Текст книги "П'ятнадцятирічний капітан"
Автор книги: Жуль Верн
сообщить о нарушении
Текущая страница: 4 (всего у книги 24 страниц) [доступный отрывок для чтения: 9 страниц]
Розділ шостий. Кит на обрії
Недивно, що цей дивний випадок з Дінго неодноразово слугував темою для бесід на палубі «Пілігрима» між місіс Уелдон, капітаном Халлом та Діком Сендом. Останній інстинктивно ставився до Негоро з певною недовірою попри те, що поведінка корабельного кока як і раніше не викликала нарікань. Бак та кубрик також долучилися до обговорення, але там дійшли іншого висновку: Дінго був визнаним наймудрішим собакою, який не лише читає, але, можливо, й пише краще від деяких матросів. Якщо він ще не почав говорити мовою людини то лише тому, що на те, вочевидь, є переконливі причини.
– Ось побачите, – запевняв кермовий Болтон, – одного чудового дня цей пес наблизиться до мене і запитає: «Куди ми тримаємо курс, Болтон? Який нині вітер? Норд-вест чи вест-норд-вест?» І я змушений буду відповісти йому.
– Чимало існують тварин, що розмовляють, – розмірковував вголос інший матрос, – сороки, папуги!.. Чому б і собаці не заговорити як їй так хочеться? З дзьобом важче розмовляти, аніж пащею.
– Що правда, те правда, – підтвердив боцман Хоук, – ось тільки балакучих собак ніколи не існувало.
Команда «Пілігрима» дуже б здивувалася, дізнавшись, що собаки, що розмовляють, існують, і що в одного данського вченого жив пес, який вмів чітко вимовляти слів зо двадцять. Проте, непролазні хащі розділяли здатність до говоріння та розуміння людської мови. Голосові зв’язки собаки данського вченого були влаштовані таким чином, що він міг видавати виразні звуки, проте значення слів він розумів так само як, скажімо, папуга, сойка чи сорока. Для всіх «балакучих» тварин слова – різновид співу чи крику, значення яких залишається недосяжним для них.
Попри все Дінго став героєм дня на борту «Пілігрима». Варто зазначити, що він ніскілечки не загордився від цього. Капітан Халл неодноразово повторював один й той самий дослід: він розкладав перед собакою дерев’яні кубики і Дінго, не вагаючись, безпомилково кожного разу обирав з-поміж усіх саме ті, з літерами «С» та «В». Декілька разів капітан Халл проводив експеримент в присутності кузена Бенедикта. Однак, вченого вабили виключно комахи і поведінка Дінго минула повз його увагу. Проте, одного разу, він зглянувся і провів коротку лекцію з цієї теми.
– Не слід вважати, – промовив він, – що лише собаки такі кмітливі. І вони, і інші подібні до них тварини насправді слідують інстинкту. Згадайте хоча б кнурів, які тікають з корабля, приреченого на загибель; згадайте бобрів, які передбачають підйом води в річці і добудовують зверху свої греблі; згадайте віслюків, які мають дивовижну пам’ять; згадайте, зрештою, про коней власників Нікомеда Скандерберга та Оппієна – вони померли з горя після смерті своїх господарів. Існують і інші тварини, що прославляють своїх родичів. Відомі випадки, коли чудово навчені птахи писали слова під диктант свого вчителя без помилок, коли папуги рахували гостей в кімнаті з точністю, якій позаздрив би обчислювач Бюро довготи і широти. Хіба не існувало папуги, за якого заплатили сто золотих через те, що він читав без запинки якомусь кардиналу, своєму хазяїнові, увесь Символ віри? Зрештою, хіба ентомолог не мусить відчувати гордість, коли він бачить, як звичайні комашки демонструють докази високорозвиненого інтелекту, підтверджуючи вираз «In minimis maximus Deus»[22]22
У найменшому – Величний Бог (лат.).
