Текст книги "Цифрова Фортеця"

Автор книги: Ден Браун

сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 28 страниц) [доступный отрывок для чтения: 11 страниц]

РОЗДІЛ 6

Хоча Енсей Танкадо народився вже після Другої світової війни, він ретельно вивчав усе з нею пов’язане, особливо її кульмінаційний момент – атомний вибух, у вогні якого загинули сто тисяч його співвітчизників.

Хіросіма, 8:15 ранку, 6 серпня 1945 року: підступний акт народовбивства. Бездумна й марна демонстрація сили країною, яка вже виграла війну. Усе це Танкадо усвідомив і почасти упокорився. Але він не зміг прийняти і зрозуміти одного: атомна бомба позбавила його можливості побачити рідну матір. Вона померла, коли народжувала його. Її смерть стала результатом ускладнень, спричинених радіоактивним опроміненням, якого вона зазнала за багато років до пологів.

1945 року, ще до народження Енсея, його матір, як і багато її подруг, подалася до Хіросіми, щоб працювати добровольцем в опіковому центрі. Там вона і стала однією з «хібакуся» – опромінених людей. Дев’ятнадцять років по тому, у віці тридцяти шести років вона лежала в пологовій палаті з внутрішньою кровотечею й знала, що невдовзі помре. Тільки не знала вона, що смерть позбавить її мук, бо її дитя мало народитися калікою.

Батько Енсея так і не побачив свого сина. Очманілий від втрати дружини й засоромлений народженням калічки, якому, за словами медсестер, навряд чи судилося пережити хоча б одну ніч, він утік зі шпиталю й більше не повернувся. І Енсей Танкадо потрапив до прийомних батьків.

Щоночі Танкадо вдивлявся у свої покручені пальці, що тримали ляльку-талісман Дарума, і мріяв про помсту. Він клявся, що помститься країні, яка вкрала в нього матір і так присоромила його батька, що той покинув його. Він не знав, що невдовзі його вестиме сама доля.

Коли Енсею йшов дванадцятий рік, його прийомним батькам зателефонували з компанії-виробника комп’ютерів і спитали згоди, щоб їхній прийомний син став членом групи, яка візьме участь у випробуванні нової клавіатури, спеціально розробленої для дітей із вадами розвитку. І його родина погодилася.

Хоча Енсей Танкадо ніколи в житті не бачив комп’ютера, він, здавалося, інтуїтивно знав, як ним користуватися. І комп’ютер відкрив йому світи, про існування яких він навіть не здогадувався. Невдовзі комп’ютер став сенсом усього його життя. Енсей дорослішав, почав сам давати уроки, заробляв гроші і зрештою здобув стипендію для навчання в університеті Дошиша. Невдовзі Енсея Танкадо вже знали в Токіо як «фугуся кісай» – геніального каліку.

Згодом Танкадо прочитав про Перл-Харбор і воєнні злочини, скоєні японцями. Його ненависть до Америки поволі вщухла. Він став ревним буддистом і забув про свою дитячу клятву помсти, бо прощення було єдиним шляхом до просвітлення.

Коли Енсею Танкадо виповнилося двадцять, він уже став таким собі неприлюдним кумиром програмістів. Компанія IBM запропонувала йому робочу візу й посаду в Техасі. Танкадо вхопився за цей шанс. А три роки по тому він пішов з IBM, перебрався до Нью-Йорка і взявся сам створювати власні програми. Він був на передньому краї нової тенденції—шифрування відкритим ключем. Писав алгоритми й заробляв на цьому шалені гроші.

Як і більшість провідних авторів шифрувальних алгоритмів, Танкадо став об’єктом залицянь із боку АНБ. То була іронія долі: у нього з’явилася можливість працювати в серці уряду країни, якій він колись заприсягнувся помститися. І він вирішив піти на співбесіду. Після зустрічі з командиром Стретмором у нього зникли останні сумніви. Вони відверто поговорили про минуле Танкадо, про ненависть, яку він потенційно міг відчувати до Сполучених Штатів, а також про його плани на майбутнє. Танкадо пройшов тест на детекторі брехні, а потім упродовж п’яти тижнів – найприскіпливіші психологічні тести. Й успішно впорався з усіма. Його ненависть змінилася відданістю Будді. І через чотири місяці Енсей Танкадо став до роботи в шифрувальному відділі Агентства національної безпеки.

