Текст книги "Як ми говоримо"
Автор книги: Борис Антоненко-Давидович
Жанры:
Справочники
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 23 (всего у книги 24 страниц)
В одному художньому творі я прочитав: «Гоппе і його лакузи із шкіри вилузувалися, намагаючись збільшити вуглевидобуток». Таких випадків, коли «вилузуються», лізуть, пнуться, рвуться чомусь зі шкіри, а не зі шкури, трапляється чимало – їх можна побачити на сторінках наших книжок і на газетних шпальтах. У чому причина? Чи не думають автори, що шкіра – більш українське слово, ніж шкура?
В українській мові є слова шкіра й шкура, до того ж слово шкура значно частіше вживається в народному мовленні, а з нього в широкому значенні проходить і в літературу, наприклад: «У нас тепло, як сядеш на сонці, то шкура злазить з лиця, так пече» (М. Коцюбинський). Проте в сучасній українській літературній мові розрізняють ці два слова, надаючи кожному з них певного значення: шкіра – «зовнішнє покриття тіла», а шкура – «покриття з шерстю або вовною», а також у фразеологічних висловах на зразок: «Так обріс тілом, що аж із шкури преться» (О. Кониський). Отож, у науковій термінології – медичній, ботанічній тощо – буде шкіра, шкірка, шкірний («шкірні або нашкірні хвороби». – Російсько–український словник АН УРСР 1968 р.); якщо йдеться про тварин, слід писати й казати – шкура («З одного вола двох шкур не деруть». – Прислів'я; «Дужі кожум'яки… м'яли своїми міцними руками волові шкури». – О. Довженко).
Отже, «залити сала за шкуру», «бути в овечій шкурі», «лізти (вилазити, пнутися) зі шкури», «вбиратися в шкуру» тощо.
Жах і страхіттяКоли в одному художньому творі я прочитав фразу «Цілу ніч його переслідували всякі жахи», я відчув ніяковість, подібну до тої, що зазнає росіянин, коли хтось серйозно каже по–російському не люди, а человеки. Є слова, що їх здавна повелося вживати тільки в однині; до них належать переважно ті, які позначають людські емоції: любов, кохання, тугу, сум, смуток тощо. Не кажем–бо: «Він визначався любовами до багатьох людей» або «Нас охопили великі суми». Виняток становить хіба що іменник страх, бо в Марка Вовчка знаходимо: «Не нагадуй про страхи: поминулися вони».
Слово жах означає «надзвичайний страх»: «Тоді латинців жах напав: утратили і дух, і силу, побігли, хто куди попав» (І. Котляревський); «Обгорнений невимовним жахом, утикає хлопець голову під подушку» (М. Коцюбинський).
Слово страхіття означає в українській мові «чудовисько або потвора, що наганяє страх на людей» («І напевно ви почули б миттю про Ясюню, жваву та метку, як вона прогнала те страхіття, що дітей ляка на бережку». – Н. Забіла); часто це слово, надто в множині, виступає як синонім іменника жах («Поки поштаря виглядаєш, чого не передумаєш, яких страхіть не намалюєш собі». – І. Муратов). Тим‑то й Українсько–російський словник АН УРСР наводить як відповідник до російського вислову «ужасы войны» – «страхіття війни», а не «жахи війни», як то необачно написав автор художнього твору.