[Закрыть]? Адже мурахи могли б посперечатися з будівничими наших великих міст, водяний павук-сріблянка, не знаючи законів фізики, створюють повітряні дзвоники, а блошиці везуть екіпажі, як справжні рисаки, виконують стройові вправи не гірше від карабінерів, стріляють з гармат краще за дипломованих артилеристів, випускників Вест-Поінт[23]23
Вест-Поінт – військова школа в штаті Нью-Йорк.
[Закрыть]. Ні, цей ваш Дінго не заслуговує надмірної похвали. Якщо він так добре знає алфавіт, то це зовсім не через його мудрість: просто він належить до ще не відомої в зоології породи «canis alphabetias» – «письменних собак» з Нової Зеландії.
Проте ця палка промова заздрісного ентомолога ніскільки не принизили Дінго в очах мешканців «Пілігрима», а бак, як і раніше, вважав його справжнім дивом. Лише Негоро не поділяв загального захвату від собаки. Можливо, він вважав її зарозумілою. Дінго ставився до кока так само вороже і Негоро не згаяв би шансу відплатити йому за це, якщо б Дінго не міг постояти за себе, по-перше, і якщо б, по-друге, він не став улюбленцем всього екіпажу.
Тепер Негоро більше ніж раніше уникав Дінго. Це не завадило Дікові Сенду помітити, що після випадку з кубиками взаємна ненависть людини та собаки посилилася. В цьому було дещо незрозуміле.
Десятого лютого норд-ост, змінюючись постійно нестерпним безвітрям, під час яких «Пілігрим» стояв на місці неначе вкопаний, почав затихати і капітан Халл почав сподіватися на швидку зміну вітру. Він мріяв про північно-західний вітер, який дозволив би шхуні підняти всі вітрила. «Пілігрим» покинув Оклендський порт всього дев’ятнадцять діб тому. Затримка була не такою ж великою і за попутнього вітру, на всіх вітрилах, шхуна могла надолужити втрачене. Проте бажані зміни вітру ще не наступили. Залишалося чекати.
Ця частина океану була зовсім безлюдною. Жоден корабель не проходив тут. Мореплавці, здавалося, назавжди покинули цю широту. Китобійники, які полювали в південних полярних морях, ще не збиралися повертатися додому і «Пілігрим», покинувший місце полювання через непередбачувані обставини раніше запланованого, не сподівався на зустріч з яким-небудь побратимом на півшляху до тропіку Козерога.
Трансокеанські ж пакетботи, як вже зазначалося, виконували свої рейси між Америкою та Австралією набагато нижче за широтою.
Однак, саме тому, що море було таким пустельним, воно особливо привертало увагу. Одноманітне на погляд поверхневого глядача, для справжніх моряків, для людей, які вміють бачити та здогадуватися, воно здавалося безмежно різноманітним. Зрадливі його води захоплюють тих, хто має багату уяву и відчуває поезію океану. Ось пливе пучок морської трави, ось довга водорость розпласталася на воді легким хвилястим візерунком, а ось хвилі погойдують уламок дошки; так хочеться відгадати, звідки він тут узявся? Безкрайній простір підживлює багату уяву. В кожній із частинок цієї води – і в тій, що лине парою до неба, і в тій, що повертається зливою до моря, – містить в собі, можливо, тайну якої-небудь катастрофи. Як можна не заздрити тим допитливим головам, які вміють вивідати в океану всі його таємниці, підійматися від вічно-рухомих його вод до небесних висот.
І повсюдно вирує життя: під водою і над водою! Пасажири «Пілігриму» дивилися як полюють на маленьких рибок зграї перелітних птахів, які покинули приполярний простір, передчуваючи зиму. Дік Сенд, навчившись у Джемса Уелдона багатьом корисним речам, зокрема, майстерності влучно стріляти, довів, що він однаково вправно володіє рушницею та револьвером: він підстрелив декількох із цих стрімких літунів.
Над водою кружляли буревісники: деякі зовсім білі, інші – з темною смужкою на крилах. Іноді пролітали зграйки капських голубів, а в товщі води стрілою проносилися пінгвіни, які на суші виглядають так кумедно та незграбно. Однак, за словами капітана Халла, короткі крила слугують пінгвінам справжніми плавниками; у воді ці птахи можуть змагатися з найшвидшими рибами, так що моряки іноді помилково сприймають їх за тунця.
