Текст книги "Як ми говоримо"
Автор книги: Борис Антоненко-Давидович
Жанры:
Справочники
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 9 (всего у книги 24 страниц)
У діловій та офіційній мові часто натрапляємо на невдало й неприродно створені від словосполук минулого року, позаминулого рокуприкметники минулорічний, позаминулорічний: «Минулорічний урожай був уже кращий, як позаминулорічний».
Українська класична література й живе народне мовлення додержувалися звичайно прислівників торік(«Виглядала козаченька молодого, що торік покинув». – Т. Шевченко), позаторік(«Твою долю, моя доню, позаторік знала». – Т. Шевченко). Від цих слів і виникли прикметники торішній(«Так рад, як торішньому снігові». – Словник Б. Грінченка), позаторішній(«І треба ж, на біду, позаторішню весну його лихий поніс чогось за Десну». – Є. Гребінка).
Отже, не тільки в художній літературі, а й у діловій та офіційній мові слід додержуватися цих давніх українських слів і писати: «Торішній урожай був уже кращий, як позаторішній».
Музичний і музикальнийВідповідно до російського прикметника музыкальныйє два українські прикметники – музичнийі музикальний, що спричиняє часом помилки, коли вважають хибно, ніби ці слова – тотожні й можна їх довільно ставити в реченні: «У нашій школі відбувся цікавий музикальний вечір»; «його голос – дуже музичний».
Прикметник музичнийозначає «належний музиці», «пов'язаний із музикою, використовуваний для музики»: «У кутку стояли музичні інструменти» (П. Панч); «Музичні варіації» (І. Нечуй–Левицький), – а музикальний – «схильний до музики, здібний у музиці»: музикальний слух, музикальні пальці, – або «суголосний, мелодійний»: «Голос музикальний» (М. Коцюбинський).
Отож, у наведених на початку фразах треба було написати «цікавий музичний вечір», «голос музикальний».
Недостойний і негідний«Недостойна поведінка п'яного хулігана обурила всіх присутніх», – читаємо в репортерській замітці. Прикметники "достойний" і "недостойний" існують в українській мові паралельно з прикметниками "гідний" і "негідний" і не мають значеннєвої різниці, але між ними є певна стилістична відмінність. Прикметники "достойний" і "недостойний" як старослов'янізми надають реченню поважного або й урочистого характеру: «Покажіть ви лишень достойні пам'яті діла» (П. Куліш); «Він – не достойний такої високої нагороди» (з живих уст). Тим‑то в реченні, де мовиться про поведінку п'яного бешкетника й де нема потреби надавати цьому врочистого тону, більш підхожим буде прикметник "негідний": «негідна поведінка п'яного хулігана».
Необхідний, необхідно, необхідність, потрібний, неодмінний, конче потрібний, доконечний, треба, конче треба, украй треба, аж–аж–аж треба, потрібно, потреба, гостра потреба, конечна (доконечна, нагальна) потребаПрикметника "необхідний" і похідних – прислівника "необхідно" й іменника "необхідність" годі знайти в творах української класики, не чути їх і з уст народу. Це – штучні слова, «ковані», як казали раніш. А тим часом вони поширились не тільки в нашій сучасній публіцистиці, а й у художній літературі! Ось приклади: «Необхідною умовою успішного навчання є дисципліна серед учнів»; «Ці правила необхідно пам'ятати завжди»; «у цьому нема ніякої необхідності».
Чи є в цих словах якась потреба, чи бракує в українській мові відповідників до російських слів "необходимый", "необходимо", "необходимость"? Звернімось до класики: «В господі постала заметня, розмова була… про подорож, про речі, потрібні для подорожі» (Леся Українка); «Почекаємо, побачимо, що і як, і коли буде потреба, є в нас шаблі і рушниці боронити своє» (З. Тулуб).
Якщо слід посилити значення потреби, можна додати до прикметника "потрібний" і прислівників "потрібно" або треба слова "конче", "украй" ("край"), "аж–аж–аж" («Конче треба було довідатись, що тут сталось». – В. Козаченко; «Позич макітри – аж–аж–аж треба!» – З живих уст). Так само можна посилити значення самого іменника "потреба", додаючи слова "гостра", "конечна" ("доконечна"), "нагальна": «Дементій відчував гостру потребу щиро поговорити з Прищепою» (С. Воскрекасенко); «Дмитро відчув нагальну потребу побути на самоті» (Н. Рибак).
В українській діалектній мові можна почути слово "необходимий", але воно означає – «той, що його не можна обійти»: «Як підуть дощі, дак грязь буде необходима» (Словник Б. Грінченка).
