Текст книги "Як ми говоримо"
Автор книги: Борис Антоненко-Давидович
Жанры:
Справочники
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 14 (всего у книги 24 страниц)
«Моя точка зору не співпадає з думкою моїх колег», – читаємо в одній дисертації, де науковий працівник забув або не знав, що дієслова співпадати нема в українській мові, це – калька з російського совпадать. Натомість у нашій мові є слова, що цілком відповідають значенням цього російського слова: збігатися («Найближчий розгляд показує, що погляди багатьох вчених різних країн на найважливіші проблеми, що хвилюють зараз людство, цілком збігаються». – З газет), сходитись («Дивувались трохи, що слова проповіді і вчинки батющині не зовсім сходяться якось». – М. Коцюбинський), зійтися («От бачиш, се випадок нещасливий, – він мовив навмання, не знав, що вигад зійдеться з правдою». – Леся Українка).
Цих слів і слід додержуватись, замість того щоб творити без усякої потреби нові недоладні слова на кшталт «співпадати».
Терпіти (потерпіти), страждати (постраждати), зазнавати (зазнати)Дієслову терпіти (потерпіти) надають іноді більшого функціонального значення, ніж те випливає з мовної традиції: «Україна дуже потерпіла під час німецько–фашистської навали». А тим часом це дієслово означає лиш «виявити терпіння протягом певного часу»: «Поживемо ще, потерпимо ще за гріхи наші на сім світі» (Г. Квітка–Основ'яненко); «Потерпіть, мамо, ще трохи» (Панас Мирний). Як відповідники до російського дієслова потерпеть у значенні «зазнати болю, страждання, муки» є такі слова в українській мові: страждати (постраждати) («Мій дорогий, коли б ти знав, як тяжко мені, що ти за мене постраждав». – Леся Українка), зазнавати (зазнати) («Наші діди зазнали біди, наші внуки зазнають муки». – М. Номис; «Багато горя зазнала моя Саша, а тут іще я роблю їй боляче». – А. Шиян). Цих дієслів і треба додержуватись залежно від тексту: «Україна дуже постраждала під час німецько–фашистської навали».
Тиснути, муляти, мулити, трудити, душити, давити«Тиснуть гостроносі чоботи останньої моди», – читаємо в одному сучасному художньому творі. Але і, українська класика й народне мовлення засвідчують у дієслові тиснути інше значення: «А сам же тисну ніж у жмені, – аж пальці заклякли» (М. Коцюбинський); «Троянці сильно наступали і тиснули своїх врагів» (І. Котляревський); «Свій своєму лиха не мислить: як побачить на сухому, то в болото тисне» (М. Номис). Коли дошкуляє взуття, одяг тощо, тоді наша класика й народне мовлення вживають дієслова мулити (іноді муляти), трудити, душити, давити: «І червоні чоботи мулять» (М. Номис); «Щось муляє під коліном»(Ганна Барвінок); «Старий дедалі все старів, горбатів; частіше жалівся: то те болить, то те трудить» (Панас Мирний); «Комір душить (давить) шию» (Словник за редакцією А. Кримського). Отож, у фразі з сучасного художнього твору треба було написати: «Мулять (муляють) гостроносі чоботи…»
Трапитися, статися, скоїтися, зчинитися, учинитисяУ сучасній художній літературі, а звідси в публіцистиці й діловій мові дієслово трапитись має тенденцію поширюватися, переходячи за свої значеннєві межі й поглинаючи інші дієслова. Кажуть і пишуть, наприклад: «Учора з моїм братом трапилася біда – попав на вулиці під автомашину», – хоч тут куди більше підходять: сталась, скоїлась, зчинилась, учинилась біда.
У нашій класичній літературі й живому народному мовленні дієслова траплятися, трапитися стоять звичайно тоді, коли хочуть висловити дію, неозначену в часі, коли щось відбувалося чи відбулось у дуже віддаленому часі: «Наталці траплялись женихи» (І. Котляревський); «Трапляється, часом тихенько заплаче» (Т. Шевченко); «На віку, як на довгій ниві, всього трапляється: і кукіль, і пшениця» (прислів'я).
