Текст книги "Розкажи все"

Автор книги: Чак Паланік

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 11 страниц)

АКТ ДРУГИЙ

АКТ ДРУГИЙ, сцена перша

Кетрін Кентон читає далі, наче даючи закадровий коментар. Спочатку ми чуємо й далі звуки парку: цокання екіпажів, що їх везуть коні, й музику каліопи з каруселі, – але ці звуки поступово стихають. У той же час ми вставляємо інші кадри – кадри того, як міс Кеті та Вебстер Карлтон Вестворд III марнують час в її ліжку. За кадром ми все ще чуємо голос міс Кеті – те, що залишилося з попередньої сцени: «В останній день життя Кетрін Кентон вона одяглася з особливою старанністю...»

Читаючи з «Брехня-графії», яку написав Вебб, коментатор провадить далі: «Наше заняття коханням ставало все більш пікантним. Здавалося, без жодної причини м’язи її чарівної, витриманої піхви стискали м’ясисту стрілу мого кохання, видоювали останні краплі соків пристрасті. Вакуум, наче якась улюблена метафора, вже виник між нашими мокрими, виснаженими поверхнями; нашим ротам, шкірі й статевим органам потрібно було додаткове зусилля, щоб розірвати нас на шматки».

Читаючи далі з останнього розділу «Рабині кохання», коментатор каже: «Навіть наші руки й ноги не хотіли розв’язуватися, виплутуватися з клубка вологих простирадл. Ми лежали, приклеєні одне до одного липкими якостями рідини наших тіл. Наше спільне буття, яке склеїлось, щоб стати єдиним живим організмом. Рясні виділення тримали нас, наче друга шкіра, поки ми обіймалися в повільному слабшанні нашого чуттєвого спаровування».

Через сильні зіркові фільтри сцена в будуарі здається неясною. Майже такою, наче густий туман наповнює спальню. Обидва коханці рухаються повільно, наче уві сні. Через секунду ми бачимо, що спальня – міс Кеті, але чоловік і жінка молодші, це ідеалізовані версії Вебстера й Кетрін. Наче танцюристи, вони підіймаються й приводять себе до ладу – жінка розчісує волосся й натягує панчохи, а чоловік розправляє манжети, вставляє запонки й прибирає пушинки з плечей, – перебільшеними, стилізованими жестами Аґнес Деміль чи Марти Ґрехем[144]144
  Аґнес Деміль, Марта Ґрехем – американські танцюристки та хореографи.


[Закрыть].

Голос міс Кеті читає далі: «Тільки зваблива перспектива зарезервованого столика у «Каб Рум», обід із лобстером «а-ля термідор» і стейком «а-ля Діана» в блискучій компанії Омара Шаріфа[145]145
  Омар Шаріф (нар. 1932)– видатний єгипетський актор, який знімався у Голлівуді.


[Закрыть], Алли Назімової[146]146
  Алла Назімова (справжнє ім’я – Міріам Едес Аделаїда Левентон; 1879– 1945) – американська акторка.


[Закрыть], Поля Робсона[147]147
  Поль ЛеРой Бастілл Робсон (1898—1976) – видатний американський актор, співак, спортсмен, вчений.


[Закрыть], Ліліан Гелман і Ноа Бірі[148]148
  Ноа Бірі (1913—1994) – американський актор, який спеціалізувався на ролях добрих персонажів.


[Закрыть] умовила нас встати й одягтися для захоплюючого вечора попереду».

Коментатор провадить далі; коханці одягаються. Вони, здається, обертаються навколо одне одного, і то падають один одному в обійми, то розходяться.

«Вдягнувши двобортний смокінг від «Брукс Бразерз», – провадить коментатор далі, – я уявив собі нескінченну кількість таких вечорів, яка тягнулась в наше спільне, сповнене кохання майбутнє. Нахилившись до мене, щоб пов’язати мені білу краватку-метелика, Кетрін сказала: «У тебе найбільший, найобдарованіший пеніс з усіх чоловіків у світі». Я чітко пам’ятаю цей момент».