На підтвердження сказаного вище можна навести ще фразу з журналу «Комуніст України»: «Син кріпака, Шевченко рано пізнав усі страхіття підневільного життя, життя напівраба». Не треба визначатись особливо тонким чуттям мови, щоб відчувати, яким фальшивим у цій фразі було б «жахи підневільного життя»…
Вибирати чи обирати?Здається, між словами вибирати й обирати нема ніякої значеннєвої різниці, кажем–бо: «Завтра йдемо на вибори, де будемо обирати депутатів до Верховної Ради УРСР»; «Депутати обирають із–поміж себе президію, яка обере когось на секретаря (чи за секретаря) й на (чи за) голову президії». Аналогічне читаємо й в українській класичній і сучасній літературі: «А що, хлопці, так обираєте його на ватажка?» (О. Стороженко); «Багатого голову скинули, а обрали за голову чередника» (І. Нечуй–Левицький); «Колгоспники радо обрали тов. Борзила на голову правління» (Остап Вишня). Поряд із дієсловом обирати інколи вживають дієслова обібрати: «Нам сотника Лясковського, кажу, полковником годиться обібрати» (Б. Грінченко). Скрізь у цих прикладах бачимо дієслово обирати чи обібрати, а не вибирати. Чому? Перше ніж відповісти, наведемо ще кілька прикладів із дієсловом вибирати: «Вибирав злу дорогу» (П. Куліш); «Пугач вибрав дорогу через Криворівню» (В. Гжицький); «Не було чого й вибирати на базарі, бо самі вибірки тільки зосталися» (з живих уст).
Як бачимо, слово вибирати стоїть там, де мовиться про напрям, матеріал, якусь річ тощо; воно може бути й синонімом дієслів витягати, діставати («От баба вибирав пиріжки та на стіл кладе, щоб прохололи». – О. Іваненко), відокремлювати («Кукіль з пшениці вибирати». – М. Номис), виймати («Бодай дідько очі вибрав!» – М. Номис). Там, де йдеться про вибори депутатів, почесних членів чи на якусь громадську посаду, як це бачимо в перших прикладах, слід послуговуватись дієсловом обирати (обібрати). Цим словом користуємося ще, коли мовиться про наречену, дружину, («Та ви, певно, когось уже обрали собі, – так ви й кажіть». – Марко Вовчок), покликання, фах («Сам, добровільно, без чужого примусу, обібрав собі спеціальність». – А. Кримський) або влюблене місце («Сестри обрали затишне місце, вкрите густою травою і квітами». – Л. Смілянський). Із цього погляду в фразах, узятих із сучасної літератури: «З найкращих дівчат на селі він вибрав собі Устю»; «Я вибрав літературу», – краще було написати: «обрав собі Устю», «обрав літературу».
Наглість без зухвалості«Таку наглу відповідь я не стерпіла», – читаємо в одному сучасному прозовому творі й дуже часто натрапляємо на випадки, коли на письмі й з уст прикметнику наглий і прислівнику нагло надають не того значення, що вони мають у нашій мові. Звернімось до української класики: «Максим виправивсь, тріпнувсь; розкрив широко очі; провів ними хижо по всіх… То був останній погляд – погляд наглої смерті» (Панас Мирний); не цураються його й сучасні українські письменники: «Спогадами захопились обоє… Та перепинив розмову наглий і сильний стук» (О. Ільченко). В обох цих прикладах слово наглий виступає як синонім слів несподіваний, раптовий, а не зухвалий, як помилково вжив його автор у фразі, наведеній на початку, замість того, щоб написати: «такої зухвалої відповіді…» Український вислів нагла смерть відповідає російському скоропостижная смерть.
Інколи прикметник наглий буває синонімічний словам невідкладний («Я не вечеряю. А ще до того роботу наглу маю». – Леся Українка), крайній, конче потрібний («Поясненням таким розчарував я вас, ласкавий мій читачу, тож пояснити все потребу наглу бачу». – М. Рильський).
Відповідниками до російських слів дерзкий, наглый будуть українські зухвалий («Федоренка охопив якийсь дивно веселий настрій зухвалого мисливця, що сам один вийшов полювати на великого звіра». – Я. Качура) – нахабний («Нахабний і впевнений тон молодого Варчука ледве не виводить із себе Мірошниченка». – М. Стельмах).