Нерушимий, непорушний, незламний, нерухомий«Слово шахтаря – нерушиме», – читаємо в газеті, але трохи згодом у цій же газеті бачимо: «Слово робітника – тверде, непорушне слово», – після чого й виникає питання: чи є якась різниця між словами нерушимийі непорушний?
Значеннєвої різниці між цими прикметниками в таких і подібних контекстах нема ніякої, обидва вони відповідають російським словам нерушимый, незыблемый, ненарушаемый, непреложный; синонімом до них є прикметник незламний: «Слово, дане залізничниками, – тверде і незламне» («Радянська Україна»). Проте морфологічна різниця між першими словами є велика. Прикметник нерушимийвиник із частки ней російського дієслова рушить, що означає по–українському «руйнувати, розвалювати, валити»; а прикметник непорушний– із частки ней українського дієслова порушувати, маючи означення «той, якого не зламати, не можна від нього відступитися»: «Стою – мов скеля непорушний» (П. Тичина). З цього видно, що треба користуватись тільки прикметником непорушний.
Але є й українське слово нерушимий, що походить від частки ней українського дієслова рушитив розумінні «чіпати, займати»: «що діди та батьки кров'ю здобули, те нерушиме» (М. Коцюбинський). Між цим прикметником і наведеним у першій фразі є певна не тільки морфологічна різниця, а й значеннєва: тут він є відповідник до російського неприкосновенный.
Інколи плутають прикметники непорушнийі нерухомийу значенні російського неподвижныйі не знають, якого з них краще вжити: непорушна тишачи нерухома, нерухомий поглядчи непорушний?
Прикметник нерухомийозначає «той, що не рухається, перебуває в стані спокою»: «Обомліла й заніміла, нерухома стала» (П. Куліш); «А мати стояла на місці нерухома, дивилась синові вслід» (А. Головко); прикметник непорушний, крім згаданих вище значень, указує на те, що не можна чогось порушити: «Скелі стояли непорушні над водою» (Словник Б. Грінченка).
Отож, слід казати непорушна тиша, непорушний закон, але – нерухомий погляд, нерухоме майнотощо.
Неприємний і прикрийНаша класична література тільки зрідка користувалась прикметником неприємнийі прислівником неприємно, надаючи перевагу словам прикрийі прикро. У сучасній українській літературі слова прикрийі прикродедалі більше поступаються перед прикметником неприємнийі прислівником неприємно: «Дівчині снився якийсь неприємний сон»; «Щоб мати менше неприємних розмов з директором, він уникав його»; «Людині неприємно бачити й знати, що вона відстала від життя».
Між цими прикметниками й прислівниками є деяка семантична різниця: прикметник неприємнийозначає, що якась особа, дія чи явище не дають приємності людині: неприємна робота, неприємний чоловік; прикметник прикрий– емоційно наснаженіший, указує на більше враження від якості особи, дії чи явища: «Тихович не знав уже, як покласти кінець тій прикрій сцені» (М. Коцюбинський); «Колісник прикро подивився йому у вічі» (Панас Мирний). Отож, може бути неприємна розмова і прикра, неприємна згадка і прикра – все залежить від того, які емоції ми вкладаємо в ці слова.
Слід пам'ятати, що прикметник прикрий має ще значення «крутий» (прикрий берег), а також «різкий»: червоний, аж прикрий (Словник Б. Грінченка).
Нужденний, бідний, той, що (який) має потребу (потребує допомоги)Хоч як це дивно, а деякі наші довідники й періодичні видання помилково користуються прикметником нужденний, гадаючи, що він відповідає російському нуждающийся, й пишуть: «нужденні члени сім'ї», «нужденна дружина» тощо.
Український прикметник нужденниймає інше значення; він не є синонімом слів злиденний, біднийі більше підходить за значенням до слів жалюгідний, виснажений, зморений: «Розважає душу вбогу нужденне серденько» (П. Куліш); «В його лице нужденне, сухе, поморщене» (І. Нечуй–Левицький); «Худоба нужденна, миршава, та й то рідко в котрого ґазди й є» (І. Франко).
До російських висловів нуждающиеся члены семьи, нуждающаяся женаукраїнськими відповідниками будуть: члени сім'ї (або родини), що потребують допомоги, або бідні члени сім'ї; дружина, що потребує допомоги, бідна дружина, дружина, що (яка) має потребу в чомусь, дружина, якій треба допомогти.
