Текст книги "Візантійська фотографія"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 8 страниц)

8-ма хвилина уроку

Рука Зацького все ще вивчає структуру тканини Юліної спідниці. – Дмитро Сич витягує з торби підручник з біології і чує шепіт сусіда: «Та не буде він перевіряти домашки. З бе-класу казали, що Тарас Богданович водив їх на екскурсію в парк та навколо озера». – Вивчення структури тканини триває: наявна на Маркевич спідниця зроблена з трикотину (25% вовни, 75% полікапролактаму (– NH – (СН ₂) ₅– CO – In), хоча в можливих паралельних станових визначеностях Другої Теми присутні також міні-спідниці з плащівки, чистої вовни, капрону, нейлону, крепдешину тощо. Ворс трикотину, ніжний на дотик, зігрітий теплом стегна, тягнеться за вологою долонею Зацького. – Ґольдман читає в романі: «Дівчина закриває у живоплоті хвіртку, на котрій відразу спалахує напис: „Не турбувати!“»

9-та хвилина уроку

Розгублена безперервним штурмом вікна, муха сідає на підвіконня. – «Переборюючи втому і хворобу, – розповідає Тетяна Юрківна, – Сковорода прибув у село Іванівку.Тут він 9 листопада 1794 року і скінчив свій життєвий шлях. Запишіть дату, вона є на дошці». – Іван Гундяк на прізвисько Бічуноза перестає чухати носа і записує дату. Мітов штовхає його стілець. Бічуноза не обертається. Він виводить число «1794» і згадує, що Галина Соболь живе в дев'яносто четвертій квартирі. Йому знову свербить ніс. – «Запишіть, будь ласка, – продовжує вчителька, – славетний напис, який Григорій Савович заповів викарбувати над місцем свого останнього спочинку:

„Світ ловив мене, але не спіймав“». – «3.262. Те, що не знаходить свого виразу в знаках, виявляється в їх застосуванні», – смакує Балюта карбовану тезу Вітґенштайна: «Те, що знаки приховують, виповідає їхнє застосування». – Зацький знімає руку зі стегна Маркевич. Та повертається до нього і шепоче: «Стомився?» – Тодоська замість «спіймав» пише «споймал». Світлана Гундяк штовхає її лікоть: «У тебе помилка!» – У Попадюка перестає писати ручка і він розгвинчує її корпус. Шість обертів. Ампула порожня, як лоно пустелі Аравійської. – Уляна Тарасівна відмічає в записнику: «Біографія Сковороди – десять хвилин».

10-та хвилина уроку

Розгорнення теми Кохання отримує додатковий імпульс: Маркевич розстібає верхній ґудзик шкільної уніформи. Зацький намагається не дивитись у її бік. Соболь повертається до сусідки і помічає червоне обличчя Зацького та розщеплений ґудзик у Юлії. В просторі обумовлених координат стану Галини колір згаданого обличчя розпадається на п'ять відтінків: аонь, май, шангао, юаро-бінь, бінь-го (згідно з класифікацією, визнаною китайським імператорським двором в епоху імператриці у (684—705 pp.). (Колір вух Зацького поступ змінюється від частково-локального Каро-бінь до повного бінь-го. Юлія Маркевич торкається середнім пальцем лівої руки другого ґудзика). – Ґольдман знову спостерігає за Золотаренком і згадує, що забула вдома зошит з біології. – Пузло відкриває рок-часопис на сімдесят дев'ятій сторінці, де вміщено інтерв'ю Єгора Лєтова і текст його пісні «Місячний лилик». Пузло починає переписувати текст «Місячного лилика» у свій записник. Роблячи це, він гризе ніготь великого пальця лівої руки.

11-та хвилина уроку

«З.32. Знак є частиною символу, який можна сприйняти чуттєво». – Маркевич бере другий ґудзик двома пальцями. Тетяна Юрківна не витримує і повертається до неї: «Тобі парко, Юліє?». Їхні погляди на мить зустрічаються. У великих чорних очах Маркевич мавпує Безодню безмежний, нерухливий, впевнений у високій якості мавпування, спокій: «Так, Тетяно Юрківно, дуже парко». Зацький вдає, що пише в зошит. Галина Соболь усміхається. – «А тепер, – каже вчителька, – Діанка прочитає нам вірша Максима Рильського, присвяченого Григорію Савовичу Сковороді». Діана Гундяк іде до дошки. Золотаренко помічає масну пляму на її спідниці. – Пузло зустрічає в тексті Лєтова нецензурне слово і вагається, чи записувати його, чи поставити три крапки.

