Текст книги "Розкажи все"

Автор книги: Чак Паланік

сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 11 страниц)

АКТ ТРЕТІЙ

АКТ ТРЕТІЙ, сцена перша

Ця сцена відкривається гучним, наче грім, акордом органа. Акорд тягнеться, приєднуючись до мелодії весільного маршу Фрідріха Мендельсона. Коли з’являється зображення, ми бачимо мою міс Кеті, яка наряджена у весільну сукню, – вона стоїть у маленькій кімнаті з великим вікном із вітражного скла. За відкритими дверима можна розгледіти арочний, багатий на ніші інтер’єр собору, де на стільцях, ряд за рядом, сидять люди.

Маленьке сузір’я стилістів обертається навколо міс Кеті. Сідні Ґіларофф і М. ля Барб[217]217
  Сідні Ґіларофф, М. ля Барб – голлівудські стилісти.


[Закрыть] прибирають сиве волосся, пригладжуючи з боків ідеальну високу зачіску міс Кеті. Макс Фактор наносить останні мазки на її макіяж. Я не виконую місію дружки чи дівчини з букетом. Я не є офіційним членом весільної кампанії, але я струшую шлейф сукні нашої міс Кеті і розтягую його на всю довжину. У задній частині церкви я кажу їй посміхатися і проводжу пальцем між її губ, щоб прибрати помаду із верхнього різця. Я накидаю їй на голову фату й питаю, чи вона впевнена, що хоче так учинити.

Її фіалкові очі блищать поза імлою бельгійського мережива, такі яскраві, наче квіти під шаром паморозі... міс Кеті каже: «C’est la vie»[218]218
  Таке життя (фр.).


[Закрыть].

Вона каже: «Це російською, означає – “так”».

Я несподівано піднімаю її фату, нахиляюсь і притискаю губи до її напудреної щоки. Там у мій рот проникають духи від Міцуко і порох тальку. Нахиливши голову і відвернувшись, я чхаю.

Моя люба міс Кеті каже: «Ich liebe dich[219]219
  Я тебе кохаю (нім.).


[Закрыть] – і додає: – Це так французи кажуть “Gesundheit[220]220
  Будь здоровий (нім.).


[Закрыть]».

Стоячи біля нас, одягнута в ніжно-сіру візитку, Ліліан Гелман ляскає пальцями – один ляск, два ляски, три ляски – і сіпає головою в бік стільців, які запруджені гостями. Лілі бере міс Кеті під руку й веде її центральним проходом церкви. Руки моєї міс Кеті вдягнуті в білі, до ліктя, рукавички, її пальці стискають букет із білих троянд, фрезій і пролісків. Віденський хор хлопчиків співає «Some Enchanted Evening». Маріан Андерсон співає «I’m Just A Girl Who Cant Say “No”». Оркестр Семмі Кея грає «Greensleeves», коли блискучо-білі атлас і мереживо міс Кеті роблять крок, роблять крок, роблять ще один крок від мене. Рука в руці з Лілі вона гордовито підходить до вівтаря, де стоїть Фанні Брайс[221]221
  Фанні Брайс (1891—1951) – популярна американська комедіантка, співачка та акторка.


[Закрыть] – весільна мати. Луїс Б. Майєр чекає, коли прийде час виконувати обов’язки. Над ними вигинається альтанка, в яку вплетені численні рожеві троянди «Ненсі Рейґан» та жовті лілії. Серед квітів неясно вимальовується хаща камер кіножурналів і виростають мікрофони.

Міс Кеті йде по тому, що Волтер Вінчелл називає «Весільною милею», одягнута в те, що Шейла Ґрехем кличе «Дуже не зовсім білим», і демонструє те, що Гедда Гоппер називає «Завуальованою загрозою».

«Щось старе, щось нове, щось запозичене, – напише в своїй колонці Лоуелла Парсонз, – щось дуже підозріле».

Міс Кеті, здається, занадто готова для того, щоб опинитися під тим, що Ельза Максвелл називає «Шлюбним арештом».

