Текст книги "Сніговик"

Автор книги: Ю Несбьо

сообщить о нарушении

Текущая страница: 12 (всего у книги 27 страниц) [доступный отрывок для чтения: 12 страниц]

Частина третя

Розділ 15. День дев’ятий. Вісімка

Годинник показував восьму вечора, а на шостому поверсі Поліцейського управління в Осло, що містилося на Грьонландслейрет, усе ще світилося. В кабінеті Харрі зібралися Гольм, Скарре, Еспен Лепсвік та начальник відділу з розслідування вбивств, комісар Гуннар Хаген. Від моменту виявлення тіла Герта Рафто минуло шість з половиною годин, і чотири години – від моменту, коли Харрі зателефонував з Бергена, призначив екстрену нараду, а сам попрямував до аеропорту.

Харрі вже підготував звіт про страшну знахідку, отож навіть комісар засовався на стільці, поглянувши на фотографії, які бергенські поліцейські встигли передати електронною поштою.

– Протокол розтину поки що не готовий, – доповів Харрі, – але причина смерті сумнівів не залишає: постріл з вогнепальної зброї, зроблений у ротову порожнину. Куля пройшла глоткою та потилицею. Усе сталося там, де і знайдено тіло: хлопці з Бергена знайшли кулю в стіні підвалу.

– Сліди крові, мозкової речовини? Знайшли? – запитав Скарре.

– Ні, – відповів Харрі.

– Стільки років минуло, – сказав Лепсвік. – Бактерії, комахи...

– Ну, дещо могло б зберегтися, – заявив Харрі. – Але я розмовляв з медиками, і ми дійшли єдиної думки: Рафто, швидше за все, сам постарався, щоб місце вбивства не виглядало зовсім по-свинськи.

– Ти про що? – буркнув Скарре.

– О-ой, – повільно протягнув Лепсвік.

Схоже, до Скарре теж дійшло, і його обличчя скривилося від огиди:

– От дідько!..

– Вибачте, – вставив Хаген. – Може, мені хтось пояснить, про що ви тут говорите?

– При самогубстві, – пояснив Харрі, – людина зазвичай видихає повітря. Всередині утворюється вакуум. Тому назовні виходить менше... – Він помовчав, підшукуючи слово, і закінчив: – ...сміття. Рафто абсолютно точно змусили видихнути повітря, а потім застрелили.

– А отже, такий сищик, як Рафто, – похитав головою Лепсвік, – напевне чудово розумів навіщо.

– Заради усього святого! – Хаген зблід. – Як можна примусити людину?..

– Можливо, йому довелося обирати, – сказав Харрі. – Адже є безліч способів померти – не тільки від кулі.

Запанувала мертва тиша. Харрі витримав паузу, а потім продовжив:

– Досі тіла жертв ми не знаходили. Рафто теж був захований, але його б знайшли набагато раніше, якби в хазяїв дачі вона не викликала такого жаху та огиди. Усе це приводить нас до висновку: Рафто не був частиною плану.

– Плану серійного вбивці? – Судячи з інтонації, комісар поліції примирився з думкою про існування такого собі чудовиська у незаплямованій серійними вбивствами Норвегії.

Харрі кивнув.

– Якщо це не частина плану, то який тоді мотив?

– Цього ми не знаємо, але коли слідчого відділу вбивств позбавляють життя, то цілком природно припустити, що він являв небезпеку для вбивці.

Еспен Лепсвік кашлянув:

– Можливо, те, що вбивця зробив з тілом, підкаже нам мотив? Навіщо, наприклад, він увіткнув йому замість носа морквину? Довгий ніс, розумієте?

– Він що, казку нам розповідає? – запитав Хаген.

– Можливо, натяк на нишпорку? – обережно вставив Гольм.

– Точно! – підхопив Хаген. – Знак, щоб інші сищики тримались від нього подалі, не винюхували. – Скоса поглядаючи на Харрі, він звернувся до всіх: – А як ви поясните зашитий рот?

– Натяк на те, що слід тримати язика за зубами, – невпевнено припустив Скарре.

– У ціль! – погодився Хаген. – Оскільки Рафто був, так би мовити, з гнильцем, цілком може бути, що він був з убивцею у змові і в певний момент хотів його трохи налякати.