12-та хвилина уроку

«Благословенні ви, сліди, – читає вірша Діана, – Не змиті вічності дощами…» Горембйович підглядає за Балютою і намагається прочитати назву книги, що читає співголова Філософського товариства. «Що він читає?» – питає Олег Антіна Попадюка. «Про Еманюель», – повідає той. – Маркевич тулиться до Зацького і питає його: «Хочеш, я розстібну всі ґудзики?» Зацький мовчить. Тетяна Юрківна дивиться на Юлію гранично можливим для вчительки поглядом. Так втомлений шляхами клоун мандрівного цирку дивиться на дресировану мавпочку, котра псує йому антре раптовою втечею з арени. – «Використовується сучасна література. Актуалізація теми», – нотує завуч і додає: «Вірш…» – перекреслює слово «вірш» і пише: « поезіяМ. Рильського». – «Головне у відкритому уроці – відкритість», – вирішує Балюта, і на зовнішньому обрії Симфонії виникає поблажливо-благословенний фантом Карла Ясперса. Славомирові кортить ще раз подивитись у бік Маркевич, але він визнає таке бажання «комплексом Лоліти», стримує себе і замикає над своїми бажаннями стулки Ясперсової категорії Gehäuse [14]14
  Gehäuse (нім.)– буквально: шкаралупа, футляр. К. Ясперс використовує цей термін для характеристики замкнених на себе світоглядних систем.


[Закрыть]– Галина Соболь виймає із зошита-чернетки клаптик паперу і пише на ньому: «Будеш далі чіплятися до Юрка, сучко, отримаєш в морду». Вона віддає записку Стьобецькій: «Передай Маркевичці».

13-та хвилина уроку

Стьобецька чекає – вчителька нахиляється над класним журналом, ставлячи «п'ятірку» за відповідь Діані Гундяк. Галина Гундяк витягує з-під підручника чотирикутне дзеркальце. – «Ось ми познайомилися з біографією Григорія Савовича Сковороди, – говорить Тетяна Юрківна, – а тепер нам потрібно зрозуміти його філософську теорію. Ось на дошці…» Вчителька бере указку і обертається до дошки. Стьобецька кидає записку Соболь на стіл, де сидять Маркевич і Зацький. – Пузло дописує «Місячного лилика». Його сусід Олійник витягує з ранця іграшку «робот-трансформер» і запитує в Пузла: «Як буде по нашому „трасформер?“» «Якщо російською – „обманоїд“, то українською буде „облудоїд“», –  відповідає Пузло. – «…Ось ви бачите на дошці схему», – Тетяна Юрківна робить указкою обертовий жест, подібний до фехтувальної вправи часів Людовика Тринадцятого. – «На схемі репрезентовано світогляд Сковороди». Намальована на дошці схема складається з трьох кіл, з'єднаних між собою подвійними стрілками. У лівому колі написано: «мікрокосм людини», в правому: «макрокосм, або Природа», у центральному: «світ біблійних символів». «Перш, ніж я поясню вам зміст схеми, – каже вчителька, – перемалюйте її в зошити». – Наявний простір наповнює дріботливе грюкання писемних пристроїв.

14-та хвилина уроку

Зацький піднімає руку: «Тетяно Юрківно, можна вийти?». Вчителька киває головою на знак дозволу. Зацький проминає двері класу, виходячи з внутрішнього простору симфонічної орхестри; з цього моменту Тема Кохання в Симфонії Стану починає занепадати. – Учні й завуч перемальовують схему в свої зошити. В трактаті Вітґенштайна Балюта натрапляє на тезу: «У реченні „Цей старий уже дуже старий“, де друге слово є іменником, а останнє прикметником, ці слова мають не просто різне значення, а є різними символами».