Біля вівтаря Лон Маккалістер нетерпляче чекає на подію – він дружко, – стоячи поряд із парою карих очей. Цьогорічний жених – спустошений, змучений, весь у шрамах Вебстер Карлтон Вестворд III.

Гості з боку нареченої ледь уміщаються в її частині церкви; до них входять Кей Френсіс і Дональд О’Коннор, Діна Дурбін і Мілдред Коулз, Джордж Бенкрофт, і Боніта Ґренвіль, і Альфред Хічкок, Франшо Тоун і Ґрета Ґарбо – усі ті люди, які не прийшли на похорон маленького Лавербоя.

Як сказав би Метро-Голдвін-Майєр: «Більше зірок, ніж є на небі...»

На шляху до вівтаря моя міс Кеті дарує погляди й поцілунки Кері Ґранту та Теді Барі. Вона махає рукою в білій рукавичці Артуру Міллеру та Деборі Керр і Денні Кею. З-під фати вона посміхається Джонні Волкеру, Лоуренсу Олів’є, Рендольфу Скотту та Фредді Бартолом’ю, Бадді Пепперу, Біллі Галлопу, Джекі Куперу і крихітці Сандрі Ді[222]222
  Кей Френсіс, Дональд О’Коннор, Діна Дурбін, Мілдред Коулз, Джордж Бенкрофт, Боніта Ґренвіль, Тоун і Ґрета Ґарбо, Кері Ґрант, Дебора Керр, Денні Кей, Джонні Волкер, Лоуренс Олів’е, Рендольф Скотт, Фредді Бартолом’ю, Бадді Пеппер, Біллі Галлоп, Джекі Купер, Сандра Ді – актори.


[Закрыть].

Міс Кеті переводить погляд на знайомі вуса й зітхає: «Ґроучо!»

Саме крізь фату моя люба міс Кеті виглядає найбільш схожою на себе. Наче коли хтось кидає на вас погляд з вікна потяга чи з іншого боку жвавої вулиці, і його обличчя невиразне через швидкий рух транспорту перед ним – обличчя, з яким можна одружитися в той самий момент і уявити, що ти щасливо живеш із ним – назавжди. Її обличчя, врівноважене й стримане, таке повне потенціалу й можливості – вона виглядає схожою на відповідь всьому невірному. Достатньо зустрітися з її фіалковими очима, щоб відчути блаженство.

У підвалі того ж будинку, у склепі, в якому зберігається її колишній член «Джаз-бенду колишніх» Олівер Ред Дрейк, есквайр, поряд із попелом Лотаріо, і Ромео, і Лавербоя, серед мертвих солдатів порожніх пляшок з-під шампанського, – там, унизу, чекає люстерко, яке зберігає всі її секрети. Це скалічене дзеркало Доріана Ґрея – воно формує посмертну маску, поки світ кожного року потроху вбиває її. Це пошкрябане павутиння шрамів, яке я викарбувала сама, тримаючи той самий діамант Гаррі Вінстона, який зараз зразок Вебстер надягає на її палець.

Але коли моя міс Кеті загорнута в мереживо весільної фати, вона завжди стає новим майбутнім, що дає надію. Серед квітів спалахують освітлювачі фотоапаратів; спека підпалює троянди та лілії, і вони в’януть. Запах солодкого диму.

Ця сцена весілля дозволяє нам побачити блискучого актора у Веббі: він обіймає міс Кеті, нахиляє її назад – безпорадну, – а його губи примушують її ще більше втрачати рівновагу. Його яскраво-карі очі спалахують. Його яскрава усмішка просто сяє.

Міс Кеті шпурляє свій букет у натовп, у якому ми бачимо Люсіль Болл, Джанет Ґейнор, Кору Візерспун, і Марджорі Мейн, і Марі Дресслер. Божевільна штовханина починається між Джун Еллісон, Джоан Фонтен і Марґарет О’Брайєн. З боку від цієї сутички з’являється Енн Рузерфорд, яка стискає квіти. Ми всі жбурляємо рис, наданий «Сайроз»[223]223
  «Сайроз» – клуб у Нью-Йорку, в 1950—1960-ті роки дуже популярний серед кінозірок.


[Закрыть].

