Текст книги "Енциклопедія російської душі"

Автор книги: Виктор Ерофеев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 10 страниц)

– Гусак, ану сюди!

ЗООФІЛІЯ

У всіх наречені як наречені, а в моєї – пизда схожа на собачу. Чотири пари сосків, шерсть тигриста, ніс приплюснутий. Щоранку крутиться перед дзеркалом в самих французьких трусах. Відкрито розповідає чоловікам про настання менструації, але не часто користується прокладками, тому підлога в кімнаті закапана кров’ю. Майже кожний другий (48 %) росіянин – господар собак і 60,5 % власників кішок вступають зі своїми тваринами у статеві відносини. Тварини не тільки запрошуються у свідки для збудження плоті. Вони – активні співучасники подружньої єблі. Вони лижуть, смокчуть, роздряпують до крові геніталії господарок і господарів, які, за російською традицією, називають себе при цьому їхніми «мамами» і «татами». Бувають випадки, коли збуджений пес відкушує хуя своєму господареві. За міліцейською таємною статистикою, це найчастіше відбувається в Нижньому Новгороді. В царині зоофілії Росія б’є всі рекорди. Для прикладу, США сильно відстають, перебувають на 15-му місці, Франція – на 23-му, Англія – на 27-му. На другому місці – срібний призер по зоофілії – Сейшельські острови. Там собак після трахання вживають у їжу практично в сирому вигляді.

ТАНЕЦЬ «ТАК»

Мені трапився американець, великий ворог Росії. Все йому не подобалося. Ми гуляли в лісі. Йому хотілося привести Росію до морального знаменника або – знищити.

– У Росії моральність не повинна відрізнятися від інших країн, – сказав мені Грегорі на прогулянці.

– Але вона тільки-тільки розпочала свій шлях у цивілізацію. Ще вчора тут було мертве місце. Дай їй час.

– Не дам.

Я не витримав і почав на лісовій доріжці танцювати перед ним танець «Так»:

Так, я люблю все це.

Рижики.

Рибку.

Горілку.

Шашлик по-карському.

Так.

Офіціанта Васю.

Не ображайте.

Люблю.

Так.

Грегорі з підозрою дивився, як я танцюю танець «Так».

ЗАТЕ

Російський державний порядок, заходячи в суперечність із внутрішнім хаосом, як правило, викликає чергову порцію самоїдства (ми і є справжнісінькі самоїди).

БОБРУЙСЬК

Сірий ніколи не був у Бобруйську. Я теж у Бобруйську не був і не прагну. Бобруйськом більше, Бобруйськом менше – яка різниця. Але Сірий, навіть не будучи вхожим до Бобруйська, – організатор Бобруйська, його хранитель, охоронець від єресі дрібних справ. Докази на користь Росії, зрозуміло, є. Росія, звичайно, безрука дурепа. Бобруйськ створено не для того, щоб вигадувати зручну машинку для протирання овочів, він в’янув у винаході штопора, але натомість Бобруйськ має святині й багато яскравих талантів: музичних, акторських, письменницьких. Що нездарніша й каламутніша бобруйська загальна маса, що гниліша картопля на бобруйських полях, то більше Бобруйськ плодить учених, він готовий завалити ними увесь світ.

– Ну, от і все, – потер руки Сашко. – Помер Сірий. А ви боялися.

ТРИ СЕСТРИ

– Приїхавши в Росію, Катерина обзавелася меблями. Якось в Америці мені розповіли, що «Вог» не наважився опублікувати на своїх сторінках фотографії цих їбальних меблів.

– Скільки б не говорила Катерина про те, що Росія – європейська держава, Пушкін мав рацію: розміщення Росії в Європі – помилка географії.

– Росія взагалі помилка.

– Не країна, а бездонна пизда.

– Здрастуй, снодійне!

– Якби Катерина залишилася в Європі, вона б не писала слово «еще» із чотирма орфографічними помилками – исчо.

– Я теж хочу исчо.

– Вона збісилася не тому, що була німфоманкою, а через те, що в Росії жінкам страшенно кортить їбатися. Про це виняткове явище писали всі мандрівники, включаючи мадам де Сталь.

– Російський клімат давить на клітор.

– Чому в Росії усе влаштовано так безсоромно?

– Кислотно й депресивно…

– Ми нічого не мали, але в нас, здається, була совість. Ми втратили совість.

