Текст книги "Меллорі"

Автор книги: Джеймс Чейз

сообщить о нарушении

Текущая страница: 11 (всего у книги 18 страниц)

2

Голройдова студія була неохайна, брудна та захаращена невеликими гнітливими акварельними картинами, що зображували Чейні-Вок і набережну Темзи. «Певно, тих картин тут сотні», – думав Коррідон, сидячи у запилюженому та обшарпаному фотелі перед великою грубкою, у якій ще й досі лежав попіл останнього зимового вогнища; а стіни кімнати вкривали копійчані спроби бездарного пензля, приречені довіку там висіти.

Жанна сиділа на бильці іншого обшарпаного фотеля навпроти Коррідона, обхопивши коліно своїми міцними смаглявими руками. На її обличчі був замислений, похмурий вираз, а очі невпинно рухалися, повсякчас перебігаючи з Коррідона на затулене завісами вікно.

Вони чули, як на кухні господарює Ренлі, нашвидкуруч готуючи обід. Запах підсмажуваного бекону нагадав Коррідону, що він зголоднів.

За зачиненими дверима спальні, що сполучалася зі студією, Ян неохоче пильнував Енн і Голройда.

Коли Коррідон привів Енн до Голройдової студії, сестра Меллорі зустрілася віч-на-віч із Жанною. Якусь мить дві дівчини дивилися одна на одну. Обличчя Жанни посірішало, в очах її з'явився вираз мстивої ненависті, й Коррідон поквапно провів Енн повз неї та попровадив до спальні.

Навіть зараз Жанна ще не цілком відновила свій звичний незворушний та похмурий спокій. Спостерігаючи за нею, Коррідон почувався неспокійно, бо розумів, що Енн не можна залишати з нею наодинці. Він був упевнений, що Жанна відчувала до Меллорі таку безмежну ненависть, що просто не змогла би контролювати її у присутності його сестри.

Зненацька, немовби відчувши, що він думає про Енн, Жанна сказала:

– Вам краще з нею поговорити. З'ясуйте, де саме розташований той острів. А її нам доведеться взяти з собою.

Коррідон уже був певен, що саме так воно неминуче й станеться, одначе думка про це неабияк його хвилювала. Втім, іншої ради не було. Якщо Енн розповість їм, де знайти той острів, її не можна буде просто залишити тут, аби вона могла виказати їхню можливу схованку першому-ліпшому детективові, який почне її розпитувати.

– Гадаю, що таки варто, і я з нею поговорю, – сказав він, видобув з кишені пожмакану пачку цигарок і дістав одну. – А як щодо того типа, Голройда? Що ми робитимемо з ним?

– Залишимо його тут. Він нічого не знає про нас. Крім того, конче необхідно, щоби комусь було відомо, що ми захопили сестру Меллорі. Якщо Меллорі про це почує, то неодмінно за нею прийде. Я маю намір використати її як принаду в тій пастці, яку ми для нього приготуємо.

– А чому ви такі впевнені, що Меллорі прийде по неї?

– Я думаю, що прийде, – сказала Жанна стиха, і її смагляві долоні стиснулися.

– Що ж, але спершу ми маємо чимало роботи. Мусимо знайти той острів. То буде довга подорож, і певне що не найлегша. Незабаром кожнісінький поліціянту цій країні чигатиме на нас.

– Невже ви думаєте, що мене це хвилює? Ми уникнули гестапо; уникнемо й англійської поліції.

– Вона думає, що її брат – мертвий. Міністерство авіації повідомило їй, що Браяна Меллорі застрелили, коли той намагався врятуватися від гестапівців утечею. Ви цілком упевнені, що цей хлопець живий? Чи не могло статися помилки?

– То ви хочете сказати, що це привид Меллорі вбив Гарріса та Любіша й зіштовхнув Риту Аллен зі сходів? – саркастично запитала Жанна. – Йому було би лише на користь те, що його вважають мертвим, – тоді він позбувся би нас усіх і дивовижним чином знову повернувся до життя.