Там, де якась подія, а надто якесь лихо відбулись не так давно, де вони мають виразніший щодо часу характер, – треба шукати інших підхожих слів: статися («Жінка занедужала. Не знаємо, що з нею й сталося». – Панас Мирний; «Не так сталось, як гадалось». – Приповідка), скоїтися («Що там скоїлося вчора межи вами, що Олександра прибігла до нас, мов несамовита?» – М. Коцюбинський), зчинитися («Тут гримнув залп, зчинилося таке, мов буря всіх крилом своїм торкнула». – П. Тичина), учинитися («Скажіть мені, будь ласка, що тут учинилося?» – Панас Мирний).
Улаштувати, залагодити, заладнати, поладнати, полагодитиТаку саму тенденцію поширюватись і поглинати інші слова виявляє дієслово влаштувати, надто коли воно буває пов'язане в реченні з іменником справа: «Коли влаштую всі справи, тоді й прийду додому». Дієслово влаштувати відповідає російському устроить: «Стефан Потоцький часто влаштовував урочисті бенкети й полювання» (З. Тулуб); «Заремба влаштував її з допомогою Ковіньки в конторі депо» (О. Донченко). А коли йдеться про справи, то краще користуватись дієсловами: залагодити («Мені байдуже, як він залагодить справу». – М. Коцюбинський), заладнати («Це треба заладнати, бо доки ви будете дурниці витівати, а я дивитися!» – Переклад М. Рильського), поладнати («Ну, звісно, щодо грошових справ, то ми з Вами якось поладнаємо, коли я буду в Чернігові». – М. Коцюбинський), полагодити («Справу свою завтра полагодите, а тепер їдьте зі мною на весілля». – О. Маковей).
Уявляти, являти, бути, уява, уявлення«А що уявляє собою це явище – випадок чи закономірність?» – іноді кажуть помилково, замість правильного: «А що це за явище?», «А що являє собою (або становить) це явище?».
Уявляти собі щось може тільки людина внаслідок діяльності її мозку, яку ми називаємо уявою; а продуктом уяви є уявлення про щось чи про когось: «Чудно, всі гострі хвилини в моїй уяві зв'язано з ніччю й дощем» (Ю. Яновський); «Димарі в моїй уяві встають, як привиди ласкаві…» (В. Сосюра); «Не мав Бородавка жодного уявлення про тактику і стратегію» (З. Тулуб). Тому й кажемо: «Наша уява не може ще охопити сьогодні всієї величі майбутніх міжпланетних польотів», але: «Мій дід не мав ніякого уявлення не то що про космічний корабель, а навіть про звичайний літак». Сказати «Дід не мав уяви» не можна, бо уява в нього була, тільки вона не створила уявлення про літак.
Ходить, мова мовиться, мовитись, річ у тім, ітися (ідеться), у тім силаЗа польською мовою, подекуди, надто в південно–західних говорах України, кажуть: «Тут ходить не о (про) волю, а о (про) мус». Нема потреби запозичати з інших мов слова, коли є свої, українські: мова мовиться («Батько промовив ті слова так спокійно, наче мова мовилася про когось іншого, а не про нього», – І. Нечуй–Левицький), мовитись («Тут, бачите, мовиться ось про що». – З живих уст), річ у тім («Не в тім річ, що в хаті піч, то біда, як нема». – М. Номис), ідеться («Тут ідеться, чи додому вернеться». – З живих уст), у тім сила («Не в тім сила, що кобила сива, а в тім, що не везе». – Приказка).
Чекати, дожидати, ждати, сподіватисяДієслова чекати й дожидати, ждати є абсолютні синоніми, між ними нема ніякої значеннєвої різниці, тільки й того, що перше вживається переважно в говорах Правобережжя України, а Друге й третє – здебільшого в говорах Лівобережжя, але в літературній мові їх однаково широко вживають: «Олександра давно вже зварила вечерю і чекала чоловіка» (М. Коцюбинський); «А мати спати не лягала, дочку вечерять дожидала» (Т. Шевченко); «Не на тебе ждать я буду» (Леся Українка). Надарма не в міру ретельні працівники редакцій часом виправляють дієслово дожидати на чекати: в цьому нема ніякої потреби. А от між дієсловами чекати, дожидати, ждати й дієсловом сподіватися є деяка семантична різниця. Якщо візьмемо дві фрази: «Я чекала на тебе» і «Я сподівалася, що ти прийдеш», – то враз відчуємо певну відмінність у змісті. Якщо в першій мовиться лише про дожидання, то в другій, крім дожидання, вчувається ще й надія на прихід. У фразі «Я не сподівалась нікого до себе в гості» (Леся Українка) мовиться про те, що не покладалось надії на прихід гостей, а в фразі «Я не чекала нікого до себе в гості» відчувається, що прихід гостей, може, й був сподіваний, але до цього не готувались.
