Текст книги "Дванадцять китайців і жінка"

Автор книги: Джеймс Чейз

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 11 страниц)

Глорія сиділа на ліжку, а Баґсі – близенько до неї. Вони грали в карти. Баґсі був у білих сімейних трусах до колін і капелюсі. Піт рясно стікав жирною спиною.

Феннер завмер на порозі.

– Що тут відбувається?

Глорія відразу ж облишила карти.

– Де ти був? – запитала. – І що з тобою сталося?

Феннер зайшов у номер і зачинив двері.

– Багато чого, – відмахнувся і, повернувшись до Баґсі, запитав: – Як гадаєш: чим ми займаємося – стриптизом?

Глорія відповіла за нього:

– Ми грали на мою нічнушку, але виграла я!

Багсі поквапно схопив свої штани.

– Ти однозначно прийшов у найбільш підходящий момент, – зітхнув полегшенно. – Ця дама шикарно ріжеться в карти!

Але Феннер не був налаштований на жарти.

Він наказав:

– Біжи й хутко знайди закрите авто. Припаркуй його за рогом готелю і чекай там за чверть години.

Баґсі поквапно натягав одяг.

– Скидається на те, що за тобою хтось женеться.

– Не надто переймайся мною, – холодно сказав Феннер. – Це – терміново.

Баґсі поспішно вийшов, на ходу вдягаючи піджак.

Феннер спитав у Глорії:

– Як гадаєш, ти зможеш встати?

Глорія відкинула зі себе простирадло й зісковзнула на підлогу.

– Я залишалась у ліжку лише тому, що це дуже засмучувало бідолаху Баґсі, – сказала. – А що сталося?

Феннер дістав із шафи інший костюм і перевдягнувся.

– Не стій тут і не витріщайся! – гаркнув. – Швидше одягайся! Ми негайно залишаємо цю діру.

Коли дійшло до вдягання трусиків та бюстгальтера, вона знову озвалася:

– То ти не можеш сказати мені, де був?

Феннер поквапом розпихав по дорожніх сумках свої речі.

– Мене прихопили зі собою на прогулянку кілька крутих хлопців. Щойно їх спекався.

– А куди ми поїдемо?

Феннер рівним тоном пояснив:

– До Нулена.

Глорія тріпонула головою:

– Я не поїду.

Феннер защіпнув замки сумок та підвівся. Швидко ступив кілька кроків і вхопив Глорію за руку.

– Ти робитимеш те, що я тобі сказав.

– До Нулена не поїду!

– Роби, що кажу! Не потерплю жодних твоїх заперечень. Або йди сама, або я тебе звідси винесу.

Він підійшов до внутрішнього телефона готелю і попросив принести рахунок. У нетерплячому очікуванні міряв кроками кімнату. Глорія сиділа на ліжку, стривожено спостерігаючи за ним. Потім запитала:

– Що ти затіваєш?

Феннер звів на неї очі.

– Багато чого. Ця банда почала першою, тож мені доведеться завершувати. Не зупинюся доти, доки не розплутаю усю справу до кінця і не змушу цього покидька Карлоса на колінах благати про смерть.

Посильний приніс рахунок, і Феннер сплатив за ним. Узяв сумки в одну руку, а іншою схопив Глорію за лікоть.

– Пішли, – сказав, і вони зійшли вниз.

Баґсі сидів за кермом великого авто. Він був трохи здивований, але не озвався ні словом. Феннер сів на заднє сидіння разом із Глорією.

– До Нулена. Мерщій!

Баґсі крутнувся на сидінні.

– До Нулена? – уточнив. – Але чому до нього? Послухай-но, тобі не варто їхати до цього хлопця! Він – уже бита карта!

Феннер нахилився вперед.

– Я сказав: до Нулена, – повторив, суворо дивлячись на Баґсі. – Якщо не хочеш, то вимітайся звідси – сяду за кермо сам!

Баґсі ошелешено переводив погляд з Феннера на Глорію.

Нарешті та сказала:

– Рушай-но, сміливцю: цей чолов'яга змушує усіх робити те, що треба йому!

– Добре! – Баґсі кивнув і завів двигун.

Глорія сиділа в кутку машини, мов лагідна овечка. Феннер вдивлявся поверх широких плечей Баґсі в дорогу попереду.

Увесь шлях до Нулена вони подолали мовчки. Уже на під'їздній алеї Глорія заявила:

– Я туди не поїду.

Висловилася так радше зі впертості, ніж сподіваючись, що Феннер на це погодиться. Той широко відчинив дверцята і вийшов сам.