– Персики! Як добре бути безсовісною…

– Російське населення не тільки відмінне від європейців, а й радикально протилежне Європі.

– Якщо ми не вони, то – хто? Ми – не Азія. Не сци, сестро, не знявши труси. Ну, будь ласка.

– Нас також важко назвати євразійцями. Ми не з’єднуємо дві культури, а внутрішньо ворожі обом. З більшою підставою можна сказати, що нас немає.

– Ми – онтологічне «ніщо». Чистий продукт. Зефір у шоколаді.

– Прагнення визначити наш зефір викликане не філософською невдоволеністю, а пекучими питаннями самооборони. Як захиститися від самої себе, якщо ти росіянка?

– Я подумала зараз, сестри, що якщо росіянин – мочило самого себе, то виходить, така доля і примха. Монтень стверджував, що кожен має право на самознищення.

– Росіяни знищують самих себе як великими статистичними порціями, так і поодинці, але не розуміють цього, їм, навпаки, здається, що вони себе не знищують.

– їжте торт! Крім саморуйнування, ми чинимо ще й руйнування, знищуємо те, чим ми не є і що нам не належить. Іноземці не можуть уявити, що бувають такі люди, які націлені на самознищення, але про це не здогадуються.

– Тим більше, що зовні ми почасти схожі на європейців: у нас білі груди.

– Але в нас жовті п’яти.

– Так. Ніхто не помітив наші жовті п’яти. У нас білі груди й жовті, китайські п’яти.

– Масний торт. Я люблю все масне: у природі, у людях, у самій собі. Я хочу бути дуже жирною, з жирними стегнами, жирною спиною, жирним язиком, жирними, відвислими складками на животі.

– Білі груди – не привід для братання. Звичайно, деякі сусіди, що пізнали щастя вмирати від російських куль, висловлюються досить виразно й неприємно, але навіть вони не здатні сказати всю правду, бо її не бачать.

– Як може чоловік, за винятком Джойса, описати потоки жіночої менструації? Як може іноземець описати росіянина, якщо в росіянина інші процеси в організмі, не західні й не східні?

– Коли дівчата мешкають в одному домі і ходять в один туалет, у них менструація поступово синхронізується й усе починається в один день.

– Дурниця! Ми просто щадимо свою національну самосвідомість, оберігаючи її від ворогів.

– Персики! Ми – головні вороги Росії. Росія – наш головний ворог.

– Навіть люблячи Росію «дивною любов’ю», ми зупиняємося й ховаємо цю правду. Інакше – звинувачення в божевіллі.

– У Росії немає кохання. Самі викидні.

– Я хочу жирного кохання з жовто-рожевим кремом.

– Березова кучерявість, ухильність, мережива, лиштви, крутійство, барвистість. Наш стиль – колючка.

– Ми – одаліски-незабудки.

– Ми – онаністки-рекордистки.

– Чаадаєв був видатним критиком країни, але послідовними були ті, хто втікав із неї, як Печорін.

– У чому головна наша відмінність од усіх інших людей?

– Нелюбов до прямої лінії.

– Персики! Настав час валити з Москви…

ПОЖЕЖА

Сірий показав себе на пожежі. Але потім йому стало соромно.

МАМА

Мені приснилося: наречена із зубами зустрілася з моєю мамою на дачі батьків. Наречена поводилася гідно, тільки метушилася. Мені було приємно, що вона метушиться, але я дивився на неї маминими очами й не міг зрозуміти, подобається вона мені чи ні. Наречена не володіла ні виделкою, ні чашкою. Перероблена лівша, вона подала для добавки чаю чашку без блюдця.

– Подають із блюдцем, – сухо сказала мама.

Як завжди, мама шпетила всіх. Вона не з чуток знала етикет, але чомусь не враховувала прості закони гостинності. Коли наречена кудись зникла, мама сказала:

– Розумна, але метушлива.

У мене відлягло від серця.

– Але яка ж вона негарна!

Знову заболіло серце.

– Твоя мама – грубіянка, – промекала наречена.

НЕСЕРЙОЗНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ЖИТТЯ

– У чому привабливість Росії? – запитав Сірий.

– У буреломі? – замислився я.