Коррідон знизав плечима.

– Атож, – погодився він, – гадаю, те, що Меллорі вважають мертвим, лише грає йому на руку. Що ж, сходжу перемовлюся словом з Енн. Перш за все треба знайти той острів. – Коррідон підвівся та продовжив: – І, якщо вже ми почали обговорювати долю Меллорі, дозвольте мені нагадати вам, що ви мусите змінити свій задум. Якщо ми колись і спіймаємо Браяна Меллорі, то маємо передати його до рук поліції. Вам це зрозуміло? Тепер його розшукують за вбивство, і він має зняти з мене провину за смерть Рити. Його повісять. Ви отримаєте свою помсту, однак ані ви, ані Ян його і пальцем не зачепите. Віднині він – мій. Вам зрозуміло?

Вона обдарувала його холодною, глузливою посмішкою.

– Ми його ще не спіймали. І, можливо, ніколи й не спіймаємо. Почекаймо, і тоді побачимо, що буде.

За поведінкою Жанни Коррідон зрозумів, що покладатися на неї не можна. Вони з Яном замірялися вбити Меллорі, коли той потрапить їм до рук. Це було очевидно. Те, що станеться з Коррідоном, їх анітрохи не обходило. Йому доведеться їх випередити. Він мусить упіймати Меллорі, а упіймавши, подбати, аби до нього не дісталися ці двоє, допоки він передасть його в руки поліції. Що ж, то буде мудрована операція.

Не маючи наміру сперечатися далі, Коррідон увійшов до спальні. Час на суперечки буде згодом. Енн і Голройд сиділи на стільцях, а їхні руки були зв'язані за спинками. Ян простягнувся на ліжку та курив, маузер лежав коло нього. Він підвів на Коррідона пильний погляд. Ув очах поляка з'явився лиховісний вираз.

– Забери звідси Голройда і сам забирайся, – різко сказав Коррідон.

Ян зісковзнув з ліжка.

– Чого ви хочете?

– Я збираюся з нею поговорити, – мовив Коррідон і кивнув у бік Енн.

– Гей, ти, ходімо, – наказав Ян Голройдові, вказуючи на нього пістолетом.

Голройдове обличчя зблідло так, що набрало кольору лою. Коли він підвівся зі стільця, його ноги так тремтіли та підгиналися, що він упав би, якби Коррідон не підхопив його та не допоміг утримати рівновагу.

– Тримайтеся, – сказав Коррідон. – З вами нічого не станеться. За кілька годин нас тут уже не буде. Подумайте лишень, які історії ви зможете розповідати. Таж ви станете місцевим героєм.

І він підштовхнув чолов'ягу, що весь тремтів, до дверей.

3

– Без цього ви почуватиметеся зручніше, – сказав Коррідон, розв'язуючи пасок і звільняючи зап'ястки Енн. – Саме час нам з вами поговорити, еге ж?

Вона заходилася терти свої зап'ястки, відновлюючи кровообіг, але нічого не сказала.

– Я хочу, щоби ви зрозуміли усе правильно, – почав Коррідон, трохи збентежений її прямим і спокійним поглядом. – Той поляк – справжній убивця. Не помиляйтеся щодо цього. Дівчина страждає на якийсь невроз; можливо, що вона трохи схиблена. Ренлі доволі милий, проте слабкий і боїться тих двох. Усіх трьох поліція розшукує за вбивство. Той Ян тільки про вбивство й думає. Він застрелив двох поліціянтів і типа на ім'я Крю, який став йому на шляху. Якщо Ян вирішить, що хтось із нас завдаватиме клопоту, то завиграшки прибере і нас. Я кажу вам це тому, що хочу, аби у вас склалося враження про те, як небезпечно буде намагатися втекти.