– Тепер виходьте й ви, і то чимшвидше! – нетерпляче звелів.

Було пів на дванадцяту, коли вони зайшли в безлюдний вестибюль казино. У головній залі побачили кубинця в сорочці зі засуканими рукавами, котрий ліниво пилососив підлогу. Коли проходили мимо нього, той звів на них очі, й щелепа йому відвисла. Погляд його зупинився на Глорії, котра сердито зиркнула у відповідь.

– Нулен у себе? – запитав Феннер.

Кубинець вимкнув пилосос і майже ніжно поклав шланг на підлогу.

– Піду погляну.

Феннер заперечно хитнув головою і коротко наказав:

– Ні, залишайся тут.

Перетнувши усю залу, попрямував до Нуленового кабінету. Кубинець протестуюче, але якось мляво заперечив: «Але ж...» і залишився стояти на місці.

Глорія з Баґсі пленталися позаду. Феннер рвучко відчинив двері контори й став на порозі, роздивляючись довкруж. Нулен сидів за столом. І рахував пухку пачку доларових банкнот. Коли уздрів Феннера, обличчя пішло плямами, і він поквапом сховав «зелень» у шухляду.

Детектив спокійно підійшов ближче.

– Це не наліт, – іронічно пояснив. – Лише військова нарада.

Повернувши голову, Феннер звернувся до своїх супутників, які стояли віддалік:

– Підходьте ближче – й зачиніть за собою двері.

Нулен продовжував нерухомо сидіти в кріслі. Побачивши Глорію, він розщепнув комір сорочки, неначе йому забракло повітря. Глорія на нього навіть не глянула. Вона попрямувала до крісла в кінці кабінету та спокійно всілася там. Баґсі зачинив двері й став, опершись об одвірок. Також уникав дивитися на Нулена. У кімнаті зависла напружена тиша.

Нарешті Нулен спромігся запитати:

– То що це все, до біса, означає?

Феннер узяв зі стола одну з Нулленових зеленкуватих сигар, затиснув її зубами та витягнув з коробки сірника. Не менше хвилини пішло на те, щоб неквапно розпалити сигару; тоді відкинув сірник та всівся на край столу.

Нулен зауважив:

– А ти зухвалець, Россе! Я ж казав тобі, що мене не цікавить жодна з твоїх пропозицій. І це залишається в силі.

Глорія рівним голосом пояснила:

– Ніякий він не Росс. Його звати Феннер, і він приватний детектив – з ліцензією.

Феннер поглянув на неї, але вона з невинним виглядом поправила сукню.

Баґсі так і завмер на місці. Його зеленкуваті очі позеленіли ще більше. Лапа Нулена, що потяглася за сигарою, при цих словах Глорії застигла в повітрі. Потому його жирна біла рука, пролетівши, мов шуліка, над коробкою зі сигарами, приземлилася на стосикові промокального паперу.

– Якби ти був не такий тугодум, то до тебе б швидше все доходило, – кинув Феннер.

Нулен почав неспокійно м'яти руки.

– Забирайся звідси, – прохрипів. – У мене алергія на приватних детективів.

– У нас із тобою буде спільна робота, – Феннер суворо подивився на товстуна. – Поліцію до цього не залучатиму.

Нулен злісно повторив:

– Забирайся!

Особливо не напружуючись, Феннер поцілив йому в щелепу. Нулен смикнувся, й лише жирні сідниці втримали його від падіння. Феннер зіскочив зі столу і став так, щоб одночасно бачити усіх трьох.

Рука Баґсі полізла у внутрішню кишеню. На його обличчі читалася нерішучість.

Феннер застеріг:

– Не смикайся! Тілько-но порухаєшся, і я прострелю тобі довбешку.

Баґсі висмикнув руку й натомість розгублено почухав нею потилицю.

– Гадаю, мені краще ушитися звідси...

– Якщо ти не повний бовдур, то залишишся, – рівним тоном мовив Фернер. – Карлоса може дуже зацікавити, чим ти так довго займався з детективом.

Баґсі позеленів.

– Я ж не знав, що ти сищик, – в'яло протягнув він.

Феннер хмикнув.

– Розкажи про це Карлосові – мені не треба.

Баґсі повагався і залишився стояти, опершись на одвірок.

Феннер перевів погляд на Нулена, котрий сидів, масуючи щелепу. Його враз полишила уся войовничість.

