Текст книги "Меллорі"

Автор книги: Джеймс Чейз

сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 18 страниц)

3

До кімнати, тримаючи руку в кишені, увійшов Ренлі. Він кинув побіжний погляд на Коррідона, а тоді підійшов до Жанни та став обіч неї.

– Ну, які тут у вас двох успіхи? – запитав він і підбадьорливо усміхнувся. Він нагадав Коррідонові представника благочинної організації, який намагається докласти усіх можливих зусиль, аби концерт, влаштований для ув'язнених, був якомога захопливішим. – Ми накопали про вас чимало інформації, чи не так? – Його рука легко лягла на спинку стільця, на якому сиділа Жанна.

– Якщо маєте достатньо часу, який вам не шкода згаяти, то можете накопати так само багато інформації про будь-яку іншу особу, – різко відказав Коррідон. Він ковзнув рукою до кишені. Ян миттєво націлив на нього дуло маузера.

– Будь ласка, витягніть вашу руку, і то дуже повільно, – сказав він тихим, але загрозливим голосом.

– Усе гаразд, – швидко сказав Ренлі. – Він не завдаватиме клопоту. Прибери пістолета.

– Оце правильно. Я взагалі ніколи не завдаю клопоту, – сказав Коррідон, видобув із кишені свої цигарки та засміявся.

– Я пістолета не приберу, – сказав Ян до Ренлі. – Я йому не вірю. Ти, може, йому й довіряєш, але я – ні.

– Є ще одна річ, про яку ми хочемо запитати, перш ніж розповісти вам про суть справи, – сказала Жанна, анітрохи не приділяючи уваги тому, що казав Ян.

– Кажу вам, я йому не вірю... – почав Ян, аж раптом Жанна закричала на нього:

– Тихо будь! Я розмовлятиму! Тихо будь!

– От тобі й на! Та тобі, грубасику, навіть слівце вставити не дають, – сказав Коррідон.

– Я маю поставити вам іще одне запитання, – сказала Жанна, знов обертаючись до Коррідона. Її чорні очі яскраво зблискували.

– Гаразд; і що то за питання?

Вона повагалася, а тоді озирнулася через плече на Ренлі.

– Запитай його ти, – сказала вона, махнувши рукою в бік Коррідона.

– О, авжеж, – озвався Ренлі. – Отже, чи не заперечуватимете ви проти того, щоби показати нам свої груди та спину? Ви ж здогадуєтеся, навіщо це, чи не так? Розумієте, річ утому, що ми не цілком упевнені, що ви – насправді Коррідон. Ми розвідали про вас усе, що лише могли. Ми зібрали докладну інформацію, ціле досьє, однак у ньому бракує вашої світлини. Проте нам відомо про шрами на ваших грудях і спині, тож ми маємо переконатися, що ви і є Коррідон.

Коррідон, який досі сидів, закинувши ногу на ногу, випростався у фотелі та зробив рух, аби підвестися. В його очах застиг холодний погляд, а губи стиснулися у розлючену лінію.

– Сидіть на місці, – сказав Ян, погрожуючи йому пістолетом. – Якщо поворухнетеся, я стрілятиму. Я дуже вправний стрілець. Можу відстрілити вам пальця. Саме це я й зроблю у разі потреби.

Коррідон знову вмостився у фотелі.

– Я не збираюся виставляти себе на огляд перед будь-ким, – сказав він. Йому кортіло вдарити Яна. – Ви, усі троє, можете забиратися під три чорти.

На мить запала здивована пауза, а тоді Ян, зсутулившись, зробив крок уперед. Але рука Ренлі перехопила зап'ясток поляка.

– Припини це! – крикнув він. – Ми робимо усе геть неправильно. Йди до Крю та наглядай за ним. Ну ж бо, забирайся звідси!

Ян висмикнув руку.

– Ми марнуємо свій час, – збуджено гаркнув він. – Залиште його мені. – Зараз у його голосі бриніли різкі злостиві нотки. – Він сидить отут і насміхається з нас. Залиште мене з ним на три хвилини – і йому буде непереливки.