Високо в небі ширяли гігантські альбатроси, розкинувши крила розмахом в десть футів. Вони сідали на воду и занурювали в неї свій дзьоб в пошуках здобичі.
Ці картини, безперестанку змінюючи один одного, захоплювали дух. Лише глибоко байдужому до природи море може здатися одноманітним.
Вдень 10 лютого місіс Уелдон, прогулюючись палубою «Пілігрима», помітила, що поверхн моря стала червонуватою. Здавалося, у воді кров. Навкруги, на скільки вистачало очей, простягнулося це загадкове червоне поле. Дік Сенд бавився з малим Джеком неподалік від місіс Уелдон; вона промовила до нього:
– Подивися, Діку, який дивний колір у моря. Можливо, тут якась морська трава?
– Ні, місіс Уелдон, – відповів Дік, – такого кольору вода набуває через міріади крихітних рачків, які, зазвичай, вживають у їжу крупні морські ссавці. Рибалки дуже влучно прозвали їх «китова юшка».
– Рачки! – вигукнула місіс Уелдон. – Вони настільки крихітні, що їх можна назвати морськими комахами! Кузен Бенедикт, напевно, з радістю додасть їх до своєї колекції. – І місіс Уелдон голосно покликала: – Кузене Бенедикт! Ходіть-но сюди.
Кузен Бенедикт вийшов з каюти майже одночасно з капітаном Халлом.
– Погляньте, кузене Бенедикт! Бачите цю величезну червону пляму на морі? – запитала місіс Уелдон.
– А! – вигукнув капітан Халл. – Китова юшка! Маєте гарну нагоду вивчити доволі цікавий вид, містере Бенедикт!
– Дурниці! – відказав ентомолог.
– Що значить «дурниці»?! – вигукнув капітан. – Ви не маєте права на подубну байдужість! Якщо я не помиляюся, ці рачки належать до одного з шести класів членистоногих і є представниками…
– Дурниці! – повторив кузен Бенедикт, хитнувши головою.
– Ого! Така байдужість і у ентомолога…
– Не забувайте, капітане Халл, – перебив його кузен Бенедикт, – що я вивчаю виключно комах.
– Отже, всі ці рачки вас мало цікавлять, містере Бенедикт? Проте, якби ви мали шлунок кита, ви б дуже зраділи такому бенкету!.. Знаєте, місіс Уелдон, коли нам, мисливцям, вдається наткнутися в морі на таку зграю рачків, ми негайно хапаємося за гарпуни та шлюпки. В таких випадках не варто сумніватися – здобич близько.
– Але як такі крихітні рачки можуть прогодувати величезного кита? – запитав Джек.
– Що тебе дивує, друже? – відповів капітан Халл. – Адже готують смачні страви з манки, з крохмалю, з муки найтоншого помелу. Така воля матінки-природи: коли кит пливе в цій червоній воді, юшка вже готова дл нього – йому залишається лише розтулити свою величезну пащу. Міріади рачків потрапляють всередину, тоді рогові пластини, – їх ще називають китовий вус, – які щіткою звисають з його піднебіння, виконують роль риболовної сітки. Ніхто не може вислизнути з його рота. Величезна кількість рачків потрапляє до просторого шлунку кита так само просто, як суп до твого животику.
– Розумієш, Джеку, – додав Дік Сенд, – мсьє кит не витрачає часу на те, щоб зчищати шкаралупу з кожного рачка, так як ти очищуєш креветки.
– Варто додати, що, як раз в той час, в який ненажера насолоджується своїм смаколиком, – промовив капітан Халл, – до нього найлегше підібратися непомітно. Найкраща хвилина аби запустити гарпун…
Цієї миті, неначе на підтвердження слів капітана Халла, вахтовий вигукнув:
– Кит на горизонті – вперед по лівому борту!
Капітан Халл випростався.
– Кит! – вигукнув він і, куруючись інстинктом мисливця, побіг на ніс корабля.