– Якщо це правда, – сказала Енн, – то як так сталося, що ви опинилися в їхньому товаристві?

– Як я вже казав, Ян застрелив такого собі Крю. Сталося так, що я був з Крю за кілька хвилин до того, як його застрелили. Мене бачили, коли я виходив з його квартири. Поліція вважає, що стріляв я. Не марнуватиму часу, вдаючись у деталі, та якщо мене спіймають, мені буде складно довести свою невинуватість. А можливо, мені це взагалі не вдасться. Саме тому я наразі з ними. Я сподіваюся довести, що Крю застрелив саме Ян, а не я.

Бона недовірливо поглянула на нього та продовжила розтирати собі зап'ястки.

– Я нічогісінько не зрозуміла зі сказаного, не кажучи вже про те, щоб у це вірити. Усе це – щось геть фантастичне. Ну як я можу повірити в те, що ви сказали?

– Зачекайте тут, – сказав Коррідон. – Не намагайтеся тікати. – Він увійшов до студії, де Жанна з Яном саме пошепки про щось перемовлялися, а Голройд нажахано за ними спостерігав. Не звертаючи на них уваги, Коррідон підійшов до столу, на якому неохайною купою громадилися старі газети, вибрав із того безладдя одну та повернувся до спальні.

– Ось, прочитайте самі, – сказав він, вручаючи Енн газету. – Це стаття про вбивство Крю. Прочитавши її, ви пересвідчитеся, що поліція має мій опис.

Вона поквапливо проглянула статтю та поклала газету. Коррідон помітив, що Енн уже не була така спокійна.

– Але як я можу знати, що це не ви його вбили? – запитала вона.

– Я не прошу вас вірити у мою невинуватість. Щиро кажучи, навіть якщо ви думаєте, що це я його вбив, – то мене від того ні знобить, ні гріє. Усе, що мене турбує, – це щоби поліція так не думала.

– Розумію, – сказала вона, зашарівшись. А тоді зненацька запитала: – А яким чином до всього цього причетний мій брат?

– Я ніколи й не казав, що він бодай якось до цього причетний, хіба ні?

– Тоді чому ви прийшли до мене? Чому ставили стільки запитань про Браяна? Я не вірю у те, що ви – його друг. І чому той чоловік назвав його зрадником? Що він мав на увазі?

– Ваш брат мертвий. Не вплутуйте його у все це.

– А вони також думають, що Браян мертвий? – різко запитала вона.

– Ні, але це геть несуттєво.

– І ви самі так не думаєте; і Рита Аллен казала, що він живий. – Її дихання прискорилось, а в очах з'явився переляканий вираз. – То Браян мертвий чи ні? Це тому ви прийшли сюди? Він їм щось заподіяв? Вони його переслідують? Будь ласка, скажіть мені. Він живий?

– Вони думають, що живий, – обережно сказав Коррідон.

– То вони більше не його друзі?

– Власне кажучи, ні.

– Чому? Якщо мій брат живий, я мушу про це знати. Будь ласка, скажіть мені.

– Мені відомо не більше, ніж вам. Ви кажете, що міністерство авіації поінформувало вас про те, що ваш брат мертвий. А оті люди вважають, що він живий і переховується від них. Це все, що я можу вам сказати. Вони думають, що як заберуть вас із собою, то ваш брат по вас прийде. У такий спосіб вони сподіваються заманити його до... – він затнувся й роздратовано клацнув пальцями. – Щось я забагато балакаю.

– Будь ласка, розкажіть мені решту того, що вам відомо, – тихо сказала вона. – Ще ж небагато, правда?

