Текст книги "Меллорі"

Автор книги: Джеймс Чейз

сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 18 страниц)

Коррідон швидко зірвався на ноги. Він уже збирався щось сказати, коли це раптом побачив крізь вікно вбраного в оливково-зелений тренчкот і чорний берет чоловіка, який, похитуючись, з'явився у полі зору. То був Ренлі – несамовитий, задиханий, вкритий потом Ренлі, який, хапаючи ротом повітря, підбіг до студії, важко похилився на вхідні двері та заходився щосили грюкати дверним калаталом.

Коррідон одним стрибком перетнув студію, розчахнув вхідні двері та підхопив Ренлі, який упав до передпокою. Той важко дихав, шумно й жадібно ковтаючи повітря, та міцно вчепився за Коррідона.

– Що сталося? – запитав Коррідон. – Що ви тут робите?

Ренлі намагався відсапатися. Його груди напружено здіймалися. Скидалося на те, що він задихається.

– Що сталося? – знову запитав Коррідон і почав його трусити.

– Вони женуться за мною, – захекано мовив Ренлі. – Я мусив прийти сюди. Більше я не мав куди йти. Той клятий дурень убив двох поліціянтів...

– Цить! – сказав Коррідон і швидко озирнувся через плече.

У дверному проході стояла Енн.

– Чи ваш брат колись згадував у своїх листах Ренлі? – запитав її Коррідон. – Одного з вісьмох? Ось він. Ви казали, що хотіли би більше цікавитися братовими друзями. Що ж, як на те, маєте нагоду особисто познайомитися з одним із них просто зараз.

2

Клямка у пофарбованій зеленим брамі в шестифутовій стіні піднялась, і брама повільно прочинилася. Кілька секунд нічого не відбувалося, а тоді з-за стулки брами висунув голову поліціянт і настороженими очима оглянув двір. Відтак озирнувся через плече, кивнув головою та дозволив стулці брами відчинитися навстіж. Тримаючи у руці ґумовий кийок, поліціянт повільно та неохоче ступив у двір, а за ним слідом йшов інший поліціянт, який також стискав у руці ґумовий кийок.

Кожне бунгало було відокремлене одне від одного двадцятифутовим проміжком. Зі свого місця коло вікна, де він стояв, напівприхований завісою, Коррідон міг бачити проміжок між двома бунгало, що затуляли собою номер 2-А, а також частину двору та браму. Він спостерігав, як два поліціянти обережно простують бетонною стежкою, а крізь відчинену браму міг бачити натовп збуджених глядачів, який стояв на протилежному боці вулиці, тримаючись на безпечній відстані.

Енн стояла коло Коррідона й також дивилась у вікно.

Так само повільно та обережно рухаючись, двійко поліціянтів просувалося до правого ряду бунгало. Коррідон їм співчував. Вони були озброєні геть безнадійно та недостатньо для того, щоби впоратися з тим, кого вони вважали озброєним убивцею; та, незважаючи на всю обережність, у їхньому повільному поступі не було вагання.

– Вони бачили, як ви сюди увійшли? – запитав він Ренлі, не відводячи погляду від вікна.

Ренлі помалу відновлював дихання. Він кволо сів у фотель, і, коли заговорив, його голос був більш певний, а дихання – менш напружене.

– Не думаю. Я обігнав переслідувачів на добрих п'ятдесят ярдів, завернув за ріг і мерщій помчав сюди, дорогою нікого не зустрівши. Тож я не думаю, що мене хтось бачив. Вони вже тут?

– Зараз вони оглядають двір.

Ренлі насилу підвівся на ноги.

– Якщо вони мене спіймають, я вже не матиму жодного шансу. Вони не повірять у те, що я не знав, що він стрілятиме. Це було холоднокровне вбивство, скоєне просто перед очима свідків.

– Сядьте та замовкніть, – відказав на це Коррідон, застережливо повівши насупленою бровою у бік Енн. – Якщо вони не знають, що ви тут, то наразі ви у відносній безпеці.

І, поки Ренлі знову важко опускався у фотель, Коррідон підійшов до Енн.

– Перепрошую за це. Зараз нема часу пояснювати, але знайте, що пояснення цьому є. Хай би що трапилося далі, я не маю наміру вплутувати вас у це. Хоча, гадаю, ви схильні до того, щоби ставати на той чи інший бік, чи не так?

Вона поглянула на нього, стривожена, проте не налякана.