– Дурню! – закричала Жанна, зриваючись на ноги. – Ти? Та невже ж ти думаєш, що змусиш його говорити? Після усього, що з ним зробили гестапівці? І хто, ти? – вона презирливо скривила губи.

Ян розвернувся в її бік, його губи судомно стискалися.

– Забагато балачок... – його голос схвильовано зірвався на вереск, аж раптом Коррідон скочив зі свого фотеля, узяв Яна за зап'ясток, вихопив пістолет із його руки та завдав замашного удару полякові у скроню. Усе це сталося, перш ніж будь-хто з присутніх у кімнаті встиг усвідомити раптовий рух Коррідона. Приголомшений Ян зробив кілька нетвердих кроків кімнатою, а тоді наштовхнувся на стіну, сповз на підлогу та непорушно розпластався на ній.

Жанна та Ренлі нерухомо стояли та витріщалися на Коррідона, який тримав у руці націленого в їхній бік маузера.

– Він має рацію. Забагато балачок! З мене вже досить, я йду. – А тоді зненацька вишкірився у посмішці, запхав маузера до кишені та нахилився, аби підняти свого капелюха. – Мій терпець уже майже урвався, – провадив він далі. – Ну, мені вже час забиратися звідси. Надалі раджу вам триматися від мене якнайдалі. Якщо подібне станеться знову, я вже не поводитимуся так ґречно, як оце допіру.

– Це було вельми вправно зроблено, – захоплено сказав Ренлі. Він обернувся до Яна, який плазував підлогою, намагаючись підвестися на ноги та, досі приголомшений, тримався рукою за скроню. – Йди до Крю та наглядай за ним. На сьогодні ти вже й так завдав достатньо шкоди.

Ян увійшов до прилеглої кімнати, не мовивши ані слова, та різко й злостиво захряснув за собою двері.

Коррідон уже рушив до виходу, коли до нього заговорив Ренлі:

– Мені шкода, що так сталося. Ми кепсько з вами поводилися. Чи можемо ми обговорити це питання як ділову пропозицію?

Коррідон озирнувся через плече та зупинився.

– Я так не думаю, – сказав він, переводячи погляд від Ренлі до Жанни. Дівчина пильно спостерігала за ним, але Коррідон так і не спромігся прочитати нічого у тому порожньому виразі, що застиг на її обличчі.

– Я би дуже хотів, аби ви погодилися, – вів далі Ренлі. – Ми потребуємо вашої допомоги та готові за неї заплатити. Ми були цілковито серйозні щодо тисячі фунтів. І, можливо, попри все, ми таки дійдемо згоди? Просто вислухайте нас. Ян – дурень. Він думає, що пістолет дасть йому все, чого йому заманеться. Я ж від самого початку був проти зброї. То чи зміг я переконати вас залишитися?

Несподівано Коррідон вишкірився.

– Гадаю, ви таки змогли. – Він усівся на бильце фотеля, тримаючи капелюха в руці, готовий піти геть, але готовий і вислухати. – Отже, що то за робота?

– Ми мусимо знати, чи він і справді Коррідон, – хутко мовила Жанна. – Насамперед ми мусимо впевнитись у цьому.

– Авжеж, – мовив Ренлі. – Розумієте, якщо ми схибимо і розповімо про суть цієї справи, – почав пояснювати він Коррідонові, – то потрапимо у неабияку халепу. Це завдання – конфіденційне. Ми вже раз припустилися помилки. Той Крю виявився кишеньковим злодієм. Він украв мого гаманця з паперами, що викривають усі наші задуми. Ми збіса багато часу витратили на те, аби його знайти. А тоді він спробував нас шантажувати. Тож ми перебралися сюди й тримаємо його під наглядом. Ми ще й досі не вирішили, що нам із ним робити. Отже, як бачите, ми не можемо собі дозволити ще однієї помилки. Якщо ви – Коррідон, то маєте шрами на грудях і на спині, де гестапівці залишили свої відмітні знаки. Насправді ми не такі вже Томи невірні, просто мусимо бути певні.

