Текст книги "Сказання про дітей Гуріна"

Автор книги: Джон Роналд Руел Толкін

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 15 страниц)

Я десь уже зазначив, що, «завершивши велике „вторгнення“ та відіславши видавцеві Володаря Перстенів», батько, здавалося, повернувся до Прадавніх Часів, бажаючи відтворити той обшир – так, як він колись давно мав на меті, починаючи «Книгу втрачених оповідей». Він прагнув завершити «Квенту Сильмариліон»; а от «великі оповіді порівняно з початковою версією, від якої походять і їхні пізніші розділи, так ніколи й не здобули помітного розвитку». Ці зауваження справедливі й щодо «Дітей Гуріна»; однак тут батько зробив значно більше, хоча, зрештою, не спромігся надати остаточного та завершеного вигляду істотній частині пізнішої, дуже розширеної, версії легенди.

Одночасно з поверненням до «Балади про Леітіан» і до «Загибелі Ґондоліна» батько почав писати новий варіант «Дітей Гуріна», розпочав, однак, не з Турінового дитинства, а з пізнішого кульмінаційного моменту його страхітливої історії – після зруйнування Нарґотронда. У тексті цієї книги – розповідь од «Повернення Туріна в Дор-ломін» і аж до його смерті. Я не можу пояснити, чому батько відійшов од звичної практики починати все від початку й учинив саме так. Але щодо цього він залишив поміж власних паперів також чимало пізніших недатованих текстів, які стосувалися долі Туріна від його народження та до сплюндрування Нарґотронда, багато допрацювань і розширень старих версій, які подекуди переростали в невідому доти оповідь.

Написання якщо не цілого цього твору, то принаймні його переважної частини можна віднести до періоду після тогочасної публікації «Володаря Перстенів». На ту пору «Діти Гуріна» стали для батька основною історією кінця Прадавніх Часів, і тривалий час усі його думки були присвячені їй. Але йому ставало дедалі важче впорядковувати її згідно з чіткою розповідною канвою, адже оповідь ускладнювали додаткові характери та події; правду кажучи, один довгий період історії міститься у безладній мішанині чорновиків і сюжетних нарисів.

І все-таки «Діти Гуріна» в останній редакції – це основна фантазійна розповідь про Середзем'я, що її створив батько після завершення «Володаря Перстенів»; життя і смерть Туріна зображено так переконливо та безпосередньо, як нікого іншого з людей Середзем'я. Тому після тривалого дослідження рукописів я спромігся сформувати в цій книзі текст, який од початку і до кінця становить неперервну розповідь, без жодних елементів, чужих авторській концепції.

(2) Побудова тексту

У «Незавершених оповідях», виданих понад чверть століття тому, я подав неповний текст довгої версії цього сказання, назвавши його «Нарн», від ельфійського «Нарн і Хін Гурін» – «Сказання про дітей Гуріна». Але то була тільки одна з частин розмаїтої за змістом книги, і той текст був украй недосконалий щодо загальної ідеї та характеру книги: я пропустив кілька вагомих фрагментів (із них один – дуже довгий), де текст «Нарну» був наближений до тексту значно коротшої версії, поданої в «Сильмариліоні», або там, де, на мою думку, неможливо було навести іншого «довгого» тексту.

Отже, текстобудова поданого тут «Нарну» дещо відрізняється від тієї, що в «Незавершених оповідях», – головно тому, що після виходу книги я старанніше дослідив чималий комплекс батькових рукописів. Це спонукало мене до цілком інакших висновків щодо співвідносності й послідовності деяких текстів, які переважно стосувалися надто безладної еволюції легенди на часовому відтинку, окресленому в розділі «Турін серед розбійників». Опис і пояснення до побудови нового тексту «Сказання про дітей Гуріна» наведено нижче.

Важливою ланкою в усьому цьому є своєрідний статус раніше виданого «Сильмариліона»; адже, як уже зазначалось у першій частині цього «Додатку», мій батько припинив роботу над «Квента Сильмариліон» на тому місці (Турін утікає з Доріату і стає на шлях розбійника), на якому він зупинився 1937 року, коли почав писати «Володаря Перстенів». При створенні оповіді для цієї книги я користувався «Анналами Белеріанду», які виросли з початкового «Сказання про віки» та розширилися до літописної розповіді (паралельно з тим, як один за одним з'являлися рукописи «Сильмариліона»), де йшлося про те, як Морґот після смерті Туріна та Ніенор звільнив Гуріна.