15-та хвилина уроку

Ґольдман перемальовує схему швидше за інших і починає прикрашати її: ліве та праве кола вона зафарбовує червоним олівцем, а центральне – жовтим. – Олійник грається облудоїдом. – Соболь повертається, щоб віддати Стьобецькій циркуль, і Маркевич показує їй язика. – Тетяна Юрківна починає пояснення схеми: «Філософські роздуми привели Сковороду до створення теорії трьох світів: світу людини, світу природи і світу символів, котрий він, під впливом релігійного ідеалізму, ототожнював із Біблією». – «Які бздури!» – поціновує Балюта коментар вчительки. – В Симфонії Стану закінчується пауза і поступово розгортається Третя Тема – Тема ієрархії. Центр розгортання її екзистенційної спіралі зароджується в сукупному віддзеркаленні схеми «трьох світів» на знакових оболонках свідомостей суб'єктів Симфонії. – «Сковорода, – продовжує вчителька, – ототожнював поняття „природа“ і „Бог“, вважаючи, що цінність мікрокосму, тобто людини, не упосліджується цінністю макрокосму…» – Балюта кидає слухати лекцію і повертається до тез Вітґенштайна: «Мова маскує думку. І маскує так, що з зовнішньої форми маски не можна скласти уявлення про форму замаскованої думки». – Дмитро Сич нарешті розташовує підручник з біології та зошит у таких позиціях, що може відчувати себе в безпеці поза зонами обсервації вчительки та завуча; він починає робити домашнє завдання, перемальовуючи з підручника схему поділу подвійної спіралі ДНК. Сич накреслює подумки план роботи: спочатку він передбачає намалювати спіраль простим олівцем, а потім розмалювати її кольоровими фломастерами, котрі можна позичити або у Світлани Гундяк, або в Зацького, якщо той швидко повернеться. Вже накреслюючи перший виток спіралі, Сич вирішує, що чекати Зацького є марною справою. Він уявляє майбутній шедевр, від якого Тарас Богданович буде в захваті: синю, червону, зелену і жовту схему ДНК. – Мітова, який бачить приготування Сича, охоплює дивний і незрозумілий для нього неспокій. Він оглядає клас, бачить як муха стартує з підвіконня, як чухається Бічуноза – все нібито спокійно – але дивне відчуття негаразду не полишає його.

16-та хвилина уроку

Тодоська замість «мікрокосм» пише «мокрокосм». – Сич накреслює другий виток спіралі. Знак спіральної структури поволі з'єднується у надсвідомому з Темою Ієрархії і обумовлює геометрію її розгорнення. – Тетяна Юрківна говорить: «Запишіть філософський висновок Сковороди…» – Сич малює подвоєння спіралі. Порівнюючи свій ескіз зі схемою в підручнику, він бачить, що добре воно. Від надлишку творчих емоцій він штовхає стілець, на якому сидить Світлана Гундяк. Та обертається. «Дай тонкі фломастери», – просить Дмитро. «Не дам», – відповідає Світлана. – Муха, повиваючи свій волохатий тулуб грізним хурчанням, атакує зачіску Тетяни Гундяк. – «4.014. Грамофонний запис, музична думка, партитура, звукові хвилі – все це перебуває в тому взаємному внутрішньому відображальному зв'язку, що існує між мовою і світом». – Сич розташовує на лініях обрису спіралі літери А, Т, Ц, Ґ. Під малюнком він робить глосу «А – аденін, Т – тимін, Ц – цитозин, Ґ – ґуанін». Літери обліплюють спіраль ДНК фіолетовими мухами. Причинно-незумовлене занепокоєння Мітова зростає. – Шістнадцять з двадцяти двох присутніх у класі учнів записують за вчителькою: «Щоб пізнати світ та його закони, говорив Сковорода, слід заглибитись у своє внутрішнє життя, „пізнати себе“». – Екзистенційна напруга Симфонії концентрується на підсвідомості Мітова, просотується в надра не знакової спадкової пам'яти і витягує з глибин його родоводу далекого предка на ім'я Ишбай-Гуам-бег. Це ім'я розгортається у знак якраз у момент символічного резонансу – Сич записує в зошит назву пуринової основи: ґуанін. Спіральна структура надсвідомого, немов вампір Безодні, накидається на знайдене ім'я і реставрує своїм кодом прадавній родовід Павла Андрійовича Мітова, українця за паспортом, 1980 року народження.