– Жодного з вас двох я ніколи дотепер не бачила, – спокійно сказала вона. – Якщо поліціянти ставитимуть запитання, я розповім їм те, що мені відомо, а відомо мені небагато.

Коррідон усміхнувся.

– Це було би найбільш розважливо, проте ми не можемо дозволити вам зустрітися з тими двома добродіями. – Він кинув швидкий погляд на Ренлі. – Ми маємо її зв'язати. Пошукайте-но якоїсь мотузки абощо, та покваптеся.

Вона швидко відступила на крок назад, але Коррідон ухопив її за зап'ясток.

– Будь ласка, будьте розважливі, – сказав він.– Я вас не скривджу. Лише не кричіть і не пручайтеся. І Ренлі, і мене розшукує поліція. Ми не хочемо бути грубими, хіба що нам доведеться. То чи робитимете ви те, що я вам скажу? Щойно ті двоє звідси підуть, ми вас відпустимо. Обіцяю, ми не заподіємо вам жодної шкоди.

– Я знала, що ви – нещирий, – відказала вона. – Ні, я не пручатимусь. Я чула, що сказав ваш супутник. Він – убивця, чи не так?

– Боже праведний, ні. Ренлі й мухи не скривдить. Та дехто з колишніх побратимів вашого брата нині перебуває у цій країні. Стрілянину зчинив Ян. Пригадуєте Яна – того поляка?

Енн була надто спантеличена, аби відчути переляк.

– Що усе це значить? Чому ви двоє прийшли сюди?

– Вибачте, та з відповідями на ці питання доведеться почекати, – і Коррідон обернувся до Ренлі, який саме увійшов до кімнати, несучи паски і шалики, знайдені у спальні Енн. – Наглядай за ними, – сказав він Ренлі, беручи у нього два паски. Коли Ренлі пішов до вікна, Коррідон продовжив: – Ви ж не пручатиметеся, правда? – Він відпустив її руку, проте пильно за нею спостерігав, підозрюючи, що вона збирається закричати. Одначе натомість вона сказала:

– Ні, не пручатимусь. Що я маю робити?

– Розверніться й закладіть руки за спину.

Вона підкорилась, і він швидко зв'язав її зап'ястки разом.

– Не надто туго? – запитав Коррідон і з подивом усвідомив, як сильно йому не подобається робити це з нею.

– Ні, усе гаразд.

Він скрутив у клубок одну з шовкових хустинок, які дав йому Ренлі.

– А зараз відкрийте рота.

Коррідон бачив, що зараз вона вже почала боятися.

– Я не зчинятиму ґвалту, – сказала вона й позадкувала від нього.

– Послухайте, якщо ми припустимось якоїсь помилки й ті поліціянти вас знайдуть, вони захочуть знати, чому ви не зчинили ґвалту, – терпляче пояснив він. – Я мушу закрити вам рота кляпом. Це для вашої власної безпеки.

Енн трохи зблідла, проте дозволила Коррідону покласти їй до рота кляпа та прилагодити його, як слід.

– Ось так буде добре, – підбадьорливо сказав він. – А зараз ходімо до вашої спальні. Ви можете полежати на ліжку, допоки все скінчиться. Щойно вони підуть, я вас звільню.

Коррідон пройшов невеличким коридором до спальні Енн. Вона сіла на край ліжка та підвела на нього погляд. Він бачив, що зараз дівчина дуже схвильована та налякана.

– Хотів би я, щоби ви мені довіряли, – сказав Коррідон, опускаючись на коліна коло її ніг. Він обгорнув шалик навколо її щиколоток і зв'язав їх разом. – З вами нічого не станеться. Даю вам своє слово. Щойно вони підуть – я вас звільню. Лягайте на ліжко. Сподіваюся, вам не надто незручно.

Вона горілиць упала на подушку.

– Можу лише здогадуватись, як ви зараз почуваєтеся, – провадив він далі, прагнучи якось заспокоїти Енн. – Ви ж не боїтеся, правда?

Вона повагалася, а тоді похитала головою. Він поплескав Енн по плечі, усміхнувся до неї, а тоді поквапився назад до студії та приєднався до Ренлі коло вікна.

– Їх і досі не видно? – запитав він, визираючи з-понад плеча Ренлі.

– Ні. Думаю, вони обходять будинки один по одному, – відказав Ренлі. Стоячи поруч, Коррідон відчував, як той тремтить.

– Мушу сказати, ви безсумнівно вскочили у халепу, та ще й по самі вуха, – мовив Коррідон. – До того ж ви, певно, вже геть з'їхали з глузду, якщо розпатякуєте такі речі просто перед цією дівчиною. То що сталося?