– Гаразд, – мовив Феннер. – Тож до діла. Тепер ми з тобою спробуємо вибити Карлоса та його банду з міста. Баґсі може перейти на наш бік або повернутися до Карлоса. Мені начхати, що він робитиме. Якщо повернеться, то йому доведеться багато чого пояснювати Карлосу. А якщо залишиться, то отримуватиме щотижня п'ятсот баксів, аж поки ми не завершимо нашу роботу.

Очі Баґсі поспішно проясніли:

– Мене ця сума влаштовує.

Феннер поліз у гаманець, витягнув звідти пачку грошей, зібгав їх у грудку і кинув Баґсі.

– Це тобі для початку.

Нулен мовчки спостерігав за всіма цими маніпуляціями. Феннер знову підійшов до нього і примостився на кінчику стола.

– То як дивишся на те, щоби стати королем цього міста? – запитав він. – А саме ним ти і станеш, якщо трохи попрацюєш зі мною.

– Що від мене необхідно? – запитав Нулен хрипко.

– Збери усіх своїх людей, а ми з Баґсі трохи розворушимо це осине гніздо. Захопимо усі Карлосові човни й наведемо шерех у всіх його закладах. А потім почнемо полювання на нього самого.

Нулен заперечно хитнув головою.

– Я на це не піду.

– Ах ти, горе-стрілець! Наклав у штани з переляку?

– Ніколи не працював з лягавими й не буду.

– Ти мене не зрозумів. Чотири дні тому Карлос відвіз мене у порт і жорстко попрацював зі мною. Мені вдалося втекти. Тож тепер це моя особиста справа, і я не маю наміру залучати до цього поліцію.

Нулен знову хитнув головою.

– У такі ігри не граю.

Феннер розсміявся.

– Що ж, доведеться змусити тебе до цього.

Він зістрибнув зі столу.

– Ти зі мною? – запитав у Баґсі.

Той кивнув.

– Буду тут поблизу, – відповів.

Феннер повернувся до Глорії.

– Підійди-но сюди, лялечко! Спробуймо втрьох умовити цього недоумка.

Глорія підвелася.

– Я також не хочу брати участь у такому.

Феннер осяйно усміхнуся до неї.

– Яка ганьба! – люб'язно мовив, підходячи до неї та беручи її попід руку. – Але ти – не Нулен, і робитимеш те, що я тобі наказуватиму.

Нулен прохрипів:

– Облиш її.

Феннер не звернув на його слова жодної уваги.

– Ходімо, – звелів, і обоє з Глорією вийшли з кімнати, причому вона зробила це неохоче.

На вулиці Феннер сповільнив ходу і сказав Глорії:

– Їдьмо до тебе.

Глорія хитнула головою:

– Я вже казала тобі, що в мене нема свого помешкання.

Феннер посміхнувся.

– То поїдемо туди, де ти тримаєш свій одяг. Твоя вечірня сукня виглядає дивнувато серед білого дня.

Глорія трохи повагалася, потім резюмувала:

– Послухай, я справді не хочу бути замішаною в усю цю історію з Карлосом. Вибач мені, будь ласка!

Феннер грубо заштовхнув її в машину.

– Надто пізно, красуне! – констатував він уже без приязні. – Я не можу дозволити, щоб тебе пристрелили, як куріпку – хто б то не був. Тепер ти просто змушена якийсь час триматися мене.

Вона зітхнула.

– Гаразд. У мене є квартирка недалеко від пірса Губок.

Феннер кивнув Баґсі:

– До пірса Губок, швидко!

Баґсі заліз у машину, і Феннер ступив за ним слідом. Сів поруч із Глорією, поставивши сумки між ногами.

– Незабаром у цьому містечку завариться така каша! – проголосив він. – Можливо, я досягну свого, можливо – ні, але що б зі мною не сталося, Карлос піде першим.

Глорія сказала:

– Мені чомусь здається, що ти дуже не любиш того хлопця; чи, може, помиляюся?

Феннер дивився прямо перед собою, не відводячи погляду від дороги. Очі його були холодні.

– Ти права, – кинув.

За півмилі від пірса Губок стояло, затінене пальмами, невеличке бунгало. Баґсі промчав повз мальовничий парк і різко загальмував перед входом у віллу. Широка веранда, закрита зеленими віконницями, опоясувала будинок; на вікнах також були дерев'яні зелені віконниці.

Феннер вийшов з машини, і Глорія поспішила за ним, на ходу пояснивши Баґсі:

– Гараж позаду будинку.

– У тебе є авто?

– Так, а що?

Феннер поглянув на Баґсі.

– Відвези орендовану машину назад. Будемо їздити на авто цієї красуні. Ми не можемо дозволити собі бути такими марнотратними.

Глорія махнула рукою:

– Мені байдуже.

