Текст книги "Як ми говоримо"
Автор книги: Борис Антоненко-Давидович
Жанры:
Справочники
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 7 (всего у книги 24 страниц)
Багатьом здається, що слова "танок" і "танець" означають одне й те ж, тому й читаємо раз у раз на афішах: «Виступає ансамбль пісні й танку». Але це не так. Слово "танок" означає «різновид танцю», воно відповідає російському "хоровод": «У місті Немирові дівок танок ходить, молодая Бондарівна всіх передом водить» «Українські пісні» М. Максимовича); «Стрункі високі дерева снуються перед очима, неначе водять який чарівний танок» (Леся Українка).
Танець – це «ритмічні рухи під музику або спів»: «Добре! добре! Ну, до танців, до танців, кобзарю!» (Т. Шевченко); «А в залі розвернулися танці на всі боки, поміст ходором ходить» (Панас Мирний).
У розстрочку чи на виплат?У крамницях часто читаємо таке оповіщення: «У нас ви можете купити готовий одяг у розстрочку». Або інколи ще й так: «Товар продається з розстроченням». Обидва ці вислови – "у розстрочку" і "з розстроченням" – не українські й не російські, а належать до тої мовної сумішки, що зветься в народі суржиком. В українській мові є дієслово "строчити" з похідним від нього іменником "строчіння" («Хазяїн шиє, якусь полу від кожуха строчить». – Марко Вовчок); є й слова, що позначають протилежну до них дію, – "розстрочувати", "розстрочування", але вони стосуються кравецтва, а не умов сплати під час купівлі. Відповідно до російського вислову "в рассрочку" є в українській мові давній вислів "на виплат": «Дурно не треба, можна на виплат» (М. Коцюбинський). Отже, в оповіщеннях крамниць треба було написати: «купити готовий одяг на виплат», «продається на виплат».
Фарба, барва, краскаЩодо слів "фарба" й "барва" помиляються часом навіть деякі письменники, неправильно вживаючи їх: «Рожеві вуста, на яких грає стільки фарби й сонця, співчутливо питають», «Обличчя, пофарбовані полум'ям під гарячу мідь». У цих фразах слова "фарба" й "пофарбовані" ніяк не підходять, бо тут мовиться не про косметичну речовину, якою фарбують жінки губи або й обличчя, а про зорове враження, колір, що зветься українською мовою – "барва": «Край неба на сході весело рум'янився, мінився радісними барвами» (В. Козаченко). Від цього слова походить відомий прикметник "барвистий" («Хай молодість наша свята і крилата іде по барвистій землі». – В. Сосюра), як і прислівник "барвисто" («Рай земний, едем барвисто–пишний». – П. Куліш).
Кольорова речовина, якою мастять чи фарбують або малюють, зветься фарбою. Розрізняють фарби за матеріалом, із якого виготовлено, та за призначенням: олійні, акварельні, рослинні, друкарські, фарбарські, а також за кольором: червона фарба (або червінка чи червоне красило), біла (або білило, біль), жовта (або жовтило, жовтка), зелена (або зелінка) тощо. Наведемо приклади: «Віконниці помальовані ясно–синьою фарбою» (І. Нечуй–Левицький); «В цю хвилину назустріч нам ішов молодий робітник з відром зеленої фарби в одній руці і з великим квачем у другій» (Леся Українка); «На стіні проти стола висить великий портрет Шевченка, хорошої роботи олійними фарбами» (М. Коцюбинський).
Крім слів "барва" й "фарба", є в українській мові й слово "краска": «Краска сорому кинулася в обличчя Лаговському» (А. Кримський).
Шлях, дорога, путь, путівець, спосібУ нас дуже вподобали слово "шлях", ставлячи його іноді там, де воно зовсім не до речі, й забуваючи про інші підхожі слова – "дорога", "путь" тощо. «Я не знаю шляху до вашої квартири», – чуємо з уст; «Вона йшла вже потемки, намацуючи ногою шлях на вузькій гірській стежці»; «Він минув довгий коридор, обмацуючи шлях поперед себе», – читаємо в сучасних оповіданнях; «А яким шляхом ви досягаєте такого великого врожаю картоплі?» – читаємо в газеті. Мимоволі постає питання: невже наша мова – така бідна, що доводиться користуватись одним словом у фразах із різним значенням або з різним відтінком значення? ..Звернімось до української класичної літератури й фольклору: «В похід у дорогу славні компанійці до схід сонця рушали» (Т. Шевченко); «Олекса Безик їздив у містечко, але з дороги вернувся» (М. Коцюбинський); «Позаростали дороги, де ходили панські ноги» (з живих уст); «Через гору шлях–доріженька, ой, широкая та пробитая, слізоньками перемитая» (народна пісня).