Пам'ятаючи про перевагу, яку надає українська мова дієслову й дієприслівникові над віддієслівним іменником, про що мовилось вище, слід уникати таких висловів із віддієслівними іменниками, як у чеканні, в сподіванні: «Він простояв перед дверима в чеканні дві години»; «Я залишилася в сподіванні, що він таки повернеться». Такі фрази краще й природніше побудувати, користуючись дієприслівником: «Він простояв перед дверима, чекаючи дві години»; «Я залишилася, сподіваючись на те, що він таки повернеться».
ДІЄПРИКМЕТНИКИ
Активні дієприкметники, віддієслівні прикметники й пасивні дієприкметники
Візьмімо такий уривок із художнього твору одного з відомих стилістів сучасної української прози М. Стельмаха:
«І тепер, проживши піввіку, я згадую далеке вечірнє стависько, потемнілі в жалобі трави, що завтра стануть сіном, велетенські шоломи копиць, останній срібний дзвін коси і перший скрип деркача, і соняшник вогника під косарським таганком, і пофоркування невидимих коней, що зайшли в туман, тонкий посвист дрібних чирят, що струшують зі своїх крилець воду, і дитячий схлип річечки, в яку на все літо повходили м'ята, павині вічка, та й не журяться, а цвітуть собі.
І над усім цим світом, де пахощі сіна злегка притрушує туман і дух молодого, ще не затужавілого зерна, сяють найкращі зорі мого дитинства. Навіть далекий вогник на хуторі біля містка теж здається мені зорею, що стала в чиємусь вікні, щоб радісніше жилося добрим людям…
І здається мені, що, минувши потемнілі вітряки, я входжу в синє крайнебо, беру з нього свою зірку та й навпростець полями поспішаю в село. А в цей час невидимий сон, що причаївся в узголов'ї на другому покосі, торкається повік і наближає до мене зірки».
У цьому довгому уривку ми бачимо низку підрядних речень: що зайшли в туман, що струшують зі своїх крилець воду, що стала в чиємусь вікні, що причаївся в узголов'ї на другому покосі, – а крім того, дієприкметники з суфіксом – л-: потемнілі, не затужавілого. Уявімо собі, який вигляд мав би цей уривок у перекладі російською мовою. Можна напевно сказати, що всі ці підрядні речення, замість описових конструкцій що зайшли, що струшують, починались би активними дієприкметниками: зашедшие в туман, стряхивающие со своих крылышек воду, ставшая в чьем‑то окне, притаившийся в изголовье; українські дієприкметники з суфіксом – л– було б замінено російськими активними з дієприкметниками з суфіксом – вш-; зворотам потемнілі трави, потемнілі вітряки відповідали б потемневшие травы, потемневшие мельницы, а звороту не затужавілого зерна – не затвердевшего зерна.
Чом так відрізняються граматичні форми українського ориґіналу й російського перекладу? Тому що форм активних дієприкметників із суфіксами – ущ-, – ющ-, – ящ– і -вш– немає в українській мові, й письменник мусив удатись до описової форми на зразок що зайшли або до дієприкметників із суфіксом – л– – потемнілі, затужавілі.
Але ми знаємо багато слів із суфіксами – ущ-, – ющ-, – ач-, – яч-, що походять від дієслів: лежачий («Лежачого не б'ють». – М. Номис), питущий («Я – не питущий, отже, не підкочуйтесь до мене з чаркою». – В. Кучер), невмирущий («Слався, горде комсомольське плем'я, невмируща молодість моя». – І. Нехода), трудящий, роботящий («А трудяще, а чепурне, а роботяще!» – Т. Шевченко) тощо. Хіба ці слова не є активні дієприкметники? Ні, це віддієслівні прикметники, що втратили дієслівні ознаки (час і вид) і означають уже не дію, як дієприкметники, а сталу властивість когось чи чогось.
Немає в українській мові й форм пасивного дієприкметника теперішнього часу на зразок російських читаемый, получаемый, делаемый, але зрідка трапляються віддієслівні прикметники з суфіксами – им – (невгасима любов), – ом – (невідомий чоловік), що також утратили ознаки дії й набули постійної якості.