Коррідон випустив крізь ніздрі густу хмару тютюнового диму. Якусь мить він роздумував, а тоді нетерпляче знизав плечима, закасав рукав піджака, розстібнув манжету сорочки та оголив свою м'язисту руку. За кілька дюймів від зап'ястка виднівся широкий білий шрам. Він угризався в плоть, неначе туга пов'язка, мав виразні краї та яскраво виділявся на руці.

– Щоночі вони надягали на мене кайданки, – пояснив Коррідон і безрадісно усміхнувся. – А тоді нагрівали їх, аби мені не було холодно. Це вас задовольняє?

Ренлі та Жанна дивилися на шрам Коррідона з холодною відчуженістю. Ані на його, ані на її обличчі не було навіть тіні жалю чи жаху, лише щось на кшталт професійного інтересу.

– Ті гестапівці були нівроку вигадливі, чи не так? – мовив Ренлі. Він доторкнувся до шраму на власному обличчі. – Ось це вони зробили розпеченим багнетом.

Коррідон уважно поглянув на нього.

– То ви теж отримали від них свою дозу?

– О, так, і Жанна також, – Ренлі виступив наперед і зблизька оглянув Коррідонів шрам. – Усе гаразд, – провадив він далі, звертаючись до Жанни: – Це Коррідон, у тому годі сумніватися. У досьє згадуються шрами від кайданок.

– Так, – сказала вона. – Усе гаразд. Що ж, тоді розкажи йому.

Ренлі відійшов від Коррідона, узяв цигарку з коробки на камінній полиці та запалив.

– Ця робота – незвичайна, – сказав він, уважно дивлячись на вогник цигарки. – А також і небезпечна. І коли я міркую над тим, хто міг би її виконати якнайкраще, мені на думку не спадає нікого, крім вас. Ми намагалися виконати її самі, проте зазнали невдачі. Якщо це не вдасться вам, то не думаю, що під силу будь-кому іншому, а виконати цю роботу конче треба.

Коррідон сидів на бильці фотеля, погойдував ногою та чекав, свідомий того, що вони обоє не зводять із нього своїх пильних очей.

– Ну, то що ж то за робота? – зненацька запитав він.

– Треба стратити одну людину. І ми хочемо, щоби це зробили саме ви, – сказав Ренлі.

Розділ третій

1

«Ми заплатимо вам тисячу фунтів, – сказала дівчина. – Половину – зараз, другу половину – коли роботу буде зроблено».

Ці слова відлунювали у Коррідоновій свідомості, поки він сидів у фотелі та слухав голос Ренлі. «Половину – зараз, другу половину – коли роботу буде зроблено». Він уже звик чути подібні пропозиції. Хай коли до нього зверталися з проханням виконати брудну роботу, розмову завжди починали тими самими словами. Коррідон приголомшливо легко зажив собі слави як людина, що успішно виконує подібні завдання. Коррідоновій репутації неабияк посприяли чутки про чималий список його військових заслуг та схильність людей до перебільшення, й усе це разом спричинилося до того, що люди вірили – він ладен виконати будь-яку роботу, хай яка складна та сумнівна вона буде. До нього зверталися по допомогу чоловіки, які боялися ризикувати власними шкурами: огрядні та смагляві; худорляві та нервові; високі та низенькі – усі різні, проте всі вони, як один, мали у кишенях паки брудних п'ятифунтових банкнот, а у блискучих очицях – захланність.

