Текст книги "Як ми говоримо"
Автор книги: Борис Антоненко-Давидович
Жанры:
Справочники
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 8 (всего у книги 24 страниц)
Ці прикметники часом уважають за тотожні й помилково пишуть: «Я знаю про це з імовірних» джерел»; «Таке припущення – вірогідне». А треба було написати навпаки: в першій фразі – "вірогідних", у другій – "імовірне".
Прикметник "вірогідний" означає «цілком певний, цілком правдивий, достеменний, перевірений»: «Вірогідні написання букви «і» замість «о», починаються з XIV -XV вв.» (А. Кримський); а "ймовірний" – це «той, що його можна тільки припускати»: «Пригоди були довгі, плутані і завжди переходили межі ймовірного» (В. Козаченко). Крім того, слово "ймовірний" означає ще «довірливий, той, що легко вірить»: «Імовірний він дуже: найбрехливішому брехунові ладен зараз повірити» (Словник за редакцією А. Кримського).
Горішній, верхній, долішній, нижнійЯк правильно казати – "горішня полиця" чи "верхня", "нижній кінець стовпа" чи "долішній"? Таке питання постає навіть перед тими, що добре знають українську мову, але не визначаються відчуттям її.
Чи є якась значеннєва різниця між словами "горішній" і "верхній", "долішній" і "нижній", чи однаково, приміром, що "горішній", що "верхній"? У деяких випадках ці слова бувають справді тотожні, наприклад, у назвах місцевості, надто коли її визначають за течією річки: Верхні й Нижні Млини, Горішні Млини, а також у назвах вітрів: "верхній вітер" і "горішній" (на Дніпрі й Кубані). Але в деяких висловах треба вжити саме одного слова, а не другого, як ось, приміром, "горішня хата" – кімната в бік гір, "верхні зуби", "верхня щелепа" (Словник Б. Грінченка), "верхній одяг", "Верхня Хортиця", "Дніпровий Низ".
Полиця може бути горішньою й верхньою, залежно від тексту: у вагоні чи в шафі – горішня полиця, бо її приладнано вгорі; якщо кілька полиць покладено купою долі, одна на одну, то полиця, що лежить зверху, зветься верхньою.
Так само є певна різниця між словами "нижній" і "долішній": "нижній" – це «той, що міститься нижче від чогось» («Червоний відблиск від нього (багаття) осяває нижні гіллячки чорних верб». – М. Коцюбинський), а "долішній" – «той, що при самому долі» («Долішня частина п'єдесталу робить чималий виступ». – Леся Українка).
З цього можна зробити висновок, що не слід давати переваги якомусь одному слову над іншим або ставити ці слова навмання, не вважаючи на вимоги тексту, бо так звужуються наші мовні можливості, а тим самим збіднюється мова.
Громадський, громадянський, цивільнийПрикметник громадський, що походить від іменника громада, означає «належний до певного колективу людей»: «Громадських людей кликали цінувати» (Марко Вовчок); «Тут кінчалося місто і далі лежав уже громадський вигін, на якому стояли гамазеЇ з хлібом» (П. Панч). Прикметник громадянський вказує на суспільство або людність цілої країни, на все громадянство, що підлягає законам країни й виконує пов'язані з цим обов'язки. Від цього маємо вислови: громадянські права, громадянська війна, цебто війна різних класів одного суспільства, тощо.
Властиве українській мові слово цивільний, як і прикметник громадянський, відповідає російському гражданский, штатский: «Він не знаходив принципової різниці між своєю роботою в армії й своїми цивільними перспективами» (Л. Смілянський); «Це був кремезний хлопець у цивільному костюмі» (Ю. Смолич);«Художник розбудив ще якогось цивільного в кепі, в благенькому демісезонному пальті…» (О. Гончар). Із цих прикладів бачимо, що прикметник цивільний протилежний слову військовий тощо. Кажемо: цивільне будівництво, а не громадянське, хоч може бути громадське будівництво, коли щось будується на громадських засадах; цивільне законодавство, цивільний кодекс – протилежно до карного кодексу, цивільний шлюб, а не громадянський шлюб, – на відміну від церковного шлюбу.