Усі подивилися на Харрі, який вислухав їхні гіпотези, не промовивши жодного слова.

– Ну? – пробуркотів комісар Хаген.

– Ви, можливо, й маєте рацію, – відповів Харрі, – але я вважаю, що послання, залишене нам убивцею, зовсім просте: тут був Сніговик. А він любить ліпити сніговиків. Крапка.

Поліцейські перезирнулися, ніхто не став заперечувати.

– У нас інша проблема, – продовжив Харрі. – Поліцейське управління Бергена виступило з офіційною заявою, що на острові Фінньой знайдено тіло людини. І все. Я просив їх притримати інформацію про деталі, щоб ми мали у розпорядженні хоча б два-три дні для пошуку слідів, що залишилися, поки Сніговик не знає, кого ми знайшли. Але, гадаю, і двох днів у нас не буде, бо навряд чи поліцейські зможуть приховувати інформацію досить довго.

– Ім’я Рафто буде в журналістів уже завтра вранці. Я бергенських знаю, – сказав Еспен Лепсвік.

– Ні, – пролунав голос від дверей, – ім’я вони отримають сьогодні, ще до останнього випуску вечірніх новин. І не тільки ім’я, але й подробиці: опис місця злочину та нашу версію, що справа стосується Сніговика.

Всі озирнулися. У дверях стояла Катрина Братт. Вона все ще була бліда. Щоправда, відтоді, як Харрі провів її на катер і вона поїхала з острова, а він залишився чекати на поліцію, Катрина трохи оговталася.

– Так ви знаєте людей з другого каналу? – запитав її Еспен Лепсвік з кривою посмішкою.

– Ні, – відповіла Катрина Братт. – Я знаю людей з Бергенського управління.

– Де ви були, Братт? – запитав Хаген. – Ви були відсутні кілька годин.

Катрина покосилася на Харрі, він кивнув їй і пояснив:

– Катрина виконувала мої доручення.

– Це, мабуть, важливо. Розповідайте, Братт.

– Зараз у цьому нема необхідності, – вимовив Харрі.

– А я просто цікавий такий, – наполягав Хаген.

Чортів солдафон, подумав Харрі. Педант, людина-рапорт, ти що, не бачиш, що дівчина досі не оговталася від шоку? Ти сам зблід, коли тобі знімки показали. Ну втекла вона додому від усього цього, то й що? Однак повернулася. Лясни її по плечу, підбадьор, а не принижуй перед колегами. Виголошуючи подумки цю промову, він намагався спіймати погляд Хагена, щоб спинити його.

– Розповідайте, Братт, – поквапив нечутливий Хаген.

– Я перевіряла деякі деталі, що мають стосунок до нашого розслідування, – відповіла Катрина, задерши догори підборіддя.

– Які?

– Наприклад: де знаходився Ідар Ветлесен, коли були вбиті Лайла Осен та Онні Хетланн. Виявилося, що він вивчав медицину в Бергенському університеті.

– І це все, що ви з’ясували? – здивувався начальник відділу вбивств.

– Усе, – відрізала Катрина.

Виникла незручна пауза.

– Студент-медик, отже? – Комісар подивився на Харрі.

– Так, – відповів Харрі. – Пізніше став пластичним хірургом. Каже, що любить змінювати зовнішність людей.

– Я перевірила адреси, за якими він жив та працював, – додала Катрина. – Збігу з адресами жінок, передбачуваних жертв Сніговика, нема. Але молоді лікарі часто бувають у від’їздах: курси підвищення кваліфікації, конференції...

– Шкода, що цей чортів адвокат Крон не дасть нам потрусити хлопця, – засмутився Скарре.

– Плювати, – втрутився Харрі. – Ми все одно арештуємо Ветлесена.

– За що? – поцікавився Хаген. – За те, що він навчався у Бергені?

– За спробу розбещування малолітніх.

– На якій підставі?

– На підставі показань свідка, хазяїна готелю «Леон». До того ж у нас є знімки Ветлесена, що входить до готелю.