Щоб легше було зрозуміти сказане, порівняймо дві фрази: «Під лежачий камінь вода не тече» й «Павло підняв лежачу на підлозі монету». У першій фразі слово лежачий є віддієслівний прикметник, що втратив ознаки дієслова й має постійну властивість – лежати; в другій фразі слово лежачу виконує функцію невластивого українській мові активного дієприкметника, через що фраза звучить важко, неприродно, штучно. Так сказати по–українському не можна, а треба: «Павло підняв монету, що лежала на підлозі».
Розгляньмо ще такий приклад: «Питущого й близько не підпускай до комори чи каси, бо проп'є все». Так сказати по–українському можна, бо тут слово питущий – віддієслівний прикметник, що передає постійну властивість п'яниці. А спробуймо лиш надати цьому слову функцію активного дієприкметника й подивімося, що вийде: «Людина, питуща некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково–кишкові захворювання». Кожний, хто хоч трохи знає українську мову, відчує, що така фраза звучить по–українському дико, її конче треба перебудувати так, щоб у ній не було активного дієприкметника питущий. Це можна зробити двома способами – або користуючись описовою формою підрядного речення: «Людина, що п'є некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково–кишкові захворювання», – або вдаючись до дієприслівника: «Людина, п'ючи некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково–кишкові захворювання».
Тут виникає слушне питання: чи ця особливість української мови – уникати вживання форм активних дієприкметників – не обмежує наших можливостей вислову? Чи описові конструкції, до яких мусимо вдаватися замість активних дієприкметників із зазначеними вище суфіксами, не обтяжують фрази, не позначаються кепсько на стилі викладу? Як бачимо з наведеного на початку статті уривка з твору М. Стельмаха, це ніскільки не порушило ні мелодійності ритму, ні стрункості, простоти викладу авторової думки. І навпаки – як псують милозвучність, стрункість, простоту й утруднюють вимовляння незграбні спроби живосилом застосувати в українському реченні невластиву форму активного дієприкметника! Ось невдала фраза з одного сучасного оповідання: «Нам важко бачити тебе прикутим і страждаючим». Можна за попереднім прикладом поставити замість страждаючий дієслово: «Нам важко бачити, як ти страждаєш прикутий»; можна скористуватись і віддієслівним прикметником: «Нам важко бачити тебе прикутим і стражденним». Часто буває можливо замінити активний дієприкметник пасивним дієприкметником від того ж дієслова.
Інколи можна замінити активний дієприкметник дієприслівником від того ж дієслова або іменником іншого кореня: замість неправильно складеної фрази «Під час обговорення доповіді всі виступаючі товариші зазначали важливість поставленого питання» можна сказати: «Під час обговорення доповіді всі товариші, виступаючи, зазначали важливість поставленого питання» або «Під час обговорення доповіді всі промовці зазначали…». Тим, кому потреба протокольної точності, можна скористуватись описовою конструкцією: «Усі товариші, що виступали (або – брали участь у виступах), зазначали…»
Як бачимо, є багато різних способів, щоб, не порушуючи милозвучності української мови, правильно й точно передати те, що в російській мові передається активними дієприкметниками.
Пасивні дієприкметники
Як уже зазначалося, в українській мові дуже поширеними є пасивні дієприкметники на – ний, – тий. Від деяких дієслів уживаються паралельні форми: одягнений – одягнутий, замкнений – замкнутий, затягнений – затягнутий. Українська літературна мова однаковою мірою засвідчує обидві ці форми.
Замість пасивних дієприкметників із суфіксом – ем– у російській мові, українська мова знає описову форму: получаемый результат – наслідок, що його (або – який) одержуємо, сравниваемая величина – величина, що її (або – яку) порівнюють. Замість описової конструкції можна іноді поставити пасивний дієприкметник недоконаного виду, якщо він утворюється з суфіксом – ува-, – юва– : одержуваний наслідок, порівнювана величина.
Як зазначалось вище, пасивні дієприкметники виконують у реченні здебільшого функцію означення: «В накинутій на плечі сірячині, – порожні рукави обвисли перебитими крилами, – він стояв під стіною, в кутку» (Б. Харчук). Але пасивний дієприкметник нерідко буває й частиною складеного присудка: «За війну він був чотири рази поранений» (І. Волошин).
ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДІЄПРИКМЕТНИКІВ
Бажаючий – що (котрий, який) бажає – охочийЧасто можна натрапити на таке оголошення: «Бажаючі взяти участь в екскурсії, повинні записатися в місцевкомі». Ми знаємо з попереднього, що форма активного дієприкметника не належить до рис української мови, а тому треба добрати способу, щоб уникнути в наведеній фразі штучного дієприкметника бажаючі. Як це зробити?