Коментатор провадить далі: «Вставивши білу орхідею мені в петлицю, Кетрін каже: «Я б померла, якби ти не вставляв мені так глибоко». Озираючись назад, – каже коментатор, – я думаю: якби ж це було правдою».

Поки ідеалізовані Кетрін і Вебстер пестять одне одного, коментатор каже: «Я застебнув застіжку на спині її спокусливої сукні від Валентино і запропонував їй свою руку, щоб провести її до дверей і далі – сходами вниз її елегантної резиденції на вулицю, де я, можливо, зупиню автомобіль, що буде проїжджати повз нас».

З’являється враження, що ідеалізовані коханці випливають із будуара і спускаються сходами таунхауса, рука в руку пливуть через фойє і вниз, сходами ґанку, – на тротуар. На відміну від їхніх повільних рухів, транспорт мчить повз них, видаючи погрозливі звуки, – вантажівки й таксі, розмиті від швидкості.

«Поки потік автомобілів проносився повз нас, – читає коментатор, – майже невидимий через свою швидкість, я упав на одне коліно на узбіччі».

Ідеалізований Вебб стає на коліна перед ідеалізованою міс Кеті.

«Узявши її прозору руку, я питаю, чи вона – найславетніша з королев театральної культури – погодиться обміркувати можливість вийти заміж за мене, звичайного нахабного смертного...»

В уповільненій зйомці, при розмитому зображенні ідеалізований Вебб піднімає руку ідеалізованої Кетрін, поки довгі, гладенькі пальці не торкаються його складених для поцілунку губ. Він цілує її пальці, тильний бік руки, долоню.

Коментатор провадить далі: «У цей момент нашого приголомшливого щастя моя шкіряна Кетрін – єдиний великий ідеал XX століття – спіткнулася на віроломному бордюрному камені...»

У реальному часі ми бачимо, як виблискує хромований бампер і решітка радіатора. Ми чуємо, як скриплять гальма й верещать покришки. Лунає пронизливий крик.

«...падаючи, – читає коментатор, – прямо на смертоносний шлях омнібуса, що поспіша...»

Усе ще читаючи з «Рабині кохання», коментатор – міс Кеті – каже: «Кінець».

Гав, му, няв... Падає завіса.

Гар, р-р-р, хрю... Затемнення.

АКТ ДРУГИЙ, сцена друга

Вебб планував убити її – цієї ночі. На сьогоднішній вечір вони замовили столик у «Каб Рум» разом із Аллою Назімовою, Омаром Шаріфом, Полем Робсоном і... Ліліан Гелман. В їхні плани входило провести другу половину дня разом, одягнутися ближче надвечір і спіймати таксі до ресторану. Міс Кеті передає мені рукопис і наказує потихеньку повернути його на місце у валізі Вебба – під сорочками, але на туфлях, які притиснуті до одного кутка.

Ця сцена розпочинається дуже довгим кадром шахового павільйону на скелях Кіндерберґа. З цієї відстані моя міс Кеті та я здаємося двома крихітними фігурами, які йдуть доріжкою з павільйону, зменшені хмарочосами на задньому плані, загублені серед величезних деталей ландшафту, але наші голоси звучать чітко. Навколо нас панує тиша, що накрила галас і гудіння великого міста.

Ми двоє, крокуючи на відстані, єдина пара, що залишається разом. Постійно залишаємося в центрі цього дуже, дуже довгого кадру. Навколо нас поодинокі віддалені фігури бігають, катаються на скейтах, прогулюються, але ми з міс Кеті проходимо через зорове поле тим же рівним кроком – дві крапки, що мандрують навпрямки, наче вони цілковита єдність, йдуть однаковими повільними кроками. У тандемі. Наші кроки однакової довжини.

