньяку не було, а у Великого Перекладача коньяк не переводився. Великий Перекладач був чоловiком у вiцi, кiношної зовнiшностi, навiть сивина в нього була фотогенiчною. Таким довiряють грати пихатих графiв, замрiяних великих вчених та iнших покидькiв чоловiчої статi. Вiн був iмпозантний, грайливий бабiй, звiсно, що одружений давно i щасливо, але в нього був коньяк, а в мене – поганi судини. Тому перший крок до нашого зближення зробила саме я.
Я написала йому грайливу записку i передала її на ранковому засiданнi, пiд час якого одна занудна особа розповiдала нам, яким чином забезпечується обiг паперiв в їхньому Мiнiстерствi закордонних справ. Я написала щось таке: "Вродливий ви, щасливий ви, нащадок Дiонiса, не будьте жадiбним скотом, а подiлiться "Тисою". Щоб вiн нi про кого iншого не подумав, я пiдписалася пiд цим поетичним шедевром повним iм'ям. А то переплутав би мене i з занудною Наталiєю, вродливою дiвчиною Оксаною, солiдною дамою Веронiкою Павлiвною або взагалi i з сучкою Жанною. Це вже нi. Великий Перекладач закладувався коньяком щоранку, тому в нього переважно завжди був веселий настрiй. Вiн реготнув i написав записку менi: "Заходь надвечiр – випити коньяк. Мiй номер – сорок п'ять. Цiлую. Твiй манiяк".
Звiсно, що я не встояла. Тому ми радiсно спокушали одне одного, вешталися по номерах, обмiнювалися записками, були розкутими настiльки, що втратили пильнiсть. Одна з цих записок вельми фривольного змiсту потрапила до рученят каверзливої Наталiї. Наталiя мене непокоїла, тому що вона була людиною, яка розповiдала менi стрiчку "Леон-кiлер" як надзвичайно смiшну комедiю, постiйно реготала, змушувала мене реготати, а коли пiсля цiєї розповiдi я побачила фiльм – я впала в прострацiю. Наталiя нiчого не вигадала краще, нiж слiдкувати за нами, щоб сфотографувати. Одного разу я помiтила її бiля номеру сорок п'ять. Вона скрутилася за шапликом з юккою, причому цей шаплик вона звiдкись сюди перетягла!
У цiй поїздцi зi мною був Марлен. Трохи порадившися з ним, ми вирiшили викрасти в Наталiї фотоапарат – я не вiрила, що вона знiмає нас з Великим Перекладачем для власного задоволення та перегляду свiтлин з нашими видатними пиками самотнiми вечорами, i не для того, щоб потiм подарувати їх нам на ювiлей наших мiцних коньячних стосункiв. Я була переконана, що цi фотокартки або опиняться на столi у керiвництва (скорше його, нiж мого), або в руках його дружини. I ми фотоапарат викрали. Бо – не треба!
Ще одну записку перехопив, як потiм виявилося, Засiк. Ввечерi вiн пiшов зi мною та Великим Перекладачем вештатися мiстом. Це було геройським вчинком з його боку, бо вiн знав, що ми – такi люди, якi не можуть вештатися i нiчого не їсти-пити. А ще того вечора ми вирiшили вештатися по туалетах барiв, таверн, кав'ярень та ресторанiв. Просто кортiло подивитися, а якi в них вiдходки? В барах ми пиячили. Потроху. Ще в нас була фляжка з коньяком, до якої ми перiодично докладалися. Нам було весело, ми цiлувалися вже втрьох i обговорювали iдею, яким чином завершуватимемо цей день, який чудово склався! Ми спiвали пiснi з мультфильмiв та вигукували мати пiд вiкнами доброчесних бернцiв. Засiк весь цей час плентався поруч з нами з таким виразом обличчя, що трапляється у вiдмiнника, якого вчителька викрила на списуваннi.
