Текст книги "Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою"

Автор книги: Бруно Шульц

сообщить о нарушении

Текущая страница: 25 (всего у книги 25 страниц)

Якби не ресторан та міська цукерня, можна було б померти з голоду. До цього часу не можу допроситися другого ліжка. Про свіжу постелю нема й мови. Треба визнати, що загальна розлізлість культурних традицій не пощадила і нас самих.

Залізти до ліжка в одязі і в черевиках, завжди було для мене, як для людини цивілізованої, справою просто немислимою. А тепер я приходжу пізно додому, п'яний від сонности, у кімнаті – півморок, фіранки біля вікна здіймаються від зимного диху. Безпритомний, я валюсь на ліжко і закопуюсь у перину. Сплю отак протягом цілих нерегулярних просторів часу, днів або тижнів, подорожуючи через порожні краєвиди сну, всякчас у дорозі, всякчас на стрімких гостинцях респірації, то легко й елястично з'їжджаючи з лагідних похилостей, то знову з силою спинаючись на прямовисну стіну хропіння. Досягнувши вершини, охоплюю величні виднокруги тієї скелястої й глухої пустелі сну.

О якійсь порі, в невідомій точці, десь на раптовому повороті хропіння я буджусь напівпритомний і відчуваю в ногах тіло батька. Він лежить там, згорнувшись у клубочок, маленький, як котик. Я знову засипаю з відкритими вустами, і вся велична панорама гористого краєвиду пересувається мимо мене хвилясто і маєстатично.

У крамниці батько розвиває дуже пожвавлену діяльність, укладає договори, зусилює все своє красномовство, щоб переконати клієнтів. Його щоки зарум'янюються від пожвавлення, очі поблискують. У Санаторії лежить він тяжко хворий, як у останні тижні вдома. Ніяк не приховаєш, що процес швидкою ходою наближається до фатального кінця. Слабким голосом він говорить до мене: – Ти б частіше заходив до крамниці, Йосифе. Крамівникинас обкрадають. Ти ж бачиш, що я вже не годен упоратись із усім цим. Тижнями лежу тут хворий, а крамниця марнується, покинута на ласку долі. Чи не було якоїсь пошти з дому?

Я починаю шкодувати, що у все це вліз. Важко назвати вдалою ідеєю те, що ми, приваблені гучною реклямою, прислали батька сюди. Відсунутий час… Нічого не скажеш, звучить непогано – але чим воно виявляється насправді? Чи можна дістати тут повноцінний, сумлінний час, такий час, що мов би щойно вийнятий із свіжої доставки і ще пахне новизною й фарбою? Якраз навпаки. Тут – до гвинтика зужитий, зношений людьми час, протертий і дзюравий у багатьох місцях час, прозорий, як сито.

Нічого дивного: таж то час, сказати б, виблюваний – прошу мене правильно зрозуміти – час із других рук. Господи, спаси й помилуй!..

До того ж уся ота аж ніяк не приваблива маніпуляція з часом. Ті зловісні змови, чіпке підкрадання в його механізми, ризиковані витребеньки коло його дражливих таємниць! Інколи хочеться грюкнути об стіл і закричати на все горло: – Досить уже, зась вам до часу, час недоторканий, час не можна провокувати! Вам що – не досить простору? Якраз-от простір – для людини, у просторі можете собі гасати доволі, вимахуватися, беркицькатися, стрибати з зірки на зірку. Але, на милість Божу – не чіпайте часу!

З другого боку, чи можна жадати від мене, щоб я сам розірвав умову з Доктором Ґотардом? Якою б нужденною не була оця батькова екзистенція, але, як-не-як, я його бачу, я з ним разом, я з ним говорю… Властиво, я винен Докторові Ґотарду неоплатну вдячність.