– А в тебе є прислуга? – запитав Феннер, озираючи будинок.

– Є економка, яка веде господарство.

– Добре. Баґсі поки що допомагатиме їй.

Феннер знову повернувся до Баґсі.

– Отож, відвозь машину і негайно повертайся. Міс Лідлер попередить економку про твій приїзд. Займатимешся хатніми справами, допоки не знадобишся мені. Второпав?

Баґсі знизав плечима:

– Гроші платиш ти, – і хвацько вирулив на під'їзну алею.

Феннер зайшов у бунгало слідом за Глорією. Це було затишне кубельце. Звідкілясь вишмигнула маленька мулатка, і Глорія махнула їй рукою.

– Це – містер Феннер. Він залишиться у нас на якийсь час. Приготуй нам ленч!

Жінка швидко оглянула Феннера. Йому не дуже сподобалась її надто тямуща посмішка, хоча служниця відразу ж вийшла геть.

Глорія відчинила двері наліво.

– Заходь сюди і перепочинь, поки я переодягнуся.

– Із задоволенням! – відповів Феннер і зайшов у кімнату. Там усе було зручним: дивани, а на них великі подушки та крихітні подушечки. Прочинені вікна виходили на веранду, а в приміщенні панував приємний напівморок.

Служниця-латиноамериканка накривала стіл на веранді. Феннер сів на диван і запалив сигарету. Попросив служницю:

– Коли закінчите, принесіть мені чогось випити.

Та не звернула на його слова жодної уваги, а він не повторив їх. Сидів, не рухаючись.

Невдовзі зайшла Глорія. Вона була у довгій білій шовковій сукні й теж білих м'яких босоніжках. Чудове золотаве волосся скріплювала червона стрічка на потилиці. Помада зробила її губи дуже червоними, а іскорки в очах підсвічувалися численними низками перлів, що ефектно обплітали її ніжну шийку та спускалися в глибоке декольте.

Жінка спитала:

– Як я тобі подобаюсь? – і крутнулася перед Феннером.

– Може бути, – недбало зронив він. – Третій сорт – не брак.

Від такої скупої похвали її мало не перекосило, й вона мовчки пішла готувати коктейлі. Сукня щільно облягала струнке тіло.

Феннерів рот скривився у посмішці. Невдовзі цій дамочці доведеться трохи попрацювати.

Прохолодний коктейль із кубиками льоду був справді райською насолодою. Коли вони врешті сіли до столу, до Феннера повернувся добрий настрій. Пообідали майже мовчки. Детектив зауважив, що Глорія майже не зводить із нього очей. Вона продовжувала невідривно дивитися на чоловіка і швидко відводила погляд лише тоді, коли й він позирав у відповідь. Вони побалакали трохи про бунгало, служницю та всілякі дрібниці.

Коли мулатка прибрала зі столу, Феннер зручно розлігся на дивані. Глорія неспокійно ходила туди-сюди. Феннер із задоволенням стежив за нею, бо вона була справді гарна. Раптом жінка сказала:

– І чого це ти тут розлігся?

– А що маю робити?

Вона підійшла до вікна і визирнула зовні. Крізь білу сукню розсіяне світло чудово висвічувало її стрункі довгі ноги. Феннер зацікавлено розглядав їх.

Вона озвалася:

– Ходімо, покажу тобі свій будинок.

– І перша ж зупинка буде у спальні? – Феннер оперся ліктем об диван, примруживши очі.

Глорія підійшла до дверей.

– Ходімо, – вимогливо повторила.

Феннер устав з дивана й пішов за нею через увесь хол в іншу простору кімнату. Та була майже порожня. Обшиті деревом стіни, велике розкладне ліжко-диван, килим – оце й усе. Справа були гардеробна і ванна кімната. Глорія відійшла убік, пропускаючи Феннера, й зачинила за собою двері. Чоловік почув, як легко повернувся ключ у замку.

Поки оглядав гардеробну і ванну, жінка чекала.

– Дуже мило, – хмикнув він.

Із того місця, де він стояв, йому було чути, як пришвидшено вона дихає. На неї він не дивився – просто походжав кімнатою. Раптом заявив:

– Нам треба поговорити.

Вона повільно сіла на ліжко, а потім вляглася на ньому і випросталася. Заклала довгі пальці за голову. Феннер глянув на неї згори донизу. Його обличчя було непроникним.

– Тейлер – хлопець, який керує Карлосовим синдикатом нелегальної праці. Він був одружений із Керлі Роббінс, помічницею Найтінґейла. Сьогодні зранку Карлос убив її. Ти ж плутаєшся з Тейлером. Знала, чим він займається?