Як бачимо, класична література й фольклор не цуралися слова "дорога" й широко користувались ним, бо словом "шлях" називають проїзну, широку дорогу, відповідно до російського "тракт": «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися, на чужину з України брати розійшлися» (Т. Шевченко). Уживають слово "шлях" і в переносному розумінні, близькому до поняття «широка, далека дорога»: «На шляху поступу ми – лиш каменярі» (І. Франко).
Коли мовиться про вирушання в дорогу, про подорож, тоді до речі буде слово "путь" жіночого роду або "дорога": «Далекая путь, хвилини не ждуть» (Леся Українка); «Ми путь землі покажем нову, царем на ввесь світ буде труд» (переклад із російської); «В далеку дорогу піду» (Б. Грінченко).
Невелика дорога між селами зветься "путівець": «Путівцем над річкою… тихою ступою чвалала руда конячка» (О. Довженко).
Не пряма дорога, а кружна зветься "манівець": «Хто манівцями простує, той удома не ночує» (прислів'я).
Дорогу нагору називають "узвіз": «До стін Китай–городка почавсь крутий узвіз» (П. Усенко).
Відповідно до російського "торная (укатанная) дорога" українською мовою кажуть "битий шлях", "бита дорога": «Ой горе тій чайці, чаєчці небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі» (народна пісня).
Російському вислову "таким путём" відповідає український "таким способом" (або "таким чином"): «Батьки приводили дітей до школи, і Раїса таким способом знайомилась з селянами» (М. Коцюбинський); «Таким чином я добув вищу освіту» (з живих уст).
До речі, останнім часом став дуже поширюватися в до нас західноукраїнський вислів "у такий спосіб", що подекуди витискує вислів "таким способом": «Тільки в такий спосіб ми знайдемо, нарешті, істину». Краще додержуватися скрізь загальноукраїнського давнього вислову "таким способом", що не має впливу інших мов, тому й у щойно наведеній фразі буде природніше сказати: «Тільки таким способом ми знайдемо, нарешті, істину».
На російський вислів "туда ему и дорога!" українською мовою кажуть: "так йому й треба!", "катюзі по заслузі!", "своїм шляхом пішов!"
Не треба обмежувати свою мову одним–однісіньким словом "шлях", коли маємо стільки інших засобів. Отож у наведених на початку фразах треба було сказати або – «не знаю дороги», або «не знаю, як пройти до вашої квартири», «намацуючи ногою путь на вузькій гірській стежці», «обмацуючи путь поперед себе», «А яким способом ви досягаєте такого великого врожаю картоплі?».
ПРИКМЕТНИКИ
Ступенювання якісних прикметників
Вищий ступінь якісних прикметників творять, як відомо, додаванням до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника суфікса " – іш – " або " – ш – ": "червоний" – "червоніший", "довгий" – "довший"; найвищий ступінь порівняння твориться з вищого ступеня прикметника додаванням до нього префікса "най – ": "червоніший" – "найчервоніший", "довший" – найдовший.
Є ще й складена форма вищого ступеня прикметників, що твориться додаванням до звичайного ступеня слова "більш": "витриманий" – "більш витриманий", – і найвищого ступеня, складеного з слова "найбільш" і звичайного ступеня: "найбільш витриманий".
Хоч ці форми ступенювання прикметників – проста й складена – є ніби паралельні, проте українська художня література й жива народна мова давали перевагу, за деякими винятками, простій: «Їй–бо, взяла б оцю спідницю, якби ж трошки довша була» (з живих уст); «І були вони, всі ті таланти рідного люду, ті найулюбленіші діти свого смутного краю, як і цеє вбоге й забите дівча, – люди з найбідніших бідні, з найтемніших темні, були наймитами в чужих людей і пасинками долі» (С. Васильченко).
Однак на сторінках газет, а часто й у науковій літературі вдаються до складеної форми ступенювання: «Цей спосіб – більш зручний для практичного застосування», – читаємо в журналі; «Самі передові райони області ще не закінчили збирання врожаю», – читаємо в газеті; «Найбільш цікавим був виступ акробатів», – чуємо в доповіді; «Передова частина української інтеліґенції намагалася зробити українську літературу більш дійовою і активною», – бачимо в дисертації. Але куди природніше звучить по–українському: «спосіб зручніший», «найпередовіші райони», «найцікавішим був виступ акробатів», «зробити українську літературу дійовішою й активнішою».