Коли наші фігури завбільшки із крапки перетинають загальний план, голос міс Кеті каже: «До поліції йти не можна».

У відповідь мій голос питає: «Але чому?»

«І нам також не можна навіть згадувати про це нікому з журналістів», – додає міс Кеті.

Її голос провадить далі: «Я не хочу пережити приниження скандалом».

Немає нічого кримінального в тому, щоб написати оповідь про чиюсь кончину, каже вона, особливо якщо це кончина кінозірки, суспільного діяча. Звичайно, міс Кеті могла б звернутися до суду з проханням видати заборонну постанову, стверджуючи, що Вебб начебто скривдив її чи погрожував їй, але така поведінка зробить цей ганебний епізод відкритим для широкого загалу. Підстаркувата королева кіно, яку оманою примусили фарбувати волосся, сісти на дієту та скакати по нічних клубах, – вона ж буде мати вигляд старої маразматички з оповіді Томаса Манна.

Навіть якщо Вебб не вб’є її, це зроблять таблоїди.

Ми з нею, майже невидимі на відстані, рухаємося далі через цей довгий, довгий кадр. Навколо нас парк поглинають сутінки. Але наша подвійна плямочка рухається з тією ж постійною швидкістю – не швидше й не повільніше. Ми йдемо, а камера слідкує за нами, так що ми весь час залишаємося в центрі кадру.

Годинник б’є сім разів. Вежа з годинником у парковому зоопарку.

Обід замовлено на восьму.

«Вебб написав усю цю кляту книжку, – каже голос міс Кеті. – Навіть якщо я зустрінуся з ним віч-на-віч, навіть якщо мені вдасться врятуватися від сьогоднішньої змови, його план може й не закінчитися тут і зараз».

Серед звуків навколишнього фону ми чуємо автобус, що проїжджає, – ревуче нагадування про те, як мою міс Кеті розірве на скривавлені шматочки. Можливо, лише через годину чи дві. Її золотаво-каштанове волосся кінозірки та ідеальні зуби, білі й блискучі, як протези Кларка Ґейбла, застрягнуть у хромованій, усміхненій решітці радіатора. Її фіалкові очі вирвуться з нафарбованих западин і будуть витріщатися з жолоба на юрбу її вражених острахом шанувальників.

Вечір стає темнішим, коли наші крихітні фігури наближаються до кінця парку, до Пятої авеню. І через секунду всі вуличні ліхтарі вмикаються і яскраво світять.

У ту ж саму мить одна крихітна фігура зупиняється, а друга фігура робить ще кілька кроків, рухаючись уперед.

Голос міс Кеті каже: «Стій». Вона каже: «Треба побачити, куди все це нас приведе. Треба прочитати другий варіант, і третій, і четвертий, щоб побачити, як далеко Вебб зайде, щоб завершити свою жахливу книжку».

Я маю потайки покласти цей варіант назад, до його валізи, і кожного дня, в міру того як міс Кеті уникатиме кожної наступної спроби вбивства, ми маємо дивитися наступний варіант, щоб передбачити наступний план. Доки ми не придумаємо вихід.

Коли світло світлофора змінюється, ми переходимо П’яту авеню.

Великий план нас двох, які підходять до таунхауса міс Кеті; середній план того, як ми підіймаємося сходами до дверей. З вулиці ми бачимо, що у вікні другого поверху чиясь волохата рука притримує завіси, а яскраво-карі очі спостерігають за нашим поверненням. Із середини будинку до нас лунають кроки, які спускаються сходами. Двері розчиняються – у світлі фойє стоїть пан Вестворд. На ньому двобортний смокінг від «Брук Бразерз», як і написано в останньому розділі «Рабині кохання». У петлиці – орхідея. Два кінці білої краватки-метелика вільно звисають навколо його коміра – Вебстер Карлтон Вестворд III каже: «Треба поспішати, якщо хочемо встигнути». Дивлячись на нас згори вниз, він бере кінці краватки й нахиляється, кажучи: «Ти не помреш, якщо допоможеш мені з цим?»