– Сідай, поговоримо про все спокійно.

Феннер підсів до неї.

– Ну то що?

– Дай мені руку.

Він поклав свою руку на її.

– То ти це знала? – повторив.

– Так! – відповіла.

Феннер знерухомів. Її тіло було зовсім близько.

– І знала, що він був одружений з Керлі?

Вона лежала на ліжку непорушно, закусивши губу.

– Ні.

– Але тобі було відомо про всі Карлосові справи?

– Так.

Вона скинула зі своєї правиці його руку, і він забрав її. Сіла на ліжку. Він бачив, що жінка охоплена пристрастю. Глорія обхопила руками його шию, притягнувши обличчя до себе. Але щойно її губи торкнулися його, як Феннер відштовхнув жінку.

– Припини, – хрипко сказав, зриваючись на ноги. – Цей трюк зі мною не пройде!

Він вийшов з кімнати, не зачинивши дверей. І проминув Баґсі, який вештався у дворі. Мовчки пройшов у сад.

Баґсі спантеличено поглянув йому вслід, зайшов у хол і заглянув у спальню Глорії. На порозі зупинився, затамувавши подих. Глорія лежала на боці. Її біла сукня була зім'ята, і там, де починалися панчохи, виднілося голе тіло. Він ошелешено почухав підборіддя та підморгнув їй. І не повірив власним очам, коли вона почала знімати сукню. Баґсі зачинив за собою двері.

Розділ п'ятий

У вечері Феннер повернувся в бунгало. Баґсі сидів на сходах ґанку, щось замислено малюючи на гравії прутиком. Проходячи мимо, детектив запитав:

– То вона що, кусається?

Баґсі здригнувся, але ще до того, як спромігся відповісти, Феннер увійшов у дім. І попрямував у кімнату Глорії.

Жінка сиділа на підвіконні, загорнена в блідо-зелену шаль. Саме виглядала з вікна і швидко повернулася до Феннера, коли той зайшов.

– Забирайся геть! – вигукнула розлючено.

Феннер зачинив двері.

– Хочу розповісти тобі вельми утішну історію. ФБР тут дещо розкопало, а я все це переглянув. І виявив дуже цікаві речі.

Глорія застигла на підвіконні.

– Це ти про що?

Феннер сів на ліжко.

– Зараз розкажу, – мовив рівним тоном. – Дещо – лише здогадки, але є й факти, та все разом складає милу історійку. А почалася вона в одному провінційному містечку в штаті Іллінойс. Мер того містечка одружився з юною дівчиною. Усе йшло ніби добре, але в молодої дружини надто завеликі амбіції. Вона витрачала більше, ніж міг заробити її чоловіченько. Звали цього чолов'ягу Лідлер, і його навіть вважали неабияким політиком. Ти вийшла за нього тільки тому, що сподівалася вибратись із дешевого вар'єте, з яким мандрувала штатом. І тобі це справді вдалося. Лідлер, щоби втамувати твій апетит, глибоко запустив руку в казенну скарбницю. Тому ви швиденько втекли на Флориду.

Глорія випрямилася, склавши руки на колінах.

– Тепер ти нічого не зможеш мені зробити, – сказала.

Феннер хитнув головою.

– Та до біса з тим – моя історія не про це. – Я й не збираюся будь-що робити з тобою. Облишмо цю частину історії – про тебе і твого Лідлера. Не знаю, як та чому це сталось, але щойно на сцені з'явився Тейлер – значно молодший і багатший – як ти негайно вибрала його. Тож Лідлер щезнув з твого поля зору, а ти вирушила в круїз із Тейлером. Однак з'ясувалося, що Тейлер – один з тих хлопчиків, котрі люблять пустувати. Словом, він збоченець. Але й ти не ангел, тож дозволяла йому його маленькі фантазії. Однак ще до того, як з'явилася ти, Тейлер був одружений з Керлі Роббінс, котрій не подобалися Тейлерові уявлення про любов. Тейлер влаштовував на роботу китайців, яких Карлос нелегально постачав у країну. Саме він платив кругленьку суму за кожного нелегала, а потім перепродував їх у потогінні заклади, різні гадючники, розкидані по всьому узбережжю. Керлі знала про усе це. Тож із такими знаннями було дуже небезпечно відпускати її у вільне плавання. Тому Тейлер прилаштував Керлі на роботу до Найтінґейла, котрий вряди-годи виконував Карлосові «особливі» доручення. Вона отримувала непогані гроші, майже нічого не роблячи, а Найтінґейл за нею приглядав. Ти прагнула розлучитися з Лідлером, щоб вийти за Тейлера. Тим часом Тейлер ніколи не казав тобі, що одружений, але й ти не могла віднайти свого Лідлера. Одного дня ви припливли на яхті в Кі-Вест та, щоб розважитися, зайшли у місцеве казино. І в Нуленові ти впізнала свого давно зниклого чоловіка. Оце несподіванка, чи не так?