– Сам ти – бурелом! Головне – несерйозне ставлення до життя. Німець – серйозний, француз – серйозний, американець – теж, паскуда, серйозний. А ми – ні. У нас є охуєнна несерйозність.

– Нічого собі, – сказав я. – А як же всі ці катування?

– Які катування?

– Ну, вся історія.

– А це – покарання за несерйозність.

БЕЗ ІМЕНІ

– Як справи?

– Нічого.

З’їв. Мій брат. Ваш дім. Наш ключ. Рік. Іванов. Око. Чоловік. Друг. Завтра.

– Іван – ваш друг?

– Так, він мій друг.

– Іван – ваш чоловік?

– Так, він мій чоловік.

Потім. Погано. Багато. Відповідати. Добре. Крамниця. Життя потихеньку влягалося, повертаючись у підручник російської мови для іноземців. Алла Іванівна. Директор Будинку вчених. Усіма командує. Сталін місцевого життя. Відганяє від мене людей. Народ. Скромний. Немолодий. Соромиться своїх імен.

– Як вас звуть?

– А хіба що?

– Щоб підписати книжку.

– А ви так підпишіть, без імені.

– Ну, добре.

ОФІЦІЙНА РОСІЯ

Наївність помислів; садизм учинків.

ЦИНІЗМ

Зачеши бабусю-матір з особливим цинізмом.

СЛОВА

Миколай Угодник

мама

Солженіцин

екстремістка тітка Женя

юродивий

Іван Піддубний

бандит

Набоков

мент

кабанчик

єврей

блядь

бурлаки на Волзі

француз

американський друг Росії

Распутін

Іван Грозний

відьма

Горбачов

Іван-дурень

народ

татарин

японці

степ

Запорозька січ

монгольське іго

бідні люди

Обломов

зайві люди

розчулення

емігрант

хитрий росіянин

злий хлопчик

піп

чиновник

бюрократія

лісоповал

алхімія

маківки

каша в голові

Ірина Борисівна

водопровідник

солдат

генерал

Віхи

заздрість

щиросерді люди

чеченець

халтурник

халявщик

пустельник

споглядальник

робітничий клас

казка

совість

УБИРАЛЬНЯ

Іван Грозний – Сірому:

– Що ти губи витріщив?

Убиральня – з’єднання Сірого з туалетом.

СТАХАНОВ

Стаханов – це така тварина. Як свиня.

ГОРІЛКА

Горілка – це така тварина. Як свиня.

КВАС

– Квас – за нас, – вважав Сірий.

ПУШКІН І СТАЛІН

Пушкін – хороший, але Сірий – кращий. Сталін повинен бути сильним, гарним, несподіваним. Як космонавт.

ГОРДІСТЬ

Сірий любить, щоб йому вірили на слово, залишаючи за собою право нікому на слово не вірити. Тому Сірий любить гасла. Одружуйся, коли одружується. Розлучайся, коли розлучається. Не ґвалтуй себе. Ґвалтуй інших. Хто слабший. Гордість – ось чого зовсім немає у Сірого. Ми – люди не горді. Сірий терпить приниження з великою покорою. Сірого приємно принизити.

ДЕТЕКТИВ

Сірому доручили знайти вбивцю.

– Лади, – відповів Сірий.

Сірий став шукати. Він довго шукав убивцю. У хрущобах. В інших місцях. На горищах. Нарешті він знайшов убивцю.

– Здрастуй, – сказав Сірий.

ЩАСТЯ

Сірий прокинувся вранці зовсім парубком. Він поголив чоло й потилицю, накачався і став охоронцем, поборником православної монархії.

– Імперію розвалили масони, – сказав Сірий.

Масони розвели руками.

– Йес, – сказали масони. – Це ми.

НАЧАЛЬНИК

Сірий розхлябано здригнувся. Росіяни до начальника відчувають щиру глибоку неприязнь.

ЛЮБОВНИЙ РОМАН

Сірий побачив дівчину й став на чотири лапи. Сірий завдав страшного удару в дихало, потім у мошонку, потім у сонну артерію. Самарська дівчина Юля мала спину від сфінктера до астралу.

– Саме задоволення, – пив горілку Сірий. – Я князь – ти княгиня!

– Ти граф – я графиня!

ТЕЛЕВІЗОР

З усіх програм Сірий найдужче любив футбол. Що гірше грали, то він більше любив футбол. А взимку любив музобоз і хокей. Хокей шанував. А теніс не любив. Треба розширювати внутрішні людські можливості.