Попри велику зарплату, Енсей Танкадо їздив на роботу на старому мопеді, брав із собою пакунок із їжею і їв просто за робочим столом в обід, замість ходити з колегами до буфету, щоб поласувати баликом та супом вішісуаз. Колеги боготворили його. Він був надзвичайно талановитий – талановитішого програміста вони не зустрічали. Енсей Танкадо був добрий та чесний, спокійний та бездоганно моральний. Моральна цілісність мала для нього першочергове значення. І саме тому його звільнення з АНБ та подальша депортація з країни стали для всіх справжнім шоком.

Танкадо, як і решта персоналу шифрувального відділу, працював над проектом «Транскод» з упевненістю в тому, що в разі успішного завершення робіт АНБ використовуватиме суперкомп’ютер для дешифрування електронних повідомлень лише у випадках, заздалегідь санкціонованих міністерством юстиції. Використання агентством нової машини мало регулюватися в такий самий спосіб, як й у випадку з ФБР, якому для встановлення підслухувальної апаратури був потрібен ордер федерального суду. «Транскод» мав передбачати таке програмування розшифровки, яке потребувало паролів, умовно депонованих у третьої особи центральним банком або міністерством юстиції. Це мало завадити АНБ стежити без будь-якої санкції за особистим спілкуванням законослухняних громадян в усьому світі.

Однак коли настав час реалізувати програмування, персоналу шифрувального відділу повідомили, що плани змінилися. Через дефіцит часу, здебільшого пов’язаний з антитерористичними операціями АНБ, «Транскод» мав набути статусу автономного дешифрувального устаткування, чиє щоденне функціонування регулювалося б самим Агентством національної безпеки.

Енсей Танкадо страшенно обурився. Це означало, що АНБ фактично матиме змогу перевіряти будь-чию електронну пошту, а її отримувач чи адресант про це навіть не підозрюватиме. То те саме, що встановити «жучка» у кожному телефоні у всіх країнах світу. Стретмор спробував переконати Танкадо, щоб він ставився до «Транскоду» як до звичайного знаряддя правоохоронців, але марно: комп’ютерний геній уперто твердив, що цей проект грубо порушує права людини. Він відразу ж відмовився від подальшої співпраці й за кілька годин порушив кодекс секретності АНБ – спробував встановити контакт із фундацією «Електронний кордон». Танкадо хотів приголомшити світ розповіддю про секретну машину, спроможну зробити кожного комп’ютерного користувача у світі жертвою підступних планів урядового агентства. АНБ не мало іншого вибору, як зупинити Танкадо.

Його арешт та депортація, широко висвітлені новинарями Інтернету, відчутно зіпсували репутацію геніального програміста. Проти бажання Стретмора кризові менеджери АНБ із мінімізації потенційної шкоди, занепокоєні тим, що Танкадо спробує переконати широкий загал в існуванні «Транскоду», поширили чутки, котрі знищили довіру до нього. Енсей Танкадо став персоною нон-ґрата у світовій комп’ютерній спільноті: ніхто не довіряв каліці, якого звинуватили у шпигунстві. Обтяжувальною обставиною було те, що він намагався купити свою свободу абсурдними твердженнями про те, що уряд Сполучених Штатів начебто мав у розпорядженні машину для дешифрування кодів.

Найдивнішим було те, що Танкадо, здавалося, усе добре розумів: проект «Транскод» – це інструмент суперництва у сфері розвідувальної інформації. Він начебто не таїв ні на кого зла, просто був настроєний вкрай рішуче. Коли охоронці виводили його з приміщення, Танкадо з лячним спокоєм сказав Стретмору своє останнє слово:

– Ми всі маємо право на таємниці. І колись я потурбуюся про те, щоб це право гарантувати.

РОЗДІЛ 7

Голова йшла обертом. «Енсей Танкадо написав програму, яка створює незламні коди!» Ця думка ледве вміщалася в Сюзанниній свідомості.

– Це справжня «Цифрова фортеця», – зауважив Стретмор. – Саме так ми й називаємо цю програму. Вона є абсолютною зброєю контррозвідки. Якщо ця програма потрапить на ринок, кожен третьокласник із модемом створюватиме коди, які АНБ не в змозі розшифрувати. Наша розвідувальна діяльність втратить сенс.