Останні, інші, решта«Більша частина присутніх пішла додому, а останні залишились на нараду»; «Дійсні члени залишились, а всі останні вийшли». В обох цих фразах слово останнівиступає недоречно.
Прикметник останнійозначає «той або такий, далі від якого вже нема іншого»: «Поки зберемо, то й останнє здеремо» (М. Номис); «Велелюбний отче, невже оце твоє останнє слово?» (Леся Українка). Такого змісту нема в двох наведених на початку фразах, а через те там треба було поставити слово рештаабо інші: «решта лишилась на нараду», «всі інші вийшли».
Не до речі стоїть слово останнійі в такій фразі, взятій з одного сучасного оповідання: «Петров, Амбуладзе й Сокирко наздоганяли втікачів, але останній спіткнувся й упав». Тут це слово пантеличить читача: хто це впав – останній із переслідувачів чи хтось з утікачів? У таких випадках краще сказати замість останнійслово третійабо повторити прізвище – Сокирко.
Перекладний і перекладацькийІнколи, через звукову схожість, плутають слова перекладнийі перекладацький, тому пишуть: «Перекладна робота потребує тонкого знання обох мов». Прикметник перекладнийпоходить від іменника перекладі стосується не роботи перекладача, а продукту його роботи – перекладу: «В історії українського народу, в його духовному зростанні велику роль відігравало друкування… перекладної літератури українською мовою» (Вісник АН УРСР). Де мовиться про роботу перекладача, треба послугуватися словом перекладацький: «Перекладацька мисль і перекладацький недомисел» (О. Кундзич). Звісно, в наведеній на початку фразі треба було написати: «перекладацька робота».
Пиковий чи виновий?Із якогось часу київська опера стала друкувати на своїх афішах назву п'єси «Пикова дама» замість «Винова краля», як писалось і говорилось раніш і як наводить і тепер Українсько–російський словник АН УРСР.
Нагадаймо назви мастей у картах: вино– по–російському пики, жир– трефы, дзвінка– бубны, чирва– черви(«В яку масть ви ходите? Нащо жир, коли треба дзвінки або вина?» – І. Нечуй–Левицький).
Від цих іменників – назв мастей – творяться й відповідні прикметники: виновий( винова краля), жировий(«Очі витріщив, як жировий туз». – М. Номис), дзвінковий( дзвінкова краля– Словник за редакцією А. Кримського), чирвовий(«У буденні дні все в халатику та в халатику або й так вискочить – боса, підтикана. А тепер, бач, яка краля чирвова». – І. Рябокляч).
Нагадаймо за одним заходом і українські назви фігур у картах: нижникабо филька– по–російському валет, краля– дама, король– король. Від зображення нижника на картах походить образний російський вислів лежать валетом, цебто ногами поряд, а головами в різні боки, який по–українському буде не лежати валетом, як надруковано в одному сучасному оповіданні («В хаті було так тісно, що декому довелося спати валетом»), а лежати митусь(або митусем): «Ми звечора полягали як треба, а вранці митусем лежали, бо вночі дуже ворочались» (Словник Б. Грінченка).
Наш народ послугується всіма цими словами, отож нема чого цуратись їх українським театрам, пресі й художній літературі.
Подібний чи такий?У нас повелося в усній і письмовій мові не тільки вживати прикметника подібнийу значенні «схожий із чимось чи кимось», а й ототожнювати його з висловом такий самий; ба навіть більше: прикметник подібниймайже витиснув з ужитку займенник такий: «Подібні вчинки недобре характеризують людину»; «Подібних прикладів можна навести ще багато». Інколи це призводить до того, що двозначність безоглядно вживаного прикметника породжує непорозуміння. Візьмімо фразу: «На подібні видання є великий попит», – про що в ній говориться? Чи про те, що покупець вибирає схожі видання, чи йому до вподоби видання такого ґатунку? То чому не написати: «На такі видання є великий попит»? Так само вчувається певна значеннєва різниця між висловами подібні помилкий такі помилки.
Мабуть, слід було б залишити за прикметником подібнийтільки значення «схожий»: «Вона була так подібна до тієї, що загинула на фронті» (Д. Ткач); коли йдеться не про схожість, тоді треба користуватися займенником такий(«Христі вперше доводилося бачити таке диво». – Панас Мирний).
Помірний і поміркованийХоч як це дивно, але й освічені люди часом помиляються щодо слів поміркованийі помірний, ставлячи одне замість другого: «Зима цього року була поміркована: лютих морозів майже не було, й часто траплялись відлиги». Помилка ця виникає, мабуть, через те, що обидва прикметники мають один спільний відповідник у російській мові – умеренный: «Зима была умеренная», «Этот человек всегда придерживался умеренных взглядов».