– More! – провістив Сірий новий закон.

МОЛОДА ГВАРДІЯ

«Незабаром знову будемо вішати», – подумалося Сірому.

СМІТНИК

Сірий був романтиком, який ударився об смітник. Від травми він закульгав, зате знайшов чистоту жанру. Нарвався на «колеса» – став візіонером. Йобнувся так, що побачив блакитний місяць. Розбився об рекламний щит – іскри з очей стали його новим стилем. Потім мистецтво закінчилося, і Сірий придбав пивний ларьок.

КАВКАЗ

А все-таки, незважаючи на всі поразки, ми кращі за кавказців.

ПОДАТКИ

Сірий знав, що тітка Дуся платить податки, але він ніколи не бачив тітки Дусі.

СТРАХИ

Сірому приснилося (всяке може приснитися), що він – старий.

– Почалася агонія, – сказав Сірий.

БУДДИЗМ

– Усі знамениті футболісти – буддисти, всі знамениті рокери – буддисти, а я зостаюся з тобою, рідна моя сторона, – заспівав Сірий. – Гондон – не гондола, до Венеції не допливеш.

КУРОЧКА-РЯБА

Нуль. Нуль – нуль. Нуль.

ЦАР

Цар – це така тварина. Як свиня. Цар у всьому винен, але він наш.

ВІЧНА ЖІНОЧНІСТЬ

– Сіренький!

– Ау?

ЄВРЕЙ

Єврей – друг Сірого. У кожного росіянина є свій еврей. Єврей – це таке страшне слово, якого бояться навіть самі євреї. У російській мові немає неприємнішого слова, ніж єврей.

– Бережися, пизда й срака! – заспівав Сірий. – Їде з Півночі їбака!

РУЧНИК

У Сірого все добре виходить, він цеглу кладе на цеглу. Ось – розчин. Ось – цегла. Кипить робота. Сірий машинам не довіряє. Він вірить своїм рукам. Він – ручник.

ЯБЛУНЯ У ЦВІТУ

Щоб зрозуміти Росію, треба розслабитися. Це приблизно так само, як коли тебе б’ють ногами. Розслабся, зовсім розслабся, і ти побачиш яблуню у цвіту. Я не знаю іншої такої краси. Що сильніше б’ють, то яскравіше яблуневе світло.

Антонівка.

Ти тільки не бійся.

У Росії обіцяли скасувати тілесні покарання. Я сам ратував за це марення. Я піддавався легковажним настроям. Я забув запах яблук.

Тільки тепер я бачу, що прорахувався. Кому спала божевільна думка, що Росія повинна перестати корчитися? Не постраждаєш – не буде життя. Судома – наш імпульс.

Чорний переділ – заповіт батьків. Рідні, бийте! Повій – на шибеницю. Наркоманів – четвертувати. Педерастів – на палю. Патріарха – під лід! З нами, братці, Ісус Христос.

Зірка Богородиці! Заберіть скуплені квартири. Зупиніть джипи! За кожний захований долар – по кулі! Робітники, ваш клас – алмаз. Пенсіонери – начепіть ордени! Комісари – запровадьте голод!

Навколо вороги. Усі – вороги. Хочу громадянської війни! Дайте нам цензуру. Ми – силачі! Україно – на коліна! Тільки пташок Божих не кривдьте.

Що може бути прекрасніше за російське застілля? Ну, хіба що яблуня у цвіту. Під нею розляглися на траві троє не розпізнаних мною офіцерів. Між ними всілися в яблуневий запах три наші сестри в ластовинні й у білих косиночках. Милі! І подивилися безпосередньо своїми середньо-російськими очима. З кострубатими букетами яблуневих квітів у руках. Мабуть, офіцерський подарунок. І я там був. Навіщо? Швидше за все, від розчулення.

МАКУЛАТУРА

У Сірого немає кордону. Кордон. Кордон. Хамство. Недоробленість Сірого, необпаленість. Про Росію й так занадто багато написано.

НЕНУДНИЙ САД

У Ненудному саду Сірий причепився до французького звіряти Сесіль, дружини французького посла, і навіть трішки її поїбав, злякавши ножем. Після цього випадку маленька жінка своїм ходом рушила до себе в резиденцію.