Але Сюзаннині думки крутилися далеко від потенційних політичних наслідків появи «Цифрової фортеці». Вона й досі намагалася усвідомити факт її існування. Усе своє життя Сюзанна займалася розшифруванням, твердо заперечуючи саму можливість створення абсолютного коду. «Кожен код можна зламати – це ж непохитний принцип Берґовського!» Вона відчула себе атеїсткою, яка несподівано зустрілася віч-на-віч із Богом.

– Якщо цей код оприлюднять, – прошепотіла вона, – криптографія як наука помре.

Стретмор кивнув.

– Це найменша з наших проблем.

– А чи можна відкупитися від Танкадо? Знаю, він нас ненавидить, але чому б не запропонувати йому кілька мільйонів доларів? Переконати його не поширювати свій винахід?

Стретмор розсміявся.

– Кілька мільйонів? А вам відомо, скільки коштує ця штука? Та за цю програму торгуватимуться уряди всіх країн, виставляючи захмарні суми! Як я скажу нашому президентові, що ми й досі перехоплюємо повідомлення саддамівського режиму в Іраку, але не спроможні їх розшифровувати? Проблема стосується не лише АНБ, вона стосується всієї розвідувальної мережі. Наш суперкомп’ютер постачає інформацію всім: і ФБР, і ЦРУ, й агентству боротьби з наркотиками – і всі ці організації перетворяться без нашої підтримки на сліпих кошенят. Неможливо буде відстежити, куди наркокартелі відправляють партії наркотиків, великі корпорації матимуть змогу переказувати величезні суми грошей в обхід податкових служб, а терористи – вільно базікати про свої плани; одним словом, у світі запанує хаос.

– Для фундації «Електронний кордон» настав зоряний час, – зауважила бліда, як крейда, Сюзанна.

– ФЕК має дуже приблизне уявлення про те, чим ми тут займаємося, – відказав Стретмор із презирством у голосі. – Якби вони знали, скільки терористичних атак нам вдається перепинити завдяки можливості розшифровувати коди, вони б змінили своє ставлення до нас.

Сюзанна погодилася з цими словами, але вона також була реалісткою: ФЕК ніколи не дізнається про важливе значення «Транскоду». Суперкомп’ютер допоміг зірвати десятки потенційних нападів, але ця інформація була надсекретною й ніколи не мала вийти назовні. Раціональне обґрунтування такої секретності було простим: уряд не може допустити сплеску масової істерії в разі оприлюднення правди; ніхто не знає, як відреагує широкий загал на новину про те, що минулого року групи фанатиків-фундаменталістів двічі робили спроби організувати ядерний вибух на території Сполучених Штатів.

Однак напад із застосуванням ядерної зброї був не єдиною загрозою. Минулого місяця «Транскод» перепинив одну з найхитромудріших терористичних атак, відомих АНБ. Одна антиурядова організація придумала винахідливий план під кодовою назвою «Шервудський ліс». Мішенню операції мала стати Нью-йоркська фондова біржа з метою «перерозподілу багатства». Упродовж шести днів члени цієї групи заклали двадцять сім невибухових магнітних пристроїв у будівлях довкола біржі. Якщо ці пристрої активувати, то вони генерують потужний магнітний потік у вигляді вибухової хвилі. Одночасна детонація цих ретельно розставлених контейнерів мала створити магнітне поле настільки потужне, що воно стерло б інформацію з усіх її магнітних носіїв у приміщенні фондової біржі: комп’ютерних жорстких дисків, масивних систем пристроїв для запам’ятовування, резервних магнітофонних платівок і навіть із гнучких дисків. Усі записи про те, що кому належало і хто чим володів, були б утрачені назавжди.

Для одночасної детонації цих пристроїв була потрібна дуже точна синхронізація, тому вони були з’єднані Інтернетом за допомогою телефонної мережі. Коли за два дні до операції пішов зворотний відлік часу, внутрішні годинники цих пристроїв почали обмінюватися безперервним потоком зашифрованих синхронізаційних даних. АНБ зафіксувало аномалію в мережі й перехопило ці імпульсні дані, але проігнорувало їх, визнавши безневинною абракадаброю. Та коли «Транскод» розшифрував ці потоки, аналітики відразу ж побачили в них зворотний відлік часу, синхронізований для мережі пристроїв. Магнітні пристрої знайшли і знешкодили за три години до того, як вони мали спрацювати.