Складеної форми ступенювання вживають здебільшого тоді, коли вона стосується дієприкметника. Наприклад: "випробувати" – "випробуваний" – "більш (найбільш) випробуваний". Ця форма буває потрібна й тоді, коли порівнюють не іменник з іменником через прикметник вищого ступеня, а – прикметник із прикметником: «Він – більш хитрий, як розумний». У такому разі слово більш відповідає російському скорее: «Он – скорее хитрый, чем умный». Допоміжне слово "найбільш" часто не так порівнює, як відзначає вагу або роль прикметника в фразі, відповідаючи якоюсь мірою російському главным образом: «Це є найбільш характерні ознаки нашого часу».
Слово "самий" як допоміжне для творення найвищого ступеня порівняння часом трапляється в класичній літературі: «Перед рундуком стояв уже трояк самих кращих поштових коней» (Панас Мирний). Однак уживати цієї форми не варто, щоб не плутати слово "самий" із подібним щодо звукового складу словом "самий", яке означає «один тільки»: «Ми вже так вихарчувалися, що їмо самий хліб і цибулю» (І. Нечуй–Левицький). Поєднуючись часто з прислівником тільки, слово самий підкреслює винятковість: «У нашій області – самі тільки передові райони, тому й область звуть передовою».
Якщо треба надати щонайбільшої міри певній ознаці, то до найвищого ступеня порівняння додають частки "що – " або "як – ": «Він – щонайстаріший над усіма» (Г. Квітка–Основ'яненко); «Данилові довелося лише думати про якнайскорішу реалізацію свого плану» (І. Ле).
Вищий ступінь порівняння прикметників звичайно вимагає після себе прийменників "від", "за", "над", "проти" з відповідними відмінками або сполучників "як", "ніж": «Страх – більший від переполоху» (М. Номис); «Це буде мій твір, може, кращий за ті, які ви читали» (М. Коцюбинський); «У дружбі він свої чуття гартує, у нім сильніше «наше» над «моє» (І. Муратов); «У нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим» (Т. Шевченко); «Повітря в горах – дуже прозоре, отже, й видимість тут стала набагато краща, ніж на рівнині» (О. Гончар).
Проте в поточному мовленні часом доводиться спостерігати відступи від цього правила, коли, аби утворити вищий ступінь прикметника, вдаються до прислівникової форми з родовим відмінком слова: «У зайця задні ноги довше передніх»; «Він розумніше свого брата». Ці відступи – помилкові. Треба казати: «задні ноги – довші, ніж (як або за) передні», «довші проти передніх», «розумніший за (від або проти) свого брата», «розумніший, ніж (як) його брат».
Дієслова від вищого ступеня порівняння прикметників
Українська літературна мова й народне мовлення засвідчують дієслова, утворені від вищого ступеня прикметників за допомогою інфінітивного суфікса " – ти", а іноді й префікса "по – ": "широкий" – "ширший" – "ширшати", "холодний" – "холодніший" – "холоднішати" – "похолоднішати". Наведемо приклади: «Тюрма неначе ширшає» (Т. Шевченко); «Просто фізично відчуваю, як я змужнів і навіть порозумнішав» (Ю. Яновський); «Погіршали харчі, похолоднішало в хаті, але Пріська не звертала ні на що уваги…» (Л. Яновська).
Із цього слід зробити висновок, що не конче треба вживати зворотів із дієсловом "стати" або "зробитись" і відповідним прислівником (прикметником) у вищому ступені порівняння, на зразок: "стало холодніше", "він зробився розумнішим", – і там, де тільки можна, треба користуватись формою дієслова, утвореного від вищого ступеня прикметника.