Можна, як ми бачили вже, вдатись до описової конструкції: «Усі, що (котрі, які) бажають узяти участь в екскурсії»; можна, не міняючи змісту фрази, висловитись інакше, підшукавши відповідний прикметник. Узяти хоч би прикметник охочий – він цілком відповідає тому поняттю, що його намагались висловити автори оголошення незграбним утвором бажаючий: «В козацькому таборі по–старому не чути було ні співів, ні криків, не виїжджали з табору охочі молодці помірятися з паном козацькою силою» (Я. Качура). Цим прикметником можна передати думку й у згаданому оголошенні: «Охочим узяти участь в екскурсії слід записатися в місцевкомі».
Відпочиваючий, відпочивальник, що (котрий, який) відпочиває, відпочиваючиНа Україні, зокрема в Криму і Карпатах, щороку відпочиває багато трудящих у різних будинках відпочинку, а наші газетярі й досі не можуть знайти путнього відповідника до російського слова отдыхающий і пишуть: «У цьому будинку дуже кепсько організовані розваги відпочиваючих: не буває екскурсій, змістовних лекцій самодіяльних концертів».
У цій фразі також можна легко обминути невластивий українській мові активний дієприкметник відпочиваючих, що виконує тут функцію іменника. Для цього треба вжити від дієслова відпочивати іменника відпочивальник: «…організовано розваги відпочивальників». Від цього фраза набуває більшої стрункості, ніж коли побудувати її з підрядним реченням: «…розваги тих, що відпочивають».
Слово відпочивальник увійшло до наших Українсько–російського й Російсько–українського словників АН УРСР, і лишається тільки дивуватися, чому воно не витиснуло остаточно на сторінках наших періодичних і неперіодичних видань словесного покруча відпочиваючий.
Проте словом відпочивальник не можна безоглядно послугуватись. Воно буває доречним тільки тоді, коли виконує в фразі функцію іменника, цебто втратило характер дії. Але можуть бути випадки, коли наявність дії треба зберегти, наприклад, як перекласти українською мовою таке російське речення: «Отдыхающие во время обеденного перерыва рабочие слушали интересную лекцию»? Тут слово відпочивальник не підійде, бо йдеться не про тривалий відпочинок, як то буває під час відпустки в будинках відпочинку, а лише про короткий, тимчасовий перепочинок, у якому нюанс дії треба зберегти, отож фразу слід перекласти або підрядним реченням: «Робітники, що (котрі, які) відпочивали під час обідньої перерви…», – або дієприслівником: «Відпочиваючи під час обідньої перерви, робітники…»,
Відстаючий – що (котрий, який) відстає – відсталий«У нашому колективі не повинно бути відстаючих!» – читаємо в районній газеті й бачимо потребу виправити неприродне для української мови слово відстаючих. Можна виправити на описову форму: «У нашому колективі не повинно бути тих, що (котрі, які) відстають», але можна обійтись і без неї, взявши прикметник відсталий: «У нашому колективі не повинно бути відсталих».
Захоплюючий – що (котрий, який) захоплював, захопливий, звабливий, привабливий, знадний, знадливий, принаднийГазетну фразу «Особливо захоплюючі і привабливі подорожі повз Дніпрові кручі» можна виправити кількома способами: поставити замість дієприкметника захоплюючі дієслово: «Особливо захоплюють і приваблюють подорожі повз Дніпрові кручі», – або скористуватись одним із прикметників – захопливий, привабливий, звабливий, знадливий, знадний, принадний: «Особливо знадними й привабливими є подорожі…».
Знаючий – що (котрий, який) знається, (розуміється тямить), тямущий (тямучий), тямовитий, тямкий«Тут треба знаючої людини» – прочитали ми в одному оповіданні, де автор допустився подвійної помилки, незугарно переклавши російську фразу: «Здесь нужен знающий человек». Передусім упадає в очі невластива українській мові форма активного дієприкметника – знаюча, а по–друге, її створено від дієслова знати, хоча треба виходити від дієслова знатися, цебто – «тямити на чомусь»,
Цю фразу можна було б замінити описовою формою: «Тут треба людини, що (яка, котра) знається (розуміється, тямить)», а можна, скористувавшись близькими за значенням прикметниками, й так висловитися: «Тут треба тямущої (тямучої, тямовитої, тямкої) людини».
