Текст книги "Як ми говоримо"
Автор книги: Борис Антоненко-Давидович
Жанры:
Справочники
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 15 (всего у книги 24 страниц)
До наших нових словників поряд із природним, милозвучним словом панівний проник дієприкметник пануючий: «У Чорному морі спостерігається складна система течій, обумовлена дією різних сил, в основному – пануючими вітрами» («Колгоспне село»); «Панівним класом у Київській Русі були феодали: князі і бояри» («Історія української літератури»). Між цими двома словами нема ніякої значеннєвої різниці, слово пануючий суперечить духу нашої мови, тому слід, виходячи з мовних традицій, завжди додержуватись тільки слова панівний: панівна думка, панівна висота, панівні вітри тощо.
Подорожуючий – що (котрий, який) подорожує – подорожній«В руках у нього була «авоська», неодмінна супутниця всіх подорожуючих», – написав один автор повісті для школярів, не замислюючись над тим, як важко вимовити по–українському це, ніби українське, слово. А тим часом цю фразу він міг би написати й правильно, звернувшись до описової форми: «У руках у нього була сіточка, неодмінна супутниця всіх, що (котрі, які) подорожують», – або скористувавшись прикметником подорожній: «Була сіточка, неодмінна супутниця всіх подорожніх».
Початкуючий – початківець«На вечорі виступили з читанням своїх творів початкуючі письменники», – надруковано в газетній замітці, автор якої не знає, що відповідно до російського вислову начинающий писатель (художник, композитор тощо) в сучасній українській літературній мові вживається слово початківець: початківець–письменник, початківець–художник, початківець–композитор і т. ін. «Опублікування першої книги початківця – свято не тільки для читача, для літератури, для молодого автора, але й для старшого письменника». – Ю. Смолич).
Працюючий – що (котрий, який) працює – трудящий, трудівник, трудар, трудовик, працівникСлово працюючий трапляється в значеннях активного дієприкметника («Працюючий на новому верстаті робітник не був добре обізнаний із його властивостями»), прикметника («Велика увага приділяється навчанню працюючої молоді») та іменника («Літо – найкраща пора для відпочинку працюючих»). Але ні в першому, ні в другому, ні в третьому значеннях воно не дається до використання. Ми бачили вже, що цей дієприкметник можна, нітрохи не порушуючи загального змісту, замінити дієприслівником: «Працюючи на новому верстаті, робітник не був добре обізнаний із його властивостями»; можна висловити цю фразу й описовою конструкцією: «Робітник, що (котрий, який) працював на новому верстаті, не був добре обізнаний із його властивостями». Замість слова працюючий у значенні прикметника можна скористуватись відомим, прикметником трудящий (або трудовий): «Трудяща ластівка край берега літала» (Л. Глібов); отож у другому реченні треба написати: «Велика увага приділяється навчанню трудящої (трудової) молоді». Слово трудящий можна ставити й у значенні іменника: «Літо – найкраща пора для відпочинку трудящих».
Не слід забувати й інших іменників, що цілком можуть замінити форму працюючий: трудівник («Це, напевне спросоння обізвався дятел, невтомний трудівник». – М. Стельмах; «Моя хвала трудівникам незнаним…» – П. Грабовський; «Налагоджуємо культурний зв'язок свідомості мільйонів трудівників». – В. Еллан); трудар(«Ми в комсомольській бригаді вийшли в степ на зорі – юні, веселі і раді вільних полів трударі». – П. Воронько), трудяка («… я сів у тритонку до шофера Н….Це був справжній трудяка». – О. Довженко); працівник («Працівники заповідника мали що показати нашій вибагливій екскурсії». – І. Ле).
Іменник працівник буває й відповідником російського работник («Величезну кількість працівників преси можна було тут бачити тільки в перші дні процесу». – Я. Галан). Іноді помилково замість слова працівник уживають іменник робітник: «Серед робітників цього науково–дослідного інституту є кілька кандидатів і докторів наук». Слово робітник позначає трудівника тільки фізичної праці, а працівник – і фізичної, й розумової. Є ще іменник співробітник, який відповідає російському сотрудник є близьким за значенням до українського працівник – «трудівник розумової праці». Отож, у помилковій фразі слід було сказати: «Серед працівників (або – співробітників) цього науково–дослідного інституту…».
