Текст книги "Як ми говоримо"
Автор книги: Борис Антоненко-Давидович
Жанры:
Справочники
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 16 (всего у книги 24 страниц)
«Позич мені на пару днів гроші»; «Зустрінемося через пару днів», – чуємо інколи в розмовах, а зрідка читаємо й на сторінках сучасних художніх творів. Так сказати по–українському не можна, а слід: «Позич мені на кілька день (днів) (на два–три дні, на які два дні) гроші»; «Зустрінемось через кілька день (днів)(через два–три дні, через які два дні)».
Числовий іменник пара треба ставити при іменниках, що позначають однакові речі – пара чобіт, пара білизни («Йому Дідона підослала… штани і пару чобіток». – І. Котляревський), людей, чимось між собою пов'язаних («Цвіт лине, лине і закриває закохану пару». – Леся Українка), худобу («Ой на тобі пару волів лисих». – «Материалы и исследования» П. Чубинського).
ЗАЙМЕННИКИ
Деякі відмінкові особливості
Особовий займенник я, стоячи в знахідному відмінку з прийменником про може мати два значення: «Вони говорили про мене», – цебто мовилося про мою особу, – і «Про мене, що вони собі там говорять», – цебто мені байдуже, що там мовиться. «Про мене, хоч вовк траву їж!» (приказка), – цебто мені байдуже чи мені однаково, хоч буде вовк траву їсти.
Особовий займенник я й присвійні мій, твій, його, її, наш, ваш, їхній часто стоять у знахідному відмінку з прийменником на, відповідаючи російським прислівникам по–моему, по–нашему: «А на мене, – говорю, – то я б із малою дитиною розмовляла» (Марко Вовчок); «Панас Кандзюба хвилювався найбільше. – А що? На моє вийшло» (М. Коцюбинський); «Не вийде, Пане ляше, на ваше» (приказка).
Слід запам'ятати оригінальний український вислів із прийменником на та означальним займенником самий у знахідному відмінку – на саму згадку, на саму думку: «Сухі губи в Маланки стиснулись од болю, на саму згадку» (М. Коцюбинський), – замість якого іноді помилково пишуть: при одній думці, при одній згадці.
У розділі про іменники ми вже принагідно бачили, що за українською мовною традицією дійова особа в реченні, виражена іменником чи займенником, звичайно стоїть у називному відмінку, а не орудному, як часто буває в російській мові. Недобре звучить по–українському така, наприклад, фраза: «Головну увагу мною приділено таким явищам», – а слід: «Головну увагу я приділив таким явищам». Так само неприродно звучить цитований уже вислів з одного сучасного оповідання: «Щось нове, не звідане нами», – замість якого краще сказати: «Щось нове, що не звідали ми (чого не зазнали ми)». Візьмімо речення з твору С. Васильченка: «Такого отруйного нуду ніколи не зазнавав я, як тої пам'ятної травневої ночі», – і подивімося, що з нього вийшло б, якби письменник поставив дійову особу я в орудному відмінку, як те зробив автор попереднього вислову: «Такого отруйного нуду ніколи не зазнано мною, як тої пам'ятної травневої ночі». Речення втратило свою природну еластичність і стало незграбне…
Означальний займенник усе, поставлений у місцевому відмінку, з прийменником по становить образний вислів по всьому, рівнозначний висловам кінець усьому, з усім покінчено: «А тепер уже по всьому. Тепер я спокійна» (І. Франко).
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЗАЙМЕННИКІВ
Воно – він, вонаОсобовий займенник середнього роду воно може відповідати роду того іменника, якого він заступає («Послухає моря, що воно говорить». – Т. Шевченко), а в деяких випадках може й не відповідати, заступаючи іменники чоловічого або жіночого роду: «Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ж таке молоде та дурне» (Словник Б. Грінченка). Тут займенник воно поставлено замість іменника чоловічого роду, щоб висловити тим певну зневагу. «Куди їй заміж? Хто її візьме? Таке ж воно недорікувате, ще й негарне до того» (з живих уст). У цій фразі займенник воно виступає замість іменника жіночого роду з тих же причин.
Займенник воно може заступати іменники чоловічого й жіночого роду також для того, щоб висловити ласкаве чи пестливе ставлення до когось: «Гомонить він до мене, а я усе мовчу. Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі… говорить до мене, а я усе соромлюсь» (Ганна Барвінок). Уживають цього займенника й тоді, коли мовиться про невідому, лиху особу: «Чую – а воно вже в комору залізло й шарудить там» (із живих уст).
