Текст книги "Капелан Армії УНР"
Автор книги: Иван Корсак
Жанр:
Роман
сообщить о нарушении
Текущая страница: 10 (всего у книги 10 страниц)
Загаєвського на Волині, Жировицького на Гродненщині. Активно
займався політичною і громадською діяльністю.
10 квітня 1932 року митрополитом Діонисієм був хіротонізований
на єпископа.
1932–1941 – єпископ Луцький, вікарій Волинської єпархії.
Декретом від 24 грудня 1941 року митрополит ППЦ Діонисій
затвердив єпископа Полікарпа на посаду адміністратора
171
«Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях
України» з наданням йому сану архієпископа. На соборі УАПЦ
в Пінську 9–10 лютого 1942 року був обраний її главою (адміністратором).
В 1944 році евакуювався в Варшаву, потім через Словаччину
в Германію.
Після закінчення Другої світової війни – адміністратор
УАПЦ в Європі.
В 1950-му переїхав у Францію і жив поблизу Парижа.
Помер 22 жовтня 1953 року в Оле-су-Буа біля Парижа.
Генрик Юзефський (Jozewski)
(1892 – 1981)
Польський політичний діяч родом з Київщини; 1920 –
товариш міністра внутрішніх справ УНР; 1928–1929 і 1930–
1938 – воєвода волинський, 1929–1930 – міністр внутрішніх
справ Польщі.
Юзефський – один з творців концепції відмежування Волині
від Галичини (т. зв. Сокальський кордон) і прихильник
політики державної асиміляції українців у Польщі шляхом
ліквідації всіх українських товариств, які підлягали централям
у Львові (т-ва «Просвіта», кооперації, молочарських кооператив
тощо), та заборони на Волині галицької української
преси, яку мав заступити видаваний ним польською мовою
безплатний тижневик «Wolyn» (1926–1934).
У висліді провалу його політики Юзефський перейшов
до іншого воєводства. Після 1945-го лишився у Польщі, помер
у Варшаві.
Посмертно появилися спомини Юзефського у виданні
«Zeszyty historyczne» (Париж 1982), в яких є матеріали про
українсько-польські взаємини.
Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний
редактор Володимир Кубійович. – Париж, Нью-Йорк: Молоде
Життя, 1954–1989.
Від автора. Ось таким постає Генрік Юзефський на
htpp://uk.wikipedia. orgwiki Але зовсім інший він у книзі
Іван КОРСАК172
М. Кучерепи і Р. Давидюк «ВУО. Волинське українське об’єднання
(1931–1939 рр.) (Луцьк, «Надстир’я», 2001):
«Юзевський Ян-Генрик народився 6 серпня 1892 р. у Києві.
У 1914 році закінчив Київський університет. Член підпільних
польських молодіжних організацій та Польської військової організації.
У 1920–1921 роках – заступник міністра внутрішніх
справ Української Народної Республіки. З 1926 по 1928 р. – шеф
кабінету голови Ради міністрів Польщі. 30 червня 1926 р. призначений
волинським воєводою. З грудня 1929 р. по червень
1930 р. – міністр внутрішніх справ Польщі. На початку червня
1930 р. знову волинський воєвода. Прихильник польсько-української
співпраці. Один з ініціаторів утворення ВУО. У квітні
1938 р. був переміщений на посаду воєводи у Лодзі.
У роки Другої світової війни боровся в рядах підпільних
організацій з фашистськими окупантами. Після війни залишився
в підпіллі для боротьби з комуністичним режимом. Заарештований
органами безпеки Польщі 5 березня 1953 р. Через
півтора року слідства 14 вересня 1954-го засуджений на довічне
ув’язнення. У 1956-му вирок замінений 12 роками тюрми,
а в листопаді цього ж року за станом здоров’я звільнений із
в’язниці. Помер 23 квітня 1981 р. і похований у Варшаві».
Чи не правда: та ж сама людина, а так не схожа?
А є ще свідок і діяльний учасник тих подій – Іван Власовський.
Ось як він описує проводи Юзефського, коли вже
він не «начальник», коли б уже можна, видавалося б, просто
формально попрощатися чи й зовсім не подати вигляду,
якщо лишав по собі недобру згадку: «Не пройшло й місяця
після цієї розмови в Луцьку української делегації з п. міністром
В. Свєнтославським, (коли отець Павло Пащевский
вручав меморандуми, – авт.), як Волинь, 24 квітня 1938 р.,
на Великдень прощала довголітнього (від р. 1928) Волинського
воєводу Г. Юзевського. В факті перенесення з Волині
воєводи Г. Юзевського на становище воєводи до Лодзі,
а призначення воєводою Волинським воєводи Лодзького
А. Гавке-Новака – цілком яскраво виявилась зміна політики
теперішнього Уряду Польщі у відношенні його до українського
населення Польщі, зокрема до православних українців.