В якомусь з вiдходкiв, пiдлога якого була прикрашена моїми улюбленими квiтами – маками, я вирiшила трохи полежати. Хлопцi сцяли в чоловiчому. Якщо кому цiкаво, пiдлога чоловiчого вiдходку була прикрашена тюльпанами. Аж раптом я почула голос Засiка. В жiночому вiдходку – дивина та й годi! Вiн сказав менi притиснутим до стiни голосом: "Слухай, це… Саша… Ти це.. чи не зайдеш попити чаю?" Вiд таких щедрот я хутко пiдвелася з макової пiдлоги! Менi взагалi було цiкаво подивитися, що зберiгає в своєму номерi Засiк. "Звiсно, я прийду". Яка ж я була п'янюча! Третя година ночi. В номерi Засiка смердить сухою ковбасою. Бо вона була усюди. Це був ковбасний лабаз. Ковбаса виснула з вiконних ручок, пiддашшя, шафи, на мотузках i на скотчi. Засiк готував менi чай, а я все роздивлялася ковбасу. Вона була протерта чимось на кшталт соняшникової олiї. "Саш, то ти чай будеш?" – запитав Засiк нещасним голосом. "Давай", – вiдповiла я. "Слухай, Саш, я думаю, що нам слiд побратися. Виходь за мене?" – "Слухай, ти тiльки не ображайся, але менi цiкаво. Ти ковбасу мастиш олiєю?" – "Мащу". – "Щоб не вкривалася плiснявою?" – "Ну. А чого ти питаєш? Хочеш ковбаси?" – "Та нi. Менi просто цiкаво, а свiй член ти, часом, соняшниковою олiєю не мастиш?" Я не знаю, чого менi це спало на думку. Звiсно, що пiсля такого запитання я мишею вишкреблася в коридор, i весiльним розмовам прийшов край. Чаю менi теж бiльше не пропонували.
А вранцi я отримала вiд Великого Перекладача записку:
@CTIX1 = "Насамотi свiй коньячок я каламутю,
Мала пiшла до молодого прутня,
Учора на конi, ну а сьогоднi – пас,
Я не очiкував суперництва ковбас!"
Я його майже кохала…
Втiм, не час поринати у спогади, час думати, що робити з неприязню Макса Вiтовського або де взяти книжку про приборкування дорослих дiтей?
vi)
Милиця прийшов до мене варити борщ, так вiн сказав по телефону: "Я йду варити борщ". I саме зараз iз захватом жонглював буряками. З Милицею завжди все так: вiн забуває, навiщо взяв в руки той чи iнший предмет, чим взагалi хотiв займатися, але при тому вiн постiйно вигадує, чим можна себе розважити. "А ти коли-небудь вiдчував себе мудаком?" – раптом запитує вiн. Я тим часом копирсаюся в купi смугастих светрiв Клятої Шу. Менi закортiло взяти пару штук i десь подiти: знищити, викинути, зiпсувати. Щоб вони зникли. Звiсно, нiхто не гарантує, що вона не пiде i не купить собi ще штук вiсiм, але менi так легше, коли я в них копирсаюся i думаю, як я їх знищуватиму. "Тобто я, в принципi, мав на увазi – ти зараз мудаком не почуваєшся?" – "Не почуваюся. В мудака мають бути вуса, вiн не знає, хто такий Грiн, його мрiя – трахнути когось на столi, а всiх жiнок вiн вважає стервами".
У Милицi падає буряк. "Мудак може бути поголеним мудаком i чудово знати, хто такий Грiн. Натомiсть вiн може не знати, хто такi Вахмурка i Гржемелiк, думати, що всi жiнки – повiї, а не стерви, i нiкого не хотiти трахнути взагалi", – зауважує Милиця. Вiн полiз за буряком, який виявився спритним хлопчиною – чкурнув вiд Милицi пiд стiл. "Мудаки ще люблять жонглювати овочами, а потiм принижуватися та просити їх виповзти з-пiд столу", – кажу я. "Мудаки, може, i жонглюють час вiд часу. Коли вони вiльнi вiд своїх повсякденних зайнять, – чую я пiд столом. – А повсякденно вони беруть светри молодих дружин своїх батькiв i замислюють светрове викрадення або навiть вбивство. От чим вони, переважно, займаються, приятелю". Я чую пiдстолове реготiння.