Зейсу Піттс розрізає весільний пиріг. Мей Мюррей[224]224
  Люсіль Болл, Джанет Ґейнор, Кора Візерспун, Марджорі Мейн, Марі Дресслер, Джун Еллісон, Джоан Фонтен, Марґарет О’Брайєн, Енн Рузерфорд, Мей Мюррей – акторки.


[Закрыть] наглядає за книгою відгуків.

У момент затишку, коли міс Кеті виходить, щоб перевдягти весільну сукню, я потайки підходжу до жениха. Як весільний подарунок Веббу я даю йому кілька друкованих сторінок.

Ці тьмяно-карі очі проглядають сторінки, читають слова «Рабиня кохання», надруковані на верхньому полі, і він питає: «Що це?»

Змахнувши рис з плечей його піджака, я кажу: «Не прикидайся...»

Ці сторінки вже належать йому, адже я вкрала їх із його валізи. Я просто повертаю їх до законного власника. Я кажу все це і поправляю його бутоньєрку, пригладжую йому лацкани.

Піднявши першу сторінку, проглянувши її, Вебб читає: «Ніхто ніколи не дізнається, чому Кетрін Кентон скоїла самогубство під час такої, здавалося б, радісної події...» – його яскраво-карі очі дивляться на мене, потім знову на сторінку, і він читає далі.

АКТ ТРЕТІЙ, сцена друга

Ми продовжуємо – за кадром голос Вебстера Карлтона Вестворда III читає: «...Кетрін Кентон скоїла самогубство під час такої, здавалося б, радісної події».

У мізансцені моя міс Кеті – у своїй убиральні – за кулісами, дублерша, знята в розмитому фокусі, ідеальна й чарівна, нібито її знімають крізь вуаль. Ми дивимося, як вона сидить за туалетним столиком, нахиляючись до свого відображення в дзеркалі, і наносить останні плями крові, й шрами, й засохлі струпи для наступної сцени – бою під Ґуадалканалом. З того боку зачинених дверей до вбиральні ми чуємо, як хтось кричить: «Дві хвилини, міс Кентон!»

Коментатор читає далі: «Давно вже ходили чутки, що Олівер Дрейк, есквайр, позбувся життя, після того як після його раптової смерті були знайдені сліди ціаніду. Хоча жодної передсмертної записки так і не знайшли, а наступне слідство не змогло дійти певних висновків; за словами покоївки Кетрін – Гейзі Куґан, Дрейк занепав духом».

На туалетному столику міс Кеті, серед пляшечок із гримом і щітками для волосся, ми бачимо невеличкий паперовий пакет, боки якого трохи опущені, так що видно його вміст – велику кількість мигдалю в різнокольоровому цукрі. Гнучка рука кінозірки міс Кегі підносить мигдаль – червоний, зелений, білий, горішок за горішком – до її рота. У той же час її фіалкові очі не зводять погляду з її власного відображення в дзеркалі. Скляна пляшка, на якій великими буквами написано «ціанід», стоїть поряд із мигдалем у цукрі. Затички на пляшці немає.

Коментатор провадить далі: «Здається, моя палко кохана Кетрін боялася втратити щастя, за здобуття якого вона так довго й тяжко боролася».

Ми бачимо, як ідеалізована, тонка версія міс Кеті встає і вдягає свій військовий костюм, вивчаючи своє відображення в дзеркалі вбиральні.

Голос Вебстера читає далі: «Після стількох років моя кохана Кетрін знову дістала становище зірки в головній ролі бродвейського хіта. Вона взяла гору над десятиліттям вживання наркотиків і неправильного харчування. І, що найбільш важливо, вона знайшла сексуальне задоволення, яке перевершило все, про що вона колись мріяла».

Уявна дублерка Кетрін Кентон піднімає тюбик помади, повертає його так, що весь червоний конус опиняється назовні, і тягнеться до дзеркала. Просто по прекрасному відображенню себе самої вона пише: «Разючий, масивний пеніс Вебстера – єдина радість у цьому світі, за якою я завжди сумуватиму. – Вона пише: – Як би сказали французи... Adios[225]225
  Прощавай (ісп.).