ОСЬ

Нам із Сірим не потрібні ні жиди, ні ці самі, ніхто нам не потрібний, окрім нас самих. Сірий перевдягнувся в міщанина.

– Мені пасує міщанський одяг, – казав Сірий. – Він мене прикрашає.

ЗМІНИ НА ЗАХІДНОМУ ФРОНТІ

Щохвилини ми відставали на рік. Учора відстали назавжди. Не квапся. Сповільни крок. Настав час повернути в інший бік. Жалібне майбутнє індійських обрубків нам ближче, рідніше. Воно так солодко принизливе.

ПРИСЛІВ’Я

– О, це рідне, – сказав Сірий.

– Ти пам’ятаєш: наречена із зубами шанувала прислів’я і співала частівки?

– Давай Росію порвемо на шматки, – сказав Сірий. – Ну, чого? Не знаю, мені подобається.

– Я люблю модні речі, – відповіла наречена. – Обожнюю діаманти.

РОДИНА

Усе розсипалося. На друзки. Розвалилося. Дружина. Син. Спершу здавалося – не розвалиться. І тут-таки розвалилося.

Все – ледь-ледь тримається. Все вигадано. Коли немає тепла. Черстві люди. І все розійшлося за інтересами. Розбиті ночви.

ДІТИ

Російські діти ходять у валянках аж до літа. Росіяни дуже переживають, коли їхні діти хворіють. Божеволіють через кожний прищик. Але російські діти справді багато хворіють. Вони хворіють на такі страшні хвороби, що стає не по собі, коли приходиш у дитячу лікарню.

А потім – забуваєш.

До всього звикаєш.

До всього.

МАШИНИ

Росіяни погано водять машини. Одного разу росіяни купили собі багато нових дорогих машин і збили багато перехожих. Себе теж збили. Машини щодня виловлювали в річці. Від цього росіяни не стали їздити краще. Норовлять пролетіти по зустрічній. Зіштовхуються лоб у лоб.

Багато народу гине. Багато всього цього росіянам показують по телевізору. Гори трупів. Росіяни їдять і дивляться. Трупи – це завжди хвилює.

МОЛОДІ КОЗЛИ

Молоді козли мріяли бути крутими.

НЕЗАКІНЧЕНА РОЗМОВА

Мені подзвонив Грегорі:

– Треба зустрітися.

Він говорив так схвильовано, що я подумав: він рознюхав щодо нас із Сесіль. Ми зустрілися.

– Старий, – сказав він. – Ти знаєш, де живе Сашко?

– Уявлення не маю. – Я ніколи не думав, де живе Сашко. – Навіщо тобі?

– Та так, – сказав він, – просто цікаво. Ти не скажеш його телефон?

Ну як я міг сказати його телефон, якщо Сашко був законспірований?

– Я довідаюся, – сказав я, – і передзвоню.

Грегорі вагався.

– Я, здається, зробив одне відкриття, – нарешті скромно сказав він. – Щось таке, як рівняння. Якщо воно підтвердиться, Росію можна вважати розколотим горіхом.

Я вийшов на Сашка.

– Дивна штука, – сказав я. – Ми з вами провели стільки часу разом, а я навіть не знаю, у якому районі Москви ви живете.

– Недалеко від вас, – сказав Сашко. – А що?

– Або ми дружимо, або ми тільки по роботі.

– Грегорі просив вас довідатися мою адресу?

– Він, здається, вивів російську формулу-1. Можливий спільний проект.

– Зрозуміло, – спохмурнів Сашко. – Він вам її повідомив?

– Він тримає її в таємниці від усіх. Мені здалося, що ви якимось чином включені у цю формулу.

– Ви – жартівник, – посміхнувся Сашко. – Утримайтеся від зустрічей з американцем найближчим часом.

ВАГІНА ПИЛИПІВНА

Коли вагон метро різко зупинився, Вагіна Пилипівна чомусь подумала, що почалася війна. Наречену із зубами ми з Сірим присмачили горілкою, обмазали тістом, чорною ікрою, незважаючи на довге волосся. Спершу Сірий не любив царя, потім – Леніна, потім – Сталіна, потім сів, відсидів, звільнився. Народ у вагоні вирішив, що вирубали світло, незважаючи на те, що вагон стояв освітлений. Правда, тьмяно освітлений. Хтось сказав:

– Повінь.