Сюзанна усвідомлювала, що без суперкомп’ютера АНБ безсиле перед високотехнологічним електронним тероризмом. Жінка поглянула на операційний монітор – той досі показував, що розкодовування триває п’ятнадцять годин. Навіть якщо файл Танкадо розшифрують за мить, АНБ таки настане гаплик. Дешифрувальна потужність її відділу всохне до максимум двох кодів на день. Навіть за нинішньої продуктивності у сто п’ятдесят кодів на день уже утворився чималенький завал із файлів, що очікували на розшифрування.

– Минулого місяця Танкадо зателефонував мені, – повідомив Стретмор, перервавши Сюзаннині думки.

Жінка здивовано подивилася на шефа.

– Танкадо зателефонував вам?

Стретмор кивнув.

– Щоб попередити.

– Попередити? Та він же вас ненавидить!

– Він зателефонував сказати, що саме тепер удосконалює алгоритм, який створює незламні коди. Але я йому не повірив.

– Аз якого дива він це сказав вам? – спитала Сюзанна. – Може, він хотів, щоб ви його придбали?

– Ні. То був шантаж.

Раптом для Сюзанни все стало зрозумілим.

– Авжеж, – з усвідомленням проговорила вона. – Він хотів, щоб ви реабілітували його ім’я.

– Ні, – нахмурився Стретмор. – Танкадо був потрібен «Транскод».

– Наш суперкомп’ютер?

– Саме так. Він вимагав, щоб я публічно визнав, що наше агентство має у своєму розпорядженні «Транскод». І заявив, що коли ми зізнаємося в несанкціонованому читанні електронних послань, він знищить «Цифрову фортецю».

Сюзанна із сумнівом поглянула на Стретмора, і той стенув плечима.

– Хай там як, але вже пізно. Танкадо розмістив демонстраційну копію «Цифрової фортеці» на своєму сайті. І тепер користувачі з усього світу можуть вільно її завантажити.

Жінка сполотніла.

– Що?!

– Це рекламний трюк. Наразі нема про що турбуватися. Та демонстраційна копія зашифрована. Дійсно, кожен користувач може її завантажити на свій комп’ютер, але ніхто не зможе її відімкнути. Дуже винахідливо, нічого не скажеш. Початкова програма «Цифрової фортеці» зашифрована, вона – під надійним замком.

На Сюзанниному обличчі відбився подив із захватом.

– Он як! Кожен має можливість отримати копію, але жоден не має можливості її відімкнути.

– Так воно і є. Танкадо тримає в них перед носом морквину для приманки.

– А ви самі бачили цей алгоритм?

Шеф здивовано заперечив:

– Ні, я ж сказав, що він зашифрований.

Не менше здивування з’явилося на Сюзанниному обличчі.

– Але ж ми маємо «Транскод». Чому б не взяти і не розшифрувати його? – Та коли Сюзанна поглянула у вічі Стретмору, вона відразу ж збагнула, що правила змінилися. – О Господи! – мимоволі видихнула вона від здогадки. – «Цифрова фортеця» зашифрована за допомогою самої себе?

– Прямо в точку, – кивнув Стретмор.

Здивування й зачарування одночасно сповнили Сюзанну: формулу «Цифрової фортеці» зашифрували за допомогою самої ж «Цифрової фортеці». Танкадо розмістив на своєму сайті безцінний математичний рецепт, але сам текст цього рецепту він заплутав. І для того, щоб заплутати його, використав цей самий рецепт.

– Та це ж справжнісінький сейф Біґлмана! – зачаровано прошепотіла вона.

Стретмор кивнув. Сейф Біґлмана являв собою гіпотетичну криптографічну ситуацію, коли виробник сейфа створює проект незламного сейфа. Він бажає зберегти цей проект у таємниці й тому створює сейф і замикає в ньому проект. Те ж саме Танкадо зробив і з «Цифровою фортецею». Він захистив свій проект, зашифрувавши його формулою, вказаною в цьому ж проекті.

– А як щодо файла в «Транскоді»? – спитала Сюзанна.