[Закрыть]». Уявна версія міс Кеті стирає сльозу з очей, швидко обертається й виходить із убиральні.

Камера йде за міс Кеті, яка проноситься крізь лабіринт закулісних реквізитів, непотрібних декорацій і байдикуватих робітників сцени, а коментатор читає: «Якщо вірити заявам міс Гейзі, Олівер Ред Дрейк, есквайр, часто наодинці говорив про те, що покінчить зі своїм життям. Незважаючи на враження публіки, що вони з Кетрін були глибоко закохані й віддані одне одному, міс Гейзі повідомила, що ним заволоділа похмура, таємна депресія. Можливо, саме ця таємна печаль тепер примушувала мою виняткову Кетрін їсти ці зіпсовані цукерки за лічені хвилини перед фінальною сценою вистави-хіта».

На сцені японські бомби падають на кораблі в Перл-Харборі. Під цим гучним вибухаючим водоспадом смерті струнка міс Кеті стрибає з правої частини сцени й опиняється прямо на палубі військового корабля США «Арізона», що нахилився. Вже зараз колір її обличчя втратив яскравість, став блідим під товстим шаром косметики.

За кадром ми чуємо голос Вебстера, який читає: «У найвеличніший момент найвеличнішої кар’єри найвеличнішої актриси за всю історію людства райдуга червоних, зелених і білих смертельних цукерок усе ще липне до її солодких губ...»

На найвищій точці приреченого військового корабля ідеальна міс Кеті стає струнко і віддає честь своїм глядачам.

«У цей момент, у тому, що чітко і безперечно було самогубством, – провадить коментатор далі, – моя найдорожча Кетрін, найбільше кохання мого життя, послала мені поцілунок – туди, у шостий ряд... і померла».

Усе ще віддаючи честь, фігура падає, пірнаючи в блакитну тропічну воду.

Голос Вебстера читає: «Кінець».

АКТ ТРЕТІЙ, сцена третя

Ми продовжуємо – за кадром чути, як хтось відкорковує шампанське; напливом у кадрі з’являємося ми з міс Кетрін – ми стоїмо у фамільному склепі. З пляшки, яку вона тримає, ллється піна, розбризкується по кам’яній підлозі, і міс Кеті поспішає налити вино в два запилені бокали для шампанського, які тримаю я. Тут, у глибинах каменю під собором, у якому вона так недавно виходила заміж, міс Кеті бере бокал і підіймає його, проголошуючи тост за нову урну, яка стоїть на кам’яній поличці поряд із урнами, на яких такі гравірування: «Олівер Ред Дрейк, есквайр»; «Лавербой»; «Лотаріо». Усі її давно померлі кохані.

Нова урна – срібна, відполірована так, що аж сяє, – має гравірування з іменем Теренса Террі, і на ній красується розмазаний поцілунок із помади, такий самий, як старі поцілунки, що висохли до кольору фуксії, кольору старої крові, майже чорної, на інших урнах, що з часом укрились іржею та брудом.

Міс Кеті піднімає бокал, вшановуючи цю нову срібну урну, і каже:«Bonne nuit[226]226
  На добраніч (фр.).


[Закрыть] Теренс. – Вона робить ковток шампанського і додає: – Це іспанською, означає – bon voyage[227]227
  Гарної поїздки (фр.).


[Закрыть]».

Навколо нас миготять кілька свічок, освітлюють запилений, холодний склеп, блимаючи серед метушні порожніх винних пляшок. У брудних бокалах для шампанського лежать померлі павуки – кожен павук згорнувся, наче стиснутий кулак. У забутих попільничках лежать розчавлені недопалки, заплямовані довгою історією відтінків губної помади – сигарети пожовкли, помада вицвіла, перетворившись із червоної на рожеву. Попіл і порох. Дзеркало справжнього обличчя міс Кеті, пошкрябане й укрите шрамами її минулого, лежить склом донизу серед сувенірів і жертв усього, що вона залишила позаду. Пляшки для ліків, наполовину заповнені туїналом і дексамилом. Нембутал, секонал і демерол.