"От тобi смiшно, так? А ти знаєш, що вона вчора запитала: "А як там Милиця поживає?" – "Серйозно? Її це цiкавить? Клас! Що ти вiдповiв?" – "Слухай, може, виповзеш? Якось незручно спiлкуватися, коли ти вовтузишся пiд столом". – "Не хвилюйся, твiй член в безпецi. Я буду поки що тут. Тут нормально". – "Кляту Шу насправдi не цiкавить, як ти поживаєш, вона постiйно вигадує теми для розмови зi мною, i ти – унiверсальна тема. Але ти зовсiм не звернув увагу на те, як вона тебе назвала". – "Повтори!" – "Милиця!" – "То й що?" – "Не то й що. Ти для неї – Милицький Сергiй Владленович, от хто. Ну, я не звiр, можна – Сергiй. Можна було запитати, наприклад: "Макс, а як поживає твiй приятель Сергiй?" А не Милиця. Милиця – ти для мене i батька". – "Та я майже для всiх Милиця. Менi не шкода". – "Менi шкода. Я не хочу, щоб вона зазiхала на моїх друзiв, це не її справа". – "А її светри – це твоя справа?" – "Слухай, я iнколи не можу збагнути на чиєму ти боцi. То на якому ти боцi, Милиця?" – "Зараз на правому. Лiвий я вiдсидiв". Милицi надзвичайно весело.
"Я вчора мав вiльний час на роботi". – "I на що ти його згаяв?" – "Я не згаяв, я шукав в Iнтернетi, що вiдбувалося в 1973 роцi." Милиця виповз з-пiд столу. Без буряка. "I що тодi вiдбувалося?" – "Та багато чого. Тобi цiкаво?" – "Ну! Я навiть не уявляю собi, що тодi могло вiдбуватися. Мої батьки ще навiть не познайомилися. Хоча… якщо пригадати, то в цей рiк помер Брюс Лi. Я це точно знаю, бо вчора дивився про нього передачу. Ти не дивився? Даремно, дуже цiкаво було. Показували, як вiн – туди рука – фуаях, сюди ногою: вжих, бемциць, шия – уееее, знову нога – вжих, просто супер. I таке враження, що гепається прямо на яйця, а – нi, встає, наче огiрочок! Якби так впасти на яйця, не думаю, що можна було б так легко пiдвестися ще й посмiхатися, тут якась схiдна таємниця… Що ти набурмосився? А, зрозумiло. Звiсно, що про таке не цiкаво слухати, треба побачити. О! А ще тодi понароджувалися лялечки! Я колись вiдслiдковував хронологiю народжуваностi красунь. Чого ти мовчиш, пам'ятаєш, я тодi намагався вирахувати, коли народжуються красунi. Так от… 1973 рiк… згадав! Єва Герцигова, Хайдi Клум, Нiв Кемпбел та Тайра Бенкс! Вони вже зараз тiтки, мабуть! Блiн, а я б iз задоволенням з кожною з них пере… то що ти кажеш?"
Я сказав Милицi, що в його головi купа смiття i треба щось iз цим робити. Милиця зауважив, що вiн не винний в тому, що в нього хороша пам'ять. "Але ти хотiв розповiсти про 1973 рiк! То й чого ти мовчиш?" В цьому був весь Милиця: вiн спочатку верз те, що спадало йому на думку, а потiм обов'язково ображався через те, що хтось, на його думку, замовчував iнформацiю. Йому не випадало замислитися, що декому просто не давали рота розкрити. Але я фiзично не мiг сердитися на нього довго. Втiм, на нього нiхто довго не мiг сердитися, бо то був Милиця, а вiн завжди такий.
"Уяви собi. В 1973 роцi "Квiни" випустили мiй улюблений альбом "Квiн", а Юрайя Хiп "Солодку свободу". – "Це класнi штуки!", – зауважив Милиця. "I це ще не все. "Пiнки" випустили "Темний бiк Мiсяця". Взагалi для музики то був класний рiк: "Абба", Стiв Вандер, "Лед Зепелiн", "Бi Джiс" – всi випустили альбоми, а деякi навiть два!" – "Ну, а чого їм не випускати? В Америцi були класнi часи!" – "В Америцi все було так, як є зараз, щоб ти знав. Наприклад, вона активiзує вiйну на Ближньому Сходi при наявнiй паливнiй кризi з одного боку (одинадцять арабських держав погоджуються щодо щомiсячного скорочення видобутку нафти на 5% допоки США не змiнять свою полiтику на Ближньому Сходi), а з iншого боку – зупиняють вiйну проти В'єтнаму". – "Якби не араби з нафтовими вибриками, вони б азiатiв ще потурмосили, як на мене". – "Я й кажу! Ти – песимiст. Краще святкувати закiнчення однiєї вiйни, нiж концентруватися на початку iншої. Музики радiють миру! Вони ж всi були проти вiйни! Дiти квiтiв й таке iнше!" – "В мене таке враження, що ти мене не слухаєш". – "Чого ти прискiпуєшся? Я уважно слухаю. Можу повторити все, що ти сказав, але – продовжуй!"