Кілька разів я хотів відверто з ним переговорити. Але Доктор Ґотард – невловимий. – Він щойно пішов до ресторанної залі, – сповіщає мені покоївка. Я прямую туди, аж тут вона мене доганяє, щоб сказати, що помилилася. Д-р Ґотард – ув операційній. Я кваплюсь нагору, задумуючись, які ж операції можуть тут проводитися, входжу до передпокою і що ж – справді велять мені чекати. Д-р Готард вийде за хвилинку, він якраз закінчив операцію, миє руки. Я ніби й бачу його, малого, як він ступає великими кроками в розвіяному халаті, поспішаючи крізь низку шпитальних заль. І що ж виявляється за хвилинку? Доктора Ґотарда зовсім тут і не було, та тут уже роками не було проведено жодної операції. Доктор Ґотард спить у своїй кімнаті, а його чорна борода стирчить, задерта в повітря. Кімната заповнюється хропінням, мов клубами хмар, які ростуть, громадяться, підносять на своєму склубленні Доктора Ґотарда разом з його ліжком щораз вище й вище – велике патетичне вознесіння на хвилях хропіння і здійнятої постелі.

Тут діються ще дивовижніші речі, речі, які я приховую від самого себе, речі, просто-таки фантастичні у своїй абсурдності. Скільки б разів не виходив я з кімнати, все мені здається, що хтось швидко віддаляється від дверей і звертає в бічний коридор. Або хтось іде передо мною, не обертаючись. То не санітарка. Я знаю, хто це! – Мамо! – кричу я тремтячим від хвилювання голосом, і мама повертає обличчя і якусь хвилину дивиться на мене з благальною усмішкою. Де я? Що тут робиться? В яку матню я вплутався?

V

Не знаю, чи це вплив пізньої пори року, але дні щораз більше серйозніють у барвах, сутеніють і темніють. Так, наче дивишся на світ крізь зовсім чорні окуляри.

Увесь краєвид – неначе дно величезного акваріюму, з блідого чорнила. Дерева, люди і доми зливаються в чорні силюети, що хилитаються, мов підводні рослини на тлі тієї чорнильної тоні.

Поблизу Санаторію роїться від чорних псів. Вони, різної величини і форми, плазом перебігають у присмерку всі дороги і стежки, втягнуті у свої псячі справи, тихі, повні напруги й уваги.

По два – по три пролітають вони з чутливо витягнутими шиями, вуха шпичасто наставлені, з жалібним тоном тихого скімлення, яке мимоволі видирається з гортані, сигналізуючи найвище збудження. Запряжені у своїх справах, повні поспіху, завжди в дорозі, завжди поглинуті незрозумілою метою – вони майже не звертають увагу на перехожого. Лиш інколи полупають на нього очима в леті, і тоді з того чорного й мудрого зизу визирає лютість, гамована у своїй невпинності єдино відсутністю часу. А буває й так, що вони, даючи вибухнути своїй злості, із схиленою головою та із зловорожим гарчанням підбігають до ноги – але лишень для того, щоб на половині шляху занехаяти цей замір і полетіти далі у великих собачих вистрибах.

На цю навалу псів нема ради, але, в такому разі, якого біса керівництво Санаторію тримає на ланцюгу здоровенного вовчура, жахливу бестію, справжнього вовкулаку з просто-таки демонічною дикістю?

Мурашки по спині біжать, скільки разів не проходив би я повз його буду, біля якої він стоїть завмерлий на короткому ланцюгу, з дико нашорошеним коміром кудлів навколо голови, вусатий, щетинястий і бородатий, з машинерією могутньої пащі, повної кликів. Абсолютно не гавкає, тільки його дика морда на вид людини стає ще страшнішою, риси ціпеніють у виразі бездонної люті, і він, поволі піднімаючи страшний свій писок, заходиться в тихій конвульсії зовсім низьким, жагучим, з глибин ненависти видобутим виттям, у якому звучать жалюгідність і розпач безсилля.

Мій батько байдуже проходить попри цю бестію, коли ми разом виходимо з Санаторію. Що до мене, то я за кожним разом переживаю потрясіння до глибини цією стихійною маніфестацією безсилої ненависти. Тепер я на дві голови переростаю батька, що дріботить біля мене, маленький і худий, своїми дрібними старечими кроками.

Вже коли наближаємось до Ринку, бачимо незвичайний рух. Юрми людей перебігають вулицю. До нас доходять неправдоподібні вісти про вторгнення в місто ворожої армії.