Що саме робить каменяр?Декому здається, що каменяр, подібно до робітника, який зветься по–російському каменщик, будує кам'яниці, цебто кам'яні будинки. Мабуть, саме тому в одній газетній статті читаємо: «Будинки споруджують колективи будівельників – і землекопи, і каменярі, і слюсарі, і арматурники». Правду сказано: на місці спорудження будинку землекопи копатимуть котлован, матимуть чимало роботи арматурники, не байдикуватимуть і слюсарі; от тільки каменярам не буде там чого робити, бо вони або лупають чи довбають скелі, прокладаючи в горах дорогу, як то в відомому вірші І. Франка «Каменярі» («На шляху поступу ми лиш каменярі»), або добувають у каменярнях чи каменоломнях будівельний матеріал із каменю («Будівельний матеріал здобувається по надземних каменярнях». – Словник за редакцією А. Кримського).
А ті робітники, що складають із будівельного каміння, яке приготували каменярі, або з цегли стіни будинку, звуться мулярі («Під вітром муляр мур виводить». В. Сосюра). Їх і треба було вписати до колективу будівельників, що споруджують будинок.
Де зберігати – на складі, в кладовій чи в коморі?В одному нарисі написано: «Ніщо так не вразило нас на цьому сатанинському складі: ні копи одягу, ні гори протезів та милиць…» Подибуємо слово склад у значенні «приміщення, де зберігаються якісь матеріали» також у сучасній художній літературі: «Вантажники почали виносити з складу ящики з маслом і лантухи з цукром та борошном» (Л. Смілянський). Проте наші класики воліли послугуватися в такому значенні іншим словом: «Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку» (П. Куліш).
Слово склад має в сучасній українській літературній мові чимало значень: «сукупність речей і речовин» («Людська кров – не однакова, її склад буває різний». – Ю. Смолич), «сукупність людей, що становить ціле» («До Кахівки загін підходив уже в своєму повному складі». – О. Гончар), «будова людського тіла» («Зовнішність у нього – імпозантна, людина середнього віку, міцного складу, кулаком вола вб'є». – Ю. Яновський); трапляється воно й у таких висловах, як «склад життя», «склад думок», «склад мови (пісні, вірша)», а також у граматичному значенні («Читала по складах і спочатку багато дечого не розуміла». – О. Донченко).
Зважаючи на цю значеннєву переобтяженість слова склад, чи не краще замість нього в значенні «приміщення, де щось зберігається» користуватися словом комора, наприклад: «книжкова комора», «комора запасних частин» тощо?
Ну а коли читаємо в газетній хронікальній замітці: «Великі запаси містять також Новосілківська, Старовірівська й Лобачівська кладові», то тут уже ні в кого, крім автора замітки, мабуть, не виникне сумніву, що треба було написати не кладові, бо такого слова нема в нашій мові, а – комори.
Наносити й завдавати«Тут діагноз може бути один: байдужість. Та сама, якої, на жаль, не позбулись деякі керівники і яка наносить непоправної шкоди людським почуттям, емоціям» – пише одна газета, збиваючи з пантелику читача, котрий знає, що «нанести шкоду» можна тільки, скажімо, нанісши грязюки чи снігу до хати, а коли, приміром, курка нанесе яйця, то тут, окрім користі, ніякої шкоди нема. Але за газетою виходить, що можна наносити ще й інші прикрощі, наприклад, сором, бо через кілька номерів читаємо: «Скромність чесної трудівниці взяла гору над нанесеною образою».
Шкода, що ніхто не наніс до редакції цієї газети творів наших класиків і відомих сучасних українських письменників, бо тоді там прочитали б: «Соломи в сіни наносила» (Т. Шевченко); «Максим нанесе їй на другу ніч того й другого, дарує, жалує» (Панас Мирний); «Нанесло снігу гори» (Натан Рибак).
Мабуть, тоді дізнались би в редакції, що такі поняття, як шкоду, образу, смуток, жаль тощо, не наносять, а – завдають: «Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, – у річці вражу щуку утопити» (Л. Глібов); «Не завдавай ти мені сорому при чужих людях» (І. Нечуй–Левицький).