17-та хвилина уроку

Із герменевтичного Вирію виринає батько Ишбай-Гуан-бега емір Согдіани Алп-Тимин, потім батько Алп-Тимина – тюркський розбійник Кюль Ган і батько розбійника Толіс-шад із роду засновника Західнотюркського Каганату Істемі-хана, і, вже на межі спроможности спіральної структури, з'являються оповиті присмерковою смужкою мороку тіні легендарних володарів Азії – Істемі та Бумина. Мітов відчуває розгорнення і заглиблення, як раптову нудоту, що огортає Його свідомість сірими простирадлами відрази та відчуження. Немов у сні, він бачить привиди коней і воїв, бачить, як вовк валить на степовий ґрунт вівцю, здригається від хвилі паруючої світлої крови, і чує між стукотом копит верескливий зойк: «Бурі!», і не знає, що в мові Толіса та Кюль Гана цим словом називали саме вовка. Він хоче попросити дозволу вийти з класу, але раптом згадує, що Зацький ще не повернувся, а до його повернення Тетяна Юрківна нікого з класу не випустить. Його нудота на якусь мить трансформується в ненависть до відкритости уроку, до всієї відкритости як такої, до повільного Зацького і до його сусідки, а потім минає. – Світлана Гундяк виправляє Вікторії Тодоській чергову помилку і вирішує дати Сичеві фломастери: «Щоб не плакався потім». – Балюта відривається від «Логіко-філософського трактату», щоб усе-таки подивитися на Маркевич. – Після невеликої паузи Бічуноза знову починає чухати ніс. – Муха зависає над головою Фіри Ґольдман, котра намагається не звертати на комаху уваги.

18-та хвилина уроку

В клас повертається Зацький. – «Філософським висновком, – говорить Тетяна Юрківна, – завершується Сковороди „Ворона і Чиж“: древо от плодов познавається». – Створена під час заглиблення у родовід Мітова агресивна надсвідома структура реагує на образ «древа», що виникає у свідомості учнів при записуванні афоризму. Знак дерева всмоктується спіральною визначеністю Теми Ієрархії і перетворюється на містичну будову Arbor mundi (Світового Дерева). Структурно воно нестабільне, кожної миті набуває нової форми: Дерево Сфірот, Ігґдрасиль, дерево шаманів, Едемське Дерево пізнання тощо. – Золотаренко раптом згадує, що забув полити фікус у вітальні. – Олійник ховає облудоїд і дивиться на дерево за вікном: золоте, чорне, червоне. – Сич домальовує гілки ДНК, вкриті літерами АТГЦ і починає з'єднувати їх рисочками валентності.

19-та хвилина уроку

Arbor mundi в Темі ієрархи вичерпує запас стабільности і вироджується у надсвідомий кущ. З куща-залишку виходить привид Гросмейстера і нагороджує містичними ступенями Шотландського Обряду суб'єктів Симфонії Стану. Всі учні 9-А класу на прізвище Гундяк (окрім Бічунози) отримують перший градус посвяти і містичний ступінь Учня; Іван Гундяк-Бічуноза за наполегливе чухання носа отримує другий градус і ступінь Підмайстра; Віталій Золотаренко за спроби боротьби з мухою отримує третій градус і ступінь Майстра; четвертий градус і ступінь Таємного Майстра отримує завуч Уляна Тарасівна за впевненість у перемозі добра над злом; п'ятий градус та ступінь Досконалого Майстра отримує Вікторія Тодоська те, що спромоглась написати слово «поет» без жодної помилки; восьмий градус і ступінь Охоронця Будівель римує Галина Соболь за стійку відразу до Маркевич; сама Юлія Маркевич за досконалу зовнішність отримує одинадцятий градус та ступінь Прекрасного лицаря-обранця; дванадцятий градус і ступінь Великого Майстра-архітектора отримує Гліб Олійник за неперевершену гру з облудоїдом; тринадцятий градус та ступінь Королівської Арки отримує Тетяна Юрківна, як еквівалент другої вчительської категорії; чотирнадцятий градус і ступінь Великого Обранця отримує муха за щирість літання; п'ятнадцятий градус та ступінь Лицаря Сходу отримує Павло Мітов за шляхетне походження; сімнадцятий градус (Лицар Сходу і Заходу) отримує Юрій Зацький за своєчасний вихід з класу; вісімнадцятий градус та ступінь Розенкрейцера отримує Геннадій Пузло за український переклад слова «трансформер»; Стьобецька, Паньків і Синило не отримують нічого, а Славомир Балюта та Есфір Ґольдман за читання сторонніх книжок підносяться Ґросмейстером до 30-го градусу із титулами Лицарів Кадош. Після нагородження кущ загоряється, і Ґросмейстер щезає в трикутному полум'ї.

