Текст книги "Візантійська фотографія"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 8 страниц)

Примітки (до електронної версії)

Перелік помилок друкованого оригіналу, помічених та виправлених верстальником електронної версії

Стор. 5: Зизоокий фотограф Ференц обрав для своєї майбутньої фотолабораторії надбудову горішнього поверху (Будинка =>) Будинку Вчителя.

Стор. 15: Він намалював (Антихриства =>) Антихриста – на полотні Князь Жаху виглядав як струнка гола дівчина з червоним волоссям, антрацитовими очима і акуратними персами.

Стор. 20: (Інклюз при у =>) Інклюз у цей час стрибав у скрині і навіть (за свідченням гімназистки) верещав.

Стор. 20: Циганку замкнули суворі лещата влади графині де Ебро, регентки малолітнього Хайме, двадцять дев'ятого володаря замка, і вирвати блудницю з цих лещат не зміг би тепер Найсвятіший Отець у Римі: левиці Кастілії (здобичи бо =>) здобичі-бо не віддають.

Стор. 23: Жорстока страта не піде на користь вашому (регенству =>) регентству.

Стор. 29: Переповнені вмираючими безглуздими звуками вулиці, контейнери із смердючим сміттям у вологих дворах-колодязях, червоне від іржі та дешевої фарби залізо сходів, балконів, труб, агрегати опалювальних систем, що звисають зі стель в кухнях, склались перед ним і обіруч нього у знаки всесвітньої Змови, вмонтованої прадавніми (гроссмейстрами =>) гросмейстерами в павучу геометрію дев'ятимільйонного мурашника.

Стор. 35: Вперше він перейшов з можливого у наявне на північній околиці міста С., городян якого остання війна розвіяла шляхами і кресами (східньоєвропейської =>) східноєвропейської ойкумени; місто С. заселили мешканці (навколишних =>) навколишніх селищ – міське походження Хомського вельми умовне.

Стор. 35: Якби він на власні очі побачив запісковілу сонячність міста С., орнаментованого мокрою білизною та вигорілими (кумачовими =>) кумачевими прапорами, то, напевне, знайшов би для пояснень явищ вульгарного світу слова прості, відкриті.

Стор. 35: Якщо символісти праві, і кожна особистість обтяжена власним цвинтарем вмерлих культур, то (цінностний =>) ціннісний простір Хомського був всіяний кам'яними стовпами сірійських відлюдників в ім'я Христове.

Стор. 38: Дальграно (Джорж =>) Джордж (1626–1687) запропонував проект універсальної мови у праці «Мистецтво знаків» (1661), яка стала одним з фундаментальних творів герменевтики.

Стор. 41: …і предки бойових слонів Рафійської баталії, ті, що бачили цнотливе юне Сонце палеоліту, застогнали у звірячому вирії, оплакуючи (знависнілість =>) знавіснілість праправнуків своїх…

Стор. 43: До кінця життя він зробив дев'ятнадцять таких іграшок у (масшабі =>) масштабі 1 до 500.

Стор. 44: Апофатичність Хомського досягає у «Григоріаді» шляхетного артистизму: подих Безодні Якоба (Бьюме =>) Бьоме, глибини найнижчих регістрів органу, здивування чабана Амоса – все є у цьому тексті.

Стор. 47: Легенда додає, що в останню хвилину життя Хомський благословив вбивцю словосполученням (апофатичной =>) апофатичної мови.

Стор. 53: – Там, – показує в бік (північноі =>) північної цегляної арки Шкіряний.

Стор. 53: Лєна знаходить креденс, стару дубову потвору, розкурочену місцевим іконографом у пошуку столітніх (дошок =>) дощок, знаходить урізок арматурного косинця і трощить ним дверцята креденса.

Стор. 54: Він бере дощечку з гофрованим, (костяного =>) кістяного кольору, зламом, намагається впіймати цей запах старої, міцно обжитої кількома поколіннями кімнати, запах старих станіславських газет, запах солодкавих в'їдливих радянських парфумів, запах назбираного у слоїк соковиння алое, запах пудри, кориці, шалфею у сподніх шухлядках…

Стор. 55: Він вдоволено зауважує теплі струмені, що пробігають тілом, намагається зосередитись на цих струменях, на (сгущеннях =>) згущеннях та джерелах тепла, на хорах міріадів зраділих клітин, котрі вітають прибуття алкоголю переможним гімном, радісним співом відродженої життєдайної повноти.

Стор. 56: Малий злодюжка встигає добігти до низького дувалу і вчепитись у його глинястий перекат, коли (звідкісь =>) звідкись зліва (через півстоліття все зло у спогадах виникає зліва) матеріалізується товстий гарбузник Кутул.

Стор. 58: Змастивши зсередини тлустий циліндр солідолом, Гундос уводить до його порожнини металевий толок, (з'єднює =>) з'єднує його із скобою силового пристрою.

Стор. 58: Ґвинти скоби вкручені у сталеві пружини, вкрадені курдуплем з розкуроченого імпортного (верстату =>) верстата.

Стор. 59: Автоматним шомполом він ретельно втрамбовує шматок пластиліну у торець тоншого (циліндру =>) циліндра, заводить скобу за гачок спускового (важелю =>) важеля.

Стор. 64: Шкіряний намагається оволодіти механікою штанів, але, на біду, ґудзик безповоротно змінив своє буттєве (розташуваня =>) розташування.

Стор. 65: Кіра розслаблює пальці, котрими тримає поли довгого атласного (халату =>) халата.

Стор. 68: – Шкірятін, – уточнює своє (призвище =>) прізвище Шкіряний і намагається щонайпривітніше посміхнутись череваневі.

Стор. 68: За атласною хмарою її (халату =>) халата невпевненим гостем виникає п'ятирічне дитинча.

Стор. 69: Якби щури мали свою блазоніку, витвір (Кіріного =>) Кіриного поріддя пасував би прикрасити герб якогось пацючого герцога.

Стор. 73: Тут він забуває наступний текст, сідає і втрапляє виделкою у велику золотаву бараболину, що миттєво сходить схизмами і (паром =>) парою.

Стор. 88: Соболь повертається до сусідки і помічає червоне обличчя Зацького та (розчеплений =>) розщеплений ґудзик у Юлії.

Стор. 92: Сич накреслює (дгругий =>) другий виток спіралі.

Стор. 96: «Ми (зупинемось =>) зупинимось на славетній Пісні Десятій», – каже вчителька.

Стор. 97: Обидва міста мають щорічне свято: в Модернополі воно має назву «Дня Прорубування Вікон», а в Постмодернополі – «Дня злучення Сфінксів»; ритуали (похорон =>) похоронів та воскресінь в обох містах майже однакові; водіїв автобусів в обох містах називають «ліотарами» (якесь галльське слово)…

Стор. 106 :«Суб'єкт не належить до світу, – досягає Славомир Балюта тези (Вітґеншгайна =>) Вітґенштайна за позицією 5.632, – а є межею світу».