Ренлі глибоко вдихнув.

– Він застрелив двох поліціянтів! Той безумний, безвідповідальний дурень! Він запідозрив, що я щось замислив, і навпрямки звинуватив мене у тому, що я зрадив їх і пристав на ваш бік. Коли я почав заперечувати, він витягнув свого пістолета. Ми були у готельній вітальні. І, звісно ж, у ту мить до кімнати увійшов один з пожильців та побачив, що коїться. Жанна зрозуміла, що це кінець, і сказала нам спаковувати речі та забиратися звідти. Певно, хтось із готелю викликав поліцію. Пакування речей зайняло не більше десяти хвилин, одначе, щойно ми дісталися виходу, прибули поліціянти. Один з них кинувся до нас, і Ян його застрелив. І, перш ніж другий бідолаха встиг бодай поворухнутися, він застрелив і його. Це було найхолоднокровніше вбивство, що я будь-коли бачив.

Коррідон запалив цигарку.

– Єдина річ, якої не варто робити у цій країні, – це стріляти у копів, – похмуро мовив він. – З цього починаються найгірші неприємності. А що сталося потім?

– Гадаю, я геть утратив голову, – стомлено зітхнув Ренлі. – Щойно побачивши, що ті хлопці мертві, я покинув свою сумку та прожогом кинувся на вулицю. Назовні вже зібралися люди й витріщалися на готель. Гадаю, вони чули постріли. Певно, я мав тоді доволі дикий вигляд. Якийсь чолов'яга намагався мене зупинити, та я вивернувся з його рук і кинувся навтьоки так, наче чорти за мною гналися. – Він рвучко обернувся, його обличчя посмикувалося. – Навряд чи ви у це повірите, та Жанна притьма вискочила з готелю на вулицю, кричучи до людей, щоби ті мене зупинили; немовби то я був убивцею. Звісна річ, після її заклику натовп кинувся за мною, а серед усього того сум'яття Жанна з Яном спокійнісінько сіли до поліційної автівки та поїхали собі геть. Вони промайнули повз мене та навіть не поглянули у мій бік, поки я біг вулицею, а юрба мчала за мною назирці.

Коррідон приховав посмішку.

– Це потребувало неабиякої витримки. Що ж, продовжуйте та розкажіть, як ви дісталися сюди.

– Мені пощастило. Одного разу я з розгону наскочив просто на поліціянта. Ми з ним погарикалися, та зрештою, я його уникнув. Тоді я почав плутати слід і повертатися назад щойно пройденим шляхом, тікати та знову ховатися. Врешті-решт переслідувачі мене загубили, і я взяв таксі до вокзалу Вікторія. Розраховуючись з водієм, я побачив, що наближається поліційне авто, й один із поліціянтів гукнув таксистові, щоби той мене затримав. Я щодуху втік, і усе почалося з початку. А тоді я пригадав, що перебуваю неподалік Чейні-Вок. Якби я не завернув сюди, мене би вже спіймали.

Коррідон щось буркнув собі під носа.

– Ну що ж, однак вам не можна залишатися тут надовго. Ренлі, ви неабияк усе ускладнили. Я вас не звинувачую, проте ви влили добрячу ложку дьогтю до моєї бочки меду, а я ж уже так добре ладнав з сестрою Меллорі, допоки не з'явилися ви. – Та Ренлі його не слухав. Він надто глибоко поринув у власні турботи.

– Вони не повірять, що я цього не робив, – сказав він, скрегочучи зубами. Ті двоє – справжні дияволи. Спершу вони переклали на вас убивство Крю, а тепер намагаються перекласти на мене цей злочин.

– О, авжеж, вони таки дияволи, – вишкірившись, сказав Коррідон, – та це ще не значить, що... – він затнувся, злегка штурхнув Ренлі ліктем і змахнув головою у бік вікна. – А ось і вони.

Двоє поліціянтів і якийсь голомозий чолов'яга у бавовняному костюмі жовтаво-сірого кольору з'явилися з-поза ряду бунгало та попрямували до будинку номер 2-А.

– Йдіть до спальні й залиште це мені, – сказав Коррідон. – І будьте напоготові. Можливо, вам доведеться поспішно залишити будинок.

Дверний дзвоник задзвенів у ту мить, як Ренлі увійшов до спальні. Коррідон дав йому час на те, щоби зачинити за собою двері, а тоді підійшов до вхідних дверей та відчинив їх.