– Та годі вам дурниці верзтиі – огризнулася Вагіна Пилипівна.

Вагіна Пилипівна стислася. Вона не хотіла вмирати під водою. До того ж її увага була прикута до дверей поїзда. Вони були дивовижно схожі на дверцята її кухонних шафочок. Дверцята потихеньку набрякли водою. Залишався засіб пробудження, але він не діяв.

– Даф лу кра. Рецепт із волоссям, – сказав Сірий.

– Ні, чо’ – затявся я. – Цибулі мені дай.

– Млинці ви, цибуля, зима шу, – сказала наречена.

– Так, не Монтені ми, – образився я.

– Накоти-но, ко? – втупився в неї Сірий. – Пуск!

Потім він не любив соціалізм. Заледве знову не сів.

Потім полюбив Празьку весну. Потім нічого не любив. Але передовсім він любив моральність.

ПАТРІОТИ

На дахах сидять патріоти. Такі славні. Такі молоді.

ГОЛУБИЙ «МЕРЕЖКОВСЬКИЙ»

Раз на рік, коли у вологих лісах Британської Гвіани розквітають квіти, В. А. 3. (Велика Американська Зайчиха) складає речі в наплічник і вилітає в експедицію. За останні чотири роки вона відкрила чотирнадцять видів нових квітів і емейлом повідомила мені, що коли знайде п’ятнадцятий, то назве квітку «Мережковський».

Стомила ти мене, моя батьківщино! Я – не раб мого народу. Від’їбись! Раптом в останній момент, у липні, прикотила В. А. 3. із «Мережковським» у горщику. Голубий «Мережковський» усе собою затьмарив: і наречену із зубами, і Сесіль, і Росію.

– Втечу, – подумав я.

– Аби лиш не було війни, – прошепотіла мені В. А. 3.

СЕСІЛЬ У СЛЬОЗАХ

Сесіль тримала голову Грегорі за волосся.

– Не вкладайте грошей у Росію, – сказала відрубана голова. – Росіяни завжди обдурять.

Ми разом зомліли.

– Мафія.

– КДБ.

Сесіль подзвонила в сльозах.

– Грегорі загинув, – сказала вона.

– Аварія?

– Замовне вбивство. Збила машина.

Ми загорнули голову в целофан.

– Грегорі був близький до розгадки Росії, – сказала вона. – Він копнув глибоко. У день смерті він закінчував роботу над російською формулою-1. Що з тобою? Ти здригнувся.

– Збіг обставин. Я теж останнім часом думав про російську формулу-1.

– У вас із Грегорі багато спільного. Навіть запах шкіри.

– Не забирай у мене мій запах. Де його папери?

– Викрадено. Грегорі вважав, що ця формула зробить увесь світ безпечнішим.

– Ти пам’ятаєш формулу?

– І зупинить розпад Росії. Він по-своєму дуже любив цю країну.

– Ти не відповіла.

– Я не вірила у формулу. Я навіть глузувала з нього. Я не хотіла, щоб у Росії була формула. А ти думаєш, вона є?

– Принаймні його робота видалася комусь небезпечною.

– Грегорі сказав, що Сашко зв’язаний із спецслужбами.

Я промовчав.

– Чому ти мовчиш?

– Він сказав правду.

– Я так і думала. Виходить, ти теж?

– Це був єдиний шанс вийти на Сірого.

– Дурень! – сказала вона. – Я довідалася, де живе Сашко. Поїхали?

НИШТЯК

Мені завжди хотілося зрозуміти призначення місця, де закон не для всіх, а в кожного він свій, за індивідуальним становищем. Зате беззаконня загальнодоступне. Нарешті, завдяки провідникові, трапилося неможливе. Презирство переплавилося на розуміння. Ті самі якості, які викликали презирство, тепер розчулювали мене. Через презирство я прийшов до примирення з дійсністю. Не як Бєлінський, заразившись Гегелем, а через розуміння призначення Росії. Це вже добре.

ВАШЕ БОГОЛЮБСТВО

Розмовляючи про Святого Духа, ми відійшли із Сірим в окоп.

– Що ж ти не подивишся мені в очі? – запитав Сірий.

Я подивився. Алмази. Золото. Краса. У середині сонця обличчя Сірого. Вітер. Сніг. Тепло, як у лазні. Нестерпно. Не можу дивитися.