Якщо в редакції не подобалося чомусь дієслово завдати, можуть скористуватися в такім же значенні словом учинити («Так‑то вже напустилась, наче вона яку велику шкоду вчинила – свою рідну дитину пожалувала». – Марко Вовчок). Тоді напевне зрозуміють, що й у наведених на початку помилкових фразах треба було написати: «завдає непоправної шкоди», «над учиненою їй образою».
Коли рибалки їздять на рибалку«Коли ж ми поїдемо нарешті на рибалку?» – запитує нормальний персонаж у сучасному оповіданні другого; пише й фейлетоніст не жартома, а цілком серйозно: «Потім дзвонить до іншого міністра, Левка Івановича, питає про полювання, рибалку, врешті каже про справу». Виходить, що рибалки хочуть їхати на рибалку, а міністр любить не тільки полювання, а й… рибалку. Дивні наміри, дивні й смаки! Адже слово рибалка означає «людина, що рибалить (або ловить рибу»: «Рибалка Панас Круть» (І. Нечуй–Левицький); «І риби попідводний рух рибалці забиває дух» (М. Рильський). Є порода чайки, що зветься рибалка:«Пливуть собі та співають; рибалка літає» (Т. Шевченко). Робота рибалки зветься рибальство («Влітку він із батьком жив два, тижні в наметі біля річки. Займалися полюванням та рибальством». – О. Копиленко) або рибацтво («А ми були охочі до рибацтва». – І. Франко). Місце, де ловлять рибу, зветься рибальня («Що в лямі на рибальнях загарують, то все проп'ють та прогайнують». – О. Стороженко).
З цього можна зробити висновок, що рибалки тільки тоді їздять на рибалку, коли автори, які про них пишуть, негаразд знають українську літературну мову.
Банкет чи бенкет?«Друга дія відбувається в господі Мецената, де уряджено розгульний банкет», – читаємо в одній теперешній книжці, що її автор, з усього видно, дбає про мову свого викладу. Але чому він, як і чимало інших авторів, написав банкет, а не бенкет?
Слово банкет – французьке, траплялось воно в нашій літературі й раніше, але слово бенкет чи бенькет, теж запозичене, має за собою певну традицію: «Що день бенькети, мов весілля» (І. Котляревський); «Бенкет у Лисянці» (Т. Шевченко); «Хазяїн дому готував весільний бенкет» (Ю. Смолич); «На хліб, на сіль, на бенкет зазивали» (народна пісня).
Від цього іменника виникло дієслово бенкетувати (а не – банкетувати!): «Еней жив у Дідони… пустився все бенкетувати» (І. Котляревський); «Де панують, бенкетують?» (Т. Шевченко).
То яка потреба нехтувати словом бенкет, що здавна ввійшло в нашу літературу й живе народне мовлення? На мою думку, – ніякої.
Без золота, без каменю, без хитрої мовиМи вже бачили, що багато мовних зворотів, яких ми вживаємо, мають своїх близнят у живій мові народу. Наводимо кілька прикладів.
1. Вислів багато важити заміняють на відігравати велику роль: «У нашому ділі багато важить бригадир». – «У нашому ділі велику роль відіграє бригадир».
2. Вислів жити своєю головою заміняють на бути самостійною людиною: «Вона ніколи не житиме своєю головою». – «Вона ніколи не буде самостійною людиною».
3. Вислів брати (взяти) під своє крило заміняють на брати (взяти) під своє покровительство: «Когось же треба взяти під своє крило». – «Когось же треба взяти під своє покровительство».
4. Вислів як на мене заміняють на згідно з моїми поняттями, вислів як на інших – на згідно з поняттями багатьох: «Як на інших, то хто б став про це говорити». «Згідно з поняттями багатьох, то хто став би про це говорити».
5. Вислів держати себе заміняють на поводитися: «Держи себе як – годиться». – «Поводься, як вимагають правила пристойності».
6. Вислів чого це заміняють на з якої речі: «Чого це я маю пасти задніх?» – «З якої речі я повинен відставати?»
7. Слово по–дурному заміняють на безрезультатно (без жодних результатів), даремно (російське понапрасну): «Ходить він, ходить, і все по–дурному» – «Ходить він, ходить і все без жодних результатів».