– Не хочу вас засмучувати, – почав Еспен Лепсвік, – але я того хлопця з «Леона» знаю. Він ніколи не свідчить. Справа розвалиться, і вам доведеться випустити Ветлесена за двадцять чотири години. Це я вам гарантую.

– Не біда, – відповів Харрі й подивився на годинник, прикидаючи, скільки часу йому знадобиться, щоб дістатися до Бюгдьой. – Ви й уявити собі не можете, чого тільки люди не навигадують за такий короткий час.

Харрі вдруге подзвонив у двері й подумав, як ця ситуація схожа на ту, в дитинстві, коли всі роз’їжджалися на літні канікули, а він залишався сам-самісінький у всій Уппсалі. Він так само стояв та дзвонив у двері Ейстейна або іншого приятеля, сподіваючись, що, може, якимось дивом вони будуть удома, а не в бабусі в Халдені, на дачі в Суні або в туристичному поході в Данії. Він тиснув та тиснув на дзвінок, поки не зрозумів, що залишається без змін тільки один варіант – Валянок. Валянок, з яким ані в нього, ані в Ейстейна ніколи не було особливого бажання грати, але який тим не менше завжди тінню тупцяв за ними по п’ятах, сподіваючись, що колись вони передумають і хоча б ненадовго приймуть його до своєї компанії. Він, щоправда, обрав Харрі та Ейстейна лише тому, що вони самі особливою популярністю в школі не користувалися, от він і подумав, що це такий клуб, куди в нього таки є шанси отримати доступ. І от шанс з’являвся, бо Харрі знав: Валянок завжди буває вдома. Його сім’я не могла собі дозволити поїхати кудись на канікули. Більше Харрі не було з ким грати.

Харрі почув усередині човгаючі кроки, і двері розчинилися. Визирнула жінка і, зовсім як мати Валянка, просяяла, побачивши Харрі. Та ніколи не запрошувала його до будинку, а просто гукала на Валянка, натягала на нього поношену куртку й виштовхувала на сходи, де він мовчки стояв і дивився на Харрі. Харрі відчував: Валянок усе розуміє, тому незрозуміла ненависть здіймалася у його душі, поки вони спускалися сходами та йшли до магазину. Все одно це було чудово: час спливав.

– На жаль, Ідара немає вдома, – сказала фру Ветлесен. – Проходьте, зачекайте на нього. Він сказав, що поїде кудись ненадовго й повернеться.

Харрі похитав головою. Цікаво, чи помітила вона сині мигалки, які сяяли на всю околицю: позаду нього на темній дорозі стояли поліцейські автомобілі. Маячки наказав увімкнути цей ідіот Скарре.

– Коли він поїхав?

– Близько п’ятої.

– Отже, минуло вже кілька годин. А він сказав, куди збирається?

Жінка похитала головою:

– Нічого він мені не каже. Як вам це подобається? Рідній матері нічого не сповістив.

Харрі подякував, сказав, що заїде пізніше, і попростував гравійною доріжкою, що вела до хвіртки. Ідара Ветлесена не знайшли ані на роботі, ані в «Леоні», та й будівля керлінг-клубу була зачинена. Харрі зачинив за собою хвіртку і підійшов до машини. Автомобіль у всій своїй поліцейській красі стояв з опущеним склом.

– Вимкни мигалку, – наказав він водієві і звернувся до Скарре, який сидів позаду: – Вона каже, його немає вдома, і, схоже, це правда. Залишайтеся тут, слідкуйте, може, повернеться. Зателефонуй у відділ, скажи, щоб організовували пошуки. Тільки не по рації, гаразд?

Дорогою назад Харрі зателефонував з машини до телефонної станції і дізнався, що Торкільдсен, його приятель, який працює в центральній диспетчерській «Теленор-Осло», вже пішов додому, а отже, визначити місцезнаходження мобільного телефону Ідара Ветлесена можна буде тільки по офіційних каналах, тобто не раніше, ніж завтра вранці. Він поклав слухавку та додав гучність: «Slipknot» грали «Vermilion». Ні, зараз, мабуть, не той настрій. Харрі натиснув на кнопку, щоб змінити диск на сольник Джила Еванса, який нещодавно знайшов у себе в бардачку. Поки він колупався з коробкою диска, приймач налаштувався на випуск новин.