– Щось негаразд? – неуважно запитав він.

– Ми шукаємо чоловіка, який, як ми вважаємо, нещодавно тут проходив, – різко проговорив один з поліціянтів. Він спробував зазирнути до передпокою, який затуляла собою кремезна Коррідонова постать. – Він високий і худорлявий; однорукий та одноокий, має шрам на обличчі; вбраний в оливково-зелений тренчкот і чорний берет.

– Я його не бачив.

Наперед проштовхався чолов'яга у жовтаво-сірому костюмі. Він увіп'явся у Коррідона поглядом своїх маленьких водянистих очиць і випнув уперед неголене підборіддя.

– А ви хто такий? – вимогливо запитав він. – Раніше я вас не бачив.

Коррідон окинув його поглядом з голови до п'ят.

– Вам би не завадило поголитися, – сказав він і вишкірився, аби ще сильніше розлютити того чолов'ягу. – Чи то ви намагаєтеся відростити бороду?

– Хто ви такий? – Його огрядне, набрезкле обличчя побагровіло.

– Мене звати Генлі. Я – давній друг міс Меллорі. А хто ви?

– Мене звати Голройд – Кріспін Голройд, – чолов'яга сказав це таким тоном, немов очікував, що Коррідон упізнає це ім'я. – Я – добрий сусід міс Меллорі. Де вона? Я хотів би перемовитися з нею словом.

– Вона пішла на закупи, – відказав Коррідон і, з навмисною грубістю відвернувшись від цього сусіда, звернувся до поліціянта. – Ви бажаєте знати ще щось, офіцере?

– Ні. Якщо ви не бачили чоловіка, який нас цікавить, то це все.

– Ні, я його не бачив.

Голройд потягнув одного з поліціянтів убік і щось зашепотів йому на вухо. Коррідон розчув слова: «Якийсь незнайомець... раніше ніколи його тут не бачив... не подобається мені його вигляд».

Коррідон підморгнув поліціянтові.

– Якщо ви захочете потинятися поблизу наступні пів години, міс Меллорі саме повернеться. Вона за мене поручиться.

– Ні, усе гаразд, – роздратовано відказав поліціянт. Він сердито глянув на Голройда та різким рухом вивільнив свою руку від його хватки. – Ходімо, Віллє, – сказав він напарникові, – ми марнуємо свій час. Певно, він побіг далі.

Коррідон спостерігав, як два поліціянти та Голройд віддалялися стежкою. Голройд гаряче протестував, однак жоден з офіцерів анітрохи на нього не зважав.

– Усе чисто, – гукнув Коррідон, зачинивши двері на ключ і на засув.

Зі спальні вийшов Ренлі. Він був напружений та блідий.

– Що ми робитимемо з нею? – запитав він, смикнувши головою у бік спальні.

– Облишмо її на хвильку. Наразі річ у тім, що ми робитимемо з вами?

Ренлі пройшов до студії та почав міряти її кроками.

– Не думаю, що я ще маю бодай якусь надію. Найліпше, що я можу зробити, – це добровільно здатися. Можливо, вони мені все ж таки повірять.

– Хтось узагалі бачив на власні очі, як Ян стріляв?

– Не знаю. Втім, не думаю, що хтось це бачив. Вони усі від нас поховалися. Усе сталося так швидко. Звісно, вони чули постріли, та я ладен заприсягтися, що жоден з них і носа не насмілився виткнути, щоби поглянути, хто ж то стріляє.

– А все ж таки у поліції вже, певно, довідалися, що ви там були не один. І вони отримають опис Яна. Можливо, вони спіймають його першого. І в нього вони можуть знайти той пістолет.

– Та це не допоможе мені вискочити з цієї халепи, – безнадійно мовив Ренлі.

– Ні, не допоможе. Ми маємо щось зробити. За кілька годин вони організуються та кинуть на пошуки усіх наявних людей. Поліціянти починають діяти направду завзято, коли хтось уколошкає одного з них.

– Але що ж мені в біса робити? Здатися?

– Вам краще піти зі мною, – сказав Коррідон, якусь мить подумавши. – Уже невдовзі вони дізнаються про Риту Аллен, і тоді поліція спустить по моєму сліду всіх своїх нишпорок. Я збираюся до Шотландії. До речі, чи казав я вам, що Меллорі колись придбав собі острів неподалік Данбара? Там у нього був дім. Він може стати для нас доброю схованкою. А можливо, ми знайдемо там й самого Меллорі. Тож саме туди я й збираюся поїхати, і ви поїдете зі мною.