20-та хвилина уроку

«Тепер, – каже Тетяна Юрківна, – ми розберемо літературний доробок Сковороди». – У Симфонії Стану вмирає агресивна структура, пов'язана із третьою темою. Перед загибеллю вона ще намагається зачепитись за малюнок Сича, але Дмитро помиляється, з'єднуючи ґуанін із цитозином двовалентною рискою. Ушкоджена помилкою залишкова структура щезає з теренів Сущого без уможливлення інкарнацій. Із вичерпанням Теми ієрархії у Симфонії Стану западає двохвилинна пауза безструктурности.

21-ша хвилина уроку

Під час паузи Балюта тішиться тезою 4.114: «Філософія має визначати межі мислимого, а тим самим і немислимого».

22-га хвилина уроку

«Тридцять віршів Сковороди, – продовжує лекцію вчителька, – створених ним між 1753 та 1785 роками, склали рукописний збірник „Сад Божественних пєснєй“. Ці різноманітні за змістом…» – У Симфонії Стану зароджується четверта тема – Тема Літератури. Її розгорнення відбувається в темпі Staccato (уривчасто); форма її структуроутворюючого каналу в надсвідомому – веселкова барвиста арка з переважанням червоного та синього кольорів. На початку Теми її екзистенційна наруга концентрується у викладацькому методі Тетяни Юрківни, носія ступеня Королівської Арки. – «Ми зупинимось на славетній Пісні Десятій», – каже вчителька. – «Ось її початок: „Всякому городу нрав і права…“» – У надсвідомому ефірі ця цитата породжує два віддзеркалення міста С., яким вищі сили буття знаходять назви «Модернополь» та «Постмодернополь»: міста та їхні назви утверджуються на вершині Симфонічної Арки. Модернополь та Постмодернополь багато в чому подібні одне до одного. В обох містах головна вулиця називається Вулицею Зумовлених координат, і побудовані ці вулиці у вигляді алей Сфінксів. У Модернополісі сфінкси стоять обличчями один до одного, і на їхніх лев'ячих грудях викарбувана цитата зі Сковороди: «Нині єгипетськая Ісис (Ізида) іменем, і єстеством єсть то же, что Павловскій Іісус». У Постмодернополі сфінкси стоять один до одного хвостами-кодами, і на хвостах вирізьблено: «Невідомому Богу»; на одному зі сфінксів Постмодернополя сидить напівгола слизотлива кодомовна істота Концептотерія і віщує про прийдешню універсальну світову мистецьку мову, плаче, пищить і б'є кажанячими крильцями сфінкса, котрий зашкарубло-традиційно не розуміє концептуалізму; паралельно з головною вулицею в Модернополі прокладено дорогу Спрощень, а в Постмодернополі – Бульвар Класифікацій. Обидва міста мають щорічне свято: в Модернополі воно має назву «Дня Прорубування Вікон», а в Постмодернополі – «Дня злучення Сфінксів»; ритуали похоронів та воскресінь в обох містах майже однакові; водіїв автобусів в обох містах називають «ліотарами» (якесь галльське слово)… – «Всякому голову мутіт свой дур», – читає вчителька Десяту Пісню.

23-тя хвилина уроку

В Модернополі починають ритуал Прорубування Вікон. Черговий жрець міста, кавалер ордену «Місячного лилика», урочисто зацитовує притчу Г. С. Сковороди про двох старих, що збудували собі хату без вікон та намагалися тягати до її мороку світло у лантухах. Молодші жерці при цьому зображують наповнювання світлом лантухів, зшитих із червлених та чорних квадратів невідомої тканини. Іноді чути коментуючий вереск концептотерії. Та ось плин розповіді чергового жерця досягає того філософічного моменту, коли старі зустрічають мандрівного просвітлення, що пояснює цим дурням природу світла й наполегливо радить зробити в хаті хоча б одне вікно. У цей момент населення Модернополя витягає з кишень, піхов, торб, футлярів звичайних та оздоблених орнаментом сокири, свердла, долота, зубила, методологічні засади і починає роботи отвори в тих сущих речах свого міста, які збереглись від минулих свят. Сфінкс з обличчям портретоносця проголошує: «Достойно! Достойно!». На святі присутній ірландський шпигун Ші О'Хін, котрий не розуміє місцевої говірки і здатний перекладати лише суфікси проголошуваних слів. У шпигунському нотатнику він фіксує: «Ідея прогресу, а не абсурдности, є атмосферою існування Модернополя». – Балюта читає: «4.121. Мова не може віддавати того, що віддзеркалюється в ній». – У простір святкового Модернополя раптом потрапляє муха (та сама, піднесена в ступінь Великого Обранця). Мешканці міста відразу помічають недосконалість цього створіння – в мусі немає отворів. Вони ловлять муху і вдосконалюють її. – Іван Гундяк бачить, як муха зависає в повітрі над його столом, падає лапами догори і здихає. В цей момент Тетяна Юрківна з декламаційним натхненням колишньої комсомольської активістки проголошує останній рядок Пісні Одинадцятої: «Бездна бездну удовліт вдруг».