Серед загальної розгублености люди обмінюються тривожними й суперечливими відомостями. Це важко збагнути. Війна, не попереджена дипломатичними заходами? Війна серед блаженного спокою, не скаламученого жодним конфліктом? Війна – з ким і за що? Нас інформують, що вторгнення ворожої армії надихнуло партію невдоволених у цьому місті, які з'явилися на вулиці із зброєю в руках, тероризуючи мирних жителів. Ми й справді побачили групу цих путчистів у чорних цивільних уніформах з білими ременями, схрещеними на грудях, вони мовчки посувалися з похиленими карабінами. Юрба перед ними відступала, витіснялася на хідники, а вони йшли, посилаючи з-під циліндрів іронічні темні погляди, в яких малювалося почуття переваги, зблиск злосливої грайливости та якесь змовницьке поморгування, мов би вони стримували пирскання сміху, яке демаскувало всю оцю містифікацію. Декого з них упізнали в юрбі, але веселий покрик здушений грізністю схилених люф. Минають нас, не зачепивши нікого. Знову всі вулиці переливаються тривожним, похмуро-мовчазним натовпом. Глухий гомін горить над містом. Здається, здалека чути гуркіт артилерії, дудніння набійних ящиків. – Мушу продістатися до крамниці, – говорить зблідлий, але зібраний батько. – Тобі не конче мене супроводити, будеш мені тільки перешкоджати, – додає він. – Повертайся до Санаторію. Голос боягузтва радить мені послухатися. Я бачу, як батько втискається в непорушну стіну юрми і гублю його з очей.

Бічними провулками поквапно прокрадаюся у горішню частину міста. Здаю собі справу, що цими стрімкими дорогами мені вдасться півколом обійти середмістя, замкнуте людською тиснявою.

Там, у верхній частині міста, юрби було менше, а потім вона зникла зовсім. Я спокійно йшов порожніми вулицями до міського парку. Ліхтарні горіли там темними, голубуватими пломінцями, мов жалобні асфоделі. Кожна обтанцьована була роєм хрущів, тяжких, як кулі, несених скісним, бічним летом вібруючих крил. Деякі, опалі, недолуго совалися на піску, з опуклими панцерками, згорблені твердими покривками, під які вони пробували скласти ніжні плівки крил. По газонах і стежках ішли собі перехожі, поглинуті безтурботними розмовами. Останні дерева звішуються над подвір'ями будинків, що розташовані низько в долині і приперті до паркового муру. Я манджав уздовж того муру, який з мого боку сягає ледве до грудей, але назовні спадає до рівня подвір'їв високими, як поверх, кам'яними підпорами. В одному місці плятформа з утоптаної землі підходила з-поміж подвір'їв аж до висоти муру. Я легко переступив бар'єр і цією вузькою греблею протиснувся поміж тісною забудовою кам'яниць на вулицю. Мої розрахунки, помножені на чудову просторову інтуїцію, були вдалими. Я знаходився майже прямо перед санаторійним будинком, корпус якого невиразно біліє в чорній оправі дерев. Входжу, як звично, ззаду через подвір'я, через браму в залізній обгороді, і вже здалека бачу пса на його посту. Як завжди, сердечний трепет проходить мною на цей вид. Хочу минути його чимшвидше, щоб не чути цього добутого з глибини серця скавучання, коли, на превеликий жах, не вірячи власним очам, бачу, як він підскоками віддаляється від буди, не прив'язаний, біжить довкола подвір'я з глухим, мов би з бочки добутим, гавканням, хотячи перерізати мені відступ.