"О'кей. Слухай ще. У Вашингтонi стартує "Уотергейт"! Менi здається, що це перша спроба "запаковування" президентiв. В сiчнi 1973 iнаугурується Нiксон, а вже в груднi присягає народовi Америки Джеральд Форд, бо Нiксона зуотергейтили вщент!" – "Слухай, а ти не знаєш, хто-небудь вже написав книжку "10 кращих способiв спакувати Президента?" – "Не знаю. Можливо, вже й написали…" – "Шкода, як би це з'ясувати? Якщо нiхто не написав, то я б узявся. Була б суперкнига, з тих часiв вiдбулося стiльки гейтiв… є що аналiзувати". – "В google пошукай. А взагалi це драматична iсторiя. Президенти спочатку брешуть. Всi. Нiхто вiдразу не зiзнається". – "Ти б в такому зiзнавався?" "В будь-якому випадку довелося би". – "Краще пiзнiше, все-таки не дуже приємна штука – публiчна хльоста. А взагалi кожний вчинок рiзними людьми сприймається абсолютно по-рiзному. Може, вiн думав, що чинить все тiп-топ?" – "Пiдслуховування? Навряд чи…" – "А що там європейцi?"
"У бритишiв – жахлива iнфляцiя. Бастують шахтарi, медичний персонал, газовики та навiть державнi службовцi. Протестують геть усi профспiлки, уряду нiхто не дає спокiйно жити". – "Якi ж вони активнi! Нам постiйно дорiкають пасивнiстю, та в нас що, була нагода гейтити та бастувати в той час? А вони тiльки тим i займалися, коли нашi батьки будували свiтле майбутнє". – "Ми зараз надолужуємо". – "Ага. А вони будують свiтле майбутнє. Ну, звiсно, це цiлком природне явище! Чи є якiсь скандали? Менi подобаються скандали. Коли я про таке чую або читаю, почуваюся дуже моральною людиною".
"Аякже! В Британiї один високопосадовець йде у вiдставку через захоплення повiями та гашишем". – "Якби нашi урядовцi були такими вразливими та якби додати в перелiк захоплень лихослiв'я та пияцтво, в країнi настала би чергова урядова криза. I парламентська, i президентська". – "А що з цього всього робить наш Президент? Має ж щось робити. Вiн же людина, все-таки. Може притуляється до вуликiв та матюгається на бджiл?" – "Хто його знає? Я за ним з диктофоном не ходжу i за його бджолами також". – "А як ти гадаєш, якщо обматюгати бджолу, вона потiм робить обматюганний мед? А що буде, якщо це покуштувати?" – "Не знаю щодо меду. Але я колись був на селi, там дiд мого приятеля бiгав за пiвником та матюгався на нього – страшне. Не мiг вхопити. Ми потiм цього пiвня зжерли. Наче – нiчого. Але хто знає? Може в менi щось i змiнилося, тодi я про це не думав". Ми помовчали. "Слухай, якась така тема… непевна, я згадав зараз звичайнi ковбаски, менi стало зле. Краще скажи менi, якщо ти читав, що робили мої улюбленi латиноси? Дженiфер Лопес вже виповнилося три роки! I в неї ще були свої, непротезованi сiднички! I хтось їх вже мацав!" – "Терпiти не можу Дженiфер Лопес.