24-та хвилина уроку

Іван Гундяк каже вголос: «А муха здохла!». Всі суб'єкти Симфонії повертаються в бік Гундяка-Бічунози. Тодоська сміється. Уляна Тарасівна відриває своє огрядне тіло від стільця на п'ять сантиметрів, трохи піднімається так, щоб зберегти позицію офіційної неприсутности на уроці й не порушити сакральної відчужености від того, що їй довірено перевіряти, і постпедагогічним голосом осмикує Бічунозу. «Іван!». Той здмухує вдосконалену модернополітами муху на підлогу і посміхається щиро і дурнувато, потрапляючи раптом цією посмішкою в темп розгорнення четвертої теми. Вчителька заспокоює клас. « Бічуноза дурний»,– повідомляє Тодоська Світлані Гундяк. – Над Модернополем сходить Сонце. О'Хін розпитує у місцевого мешканця, чому мерія Модернополя не призначає вчителів-концептуалістів у навколишні профанічні села. У відповідь мешканець Модернополя розпадається на літературу та літературний процес, причому обидві частини верещать. – «У Пісні Одинадцятій „Саду Божественних пєснєй“ стверджується вищість духовного розвитку людини», – каже вчителька і додає, вже зміненим на присутність інтриги голосом: «А тепер, дорогі мої, спробуйте скласти цитатний план Десятої та Одинадцятої пісней за тематичною схемою, яку ви бачите на таблиці. Даю вам десять хвилин на цю роботу. Робота – на оцінку. Хто перший складе план, нехай підніме руку, і я дам можливість…» – Славомир Балюта не слухає Тетяни Юрківни. Його свідомістю прокочуються нумеровані хвилі вітґенштайнових тез: «4.1272. Безглуздо також говорити про кількість усіх предметів». – З двадцяти двох учнів двадцять починають складати Цитатний план за пропонованою схемою.

25-та хвилина уроку

Олійник дивиться у вікно: паралельний клас виконує на спортивному майданчику фізкультурні вправи. Дмитро Сич ускладнює малюнок ДНК трьома запланованими кольорами. – У Постмодернополі сутінки. Як завжди. Заблуканий облудоїд Олійника вештається головною вулицею, зачіпаючи за відстовбурчені коди сфінксів. Його дратує строкатість асфальтового покриття і від роздратування він іноді трансформується. Тим часом на Бульварі Класифікацій відбувається Карнавал Літературних Архетипів. Церемоніймейстер вигукує в мегафон назви модифікацій архетипів, що проходять повз головну трибуну. «Архетип кохання!» – кричить він: «Модифікація Псевдонабоков-14!» Натовп лоліт з обличчями дівчаток 9-А класу заповнює Бульвар. Лоліт супроводжує марш Мендельсона і запах дешевого квіткового одеколону. «Архетип кохання!» – презентує церемоніймейстер: «Модифікація Псевдонабоков-15!» Сутінки виплескують на Бульвар неповнолітніх мулаток в уборах бразілійських карнавалів. Ламбада. Оберти стегон. Колір шкіри Наомі Кемпбелл. Запах невдоволеної пристрасти. «Архетип кохання!» – мегафон стократно підсилює захоплено-істеричне тремоло церемоніймейстера: «Модифікація Псевдорасін-3!» Величезна мавпа-незайманка на ім'я Юнія скаче Бульваром Класифікацій, шість розбещених владою у мавп'ячому вольєрі орангутангів-неронів женуться за нею. Серед глядачів Карнавалу непомітно з'являються облудоїд та О'Хін. Шпигун встигає на свято вчасно: після модифікацій архетипу кохання починається мілітарна частина карнавального параду. Потужні ракетні тягачі вивозять перед трибуну секретну зброю Постмодернополя – величезні реактивні носи типу «Де Бержерак». Масно-блискучі, титанові, з червоними соплами замість ніздрів, вони справляють грізне враження. «Архетип лицаря Модифікація Псевдоростан-6!» – урочисто проголошує мегафон.