– У зв’язку зі справою щодо серійного вбивці, так званого Сніговика, поліція розшукує чоловіка, лікаря за професією, прописаного в районі Бюгдьой...

– Тьху, щоб вам! – гаркнув Харрі і так жбурнув коробку, що та тріснула, а диск покотився під сидіння.

Харрі у нападі люті витиснув газ до упору й обігнав бензозаправник, що їхав по лівій смузі. Двадцять хвилин. Їм знадобилося всього двадцять хвилин. Чому б їм не натикати в управлінні мікрофонів та не видавати в ефір пряму трансляцію?

Їдальню в управлінні вже було зачинено, світло вимкнене, але саме там Харрі її і знайшов. Вона сиділа зі своїм пакетом з бутербродами за порожнім столиком на двох. Харрі сів на другий стілець.

– Дякую, що не розповів, як я зірвалася у Фінньої.

Харрі кивнув.

– Куди ти зникла?

– Я відразу виписалася з готелю та побігла на тригодинний рейс до Осло. Мені необхідно було поїхати. – Вона нахилилася до чашки. – Вибач.

– Не переймайся, – заспокоїв її Харрі, дивлячись на тендітну схилену шию та тонку руку, що лежала на столі. Зараз він дивився на неї іншими очима. – Круті хлопці якщо вже зриваються, то по-справжньому.

– Чому?

– Напевне, тому, що не так часто втрачають контроль. Брак досвіду.

Катрина кивнула, так само вишукуючи щось поглядом на дні чашки з логотипом Поліцейського управління.

– А ти, Харрі? Ти ніколи не втрачаєш контролю?

Вона підвела очі, і Харрі здалося, що її зіниці засяяли яскравим світлом. Він поліз за сигаретами.

– Я з тих, у кого неабиякий досвід з утрати контролю. Я, власне, нічого більше не навчився. Зате з утрати контролю у мене чорний пояс.

Замість відповіді вона слабко всміхнулася.

– У боксерів якось зняли показники роботи головного мозку, – сказав він. – Ти знаєш, що протягом двобою вони часто втрачають свідомість? Ненадовго, на мить, але втрачають. І їм таки якимось чином вдається встояти на ногах. Наче тіло знає, що це тимчасово, і бере керування на себе, тримається у вертикальному положенні, поки свідомість не повернеться. – Харрі видряпав з пачки цигарку. – Я теж там, у будинку Рафто, втратив контроль. Відмінність між нами тільки в тому, що моє тіло після стількох років роботи знає, що контроль повернеться.

– А що ти робиш, щоб уникнути нокауту? – запитала Катрина, прибираючи з лоба пасмо волосся.

– А я, як боксери, рухаюсь у напрямку удару. Коли на тебе навалюється жах або смертельна втома, випускай пару потроху, як паровоз. Ти все одно не зможеш вічно стримуватися, не чекай, поки твій захист розлетиться на шматки. – Він сунув сигарету до рота. – Та тобі, мабуть, усе це розповідали на курсі психології у Поліцейській академії. Але я ось до чого. Навіть випускаючи пару, у цьому важкому житті слід прислухатися до того, що з тобою відбувається, бо коли тебе все це почне вбивати... – Він на мить заплющив очі. – Шукай собі іншу роботу.

Вона подивилася на нього довгим поглядом:

– А ти сам, Харрі? Що ти зробив, коли відчув, що тебе це вбиває?

Харрі прикусив фільтр, сухий та м’який, відчув, як він хрустить між зубами, і подумав, що вона могла б бути його сестрою або дочкою: адже вони явно зроблені з одного тіста. З явними вадами всередині.

– Я забув пошукати іншу роботу, – відповів він.

Катрина широко усміхнулася й тихо сказала:

– Знаєш що?

– Ні.

Вона простягла руку, висмикнула в нього з рота незапалену цигарку й перехилилася через стіл:

– Мені здається...

Двері до їдальні розчинилися – на порозі стояв Гольм.

– Другий канал, – сказав він. – Обидва у новинах: і Ветлесен, і Рафто. Імена та фотографії.