В Аргентинi прийшов до влади Хуан Перон та Евiта, про неї ти маєш знати". – "А то! Евiта… донт край фо мi, Аржентiна, Айв бiн неве лефт ю…" "Ти можеш не спiвати? А Пiночет вкорiнився в Чiлi". – "Аугусто Пiночет з'їв з Альєндiв сто котлет…" – "Припини про їжу!" – "Добре, припинив. А що особисто тебе вразило?" – "Двi речi. Нi, навiть три! Перша пов'язана з фiнансовою аналiтикою. Виявляється, у 1973 роцi вперше ввели плавнi обмiннi курси валют…" – "Навiть не буду в тебе питати, що це таке". – "Тут все просто, уяви собi…" – "Нi! Я спiвати припинив. То й ти перемикайся на щось iнше, я не можу чути пояснень про плавнi обмiннi курси валют, про неплавнi також. Давай краще про друге, якщо воно не про курси валют. Про перше ти розповiв, дякую, що там в тебе друге?" – "Генрi Кiсiнджера було призначено державним секретарем США". – "I що тобi з того? Вiн твiй хрещений батько?" – "Я знав, що ти спитаєш!
Нi, просто моєю першою книжкою, яку я прочитав англiйською мовою, була саме "Дипломатiя" пана Кiсiнджера, i це я розцiнюю як знак долi". – "Який саме? Моя перша книжка англiйською мовою була про Робiна Бобiна Барабека… але якщо я зараз про це буду згадувати, ми знову повернемо на тему котлет з Альєндiв та до зматюгаченого президентського бджолиного меду". Милиця обожнював знаки долi i нiколи не проґавлював нагоди подiлитися своїми дитячими спогадами у вiдповiдь на спогади будь-кого iншого. Цiкаво, що все, що б я не пригадав про себе (а це iнколи траплялося випадково, несвiдомо), Милиця згадував про себе протягом кiлькох хвилин.
"Якби я знав… А загалом у 1973 роцi намагалися вибороти незалежнiсть та повагу до себе iрландцi та iндiйцi, злодiйкували палестинськi терористи, падали лiтаки, в школах тримали заручникiв, Iзраїль все воював i воював, великими фармацевтичними концернами випускалися неякiснi лiки, якi травмували дiтлахiв…" – "Все те саме. А культура та погода? I спорт!" – "Не знаю щодо спорту та погоди, не вдалося вiдслiдкувати. А щодо культури, то третя подiя як на мене – вихiд стрiчок Фелiнi "Амаркорд" та "Згiнний Диявола". – "Амаркорд" – це естетство, в якому забагато гладких тiток". – "Це не естетство i не гладкi тiтки, це – дитячi спогади, i це все те, що сформувало Фелiнi…" – "Нехай. Не естетство i не гладкi тiтки. Погоджуюся. Ти великий фахiвець у формуваннях особистостi.
Слухай, а навiщо воно тобi все це було потрiбно? Нi, я не до того, що все це нецiкаво. Дуже цiкаво, класно поговорили, але чого саме 1973-й? Взяв би рiк, коли народилися ми, 1982. Менi було б цiкаво, що вiдбувалося, га?" – "А ти майже вгадав, подумай ще!" – "Я не можу думати, я зголоднiв. То де, до речi, борщ, на який ти мене запрошував?" – "Милиця!!! У 1973 роцi народилися не тiльки цi лялечки, про яких ти згадав, а й ще одне одоробло". -"Патрiк Суейзi?" – "Тьху. Чого вiн тобi спав на думку? Поясни менi! Чого ти такий телепень?" – "Я не телепень. Менi вчора сказали, що я на нього подiбний. Не знаю, чому в мене все це ув'язалося, але я вже такий". Коли Милиця зауважував, що вiн – такий, менi нiчим було контраргументувати, я заквашувався. "Нi, не Патрiк. Народилася Клята Шу. От хто народився". – "То й що? Мала ж вона колись народитися. Навiщо було читати про подiї року, в який вона народилася, та ще й запам'ятовувати це? Слухай, а ти, часом, не закохався?" – "Ти в око давно не отримував? Треба ж таке вигадати! Щоб я закохався в Кляту Шу? В жiнку, яка вдягається в смугастi светри, i майже батькову дружину? Ти – збоченець". – "Чого б це? Я в неї не закохувався. Я нормально до неї ставлюся, без емоцiй! А от ти…" – "А що я? Ти з нею не живеш в однiй квартирi, i не знаєш, як воно! Рiк, в який народився твiй особистий ворог, треба знати достеменно. Бачиш, який вiн хиткий та сповнений жахливих подiй? Один Уотергейт багато чого вартий". – "А що може означати Уотергейт у зв'язку з народженням Клятої Шу?" – "Схильнiсть Клятої Шу до шахрайства та окозамилювання. От що це має означати". – "Невже? Якщо керуватися твоєю логiкою, боюся думати, яке лайно скоїлося в 1982 роцi, i як би ти приплутав це до мене". – "Я б до тебе нiчого не приплутував, бо ти – мiй друг, а я нiчого i нiколи не приплутую до друзiв". – "А якби нi?" – "Годi ворожити".