– І ми також поїдемо з вами, – холодним і безживним голосом сказала Жанна з порога, а повз неї до студії прослизнув Ян, погрожуючи Коррідону своїм пістолетом.

Розділ дев'ятий

1

– Ну, то як воно – відчувати мотузку навколо своєї шиї? – запитав Коррідон, випроставши ноги та з глузливою посмішкою поглядаючи на Яна.

– Не ворушіть руками, – Янові очі злостиво зблиснули. – А ти – сядь, – додав він, звертаючись до Ренлі.

Ренлі сів у фотель; і вочевидь був тому радий.

– І, до речі, про шибеників, – провадив далі Коррідон. – Ви, я так собі гадаю, переслідували Ренлі аж до цього дому?

Жанна підійшла до нього ззаду.

– Так, ми його переслідували, – сказала вона. – Не рухайтеся. Я заберу ваш пістолет. Якщо поворухнетесь – Ян стрілятиме.

– Звичайно, забирайте. Я геть не сподівався побачити вас двох, – Коррідон кинув на неї швидкий погляд через плече. – Гадаю, вам відомо, що там, назовні – поліція?

Жанна сягнула рукою до кишені його плаща і витягла звідти автоматичного пістолета, тоді відійшла та стала осторонь.

– Мені відомо про поліцію, – коротко сказала вона. – Не намагайтеся утнути якусь штуку. Ані ви, ані Ренлі.

Вона обійшла довкола Коррідона та опустила автоматичного пістолета до кишені свого тренчкота.

– Тримайся подалі від лінії вогню, – нетерпляче сказав Ян. – Можеш відійти вбік?

– Ніхто не стрілятиме. Тепер ми маємо спільні проблеми, тож нам краще працювати разом.

– Ваші проблеми мене не обходять, – сказав Коррідон. – Я вважаю за ліпше не стріляти в поліціянтів. Тож це вже виключно ваш клопіт. А той пугач надзвичайно скидається на зброю, з якої прикінчили бідолашного Крю. Не можу уявити, ніби на тому пістолеті ще й досі залишилися бодай якісь відбитки моїх пальців. Якщо так подумати – то я вже вискочив із цієї халепи.

Жанна витягнула з кишені свіжу газету, що вийшла щойно ополудні, та кинула її Коррідону на коліна.

– То подумайте ще, – сказала вона з легким гірким посміхом. – Вони знайшли Риту Аллен і тепер шукають вас. У газеті навіть надрукували ваше ім'я. Отже, ви у такій самій халепі, що й ми; ба, навіть у більшій. Адже вас вони знають, а ми їм невідомі.

Коррідон кинув швидкий погляд на першу шпальту газети та зробив кислу міну.

– Водії таксі – то одна з найбільших загроз для злочинців, – сказав він. – Я так і знав, що той хлопака невдовзі все розпатякає. І вони ще називають мене небезпечним. Гай-гай, у когось геть розладналися нерви. – Коррідон кинув газету на підлогу. Його очі стали жорсткими. Він невесело усміхнувся. – Та хіба ж я схожий на небезпечного? – Він запалив цигарку, байдуже поглянув на Жанну, відтак провадив далі: – Мені цікаво, як давно це число газети з'явилося на вулицях. Либонь, не більше години тому?

– Чому вас це цікавить? Вас тут хтось бачив? – різко запитала Жанна.

– Авжеж. Я розмовляв із двома поліціянтами та одним із сусідів. Вони саме шукали Ренлі. Невже ви їх не бачили? Коли ті поліціянти прочитають у свіжих газетах мій опис, вони повернуться сюди, і цього разу їх буде значно більше.

– Який опис? – хрипко запитав Ренлі. – То були перші слова, що він зронив, відколи Жанна увірвалася до кімнати.

Коррідон підняв газету та кинув її Ренлі.

– Ну, ось і маєте. Тепер ви – не єдиний утікач у цій кімнаті. – Він поглянув на Жанну. – Що ж, хай там як, а залишатися тут – не діло. Мусимо забиратися.

Жанна зробила нетерплячий жест.

– Поліція стежить за кожною вулицею у цьому районі. Ми не можемо піти звідси засвітла.

– Якщо ми не підемо звідси зараз, нас упіймають у пастку, неначе щурів.

– Я так і знав, що хтось із вас неодмінно використає це кліше, – сказав Коррідон і засміявся. – Я заперечую проти того, щоби мене називали щуром.

Ренлі нестямно витріщився на нього.