Місіс Уелдон, Джек, Дік Сенд і навіть кузен Бенедикт, всі побігли за ним.
Дійсно, за чотири милі від корабля, за вітром, море в одному місці, здавалося, кипіло. Досвідчений китобій не міг помилитися: серед червоних хвиль порпався крупний морський ссавець.
Однак відстань була все ще занадто великою, аби можна було встановити різновид цього ссавця. Їх декілька і кожен достатньо сильно відрізняється один від одного.
Можливо, це один з так званих справжніх китів, на яких головно і полюють китобої північних морів? У справжніх китів немає спинного плавця, а під шкірою – товстий шар жиру. Довжина справжніх китів досягає вісімдесяти футів, але в середньому вони не більше шістдесяти футів довжини. З одного такого чудовиська можна наповнити ворванню до сотні бочок.
Можливо, це фінвал з породи крилоподібних китів, – сама ця назва мусить викликати повагу у ентомолога. Фінвал має схожі на крила спинні плавники білого кольору, які досягають довжини майже половини тулуба. Це свого роду летючий кит.
Проте, це міг бути і великий смугач, відомий під назвою синій кит. Він також має спинний плавець, який за довжиною не поступається справжнім китам.
Поки ще не можна було визначити до якого різновиду належить кит, помічений вахтовим, однак капітан Халл та весь екіпаж «Пілігрима» пильно слідкували за ним.
Якщо годинникар, оглядаючи в гостях чужий настінний годинник, відчуває непереборне бажання його завести, то як палко бажає загарпунити здобич китобій, вгледівши плаваючого в океані кита! Стверджують, що полювання на крупного звіра захоплює більше, аніж полювання на іншу дрібноту. Отже, запал мисливця зростає пропорційно до розмірів дичини. Що тоді відчувають мисливці на слонів та китів? А екіпаж «Пілігриму» хвилювався ще й через те, що корабель повертався додому з неповним грузом…
Капітан Халл пильно вдивлявся в далечінь. На такій відстані важко було розгледіти кита, проте досвідчене око китобоя безпомилково відзначило деякі ознаки, помітні навіть здалека: за фонтанами води або, точніше, парою, що виривалася з дихала кита, вже можна було визначити, до якого різновиду він належить.
– Це не справжній кит! – вигукнув капітан Халл. – Справжні пускають фонтани вищі та тонкіші. Якби фонтан виривався з шумом, схожим на далеке відлуння канонади, можна було б впевнено сказати, що маємо справу з фінвалом. Проте тут нічого подібного. Добре прислухайтеся. Фонтан видає зовсім інший звук. Як гадаєш, Дік? – запитав капітан Халл, повернувшись до юнака.
– Здається, капітане, це смугач, – відказав Дік Сенд. – Подивіться, з якою силою вилітають в повітря фонтани. І водних струменів в них, здається, більше ніж пари. Якщо я не помиляюся, ця риса притаманна смугачам.
– Вірно, Діку! – відповів капітан Халл. – Не варто сумніватися! Там, в червоній води, пливе смугач.
– Як гарно! – вигукнув малюк Джек.
– Так, сонечко! Уявити лишень, що це величезне створіння спокійно годується навіть не підозрюючи, що за ним спостерігають мисливці!
– Я б навіть насмілився зауважити, – скромно промовив Дік, – що це доволі крупний смугач.
– Без сумніву! – відповів капітан Халл, у якого через хвилювання виблискували очі. – Його довжина щонайменше сімдесят футів.
– Чудово! – вигукнув боцман. – Якби загарпунити з півдюжини таких китів, ми б тоді повністю заповнили наші трюми.
– Так, півдюжини було б достатньо, – зітхнувши промовив капітан Халл.
Для того, щоб краще роздивитися кита, він виліз на бушприт.
– Далебі і з цим, – додав боцман, – ми за декілька годин наповнили б ворванню не менше половини із наших двохсот пустих бочок…
– Так… Це вірно… Так! – пробуркотів капітан Халл.
– Це правда, – підтвердив Дік Сенд, – проте, подолати такого великого смугача – справа не з легких.