І тоді зчинився безлад. Хоча й була одинадцята вечора, в холі управління вже за півгодини стало тісно від журналістів та фотографів. Вони чекали на керівника групи Еспена Лепсвіка, або шефа відділу вбивств, або начальника поліції, або взагалі на кого завгодно – щоб вийшов до них та розповів, у чому річ. Між собою вони бубоніли, що поліція має усвідомлювати відповідальність перед громадськістю та зобов’язана інформувати її про таку серйозну, таку вражаючу, таку смачненьку справу, здатну підняти рейтинги телеканалів та газетний продаж просто до неба.

Харрі стояв біля балюстради й дивився вниз. Журналісти, як акули, без утоми накручували кола, розмовляючи одне з одним, випитували, винюхували, допомагали, заважали, обдурювали, вивуджували відомості. Хтось щось чув? Буде ввечері прес-конференція чи ні? Ну хоча б імпровізований брифінг? А що, Ветлесен уже по дорозі до Таїланду? Ну мало б хоч щось статися: адже дедлайн уже близько!

Харрі читав, що слово «дедлайн» з’явилося в Америці під час Громадянської війни: коли людей для охорони полонених не вистачало, на землі малювали кола та заганяли їх туди. Усіх, хто виходив з кола, розстрілювали. Так і ці воїни пера там, унизу, в холі: полонені сидять за лінією смерті – дедлайном.

Харрі повертався до кабінету, де на нього чекала решта, аж раптом задзвонив мобільний. Це був Матіас:

– Ти чув моє повідомлення на автовідповідачі?

– Не встиг іще. У нас тут справжнє пекло. Може, я тобі зателефоную пізніше?

– Звісно, – відповів Матіас. – Але знаєш... це стосується Ідара. Я тут бачив у новинах, ви його шукаєте.

Харрі переклав слухавку до іншої руки:

– Викладай.

– Ідар зателефонував мені сьогодні вдень. Запитував про карнадріоксид. Він іноді телефонує, консультується щодо медикаментів: Ідар ніколи не був сильний у фармацевтиці. Так що я спочатку не звернув уваги. Я, власне, телефоную, бо карнадріоксид небезпечний для життя. Подумав, раптом це вам стане у нагоді.

– Звісно, звісно... – Харрі рився у кишені, де в нього завалявся недогризок олівця та трамвайний квиток. – Карна?..

– Карнадріоксид. Він містить особливу отруту й використовується як знеболювальне у ракових та ВІЛ-хворих. У тисячі разів сильніший за морфін, і навіть невелике передозування миттєво призводить до паралічу м’язів. Органи дихання та серце спиняються, і людина помирає миттєво.

– Ну й діла, – пробурмотів Харрі, записуючи. – Про що ви ще розмовляли?

– Більше ні про що. Судячи з усього, він кудись поспішав. Просто подякував, і ми попрощалися.

– Є в тебе припущення, звідки він міг телефонувати?

– Ні. Але точно не з кабінету: акустика була якась дивна. Таке враження, що говорять з церкви чи печери, розумієш?

– Розумію. Дуже дякую, Матіасе. У разі чого ми тобі зателефонуємо.

– Радий допомогти, чим можу...

Закінчення Харрі не почув, поквапившись натиснути «відбій».

У кабінеті зібралася уся їхня невелика слідча група, на столі стояли чашки з кавою, наступна порція води закипала в чайнику, піджаки звисали зі спинок стільців. Скарре щойно повернувся з Бюгдьой та доповів про розмову з матір’ю Ідара Ветлесена. Та сказала, що ані про що й гадки не має, і взагалі це напевне страшна помилка.

Катрина зателефонувала асистентці Ветлесена, Боргхільд Муен, яка сказала приблизно те саме.

– Вранці допитаємо їх, якщо буде треба, – вирішив Харрі. – А зараз у нас більш серйозна проблема.

Усі троє подивилися на нього. Харрі розповів про свою розмову з Матіасом та прочитав на зворотному боці трамвайного квитка: «Карнадріоксид».

– Думаєш, він саме так скоював убивства? – запитав Гольм. – За допомогою паралізуючого препарату?