Глорія закусила губу.

– Думаєш, ти дуже тямущий, еге ж?

– Нулен, чи Лідлер – це як тобі більше подобається – не дуже вдало управляв своїм казино, тож він не був проти дати тобі розлучення за щедрі відступні. А ти не проти йому ці гроші відвалити, але Тейлер категорично заперечував. Виникло безвихідне становище. Самим Тейлором ти не надто переймалась, але тебе вельми цікавили його гроші. А цей чолов'яга явно в них купався. Ти хотіла впевненості, що ці гроші завжди будуть у тебе, а єдиний спосіб отримати їх назавжди – вийти за нього заміж. ФБР накопало вже вдосталь про це і про те, як, живучи з Тейлером, ти плуталася ще й із якимось китайцем. Ви намагалися це приховати, але не дуже вдало. Той чинк працював на Карлоса. Кілька місяців тому він безслідно зник. Можливо, про твої фіглі-міглі стало якимось чином відомо Тейлерові, й він підплатив Карлосу. Не знаю достеменно, але так чи інакше, китаєць зник. То що ж із ним сталося, крихітко?

Глорія почала плакати.

Феннер тим часом продовжував:

– Заспокойся – можливо, тобі до цього й байдуже. І тут несподівано з'явилася твоя загадкова сестра. Вона прагнула зустрітися з тобою. Дивно, але на неї в поліції нічого не було. Там не могли копнути далі твого опереткового минулого. Скидається на те, що твоя сестра була кращою дівчинкою, ніж ти, і трималася подалі від різних пустощів. Чому вона прийшла до мене; звідкіля знала про китайців, Нулена й Карлоса – поки що не можу пояснити. Колись я й до цього доберусь, але тепер мене хвилює інше. Саме твоя сестра змусила мене прибути сюди.

Отож, зараз ситуація виглядає так: Нулен боїться Карлоса і Тейлера, й тепер я розумію, чому. Він не хоче, аби хтось дізнався, що він – Лідлер, і даю голову на відсіч, що ти про це сказала Тейлеру; якщо й ні, то Нулен у такому впевнений. Ви з Тейлером не надто добре ладнаєте, а постійно сваритеся. Можливо, врешті-решт ти дізналася, що він одружений, і спробувала його застрелити. Злякавшись, прибігла до мене. Я сподобався, а оскільки тобі треба до когось прихилитися, то після невдалої спроби вбити Тейлера ти прибула в готель до мене. Але тобі не вдалося застрелили Тейлера, й тому він чекав на тебе в машині, припаркованій біля яхти. Спочатку ледь не прикінчив мене, а потім спробував пристрелити й тебе. Питається: чому він це робить? Бо знає, що ти забрала з яхти дещо цінне – після того, як начебто вбила його. Я правий?

Сльози Глорії раптово висохли.

– І це все, що ти знаєш? – запитала.

Феннер пересмикнув плечима.

– А хіба цього мало?

Глорія не відповіла нічого.

– Із тобою Тейлер зазнав повної поразки. Разом ми зможемо дістати його. Я маю намір покінчити з Карлосом та його бандою, а Тейлер піде на дно разом з ними. То як тобі таке?

Глорія відповіла:

– Треба подумати. А тепер іди – мені потрібно як слід усе обміркувати.

Феннер підвівся.

– Чекатиму в сусідній кімнаті, але думай швидше, – додав, але, вже підійшовши до дверей, зупинився. – Що для тебе значила сестра?

Глорія розплющила очі ширше.

– Нічого. Я її ненавиділа. Вона була посередня, обмежена і постійно створювала мені проблеми.

Феннер звів брови.

– Я не вірю багато чому з твоїх слів, – зауважив. – Але, можливо, це й правда. Тобі ж її не шкода, так?

– А чого б то я мала її шкодувати? – визнала Глорія без тіні жалю. – Вона отримала те, на що заслуговувала.