– Ну, гаразд. Рано чи пізно ви мали про це дізнатися. Застерігаю вас, що це буде не надто приємна розповідь, а втім, я не думаю, що ви взагалі у неї повірите. Ось що вони мені розповіли. Трьох із них – Жанну, вашого брата та Ренлі спіймали гестапівці. Самі вони для німців не надто важили, а от їхній провідник, Ґурвіль, важив, і то неабияк. Жанну та Ренлі катували, однак вони не виказали Ґурвілевої криївки. Натомість ваш брат зголосився розповісти усе ще до того, як до нього бодай доторкнулися. Ґурвіля схопили та вбили. Ці троє тут, аби помститися за Ґурвілеву смерть. Ось чому вони шукають вашого брата.

Енн раптом сіла. Її обличчя сполотніло, а в очах забриніли злі непролиті сльози.

– О, ні! Це брехня! – палко скрикнула вона. – Огидна, жахлива брехня! Браян ніколи би такого не зробив. Він би ніколи нікого не зрадив. Як вони сміють таке казати?

Коррідон запалив цигарку та з надмірною старанністю загасив сірника у попільничці. На Енн він не дивився.

– Я лише переповів вам те, що розповіли мені самому. Вони були там. Навіщо їм брехати? Який сенс у всій цій ретельній підготовці та вбивстві, якщо ваш брат тоді не зрадив Ґурвіля?

– Кажу вам, це брехня! Браян ніколи б не зрадив друга, а Ґурвіль був його другом. Я у це не вірю!

– Ніхто й не просить вас у це вірити, – сухо сказав Коррідон. – Вони у це вірять, і їм цього цілком достатньо.

– Ви теж думаєте, що він це зробив, чи не так?

– Мене не обходить те, що він зробив.

– Але ж ви теж так думаєте! І ви ніколи його не знали.

Коррідон усвідомив, що це правда. Він ніколи не сумнівався у тій історії, що йому розповів Ренлі, і навіть зараз вигляд Енн, охопленої болем і люттю, анітрохи на нього не вплинув. Він і досі вірив ув історію Ренлі.

– Ну, ця історія видається мені цілком імовірною. Ваш брат мав усі причини вчинити саме так. Ті гестапівці вибили Ренлі око та розтрощили йому руку. Вони влаштували Жанні особливий різновид пекла, призначений спеціально для жінок. Рано чи пізно хтось із них зламався би. Він розповів усе, що знав, аби це припинити. Він уникнув каліцтва. Я не можу його за це винуватити.

– Не можете? То я би змогла! – Вона стиснула кулаки, і Коррідон уже подумав, що вона збирається його вдарити. – Якби він і справді зрадив друга, мені було би байдуже, що з ним станеться. Але він цього не робив, я знаю. – Вона відвернулася, борючись зі сльозами. – Він би такого не зробив.

– Гаразд, – байдуже сказав Коррідон. – Так чи інак, а це нічого не змінює. Мені не варто було цього розповідати. Та, власне, я й не хотів.

Вона рвучко обернулася.

– То Браян живий?

– Так. Живий. У тому немає сумнівів.

– Ох! – Енн знесилено сіла на ліжко.

Коррідон підійшов до вікна та пильно вдивлявся в бунгало навпроти. Запала тривала мовчанка.

– Він у небезпеці? – зрештою запитала вона.

– Не знаю, – не обертаючись, сказав Коррідон. – Якщо вони заженуть його у глухий кут, то застрелять, одначе з того, що вони мені розповідали, у мене склалося враження, що він цілком може дати собі раду.

Знову запала мовчанка, відтак Енн сказала:

– Що вони збираються зробити зі мною?

Коррідон обернувся до неї.

– Ваш брат має будинок неподалік Данбара, чи не так?

Вона здивовано підвела погляд.

– Взагалі-то так. Як ви про це дізналися?

– Той дім десь на острові, адже так? Ви знаєте, де той острів?

– Звичайно. Нині він належить мені. Чому ви про це запитали?

– Бо саме туди ми збираємося. І ви їдете з нами.

– То ви думаєте, що Браян – там?

– Я не знаю, та вони думають, що він прийде по вас.

Очі Енн осяялися.