По–українському поміркованою, або уміркованою, цебто розсудливою, обережною, може бути тільки людина: «Розсудливий, поміркований та обережний зроду, він усе думав, коли б часом із цього вигідного діла не вийшов якийсь невигідний для його кінець» (І. Нечуй–Левицький); «У критиці кріпосницької системи, монархічного ладу він залишався на поміркованих позиціях дворянина–просвітителя» («Історія української літератури»).
Слово помірнийстосується погоди, клімату, явищ і речей. Воно відповідає не тільки російському умеренный, а ще й соразмерный, размеренный, посредственный: «Славиться Україна своїм чудесним помірним кліматом» (І. Цюпа); «Самотньо й лунко одгукується в німих стінах моя помірна хода» (С. Васильченко); «Одіта по–городянському: …невеличкі помірні черевики на ногах із зеленими застібочками» (Панас Мирний). Отже, в першій фразі треба було сказати: «Зима цього року була помірна…»
Різний і всякий, усілякийАвтори статей і оповідань часто надуживають прикметником різний, не спиняючись думкою, чи буде це слово до речі в певному тексті: «Він наговорив багато різних слів, а нічого путнього так і не сказав»; «З різними людьми він зустрічався в житті – з розумними й дурними, чесними й підлими…». У цих реченнях ми зосереджуємо свою увагу на різниці між словами й людьми, але не знаходимо її в дальшому тексті, бо автори оповідали нам про всякі слова й про всяких людей. Прикметник різнийпередає відмінність: «Ми з тобою – різні люди» (з живих уст); «Мій п'янюга найнявся до одного пана… я до другого хазяїна найнялась – у різні села» (Ганна Барвінок).
Якщо нема потреби підкреслювати відмінність між тим, про що йдеться, тоді краще користуватися займенником усякий: «Всього було доволі: вовків у лісах, зайців у полі і риби всякої, великої й малої в озерах і ставах» (Л. Глібов); «У неї в хаті завелось багато всяких вузликів з насінням – великих і малих» (М. Коцюбинський), – або займенником усілякий: «…обов'язок фольклористів – усілякими способами виявляти таланти…» (М. Рильський); «…захоплені переказуванням усіляких новин, вони просто забували постукати Петуникові…» (Ю. Шовкопляс).
Робочий і робітничийЗрідка трапляються помилки, коли плутають ці схожі за будовою прикметники й пишуть: «Восьмигодинний робітничий день» (замість – робочий день); «Робочий натовп не втихомирювався» (замість – робітничий натовп).
Прикметник робочийпоходить від іменника роботай означає «пов'язаний із процесом або часом праці»: «Забіжиш до Марусі у робочу часину» (Марко Вовчок); «Клопоти робочого дня вернули йому енерґію» (М. Коцюбинський). Цей прикметник означає ще «працьовитий, роботящий»: «Робоча, як бджола» (М. Номис); «Дівка тиха, робоча» (Панас Мирний).
Прикметник робітничийпоходить від іменника робітникі означає «пов'язаний із робітником, належний робітникові»: «На мітинґ зібралась юрба робітнича» (М. Бажан); «Ото й почне розповідати про місто, про завод, про життя робітниче» (Д. Головко).
Трапляються випадки, коли обидва ці прикметники вживаються з одним іменником, залежно від того поняття, що ми надаємо їм: можна сказати робітничий одяг– цебто те вбрання, яке звичайно носять робітники, характерне для робітників, і робочий одяг– убрання, що ним користуються тільки під час роботи.
Складний і складанийЩоб не помилятись у вживанні цих схожих слів – складнийі складаний, як це часто доводиться спостерігати в мовленні, слід пам'ятати, що прикметник складнийпов'язується з іменником складність, а складанийпоходить від дієслова складати; перший означає, що якась річ або явище – не прості, а становлять певну складність: «Складну ти задачу задала мені, – вже спокійніше відказав Бондар» (М. Чабанівський); цей прикметник, із наголосом на першому складі, має й друге значення, відповідне до російського складный, тобто «доброї будови тіла»: «Її постать, повна, тілиста і разом складна, її свіже лице… все разом заворушилося в кількох дзеркалах» (І. Нечуй–Левицький).