Ці руки, ніжні знаряддя, які він використає для скоєння вбивства. За цією посмішкою – хитрий розум, який спланував цю зраду. І що ще гірше – побрехеньки, які він написав про мою міс Кеті та її сексуальні пригоди, вони з часом стануть вишнями, що їх зірвуть Фрейзер Хант із «Фотоплей», Кетрін Альберт із журналу «Модерн скрін», Шейла Ґрехем, усі різноманітні донні риби з «Конфіденшиал» і всі наступні біографи майбутнього. Ці дешеві, придуркуваті, огидні вигадки скаменіють і стануть твердими, наче діамат, наче викарбуваними із каменю фактами на віки вічні Розпусна брехня завжди поб’є шляхетну правду.

Фіалкові очі міс Кеті зустрічаються з моїми.

Повз нас по дорозі реве автобус – трясе землю своєю вагою і залишає за собою хвіст смердючих дизельних вихлопів.

Повітря навколо нас крутиться у вирі, сповнене піску й важке від загрози неминучої смерті.

Потім міс Кеті підіймається сходами ґанку, де чекає зразок Вебстер. Ставши навшпиньки, вона починає зав’язувати білу краватку. Її обличчя кінозірки на один подих від його. На цю мить і на найближче майбутнє вона ставить себе якнайдалі від постійного, хижого потоку омнібусів.

А Вебб – лихий, брехливий покидьок, дивиться на неї та цілує її у чоло.

АКТ ДРУГИЙ, сцена третя

У кадрі – інтер’єр шикарного театру на Бродвеї. Оточення включає портальну арку, завіса піднімається зсередини арки, нижче неї – причесані голови й басові інструменти музикантів в оркестровій ямі. Диригент, Вуді Герман[149]149
  Вуді Герман (1913—1987) – американський джазовий кларнетист, керівник джаз-бенду.


[Закрыть], здіймає паличку, і повітря наповнюється надихаючими звуками увертюри Оскара Леванта в аранжуванні Андре Превіна[150]150
  Оскар Левант, Андре Превін – американські піаністи.


[Закрыть]. Додаткові музичні номери Зіґмунда Ромберґа та Віктора Герберта. За роялем – Володимир Горовіц[151]151
  Зіґмунд Ромберґ, Віктор Герберт, Володимир Горовіц – американські піаністи та композитори.


[Закрыть]. Коли завіса піднімається, ми бачимо хор, до якого входять Рут Доннеллі, Барбара Меррілл[152]152
  Барбара Меррілл (нар. 1957)– американський політичний діяч.


[Закрыть], Альма Рубенс, Захарій Скотт і Кент Сміт – вони танцюють польку на палубі військового корабля США «Арізона» дизайну Романа Тиртова, який пришвартований у центрі сцени. Японські адмірали Ісороку Ямомото та Хара Тадаши[153]153
  Ісороку Ямомото, Хара Тадаши – японські адмірали часів Другої світової війни.


[Закрыть] танцюють із Кінуйо Танакою[154]154
  Кінуйо Танака (1909—1977) – японська актриса та режисер.


[Закрыть] та Торою Тейе[155]155
  Тора Тейе (1893—1970) – шведська актриса німого кіно.


[Закрыть], відповідно. Енді Клайд[156]156
  Енді Клайд (1892—1967) – шотландський актор, кар’єра якого тривала майже сорок років.


[Закрыть] виконує несамовиту чечітку в ролі молодшого лейтенанта Кацуо Сакамакі – за офіційною версіею, першого японського військовополоненого. Анна Мей Вонґ відбиває соло у степ у ролі капітана Міцуо Фушида, а Текс Ріттер[157]157
  Рут Доннеллі, Альма Рубенс, Захарій Скотт, Кент Сміт, Анна Мей Вонґ – американські актори.