Утопаючий, потопаючий, що (котрий, який) утопає (потопає), утопальник (потопальник), потопельник«Ви стрибатимете, а я… поблизу їздитиму, рятуватиму втопаючих», – читаємо в одному сучасному оповіданні. У цій фразі дієприкметник утопаючий виконує функцію іменника; але це слово часто трапляється й з функцією дієприкметника: «Утопаючий Іван хапався посеред річки за будь–що». У цьому випадку активний дієприкметник утопаючий звучить неприродно. Цю фразу можна перебудувати, зберігаючи її зміст, удавшись до описової конструкції з підрядним реченням: «Іван, що втопав (котрий, який утопав…)», – або послугуючись дієприслівником: «Утопаючи, Іван…».
Але візьмімо ще таку фразу: «Утопаючий хапається за соломинку». Можна, звісно, й тут скористуватись описовою конструкцією: «Той, що втопає (котрий, який утопає), хапається…», – або й дієприслівником: «Утопаючи, хапається…», – але це трохи змінює зміст фрази, бо тут слово утопаючий виступає в ролі іменника, а не дієприкметника. Чому б у такому випадку не вжити українського іменника від дієслова утопати – утопальник, як це вже робили, творячи від дієслова відпочивати іменник відпочивальник? Далебі, непогано виходить: «Утопальник хапається за соломинку».
Усе це можна сказати й про слово–синонім потопаючий: «Щури перші тікають із корабля, що (котрий, який) потопає», – замість «із потопаючого корабля»; «Дівчина, потопаючи, кілька разів ще виринала на поверхню води», – замість «потопаюча дівчина». Від дієслова потопати можна також утворити іменник потопальник: «Потопальник щиро дякував за порятунок». До речі, є іменник потопельник – відповідник російського утопленник, що бачимо й у нашій класичній літературі: «…закинуте, глухе містечко лежало, як потопельник, у чорному баговинні» (О. Слісаренко); «Худа печаль і довга туга, мов потопельник, попливла» (М. Бажан).
Хвилюючий – що (котрий, який) хвилює, зворушливий, бентежний, збудний (збудливий), животрепетнийУ нашому поточному мовленні слово хвилюючий рідко трапляється в ролі активного дієприкметника, як у цій фразі: «Колись хвилюючі багатьох слова нині втратили свою первинну силу», – де треба правильно висловитись так: «Слова, що (котрі, які) колись хвилювали багатьох…» Це слово виступає раз у раз у значенні прикметника, що, хоч і створено його від дієслова хвилювати, втратив характер дії: «Художник майстерно показав у своїй картині хвилюючий прояв материнської любові»; «Третя частина книжки – це хвилююча розповідь про подвиг»; «Хвилююча краса тут сприймається серцем будівника».
Не тільки з стилістичних міркувань, а й щоб не набридати читачеві або слухачеві й не пантеличити їх цим незграбним словом, яке рябіє на сторінках журналів, газет, а іноді й художніх творів, слід звертатись до природних прикметників: зворушливий («В оповіданні про ясні дні дитинства було щось зворушливе». – Переклад із М. Горького), бентежний («Якийсь теплий, бентежний сум стискав її серце». – В. Козаченко), збудний (збудливий) («Збудний запах гарячого кулешу приємно лоскотав у ніздрях». – Я. Качура), животрепетний («Дуже цікава животрепетна новина». – Словник за редакцією А. Кримського).
Хіба не досить цих зразків, щоб уникати або й зовсім відмовитись від цього штучного невдалого витвору, якого не знайдемо ні в нашій класиці, ані почуємо в народному мовленні, і хіба не краще зазвучали б наведені на початку фрази в такому вигляді: «Художник показав у своїй картині зворушливий прояв материнської любові»; «Третя частина книжки – це бентежна розповідь про подвиг»; «Зворушлива краса тут сприймається серцем будівника»? Безперечно, краще!
ДІЄПРИСЛІВНИКИ
Українська мова, будучи біднішою на дієприкметникові форми проти російської, має далеко більше від неї дієприслівників. Наша класична література й живе народне мовлення, пісні, казки, прислів'я, приказки й приповідки рясніють дієприслівниками. Наведемо кілька прикладів: «Чого сидіти отакеньки, руки, склавши, не мавши ні діла, ні розваги?» (Марко Вовчок); «І зваривши обід, і подавши на стіл, Маруся заливалася слізоньками, відгадувавши певно, що востаннє бачить свого Василечка» (Г. Квітка–Основ'яненко); «Не кайся, рано вставши, молодим оженившись» (М. Номис); «Доброго здоров'я пивши!» (з живих уст).