Отож, першим фрагментом, який я пропустив у легенді «Нарн і Хін Гурін», поданій у «Незавершених оповідях», є опис гостювання юних Гуріна та Гуора в Ґондоліні; я пропустив його лише тому, що ця історія розповідається в «Сильмариліоні». Однак насправді батько написав дві версії згаданого епізоду, й одна була призначена спеціально для зачину «Нарну», інша ж базувалася на фрагменті з «Анналів Белеріанду» і мало чим відрізнялась од першоджерела. У «Сильмариліоні» я використав обидва тексти, а тут дот римувався батькової версії «Нарну».

Другим пропущеним фрагментом у «Незавершених оповідях» став опис Битви Незліченних Сліз. Він випав із тієї самої причини, і батько знову-таки створив дві його версії: одна існувала в «Анналах», другу він написав значно пізніше, тримаючи, втім, текст «Анналів» перед собою та не надто відступаючи від нього. Ця друга версія великої битви теж була спеціально задумана як частина «Нарну» (текст називається «Нарн II», тобто другий розділ «Нарну») й у заголовку, наведеному на сторінках цієї книги сказано: «Тут хіба перелічимо ті діяння, які стосуються долі Дому Гадора та дітей Гуріна Незламного». Щоби досягти стислості, батько переніс із «Анналів» тільки описи «битви на західному фланзі» та знищення воїнства Фінґона; цим спрощенням і редукцією оповіді він змінив перебіг битви порівняно з тим, як про це розповідається в «Анналах». У «Сильмариліоні» я, звісно ж, дотримувався тексту «Анналів», хоча запозичив-таКи кілька деталей із версії для «Нарну»; в цій же книзі я не відступив од цілісного тексту, який батько вважав потрібним для «Нарну».

Порівняно з «Незавершеними оповідями» новий текст зазнав помітних змін – починаючи від розділу «Турін у Доріаті». Тут уже є ціла низка писань, переважно чорнових, які стосуються одного і того самого елемента розповіді на різних стадіях розвитку. Тож ми маємо можливість сприймати початковий матеріал у різних ракурсах. Я дійшов висновку, що, компонуючи текст для «Незавершених оповідей», дозволяв собі більше редакторської свободи, ніж було необхідно. Щоби створити цю книгу, я переглянув початковий матеріал і перекомпонував текст, у багатьох (переважно вкрай другорядних) місцях відновивши оригінальні слова, ввівши речення або фрагменти, яких не годилося позбуватися, виправивши декілька помилок і вибравши дещо інші варіанти з-поміж початкових різночитань тексту.

Щодо структури розповіді про життя Туріна в період від утечі з Доріату і до заснування розбійницького лігва на Амон-Рузі, то батько постійно тримав у голові кілька розповідних «елементів»: Тінґоловий суд над Туріном; дарунки Тінґола та Меліан Белеґові; жорстоке поводження розбійників із Белеґом за відсутності Туріна; зустріч Туріна та Белеґа. Він уводив ці «елементи» в різноманітних пропорціях і додавав фрагменти діалогів у різних контекстах, але однаково не спромігся скомпонувати все в остаточний «сюжет» – «з'ясувати, що ж сталося насправді». Проте я, після додаткових студій, чітко зрозумів, що батькові, до того як він одкинув її, таки вдалося досягти прийнятної структурної цілісності й послідовного викладу цієї частини історії та що значно скорочена розповідь, яку я уклав у вже виданому «Сильмариліоні», узгоджується з цим – але з однією відмінністю.

У «Незавершених оповідях» є ще і третя прогалина в розповіді: історія обривається на тому місці, коли Белеґ, нарешті знайшовши Туріна серед розбійників, не зміг переконати його повернутись у Доріат й зник зі сторінок легенди, аж доки розбійники зустрілися з дрібногномами. Тут, аби заповнити лакуну, я знову звернувся до «Сильмариліона», помітивши, що в цьому творі описано також сцену прощання Туріна та Белеґа і повернення останнього до Менеґроту, «де він отримав меч Анґлахел у подарунок від Тінґола та лембас – од Меліан». Однак той факт, що батько відмовився від цього варіанту розвитку подій легко довести; адже «насправді сталося» так, що Тінґол дав Белеґові Анґлахел після суду над Туріном, коли Белеґ уперше вирушав на його пошуки. У тексті цієї книги меч вручають саме тоді, а про лембас не згадано. У наступному фрагменті, коли Белеґ повертається в Менеґрот уже відшукавши Туріна, навпаки, нічого не сказано про Анґлахел, а йдеться тільки про дарунок Меліан.