"До речi про ворожiння. Не знаєш, хто б мiг поробити мого шнурка? Постiйно розв'язується сьогоднi, втомився вже нахилятися. Це розв'язування означає, що шнурковi пороблено". – "Клята Шу могла б". "Таке кажеш. Навiщо я їй?" – "А чого вона цiкавилася, як у тебе справи?" – "Ти ж сказав, що вона формально цiкавилася, бо я – унiверсальна тема". – "Я мiг i помилитися". – "Слухай, якщо якось вже не склалося з борщем, чи немає у вас якихось смачних сортiв чаю? Фруктовi сумiшi, чи щось подiбне? Я б випив, якщо чесно". – "Ха! Чаю в нас – хоч греблю гати! Про це Клята Шу потурбувалася, вона постiйно п'є чай. У неї слабкi судини i вона постiйно мерзне – от i надудлюється чаєм. Як не побачиш її – вона з фiлiжанкою, наче в неї така фiлiжанкова рука. Отож, якщо тобi раптом заманеться випити трохи чаю або смугастий светр – то вiдразу прямуй до нас. У нас все це є в неймовiрнiй кiлькостi!" – "Супер. А твої зараз де?" – "Мої?" – "Припини, ти ж зрозумiв. О'кей, уточню. Твiй батько та Клята Шу". – "Мої… Обережно зi словами, брате. Мої… Тьфуй. Мiй батько та його Клята Шу пiшли в гостi до родини Клятої Шу. I якщо в неї мати та батько спiлкуються в стилi Клятої, то мiй батько та його Клята повернуться щонайранiше опiвночi". "Знаєш, мене непокоїть твоя ворожiсть до Шу. Вона намагається бути з тобою щирою. Принаймнi в тi рази, коли я був присутнiм пiд час вашого спiлкування, вона цiлковито нормально поводилася. Я припускаю, що тебе може дратувати її манера спiлкування. Але нiчого поганого вона не робить, спiлкується, посмiхається, а ти оце зараз сидиш i намагаєшся знищити її светри. Вона хiба намагалася знищувати щось твоє?" – "Вона нищить мене та мої стосунки з батьком. Або вже знищила. Це у порiвняннi зi светрами – набагато серйознiше, як на мене". – "А як на мене, в тебе щось не те з головою. Менi здається, що поки що знищувач – ти. I я думаю, ти набрався ворожостi вiд Аделiни". – "Не треба про Аделiну. Не втручайся". – "Добре, не буду. Але вона не дзвонила?" – "Нi. Я вже втомився надумувати собi усiлякi поганi пояснення". – "То надумай щось хороше". – "Наприклад, що?" – "Ну, рiзне трапляється. Може, вона завагiтнила i поїхала розбиратися з собою i думати, що робити з дитиною". – "Господи… Навiщо менi дивитися серiали, якi обговорюють нашi офiснi дiвчатка, якщо в мене є ти?" "Слухай, а в тебе є досвiд спiлкування з жiнками, якi старшi за тебе?" – "Дуже розумне запитання. Милиця, як ти думаєш, я вчився в школi, iнститутi, в мене була матiр?" – "Та я не про викладачiв. I не про матiр. Ти б ще виховательку в дитячому садочку згадав. Я про стороннiх жiнок, себто не зовсiм стороннiх, а – знайомих, приятельок, колежанок, якi старшi за тебе? То спiлкувався?" – "Я не ходив до дитячого садка, в мене був дiд". – "А я ходив. Не можу сказати, що це було захопливо. Наприклад, змушували вранцi їсти вiнегрет, де можна було натрапити на нечищеного буряка. Я тодi набирав все це в рота, всю порцiю, а вона була величенька, завмирав, а коли нас вiдпускали, бiг до вiдходку – все це випльовувати. Не уявляєш собi, як воно було". – "Тепер уявляю. Милиця, я спiлкувався з дорослими жiнками. В мене керiвниця – старша за мене рокiв на п'ятнадцять, то й що? А ще є двi дiвчини в партнерськiй конторi, з якими я спiлкуюся у справах. Їм рокiв по двадцять вiсiм". "А ви спiлкуєтеся на нейтральнi теми? Вiльнi?" – "Що в твоєму розумiннi нейтральнi-вiльнi теми?" – "Ну щось вiдмiнне вiд теми… як там воно було… о! Про плавнi обмiннi курси валют". – "Можемо поговорити i про щось нейтральне. Ми ж нормальнi сучаснi люди, в нас є спiльнi iнтереси i все таке". – "О'кей. З тебе все витягувати доводиться, чого ти такий наполоханий? Ви говорите, зокрема, про музику, їхнiх коханцiв, твоє особисте життя, квiти, якi їм до вподоби, подорожi, машини?" – "Про подорожi говоримо.