Дальший і подальшийНе знати чому слово подальшийтак уподобали сучасні автори, що воно майже заступило близьке до нього значеннєво слово дальший. Навіть стилістичні редактори наших періодичних видань, коли натрапляють у тексті оповідання чи статті на це слово, відразу виправляють його на нібито «більш українське» – подальший. Деякі письменники, без видимих на те причин, в одному творі пишуть подальший, у другому – дальший, наприклад: «Він зрозумів – раз і назавжди, – що його подальше життя неможливе без Васси» (Ю. Смолич) і «В запалі перебороти буржуазне мистецтво, в завзятті зачати нову – революційну – еру мистецтва пролетарського, – чи не нехтували ми нерозумно скарбами минулого, які й нам самим могли стати в пригоді, на дальшій – далекій – дорозі творення мистецтва нашого класу?» (Ю. Смолич).
У тритомному Російсько–українському словнику на першому місці стоїть слово дальший, на другому – подальший, Словник за редакцією А. Кримського наводить тільки слово дальший: «Дальші чотири століття». Це слово відповідає російським дальнейший, следующий. Тут ми розглядаємо це слово тільки в першому значенні.
Обидва ці слова мають право на існування, але з певною значеннєвою різницею між ними, приблизно такою самою, як і між спорідненими з ними прислівниками далій подалі. Якийсь процес, дію чи явище, що відбулися в ближчий час, треба позначати словом дальший, як це бачимо в другій цитаті з твору Ю. Смолича; а те, що відбувається згодом, через певний проміжок часу, слід передавати словом подальший, наприклад: «Дальші роки після смерті дружини він жив у Києві, а його подальше перебування – мені невідоме».
Дійсний, дійсно, в дійсності, справжній, справді, насправді, на діліУ доборі відповідників до російських слів действительный, настоящий, действительно, в действительностиавтори статей, перекладачі й доповідачі надуживають словами дійсний(«Це – не вигадка, а дійсна подія»), дійсно(«Я дійсно не бачив її»), в дійсності(«Ми сподівалися великих наслідків від його проекту, а в дійсності це була авантюра»).
Слова дійснийі дійсноє в українській мові, але не треба забувати й інших слів: справжній(«ці квіти – не справжні». – Леся Українка), справді«Чи снилось це мені, чи справді так було?» – І. Нечуй–Левицький), насправді(«Інспектор у нас – людина молода, погарячився, а насправді не зробить лиха». – С. Васильченко), на ділі(«На словах так, а на ділі інак». – Словник за редакцією А. Кримського).
У наведених на початку фразах правильніше було б сказати: «справжня подія», «справді не бачив», «насправді це була авантюра».
Слова дійсний, дійсно( дійсне), в дійсностівиступають на своєму місці в таких фразах: «Ви бачите тут одно з дійсних чудес сучасної косметики» (М. Коцюбинський); «Ватя… примітила дійсне сільське своє життя, дійсні свої обставини» (І. Нечуй–Левицький); «Так дійсно воно й було» (з живих уст); «Я це дійсно знаю» (Словник за редакцією А. Кримського).
Домашній і свійський«По двору ходило багато домашньої птиці», – читаємо в одному сучасному оповіданні, де автор не замислився над різницею слів домашнійі свійський.
Прикметник домашнійозначає «той, що живе в домі або стосується дому»: «Домашнього злодія не встережешся» (М. Номис); «Іван хоче оповідати про своє життя домашнє» (М. Коцюбинський), а свійський– «не дикий, приручений»: «Коли нема диких (качок), то з досади і свійських лупить» (О. Стороженко); «На цвинтарі поміж бабами та дівчатами дибали чотири свійські журавлі» (І. Нечуй–Левицький). Миша – дика тварина, але коли вона живе в хаті, її звуть домашньою мишею на відміну від такої ж дикої – польової, що водиться в полі.
Слово свійськийбуває синонімом слова звичний: «Соломія затулила вуха й заплющила очі. Ця пітьма більш знайома, більш свійська, не так мучила її» (М. Коцюбинський). Інколи ним користуються як відповідником до російського нашенский: «Колись шляхта та свійська старшина в ярмо запрягали» (П. Кочура).
Дружний і дружнійЧерез звукову подібність слів дружнийі дружнійїх часто плутають і ставлять не там, де слід: «Дружніми зусиллями здолали ми всі перешкоди»; «Передайте мій дружний привіт усім товаришам». Дружний – це «одностайний, той. що має спільні інтереси з іншими»: «Тут ми самі, дружною силою, можемо собі допомогти» (І. Франко); «Дружній (у називному відмінку – дружна) череді вовк не страшний» (М. Номис). Іноді це слово має значення «швидкий, нестримний»: «Весна була рання, дружна» (З. Тулуб).
Слово дружнійозначає «приязний, народжений дружбою»: «Дружня розмова» (П. Куліш).
Отож, у двох перших фразах треба було сказати: «Дружними зусиллями здолали», «дружній привіт».