Принагідно слід зазначити, що до цієї книги я не вніс двох фрагментів (другорядних щодо основної розповідної канви), наявних у «Незавершених оповідях»: історію про те, як Драконів Шолом перейшов у власність

Гадора з Дор-ломіну, та про походження Саероса. Між іншим, детальніше вивчивши батькові рукописи, я зрозумів, що він відмовився від імені Саерос, замінивши його на Орґол, що волею «лінгвістичного випадку» збігається зі староанглійським orgol, orgel– «гордість». Але тепер, здається, усувати ім'я Саерос уже надто пізно.

Найзначнішу наративну прогалину (у «Незавершених оповідях») в цьому варіанті заповнено, починаючи від розділу «Про Мîма-дрібногнома», включно зі «Землею Лука та Шолома», «Смертю Белеґа», «Туріном у Нарґотронді» та «Загибеллю Нарґотронда».

У цій частині «саги про Туріна» перший рукопис, тобто історія, подана в «Сильмариліоні», окремі фрагменти, зібрані в додатку до «Нарну» в «Незавершених оповідях», і текст цієї книги вступають у складні взаємозв'язки. Я завжди підозрював, що одним із головних намірів батька було в належний час, надавши задовільного вигляду «великому сказанню» про Туріна, створити ще і скорочену його версію – в, так би мовити, «стилі Сильмариліона». Та, звісно, цьому не судилося здійснитись, отож, через тридцять із гаком років я взявся довести це дивовижне завдання до логічного завершення – підготувавши «сильмариліонову» версію з останнього варіанту історії, що походить із різнорідних матеріалів «довгої версії», «Нарну». Це – «Розділ XXI» в опублікованому «Сильмариліоні».

Таким чином, джерельною базою для тексту цієї книги, який заповнює велику прогалину в «Незавершених оповідях», є той самий вихідний матеріал, що і для відповідних фрагментів у «Сильмариліоні», але в кожному випадку його використання підпорядковано різній меті, а в новому тексті «додано» ще й ліпше розуміння послідовності лабіринтоподібних чернеток і нотаток. У «Сильмариліоні» багато з того, що було у батькових рукописах, я або пропустив, або ж стиснув, а ось тут воно все присутнє; однак, якщо до «сильмариліонової» версії додати було нічого (як у випадку з оповіддю про смерть Белеґа, взятою з «Анналів Белеріанду»), тоді я просто повторював її в новому тексті.

Відтак, якщо мені й довелося подекуди вводити місткові фрагменти, групуючи чернетки, то в поданому тут довшому тексті немає жодних, бодай найменших, елементів стороннього «домислювання». Й однаково текст цей штучний, адже інакше і бути не могло, особливо з огляду на те, що основна частина рукопису відбиває постійний розвиток власне історії. Чернетки, які мають суттєве значення для укладення неперервної розповіді, можуть насправді належати до ранішого етапу. Наприклад, початковий текст історії про прихід Турінової ватаги до пагорба Амон-Руз – місця її тимчасового сховку, – про життя там і про ефемерну успішність краю Дор-Куартол було написано раніше, ніж з'явився бодай натяк на існування дрібногномів; а детальний опис Мîмової оселі попід вершиною виник раніше за самого Мîма.

Решта історії, якій, починаючи від Турінового повернення в Дор-ломін, батько надав завершеного вигляду, безумовно, мало чим відрізняється від тексту «Незавершених оповідей». Але у двох конкретних випадках, які стосуються нападу Ґлаурунґа при Кабед-ен-Арасі, я таки змінив оригінальні слова, і це потребує деяких пояснень.

Перша зміна стосується географії. У тексті сказано, що, коли Турін і його соратники того доленосного вечора вирушили від Нен-Ґіріту, вони не попрямували до дракона, котрий заліг у дальньому кінці ущелини, а спершу пішли стежкою в напрямку до Переправ через Тейґлін, «потім, трохи не доходячи до них, звернули на південь вузькою доріжкою» та пішли через ліс понад рікою до Кабед-ен-Арасу. Коли вони наближалися до нього, «перші зорі тьмяно світили на сході позаду», – сказано в початковому варіанті фрагмента.

Готуючи текст для «Незавершених оповідей», я не догледів, що це неправильно: позаяк вони рухалися не в західному керунку, а на схід чи південний схід, віддаляючись од Переправ, то перші зорі на сході мусили світити попереду, а не позаду мадрівників. Обговорюючи це питання у «Війні Коштовностей» (1994) я міркував, що «вузька доріжка», ведучи на південь, десь звертала-таки на захід, щоби досягнути Тейґліну. Та нині це здається мені малоймовірним, адже ніде в розповіді про таке не йдеться, тож значно простішим рішенням виявилося змінити «позаду» на «попереду», що я і зробив у новому тексті.