Випивши шампанське одним духом і наливши собі ще порцію, міс Кеті каже: «Гадаю, треба записати цю нагоду, як вважаєш?»

Вона має на увазі, що мені треба поставити люстерко, а вона стане на великий X, намальований на підлозі помадою. Міс Кеті протягує мені ліву руку, розчепіривши пальці, щоб я могла зняти її діамантову каблучку від Гаррі Вінстона. Коли її обличчя стає в одну лінію з люстерком, її очі стають ідеально оточеними гусячими лапками, губи розташовуються по центру між видряпаними лощинами та звислими щоками – тільки тоді, коли вона точно накладається на запис її минулого... я знімаю діамантову каблучку і починаю креслити.

У вечір прем’єри «Безумовної капітуляції» вона каже, що Террі відвідав її за кулісами, у гримерці, перед першим актом. У хаосі телеграм і квітів, схоже, він поцупив горішки в цукрі. Він зупинився, щоб передати найкращі побажання, і ненавмисно пішов разом із отруєними цукерками, врятувавши її життя. Бідолашний Теренс. Випадковий мученик.

Поки міс Кеті розмірковує, я заглиблюю діамант у м’яку поверхню дзеркала, видавлюючи її нові вікові та мімічні зморшки в нашому сукупному письмовому архіві.

З того часу, каже міс Кеті, вона обшукує багаж Вебстера. Ми не можемо ризикувати тим, що не побачимо нових схем убивства. Вона знайшла ще один новий розділ – сьомий варіант фіналу «Рабині кохання». «Усі будуть думати, що мене застрелив грабіжник, – каже вона, – коли я наткнуся на нього, у той час як він буде обшукувати мій будинок».

Але, нарешті, вона зробила контратаку: відправила цей найновіший останній розділ своєму адвокатові, поклавши його до конверта з пакувального паперу, разом із розпорядженням відкрити конверт і прочитати вміст, якщо вона помре несподівано чи за підозрілих обставин. Після цього вона повідомила Вебстеру про свій вчинок. Зрозуміло, він палко заперечував змову, протестував і кричав, що ніколи б не написав такої книжки. Він наполягав, що завжди кохав її і не мав жодного наміру бажати їй зла. «Але саме цього, – каже міс Кеті, – я й очікувала від нього, злостивого негідника».

Тепер, якщо міс Кеті опиниться під автобусом, прийме ванну із електричним радіо, нагодує собою ведмедів гризлі, впаде з високої будівлі, вкладе гострий кинджал убивці у футляр свого серця чи поснідає ціанідом – тоді Вебстер Карлтон Вестворд III ніколи не зможе опублікувати свою жахливу «Брехня-графію». Її адвокати розкриють його безперервну інтригу. І замість того щоб опинитися в першому рядку списків бестселерів, цей Вебстер опиниться на електричному стільці.

Увесь цей час я воджу кінчиком діаманта, щоб накреслити на дзеркалі нові сиві волоски міс Кеті. Я стукаю по склу, щоб відмітити нові пігментні плями.

«Мабуть, тепер мені не загрожуватимуть, – каже міс Кеті, – жодні грабіжники, які готові піти на вбивство».

Під тиском дзеркало вигинається і спотворюється, воно розтягує й викривляє віддзеркалення моєї міс Кеті. Скло таке крихке на дотик – воно перехрещене такою кількістю недоліків і шрамів.

Міс Кеті підіймає бокал шампанського на честь свого відображення і каже: «Щоб якнайсильніше покарати Вебстера, я змусила його одружитися зі мною...»

Невдалий убивця тепер став її постійним рабом кохання, що живе за місцем роботи.

Це диво із яскравими карими очима виконуватиме її накази, забиратиме одежу з хімчистки, возитиме її всюди, чиститиме її ванну кімнату, митиме її посуд, масажуватиме її ноги і надаватиме будь-які орально-генітальні задоволення, які міс Кеті забажає, доки смерть не розлучить їх. І навіть у такому випадку для нього краще б, щоб ця смерть не була її смертю, бо інакше цей Вебстер, скоріше за все, опиниться за ґратами.