– Я завантажив його із сайту Танкадо, як і решта користувачів. І тепер АНБ може пишатися тим, що стало власником алгоритму «Цифрова фортеця». От тільки відімкнути його ми не в змозі.

Сюзанна була в захваті від винахідливості Енсея Танкадо. Не оприлюднюючи свого алгоритму, він довів Агентству національної безпеки, що розшифрувати його неможливо.

Стретмор подав їй вирізку з газети. То було перекладене рекламне оголошення з газети «Ніккей сімбун», японського аналога «Вол-стрит джорнел». У ньому йшлося, що японський програміст Енсей Танкадо завершив написання математичної формули, котра, як він твердив, зможе створювати незламні коди. Ця формула називалася «Цифрова фортеця» й була розміщена в Інтернеті для ознайомлення. Програміст мав намір виставити її на аукціон і продати тому, хто запропонує найбільшу суму. Далі в оголошенні йшлося, що хоча в Японії й виник величезний інтерес до цього винаходу, декотрі американські компанії-виробники програм, які прочули про «Цифрову фортецю», вважали твердження Танкадо сміховинним, чимось на кшталт заяви алхіміка про те, що він зможе обернути свинець на золото. Ця формула, запевняли вони, ніщо інше, як звичайнісіньке шахрайство, і тому її не слід сприймати всерйоз.

Сюзанна аж сіпнулася.

– На аукціон?

Стретмор кивнув.

– Наразі кожна японська компанія-виробник програмного забезпечення вже завантажила зашифровану копію «Цифрової фортеці» й намагається її зламати. І з кожною невдалою спробою ціна програми зростає щосекунди.

– Але ж це абсурд, – роздратовано кинула Сюзанна. – Усі нові зашифровані файли неможливо зламати без «Транскоду». «Цифрова фортеця» може виявитися відкритим базовим алгоритмом, і жодна компанія не зможе його зламати.

– А це таки чудовий рекламний трюк, – зазначив Стретмор. – Лишень подумайте: усі різновиди куленепробивного скла захищають від куль, та коли компанія запрошує вас прострелити саме їхнє скло, усі відразу ж кидаються це робити.

– І японці дійсно вірять, що «Цифрова фортеця» й справді є інакшою? Краще за все, що є на ринку?

– Може, Танкадо й не довіряють повністю, але всі знають, що він – комп’ютерний геній. Для хакерів він – справжнісінький ідол. Якщо Танкадо каже, що цей алгоритм неможливо зламати, його і справді неможливо зламати.

– Але ж для широкого загалу всі кодиє незламними!

– Так, – задумливо мовив Стретмор. – Поки що.

– Що ви хочете цим сказати?

Стретмор зітхнув.

– Ще двадцять років тому ніхто й подумати не міг, що ми зможемо зламувати дванадцятибітні шифри. Але техніка не стояла на місці. Вона розвивалася. І завжди розвиватиметься. Виробники програмного забезпечення припускають, що в якийсь момент у майбутньому з’являться комп’ютери на кшталт «Транскоду». Технології прогресують експонентно, і сьогоднішні відкриті алгоритми згодом втратять свою захищеність. І для того щоб триматися попереду комп’ютерів завтрашнього дня, знадобляться кращі, досконаліші алгоритми.

– І «Цифрова фортеця» є саме таким алгоритмом, еге ж?

– Так. Алгоритм, невразливий для методу брутального тиску, ніколи не застаріє, хоч яку потужність не мали б комп’ютери-дешифратори. Тому він буквально за день може стати світовим стандартом.

Сюзанна повільно втягнула в себе повітря.

– Боже поможи, – прошепотіла вона. – А може, і нам взяти участь у цьому аукціоні?

Стретмор похитав головою.

– Танкадо вже давав нам шанс. Чітко й недвозначно. Та це надто ризиковано: якщо нас спіймають за цією спробою, це фактично означатиме, що ми й справді боїмося цього алгоритму. І то буде не лише публічним визнанням, що ми й справді маємо «Транскод», а й визнанням того, що «Цифрова фортеця» є невразливою для дешифраторів.

– Скільки часу ми маємо?

Стретмор насупився.

– Танкадо запланував оголосити переможця аукціону завтра опівдні.

У Сюзанни по спині побігли мурашки.

– І що тоді?

– Згідно з угодою, він передасть переможцю пароль.