Коррідон вислуховував їх так само, як оце зараз слухав Ренлі, спритно торгувався, набивав ціну, пояснював, яким саме чином він збирається виконати завдання, а замовники потайки заздрили його впевненості, очевидній зневазі до небезпеки та силі й тішилися, що звернулися саме до нього. «Оце підхожа людина для нашої роботи, – подумки казали вони собі. – Погляньте-но лише на список його заслуг. Якщо він цього не зробить – то ніхто не зробить». І вони настільки захоплювалися Коррідоновою прямолінійністю, простотою та зухвалістю його планів, що на знак своєї віри у нього охоче розставалися з половиною обіцяних грошей. Половину – зараз. І тоді замовникам лишалося чекання та, за деякий час, усвідомлення того, що їх обманули. Минало близько доби після укладення угоди, Коррідон приходив до пабу, де саме сиділи замовники, – либонь, випиваючи за успіх їхньої справи, – зустрічався з ними поглядом і посміхався. І від тієї глузливої посмішки їхніми хребтами пробігали раптові холодні дрижаки поганих передчуттів. «Я передумав, – казав він їм, спершись на шинквас усім своїм міцним широкоплечим тулубом, поставивши ноги на мосяжний підніжок і затиснувши цигарку своїми твердими тонкими губами. – Вам ліпше знайти для цієї роботи когось іншого, або, ще ліпше, взагалі забути про неї». Декому з них вистачало хоробрості, аби просити повернути їм гроші, однак під уважним поглядом його глибоко посаджених, холодних сірих очей відвага полишала їх, і вони намагалися обернути своє прохання на жарт. Коррідон завжди відповідав їм те саме: «Можете позиватися!» А тоді спроквола крокував геть, запхавши руки до кишень і низько насунувши капелюха на очі, в яких з'являвся знуджений та глузливий вираз. «Половину – зараз, другу половину – коли роботу буде зроблено» – саме такі пропозиції принесли Коррідонові чимало легких грошей, тож, слухаючи Ренлі, він не бачив причин, чому б і цій новій роботі не стати ще одним дарунком богів.

Але ця нова робота, яку йому хотіли доручити, не була схожа на жодну з тих, які пропонували дотепер. Та й ці троє анітрохи не скидалися на тих людей, які зазвичай зверталися по його послуги. Та хай там як, а Коррідон відчував, що принцип залишається той самий, тож слухав далі, а на обличчі його був той ввічливо-зацікавлений вираз, якого він так легко набирав і за допомогою якого увів в оману стількох людей.

Жанна полишила їх самих. Ренлі сказав їй:

– Гадаю, буде ліпше, якщо далі я продовжу сам. Однак, якщо хочеш залишитися, то, звісно...

Вона покинула кімнату, навіть не поглянувши на Коррідона, і він із подивом зауважив, що, коли вона пішла, кімната здалася йому спорожнілою.

Ренлі дістав із креденса пляшку віскі та дві склянки.

– Трохи зарано, – мовив він, – але випиймо по одній, гаразд? – Він налив дві порції та дав одну склянку Коррідонові. – Тепер, коли вона пішла, я можу говорити вільніше. Уся ця справа доволі чудернацька. – Він підняв свою склянку. – Ну, будьмо!

Коррідон кивнув йому та трохи пригубив своє віскі. Він думав про те, що, коли переконає Ренлі розлучитися з п'ятьмастами фунтами, то зможе забезпечити Еффі пластичну операцію, яка допоможе виправити її губу. Вже за кілька тижнів дівчина зможе, нарешті, назавжди забути про свою дошкульну ваду. Коррідона неабияк тішила думка про те, як приємно здивується Еффі. Якщо він обачно розіграє свої карти, то не буде жодної причини, чому б йому не полишити цю кімнату з грішми у кишені.

– Про такі речі ви зазвичай хіба що читаєте у романах, – казав Ренлі. – У справжньому житті ви такого аж ніяк не очікуєте. А втім, і Жанна така. Вона й сама доволі неймовірна, чи не так?

– Та ви усі троє такі, – відверто мовив Коррідон. – Хто ви такі? Щось на кшталт таємного товариства?

Ренлі засміявся.

– Гадаю, нас можна назвати й так. Це дещо таке, що ви неодмінно зрозумієте. Ви ж бо й самі через таке проходили. Тому ми й постановили звернутися по допомогу саме до вас. Ми знаємо, що ви не викажете нас, навіть якщо не візьметеся до цієї роботи.