8. Вислів краще, ніж хто заміняють на краще, ніж хто–небудь інший, краще, ніж де – на краще, ніж деінде (де–небудь в іншому місці): «У клубі веселіше, ніж де». – «У клубі веселіше, ніж деінде».
9. Вислів так і знай, що заміняють на можна бути впевненим, що: «Так і знай, що буде дощ». – «Можна бути впевненим, що буде дощ».
10. Вислів гострий на язик – кровне близня слову дотепний: «Дивись, який гострий на язик!» – «Дивись, який дотепний».
11. Слово знай – близня слів безупинно, безперестану: «Дівчата, знай, співають». – «Дівчата, безупинно співають» .
12. Вислів хай там як заміняють на як би не: «Хай там як вороги скачуть, нічого не зроблять». – «Як би вороги не скакали, а нічого не зроблять».
13. Вислів із цього не буде діла заміняють на це абсолютно безперспективно: «З тупого шила не буде діла» – «Тупе шило – абсолютно безперспективний інструмент».
А тепер пригляньмось до наших близнят у невеликому тексті.
1. Багато важило й те, що вона жила своєю головою, нікого не брала під своє крило й з усіма була проста. Як на інших, то й їй не слід було б держати себе так. По–дурному це все. Гостре на язик вуличне інформбюро, знай, переконувало всіх: «Хай там як вона старається – з того всього не буде діла».
2. Велику роль відігравало й те, що вона була самостійною людиною, нікого не брала під своє покровительство й з усіма трималася просто. Згідно з поняттями багатьох, то їй не слід було б поводитися так. Це все не дасть жодних результатів. І дотепне вуличне інформбюро безупинно переконувало всіх: «Як би вона не старалась, її старання – абсолютно безперспективна справа».
Прочитавши обидва уривки, ми ще доходимо висновку, що ніколи не зле, вивчаючи літературну мову, прислухатись і до гомону вічно свіжого джерела, яким є жива народна мова.
Не туди птиця сілаЗдається, між словами птиця, птах, птаха чи пташка нема особливої різниці – всі вони позначають пернатих істот, яких ми бачимо в природі й побуті, проте, коли я прочитав заголовок вірша «Птиця твоїх бажань», де мовилося про журавля в небі й було запевнення, що «птиця буде твоя, птиця твоїх жадань», мені вчулася якась невідповідність між образом і об'єктом. Інша річ, коли б я прочитав цей заголовок і прикінцеві слова в якомусь гумористичному творі, де автор виводить ненажеру, що тільки й мріє про жирні гуси, індики, качки, кури, там такої невідповідності не відчувалось би, бо під словом птиця ми звичайно уявляємо свійське птаство («В титаревій хаті патрали птицю та поросята». – І. Нечуй–Левицький) або глузливий чи іронічний вислів («Що ти за птиця?! Ти – ягня!» – Л. Глібов); недарма й народна приказка каже: «Синиця – не птиця».
Загальна назва, що охоплює всі різновиди пернатих, є – птах, птаха: «І співав би, і жив би, як той птах крилатий» (В. Грінченко); «Кінь, як птаха, пролетить» (С. Руданський). Від цих слів утворились похідні: птаство, а не птицтво («Птаство весело щебетало». – А. Кримський), птахівництво, а не птицівництво («Багато уваги приділяють колгоспи такій галузі тваринництва, як птахівництво». – Газета «Колгоспне село») тощо. Зрідка траплялось і трапляється в художній літературі слово птиця як синонім птаха: «Подивись на Божу птицю, як вона літає» (С. Руданський), але це не має бути перешкодою до значеннєвого розмежування згаданих вище слів, унаслідок чого кажемо: хижий птах, нічний птах, стріляний птах, – роблячи виняток тільки для «жар–птиці», що залетіла в українські казки з фольклору інших країн «І ти виспівуєш, неначе та жар–птиця». – Л. Глібов).