[Закрыть] заміщає генерала Дуґласа Мак-Артура. Еміко Якумо та Тіа Хео в ролі капітан-лейтенанта Сіґеказу Сімазакі та капітана Мінору Ґенда – головні танцюристи серед японських молодших офіцерів.

Хореограф му, куд-кудах, гав... Леонід Мясін[158]158
  Леонід Мясін (1896—1979) – російський (на еміграції) хореограф і балетний танцівник, кіноактор; автор понад 70 балетних постановок.


[Закрыть].

Постановка цвірінь, і-і-і-а-а, няв... В. Маккуїн-Поуп[159]159
  Волтер Маккуїн-Поуп (1888—1960) – англійський історик театру та публіцист.


[Закрыть].

Оркестр стихає, а військовий корабель США «Оклахома» вибухає біля ватерлінії і починає йти на дно – справа від акторів. Рідке паливо горить – зліва від акторів – і пересувається в глибину сцени, де підпалює військовий корабель США «Західна Вірджинія». На авансцені японський торпедоносець «Накадзіма» завдає удару в корпус військового корабля США «Каліфорнія».

Японські винищувачі «Зеро» атакують серійний номер, зрешечують хор кулями. Пікірувальні бомбардувальники «Айті» атакують Перл Байт і Тоні Кертіса[160]160
  Перл Вайт, Тоні Кертіс—американські актори.


[Закрыть], нагадуючи вибух червоного сиропу з кукурудзи, а невгамовні перископи японських надмалих підводних човнів снують туди-сюди за рампою.

Коли «Арізона» починає перекидатися, ми бачимо, що Кетрін Кентон, волаючи, мчить до позиції гармати лівого борту і стягує з сидіння тіло мертвого старшини-артилериста. На грудях її оливково-сірої форми вишито напис: «Рядовий 1-го класу Гелман». Моя міс Кеті відтягує вбитого героя вбік і прикладає долоні до його грудей. Навколо неї вибухають гранати, літає шрапнель, а губи міс Кеті нечутно шепочуть молитву. Повіки загиблого моряка, якого грає Джекі Куґан, тріпотять. Юнак розплющує очі, моргає, – тепер міс Кеті колише його в обіймах, – дивиться в її знамениті фіалкові очі й каже: «Я в раю?» Він каже: «Ви... Бог?»

Навколо з вереском літають «Зеро», у них під ногами потопає «Арізона», яка занурюється в маслянисту, палаючу воду Перл-Харбора, а міс Кеті сміється. Цілуючи хлопця в губи, вона каже: «Майже вгадав... Я Ліліан Гелман».

Оркестр не встигає зіграти наступну ноту, а міс Кеті стрибає вперед і випускає артилерійський набій у величезну палубну гарматну установку. Різко розвертаючи величезний ствол, вона веде його за пікіруючим бомбардувальником «Айті», чекаючи, коли він опиниться в перехресті її прицілу. Форма її моряка вправно забруднена і розірвана Адріаном Адольфом Ґрінберґом[161]161
  Адріан Адольф Ґрінберґ (1903—1959) – відомий американський дизайнер, який за свою кар’єру створив костюми до більш ніж 250 фільмів.


[Закрыть], на її криваві рани натякають яскраві латки з малинових скалок і гірського кришталю, пришиті навкруги кожної дірки від кулі. Співаючи перші такти своєї великої пісні, міс Кеті випускає набій і підриває ворожий літак, перетворюючи його на сліпучий вибух пап’є-маше.

Поза екраном чийсь голос кричить: «Зупиніть!» Жіночий голос кричить, перекриваючи звуки скрипок і валторн, ракетний і автоматний вогонь, кричить: «Та твою мать, зупиніть!» Гупаючи, центральним проходом театру йде жінка – одна рука піднята, вона тримає сценарій, скручений так щільно, наче це поліцейський кийок.