Феннер задумливо стояв коло дверей. Потім повільно просказав:

– А ти подала мені ідею. Ви ж із Тейлером були у Нью-Йорку в момент її смерті. І ви зі сестрою такі схожі. Припустимо, що Тейлер «запав» на неї. І, скажімо, заманив твою сестру до себе та випробував на ній свої штучки. Хтось таки відхльостав її перед тим, як вона прийшла до мене. А що, як ти застала їх разом і, розлютившись, із ревнощів убила її? І, скажімо, Тейлер найняв тих двох кубинців, щоб вони позбулися тіла, розчленувавши його. Адже то були його хлопці?

Глорія відмахнулася від детектива:

– Ах, облиш. Ти думаєш про мене ще гірше, ніж я того заслуговую.

Утім, Феннера вже цілком захопила ця версія. Він знову повернувся в кімнату.

– Хіба ж не було саме так? – запитав. – Скажи: це ти вбила Мерієн Дейлі?

Глорія розреготалася йому в обличчя.

– Ні, не я. Звісно ж, що ні!

Феннер почухав потилицю. І мовив:

– Так, справді. Мабуть, усе було не зовсім так. Це не пояснює її дивакуватої поведінки і появи китайця в моїй конторі. Та в цьому щось є...

Кілька хвилин він мовчки дивився на Глорію, потім вийшов з кімнати, полишивши її відточувати кігтики об стегна обтягнені шовком.

Попрямував до вітальні. Його охопило незрозуміле збудження – так, наче розгадка була вже близько. Підійшовши до бару, налив собі випити.

Одразу ж наче з-під землі з'явився Баґсі.

– Може, і мені наллєш? – з надією запитав.

Феннер заохочувально кивнув.

– Хлюпни собі сам, – мовив, сідаючи на диван.

Баґсі щедро налив собі віскі й стояв, із задоволенням споглядаючи склянку.

Потім зробив добрячий ковток і смачно облизав губи.

Феннер зирнув на нього, однак промовчав.

Баґсі занепокоєно глянув, а потім обережно спитав:

– Щось з нею не те, правда ж?

– Не те що? – механічно перепитав Феннер, думаючи про своє.

– Ну, я маю на увазі її... тобто, з нею, – і Баґсі махнув рукою. – Щось наче не те з її головою.

– Про що торочиш? – Феннер мріяв, щоб той якомога швидше забрався геть.

– Так... нічого, – квапливо відказав Баґсі, ковтнувши віскі. Нишком удруге поглянув на Феннера і налив собі ще.

– Наступного разу, коли поїдеш з вілли, візьми і мене зі собою, – попросив детектив. – Якось лячно залишатися з нею наодинці...

Феннер витріщився на нього.

– А я думав, що ти жадаєш цю дамочку, – протягнув здивовано.

Очі Баґсі кольору зеленого аґрусу розплющилися ширше.

– І я так вважав, – зізнався він, – але мені не подобається, як вона це робить.

Феннер сердито поглянув на нього.

– Послухай-но, хлопче! Може б, ти пішов прогулятись? У моїй голові й так повно усього. А тут іще твої любовні проблеми.

Баґсі допив віскі.

– Так, так, звісно, – немов попросив вибачення. – Піду трохи подрімаю. Ця дамочка надто мене виснажила.

І поплентався геть.

Феннер приліг на диван, тримаючи в руці склянку з віскі й неуважно дивлячись у вікно. Так він пролежав довгенько. Той Хосскісс, хлопець із ФБР, неабияк допоміг йому. Він ознайомив Феннера з усією інформацією, котру мав, і обіцяв за кілька днів «накопати» ще дещо. Хосскісс мав надію знайти хоч щось на Мерієн Дейлі, хоча досі це йому не вдавалося. Нулен, допоки залишався на Флориді, був недосяжним для правосуддя: його не можна було притягти до відповідальності згідно із законами цього штату. Феннер подумував навіть, а чи не спробувати залякати Нулена. І вирішив зробити це – а, може, щось із того й вийде.

Детектив усе ще лежав на дивані, коли уже в сутінках до кімнати зайшла Глорія та сіла поруч.

Феннер запитав:

– Ну як, подумала?

– Так.

Запала тривала мовчанка.

Нарешті Феннер уточнив:

– Тебе, певно, цікавить, що буде з тобою, еге ж? Боїшся, що тільки-но покінчимо з Тейлером, тобі знову доведеться полювати на чоловіка, котрий тебе утримуватиме?

Очі Глорії стали жорсткими.

– То ти про все подумав, чи не так?

– Не надто приндься. Так, я подумав про все. Можливо, це тобі й не надто сподобається, але іншого виходу нема. Тейлер стрімко котиться вниз, і чим швидше ти з ним порвеш, тим краще для тебе. Втім, не турбуйся – просто поглянь на себе у дзеркало. З такою зовнішністю ти не голодуватимеш.