Живописний, живописно, малярський, мальовничий, мальовничо (мальовниче)З деякого часу прикметник живописнийі прислівник живописно, що походять від іменника живопис, майже витиснули на сторінках наших періодичних і неперіодичних видань давно відомі українські слова малярство, малярський, мальовничий, мальовничо.
В одній газеті читаємо; «Випускники живописного (?) факультету захищають нині свої дипломні роботи»; бачимо в журналі: «Які живописні краєвиди над Ворсклою!»; запевняє автор белетристичного твору, що його персонаж: «Уміє живописно оповідати».
Русизм живопистрапляється в українській мові: «Кинути живопис і естетику я й не можу й не хочу, бо це – моє покликання» (А. Кримський), – але є власне слово з цим же значенням – малярство: «Малярство, картини – це зір моїх очей» (І. Нечуй–Левицький); є й маляр, що становить синонім не до слова фарбар, а до художник: «Коли б же мені тії малярі, – намалювала б личенько собі» (народна пісня); «Великий італійський маляр Рафаель» (Словник за редакцією А. Кримського). Є в українській мові похідний прикметник малярський: «Сошенко залучив Тараса до малярської школи» (І. Нечуй–Левицький). Чому б не скористатися цим прикметником для назви факультету замість нечіткого або двозначного живописний, що є синонімом не тільки до прикметника малярський, а й до мальовничий: «Там дуже мальовнича місцевість: дикі гори, тайга» (М. Трублаїні). Не слід забувати й про прислівник мальовничо( мальовниче): «Краї сеї хустки мальовниче спадали на спину й на плечі» (А. Кримський).
Можна згадати випадки вживання слів живописання: «Історичним живописанням вони не вдовольняються» (П. Куліш), живописати: «Ти ж мені недаром живописав якусь Катрю поетичними кольорами!» (М. Старицький). Від них іноді творять похідні дієприкметники й прикметники.
Заключний, кінцевий, прикінцевий, остаточнийДієслово заключатий похідний від нього прикметник заключний, а також іменник заключеннянерідко доводиться чути з уст і бачити на письмі: «Колгосп заключив договір на продаж городини»; «З досвіду минулого можна заключити, що до весни треба готуватися взимку»; «На заключення зльоту відбувся концерт»; «Заключна вистава театру пройшла з великим успіхом»; «У своєму заключному слові доповідач відповів на всі питання».
Прикметник заключнийпопав навіть до наших словників, хоч дієслова заключатий віддієслівного іменника заключеннятам немає. Чому? Та тому, що дієслова заключатинема в українській мові, а прикметник заключнийє не що інше, як калька з російського слова заключительный.
Яка потреба в такому калькуванні? Чи нема відомих українських відповідників, що доводиться на певні поняття позичати слова з інших мов? Ні, такі відповідники є, ними широко користуються ті, що дбають за культуру своєї мови. Ось прикметник кінцевий(«Кінцеві форми тієї еволюції». – А. Кримський; «Розмір додаткової оплати визначається залежно від кінцевих результатів роботи тваринників». – «Радянська Україна»); є ще прикметник прикінцевий(«У прикінцевій строфі висловлено основну думку твору». – «Історія української літератури»); в деяких випадках відповідником до російського прикметника заключительныйє слово остаточний, наприклад: остаточний баланс, остаточна цифра(«Почисливши все звільна, він прочитав остаточну цифру без голосу». – І. Франко).
З цих прикладів бачимо, що в наведених на початку фразах можна й треба було написати: «Колгосп уклав договір»; «Можна зробити висновок»; «На закінчення(наприкінці, наостанку) зльоту»; «У кінцевому (прикінцевому) слові».
Запущений, занедбаний, занехаяний, задавненийПрикметник запущений, написаний із найрізноманітнішими значеннями, заступає останнім часом у художній літературі й публіцистиці інші, більш підхожі для того чи того випадку слова, як це бачимо, наприклад, у газетній статті: «Тут запущена профспілкова робота, немає художньої самодіяльності», – хоч куди краще було б написати: «Тут занедбано (або занехаяно) профспілкову роботу». Навіть у художньому творі читаємо: «Хвороба моя була запущена, операція пройшла важко», – хоч про хворобу треба казати тільки задавнена.