– Він прийде, якщо дізнається, що я там.

Її віра у брата неабияк дратувала Коррідона.

– А може, й ні. Ви його вже кілька років не бачили.

– Він прийде. Він своїм не поступиться. – Енн сиділа, поринувши в задуму. Коррідон уважно її розглядав і дійшов висновку, що вона надзвичайно приваблива. Цей висновок його здивував.

– Нещодавно ви запитували мене, чи збираюсь я стати на той чи інший бік, – неочікувано сказала вона. – Зараз я збираюся запитати вас те саме. Ви на їхньому боці, чи на моєму?

Такого Коррідон аж ніяк не очікував, і якийсь час лише безтямно дивився на дівчину.

– Що ви маєте на увазі?

– Ви просили мене вам довіряти. Чому ви про це попросили?

– Ну, гадаю, мені було вас шкода, – сказав Коррідон, почуваючись ніяково. – Я хотів вам допомогти. Відчував свою провину, адже ви потрапили у цю халепу через мене.

– Що ж, так воно і є. То ви ще й досі готові мені допомогти?

– Звичайно, – дещо різко сказав він. – Я подбаю про те, аби вам ніхто не заподіяв шкоди.

– Ви казали мені, що перебуваєте у товаристві цих людей лише тому, що хочете зняти зі себе обвинувачення у вбивстві. Певно, це значить, що ви – проти них. І я також проти. Чи ж не розсудливо буде нам із вами об'єднати сили?

– Гадаю, що саме так нам і варто вчинити, – відказав він і усміхнувся. – А ви розумака, еге ж?

– І ви пересвідчитеся, що й Браян такий. Якщо він ще живий і потрапив у халепу, я збираюся йому допомогти. І я хочу, щоби ви теж йому допомогли. Ви ж особисто нічого не маєте проти нього, правда?

Коррідон повагався, проте так і не зважився сказати їй, що Меллорі – вбивця.

– Я зроблю все, що зможу, аби не дати тим двом його застрелити, – ухильно відповів він.

– Він не зраджував Ґурвіля, – провадила вона далі тихим і рівним голосом. – Знаю, ви у це не вірите, але він – аж ніяк не зрадник. Якщо ви зустрінетеся з ним на острові Відлюдника, то й самі переконаєтеся, що він цього не робив.

– То це так той острів називається?

– Так. Він розташований між Басс-Роком[51]51
  Басс-Рок (англ. Bass Rock) – невеликий острів у Шотландії. Має вулканічне походження, розташований у затоці Ферт-оф-Форт за півтора кілометра на північ від гавані міста Норт-Бервік.


[Закрыть] і Данбаром, приблизно за двадцять миль від Басс-Рока.

– Ви можете провести нас туди?

Вона кивнула.

– І зробите це?

– О, так, – без вагань сказала вона.

Спантеличений, Коррідон уважно вдивлявся в її бліде, рішуче обличчя.

– Але чому?

– Я хочу, аби Брали зустрівся з цими трьома у добре знайомій йому місцевості. Ви не уявляєте, який небезпечний той острів для тих, кому не відомий кожнісінький клаптик тамтешньої землі. Там повно схованок. Часто геть неочікувано налягають тумани. То безлюдний острів, повний гострих скель і сипучих пісків. Ми з Браяном чудово його знаємо, – її очі заіскрилися. – А от вони – ні. О, так, я проведу їх туди, та вони ще про це пошкодують, обіцяю вам.

Розділ десятий

1

Вони зібралися у занедбаній студії та дожидали, поки западе темрява.

Ян притулився спиною до стіни коло вікна. Він занурив свої руки глибоко до кишень тренчкота, а між його тонких губ звисала розм'якла цигарка. Коло нього дрімала у фотелі Жанна. Час до часу, коли вона поринала у глибший сон, її тіло сильно смикалось, і Жанна прокидалася. Навпроти цих двох, підперши голову рукою, сидів Ренлі. Він був мовчазний та непримітний. За все те довге пообіддя він заледве чи зронив бодай слово.