Заціпенілий від жаху, сахаюся в протилежний, найдальший кут подвір'я і, інстинктивно шукаючи якогось укриття, ховаюся до маленької альтанки, яка там стоїть, з абсолютною певністю марноти моїх починань. Кудлата звірюка наближається вистрибом, і ось її морда вже біля входу в альтанку, і ось мене замкнено в пастці. Ледь живий зо страху, я міркую, що він розтягнув усю довжину ланцюга, якого волік за собою через подвір'я, та що сама альтанка – вже поза засягом його зубів. Пришпилений, пригнічений загрозою, я ледве відчуваю якусь полегшу. Похитуючись на ногах, близький до втрати свідомости, піднімаю очі. Я ніколи не бачив його так зблизька, і тому лише тепер опадає мені луска з очей. Яка велика сила упередження! Яка могутня сугестія страху! Що за засліплення! Таж то була людина. Людина на ланцюгу, яку я у спрощено-метафоричному, конформістичному скороченні невідомо яким побитом брав за пса. Прошу не зрозуміти мене погано. То був пес – безумовно, але в людському вигляді. Якість пса – то якість внутрішня, вона може однаково добре маніфестуватися як у людському вигляді, так і в тваринному. Той, хто стояв передо мною в отворі альтани, з пащею, розвернутою якось так навиворіт, з усіма зубами, вишкіреними у страшному гарчанні – був чоловіком середнього зросту з чорним заростом. Лице – жовте, кощаве, очі чорні, злі й нещасливі. Судячи з чорного вбрання, з цивілізованої форми бороди – його можна б узяти за інтеліґента, за вченого. То міг би бути старший невдалий брат Доктора Ґотарда. Але цей перший вид обманював. Його великі, закаляні клеєм руки, дві брунатні й цинічні борозни довкола носа, що губилися в бороді, ординарні горизонтальні зморшки на низькому чолі швидко розвіювали цю першу оману. То був радше палітурник, крикун, мітинговий промовець і партійник – людина навальна, з темними вибуховими пристрастями. І саме там, у тих щелепах пасії, в тому конвульсійному наїжаченні всіх фібрів, у тій знавіснілій фурії, яка люто обгавкує кінець спрямованого на неї кия – він був стовідсотковим псом.

Я так собі думаю, що якби я переліз був через задній бар'єр альтанки, то цілком певно вийшов би з засягу його люті і бічною стежкою міг би дійти до брами Санаторію. Вже перекидаю ноги через поруччя, коли раптом затримуюся на половині руху. Відчуваю, що було б надто жорстоко отак просто піти собі й залишити його наодинці з безпорадною лютістю, виведеною з усяких меж. Уявляю собі його страшне розчарування, нелюдський біль, коли він побачить, як я виходжу з пастки і віддаляюся раз і назавжди. Я залишаюся. Підходжу до нього і говорю природним, спокійним голосом: – Прошу вас, заспокойтеся, я вас відчеплю.

На це його обличчя, посмикуване конвульсіями, знуртоване вібрацією гарчання, зціляється, вигладжується, і з глибини винурюється обличчя майже зовсім людське. Я підходжу без побоювань і відчіпляю пряжку на його шиї. Тепер ми йдемо поряд.

Палітурник – у пристойному чорному вбранні, але босий. Пробую зав'язати з ним розмову, але з його вуст виходить тільки незрозуміле белькотіння. Тільки в очах, у тих чорних красномовних очах читаю я дикий ентузіязм прив'язаности, симпатії, котрий здіймає мене грозою. Вряди-годи він спотикається об камінь, об грудку землі, і тоді внаслідок струсу його обличчя негайно ж ламається, розпадається, занепокоєння винурюється до половини, готове до скоку, а тут-таки за ним – лють, яка тільки й чекає, щоб знову перетворити це обличчя на клубовисько шиплячих змій. Тоді я повертаю його до порядку шорстким товариським напімненням. Навіть поплескую його по спині. І часом на його обличчі пробує сформуватися здивований, підозріливий, до самого себе недовірливий усміх. Ах! як тяжіє надо мною ця страшна дружба! Як жахає мене ця несамовита симпатія! Як позбутись чоловіка, який крокує біля мене і оком, усією жагучістю своєї собачої душі повисає на моєму обличчі. Однак, мені не можна зраджувати мого знетерпеливлення. Я витягаю портфеля й говорю діяльним тоном: – Вам, напевно, треба грошей, я з приємністю можу вам позичити. – Але на цей вид його обличчя набирає такої страшної дикости, що я чимшвидше ховаю пулярес. І він ще довгий час не може заспокоїтися й опанувати свої риси, які постійно викривляє конвульсія виття. Ні, довше я цього не стерплю. Будь-що, але не це. Справи вже й так безнадійно позаплутувались і поламались. Бачу над містом заграву. Батько – десь у вогні революції у палаючій крамниці, Доктор Ґотард – недосяжний, і в додатку – незрозуміла поява матері, інкоґніто, з якоюсь таємною місією. Це ланки якоїсь великої, незбагненної інтриги, яка стискається навколо моєї особи. Втікати, втікати звідси. Будь-куди. Скинути з себе цю гидку приязнь, цього просмерділого псом палітурника, який не спускає мене з ока. Ми стоїмо перед брамою Санаторію. – Прошу вас до моєї кімнати, – говорю я з запрошувальним жестом. Цивілізовані рухи зачаровують його, присипляють його дикість. Пускаю його поперед себе до кімнати. Садовлю його у крісло.