Прикметник складанийуказує на річ, яку можна складати: «Кулемет із трьома складаними ніжками» (з перекладу М. Пінчевського); «Поки чекали гостей, Стьопа витяг на палубу складаний гумовий човен, так званий кліпербот» (М. Трублаїні). Такий предмет, як кишеньковий ножик, може бути не тільки складаним, бо частини його складаються, а й складним, якщо в ньому є багато приладів, призначення котрих важко відразу збагнути.
Старий і давнійІноді доводиться чути: «Ми з вами – старі приятелі», – хоч обом співрозмовникам нема й тридцяти років віку. То які вони – старі? Вони – давні приятелі. Але якщо треба підкреслити, що йдеться саме про вік співрозмовників, а не про давність приятелювання, тоді слушний буде прикметник старі: «Ми з вами – старі обоє, багато на віку бачили» (з живих уст).
Природніше, правильніше казати: давня звичка, давнє правило, а не стара звичка, не старе правило. Зате цілком слушно буде сказати: стара(чи застаріла) зброя, старі поняття, старий хрінтощо.
Тривкий і тривалийТриваладружба чи тривка? Вогнетривкацегла чи вогнетривала? – постає питання перед людьми, що не замислились над походженням цих прикметників і їхніми значеннєвими функціями. Прикметник тривалийозначає, що якась дія чи стосунки між людьми довго тягнуться в часі: «Знову настала тривала мовчанка» (В. Собко). Прикметник тривкийозначає «міцний, сталий, такий, що не піддається змінам»: «Як буде мур готовий, прийдуть люди і докінчать хати, палати й храми, під захистом тривким їх праця буде тривка й доладна» (Леся Українка).
Дружба може бути тривка, цебто міцна, і тривала, що визначається довгим часом. Цегла – тільки вогнетривка, бо йдеться про її стійкість чи тривкість перед дією вогню, а не тривалість перебування в вогні.
Чисельний і численний, багаточисельнийПрикметники чисельнийі численнийчасто плутають, ставлячи їх не там, де треба: «Цього разу збори були чисельні», «Між населенням півночі й півдня країни є велика численна різниця».
Прикметник чисельнийуказує на те, що стосується числа, що бере за основу числові вирази: чисельний аналіз, чисельна перевага, чисельна переконливістьтощо. Прикметник численнийозначає «наявний у великій кількості»: «Небо заступали хмари. Вони насувалися з заходу, закриваючи собою численні зорі» (А. Шиян); «Почалася система численних гірських хребтів» (О. Гончар); «… численні тріщини в'юнились у всіх напрямках, ніби сітка жил» (І. Вільде).
Отже, в двох перших фразах треба було написати: «збори були численні», «велика чисельна різниця».
Інколи трапляється в наших газетах і такий дивний прикметник: «Мітинг був багаточисельний». Слова багаточисельний, яким автор газетної замітки хотів підкреслити, що на мітинзі було багато людей, нема в українській мові, є прикметник численний, який і треба було тут написати: «Мітинг був численний». Якщо авторові хотілось посилити враження, він міг би додати: дуже (вельми) численний.
ДІЄСЛОВА
Дієвідміна слів дати, їсти, відповісти, розповісти, бути
Дієслова в другій особі однини теперішнього часу та в майбутньому часі доконаного виду мають закінчення – е ш( -єш), – иш( -їш): хочеш, будуєш, вариш, гоїш, захочеш, збудуєш, звариш, загоїш. Виняток становлять дієслова дати, їсти, відповісти, розповісти: ти даси, їси, відповіси, розповіси, а не даш, їш, відповіш, розповіш, як то часом, надто в західних областях України, кажуть.
Дієслово бутимає в усіх особах однини й множини форму є: «Зазнаю чужої сторони, яка вона є» (Марко Вовчок); «Ви є у нас від самого царя настановлені» (Г. Квітка–Основ'яненко). Іноді для першої й третьої особи однини вживають форми єсть: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була» (П. Тичина); «Коли в чоловіка хліба єсть достаток, то в нього в дому всякий буває статок» (М. Номис). У сучасній українській літературній мові звичайно випускають форми є, єсть у складеному присудку: я – учень V класу, ти мені – родич, він тобі – товариш, – залишаючи їх тільки тоді, коли треба надати фразі врочистого тону: «Я єсть народ».
Форми для другої особи однини єсий третьої особи множини суть– архаїчні. Форма сутьтрапляється в південно–західних діалектах. В українській класичній літературі цих форм уживали тоді, коли було треба надати фразі врочистості або іронії: «Як справді кохаєш, як вірний єси, мені серце неньки живе принеси» (М. Вороний).