26-та хвилина уроку

О'Хін фотографує реактивні носи ґудзиком-фотоапаратом. Правда, в ґудзику ніякого фотоапарата немає і шпигун знає про це, але боїться порушити архетип шпигуна. Він знає підступну вдачу простору Постмодернополя: достатньо хоч трохи вийти за межі традиційного архетипу, як цей простір сприйме тебе за річ-без-мети і модифікує у щось мерзенне. Так загинув попередник О'Хіна. Він забув удома чорні шпигунські окуляри і був модифікований у тварину-розвідника типу Псевдомерль-34. В мить, коли реактивні носи повертають у Провулок Псевдоглос, до церемоніймейстера підбігає модифікація охоронця і повідомляє, що повсталі з профанічних селищ оточують мури славетного міста. «Архетип вітчизни в небезпеці! Модифікація Псевдосталін-79!» – оголошує військовий стан церемоніймейстер і модифікується у римського полководця типу Псевдомоммзен-4. О'Хін для збереження себе в межах архетипу планує диверсію. Загони модифікантів мобілізуються для захисту мурів Постмодернополя. З пересувних платформ запускають реактивні носи типу «земля-земля» з метою знищення тилових баз повстанців. Старт носів наповнює місто трасформованим димом. Під його прикриттям шпигун реалізує план диверсії. Він змінює напрям вулиці Коментаторів і тим дезорієнтує просунення в бік ворога збірного загону солдатських модифікацій, мобілізованих з творів радянських письменників-фронтовиків. – Фіра Ґольдман виписує з хрестоматії: «Смерте страшна…» – Уляна Тарасівна цікавиться в Тетяни Юрківни: «Скільки годин ви запланували на вивчення Сковороди?» – «Одну, згідно плану», – відповідає та. – На мурах Постмодернополя баталія досягає апогею. Облудоїд та модифікація Лео Блюма (Псевдоджойс-2) героїчно відбивають атаку традиційних селян в ірландському національному одязі. – Галина Соболь піднімає руку і запитує в Тетяни Юрківни: «А якщо в плані буде п'ять пунктів, того буде досить?» – «Так, так», – задумано каже вчителька. – Балюта вирішує, що в трактаті Людвіґа Вітґененштайна забагато математики. Він, не читаючи, перегортає декілька сторінок і натрапляє на тезу: «5.1361. Майбутніх подій не можна виснувати з теперішніх. Віра в причинний зв'язок є забобоном». – Повсталі вбивають сім войовничих модифікацій Голема і захоплюють Бібліотечну Вежу над брамою Постмодернополя. В місті пожежа. Модифіканти відступають. Облудоїд вирішує трансформуватись у поета-традиціоналіста і дезертирувати з поля бою. На путівці між Модернополем та Постмодернополем трансформований облудоїд зустрічає двох подорожніх. «Ти хто?» – питають вони в облудоїда. «Я поет», – відповідає той, – «я вірш написав про рідне село». Облудоїд читає вірша. Подорожні посміхаються, і один з них говорить: «А ми ось – модифікації з шкільного підручника. Я – Псевдосковорода-10, а він – Псевдосковорода-11». Той, що назвався Псевдосковородою-10, знову посміхається і повідомляє облудоїдові: «Вчора ми заночували у профанічному містечку Несповську, а нині прямуємо до граду Постмодернополісу на славетний Карнавал». «Ви запізнились!» – каже облудоїд трагічним голосом поета-традиціоналіста. – «Постмодернополь захоплений повстанцями, і останні з його модифікантів віддали життя в боротьбі з ворожою навалою!» Всі троє плачуть.

27-ма хвилина уроку

Галина Соболь піднімає заплямлену чорнилом руку: «Я вже написала, Тетяно Юрківно!» – На надсвідомому путівці Псевдосковорода-11 сідає у високу траву і починає складати «Тренос, себто Плач, на падіння граду велія Постмодернополіса». У Симфонії Стану відбуваються зрушення. Опорна структура у формі Веселкової Арки дестабілізована повстанням та еміграцією модифікантів, вона втрачає наповненість кольорами. Перемагає сірий колір. На руїнах Постмодернополя кричить зґвалтована мавпа Юнія. – Соболь зачитує щойно складений цитатний план. Слухаючи її, Балюта відчуває, що хоче спати. – Бічуноза знову чухає ніс.