– Я піду до ресторану принести коньяку, – кажу я.

На це він зривається з жахом, готовий мене супроводжувати. Я заспокоюю його переполох лагідно й рішуче.

– Ви сидітимете, ви спокійно чекатимете, – говорю я йому глибоким, вібруючим голосом, на дні якого бринить прихований страх. Він сідає з непевним усміхом.

Виходжу й повільно йду коридором, потому сходами вниз, коридором до виходу, переступаю браму, перетинаю подвір'я, затраскую за собою залізну хвіртку, і тепер починаю бігти без передиху, з калатаючим серцем, з гупаючими скронями, темною алеєю, що веде до залізничного двірця.

В голові мені скопичуються образи, один страхітливіший від другого. Нетерплячість тварюки, її нажаханість, її розпач, коли вона збагне, що її ошукано. Повернення фурії, рецидив люті, що вибухне з непогамованою силою. Повернення мого батька до Санаторію, його нічим не стурбоване стукання до дверей і несподіваний тет-а-тет із страхітливою бестією.

Щастя, що батько, по суті справи, вже не живий, що це, властиво, його вже не досягає – думаю я з полегшею і вже бачу перед собою чорний цуґ залізничних вагонів, які стоять біля виїзду.

Я сідаю в один із них, і потяг, наче він на то чекав, рушає з місця поволі, без свисту.

У вікні ще раз повільно пересувається й обертається та величезна чаша горизонту, налита темними шумливими лісами, серед яких біліють стіни Санаторію. Прощай, батьку, прощай, місто, якого я вже не побачу.

З того часу я все їду та й їду, аж якось ніби задомовився на залізниці, і мене толерують тут, волоцюгу із вагона до вагона. Великі, як покої, вози повні сміття й соломи, протяги провірчують їх наскрізь у сірі безбарвні дні.

Мій одяг подерся, потріпався. Подаровано мені зношений мундир залізничника. Лице моє обв'язане брудною шматою внаслідок спухлої щоки. Сиджу в соломі і дрімаю, а коли хочу їсти, стаю в коридорі перед купе другої кляси і співаю. І вкидають мені дрібні монети до моєї кондукторської шапки, до чорної шапки залізничника, з обдертим дашком.

Переклав Андрій ШКРАБ'ЮК

Публікації:

Б. Шульц. «Цинамонові крамниці», «Санаторій Під Клепсидрою». – Львів, ВС «Просвіта», 1995.

Словник незвичайних слів

авспіції • у стародавньому Римі – ворожіння, особливо з лету птахів; ворожба; « перебувати під добрими(поганими, щасними, лиховісними і т. ін.) авспіціями» – себто під доброю і т. ін. ворожбою; інше значення стародавнього вислову «перебувати під чиїмись авспіціями» – під чиєюсь опікою, або ж керівництвом, зверхництвом, впливом, покровительством

аґнат •  тут: найближчий кревний – претендент на престол по чоловічій лінії ( лат. agnatus)

алькир • (ще більш зукраїнізована форма – ванькир) – тут: маленька бічна кімнатка, служить(-ла) зазвичай яко спальня