РОСІЙСЬКА СВИНЯ

Із Сесіль ми під’їхали до старого сірого будинку. Половину вже переробили нові росіяни. Половина була комуналкою.

– Це тобі знадобиться, – Сесіль простягнула мені великокаліберний револьвер.

– Я не надто полюбляю стріляти, – невдоволено сказав я, ховаючи його за пояс.

На сітці ліфтової шахти висів шар жирного бруду. Ми подзвонили в Сашкову квартиру. Пролунав слабенький дзвінок. Ніхто не відгукнувся. Нарешті відчинила беззуба стара.

– Саша вдома? – запитав я.

– Яка Саша? – з підозрою запитала вона.

– Тут живе мій друг Сашко, – сказав я якомога спокійніше.

– А ви ким йому будете?

– Я ж сказав: друг.

– Немає в нього таких друзів.

Я вдарив її рукояткою револьвера в тім’я. Вона перекинулася. Раптом з’явилася інша стара, теж беззуба. Сесіль по-французькому вдарила її каблуком у низ живота. Та звалилася на підлогу.

– Encore une стара процентниця, – сказала Сесіль. – Ходімо.

Величезна квартира. Чорний телефон. Мій телефонний номер, косо записаний на депресивній стіні. У глибині квартири величезні двері. Волошкові, багато разів перефарбовані. Ми кинулися туди. У порожній кімнаті на старому дубовому паркеті сидів Сашко. Їв курку. Сашко, звичайно, був Сашком, але він був і не Сашком.

– Виходить, ти – Сірий? – сказав я.

– За знання треба платити, – крутнув головою Сірий.

– Він пустив нас помилковим слідом, – злостиво сказала Сесіль, схопивши мене за руку.

– Почекай, – сказав я. – Скажи формулу, Сірий!

– Російську формулу-1? – Сірий зареготав. Кинув курку на підлогу. – А ти що, досі не здогадуєшся?

Ми втупилися один одному в очі.

– Він і є російська формула-1! – випалила Сесіль, заговоривши від хвилювання із гротескним французьким акцентом.

– Сірий, – відганяючи марення, сказав я. – Чому ти така свиня?

Сашко знову зареготав:

– А ти знаєш, Сесіль, хто попросив мене вбити твого американського мудака?

– Бувай! – сказав я.

Я відкрив безладну стрілянину. Сірий змінювався на очах. Він був трактористом і виїжджав у поле орати. Він був Чапаєвим, китом-рибою, Чкаловим-Чайковським в оксамитовій курточці і просто російською літературою, яка, поваливши з неба білим, іскрометним водоспадом, вийшла з берегів і відразу гаряче, по-собачому, облизала принижених і скривджених. Сірий ішов і в жіночих справах: він був стопудовою бабою, він був Терешковою, яка билася об супутник з лементом: Чайку! Чайку! Чайку! – після чого великим планом чайки хором запитали в Катюші Мишутіної:

– Ти здала кал на закордонний паспорт?

Сірий був тонким діячем і, звичайно, МЦАП-цінностями, православним панотцем, що їсть ікорку, модною співачкою у драних трусах, яка заспівала під світломузику:

 
Самое грязное в мире,
Черное море моє.
 

Мене на секунду охопив екологічний правець. Сірий із розмаху був відразу всіма. Я знову вистрілив. Сесіль засмикалася на підлозі. Я промахнувся. Я вбив мою найкращу французьку подругу. Я розгубився. Кинувся до неї. О, моя бойова подруго! Ти пам’ятаєш, як у Парижі ми з тобою рано вранці волочили мою валізу через сквер до метро, коли не було грошей на таксі? Ти пам’ятаєш, як у тому сквері хвилювалися на вітрі платани й цвіли темно-червоні троянди? А твоя вічно рожева мильниця, що, як у всіх француженок, пахне самшитом? Я пишався тісним знайомством. Невже вона теж помре разом із тобою? Пригорнув до серця:

– Сесіль!

З її піхви обережно висунулася миша із закривавленою шкірою.

– О’ревуар, – промурмотіла Сесіль зі слабкою посмішкою, – на тому світі, якого немає.

Сірий зареготав.

Я вистрілив з коліна, тримаючи револьвер двома руками. Сірий перетворився на рекламний щит уздовж дороги. На щиті посміхалася наречена із зубами й було написано:

Я ТОБІ КОХАЮ!