«Але просто про всяк випадок... – каже вона й тягнеться до кам’яної полички. Серед покинутих пляшок для ліків і застарілої косметики та контрацептивів рука міс Кеті обирає щось і кладе в кишеню шуби. Вона каже: – Просто на випадок того...» – й опускає цей новий предмет – червоний від іржі, синій від мастила – у кишеню шуби.

Це револьвер.

АКТ ТРЕТІЙ, сцена четверта

Ми знову повертаємося до ретроспекції. Погляньмо на відділ найму акторів у «Моноґрам пікчерз» чи «Селіґ студіоуз» на Ґовер-стрит, яку всі кличуть «ряд злиднів», чи хоча б старий відділ «Сентрал кастинґ» на бульварі Сансет, де юрба майбутніх актрис кружляє цілими днями, схрестивши пальці на щастя. Це наймиліші дівчата зі всього світу – колись їх обрали «Королевою кукурудзи» чи «Принцесою квітів вишні». Колишній «Янгол зимового карнавалу», «Міс щедрий морський улов». Пантеон міфічних богинь у плоті та крові. «Міс кращий джитербаґ»[228]228
  Швидкий танець.


[Закрыть]. Красуні, змушені мігрувати, – усі вони змагаються за велику славу й популярність. Серед них вашу увагу привернули кілька дівчат. В однієї очі занадто близько посаджені, ніс звисає до підборіддя, голова сидить прямо на плечах так, що й натяку на шию не видно.

Друга молода жінка, яка чекає у відділку, байдикує... очі в неї найяскравішого аметистового пурпурного відтінку. Майже надприродно фіалкові.

У цій ретроспекції ми спостерігаємо за потворною молодою жінкою, за простою жінкою, а вона спостерігає за чарівною. Страхітлива молода жінка – плечі опущені, руки висять уздовж тулуба, суглоби великі, нігті погризені – шпигує за молодою жінкою із фіалковими очима. Що важливіше – потворна жінка спостерігає, яким саме чином інші люди спостерігають за чарівною жінкою. Інші актори, здається, вражені її фіалковими очима. Коли красуня посміхається, всі, хто на неї дивиться, теж посміхаються. Коли інші люди бачать її вперше, вони стають вищими, втягують животи аж до спини. Ці королеви, і леді, і янголи – їхні пальці припиняють метушитися. Вони приймають ту ж позу, із розвернутими назад плечима. Навіть дихання їх уповільнюється, щоб стати схожим на дихання чарівної дівчини. Побачивши її, кожна жінка, здається, стає зменшеною копією цієї дивовижної дівчини із фіалковими очима.

У ретроспекції потворна дівчина майже втратила надію. Вона навчалася професії в Констанс Колліер[229]229
  Констанс Колліер (1878—1955) – американська акторка британського походження.


[Закрыть], і Ґутрі Мак-Клінтика, і Марґарет Вебстер[230]230
  Ґутрі МакКлінтик, Марґарет Вебстер – режисери та продюсери.


[Закрыть], але вона все одно не може знайти роботу. Ця звичайна дівчина не має природженої, практичної вправності – жоден її жест не позбавлений наміру та причини. У своїй слабкій грі потворна дівчина не демонструє браку розуму. Навіть зараз, коли вона спостерігає, як присутні підсвідомо копіюють чарівну дівчину, потвора розробляє план. Як альтернативу тому, щоб самій стати актрисою, мабуть, краще обрати стратегію об’єднання зусиль – тобто об’єднати її власну майстерність і розумність із красою другої дівчини. Разом, можливо, вони зможуть створити безсмертну кінозірку.

Непоказна дівчина могла б тренувати гарненьку, вибивати їй найкращі ролі, захищати її від небезпечних мілких місць, тенет бізнесу та романтичних стосунків. Жахлива дівчина не може похвалитися високими вилицями чи губною дугою Купідона, але таке лагідне обличчя зазвичай приховує спритний розум.

Навпаки, у красуні, яка викликає особливу прихильність і відчиняє всі двері, такі разючі очі можуть бути дзеркалом скаліченого мозку.