Ґлорія хихикнула.

– А ти далеко не дурний. Як би я хотіла ненавидіти тебе, але ж ти такий привабливий... Невже ніколи не любишся з дівчатами?

Неначе не розчувши її останніх слів, Феннер продовжив:

– Тож повернемося до справ. Нехай тебе не обходить, що робитиму я. Зараз у мене робота, а я ніколи не змішую працю з розвагами.

Ґлорія удавано зітхнула:

– Пусте!

Феннер кивнув, бо це все вже починало йому набридати.

– То як стосовно Тейлера? Що саме ти в нього забрала?

Ґлорія закопилила губки:

– Здогадайся сам!

– Це справді загадка. Чому він хотів тебе позбутися? Помста? Надто ризиковано, бо Тейлер знав, що ти зі мною. Або щоби змусити тебе замовкнути? Це – ймовірніше.

Глорія підійшла до буфета й витягнула звідти дерев'яну коробку для печива. Дістала з неї маленький шкіряний гаманець і кинула його Феннерові на коліна.

– Я забрала це, – пояснила виклично.

У портмоне чимало паперів. Запаливши сигарету, Феннер уважно переглянув їх. Спочатку Глорія сіла ближче, але потім, зауваживши, що він надто поглинутий документами, підвелась і вийшла на веранду. Покрутилася там хвилин з десять, а потім повернулася до кімнати. Феннер, не підводячи очей від паперів, запропонував:

– Повечеряємо разом, люба; мені сьогодні доведеться довгенько працювати.

Жінка вийшла, полишивши його самого. Коли через певний час повернулася, Феннер усе ще сидів там, де вона його залишила, і палив. Гаманця з паперами не було видно ніде.

– Ну то що? – запитала.

Феннер нарешті поглянув на неї. Очі його були дуже серйозні.

– Хтось із тих хлопців знає про це твоє кубельце?

Вона заперечно хитнула головою.

– Ні.

Феннер споважнів.

– Тільки не розказуй мені, що ти зробила тут усе власними руками!

Він не був певний, чи Глорія справді сполотніла, чи так заграло світло. Одначе слова її прозвучали спокійно:

– Мені потрібне місце, де я могла б відпочити від усього цього. Отож заощаджувала гроші й самотужки купила цей будинок: тому про нього ніхто й не знає.

Феннер буркнув:

– Тобі відомо, що в гаманці?

– Ну, я заглянула в нього і не виявила там нічого цікавого для себе.

– Справді? А для Тейлера він дуже важливий. Там – чотири чеки, якими з ним розрахувався Карлос; дві боргові розписки Нулена на великі суми й адреси п'яти місць, де висаджують на берег чинків.

Глорія стенула плечима.

– Але я не можу перевести це в готівку, – байдуже махнула рукою.

Феннер зобразив посмішку.

– Однак я зможу, – сказав, підводячись. – Дай-но мені великого конверта, крихітко!

Вона вказала рукою на письмовий стіл біля стіни.

– Візьми сам.

Він підійшов до столу, висипав на нього вміст гаманця, запакував усе у великий конверт та підписав:

Міс Полі Доулен

Контора 1156,

Рузвельт-білдінґ,

Нью-Йорк.

Глорія, прочитавши адресу через його плече, спитала підозріливо:

– Хто ця міс Доулен?

Феннер запечатав листа.

– Моя секретарка.

– А чому надсилаєш це їй?

– Послухай-но крихітко, я веду власну гру. Якби хотів, то передав би все Хосскіссу з ФБР, і нехай би він морочив собі голову з отими двома типами. Цих матеріалів йому цілком достатньо, щоб завести справу. Але Карлос обійшовся зі мною надто неввічливо, тож я відплачу йому тією ж монетою. Але може статися так, що він дістанеться до мене швидше, ніж я до нього: у цьому випадку документи все одно опиняться в руках поліції. Зрозуміла?

Глорія знову стенула плечима.

– Чоловіки шукають собі проблем або через жінок, або через пиху, – зауважила. – Однак мені подобається чоловік, який намагається самотужки впоратись із бандою гангстерів: це ніби в кіно.

Феннер нарешті підвівся.

– А хто сказав, що я діятиму самотужки? – Феннер вийшов на веранду. – Надішлю це поштою, швиденько повернуся, й ми з тобою славно повечеряємо.

Повертаючись із пошти, проходив повз телеграф. Повагавшись, зупинився й завернув туди. Написавши текст телеграми, підійшов до віконечка.