Запущеною може бути худоба в спаш, ракета на війні («Знялись серед пітьми ракети, запущені з протилежного берега». – О. Гончар), якась річ, що її запустили в воду («На запущену принаду накидаються лини». – П. Воронько); запущеним (по–російському вонзённым) може бути щось гостре – ніж, пазурі, запущеними, цебто довгими, відрослими, можуть бути борода, кучері («Запущена, як у того попа, борода». – З живих уст). Нема потреби тулити це слово й туди, де є напохваті інші, відповідніші слова, тому, коли мовиться про тяжкий стан людини, неохайний вигляд парку, саду або кепсько наладнані справи, там краще казати занедбана людина, занехаяний садок, занедбані справи, ніж запущена людина, запущені справитощо.
Здібний, здатний, зугарнийЧи слова здібний, здатний, зугарнийє цілком тотожні, чи між ними є якась значеннєва різниця? Ні, це – не зовсім тотожні слова. Іменник здібність, який виник від прикметника здібний, означає «наявність природжених задатків якогось таланту, розумових властивостей чи нахил до якогось уміння»: «Софія виявила неабиякі здібності» (А. Шиян). Тому й прикметник здібнийуказує на наявність у людини певних природжених властивостей: «Здібний, як віл до корита» (М. Номис); «Мая був талановитий, здібний і освічений юнак» (Ю. Смолич).
Іменник здатність, похідний від прикметника здатний, означає «набута властивість чи підхожість людини або речі до чогось»: «Не кожен має здатність так прислужуватись, як він» (із живих уст). Через це й прикметник здатнийприкладають до людини, що підо впливом тих або тих умов у житті набула певних властивостей, а не народилася з ними: «Він на таке – не здатний» (із живих уст); «Мені ці халяви – не здатні, бо малі» (Словник Б. Грінченка).
Близьким до здатнийє прикметник зугарний: «Я не знаю, чи зугарен він хоч слово ласкаве сказати» (М. Кропивницький); «А ми доженемо. – Зугарні!» (Панас Мирний).
Отож, треба казати: «Ця людина визначається неабиякими математичними здібностями», – а не здатностями, «він може (здатний) таке сказати», – а не здібний.
Злісний і затятий«Ніякі вмовляння й попередження не допомогли, і він став злісним п'яницею», – читаємо в репортерській замітці й міркуємо: чи ця людина, що пустилась берега, стала тільки без просипу пити, чи в неї воднораз і зіпсувалася вдача – стала злісна, як то виходить за репортером, бо прикметник зліснийє насамперед відповідником до російського злобный: «Під удари вітру злісні, що летить над морем нив, відчинив вікно я пісні, серце пісні відчинив» (В. Сосюра). Але з дальшого читання тексту бачимо, що йдеться тут не про вдачу, а тільки про те, що п'яниця став непоправний, не піддавався ніякому впливу. На такий випадок є в українській мові слово затятий: «Коли він – такий затятий, то й я буду затятий» (Словник Б. Грінченка). Отож у репортерській замітці треба було написати: «став затятим п'яницею».
Проте прикметник зліснийможе бути відповідником і до російського злостный, коли йдеться про рослини чи комах, наприклад, злісні шкідники: «Насіння для посіву треба цілком очистити від домішок бур'янів, особливо злісних» («Колгоспна виробнича енциклопедія»).
Зі сказаного випливає, що не слід користуватися словом зліснийбезоглядно, а треба ставити його там, де воно буде слушне.
Значний, чималий, неабиякий (великий)Прикметником значнийі прислівником значнов сучасній українській мові так надуживають останнім часом, що вони майже витиснули інші близькі слова, тим самим збіднюючи мову. Раз у раз чуємо й читаємо: значний унесок, значні впливи, значно кращий, значно більшийтощо. Замість того, щоб сказати: «Ми маємо в галузі фізкультури значні досягнення», – точніше й краще було б: чималі (неабиякі, великі) досягнення; замість: «Значно краще зробити це ось як», – можна сказати: «далеко (або куди набагато) краще».
Не слід забувати, що прикметник значнийбуває ще синонімом до слів відомий, шанований, заслужений: «Значні пани і шляхетство» (О. Стороженко), – а прислівник значнов деяких діалектах означає ще те ж що й слова помітно, видно: «Значно, що господар» (Ю. Федькович).
Красивий, гарний, вродливий, красний, хороший, чудовийУсі ці слова значеннєво є дуже близькі між собою й відповідають російським красивый, хороший. Дехто так уподобав слово красивий, що забув усі інші слова–синоніми: красива дівчина, хоч можна сказати й гарна (вродлива, красна) дівчина. Дехто каже: «Який красивий будинок!» – не замислюючись над тим що, може краще сказати: гарний (чудовий) будинок.