173
До широко зарисованої католицької акції «навернення на
«кресах», сполученої з полонізацією православного населення,
воєвода Юзевський зовсім не надавався. На урочистих
проводах воєводи Юзевського громадянством цілої Волині
в переповненій воєвідській залі від українців промовляв
посол С. Тимошенко. В своїй промові С. Тимошенко з натиском
підкреслив, що до воєводи Юзевського, впродовж
9 років, як Західня Волинь знайшлась в межах відродженої
Польщі, аж 12 його попередників, волинських воєвод, прикладали
свою працю до цієї «найбільшої дільниці в Державі,
але справжній належний напрямок життя надав їй лише воєвода
Юзевський». «Як представник українського населення
Волині, – казав С. Тимошенко, – я щасливий підкреслити
той момент Вашої волинської праці, на який Ви, знавець ідей
Першого Маршала Польщі, клали особливий натиск. Ви з повним
сумлінням виконали заповіт його про чесну кресову
політику… Ви знайшли до цього правдивий і єдиний шлях,
а саме шлях особливо делікатного відношення до релігійних і
національних потреб українського народу Волині, який назавжди
залишиться безмірно Вам за це вдячний»… («Шлях», ч.
6. 1938 р., стор. 9–10). Того ж дня, 24 квітня 1938 р., Воєводу
Юзевського і дружину його Юлію Юзевську провожало окремо
українське громадянство в клюбі «Рідна Хата». Були представники
українців різних колись політичних течій і організацій,
– з Луцька, Рівного, Кремянця, Володимира, Дубна,
Ковля, Здолбунова, Сарн, Костополя, Горохова. Учасники
цих проводів згадували не раз потім, яким сумом і непокоєм
пройняті були настрої тоді в передчутті наступлення якихось
великих подій і змін на Сході Европи, які охоплять і
Волинську землю».
Іван КОРСАК174
–
–
–
–
175
подружжя, без радянського «гриму», якого й досі не можуть
позбутися ще ряд авторів.
…Як помирала Юля Юзефська, їй боліло немилосердно,
то попросила вона не ліків, а тихо так прошепотіла:
– Заспівайте мені українських пісень…
Довідкові матеріали, біографічні дані подаються за
www.wikipedia.org.ua, www.uk.wikipedia.org.ua, сайтами
Української церкви Київського Патріархату та її Волинської
єпархії, за книгами В. Борщевича «Волинський пом’яник»,
«Українське церковне відродження на Волині (20–40-ві рр.
ХХ ст.), М. Кучерепи і Р. Давидюк «ВУО. Волинське українське
об’єднання», матеріалами Волинського обласного державного
архіву, архівами Львова, Києва, а також свідченнями внуків
дійових осіб. Щира вдячність Вам. Автор.
Літературно-художнє видання.
Іван Феодосійович КОРСАК
Капелан армії УНР
Роман
Редактор Петро Коробчук
Художній редактор Володимир Камінський
Комп’ютерна верстка Миколи Мартинюка
Здано до набору 10.07.2009. Підписано до друку 05.08.2009.
Формат 84х108 1/32. Папір офсетний. Гарнітура Minion Pro.
Ум. друк. арк. 6,86. Обл.-вид. арк. 7,66.
Верстка ПВД «Твердиня»
п/с-9, м. Луцьк-21, 43021. Тел.: 8-050-2950250
Свідоцтво Державного комітету телебачення
і радіомовлення України
ДК № 2030 від 14. 12. 2004 р.
Друк ...
Корсак І. Ф.,
К 69
Капелан армії УНР : роман / І. Ф. Корсак. – К. : Ярославів Вал,
2009. – 176 с.
ISBN ...
Український письменник з Волині у своєму новому романі вкотре
використовує вже знаний з попередніх його книжок літературний прийом
– «воскресіння» забутих і маловідомих імен, що належать вітчизняній історії,
культурі та релігійному руху.
Цього разу об’єктом його художнього дослідження став Павло Пащевський
– священик, капелан Першого українського запасного полку (згодом – Сердюцького
полку імені Петра Дорошенка). Окрім того, у життєвому та професійному
активі отця Павла праця в Департаменті віросповідань Міністерства
внутрішніх справ УНР, участь у створенні Кирило-Мефодіївського братства,
Першому Зимовому поході, підготовці до Всеукраїнського Церковного Собору.
Інтернування, табори, церковна, педагогічна і громадська діяльність
під польською займанщиною, а з 1939 року – сперш під радянською окупацією,
потім під німецькою – це сторінки життя унікальної генерації української
інтелігенції (до них належав і Павло Пащевський), перед якою письменники,
журналісти історики ще у великому боргу..
УДК 821.161.2–32
ББК 84.4 УКР 6