У дальньому кінці кімнати Коррідон і Енн сиділи разом на софі, приховані від інших трьох огидною, пишно оздобленою ширмою. Атмосфера у студії була вкрай напружена та загрожувала вибухом, тож Коррідон обачно тримав Енн подалі від Жанниних очей, упевнений, що варто дівчатам зійтися віч-на-віч – і це закінчиться бурхливою сценою.

З допомогою Енн Коррідон розробив маршрут до Данбара. Зрештою, погодилися, що вони усі разом вирушать туди автошляхами, скориставшись автівкою Енн. А в Данбарі, сказала Енн, є моторний човен, який належить їй разом із островом Відлюдника та слугує для сполучення з шотландським узбережжям. Вони сядуть у той човен і переправляться на острів.

А наразі їм не залишалося нічого іншого, крім як чекати, поки споночіє. Поліція так і не повернулася. Із відчуттям вдячності Коррідон подумав, що ті двоє поліціянтів, які разом з Голройдом приходили та розпитували його, певно, не пов'язали його зовнішність з описом, надрукованим у пресі.

Щопівгодини Ян покидав своє місце коло вікна, перетинав студію та заходив до спальні, де залишили Голройда, прив'язавши його до ліжка. Щоразу, йдучи до спальні, він проминав Енн і Коррідона та кидав на дівчину жорсткі, пронизливі та сповнені ненависті погляди.

Було кілька хвилин по сьомій, уже почали западати сутінки. Ренлі підвівся, пробурмотів, що зараз приготує вечерю, та пішов на кухню.

Коррідон, знуджений довгим чеканням, і собі підвівся на ноги, випростався та приєднався до Яна коло вікна. Коли він наблизився, Жанна стрепенулася у своєму фотелі.

– Вже час? – різко запитала вона.

– Ще ні, – відказав Коррідон, свідомий того, що Ян не зводить з нього підозріливих очей. – Достатньо темно стане десь за годину.

Вони утрьох поглянули за вікно, на небо, що поступово темнішало. Понад вершечками дахів спроквола здіймалися важкі хмари. Ставало дедалі прохолодніше.

– Заходиться на дощ, – почав було Коррідон. – Як пощастить, то вперіщить і прожене людей з вулиць.

Решта двоє нічого на це не сказали. Коррідон відчув їхню ворожість і, нетерпляче знизавши плечима, подався до кухні, де Ренлі завзято готував їм усім вечерю.

– Як тут у вас справи, усе гаразд? – запитав Коррідон. – Чи можу я чимось допомогти?

– Вони до мене й словом не озиваються, – пошепки мовив Ренлі. Він мав змарнілий та стривожений вигляд. – Я почуваюся так, як, напевно, Крю почувався тоді.

– Ви занадто хвилюєтеся, – сказав Коррідон. Він кинув через плече швидкий погляд. Крізь двері кухні він побачив, що Ян стоїть до нього спиною й дивиться у вікно. – Тепер нас троє проти двох. Енн – на нашому боці.

– І що вона зможе зробити проти цих двох? – байдуже запитав Ренлі.

– Вона стане у пригоді, коли ми дістанемося острова.

– Якщо дістанемося. Я знаю їх краще, ніж ви. Вони геть не мають жалю. Вони мені не довіряють... – Він урвався, адже раптом позаду пролунав слабкий крик.

Коррідон двома широкими кроками подолав відстань до дверей кухні.

Енн саме вийшла з-за ширми, аби приєднатися до Коррідона на кухні, коли це раптом віч-на-віч зіткнулася з Жанною. Коли Коррідон притьмом заскочив у студію, Жанна, обличчя якої мертвотно побіліло, а очі блищали, вхопила Енн за руки і з виразом божевільної люті на обличчі пильно дивилася на дівчину.