антиципація • передчасне реалізування чого-небудь, випереджання; зокр., у психології: коли передбачаєш подію, яка має статися, і готуєшся її прийняти, займаючи певну визначену внутрішню позицію ( лат.anticipatio досл.«упередження»)

Ахеронт • (Ахерон) ріка у підземному царстві мертвих Аїді (Гадесі), має притоки Періфлегетон і Кокит; де-не-де ця ріка випливає і на нашу поверхню (напр., в Епірі у Греції)

блам • зшиті хутряні шкурки, відповідно дібрані під оглядом кількости і якости; служать, напр., для підшиття плащів, шуб та ін. (з болгарської)

вернікс •  мист.: прозориста живична субстанція, яка застосовується в малярстві для створення паволоки на олійних і темперових картинах, вона-бо забезпечує їх від атмосферних впливів і додає глибини їх барвам

вотивні долоні • молитовно стулені

вусла • губна гармоніка

ґальовий стрій • парадний, урочистий одяг

ґзимс • 1) архітектурний елемент у вигляді поземного, профільованого виступу стіни, який оберігає фасади від стікаючої води; оздоблює внутрішні й зовнішні стіни будинків, а також, напр., грубки; 2) карніз для фіранок, штор

ґриншпан •  хем.: основний мідний ацетат, блакитно-зелений отруйний порошок, який давніш вживався як пігмент для вироблення лаків і фарб, а нині застосовується для боротьби із шкідниками; мідна зелень (з нім.«еспанська зелень»)

дикастерія • у старод. Атенах – одна з десятьох секція суду присяжних; суд. відділ, інстанція (з грецьк.«суд, влада»)

дроґерія • крамниця з косметичними, деякими хемічними, санітарними й ін. мед. товарами, як також з ліками, допущ. до продажу без рецепт ( фр.droguerie «аптечний склад» від drogue «(дешевий) лік»)

екзегеза • тлумачення текстів, інтерпретація й коментування їх (особл. стосується різних святих книг)

зільник •  тут: те саме, що гербарій

імпет • сила розгону, розмаху; нестримний рух ( лат.impetus «напір, напад»)

інкантата • (інкантація) обрядове заклинання, співане або рецитоване; молитовний заспів, молитовне завивання ( лат.incantatio «чарування, чари»)

інфернус • пекло (з лат.)

кайстровий • повстяний

камера-люцида • оптичний прилад, який має в собі відповідний уклад дзеркал або призм, за допомогою яких можна витворити позірний образ предмета в площині рисунку, а потому легко відрисувати той предмет – нераз у значному побільшенні ( лат. досл.«світла комора»)

Каспар, Валтасар (і Мельхіор) • імена трьох царів зі Сходу, які свого часу побували в Віфлеємі

кімври • cimbri: старод.германське плем'я, що населяло північну частину Германії, т. зв. Херсонес Кімврійський (Ютляндію); зруйновані виливами моря, вони подалися в мандри враз із тевтонами й амбронами на південь, шукаючи собі догідних теренів; з 113 року до н. е., коли то вони розбили римську армію під Нореєю, римляни зазнали від них не одної поразки – аж урешті подолав їх консул Гай Марій під Верцеллами (101 до н. е.), після чого вони розбрелися по цілім світі і блукають отак дотепер

клепсидра • 1) водяний годинник у кшталті посудини з подвійним дном: горішнє дно мало отвір, крізь який краплями поволі протікала вода, при чому час, за який вона перетікала на долішнє дно, дорівнював більш-менш 20 хв., – клепсидру вживали спеціяльно для міряння часу промови на процесі: промовець міг говорити тільки протягом «двох клепсидр»; 2) письмове оголошення про чию-небудь смерть і похорон

контрапост •  мист.: композиційний принцип скульптури, який полягає в поставленні людської постаті так, щоб тягар тіла спочивав на одній нозі і щоб це було зрівноважено перегином тулуба і плеча у протилежний бік

контуар • прилавок; тут перев. – приміщення типу підсобки

конфекція • крамниця готового одягу

конха з греки • мушля

копіял • квитанційна книжка (для записів під копірку)