Ескіз мали, наведеної в «Незавершених оповідях» для унаочнення розташування земель, насправді дещо хибує щодо орієнтації на місцевості. З мали Белеріанду, яку створив батько, а я відтворив у «Сильмариліоні», видно, що Амон-Обел знаходився майже чітко на схід од Переправ через Тейґлін («з-за Амон-Обелу зійшов місяць»), а ріка Тейґлін текла ущелинами на південний схід або південний південний схід. Тут я перемалював мапу та позначив приблизне місце Кабед-ен-Арасу (в цьому тексті сказано, що «на шляху Ґлаурунґа, трохи північніше від місця впадіння Келебросу, якраз і була одна з тих прірв, власне найглибша, одначе і найвужча»).

Друга зміна стосується розповіді про вбивство Ґлаурунґа, коли він перебирався через ущелину. Тут маємо справу з чернеткою та остаточною версією. Згідно з чернеткою, Турін і його супутники видряпалися дальнім схилом провалля аж до самого його краю, пробули там цілісіньку ніч, і Турін «боровся з темними жахливими сновидіннями, в яких неймовірним зусиллям намагався вчепитися за щось і втриматися». Коли настав день, Ґлаурунґ приготувався перебиратися через ущелину «за багато кроків на північ», отож, Турін мусив спуститися до русла ріки, а потім знову видертися на кручу, щоб опинитися під черевом дракона.

В остаточній версії Турін і Гунтор здолали тільки половину шляху вгору, коли Турін зазначив, що, не знаючи, в якому саме місці перебиратиметься дракон, вони лише марнують сили на підйом; тому «вони зупинились і стали дожидати». Тут не сказано, чи спускалися вони з того місця, де припинили рух угору, а фрагмент про Турінів сон, «у якому неймовірним зусиллям хотів учепитися за щось» перенесено з чорнового тексту. Та у відредагованій історії героям не було потреби чіплятися за щось: вони могли і, напевно, таки спустилися на дно провалля, щоби вичікувати там. Загалом, ось що вони зробили: в остаточній версії (поданій у «Незавершених оповідях») сказано, що вони не стояли просто на шляху Ґлаурунґа, тож Турін «дерся понад краєм води, щоби підійти зісподу». Цей недоречний штрих, здається, потрапив до остаточної версії з попередньої чернетки. Щоб усунути цю непослідовність, я змінив «оскільки вони не стояли просто на шляху Ґлаурунґа» на «тому що шлях Ґлаурунґа пролягав не прямо над ними», а «дерся понад краєм води» – на «дерся кручею».

Це, можливо, власне, і незначні виправлення, та вони висвітлюють, імовірно, найяскравіші сцени легенд про Прадавні Часи, а також одну з найвизначніших подій тієї пори.

Перелік власних назв

Зірочкою позначено назви, нанесені на мапі Белеріанду.

Аґарваен «Заплямований Кров'ю» – ім'я, яке прибрав Турін, прибувши до Нарґотронда.

Аданезел «Ельфолюдина» – ім'я, яким нарекли Туріна в Нарґотронді.

Аерін Родичка Гуріна, котра мешкала в Дор-ломіні й котру взяв собі за дружину східнянин Бродда.

Азаґгал Володар гномів із Белеґосту.

Айнури «Святі» – перші істоти, котрих створив Ілуватар іще до появи Світу: валари та маяри («такі самі духи, як і валари, тільки нижчого рівня»).

Алґунд Дор-ломінець, один із розбійників, до чийого гурту пристав Турін.

Амон-Дартір* Вершина в гірському пасмі Еред-Ветрін на південь від Дор-ломіну.

Амон-Етір «Пагорб Дозорців» – великий земляний вал, насипаний за наказом Фінрода Фелаґунда на відстані ліги на схід од Нарґотронда.

Амон-Обел* Пагорб посеред Бретілського Лісу, на якому було збудовано Ефель-Брандір.

Амон-Руз* «Лисий Пагорб» – самотня вершина на південь од Бретілу, житло Мîма.

Анах* Прохід, що вів із Таур-ну-Фуіну до західного краю Еред-Ґорґороту.

Анґбанд Велична фортеця Морґота на Північному Заході Середзем'я.

Анґлахел Меч Белеґа, дарунок Тінґола; після того, як його перекували для Туріна, званий Ґуртанґом.

Анґрод Третій син Фінарфіна, вбитий під час Даґор-Браґоллаху.

Анґуірел Меч Еола.

Андроґ Дор-ломінець, один із ватажків розбійницької зграї, до якої пристав Турін.

Анфауґліт* «Задушлива Курява» – велика, колись трав'яниста, рівнина на північ від Таур-ну-Фуіну, звана Ард-ґаленом; пізніше, під час Битви Раптового Полум'я, Морґот перетворив її на пустелю.