Займенник воно може й не заступати іменників, виконуючи в реченні функцію частки, відповідно до російського слова это у висловах типу что это за штука: «А що ж воно таке?» (Леся Українка); «І що воно за серце отаке дурне: яких подруг знайшла – Ониську та бабу Середиху» (А. Головко).
Їх і їхнійЗайменник їх звичайно є родовим або знахідним відмінком множини від займенника вони: «Товкло б їх отак головами!» (М. Рубашов). Цей займенник трапляється іноді й у функції присвійного займенника, тотожного до займенника їхній: «На їх окраденій землі» (Т. Шевченко). Проте нині в художній літературі й живому народному мовленні перевага надається присвійному займеннику їхній: «Батьки ніколи не знають того, що одбувається в душі їхніх дітей» (А. Кримський); Їхня кров ще гаряча на ранах, їхні рани горять ще в огні» (О. Олесь).
Щоб уникнути зайвого паралелізму, який не поширює наших мовних можливостей, а, навпаки, створює плутанину, краще в нашій поточній усній і писемній мові додержуватись присвійного займенника їхній: «У їхній стороні й зимою сонце» (Леся Українка).
Що, який, котрий, которийУ багатьох людей, що вивчили українську мову не в колисці з уст матері, а з книжок, часом виникає питання, коли саме слід ставити той чи той займенник із цих трьох – що, який, котрий. Дехто вважає, ніби відповідно до російського слова который треба скрізь на початку підрядного речення ставити тільки займенник що, наприклад: «Людину, що стояла на розі вулиці, я вже десь бачив», – а займенниками який (яка, яке) й котрий (котра, котре) можна користуватись тільки в запитаннях: «Яка в тебе мета?», «Котра зараз година?». Іншим здається, що займенник який стосується тільки речей, а котрий – людей, тимчасом як займенника що можна, мовляв, уживати однаково до людей і до речей тощо.
Усі ці здогади не мають під собою реального ґрунту. Справді, вживаємо що до людей і до речей: «Біжи, коню, біжи, ворон, з гори кам'яної до тієї дівчиноньки, що чорнії брови» (народна пісня); «Дай мені сокиру, що в коморі лежить» (із живих уст). Те саме можна сказати й про займенник який: «Який їхав, таку й стрів» (М. Номис); «Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок і пересипався на вітрі» (М. Коцюбинський). І точнісінько те саме можна повторити про займенник котрий: «Та нещаслива та дівчинонька, котра любить козака» (народна пісня); «Або погибель, або перемога, сі дві дороги перед нами стане… Котра з цих двох нам судиться дорога?» (Леся Українка).
Займенник котрий (-а, – е) може бути синонімом до якийсь(якась, якесь): «Поклав би на місці, як пса, нехай би зваживсь котрий!» (М. Коцюбинський).
В українській мові є й займенник которий – тотожний до котрий, але його майже не чуємо в сучасній літературній мові, тимчасом як у нашій класиці й фольклорі він траплявся часто: «Часом несподівано до мене забіжить котора дівчина з будинку» (Марко Вовчок); «Которий би міг турчин–яничар сей сон одгадати, міг би йому три гради турецькії дарувати» (історична дума).
ПРИСЛІВНИКИ
Загальні зауваження
В українській мові далеко більше вживаються прислівники, ніж у російській, де вони часто поступаються перед конструкціями з прийменниками й іменниками на зразок с нетерпением, с удовлетворением, в нерешительности. Наприклад, читаємо: «Нічого ви не знаєте! – нетерпляче перебила вона» (Леся Українка); «Гармаші не відстають, – виглянувши крізь вирву вікна на перехрестя, задоволено промовив Чумаченко» (О. Гончар); «Гафійка раптом почервоніла і нерішуче стояла» (М. Коцюбинський); «У вітринах крамниць Таня заздрісно розглядала красивих, великих ляльок» (О. Копиленко). Однак деякі сучасні автори забувають про це й пишуть: «Олена Іванівна стояла в нерішучості в коридорі»; «Ото лається, собацюга. Де тільки навчився? – із заздрістю сказав Ігор». Розуміється, в цих фразах далеко краще було б написати: «стояла нерішуче в коридорі», «заздрісно (заздро) сказав Ігор».
ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИСЛІВНИКІВ
Виключно, винятково, тільки, суто, єдино«Він їв виключно черствий хліб», – читаємо в медичній статті, хоч важко почути щось подібне в живому народному мовленні й класичній літературі, де було б: «Він їв самий черствий хліб» («Він їв тільки черствий хліб»), або, щоб підкреслити сказане: «Він їв самий тільки черствий хліб». Прислівник виключно штучно створене чи скальковане слово, яким надуживають наші науковці й публіцисти, хоч є ще й інші, більш підхожі, природні слова. Крім наведеного вище тільки, є ще винятково («З усіма він чемний і винятково ввічливий». – Я. Баш), суто («Піднести їй на болячку ту суто золоту гіллячку». – І. Котляревський), єдино («Мене судити могли б єдино тільки королі». – Б. Грінченко).
Довжиною, шириною, глибиною, висотою, вишиною, товщиною − завдовжки, завширшки, завглибшки, заввишки, завбільшки, завдальшки, завгрубшки, завтовшки«Кімната була довжиною вісім метрів, шириною чотири й висотою три метри»; «Ставок, глибиною подекуди аж до семи метрів, прикрашає тепер наше місто, що не має річки»: Такі неукраїнські вислови ми читаємо іноді тільки в ділових паперах, а навіть у статтях і в художній літературі. Цих висловів не знає українська народна мова, не знала їх і наша класика, а користувались іншими прислівниками: «Роги по аршину завдовжки, коли не більш» (О. Стороженко); «Сам той Ох на корх заввишки, а на сажень борода» (Леся Українка); «Яма завглибшки була вже двадцять і два сажні» (І. Франко); «Наша річка, хоч і неабияка там завширшки, проте рибу має» (з живих уст); «Камінь такий завбільшки, як де є хата велика» (казка); «Намисто було завгрубшки як моє» (Словник Б. Грінченка); «Так завдальшки, як до тії греблі, сиділи в очеретах дикі качки» (Словник Б. Грінченка).
Отже, для російських висловів длиной, в длину, шириной, в ширину, высотой, глубиной, величиной, толщиной, на расстоянии маємо українські відповідники – завдовжки, завширшки, заввишки, завглибшки, завбільшки, завтовшки, завгрубшки, завдальшки, яких і слід додержуватися в писемній та усній мові.
Російський вислів на расстоянии може передаватись українською мовою не тільки прислівником завдальшки, а часто й прийменником на та іменником віддаль (віддалення) або відстань: «Тепер обличчя обох були на віддаленні якихось три чверті метра» (І. Ле); «На відстані пострілу» (Українсько–російський словник АН УРСР).
Доки – доти, поки – потиПрислівники доки й доти, поки й поти чуються в фразах як спаровані, взаємозалежні: «Доти лях мутив, доки не наївся» (М. Номис); «Доки на передовій було спокійно, доти й Багіров поводився спокійно» (О. Гончар); «Поти все вередуватиму, аж поки купиш ласощів» (Г. Квітка–Основ'яненко); «Поки Рось зоветься Россю, Дніпро в море ллється, поти серце українське з панським не вживеться» (П. Куліш).
Не слід перемішувати ці спаровані прислівники й ставити доти з поки, а доки з поти, як це часом, хтозна для чого, роблять: «Слава продавця росла й ширилася доти, поки слідчий не поцікавився»; «Я поти ждав її, доки не прийшла аж увечері». Чуття мови підказує неприродність такого сполучення.
Зараз, тепер, нині, тепереньки, теперечки, тепера, нинькиПрислівник зараз витискує останнім часом прислівники тепер, нині: «Де гули набої, зараз сміх звучить» (В. Сосюра); «У нас зараз весна» (С. Плачинда). Проте між цими прислівниками є деяка значеннєва різниця.
Українська класика й народне мовлення надають прислівнику зараз вузького значення – «цієї миті, цю хвилину, негайно»: «Ходім зараз до матері» (М, Коцюбинський); «Зараз я піду» (Леся Українка); а коли мовилося про час, що оце триває, користувалися словами тепер, нині: «Не тепер, так у четвер» (приказка); «Не той тепер Миргород, Хорол–річка не та» (П. Тичина); «Герман Гольдкремер устав нині дуже злий» (І. Франко); «Їх смольний дух п'янить мене і нині» (М. Рильський).
У фольклорі трапляються ще й такі прислівники: тепереньки («Ой колись була розкіш–воля, а тепереньки – неволя». – Народна пісня), теперечки «Теперечки дивись, до чого він доживсь». – Л. Глібов), тепера – відповідник до російського теперича й ниньки – відповідник нынче.