28-ма хвилина уроку

Ґольдман вирішує не дописувати свій план. Вона розкриває роман Желязни і вмощує його на коліна. – Від інтелектуального перенапруження в Стьобецької болить голова, і головний біль її викликає зливу над екзистенційним путівцем. Вона змиває обидві трансформації Григорія Савовича і перетворює облудоїда на пластикову іграшку. – Гортаючи збірку творів Сковороди, Тетяна Гундяк натрапляє на текст: «Стада сії билі соборіща обез'ян філософськіх, кої, кромє казістой маскі (разумей філософскую епанчу і бороду), нічево существа от істінния мудрості нє імелі». – У Симфонії починається занепад Теми Літератури. Розхитана Арка втрачає чіткі обриси, злива змиває Модернополь і профанічні села. Зарослий реальністю облудоїд переходить із надсвідомого можливого у пластикове, свідоме, грубо матеріальне, майже мертве наявне. При переході він минає три кордони буття: сутностей знаків, знаковий і суттєвий. На кожному кордоні його обшукують митники і відбирають ретельно сховані в пластикових безоднях ознаки складности. Вже зовсім спрощений облудоїд мовчки вертається в торбу Гліба Олійника; він перебуває в такій простоті, що навіть не годен усвідомити, що торби не залишав. – У мить загибелі Модернополя та профанічних селищ падає на підлогу «Хрестоматія Української літератури», що належить Галині Гундяк. Від звуку падіння всі суб'єкти Симфонії здригаються, і це прискорює занепад четвертої Теми. – Пузло підспівує рефрен з пісні московських андерґраундних ваґантів: «Вавилон падає! Вавилон падає!» – 3 цього моменту в Симфонії стану визначається пауза. Ґольдман читає 99-ту сторінку «Створінь світла, створінь мороку»: «Цитадель Марачека, яка самим своїм існуванням свідчить, що деяким речам дано продовжуватися майже вічно,

29-та хвилина уроку

і вони, навіть затоплені зубожінням та упослідженням, існують, незважаючи на всі…» – Галина Соболь отримує оцінку «п'ять» за складання цитатного тематичного плану згідно з пропонованою схемою. – У Симфонії з'являються дві можливі кандидатури на п'яту Тему, Це Знак Виродження та Знак Вавилону. Кожен із Знаків розгортає власну спіраль екзистенційного уможливлення, претендуючи на закріплену структурність. – Світлана Гундяк складає свій варіант плану і дає його на списування Тодоській. Світлана відчуває втому

30-та хвилина уроку

і це відчуття підживлює спіраль Знаку Виродження. Вона резонує втомі Синила, Соболь та Бічунози і ще більш підсилюється. Спіраль Знаку Вавилону розгортає просторову структуру за рахунок ображеної Маркевич, яка раптом перестає працювати з цитатами для плану, її невдоволення огортається оболонкою визначености і досягає конкретности прагнення та рішення. Вона згадує запрошення на вечірку до Лисого. «Там будуть „відик“ і доросліхлопці», – передбачає Юлія. – Спіраль Вавилонського Знаку притягує до своєї структури уламки Модернополя та Постмодернополя, формує з них цеглини майбутніх вавилонських веж. Боротьба двох знаків загрожує Симфонії анігіляцією. – Тетяна Юрківна двічі підряд дивиться на годинник.

31-ша хвилина уроку

Для збереження Симфонії Стану вищі сили буття приймають рішення об'єднати у п'ятій теміобидва конкуруючі знаки. Визначається назва нової Теми: «Валтасарова учта». Формою просторового розгорнення Теми обирається двоопукла лінза, темпом – Largo (тяжкоповільно). – Бічуноза пхикає. – «5.6. Межі моєї мови означають межі мого світу». – У надсвідомому окреслюються обриси Лінзи Виродження. Вона строката та хтива. – Чотирнадцять учнів із двадцяти двох дописують цитатний план. – «Тут привиди страховищ», – читає Ґольдман, – «і Сета, що вічно перемагає їх, ведуть вічну боротьбу крізь мармур спогадів – крізь вежі та стіни Цитаделі Марачека, найдавнішого міста світу».