Наведемо кілька прикладів із нашої класичної літератури й фольклору: «Гарна, як квітка гайова» (М. Номис); «На городі верба рясна, там стояла дівка красна» (народна пісня); «Вишию лишень я йому подушку гарну напродиво» (І. Нечуй–Левицький); «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий» (М. Номис); «Хвалилася сусідам своїм молодиця: яка вона хороша, яка білолиця» (Я. Щоголів).
Прикметнику красивийнародна мова надавала трохи іншого значення, ніж дехто надає йому тепер, – він указував не на саму красу, а на те, що надає людині краси: «Прибігли до його трупа, покропили цілющою водою – він зціливсь; покропили красивою – то був гарний, а це ще кращий став» (Казки й прислів'я, що записав І. Манжура).
Як бачимо з цих прикладів, українська класика й народна мова широко використовували багатство синонімів, дуже рідко вдаючись до слова красивий. Таких прикладів можна навести багато, не кажучи ще й про інші слова–діалектизми, наприклад: гожий, пригожий, красовитий, ловкий, файний(«Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка». – Закарпатська пісня; «Ловкий парубок. – Із живих уст на Полтавщині; «Вдовине личко красовите». – Марко Вовчок). То яка потреба збіднювати мову, забувши цю словесну різноманітність, і пересипати писаний текст чи живу мову одним–однісіньким словом красивий? А тим часом ми вживаємо його навіть там, де воно ніскільки не підходить: «Твій учинок – дуже некрасивий».
Лікарський, лікувальний, лікарняний, лікарський«Лікарська косметика під доглядом досвідчених лікарів», – бачимо табличку над дверима медичного закладу; «Одразу за парканом починалися лікарські будинки», – читаємо в одному нарисі. В обох цих фразах прикметники лікарська, лікарськіпантеличать того, хто читає їх, а не пояснюють. Прикметник лікарськийозначає «належний лікареві» (лікарський халат) або «такий, що стосується діяльності лікаря» (лікарський огляд): «Хора лежала непритомна, і здавалося, що не чула лікарської гадки» (І. Франко). Прикметник лікувальнийуказує на оздоровчі, збудливі, тамівні властивості, цебто має зв'язок із поняттями ліки, лікувати: «Виноград має і лікувальні властивості» («Колгоспна виробнича енциклопедія»). Нарешті, слово лікарнянийозначає «належний лікарні»: «лікарняний персонал», «Тут під стінами й коло груби навалено цілі гори лікарняного мотлоху» (переклад із А. Чехова).
З уваги до цього треба було на табличці написати: лікувальна косметика, – бо тут мають на увазі ті процедури, що лікують, а не медичний персонал, що їх виконує; в другій фразі треба було написати: лікарняні будинки, – бо мовиться про будинки, які належать лікарні.
Треба пам'ятати, що, крім прикметників лікарський, лікувальнийі лікарняний, є ще прикметник лікарський(із наголосом на другому складі). Цей прикметник відповідає російському лекарственный: «Ще на світанку своєї історії людина збирала й використовувала для лікування деякі лікарські рослини» («Ботанічний журнал») .
Любий, любий, любимий, перший–ліпший, перший–кращий, будь–який, кожний, усякий, улюблений«У нашій школі любий учень розповість біографію Тараса Шевченка», – кажуть навіть учителі, замість того, щоб висловитись правильно: «Кожний (або всякий, будь–який, перший–ліпший, перший–кращий) учень розповість біографію».
Прикметник любийозначає не «будь–який», як у російській мові любой, із якого й скалькували ті, що не знають гаразд української мови, нібито українське любий, а – «милий»: «Ні, любий, я тобі не дорікаю» (Леся Українка); «Дихни на повні груди, народе любий мій!» (П. Тичина), – або «приємний»: «Така люба рілля, що дитина виросла б, коли б посадив» (М. Номис).
Інколи трапляється не тільки в сучасній публіцистиці, а й у художніх творах прикметник любимий, що має тенденцію витиснути давній прикметник улюблений: «Вишивання – це її любима робота». Та чи є потреба в такій заміні? Давно відомий прикметник улюбленийцілком передає те поняття, що його вкладають у любимий: «Улюбленим заняттям Антосі було малювання» (О. Донченко); «І шлють усі хвалу й привіт улюбленій країні…» (Н. Забіла) .
Іноді прикметник улюблений виступає синонімом слова коханий: «Вона бачила Ольгу …на таємних сходинах з улюбленим» (І. Франко).
Близькими за своїм значенням до прикметника улюбленийє іменники улюбленик(«…я був улюблеником у сім'ї». – М. Коцюбинський) та улюбленець– відповідники до російських слів любимец, баловень.