Аранрут «Гнів Короля» – меч Тінґола.

Арвернієн* Узбережжя Белеріанду на захід од гирла ріки Сіріон; згадується в пісні Більбо, яку він співав у Рівендолі.

Арда Земля.

Арезель Сестра Турґона, дружина Еола.

Армінас Нолдорський ельф, котрий разом із Ґелміром прийшов до Нарґотронда, щоби попередити Ородрета про небезпеку.

Аррох Юнь Гуріна.

Асґон Дор-ломінець, котрий сприяв Туріновій утечі після вбивства Бродди.

Барагір Батько Берена; брат Бреґоласа.

Бараґунд Батько Морвен; двоюрідний брат Берена.

Барад-Ейтель «Вежа Джерела» – фортеця нолдорів поблизу Ейтель-Сіріону.

Бар-ен-Данвез «Дім Викупу» – так Мîм назвав власне житло.

Бар-ен-Нібін-ноеґ «Дім Дрібногномін» на Амон-Рузі.

Бар-Еріб Твердиня Дор-Куартолу на південь од Амон-Рузу.

Бауґлір «Приневолювач» – одне з імен Морґота.

Белеґ Ельф із Доріату, вправний лучник; товариш і супутник Туріна. Його ще називали Куталіон – «Міцнолукий».

Белеґост «Велична Фортеця» – одне з двох гномівських місту Синіх Горах.

Белеґунд Батько Ріан; брат Бараґунда.

Белеріанд* У Прадавні Часи – землі на захід од Синіх Гір.

Бєлтрондінґ Лук Белеґа.

Беор Очільник перших людей, котрі вступили у Белеріанд; праотець Дому Беора, одного із трьох Домів Едайнів.

Берен Представник Дому Беора, коханий Лутіен; дістав Сильмарил із корони Морґота; його ще називали «Одноруким» і «Порожньоруким».

Битва Незліченних Сліз Див. Нірнает-Арноедіад.

Браґоллах Див. Даґор-Браґоллах.

Брандір Правитель Народу Галет на час приходу Туріна у Бретіл; син Гандіра.

Бреґолас Батько Бараіунда; дід Морвен.

Бреґор Батько Барагіра та Бреґоласа.

Бретіл* Ліс між ріками Тейґлін і Сіріон; Люди Бретілу – Народ Галет.

Брітіах* Брід на річці Сіріон на північ від Бретілського Лісу.

Бродда Східнянин, котрий після Нірнает-Арноедіад мешкав у Гітлумі.

Валари «Сили» – величні духи, які ввійшли у Світ на початку часів.

Валінор Земля валарів на Заході, по той бік Великого Моря.

Варда Найвеличніша з-поміж валарських Королев, подруга Манве.

Великий Курган Див. Гауз-ен-Нірнает.

Велична Пісня Музика айнурів, у якій зародився Світ.

Вигнанці Нолдори, котрі повстали проти валарів і повернулися до Середзем'я.

Високий Фарот* Нагір'я на захід від річки Нароґ у Нарґотронді; також Фарот.

Вовколюди Див. Ґаурваіти.

Володар Вод Валар Улмо.

Володарі Заходу Валари.

Володарка Дор-ломіну Морвен.

Ворог Морґот.

Гадор Златоглавий Друг ельфів, володар Дор-ломіну, васал Короля Фінґолфіна; батько Ґалдора, дід Гуріна та Гуора; вбитий в Ейтель-Сіріоні під час битви Даґор-Браґоллах.

Галдір Син Галміра з Бретілу; одружений із Ґлорезель, донькою Гадора з Дор-ломіну.

Галет Володарка Галет, яка в давні часи правила Другим Домом Едайнів — Галетрімом, або ж Народом Галет – і мешкала у Бретілському Лісі.

Галмір Володар людей Бретілу.

Гандір з Бретілу Син Галдіра та Ґлорезель; батько Брандіра.

Гарет Донька Галміра з Бретілу, дружина Ґалдора з Дор-міну; мати Гуріна.

Гауз-ен-Еллет «Курган Ельфійської Діви» поблизу Переправ через Тейґлін, у ньому було поховано Фіндуілас.

Гауз-ен-Нірнает «Курган Сліз» у пустелі Анфауґліт.

Гірілорн Великий бук із трьома стовбурами в Лісі Нел-дорет.

Гітлум* «Імлиста Земля» – північний край, відмежований Горами Тіні.

Гори Тіні Див. Еред-Ветрін.

Гунтор Бретілець, соратник Туріна під час нападу на Ґлаурунґа.

Гуор Брат Гуріна; батько Туора, дід Еаренділа; за гинув під час Битви Незліченних Сліз.