Цікаві випадки бувають у зразках народного мовлення, де дієприслівник інколи пов'язується не з підметом, як у попередніх прикладах, а з додатком: «Прошу тебе, не зморозь мене, не так же мене, як мужа мого, з походу йдучи, коня ведучи, коня ведучи й зброю несучи» («Материалы и исследования» П. Чубинського); «Благословіть же мене, у шлюб уступаючи» (Г. Квітка–Основ'яненко). Дієприслівники йдучи, ведучи, несучи, уступаючи походять від давньослов’янських активних дієприкметників, які зникли в сучасній українській мові, але збереглися в російській, де ці речення звучали б у перекладі так: «Прошу тебя, не заморозь меня, да не так меня, как мужа моего, из похода идущего, коня ведущего, коня ведущего и оружие несущего», «Благословите же меня, в брак вступающего». Такі явища інколи трапляються й у російській мові, якось у байці І. Крилова: «Увидя то, на мысли волку спало», – але рідше, ніж в українській.
У попередньому розділі про дієприкметники ми вже бачили ті випадки, коли замість невластивого українській мові активного дієприкметника стоїть дієприслівник, приміром, у цій фразі: «Жовтіли, спіючи, ниви» – замість: «Жовтіли спіючі ниви», – як написав сучасний поет. Ще частіше користується українська мова дієприслівниками, заміняючи ними віддієслівні іменники з прийменниками по, при, після. По–українському слід казати не «По закінченню роботи треба прибрати своє робоче місце», а – «Закінчивши роботу, треба прибрати…»; не «При читанні вголос треба правильно наголошувати слова», а – «Читаючи вголос, слід правильно…»; не «Після закінчення звіту я перевірю його ще раз», а – «Закінчивши звіт, я перевірю…». Звісно, ці фрази можна побудувати й так: «Після того як закінчиш роботу, треба прибрати»; «Коли читаєш уголос, правильно наголошуй…»; «Коли закінчу звіт, я перевірю…».
Таке широке вживання дієприслівників надає українській мові легкості вимовляння й мелодійності. Отож нема потреби цуратися цього давнього способу висловлювання заради запозичених канцелярських штампів на зразок при виконанні, по одержанні тощо, які зводять нанівець природну красу нашої мови.
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ДІЄПРИСЛІВНИКІВ
Не дивлячись, незважаючи, невважаючи, не зважаючи, не вважаючи, дарма що«Не дивлячись на дощі, ми цього літа вчасно закінчили жнива», – пише одна районна газета, але так висловитись тут не можна, бо годі не дивитись на дощі, коли вони йдуть; тут мовиться про те, що, хоч і йшли дощі, люди добрали способу вчасно закінчити жнива; отож, треба було замість дієприслівника не дивлячись поставити прийменник незважаючи, як ось у фразі: «Коли Леся вийшла, Сергієві, незважаючи на веселий вечір, стало журно» (В. Козаченко). Можна в таких випадках послугуватись іншим схожим прийменником – невважаючи: «Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний» (І. Франко).
З цього не треба робити висновок, що дієприслівник не дивлячись узагалі не може бути в українській мові. Трапляються часом такі випадки, коли треба саме його, а не прийменників незважаючи, невважаючи, наприклад: «Він ішов навпростець, не дивлячись ні на кого» (з живих уст), – бо в цьому реченні мовиться не про перешкоду для дальшого руху людини, а про те, як людина йде. Так само може бути потрібний і дієприслівник не вважаючи: «Маруся була проворна, жвава… ходила вона швидко, поралась проворно, не вважаючи на свою старість» (І. Нечуй–Левицький), – цебто працювала й не звертала уваги на свою старість, хоч і було це їй тяжко. Так само слушним може бути й дієприслівник не зважаючи: «Не зважаючи на особи» (Українсько–російський словник ДН УРСР).
Іноді, замість прийменника незважаючи, більш до речі буде поставити сполучник дарма що: «Дарма що стояло тихе, сонячне безвітря – листя тріпотіло на деревах уздовж шляху» (Ю. Смолич). Цей сполучник можна було б поставити в наведеній на початку фразі замість недоречного там дієприслівника не дивлячись: «Дарма що були дощі, ми цього літа вчасно закінчили жнива».