Відмотуємо час назад – до того, як Вебстером був Пако, іще далі, до сенатора. До нього – хлопчик-гомосексуаліст із хору. До того був цей промисловий магнат-самогубця, але навіть він не був її першим чоловіком. Перший із «Джаз-бенду колишніх» був її коханий із шкільних років – Аллан-як-його-там – якийсь ніхто. Другим був низькопробний фотограф, який зняв її на плівку і відправив фото до директора з набору акторів: баба з воза – кобилі легше. Третім був честолюбний актор, який зараз торгує нерухомістю. Жоден із цих трьох не являв собою загрози.

Хоча я ніколи не обіймала посаду чоловіка, чи компаньйона, чи коханця, я завжди була значно важливішою.

Олівер Дрейк, есквайр, – то вже інша річ. Засновник сталеливарної імперії – тільки він мав ресурси на те, щоб одружитися з моєю міс Кеті й дати їй домашнє життя, купку дітлахів, зробити з неї якусь hausfrau[231]231
  Домогосподарка (нім.).


[Закрыть] з ролей Джин Тірні...[232]232
  Джин Тірні (1920—1991) – видатна американська актриса, яку визнавали однією з найчарівніших красунь Голлівуду.


[Закрыть] італійською це означає «невдаха». Сталь викупила б її з більшого світу, гак само, як родина Ґрімальді купила Ґрейс Келлі[233]233
  Ґрейс Патриція Келлі (1929—1982) – американська актриса; з 1956-го – дружина князя Монако Реньє III, мати нині правлячого князя Альберта II.


[Закрыть], а мені б не залишилося нічого, вартого моїх зусиль.

Кожен чоловік був кроком уперед в її кар’єрі, але Олівер Дрейк являв собою крок уперед в її особистому житті. До того як вони зустрілися, міс Кеті більше не могла грати інженю, що іспанською значить «шльондра». Майбутнє означало шалену боротьбу за характерні ролі, за ролі в епізодах на натурі, в затемнених місцях. Замість слави за гру в ролі дружини маленького лорда Фаунтлероя чи дружини Чарівника з країни Оз, міс Кеті довелося б задовольнитися другорядними ролями – матері капітана Ахаба чи неодруженої тітки Іоанна Хрестителя.

Опинившись на цьому складному життєвому роздоріжжі, міс Кеті стала шукати більш легку стежку.

Це було так егоїстично з її боку. Робота всього життя письменників і режисерів, митців й агентів із преси та реклами побудувала той п’єдестал, який її спокушали покинути. Але на карту були поставлені більш важливі речі, ніж любов і спокій. Незалежна, перша, ключова модель – зразок для мільйонів – покидала сцену. Легенда, як здавалося, вирішила піти на пенсію. Отже, очевидна смерть магната через самогубство зберегла б культурного ідола.

Не так уже й важко було вмовити кількох видатних продюсерів і режисерів свідчити, що в пана Дрейка була депресія. Кілька найвеличніших імен Голлівуду поклялися, що Дрейк часто казав про бажання покінчити з життям за допомогою ціаніду. Таким чином, кіношна спільнота змогла врятувати одну з найвигідніших інвестицій.

У ретроспекції ми бачимо, як потворна дівчина прямує до гарненької. Із старанною недбалістю, яку вона довго репетирувала, звичайнісінька дівчина спотикається й падає на красуню. Незграбна тварюка штовхає її та вибачається: «Боже, вибачте...»

Навколо них ходить юрба, цей натовп гарненьких анонімних личок. «Королева паки сіна». «Принцеса свіжої цибулі». Гарненькі личка, які не запам’ятовуються, народжені, щоб фліртувати, і трахатися, і вмирати.

Усі ці роки й десятиліття тому красуня всміхається своєю вражаючою посмішкою і каже: «Мене звуть Кетрін». Вона каже: «Справді, Кетрін». Вона протягує руку й каже: «Кетрін Кентон».

Кожна кінозірка чиясь рабиня.

Навіть господарі служать власним господарям.

Нібито дружньо вітаючись, тварюка протягує руку у відповідь і каже: «Рада познайомитися. Я Гейзі Куґан».

І дві молоді жінки тиснуть одна одній руку.