Оркестр різко припиняє грати. Співаки замовкають, їхні голоси загасають. Танцюристи уповільнюються і зупиняються, а винищувачі звисають після несподіваної зупинки, повільно рухаючись, між повітрям і землею, з невидимих дротів.

З авансцени, під кутом 180 градусів, ми бачимо, що ця жінка, що кричить, – сама Ліліан Гелман, і вона каже: «Ви руйнуєте історію! Заради кохання Анни К. Нільссон[162]162
  Анна К. Нільссон (1S88—1974) – американська акторка шведського походження.


[Закрыть], я, начебто, не шульга»!

Під цим самим кутом ми бачимо, що театр майже порожній. Кінґ Відор і Віктор Флемінґ[163]163
  Кінґ Відор, Віктор Флемінґ – американські режисери.


[Закрыть] сидять у п’ятому ряді, притиснувши голови один до одного, й шепочуть. Набагато далі, у пустому партері, сиджу я поряд із Теренсом Террі, ми обоє ледь тримаємо немовлят на колінах. На підлозі, біля наших крісел, тісняться інші підкидьки – вони звиваються, як черв’яки, і белькотять, лежачи в плетених кошиках. Пухлі рожеві ручки трясуть різними брязкальцями – ці кіндери займають майже всі місця навколо нас.

«Краще б тобі сподіватися, що це шоу провалиться, – каже Теренс Террі, підкидаючи на коліні белькітливе немовля. – До речі, де наш фатальний гульвіса?»

Я кажу йому, що Вебб, мабуть, справді зненавидить міс Кеті після того, що вчора трапилося.

На сцені Лілі Гелман кричить: «Увага всім! Почнімо спочатку». Японська імператорська армія заходить на поземний політ над Гонолулу, щоб висипати свій смертоносний вогняний вантаж із пекельної смерті на Констанс Талмадж[164]164
  Констанс Талмадж (1897—1973) – американська актриса, зірка німого кіно 1910—1920-х років.


[Закрыть].

Зразок Вебстер зараз проходить лікування у «Докторз госпітал». Аби не з’являтися в таунхаусі, міс Кеті бере участь у репетиціях, а Вебстер Карлтон Вестворд III одужує від незначних рваних ран на руках і торсі.

Террі каже: «Подряпини від нігтів?»

Удома, кажу я, приходять усе нові й нові сиділки. Черниці та соціальні працівники. Свіжих другосортних немовлят доставляють і далі, а міс Кеті відмовляється обрати. За останні кілька днів кожна нова дитина здається не стільки благословенням, скільки прегарною бомбою сповільненої дії. Неважливо, наскільки сильно ти її любиш і обіймаєш – вона все одно може вирости у Мерседес МакКембридж. Незважаючи на всю любов, яку ми виливаємо на дитину, вона все одно може розбити нам серце, якщо стане Сідні Скольски. Все ваше виховання, і хвилювання, і дбайлива увага можуть призвести до появи ще одного Ноеля Коварда. Чи звалить на людство ще одного Алена Рене[165]165
  Мерседес МакКембридж, Сідні Скольски, Ноель Ковард, Ален Рене – американські актори.


[Закрыть]. Досить просто поглянути на Вебба і побачити, що жодна кількість кохання міс Кеті його не врятує.

Підкидьок, якого я тримаю, має на зап’ястку вишитий браслет, на якому зазначено: «Незапитаний хлопчик номер 34».

Це сміховинно – сама ідея того, щоб я виховувала дитину, на додачу до того, що мені треба панькатися з міс Кеті. Немовля – така чиста дошка, це те ж саме, що тренувати дублера на роль, яку ти більше грати не будеш. Ти справді сподіваєшся, що заміна віддасть п’єсі належне, але потайки хочеш, щоб критики сказали: ти грала цього персонажа краще.