Гурін Володар Дор-ломіну, чоловік Морвен, батько Туріна та Ніенор; його ще називали Таліоном– «Незламним».

Ґалдор Високий Син Гадора Златоглавого; батько Гуріна та Гуора; убитий в Ейтель-Сіріоні.

Ґаміл Зірак Гном-коваль, учитель Телхара з Ноґроду.

Ґаурваіти «Вовколюди» – зграя розбійників, до якої пристав Турін у лісовій місцині поза кордонами Доріату на заході.

Ґваерон «Вітряний місяць» – березень.

Ґвіндор Ельф із Нарґотронда, коханий Фіндуілас, супутник Туріна.

Ґелмір (1) Ельф із Нарґотронда, брат Ґвіндора.

Ґелмір (2) Нолдорський ельф, котрий разом із Армінасом прийшов до Нарґотронда, щоби попередити Ородрета про небезпеку.

Ґетрон Один зі супутників Туріна під час мандрівки в Доріат.

Ґінґліт* Річка, яка впадає в Нароґ вище від Нарґотронда.

Ґлаурунґ «Батько Драконів» – найстрашніший із-поміж драконів Морґота.

Ґлітуі* Річка, що збігає з Еред-Ветріну та впадає в Тейґлін північніше від притоки Малдуін.

Ґлорезель Донька Гадора, сестра Ґалдора, батька Гуріна; дружина Галдіра з Бретілу.

Ґлорфіндел Ельф-володар із Ґондоліна.

Ґондолін* Таємниче місто Короля Турґона.

Ґорґорот Див. Еред-Ґорґорот.

Ґортол «Шолом Жаху» – так іменувався Турін, коли правив у землі Дор-Куартол.

Ґотмоґ Володар балроґів; убивця короля Фінґона.

Ґрітнір Один зі супутників Туріна під час мандрівки в Доріат, де він і помер.

Ґуілін Ельф із Нарґотронда, батько Ґвіндора та Ґелміра.

Ґуртанґ «Залізо Смерті» – нова назва, яку Турін дав мечу Анґлахелу після того, як його перекували в Нарґотронді.

Даґор-Браґоллах Битва Раптового Полум'я, під час якої Морґот (також Браґоллах) подолав Облогу Анґбанда.

Даерон Менестрель із Доріату.

Дімбар* Земля між ріками Сіріон і Міндеб.

Дім Гадора один із Домів Едайнів.

Дімрост «Дощові Східці» – водоспад на Келебросі у Бретілському Лісі, пізніше відомий як Нен-Ґіріт.

Діти Ілуватара Ельфи та люди.

Доріат* Королівство Тінґола та Меліан у лісах Нелдорету й Околиці, центром королівства був Менеґрот, що стояв на річці Есґалдуін.

Дор-Куартол «Земля Лука та Шолома» – так називалася територія, яку Турін і Белеґ захищали зі сховку на Амон-Рузі.

Дорлас Впливова особа серед Народу Галет у Бретілському Лісі.

Дор-ломін* Край на півдні Гітлуму, феод Дому Гадора, дарунок Короля Фінґолфіна; родинне гніздо Гуріна та Морвен.

Дортоніон* «Земля Сосен» – велике поросле лісом нагір'я поблизу північних кордонів Белеріанду, пізніше назване Таур-ну-Фуін.

Дренґіст* Довга затока, що врізалася в Еред-Ломін, Гори Відлуння.

Дрібногноми Раса гномів Середзем'я, останніми представниками якої були Мîм і його сини.

Едайни Люди Трьох Домів, друзі ельфів. (в однині Адан)

Ейтель-Іврін* «Джерело Іврін» – джерело ріки Нароґ під Еред-Ветріном.

Ейтель-Сіріон* «Джерело Сіріону» на східному боці Еред-Ветріну; фортеця нолдорів у тому ж місці, інша назва якої — Барад-Ейтель.

Ектеліон Ельф-володар із Ґондоліна.

Елдаліе Ельфійський народ, рівний із елдарами.

Елезвен Ім'я Морвен, «Ельфопрекрасна».

Елдари Ельфи Великої Мандрівки зі Сходу в Белеріанд.

Еол Його ще назвали «Темним Ельфом» – умілий коваль, котрий мешкав у Нан-Елмоті; викував меча Анґлахела; батько Маеґліна.

Еред-Ветрін «Тінисті Гори», «Гори Тіні» – велике пасмо, що творило кордони Гітлуму на сході та на півдні.

Еред-Ґорґорот* «Гори Жаху» – глибокі безодні, в які на півдні переходивТаур-ну-Фуін; також Ґорґорот.