– Звичайно, – відповів капітан Халл. – Справа важка, дуже важка. Великі смугачі мають дивовижної сили хвіст і нам необхідно підібратися до нього дуже обережно. Найміцніша шлюпка розлітається на друзки від удару їхнього хвоста. Однак заради такої наживи варто ризикнути.
– Великий смугач – велика здобич! – промовив один із матросів.
– І вигідна! – додав інший.
– Шкода пройти повз і не привітатися з таким китом! – підсумував третій.
Було зрозуміло, що вся команда дуже зраділа зустрічі з китом. Скільки ворвані плавало так близько у воді! Матроси говорили так, ніби варто лише підставити бочки і ворвань стрімко лине до них широкою рікою.
Видершись на ванти фок-щогли, вони пильно спостерігали за кожним рухом кита і нетерплячі вигуки видавали їхні почуття. Капітан Халл мовчки гриз нігті. Здавалося, смугач, неначе могутній гігант, притягує до себе «Пилигрим» та увесь його екіпаж.
– Мамо! Мамо! – вигукнув малюк Джек. – Мені дуже хочеться подивитися, який він – кит!
– То ти хочеш подивитися на кита поближче, серденько? Чому б і ні, друзі? – звернувся капітан Халл до матросів, вже не в силах протистояти спокусі. Людей в нас замало… Ай, та якось впораємося…
– Впораємося, впораємся! І в один голос закричали матроси.
– Я не вперше змушений буду виконувати обов’язки гарпунщика, – продовжував капітан Халл. – Подивимося, чи я ще не розучився метати гарпун…
– Ура, ура, ура! – закричали матроси.
Розділ сьомий. Підготовка до полювання
Зрозуміло, чому поява величезної морської істоти так схвилював екіпаж «Пілігрима». Кит, що плавав посеред червоного поля, здавався гігантом.
Зловити його та заповнити трюми корабля – спокуса не з малих! Чи могли китобії втратити таку можливість?
Однак місіс Уелдон запитала капітана Халла чи безпечне полювання за таких умов для команди та, власне, для нього самого.
– Так, місіс Уелдон, – відповів капітан Халл. – Небезпеки немає. Мені неодноразово доводилося полювати на кита з однією шлюпкою і жодного разу я не помилявся. Повторюю, небезпека не загрожує нам і, відповідно, вам.
Місіс Уелдон заспокоїлася і більше питань не задавала.
Капітан Халл тієї ж хвилини наказав розпочати всі необхідні приготування. З досвіду він знав, що полювання буде складним і вирішив прийняти всі необхідні запобіжні заходи. Складнощі полювання обумовлювалися ще тим, що екіпаж шхуни міг скористатися лише однією шлюпкою попри те, що на «Пілігримі», на кільблоках між ґрот-щоглою та фок-щоглою, було встановлено не лише шлюпку, але й три китобійні вельботи: один був підвішений ліворуч, другий – праворуч, третій – на кормі.
Зазвичай, ці три вельботи кидалися в погоню за китом всі разом. Проте, для цього, як відомо, під час зупинки в Новій Зеландії вербувалися матроси та гарпунники, які допомагали постійній команді «Пілігрима» під час промислового сезону. Тепер цієї допоміжної команди не було і «Пілігрим» міг спорядити на полювання лише п’ятьох матросів, тобто, якраз стільки, скільки необхідно для обслуговування одного вельбота. Від допомоги Тома та його товаришів, які поспішили запропонувати свої послуги, капітан Халл змушений був відмовитися: керування вельботом під час полювання на кита до снаги лише найдосвідченішим морякам. Невірний поворот керма або невчасний помах веслом під час нападу коштує життя.
З іншого боку, капітан Халл не міг покинути свій корабель, не залишивши на борту хоча б одного досвідченого моряка – про всякий випадок.
Оскільки керування вельботом потребує сильних рук, капітан Халл, попри все, змушений був полишити судно на Діка Сенда.
– Діку, – сказав він, – залишаю тебе своїм заступником на період полювання. Сподіваюся, вона буде недовгим.