– Я вас не викажу, – запевнив Коррідон. – Але це ще не означає, що я візьмуся до тієї роботи. То ви були цілком серйозні, коли казали, що я маю виконати роботу... – Він зупинився. Слово «ката» видавалося йому надто мелодраматичним, аби послуговуватися ним.

– О, так, – мовив Ренлі. – Але робота ця не така безглузда, якою може видатися спершу. Та краще я почну з початку. – Він зупинився на мить, а тоді провадив далі: – Ми троє – це все, що залишилося від невеличкої групи чоловіків і жінок, яка працювала на Французький рух Опору[21]21
  Французький рух Опору (фр. Resistance interieure francaise) – внутрішній рух опору, форма організації людей, що спільно чинили спротив окупації Франції нацистською Німеччиною у роки Другої світової війни. Французький рух Опору відомий насамперед антинацистською діяльністю партизанів – макі, які влаштовували диверсії та саботаж проти окупантів.


[Закрыть]. Спершу нас було дев'ятеро: двоє французів – П'єр Ґурвіль і Жорж; дві француженки – Жанна та Шарлотта; двоє поляків – Любіш і Ян; і троє англійців – Гарріс, Меллорі та я.

– Авжеж, – сказав Коррідон. Йому була добре знайома така комбінація чоловіків і жінок. Працюючи шпигуном, він часто зустрічався з подібними маленькими гуртами й уважав їх вельми корисними. Вони були патріотами й фанатиками та без жодних питань виконували усе, чого він від них хотів.

– Наше завдання полягало в тому, щоби пускати потяги під укіс, – пояснив Ренлі. – Ми повсякчас пересувалися країною, ховаючись вдень і виходячи на операції ночами. І ми таки збіса добре робили свою роботу. – На хвильку він замислився, і його єдине око засвітилося завзяттям. – П'єр Ґурвіль був нашим провідником. Він був хорошою людиною, чоловіком надзвичайно сміливим і непохитним. – Ренлі уважно подивився на Коррідона. – Винятковою людиною. Я не хочу обтяжувати вас його описом, скажу лише, що задля нього ми були ладні піти на все, а без нього були нічим. Він мав хист до того, щоби розвивати ваші найкращі риси. Цей чоловік надихав нас на те, аби ми були йому вірними побратимами.

Коррідон помалу цмулив своє віскі, в його очах застиг порожній вираз. Він розумів, про що Ренлі говорить. Він і сам часто зустрічав подібних людей. Загалом Коррідона завжди спантеличували цілковито самовіддані люди. Він відчував, що з ними щось не так і що десь на споді їхньої самовідданості неодмінно має бути якась хитрість, одначе ніколи так і не спромігся з'ясувати, що за хитрість то була.

– Жанна та Ґурвіль кохали одне одного, – провадив далі Ренлі, стишивши голос. – Я хочу, аби ви зрозуміли мотиви Жанни. Це вкрай важливо. Ці двоє були одним цілим. Я зроду не бачив нічого подібного. О, так, вони були закохані, але не у загальноприйнятому значенні цього слова. Це було щось більше за кохання: це було, якщо вам завгодно, злиття – злиття розуму, тіла та духу. – Він задивився на віскі у своїй склянці та спохмурнів. – Я, звісно, кепський оповідач, але мати уявлення про ці взаємини важливо для розуміння справи. Адже усе це пов'язане з їхніми стосунками. Вони жили одне заради одного. – Ренлі повагався, добираючи слів, а тоді повторив: – Я, звісно, кепський оповідач, – і дещо зніяковіло підвів погляд на Коррідона. Природжена розважливість, притаманна його класові, змушувала Ренлі почуватися невимушено лише тоді, коли він висловлювався стримано. – І вони б одне заради одного померли. – Він вибачливо усміхнувся. – Змалювати це ліпше я не зможу.

– Зрозуміло, – сказав Коррідон, приховуючи своє нетерпіння. – А тоді один із вас його зрадив, еге ж?

Ренлі пильно подивився на нього.