– Пароль?

– Це частина трюку. Кожен користувач уже має алгоритм, тому Танкадо продає на аукціоні ключ, який його відімкне.

Сюзанна аж застогнала з досади.

– Ну аякже. Чудово придумано. Просто й бездоганно. Танкадо зашифрував «Цифрову фортецю», а пароль для її відімкнення мав лише він. Важко уявити, що десь неподалік, написаний на шматочку паперу, у кишені Танкадо лежав пароль із шістдесяти чотирьох символів, який міг запросто покласти край розвідувальним операціям секретних служб Сполучених Штатів. Назавжди.

Коли Сюзанна уявила собі такий сценарій подій, їй стало зле. Танкадо передасть пароль переможцю торгів, та компанія відкриє файл із «Цифровою фортецею», а потім, можливо, вмонтує цей алгоритм у захищену від стороннього втручання мікросхему, і впродовж п’яти років кожен комп’ютер з’являтиметься з попередньо вмонтованою в нього мікросхемою, оснащеною «Цифровою фортецею». Жоден комерційний виробник навіть і не мріяв про створення шифрувальної мікросхеми, бо звичайні шифрувальні алгоритми незмінно застарівають. Але «Цифрова фортеця» не застаріє ніколи: за наявності функції циклічного зсуву відкритого тексту жоден брутальний тиск не виявить правильного пароля. З’явиться новий цифровий стандарт шифрування. Віднині й назавжди. Кожен код буде незламним. Банкіри, біржові ділки, терористи та шпигуни торжествуватимуть. Один світ – один алгоритм. Запанує анархія.

– Які ми маємо варіанти дій? – обережно поцікавилася Сюзанна. Вона чудово знала, що відчайдушні ситуації вимагали відчайдушних рішень – навіть в Агентстві національної безпеки.

– Ми не можемо його ліквідувати – якщо ви це маєте на увазі.

Саме це Сюзанна й мала на увазі. За роки, проведені в АНБ, вона багато чула про непрямі зв’язки агентства з найдосвідченішими вбивцями у світі. То були найманці, до чиїх послуг вдавалися розвідувальні служби, щоб виконати брудну роботу.

Стретмор похитав головою.

– Танкадо надто розумний, щоб залишити нам такий варіант дій.

Сюзанна мимоволі відчула полегшення.

– Він під захистом?

– Не зовсім.

– Значить переховується?

Стретмор стенув плечима.

– Танкадо поїхав із Японії. І має намір телефонічно перевіряти ставки учасників аукціону. Але ми знаємо, де він.

– І ви не збираєтеся вживати заходів?

– Ні, не збираємося. Бо він перестрахувався. Танкадо передав копію пароля анонімній третій особі на випадок, коли з ним щось трапиться.

«Ще б пак, – із захватом подумала Сюзанна. – Ангел-хоронитель».

– Наскільки я розумію, коли з Танкадо щось трапиться, ця третя особа продасть пароль?

– Гірше. Хто-небудь нападає на Танкадо – і його партнер відразу ж оприлюднюєпароль.

Сюзанна спантеличено поглянула на Стретмора.

– Його партнер оприлюднитьпароль?

Начальник кивнув.

– Розмістить його в Інтернеті, опублікує в газетах і розклеїть на білбордах. Іншими словами, подаруєйого всьому світу.

Жінка не вірила в те, що чула.

– Тобто – безкоштовне завантаження?

– Саме так. Танкадо поміркував і вирішив, що коли помре, то гроші йому не знадобляться – чому б тоді не зробити всьому світу прощальний подарунок?

Запала довга тиша. Сюзанна глибоко й часто дихала, наче намагалася всотати моторошну правду: «Енсей Танкадо створив незламний алгоритм. І взяв нас у заручники».

Вона підхопилася зі стільця й рішуче мовила:

– Ми мусимо зв’язатися з Танкадо! Я впевнена, що ми знайдемо спосіб переконати його не оприлюднювати пароль! Запропонуємо йому суму, втричі більшу за найбільшу пропозицію на аукціоні! Реабілітуємо його чесне ім’я! Зробимо все, що треба!

– Надто пізно, – відповів Стретмор. І глибоко зітхнув: – Сьогодні вранці Енсея Танкадо знайшли мертвим у Севільї.