«Не дивись на мене, – каже Террі, жонглюючи сиротою. – Я зайнятий: намагаюся піднятись».

Незважаючи на неодноразову можливість загинути в аварії чи на обіді у «Каб Рум» із Лілі Гелман, міс Кеті запросила Вебба пожити в її таунхаусі – щоб ми могли краще відстежувати майбутні чернетки його ще не написаної книжки. Вона зізналася: тепер, коли вона знає, що Вебстер насправді вбивця-психопат, безжальний і холоднокровний, тепер їхнє сексуальне життя стало таким пристрасним, як ніколи раніше.

Саме Вебб приніс цей проект міс Кеті, дав їй почитати сценарій і сказав, що вона ідеально зіграє енергійну Гелман, яку зваблює Семмі Девіс-молодший і яка спускається на парашуті на пляж Вайкікі, не маючи при собі нічого, окрім пляшки крему від засмаги та наказів затримати наступ імператорської армії. На цьому шляху вона закохується в Джої Ленсінґ[166]166
  Семмі Девіс-молодший, Джої Ленсінґ – американські актори.


[Закрыть]. За словами Вебба, ця провідна роль просто гарантує їй премію «Тоні».

За словами Теренса Террі, зразок Вебстер просто підготовляв мою міс Кеті. За останні кілька років вона опинилася в невідомості. По-перше, тому що відмовлялася від театральних і кінопроектів. По-друге, тому що не стежила за своїм сивим волоссям і вагою. Підростало ціле покоління молодих людей, які ніколи не чули ім’я Кетрін Кентон і не пам’ятали більшої частини роботи міс Кеті. Ні, їй не можна вмирати в такий момент – не до того, як вона успішно повернеться. Таким чином, Вебстер Карлтон Вестворд III умовив її схуднути – за всією вірогідністю, він примусить її записатися до хірурга і погодитися стерти з обличчя будь-які нові зморшки чи мішки.

Якщо ця нова постанова стане хітом, якщо вона поверне популярність моїй міс Кеті, якщо покаже її новому легіону шанувальників, – це стане ідеальним часом для завершення його останнього розділу. Його «Брехня-графія» опиниться в крамницях того ж дня, коли її некролог у газетах опиниться на вулицях. На тому ж тижні, коли її нове шоу на Бродвеї дістане захоплені відгуки критиків.

Але не на цьому тижні, кажу я Террі.

Я промокаю обличчя малюка, якого тримаю, краєм свого крохмального фартуха. Я нахиляюся до підлоги й піднімаю тонку пачку паперу, засунуту під пелюшку немовляти, яке поруч. Даю друковані сторінки Террі і питаю, чи він хоче прочитати другий варіант «Рабині кохання». Тільки останній розділ – ось чернетка найновішого зіткнення міс Кеті зі смертю.

«Як так трапилося, що наш красунчик-убивця опинився в лікарні?» – питає Террі.

І я кидаю найновіший, перероблений останній роздіті йому під ноги.

На сцені Лілі демонструє міс Кеті, як правильно виконати tour еn l’air[167]167
  Стрибок з розворотом (фр.).


[Закрыть] і перерізати горлянку вартовому ворога.

Террі збирає сторінки. Все ще тримаючи на колінах сироту, він каже: «Колись жив-був... – Він обіймає сироту однією рукою і заглядає в його крихітне обличчя, наче це радіомікрофон чи лінза камери – будь-який записуючий пристрій, у якому він зібрався зберігати своє життя. Говорячи в цього конкретного підкидька, наповнюючи його порожній розум, заповнюючи його очі та вуха звуком свого голосу, Террі читає: – Можливо, в цьому є іронія, але жоден кінокритик – ані Джек Ґрант, ані Полін Кейл, ані Девід Оґден Стюарт ні за що не розірвуть Кетрін на скривавлені шматки так, як би це згодом зробили дикі ведмеді гризлі...»