– Звісно, для вас усе це нічого не означає, – мовив він після тривалої паузи. – Зрештою, ви не знали П'єра. Однак, якщо говорити щиру правду, саме так воно і сталося.

Коррідон допив своє віскі. Зараз йому вже було зрозуміло, про що йтиметься далі. Такі речі траплялися не вперше.

– Ну, то це суто ваша справа, хіба ні? – запитав він. – Навіщо залучати мене до неї?

– Я саме підходжу до цього, – відказав Ренлі. – Постараюся розповісти вам усе якомога стисліше. Жанну, Меллорі та мене упіймали. Ми саме були на завданні, але того разу сталося так, що ми зіпсували справу та викрили себе. Не надокучатиму вам деталями. Нас упіймали та передали у руки гестапо. Гестапівцям було відомо, що ми – частина П'єрової організації. Нас допитували. П'єр був їм конче потрібен. Нас до уваги не брали. Адже поки П'єр був на волі, рейки продовжували нищитися, а потяги і далі з руйнівною послідовністю йшли під укіс. Жанна та Меллорі були присутні на моєму допиті. – Рука Ренлі потяглася до шраму на його обличчі. – Певно, то було для них украй похмуре видовище. – Він поглянув на Коррідона та безрадісно всміхнувся. – Я не був особливо відважним. Кілька разів вони змусили мене криком кричати.

– Людині властиво поводитися гучно на вечірках такого штибу, – грубо зауважив Коррідон і засміявся.

– Атож. Вони хотіли дізнатися, де перебуває П'єр. Я спромігся не прохопитися жодним словом, тільки й того. Згодом вони втомилися мене допитувати, до того ж тоді я вже був не в найкращій формі, тому вони звернули свою увагу на Жанну. Я знав, що від неї гестапівці нічого не доб'ються, однак вони неабияк старалися. Та їм не вдалося змусити її бодай скрикнути. Отож, після години катувань вони облишили її та знову взялися за мене. Мені розтрощили руку. Після цього я знепритомнів. Згодом Жанна розповіла мені, що відбулося, поки я був без тями. – Ренлі раптом підвівся на ноги та почав ходити кімнатою туди й назад. – Це було дещо таке, чого я ніколи не міг збагнути. Меллорі заговорив. Його навіть не почали допитувати. Щойно гестапівці звернули на нього свою увагу, Меллорі сказав, що розповість їм усе, що вони хочуть знати.

Спогади про те, що сталося, очевидно, схвилювали Ренлі. Кілька митей він неспокійно міряв кроками кімнату, а його обличчя набуло хворобливого виразу. – Вони осліпили мене на одне око і так розтрощили мені руку, що її довелося відтяти, а Жанна... ну, ви можете уявити, що вони з нею коїли. Тож ми з нею були вкрай неприємно вражені, коли усвідомили, що все, через що ми пройшли, було намарно. – Він підійшов до вікна та втупився очима у вулицю, що простяглася долі. – Після того, як усе скінчилося, нас утрьох зачинили в одній камері. Я був напівбезтямний від болю, у Жанни була сильна кровотеча. Меллорі тримався від нас осторонь. Він був неушкоджений – гестапівці до нього навіть не доторкнулися. Було жахливо дивитися, як Жанна намагається добутися до Меллорі; вона кричала та кляла його на всі заставки, однак була заслабка, аби до нього дотягнутися. Меллорі заговорив до нас лише раз. Він сказав: «Дурні, хіба ж ви не розумієте? Вони продовжували би катувати нас знову й знову, аж поки, зрештою, хтось із нас заговорив би. П'єр усе зрозуміє. Це – прикрощі війни».

Коррідон слухав його хіба що краєм вуха. Його думки були зайняті іншим. П'ятсот фунтів! І він може запопасти більше. Він був неабиякий мастак торгуватися. Авжеж, він міг би заправити ще більшу ціну. Коррідон сидів у фотелі та скоса поглядав на напружену спину Ренлі. Якою простою була б уся ця оборудка, якби йому довелося мати справу лише з оцим англійцем.