Есґалдуін* Ріка в Доріаті, яка розділяла ліси Нелдорету й Околиці та впадала в Сіріон.

Ефель-Брандір «Мур Брандіра» – обнесені муром помешкання людей із Бретілу на Амон-Обелі; також Ефель.

Ехад-і-Седрин «Табір Відданих» – назва дому Мîма на Амон-Рузі; також Ехад.

Заповідна Рівнина* Див. Талат-Дірнен.

3аповідне Володіння Доріат.

Ібун Один зі синів Мîма-дрібногнома.

Іврін* Озеро та водоспад біля підніжжя Еред-Ветріну, де брала початок ріка Нароґ.

Ілуватар «Батько Всього».

Індор Дор-ломінець, батько Аерін.

Кабед-ен-Арас «Оленячий Стрибок» – глибока та вузька ущелина ріки Тейґлін, де Турін убив Ґлаурунґа.

Кабед-Наерамарт «Стрибок Жахливої Судьби» – назва Кабед-ен-Арасу після того, як Ніенор стрибнула з тієї кручі.

Келеброс Потік у Бретілі, що впадав у Тейґлін понизу Переправ.

Кгім Один зі синів Мîма-дрібногнома, убитий стрілою Андроґа.

Кірдан «Корабельний Тесля»; володар Фаласу; під час знищення Гаваней після Нірнает-Арноедіад утік на південний острів Балар.

Кріссаеґрім Гірські вершини на південь од Ґондоліна, де були орлині гнізда Торондора.

Куталіон «Міцнолукий» – ім'я Белеґа.

Лабадал Ім'я, яке Турін дав Садорові.

Ладрос* Землі на північному сході Дортоніону, які людям із Дому Беора подарували нолдорські королі.

Лалаіт «Сміх» – ім'я Урвен.

Ларнах Один із лісовиків, котрий мешкав у землях на південь від Тейґліну.

Ліси Нуату* Густі ліси на захід од верхів'я ріки Нароґ.

Лісовий Дикун Таке ім'я прибрав Турін, коли вперше потрапив до людей із Бретілу.

Лісовики Мешканці лісів на південь од Тейґліну, котрих грабували ґаурваїти.

Лотлан Велика рівнина на схід від Дортоніону (Таур-ну-Фуін).

Лотрон П'ятий місяць.

Лутіен Донька Тінґола та Меліан, котра після смерті Берена вирішила теж стати смертною, щоби розділити його долю. Її ще називали Тінувіель – «донька сутінок», соловейко.

Маблунґ Ельф із Доріату, головний капітан Тінґола, дріт Туріна; його ще називали «Мисливцем».

Маеґлін Син «Темного Ельфа» Еола й Арезель, сестри Турґона; зрадник Ґондоліна.

Маезрос Найстарший син Феанора, правив землями на схід од Дортоніону.

Малдуін* Притока ріки Тейґлін.

Манве Головний із-поміж валарів; його ще називали Старшим Королем.

Мандос Валар: Суддя, Хранитель Домів Померлих у Валінорі.

Меліан Мая (див. Айнури) королева, котра правила разом із Королем Тінґолом у Доріаті, довкола якого вона встановила невидимий захисний бар'єр – Пояс Меліан; мати Лутіен.

Мелкор Ім'я Морґота мовою квенья.

Менеґрот* «Тисяча печер» – чертоги Тінґола та Меліан на річці Есґалдуін у Доріаті.

Менел Небеса, край зірок.

Метед-ен-ґлад «Кінець лісу» – укріплення Дор-Куартол на краю лісу південніше від ріки Тейґлін.

Мîм Дрібногном, котрий мешкав на Амон-Рузі.

Мінас-Тіріт «Вартова Вежа», яку збудував Фінрод Фелагунд на Тол-Сіріоні.

Міндеб* Притока Сіріону між Дімбаром і Лісом Нелдорет.

Мітрім* Південно-східний край Гітлуму, відокремлений від Дор-ломіну Горами Мітрім.

Міцнолукий Ім'я Белеґа; див. Куталіон.

Молодші Діти Люди. Див. Діти Ілувитара.

Морвен Донька Барагунда з Дому Беора; дружина Гуріна та матір Туріна й Ніенор; її ще називали Елезвен – «Ельфопрекрасна» і Володарка Дор-ломіну

Морґот Великий бунтівний валар, первісно – наймогутніша Сила; його ще називали Ворогом, Темним Володарем, Чорним Королем, Бауґліром.

Мормеґіл «Чорний Меч» – ім'я, яке Турін отримав у Нарґотронді.

Нан-Елмот* Ліс у Східному Белеріанді; місце мешкання Еола.