З цих прикладів випливає, що й у наведених на початку фразах із сучасної літератури краще було б, якби замість недоречного тут прислівника зараз стояли інші, саме в цьому тексті потрібні слова: «Де гули набої, нині сміх звучить»; «У нас тепер весна».
Зрідні – бути (доводитися) родичем, бути ріднею, рідний брат (рідна сестра) комусь або чомусь, родичіЧитаємо в одному науковому творі: «Така хибна провідна думка автора книжки – зрідні тій плутанині, яка властива людям, що не звільнилися ще від впливів ідеалістичних концепцій». У цій фразі трапився прислівник зрідні, якого нема в українській мові й який є невдалою калькою з російського сродни. Українська мова, щоб передати це поняття, вдається до дієслова з іменником або з прикметником та іменником: бути (доводитися) родичем, бути ріднею, рідний брат (рідна сестра) комусь або чомусь, – чи самим іменником: «Вони йому – родичі: дідового сусіда молотники» (жартівлива приповідка); «його жінка – то рідна сестра відьми!» (з живих уст).
Тим‑то й у фразі науковця треба було написати: «рідна сестра (родичка, рідня) тій плутанині…».
Навшпиньках чи навшпиньки?У сучасній українській літературі, а так само й у наших словниках бачимо слова навшпиньках і навшпиньки, що не мають ніякої значеннєвої різниці: «Я навшпиньках пройшла до першого ряду крісел і сіла на першому вільному місці» (І. Вільде); «щоб краще бачити, навшпиньки поставали, а може, й на те, щоб вищий мати зріст» (М. Рильський); «Повз материне купе кожному хотілося пройти навшпиньки» (О. Гончар).
Є ще слово навшпинячки, що означає те саме: «Старіші на лавках, а молоді позаду стають навшпинячки» (переклад М. Рильського).
Так яке слово правильніше – навшпиньках чи навшпиньки? Гадаю, що друге. Перше слово набуло закінчення – ах за аналогією до російського відповідника на цыпочках, друге слово має закінчення – и дуже характерне для українських прислівників: наввипинки, наввиринки, наввипередки, навзаводи, навперемінки тощо. Таке ж закінчення й у слова навшпинячки, яке має всі права на існування.
Обґрунтовано, з цілковитою (з повною, з незаперечною) підставою, підставноУ публіцистиці й діловій мові часто трапляються слова обґрунтовано, з цілковитою (з повною, з незаперечною) підставою, наприклад: «до вибору робочих швидкостей аґреґатів передові механізатори підходять обґрунтовано…» («Радянська Україна»); «Можна сказати з незаперечною підставою, що третій з'їзд Рад відкрив нову епоху всесвітньої історії» (переклад із творів В. І. Леніна).
Та ось у «Вечірніх розмовах» М. Рильського бачимо прислівник підставно: «Клопотався він, учасник війни, цілком підставно й законно» («Моє і наше»). Чи це маловживане слово підставно – цілком рівнозначне попереднім висловам, чи воно має свій нюанс? Якщо вислів з незаперечною (з цілковитою, з повною) підставою – близький значенням до прислівника підставно, то цього не можна сказати про слово обґрунтовано: адже якесь клопотання об'єктивно може бути й мало обґрунтованим через юридичну непідготованість особи, що писала це клопотання, й разом із тим – цілком підставним, або, інакше кажучи, законним, бо має під собою за підставу закон. Саме тому М. Рильський, добрий знавець української мови, поставив тут цей прислівник. Слово підставно, відоме й раніше в українській мові, – не зайве, бо дає змогу точніше висловити думку й має свій загальновідомий антонім – безпідставно.
Одноразово й одночасноЧуємо інколи в радіопередачі таке дивне повідомлення: «Одноразово працює радіостанція «Маяк» на хвилі…» По–українському це означає, що радіостанція «Маяк» працює чомусь тільки один раз, хоч усім відомо, що радіостанції взагалі, зокрема й «Маяк», функціонують не раз і не два чи три, а постійно. Одноразово можна допомогти комусь, позичити гроші, нагадати про щось, наприклад: «Вам можуть дати субсидію тільки одноразово, а далі не сподівайтесь постійної фінансової допомоги».
Слово одночасно означає, що якась дія відбувається в один час з іншою дією: «Одночасно пробитися всім підводам – неможливо» (О. Гончар); «Чикаленко одночасно їв, запивав вином і розповідав безперестану» (Л. Смілянський).