корпуленція • надмірно опасиста, хворобливо огрядна тілистість

котара • 1) заслона, перев. з грубої, тяжкої тканини; 2) стар.: вид великого військового шатра ( тур. котарга «до юрти»)

крамівник • (старопольське – subiekt) прикажчик у крамниці

креатура • створіння, створидло; все створене

креація • творення різних креатур

кредка • т. с., що т. зв. «мілок»

ладунок • заряд; вантаж: надходження, партія чого-небудь

левантинський • Левант – країни на східньому узбережжі Середземного моря (Сирія, Ліван, Ізраїль) з о. Кіпр ( італ. Levante «Схід»)

люнета •  тут: підзорна труба, далекогляд

ляндара • великий, незграбний, халабудливий повіз для подорожей; важка карета ( нім. Landauer (Wagen), від Landau, село в Палятинаті із славнозвісною витворнею карет)

мантика • мистецтво передрікання майбутнього, ворожбитство

мельоник • капелюх-котєлок (від гр. мельон «яблуко»)

менада • (з гр. мітології) послідовниця і супровідниця Діоніса, що бере участь у святому шалі – оргіястичному культі цього бога; переносно – дуже збуджена, роздрочена жінка ( гр.букв. «шаліюча»)

Німрод • Він був дужий мисливець перед Господнім лицем. Тому то говориться: «Як Німрод, дужий мисливець перед Господнім лицем» (Буття 10,9)

Оркус • згідно з народніми давньорим. віруваннями – божество смерти, а також підземне місце перебування мертвих

оссіянічний • оссіянізм: напрямок у європейській літ-рі зламу XVIII–XIX ст., вельми настроєвий, чуттєвий, таємничий і смутний – від імени кельтського барда Ойсіна, сина Фінна, чиї твори відкрив і видав у 1765 р. Дж. Макферсон

оферувати • складати оферту, пропонувати ( лат. offero)

перське око • око з бісиком

постав •  тут: сувій, штука тканини

почварка • лялечка (личинка)

преекзистенція •  філос., рел.: віра в передіснування кого-небудь або чого-небудь перед теперішнім існуванням

престидижитатор • артист (головно цирковий), який за допомогою спритности рук і відповідного реквізиту викликає у глядачів зорові омани; фокусник, ілюзіоніст, штукар, магік ( італ. prestidigitatore, від presto «швидкий» + лат. digitus «палець»)

рата • частинка боргу, який поділено власне на такі частинки – «на рати», – щоб не платити надто велику суму відразу (з лат. rata (pars) «відрахована (частина)»)

раццо •  італ., сигнальна або освітлювальна ракета

реґали • меблі, що складаються з багатьох полиць ( нім. Regal)

розтвори • величезні, таємничі й неокраї простори, які мов би розкриваються й розгалужуються в собі під поглядами людей – под. «просторовища»

сиґнет • перстень з печаткою

сквар • страшнюща спекота

сквитати • те саме, що скиглити

слебезувати • від «силабізувати»: невміло, бубонливо читати по складах – силабах

сплін • стан пригнічености, апатії, почуття безнадії, знеохочення; хандра ( анґл.spleen із гр.«селезінка»)

супозиція •  тут: засновок, прийнятий тимчасово, про який ми ще не знаємо, правда він, чи ні; припущення, гадка, домисел (з лат.suppositio «підложення, підкинення»)

тандита • дешеві, паскудні, недбало зроблені речі; в давнину – місце торгівлі старими речами (барахолка)

тапети • глянсований папір або штучне твориво для обклеювання стін; обої, шпалери (від гр.«покриття»)

телюричний • пов'язаний з землею ( лат. tellus, telluris «земля»)

тракт •  тут: «тракт покоїв» т. с., що анфіляда

трен • хвіст сукні, шляйфа

тукан •  зоол., Rhamphastos, птах з дуже барвистим оперенням і також барвистим, величезним дзьобом; живе в дуплах у тропікальних лісах Лат. Америки

туркусовий • туркус: бірюза (від італ. turchese «турецький камінь»)