Я розповiдав про те, як було в Мексицi". – "Включно про цiни на повiй?" – "Ти хворий? Ти б розповiдав своїй керiвницi та колегам з iншої фiрми про цiни на мексиканських повiй? I взагалi, вони ж не ти, щоб таким цiкавитися". – "А про текiлу?" – "Що про текiлу?" – "Ну, розповiдав ти, як правильно вживати текiлу?" – "Не розповiдав. Але це просто було недоречно. Мiг би розповiсти". – "Невже? I що, був би вiдвертим?" – "Я був би розумним. Про певнi речi треба обережно висловлюватися". – "Отже, в тебе з ними цензурованi стосунки, так?" – "Та з усiма в нас цензурованi стосунки, як ти не розумiєш? В тебе теж працює цензура, коли ти навiть зi мною спiлкуєшся, не помiчав?" – "Це не цензура, я просто намагаюся не ображати тебе, але iнколи я все рiвно…" – "Годi, я теж iнколи все рiвно, а iнколи й умисно… але я ж це визнаю!" – "Розумiєш, я мав на увазi – спiлкування з жiнкою, яка старша за тебе, але досить вiдверте спiлкування, з мiнiмiзованою цензурою, було в тебе таке?"
I я пригадав один випадок.
Iсторiя про моє мiнiмiзовано цензуроване спiлкування з особою жiночої статi, старшою за мене
В юностi в мене був перiод, коли я був закоханий до нестями в дiвчинку з паралельного класу, з якою стосунки в мене не складалися, що б я не робив. Ми начебто починали зустрiчатися, а потiм вона припиняла звертати на мене увагу. Як її звали? Олена? Людмила? Нi, наче – Ольга. Через це нещасне кохання в мене псувався не тiльки настрiй, а й характер. Я почав пiдхамовувати дiду, огризався у вiдповiдь на мамчини зауваження, тобто поводився неадекватно. Менi здавалося, що я потворний, i що саме батьки виннi в тому, що народили менi таким бридким та невиразним, тому вони мене дратували одним фактом свого iснування, навiть мовчазного, вже не кажучи про тi днi, коли вони прискiпувалися до мене, а вони часто прискiпувалися, i було за що. Це я тепер розумiю. А тодi я всiдався у вiдходку, м'яв у руцi туалетний папiр та буркотiв на адресу батькiв: "Щоб ви поздихали, як я вас ненавиджу". I матюгав їх.
Особливо в той час я ненавидiв батька. Вiн менi здавався злочинно гарним, я не розумiв, як вiн смiє жити таким вродливим, коли я таке опудало, вiд якого носа вiдвертають гарненькi дiвчатка. Менi було огидно, коли батьку посмiхалися мамчинi подруги, а вони постiйно притискували його до себе (як можна примудрятися притискувати до себе такого рослого чоловiка – не розумiю, але вони примудрялися, притискували його до своїх виразних стегон, або то вони самi наближалися до нього, а менi здавалося, що притискували). Вiн старий, старий! А йому посмiхаються всi цi жiнки. А мене нiхто не любить. Менi здавалося, що це несправедливо.