– Є, капітане! – відповів молодий матрос.
Дік Сенд дуже хотів прийняти участь в полюванні, але він розумів, що у вельботі більше користі буде від сильного дорослого чоловіка. До того ж, лише він може замінити капітана Халла на «Пілігримі». Тому він без заперечень скорився.
Отже, на полювання відправлялася вся команда «Пілігрима». Чотири матроси сядуть на опачини, а боцман Хоуік візьметься за кермове весло, що на вельботі слугувало звичайним кермом, яке не дозволяє моментально виконувати маневри. До того ж, якщо під час полювання гребні весла зламаються, то кермове у вправних руках може вивести вельбот з-під атаки розгніваного кита.
Капітан Халл мав зайняти місце гарпунника: з його слів, це було не вперше. Він повинен був закинути гарпун, слідкувати за розмотуванням довгої мотузки, прив’язаної до кінчика гарпуна і, нарешті, добити поранену тварину списом, коли та зрине на поверхню океану.
Іноді в китобійному ремеслі використовується вогнепальна зброю. На борту корабля або на носі шлюпки встановлюється особлива гармата: вони викидає гарпун, який тягне за собою довгий лінь[24]24
Лінь – міцний, тонкий канат товщиною не більше 25 мм.
[Закрыть], або вистрілює розривними гранатами, завдаючи киту серйозних ушкоджень.
Проте на «Пілігримі» не було таких знарядь. До речі, це доволі дорогий пристрій, що потребує особливих навичок, а моряки не дуже полюбляють нововведення і тому надають перевагу звичайним гарпунові та спису, якими вони володіють дуже вправно.
Саме з такою зброєю капітан Халл відправився полювати на смугача, який маячив за п’ять миль від «Пілігрима».
Здається, погода сприяла китобіям. Море було спокійним – отже, вельботу буде легше маневрувати. Вітру майже не було і не варто було побоюватися, що «Пілігрима» віднесе далеко в сторону в той час, як екіпаж переслідуватиме кита.
Лівий вельбот спустили на воду і четверо матросів зайняли свої місця.
Боцман Хоуік скинув для них два гарпуни та декілька довгих списів з гострими наконечниками. До цих знарядь нападу він додав п’ять бухт[25]25
Бухта – канат, укладений кругами або вісімками поруч і один над одним (у формі циліндра).
[Закрыть] гнучкого та міцного ліня, шістсот футів на кожну бухту. Коли одна бухта розмотується, матроси підв’язують до кінця ліня другу, третю і так далі. Однак, іноді і трьох тисяч футів ліня виявляється недостатньо – настільки глибоко пірнає кит.
Ось яке спорядження для полювання на кита зберігалося на носі човна.
Зайнявши свої місця, Хоуік та чотири матроси чекали на наказ віддати кінці.
Тепер вільним залишалося лише одне місце на носі вельбота – місце, яке мав зайняти капітан Халл.
Звична річ, перед відправленням на полювання корабель поставили на дрейф, тобто реї було встановлено таким чином, щоб вітрила на обох щоглах тягнули його в різні боки, і тому він залишався нерухомим.
Перед тим, як спуститися на вельбот, капітан Халл востаннє кинув оком на вітрильник. Запевнився, що все в порядку, вітрила встановлено вірно, снасті добре натягнуто. Діку Сенду доведеться лишатися на судні самому, можливо, впродовж довгого часу, і капітан хотів позбавити його клопоту переставляти вітрила та маневрувати, якщо тільки того не вимагатимуть обставини.
Запевнившись, що все в порядку, капітан прикликав юнака до себе, мовлячи:
– Діку, залишаю тебе самого. Пильнуй добре! Можливо, попри очікування, «Пілігрим» буде змушений піти за нами, якщо кит потягне нас занадто далеко. Тоді Том з товаришами допоможуть тобі налаштувати вітрила. Ти добре розтлумачиш їм, що треба зробити, і я впевнений, вони чудово впораються з завданням.
– Так, капітане Халл, – сказав старий Том, – містер Дік може розраховувати на нас.