ЧИСЛІВНИКИ
Узгодження іменників із числівниками
Як відомо, з числівниками два, три, чотири, коли вони стоять у називному відмінку, іменники теж стоять у називному відмінку множини: «Як у дівчини тієї славні трудодні, так вона чотири літа сниться все мені» (А. Малишко); з числівниками, починаючи від п'яти, іменник стоїть у родовому відмінку множини:«П'ять маленьких діток сплять» (переклад Лесі Українки); «Оженила старших п'ятьох синів, поставила кожному нову хату» (І. Нечуй–Левицький). Із дробовими числівниками іменники стоять у родовому відмінку однини: «Оживали образи, події, які, здавалось, повинні були стертись за півтора десятка років» (О. Копиленко). Зі складеними числівниками відмінок іменника залежить від останнього числа, цебто коли останнє число – два, три, чотири, тоді буде називний: сто сорок два карбованці, з останніми числами – п'ять і далі – родовий відмінок множини: двісті сорок п'ять карбованців.
Коли числівники два, три, чотири показують не точну кількість, а тільки приблизну, тоді відповідний іменник треба ставити перед ними в родовому відмінку множини: років чотири не бачив я брата; пробуду в місті днів зо два.
Узгодження прикметників з іменниками при числівниках
Для багатьох людей, що навіть добре володіють українською мовою, часто постає питання, як правильно сказати по–українському: два вихідні дні чи вихідних дні? Адже відомо, що з числівниками два, три, чотири, коли вони стоять у називному відмінку множини, належні до них іменники також стоятимуть у тім же відмінку, але чи узгоджуються так само й прикметники з іменниками при відповідних числівниках?
Аналізуючи твори наших класиків, бачимо, що обидва варіанти мають право на існування, цебто прикметник може стояти в називному й родовому відмінках множини. У Лесі Українки читаємо: «Уже минуло з того часу аж три довгі роки», бачимо, прикметник у називному відмінку множини використовує І. Нечуй–Левицький: «Знайшла два невеличкі горщечки». Але в Марка Вовчка знаходимо вже родовий відмінок прикметника: «Два–три далеких постріли давали відчувати цю тишу»; те саме бачимо в І. Тобілевича: «Два невідомих мені товстющих пана приїхали з оцим листом, кажуть, з Кракова».
Отже, ці обидві форми є паралельні; кожний може користуватись ними відповідно до вподоби. У своїй белетристиці й публіцистиці я волію ставити в таких випадках прикметник у називному відмінку множини: «Чотири вірні товариші не зрадили його й тут».
Збірні числівники
В українській мові часто вживаються збірні числівники обоє, двоє, троє, четверо, дванадцятеро тощо.
Числівник обоє можна вживати тільки тоді, коли йдеться про чоловіка й жінку: «А ідіть лишень сюди; та йдіть обоє» (Т. Шевченко); «обоє рябоє» (приповідка). До числівників двоє, троє, десятеро звертаються, коли кажуть про людей: «У салоні їх дожидало троє людей» (Леся Українка), – а також коли вони поєднується з особовими займенниками: «Нас було четверо: білявий та чорнявий чоловіки, парубок рябий та я» (Марко Вовчок), – та з іменниками, що мають тільки множину:«Нащо тобі аж троє ножиць?» (із живих уст).
Кількісні й порядкові числівники часу
І досі ще багато хто не знає, як треба точно означити час, і питає: «Скільки зараз годин?», – замість – «Котра година?». Чуємо інколи: «Зараз година ночі», – замість – «Зараз перша година ночі» тощо. Навіть в Українсько–російському словнику АН УРСР натрапляємо на паралельні вислови: «не пізніше трьох годин» і «не пізніше третьої години», а вислів «о другій годині дня» перекладається «во втором часу дня» і «в два часа дня».