Особливості деяких прикметників у словосполуках
Прикметники "багатий", "хворий", "гарний", "поганий", "високий", "бистрий" та інші вимагають після себе прийменника "на" з іменником у знахідному відмінку: «Настя така багата на слово, що я не мала коли й промовити до бабусі» (Ганна Барвінок); «Удався бідний на розкоші, та бистрий на розум» (із живих уст); «Він – змалку хворий на груди» (з живих уст); «На обличчя був препоганий» (Б. Грінченко); «На зріст височенька» (Б. Грінченко). Прикметник "заздрісний" ("завидющий") стоїть із прийменником "на" та іменником у знахідному відмінку(«заздрісний на чуже»), або з прийменником "до" й родовим відмінком іменника («заздрісний до чужого»), або без прийменника, лиш з іменником у давальному відмінку («заздрісний чужому»); прикметник "ласий" стоїть із прийменником "на" та іменником у знахідному відмінку («ласий на ковбаси») або з прийменником "до" та іменником у родовому відмінку («ласий до ковбас»).
Прикметник "свідомий: стоїть у реченнях звичайно з іменником у родовому відмінку – "свідомий чого": «Маяковський був свідомий великого значення кіно» (журнал «Мистецтво») .
Прикметники "близький", "цікавий" стоять у реченнях або з іменником у родовому відмінку, або з прийменниками "до", "на" й відповідним відмінком залежного іменника: близький смерті й близький до смерті, цікавий того й цікавий на те («Зо всього знає дядько потроху, а цікавий на такі речі – страх!» – М. Коцюбинський).
Ці паралельні форми, коли прикметник вимагає після себе прийменника або виступає без нього, треба знати, особливо літераторам, коли розмір і ритм тексту потребують конденсованого вислову: "близький смерті", "цікавий знати" тощо.
Слід мати на увазі й те, що інколи в реченні відривають прикметника від іменника, до якого він належить, щоб надати фразі характеру врочистості: «У перснях вона срібних руками у стан хибкий узялася» (Марко Вовчок); «Навчив його, мов сарану, скакати і голосним лякати серце ржанням» (П. Куліш).
ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИКМЕТНИКІВ
Благополучний чи щасливий?«Фактичні результати перельоту, благополучна посадка важкої двомоторної машини в районі боліт і озер… – неперевершений приклад високої майстерності, доблесті», – читаємо в журналі. Виникає питання: яка потреба була вдаватися в цій фразі до старослов'янізму "благополучна"? Старослов'янізмами звичайно користуються тоді, коли хочуть надати фразі тону іронії або, навпаки, врочистості, але ні того, ні того нема в наведеній на початку фразі, тому тут більше підходять українські відповідники щасливий, щасний, безпечний (коли йдеться про особу): «Щасливого лову! – кивала вона головою рибалці» (М. Коцюбинський); «Нехай Бог дає тобі щасну годину» (Ганна Барвінок); «Будьте безпечні!» (Словник за редакцією А. Кримського). Те саме можна сказати про прислівник "благополучно", який витискує з мовного вжитку прислівник "щасливо": «Усі підводи благополучно перейшли колію, пропустили зустрічний поїзд», – а тим часом у живому мовленні чуємо: «Прощавайте, щасливо доїхати!»
Таким же, без потреби, штучно занесеним у нашу повсякденну мову, є близький до прикметника "благополучний" іменник "благополуччя", що часто трапляється на сторінках періодичних і неперіодичних видань, але не чується в живому народному мовленні: «Це тільки видимість благополуччя». Якщо поминути суто стилістичні потреби, – збереження прямої мови персонажа твору, бажання надати фразі канцелярського або іронічного звучання, – не слід послугуватись цим іменником, а тим більше надуживати ним, бо маємо відомі українські відповідники: "щастя" «Де відвага, там і щастя». – Прислів'я), "добробут" («Буде на сторожі добробуту народного стояти». – П. Куліш), гаразд («Живуть собі люди в добрі та гаразді». – Словник за редакцією А. Кримського).
Виключний, винятковий, надзвичайнийУ сучасного письменника, мова творів якого справляє загалом добре враження, читаємо: «Земля в житті Ванди відігравала виключну роль», – а через сторінку знов: «І потрібно було виключного факту, щоб прихильність Ванди зламалась».
Прикметник "виключний" не тільки часто поглинає інші, більш підхожі слова, як бачимо в наведених фразах, а часом траплявся й у нашій класичній літературі: «Йому, либонь, трапились на сей раз якісь виключні вражіння» (Олена Пчілка).
У сучасній українській літературній мові, відповідно до російського слова "исключительный", є прикметники "винятковий", "надзвичайний", що їх дає тритомний Російсько–український словник. Ось приклади: «Це траплялося рідко, при виняткових випадках» (І. Нечуй–Левицький); «Перед з'їздом стояли завдання виняткової ваги» «Радянська Україна»); «Винятковий закон», «Надзвичайні заходи», «Надзвичайне становище» (Словник за редакцією А. Кримського).