Швидким рухом Коррідон ухопив Жанну за плече і, різко смикнувши, розвернув її у свій бік так, що та розчепила хватку й випустила руки Енн.

– Так, гаразд, – коротко сказав він. – Зупинися. Мені тут жодні драми не потрібні.

Якусь секунду Жанна витріщалася на Коррідона, ніби не впізнаючи його, а тоді замахнулася, аби завдати удару, але він перехопив її занесений кулак і різко відштовхнув жінку. Жанна поточилася та наштовхнулася на стіну.

– Я сказав – зупинися, – гаркнув він. – Припини це, чуєш?

Вона притулилася спиною до стіни, намагаючись щось сказати, та ніяк не могла здобутися на слово. Її дихання стало утрудненим, і несподівано з Жанною відбулася страхітлива зміна. Її очі немовби провалилися в очницях, м'язи обличчя заклякли, а з-поміж міцно стиснутих зубів долинало тихе сичання. За ті кілька секунд вона втратила будь-яку подобу здорового глузду.

– Обережно! – закричав Ренлі. – Стережіться її! Мені вже доводилося бачити, якою вона стає у такому стані...

Коррідон швидко відступив назад, а Енн судомно вдихнула й затамувала подих. Їх обох вразила та злостивість, що палала в очах Жанни. Її пальці скрючилися, а закляклі смагляві руки здійнялися у бік Коррідона, немовби намагаючись навпомацки виміряти відстань, перш ніж завдати йому удару навідліг.

Ян, який до того лише мовчки спостерігав за цією сценою, раптом хутко кинувся поміж Коррідоном і Жанною. Не вагаючись, він напівстиснутим кулаком завдав Жанні бічного удару в щелепу і, поки вона падала, підхопив її та ніжно опустив на підлогу. Із несподіваною ніжністю він підняв її повіку, перевірив пульс і підвівся.

– Принеси-но для неї подушку, – сказав він Ренлі, але Коррідон першим передав йому найближчу подушку. Ренлі просто стояв, неспроможний поворухнутися, і з жахом в очах уважно дивився долі, на непритомну дівчину.

Коррідон спостерігав, як Ян підкладає подушку Жанні під голову. Він витягнув хустинку й витер собі обличчя, почуваючись дещо занепокоєним і розуміючи, що його перше враження про цю дівчину щойно підтвердилося. Коррідон усвідомив, що вона була божевільна.

– Може, я принесу їй попити? – ніяково запитав він. Хворі люди та хвороби завжди викликали у нього хвилювання.

– Невдовзі з нею усе буде гаразд, – сказав Ян. Його витрішкуваті очі були стурбовані, а безжальні опецькуваті руки лагідно поправляли подушку під головою Жанни. – Зараз вона трохи поспить. – Він підвівся навстоячки, дивлячись на Коррідона. – Часом із нею стаються ці напади. Хіба тут є чому дивуватися? – Ян скоса подивився на Енн, яка відступила назад, а зараз стояла, бліда та налякана, дивлячись на Жанну. – Небагато жінок витримало таке, через що пройшла Жанна.

– Але ж це щось серйозне, – сказав Коррідон, підходячи до Енн.

– Тільки нічого їй про це не кажіть. Вона й не пригадає нічого про те, що сталося. Це ніщо – просто скороминущий нервовий напад, – удавано недбало сказав Ян.

– Не мели дурниць, – різко відказав Коррідон. – Щойно вона поводилась, як небезпечна божевільна. Вона потребує належного догляду та лікування.

– Та невже? – сказав Ян і посміхнувся. – Я так не думаю. У всьому винне це постійне чекання та переховування. Їй довелося витримати надто багато. Та їй покращає, коли ми знайдемо Меллорі, – і він знову посміхнувся своєю холодною та злою посмішкою, від якої в Енн аж мороз поза шкірою пішов.