– Наказуйте, наказуйте! – вигукнув Бат. – Ми покажемо, як ми вміємо працювати!
– Що тягнути? – запитав Геркулес, засукуючи рукава.
– Поки що нічого, – посміхнувся Дік.
– Я готовий! – відповів велетень.
– Погода сьогодні чудова, – продовжува капітан Халл, – вітер стих і можна припустити, що він не відновиться. Однак, щоб не сталося, Діку, не спускай на воду шлюпку та не покидай корабель!
– Є, капітане!
– Якщо буде необхідно, щоб «Пілігрим» пішов за нами, я подам тобі сигнал – підніму вимпел на кінці гака.
– Не переживайте, капітане. Я ока не спущу з вашої шлюпки, – відповів Дік Сенд.
– Молодець, – сказав капітан Халл. – Будь хоробрим, але зберігай холоднокровність. Пам’ятай: ти тепер помічник капітана. Не сором свого звання. Нікому ще не вдавалося отримати його в твоєму віці.
Дік не відповів, тільки посміхнувся і порум’янів. Капітан Халл зрозумів значення цієї посмішки та рум’янцю.
«Який хороший хлопець! – подумав він. – Скромність та жвавість – от і весь характер!»
Судячи з останніх прощальних настанов, легко було здогадатися, що капітан Халл знехотя покидає корабель навіть на декілька годин навіть попри те, що ніякої небезпеки не очікувалося. Всесильна жага мисливця і, головно, гаряче бажання поповнити запаси ворвані, аби виконати зобов’язання Джемса Уелдона в Вальпараїсо, все це підбурювало його насмілитися на небезпечну експедицію. З іншого боку, спокійне море обіцяло легке полювання. Ані команда «Пілігрима», ані сам капітан не могли протистояти такій спокусі. Нарешті шхуна заповнить свої трюми – ця думка остаточно взяла гору над усіма іншими в голові капітана.
Він рішуче зробив крок в сторону штормтрапа.
– Нехай щастить! – побажала йому місіс Уелдон.
– Дякую!
– Благаю, капітане Халл, не робіть боляче цьому нещасному киту! – крикнув малюк Джек.
– Намагатимуся, мій маленький! – відповів капітан Халл.
– Зловіть його тихенько!..
– Так… так… Я надягну рукавиці, сонечко.
– Іноді на спині цього ссавця знаходять доволі цікавих комах! – зазначив кузен Бенедикт.
– Ну що ж, містере Бенедикт, – сміючись відповів капітан Халл, – ніхто не стане вам на заваді, коли наш смугач буде пришвартований до борту «Пілігрима»! – Повернувшись до Тома, він додав: – Томе, я розраховую на те, що ви і ваші товариші допоможете нам розібрати тушу, коли ми підтягнемо кита до корабля – а це відбудеться скоро.
– До ваших послуг, пане капітан! – відповів старий негр.
– Дякую! – промовив капітан Халл. – Дік, ці добрі люди допоможуть підготувати тобі пусті бочки. Поки ми полюватимемо, вони піднімуть бочки на палубу. І коли ми повернемося, робота піде швидше
– Є, капітане! Буде зроблено!
Людині необізнаній слід пояснити, що, у випадку вдалого полювання, кита необхідно відбуксувати до «Пілігрима» та міцно пришвартувати його вздовж правого борта. Тоді матросам, взувшись у чоботи з шипами на підошвах, необхідно видряпатися на спину велетня, розітнути шар жиру, що його вкриває, на паралельні смуги від голови до хвоста, потому розділити ці смуги впоперек на скиби товщиною півтора фути, розрізати кожну на шматки, закласти в бочки та спустити їх в трюм.
Зазвичай китобійне судно намагається одразу після полювання чимшвидше причалити до берега і там остаточно покінчити з розділкою туші. Екіпаж спускається на берег і приступає до розтоплення жиру: розтанувши від вогню, китове сало виділяє найкориснішу свою частину, тобто ворвань[26]26
Під час розтоплювання китовий жир втрачає близько третини власної маси (прим. автора).