З цього випливає що й письменникові, з твору якого процитовано на початку дві фрази слід було написати «виняткову роль», «надзвичайного (виняткового) факту».
Відкладний, виложистий, викладчастий (викладчатий), відкотний (відкотистий), із закотою«У польовій формі військовослужбовців гімнастерку замінено на кітель з відкладним коміром», – надруковано в газетній статті, де впадає в очі трохи дивне в цьому контексті слово "відкладний". Адже воно, за Словником Б. Грінченка, означає по–російському "откладываемый", "отложенный", наприклад: «Що маєш робити, то роби сьогодні, бо тільки їден сир відкладний добрий» (М. Номис); те саме стверджує й Словник за редакцією А. Кримського: «Відкладна справа».
Очевидно, автор статті хотів якось передати по–українському російський вислів "отложной воротник", так для нього є низка відповідників: "виложистий комір" (Словник Б. Грінченка), "викладчастий" або "викладчатий комір" у сорочці (І. Нечуй–Левицький), "відкотний" (відкотистий) комір" (Словник за редакцією А. Кримського), нарешті "комір із закотою", що має дівочий одяг (Словник Б. Грінченка). То навіщо українському слову "відкладний" надавати невластивого йому значення, коли маємо інші слова, що точно передають потрібне нам поняття? Нема ніякої потреби.
Військовий і воєннийСлова "військовий" і "воєнний" є в українській мові, але означають вони не одне й те ж, тому, мабуть, і трапляються часто помилки, коли їх ставлять не там, де треба, наприклад: «На колгоспному святі врожаю були й представники воєнної частини»; «Мій батько за часів військового комунізму був ще студентом».
Прикметник "військовий" позначає те, що стосується війська: "військова служба", "військовий суд", "військова частина" тощо, наприклад: «У хату вступив гість… військовий лікар» (М. Коцюбинський). Але те, що походить від слова "війна", українською мовою – "воєнний": "воєнна перемога", "воєнна поразка", "воєнний час" тощо, наприклад: «Мир! Завайовано змогу мирно жити, не буде ще однієї воєнної зими» (О. Гончар); «Я згадую тяжкі воєнні дні, коли на нас фашистська йшла навала» (І. Нехода).
Отож, у двох перших фразах треба було написати: «були й повноважні військової частини», «за часів воєнного комунізму».
Вірний, правдивий, правильний, певний, слушнийПрикметник вірнийі прислівник вірноз якогось часу не тільки витискають з ужитку інші, відповідніші слова, а й набирають невластивого їм значення. Не тільки в діловій мові, а й у сучасних художніх творах ми часто натрапляємо на ці слова в значенні «правильний, певний»: «Учинити напад на аеродром − це все одно, що повести на вірну загибель сотню бійців»; «Дрімлюга знайшов вірний шлях»; «Ти стоїш на вірній дорозі»; «Сама глибинами серця відчувала − вірно робить син» .
А тим часом в українській класиці й фольклорі цих слів уживали в далеко вужчому значенні, надаючи їм поняття тільки відданості: «Ой вийди, вийди, дівчино моя вірная» (народна пісня); «Без вірного друга великая туга» (прислів'я); «Хто вірно кохає, той часто вітає» (М. Номис).
Якщо в фразі йдеться не про відданість, а про правильність, слушність, правдивість, тоді треба вдаватись до інших прикметників і прислівників: «А щоб певна була правда, − нехай шлях покаже» (Т. Шевченко); «Землі своєї зелень і блакить любив я серцем і на схилі віку хотів про це правдиво повістить» (М. Рильський); «Не раз, заблудившись, навмання йшли мандрівники тайгою, намагаючись знайти правильний напрям» (О. Донченко); «Надія теж не докучала розпитами. Також відкладала до слушного вільнішого часу» (Я. Баш); «Сьорбаючи чай, Артем чекав на слушну хвилину…» (А. Головко).
З цих прикладів само собою випливає, що в наведених на початку фразах слід було написати: «на певну загибель», «правдивий шлях», «на правильній (на правдивій) дорозі», «слушно робить син».
Іноді поряд із прикметниками правильний, поправнийуживають і прикметника вірний у таких висловах: вірнийпереклад, вірнийрисунок (малюнок), цебто − відповідний ориґіналу, натурі, точний (Словник за редакцією А. Кримського).