умбра •  тут: заслона, яка зм'якшує надто яскраве світло лямпи; абажур ( лат. umbra «тінь»)

фактура •  тут: рахунок за проданий товар із зазначенням його кількости і якости

фастриґа • нитка, що вживають для тимчасового зшивання (фастриґування) матеріялу

фасцинація • прикування уваги, збудження подиву, уречення (із лат. fascino «кидаю вроки»(особл., на жінку, щоб її причарувати) від fascinus «фаллічний амулет»)

фехтмайстер • добрий фехтувальник; учитель фехтування

філяр • сторчова підпора з каменю, цегли, бетону etc.; стовп, але не округлий, а багатогранний

фіола • від фр. fiole «пляшечка з вузенькою шийкою»

фірмамент • І назвав Бог твердь: «Небо» (Буття 1,8)

фоліял • те саме, що фоліянт

форталіція •  іст.: маленька, переважно дерев'яна фортечка на границях держави ( іт. fortalizio; укр. відповідник – паланка)

фуляр • тоненька, м'яка єдвабна тканина

цинамон • сушена кора деяких видів дерева Cinnamomum – вічнозеленого дерева (або лози) з родини лаврових, яке росте у тропіках Азії й Австралії, має приємний запах і солодкаво-пряний смак, а ще має в собі цинамонову олію, яка застосовується як кухонна приправа, а також при виробництві різних ласощів, вин та лікерів; кориця

шабас • (так на мові їдиш; по-гебрайськи – шаббат) святий день у гебраїв, який починається із заходом сонця в п'ятницю і триває до заходу сонця в суботу

шлябан • дерев'яна скриня, вид простого тапчана (від нім. Schlafbank)

шляфрок • щось типу денної піжами

шофар • І ввесь Ізраїль ніс ковчега Господнього заповіту з радісним криком, і зо звуком рога, і з сурмами, і з кимвалами, граючи на цитрах та на гарфах (І Параліпоменон 15,28)

шпалір • дві шеренги дерев або кущів, що творять алею; дві шеренги людей, уставлених по обидва боки проходу, вулиці та ін.

шприха • один з прутів-променів у колесі ( напр., ровера)

шрафірунок • «Я багато дав би, щоб навчитись техніки дереворитництва. Нещодавно я бачив на виставці італійців дереворити французьким способом з XIX віку, отже ж, роблені гребінцями (шрафірунки), – які страшенно мені подобалися…» (з листа Бруно Шульца до Зенона Васьнєвського з 28 1 1935)

щудло • всякого роду милиці, кулі і ходулі

in partibus infidelium • «в частинах невірних» – титул єпископів, які мали свої єпархії в нехристиянських країнах в оточенні мохаммедан; перен. – в неприхильному оточенні

in flagranti • на гарячому

medium, почерез medium • за посередництвом

pro і contra • за і проти

ignorabimus ignoramus et ignorabimus • не знаємо і не знатимемо, не знаємо і не довідаємося: агностична формула німецького фізіолога і філософа Еміля Дю Буа-Реймонда про неможливість цілковитого пізнання

Hannibal, Hannibal ante portas! • Ганнібал перед брамами! – вислів близької небезпеки; окрик тривоги римлян після перемоги Ганнібала під Каннами

a la baisse joeur a la baisse • грати на знижку (біржовий вислів)

cum grano salis • «із зеренцем солі»: з дещицею стриманости, скептицизму

meritum • головна, суттєва частина чогось (на противагу частині формальній)

consensus omnium • згода всіх (людей); філос.: згідність поглядів як критерій (істини)

pro forma • для форми, для видимости, пристойности

refugium •  біол. – геогр.: територія, на якій певні умови дозволили якимсь видам рослин і тварин вижити, в той час як кліматичні зміни довели до зникнення цих видів у довколишньому середовищі; схрон, прихисток

savoir-vivre • засади доброго виховання, товариські форми

alea iacta est • жереб кинуто (рішення – невідворотне)

tabula rasa • чиста, незаписана дошка в людині, на яку суспільство записує все, що йому заманеться

Уклав Андрій ШКРАБ'ЮК.