[Закрыть].
Проте тепер капітан Халл не допускав навіть думки повернутися на сушу після полювання, аби там закінчити цю операцію. Він розраховував перетопити додатково здобутий жир аж у Вальпараїсо. Вітер мав скоро змінитися на західний і капітан «Пілігрима» сподівався підійти до американського узбережжя десь за три тижні – за такий строк здобич не могла зіпсуватися.
Настав час відпливати. Перш ніж «лягти у дрейф», «Пілігрим» злегка наблизився до того місця, де смугач все ще виказував себе, викидаючи в повітря струмені пари та води.
Смугач плавав просторим полем, червоним від крихітних рачків, і щохвилини роззявляючи широченну пащеку, захоплював міріади мікроскопічних істот.
На думку тих досвідчених китобіїв, які слідкували за ним, не варто було боятися, що він втікатиме. Беззаперечно, це був один із тих китів, яких гарпунники називають «бойовими».
Капітан Халл переліз через борт і штормтрапом спустився на ніс вельбота.
Місіс Уелдон, Джек, кузен Бенедикт, Том та його товариші востаннє побажали капітану удачі.
Навіть Дінго, піднявшись на задні лапи та виставивши голову за борт, неначе прощався з екіпажем.
Потому всі перейшли на ніс, щоб не упустити подробиць захоплюючого полювання.
Вельбот відчалив. Рівномірні сильні помахи чотирьох весел швидко відділяли його від «Пілігриму».
– Діку, добре за усім наглядай! – востаннє вигукнув капітан Халл.
– Покладіться на мене, капітане.
– Одним оком за шхуною, іншим – за вельботом. Не забувай!
– Буде зроблено, капітане, – відповів Дік і став за штурвал.
Легенький човник був вже на відстані декількох сотень футів від «Пілігриму». Капітан Халл стов на носі. Він ще щось сказав, але його голосу вже не було чутно і лише за виразними жестами капітана Дік зрозумів, що той повторює свої нвстанови.
Цієї хвилини Дінго, що весь цей час стояв, спершись на борт, жалібно завив. Це завжди до неймовірності вражає людей, схильних до забобонів.
Місіс Уелдон здригнулася.
– Ох, Дінго, Дінго! – промовила вона. – Хіба так проводжають друзів на полювання! Ану ж бо, веселіше!
Дінго замовкнув. Прибравши лапи з поруччя, він повагом підійшов до місіс Уелдон і з ніжністю лизнув їй руку.
– Він вихляє хвостом, – прошепотів Том. – Недобрий знак!.. Недобрий знак!..
Раптом Дінго наїжачився та люто загарчав.
Місіс Уелдон обернулася.
Виявилося, що Негоро вийшов із камбуза і направився на ніс корабля. Його, вочевидь, зацікавило майбутнє полювання і він хотів подивитися як маневруватиме шлюпка.
Дінго кинувся до корабельного кока, трясучись від очевидної, проте зовсім незрозумілої люті.
Негоро підібрав з палуби гандшпуг[27]27
Гандшпуг – дерев’яний важіль для обертання кабестану, за допомогою якого підіймають якір.
[Закрыть] і зайняв оборону.
Пес кинувся на нього і хотів вчепитися йому в горлянку.
– Дінго, сюди! – закричав Дік Сенд і, на долю секунди, покинувши свій спостережний пункт, побіг на бак.
Місіс Уелдон теж намагалася заспокоїти собаку.
Дінго з неохотою підкорився і з глухим гарчанням підійшов до Діка.
Негоро не промовив жодного слова, тільки сильно зблід. Викинувши гандшпуг, він повернувся і пішов до своєї каюти.
– Геркулесе! – промовив Дік Сенд. – Я доручаю вам слідкувати за цією людиною.
– Слідкуватиму, – просто відповів велетень, стискаючи гігантські кулаки.
Місіс Уелдон та Дік Сенд повернулися до спостереження за вельботом, який швидко віддалявся від корабля.
Тепер він здавався малюсінькою крапкою посеред безкрайнього моря.