Такий паралелізм у справі означення часу, де має бути абсолютна точність, – недопущенна річ. Тут конче треба твердо стати на бік якоїсь одної форми вислову й ставити на означення часу доби або кількісні числівники («Я встав у сім годин ранку»), або порядкові («Я встав о сьомій годині ранку»). Наша мовна традиція стоїть за порядкові числівники: «О п'ятій годині виїхали ми з монастиря» (М. Коцюбинський); «Завтра об одинадцятій на мене чекатиме інженер» (Ю. Смолич). У цих фразах порядкові числівники п'ятій, одинадцятій означають не проміжок часу між двома годинами – четвертою й п'ятою, десятою й одинадцятою, як у російських висловах в пятом часу, в одиннадцатом, а точно визначену годину, що по–російському буде: в пять часов, в одиннадцать часов. На доказ цього можна навести ще одну фразу з творів М. Коцюбинського: «Рівно о пів до сьомої панна Анеля пройде через столову у кухню». Виходячи з цього, треба питати не «Скільки годин?», а – «Котра година?», казати не «одна година ночі», а – «Перша година ночі» тощо.
Якщо треба сказати не про точно означений час, а лиш приблизно назвати період між двома годинами, відповідно до російських висловів в пятом часу, в одиннадцатом, тоді слід ставити перед порядковим числівником прийменник на: «Ой сплю годину, сплю і другую, й а вже повертає та на третюю» (С. Гулак–Артемовський). Отож російську фразу «Я приду в пятом часу» треба сказати по–українському: «Я прийду на п'яту годину», а не «Я прийду о п'ятій годині», – бо це означає вже точний, а не приблизний час.
Дробові числівники часу передаються відповідним дробом із прийменником на до половини години: чверть на третю, – з прийменниками на або до, коли буде половина години: пів на сьому, або пів до сьомої як це ми вже бачили в фразі з твору М. Коцюбинського, чи з прийменниками до або за, коли перейшло вже за половину години: за чверть сьома, або чверть до сьомої цебто: чверть години залишилось до сьомої або за чверть години буде сьома. Не дробові числівники, а цілі, що означають кількість хвилин якоїсь години, треба ставити з тими ж прийменниками за попередніми правилами: десять на другу, тридцять на другу або тридцять до другої, за двадцять друга або двадцять до другої.
Коли мовиться не про означення часу доби, поділеної на 24 години, а про кількість часу, витрачену на якусь роботу чи дію, тоді слід користуватись кількісними числівниками: «Як ось із неба дощ полився, в годину весь пожар залив» (І. Котляревський); «От ми й узялися перевіряти рахунки з десятої ранку аж до сімнадцятої дня, витративши на це діло сім годин» (із живих уст).
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЧИСЛІВНИКІВ
Один, одні, самий, саміВ українській мові числівники один, одна, одне, одні мають або кількісне значення: «З одного вола двох шкур не деруть» (прислів'я); «Ой одна ж я, одна, як билиночка в полі» (Т. Шевченко), – або значення займенника якийсь: «В одній долині під горою високий явір зеленів» (Л. Глібов). Але ці числівники не мають значення займенників самий, сама, саме, самі, як у російській мові: «Он выбежал в одном белье». Однак трапляється читати не тільки в сучасних газетних і журнальних статтях, а навіть у художніх творах: «Вона вийшла в одному жакеті», «Одні старі залишилися в селі».
Українська класична література й народне мовлення в таких випадках користувалися здебільшого займенниками самий, сама, саме, самі: «Самий борщ та борщ, без нічого як щодня їсти, то хіба наїсися?» (казка); «Зосталися самі вишкварки» (М. Номис); «Самі діти в хаті сидять, а батьки кудись пішли» (з живих уст). Отож авторам наведених вище двох фраз слід було написати: «Вона вийшла в самому жакеті», бо фраза з висловом в одному жакеті дає змогу припускати, що жінка носить часом і по два–три жакети; «Самі старі залишилися в селі», бо тут ідеться не про кількість людей, що залишилися в селі, а про їхній вік.
Другий та іншийСлово другий буває українською мовою порядковим числівником («А в другий раз пройшла не глянувши на нього». – Леся Українка) або, зрідка, синонімом займенника інший («Сам він не знав, не міг сказати, а другі з нього сміялись», – М. Коцюбинський). У сучасній українській мові повелося вживати цього слова тільки як порядкового числівника, користуючись для другого значення займенником інший: «Війна є продовження політики іншими засобами». Часом цим займенником надуживають і ставлять його там, де без числівника другий не обійтись: «Від цього берега до іншого буде не більше як двадцять метрів; невже не перепливеш?» Тут неодмінно треба поставити слово другий: «Від цього берега до другого…», – бо в річки два береги – один і другий. Займенник інший інколи надає фразі характеру віддаленості: «Де на інших берегах і ростуть кущі, а тут, у нас, – голісінько» (з живих уст).