– Точно. Ось чому він ховає тіла, – втрутився Скарре. – Щоб ми не виявили речовину при розтині, інакше слід приведе до нього.

– Нам відомо тільки одне, – сказав Харрі. – В Ідара Ветлесена нервове виснаження. Якщо він і є Сніговик, то змінить модель поведінки.

– Питання в тому, на кого він полює у цей момент. – Катрина нервово пересмикнула плечима. – Хтось незабаром помре від цієї речовини.

Харрі потер підборіддя:

– Катрино, у тебе вже є роздруківка телефонних дзвінків Ветлесена?

– Так, є номери телефонів та імена. Ми з Боргхільд усе перевірили. Здебільшого це пацієнти. Було ще дві розмови з адвокатом Корном та розмова з Матіасом Лунн-Хельгесеном, про якого ти вже говорив. І ще один номер, зареєстрований на видавництво «Поппер».

– Роботи зараз у нас нема, – сказав Харрі. – Можемо, звісно, сидіти тут, пити каву та чухати порожні наші голови, а можемо розійтися по домівках та повернутися вранці з так само порожніми, але відпочилими головами.

Решта мовчки дивилася на нього.

– Я не жартую, – запевнив він. – Давайте додому, чорт з ним з усім!

Харрі зголосився підвезти Катрину до району Грюнерльокка, колишнього робочого кварталу. Там вона попросила висадити її біля старовинного чотириповерхового будинку на вулиці Сейльдуксгата.

– Де твоя квартира? – запитав він і нахилився до вікна.

– Третій поверх, ліворуч.

Він подивився на третій поверх. Усі вікна були темні. Занавісок він теж не побачив.

– Схоже, твого чоловіка немає вдома. Або, певне, він уже ліг спати.

– Може, й ліг. – Катрина наче й не збиралася виходити з машини. – Харрі!

Він поглянув на неї.

– Ти розумієш, що я мала на увазі, коли сказала, що питання в тому, на кого зараз Сніговик полює?

– Гадаю, що так, – відповів він.

– Те, що ми побачили на Фінньої, – це не просто вбивство випадкової людини, котра, як здалося вбивці, забагато знала. Воно було заздалегідь сплановане.

– Звідки ти взяла?

– Якщо навіть Рафто і натрапив на його слід, це теж було сплановано.

– Катрино...

– Зачекай. Рафто був найкращим слідчим відділу вбивств у всьому Бергені. Ти – найкращий в Осло. Він міг передбачити, що розслідування вбивства будеш вести саме ти, Харрі. Ось чому ти отримав цього листа. Я тільки хочу сказати, щоб ти був обережнішим.

– Ти що, намагаєшся мене налякати?

Вона знизала плечима:

– Якщо ти налякався, знаєш, що тобі треба робити?

– Ні.

Катрина відчинила дверцята:

– Тобі слід знайти іншу роботу.

Зачинивши за собою двері до квартири, Харрі став на порозі вітальні. Кімната виглядала наче після бомбардування. Місячне сяйво падало на якусь білу пляму на темній голій стіні. Він підійшов ближче. Це була вісімка, написана крейдою. Він підвів руку й помацав її. Мабуть, справа рук фахівця з грибків, але що вона означає? Можливо, якийсь код, припустімо, речовини, якою він мав обробити стіну.

Залишок ночі Харрі метався у ліжку, його мучили нічні жахи. Йому наснилося, що він міцно стискає зубами якусь тверду штукенцію і, щоб не задихнутися, змушений дихати крізь дірку в ній. На язиці він відчував смак мастила, металу та пороху. А потім у легенях зовсім не залишилося повітря, і тоді він виплюнув ту штуковину й побачив, що дихав він зовсім не через дуло пістолета, як йому здалося, а через дірку у вісімці. Звичайна вісімка: велике коло внизу, маленьке вгорі. Велике внизу, маленьке зверху. Мало-помалу у вісімки на маківці виросло третє, крихітне коло. Голова. Голова Сильвії Оттерсен. Вона намагалася розповісти йому, що сталося, але не могла. У неї був зашитий рот.

Коли Харрі прокинувся, очі в нього не хотіли розплющуватися, голова розколювалася, а на губах був присмак вапна та жовчі.