Нарґотронд* «Велична підземна фортеця на річці Нароґ», яку заснував Фінрод Фелаґунд і знищив Ґлаурунґ; також – королівство Нарґотронд, що простягалося на схід і захід од ріки.

Нароґ* Найбільша ріка Західного Белеріанду, що брала початок від озера Іврін і впадала в Сіріон поблизу його гирла.

Народ Нароґу – ельфи з Нарґотронда.

Невраст* Край на захід від Дор-ломіну на протилежному боці Гір Відлуння* (Еред-Ломін).

Незліченні Сльози Битва Нірнает-Арноедіад.

Нейтан «Скривджений» – таке ім'я прибрав Турін, коли перебував серед розбійників.

Неллас Ельфійка з Доріату, подруга дитинства Туріна.

Нен-Ґіріт «Трепетна Вода» – пізніша назва Дімросту, водоспаду на Келебросі у Бретілі.

Нен-Лалаіт Струмок, що брав початок під Амон-Дартіром – однією з вершин Еред-Ветріну – і збігав біля оселі Гуріна в Дор-ломіні.

Неннінґ* Ріка в Західному Белеріанді, що впадала в Море біля Гавані Еґларест.

Нібін-ноеґ, Нібін-ноґрім Дрібногноми.

Ніенор «Скорботна» – донька Гуріна та Морвен, сестра Туріна; див. Нініель.

Німбретіл* Березові ліси в Арверніені; згадуються в пісні Більбо, яку він виконував у Рівендолі.

Нініель «Діва Сліз» – ім'я, яке Турін дав Ніенор у Бретілі.

Нірнает-Арноедіад Битва Незліченних Сліз; також Нірнает.

Ноґрод Одне з двох гномівських міст у Синіх Горах.

Нолдори Друге рушення елдарів під час Великої Мандрівки зі Сходу в Белеріанд; «Низькі ельфи», «Хранителі премудрості».

Озера Твіліт* Край боліт і ставків, де Арос впадає в Сіріон.

Околиця Південний ліс Доріату.

Окружні Гори Гори, які оточують Тумладен, долину Ґондоліна.

Оленячий Стрибок Див. Кабед-ен-Арас.

Орлеґ Один із розбійників, серед котрих жив Турін.

Ородрет Король Нарґотронда, котрий зійшов на престол після смерті Фінрода Фелаїунда; батько Фіндуілас.

Оссе Мая (див. Айнури); васал Улмо, Володаря Вод.

Острів Саурона Тол-Сіріон.

Пагорб Дозорців Див. Амон-Етір.

Переправи через Тейґлін* Броди через Тейґлін у місці перетину цієї ріки та старої Південної Дороги до Нарґотронда.

Південна Дорога* Давній шлях від Тол-Сіріону до Нарґотронда через Переправи Тейґлін.

Пояс Меліан Див. Меліан.

Раґнір Сліпий слуга Гуріна в Дор-ломіні.

Ріан Двоюрідна сестра Морвен; дружина Гуора, брата Гуріна; мати Туора.

Рівіл* Потік, що брав початок із Дортоніону та впадав у Сіріон при Твані Сіреха.

Рік Голосіння Рік, коли відбулася Нірнает-Арноедіад.

Садор Тесля, слуга Гуріна в Дор-ломіні, друг дитинства Туріна, котрого той називав Лабадалом.

Саерос Ельф із Доріату, радник Тінґола, вороже на лаштований до Туріна.

Світлий Народ Елдари.

Сили Валари.

Синдарська мова Сіро-ельфійська мова – ельфійська мова Белеріанду. Див. Сірі Ельфи.

Сини Феанора Див. Феанор. Сім синів Феанора, котрі керували землями Східного Белеріанду.

Сині Гори У Прадавні Часи – великий гірський ланцюг (званий Еред-Луін і Еред-Ліндон) між Белеріандом та Еріадором.

Сіріон* Велика ріка у Белеріанді, яка брала початок в Ейтель-Сіріоні.

Сірех* Велика твань на північ од Сіріонового Проходу, де ріка Рівіл витікає з Дортоніону.

Сірі Ельфи Синдари – ім'я елдарів, котрі не перетнули Велике Море на Заході, а залишились у Белеріанді.

Соломоголові Ім'я, яке східняни дали Народові Гадора в Гітлумі.

Старші Діти Ельфи. Див. Діти Ілуватара.

Східняни Племена людей, котрі вирушили у Белеріанд услід за едайнами.

Таємниче Королівство Доріат.

Таємниче Володіння Ґондолін.

Талат-Дірнен* «Заповідна Рівнина» на північ від Нарґотронда.

Танґородрім «Гори Тирана», які Морґот звів понад Анґ-бандом.