Про дрібне птаство кажемо пташка чи зменшено або ласкаво пташечка, пташинка, пташиночка («Саме лиш сонце, та в блакиті ота пташиночка». – П. Тичина). Народна творчість часто вдавалась до цих слів, як, наприклад, у відомій пісні: «Будуть пташечки прилітати, калиноньку їсти, будуть мені приносити з України вісті».
Живописний малюнок і мальовничий краєвидБагато сучасних письменників і журналістів уподобало слово живописний, тулячи його будь‑де. «У цій місцевості й навколо є багато живописних куточків», – читаємо в одному нарисі, а далі бачимо в журналах кольорові ілюстрації краєвидів під рубрикою «Живописна Україна».
Відповідниками до слів живопис і його похідних є малярство, малярський і маляр. Слово маляр позначає і в українській мові, як і в інших європейських, не тільки робітника певного фаху, що фарбує дахи, паркани та інші предмети, але насамперед митця, художника:«Пам'ятаєте, в романі Золя маляр вішається з розпачу, бо не може барвами змалювати свій ідеал» (Леся Українка).
Є в нашій мові, чомусь занехаяне тепер, слово мальовничий, що означає «гарний, красивий, милий для ока, привабливий», «такий, що ніби намалювала вправна рука митця»: «Там дуже мальовнича місцевість: дикі гори, тайга» (М. Трублаїні).
Близьким за своїм значенням до прикметника мальовничий є слово барвистий: «Сни барвисті» (М. Вороний); «Хай молодість наша свята і крилата іде по барвистій землі» (В. Сосюра).
З цього всього можна зробити висновок, що в наведеній напочатку фразі слова «живописні куточки» чи в рубриці «Живописна Україна» – так само недоречні, якби написати – «мальовничий факультет» замість малярський, а треба – «мальовничі куточки», «Мальовнича Україна». Мальовничі куточки можуть стати малярськими, коли їх перенести з природи на полотно художника.
Приймати чи сприймати?Хоч слова приймати й сприймати – дуже схожі, проте навряд чи хто скаже «сприймати до партії», «сприймати в породіллі дитину» замість – приймати. А втім бувають випадки, коли слід подумати, яке з цих слів буде більше до речі в певному контексті. Візьмімо, наприклад, таку газетну фразу: «Доповідь збори прийняли в цілому позитивно, хоч деякі місця викликали незначні заперечення». Тут треба було б написати: «збори сприйняли», – тимчасом як у другій газетній фразі «Слова секретаря райкому всі присутні прийняли оплесками» дієслово прийняли стоїть на своєму місці.
Дієслово сприймати, будучи відповідником до російського воспринимать, має далеко вужче поле застосування, ніж приймати з його багатьма значеннями. Дієслово сприймати належить до сфери розумово–чуттєвого реагування людини на ті чи ті явища зовнішнього середовища: «Спектакль сприймали дуже добре» («Минуле українського театру»); «Його слова всі тоді сприйняли як жарт» (із живих уст); усі знають вислови: «сприймати на слух», «сприймати на дотик» тощо.
Поминаючи багато різноманітних значень дієслова приймати, спинимось на тому, коли воно каже нам не тільки про внутрішнє ставлення людини до певного явища, але й свідчить про її зовнішню реакцію на це явище, як бачимо в другій газетній фразі, де на слова секретаря райкому присутні реаґували оплесками. У таких випадках дієслово приймати стає вже відповідником до російського встречать або синонімом українського зустрічати: «присутні прийняли (чи – зустріли) оплесками», «Що хата має, тим і приймає» (приказка).
Слід нагадати, що слово приймати може бути в значенні «терпіти», «зазнавати»: «Наругу од дітей приймати» (Ганна Барвінок).
Принагідно звернімо увагу на хибний вислів «приймати участь», що раз у раз трапляється на письмі й у живому мовленні, замість якого треба казати й писати «брати участь»: «Чув Прохор, що Зінька брала участь у виставі, але, на жаль, не бачив тієї вистави» (А. Шиян).