Очевидно, наше радіомовлення хотіло сказати, що «одночасно працює радіостанція «Маяк», але не зуміло правильно висловити.
Під рукою і напохваті«Нащо ти ото шукаєш по кімнаті, нишпориш по шухлядах? Треба, щоб усе потрібне було в тебе під рукою», – читаємо в одному сучасному оповіданні, де спиняємо увагу читача на вислові під рукою. Так сказати по–українському можна, як це бачимо хоч би з такої фрази в М. Коцюбинського: «Багато читаю, бо під руками велика бібліотека та багато газет та часописів на всяких мовах». Але є ще український прислівник напохваті, що передає те саме поняття, що й вислів під рукою в переносному значенні: «Ще завидка понаготовляли кожен собі сокиру чи лома, мішки на зерно, налигачі на худобу, – держали напохваті» (А. Головко).
Не слід забувати це слово в певних випадках, тим більше, що воно – таке характерне для нашої народної мови, з якої треба черпати свій практичний словник нашій літературі.
По рахунку чи видавцем?«Він давав їй гроші по рахунку, щоб не тринькала їх дарма», – читаємо в одному фейлетоні, де з попереднього тексту здогадуємося, що йдеться не про папірець–рахунок, на підставі якого давалося жінці гроші, а про те, що давано їй грошей небагато, ощадно. У цьому розумінні сказати по рахунку ніяк не можна: це буквалістичний переклад російського по счету. Тут мало б стояти слово видавцем, що саме й є відповідником російських висловів по счету, по мере:«Все подавалось ніби видавцем» (І. Нечуй–Левицький).
Так чи отак?«Усякі бувають дива. Так ідеш собі лісом, коли бачиш…» – читаємо в одному оповіданні. Усе ніби гаразд у цих двох реченнях, але чомусь не задовольняє слово так на початку другого. Якби друге речення починалося ствердженням певної події чи явища, про що мовилося в першому, тоді слово так було б на своєму місці, як це бачимо в творі І. Нечуя–Левицького: «Пан не згоджувавсь брати назад того поля. Так воно й стояло ціле літо толокою». Якщо речення не являє собою логічного завершення щойно сказаного, а висловлює загальні міркування, звісно, пов'язані певною мірою з усім попереднім текстом, тоді краще послугуватися прислівником отак: «Отак жив Чіпка, ріс, виростав у голоді та холоді, у злиднях та недостачах» (Панас Мирний).
Ми спинились над цими двома словами, які, будучи дуже схожі одне з одним, мають, проте, різні нюанси, тому, що раз у раз натрапляємо в художній літературі й публіцистиці на фрази з початковим словом так замість отак, про яке ніби забули автори. Відбувається це, видимо, підо впливом російських зразків, де прислівник так в аналогічних фразах – дуже поширений: «Эти явления замечались и раньше. Так, еще в прошлом году, мы наблюдали…»
Прислівник отак інколи буває синонімом слів наприклад, приміром, як це бачимо в першій фразі: «Усякі бувають дива. Наприклад (приміром), ідеш собі лісом…» Із цього видно, що й у наведеному на початку реченні більше пасувало б слово отак: «Отак ідеш собі лісом…», – тимчасом як у реченнях «Темрява була така густа, що ми не бачили, чи їдемо ще селом, чи в'їхали вже в ліс. Так, це був ліс» відчуваємо, що тут треба поставити тільки слово так.
Раптом, а що як, ану (ж)Не завжди слушно ми користуємося прислівником раптом. Якщо в фразі «То цілий місяць не було його, а це вчора раптом приїхав» (із живих уст) цей – прислівник стоїть до речі, то цього не скажеш про таку фразу, взяту з сучасної белетристики: «Туди вона і глянути боїться: раптом побачить там когось із земляків».
Прислівник раптом, як і рівнозначні прислівники зненацька, враз, нараз, указує на несподівану дію або наяву когось чи чогось: «Раптом усе затихло» (Леся Українка); «Раїса раптом одхитнулась од приятельки й тихо скрикнула, як ранений птах» (М. Коцюбинський). А коли йдеться не стільки про несподіваність дії, скільки припускається можливість дії або появи когось, тоді краще користуватись висловами а що як, ану (ж): «Піду я до Бондаренків – ану ж Петро вже приїхав» (із живих уст); «Я можу піти туди; а що як ніхто ще не повернувся й хата – замкнена?» (з живих уст).
Отож, у наведеній вище невдалій фразі краще написати: «Вона й глянути боїться: ану (або – а що як) побачить там когось» .