– Ми мусимо піти! Ми не можемо залишатися тут. Вони повернуться.

– Та не хвилюйтеся аж так. Поліціянти і той тип, Голройд, бачили мене тут. Що ж, гаразд, у такому разі ми маємо перейти до Голройдової студії та перечекати там, поки споночіє. Якщо поліція прийде сюди, вони побачать порожній будинок і подумають – сподіваймося, – що я перетнув поліційний кордон і втік. Якщо ж вони захочуть оглянути студію, я певен, що Ян зуміє переконати Голройда ввести їх в оману.

– Хто такий цей Голройд? – запитала Жанна.

– Один із добрих сусідів. Він живе у домі навпроти.

– А де сестра Меллорі?

Якийсь час Коррідон задумливо розглядав Жанну.

– Те, як вам удається стежити за найновішими відомостями, – це щось просто дивовижне. Як ви про неї дізналися?

– Не гайте часу! Де вона?

– На ліжку у своїй спальні, зв'язана.

– Вона тебе бачила? – запитала вона, розвертаючись до Ренлі.

– Так.

– Тоді не можна її тут залишати.

Коррідон розумів, що Жанна має слушність, одначе погодився з нею вкрай неохоче.

– Гадаю, ми маємо перевести її до будинку Голройда, – сказав він. – Звісно, це ускладнює справу...

– Погляньте, а онде й Голройд, – урвав його Ренлі, вказуючи кудись за вікно. – Він дивиться сюди.

Крізь густий тюль, яким було завішене вікно, вони могли бачити Голройда, котрий стояв коло задніх дверей своєї студії, якраз навпроти будинку номер 2-А. Він спостерігав за бунгало Енн, і на його блідому, набрезклому обличчі застиг вираз пильної цікавості.

– Я з ним упораюсь, – жваво сказала Жанна. – А ви підіть по сестру Меллорі та йдіть за мною. Візьміть зі собою усі свої речі. – Вона вийшла зі студії, відчинила передні двері та швидко покрокувала стежкою у бік Голройда.

Коррідон не став чекати, щоби побачити, що відбуватиметься далі. Він пішов до спальні Енн. Вона лежала на ліжку, і з того, в якому безладді була ковдра, Коррідон здогадався, що Енн намагалася звільнитися. Вона підвела на нього погляд своїх потемнілих від тривоги очей.

– Дещо відбувається, – коротко сказав він, схилившись над нею. – Поки що я не можу вас звільнити. Сюди прибула вся ватага. Жанна Персіньї та той поляк, Ян. Ми збираємося перейти до Голройдового бунгало, бо сюди може прийти поліція. Не пручайтеся. – Він розв'язав її щиколотки та допоміг підвестися на ноги.

У дверному проході з'явився Ренлі.

– Ходімо, – різко сказав він. – Вона вже там.

– Принесіть туди мого капелюха та плаща, і не забудьте наплічника. – Коррідон схопив Енн за руку. – Не лякайтеся. Я не дозволю, щоби з вами щось сталося. – Але цього разу йому не вдалося її заспокоїти. Вона відсахнулася від нього. – Послухайте мене, – терпляче сказав Коррідон, – будьте розважливою...

Відштовхнувши Ренлі вбік, до спальні увійшов Ян.

– Ви марнуєте час, – люто гаркнув він. – Вам було сказано привести дівчину. Ну, то приведіть її, та покваптеся. – Він змахнув пістолетом у бік Енн, яка стояла, скам'янівши від такого видовища.

– Ходімо, крихітко, – сказав Коррідон. – З вами усе буде гаразд, лише не пручайтеся.

Ян втупився в Енн очима.

– Вийміть-но того кляпа, – наказав він. – Її можуть побачити. Та якщо вона закричить, я стрілятиму. І накиньте якогось плаща їй на плечі.

Поки Коррідон шукав у шафі плаща, Ян наблизився до Енн. Його сірувато-білясті очі були холодні та невблаганні.

– Спробуйте лишень утнути яку штуку – і я вб'ю вас. Застрелити зрадникову сестру мені буде завиграшки.

Коррідон став між ними, відтіснивши Яна плечем. Він вийняв кляп у Енн із рота й накинув їй на плечі плаща, приховавши її зв'язані за спиною руки.

– Не слухайте його, – сказав він, беручи дівчину за руку. – Ходімо.

– Ну ж бо, геть звідси, – гаркнув Ян до Ренлі, який ішов першим. Коррідон та Енн пішли за ним слідом.