Я зрешетив кулями щит.

Сірий став мною. Я ніколи не бачив самого себе у трьох вимірах і злякався. Я був разюче не схожий на себе. На те уявлення, що в мене було про себе. Я не знав, куди цілитись. Це було схоже на самогубство. Це було недобре. Я вистрілив поспіль тричі.

Мертвий Сірий скидався на якогось дивного діда.

СІРИЙ-СІРИЙ

Темно, хоч в око стрель.

СМЕРТЬ

Досягши високих щаблів духовності, Сірий із радістю очікував на день смерті. Бувало, нетерпляче потирав холодними руками й під’юджував:

– Чого зволікаєш, кістлява?

Просвітлений, потягши пивця, Сірий сидів у заздалегідь приготовленій дубовій труні, зробленій власноруч: він був мастак у столярній справі. Він давно позначив собі важким каменем і місце для могили – біля вівтарної стіни.

– Покинувши тіло, душа засяє, як сонце, – захоплено казав Сірий. – Вона з подивом дивитиметься на свою смердючу темницю.

Сірий називав смерть поверненням від багатостраждального, хворобливого мандрівництва в небесну, немерехтливу батьківщину.

– Там побачимося, – сказав мені Сірий і підняв руки до неба. – Там краще, краще, краще!

– Виходить, росіянинові смерть не страшна?

– Смерть грішника люта, – завважив він.

Сірий уже не оглядався на землю. Родинні зв’язки для нього не існували. Він був у тому стані небожителів, коли все земне однаково дороге, без пристрастей, лише настільки – наскільки потребує його допомоги, але не прив’язує до себе. До Сірого заїхав один офіцер і запитав, чи не накаже він передати яке-небудь доручення своїм сибірським рідним. У відповідь Сірий підвів офіцера до ікон і, дивлячись на них із усмішкою любові, сказав, показуючи рукою:

– Ось мої рідні. А для земних рідних я живий мрець.

Його життя було щоденною боротьбою з ворогом спасіння. Для подолання ворога Сірому довелося взяти на себе величезний труд. Піст був настільки суворим, що три роки в пустелі Сірий харчувався винятково відваром гіркої трави яглички. Тисячоденні й тисячонічні моління на каменях були тими знаряддями, якими він здобував перемогу, але ці знаряддя важко, болісно позначилися на Сірому. Недарма якось надвечір у нього вирвалося зізнання, що він бореться з ворогом, як з левами. Сірий упокорював себе, не знаходячи можливості жити без зовнішньої муки.

– Ну навіщо ти носиш на спині важкий наплічник, натоптаний піском і камінням?

– Мучу того, що мучить мене.

ВІДМУЧИВСЯ

Слово-розгадка російського життя. Все життя – мука. Фізична, естетична, стильова, будь-яка.

НЕКРОЛОГ

Останнім часом вітчизняні некрологи дедалі більше набувають оптимістичної спрямованості. Те ж саме відчувається у промовах на панахидах. Складається враження, що якщо в радянські часи небіжчика ховали всерйоз і надовго, те тепер неофітська віра в загробну зустріч із ним і впевненість у щасливому кінці Страшного Суду покликані зняти шок смерті й нестерпне горе розлуки.

ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ

Покалічений Сірий. Піджак на ньому теліпається з порожніми рукавами. Перехняблений Сірий – після того, як його побили майже до смерті хулігани, що вдерлися до пустельної келії.

– Дай грошей!

Грошей у нього не було і в думці. Від хуліганів не захищався, хоча, наділений незвичайною силою, міг би й зацідити. Між лопатками страшна рана. На ногах від тривалого стояння теж невиліковні рани. З них постійно сочилася сукровиця. На довершення до всього Сірий винайшов болісний спосіб спати, на який я не міг дивитися спокійно. Він спав, стоячи на колінах, опустивши голову донизу й підтримуючи її руками, спираючись на лікті. Побачивши мене, він сказав:

– Я можу молитися за тебе тільки вдома. У храмі за тебе молитися не можна.

МЕТРО

Я їхав у метро. Раптом побачив чоловіка, який раніше служив помічником генеральних секретарів, а потім, під час перебудови, його вигнали, і він їхав у метро. Він подивився на мене і впізнав. Йому було соромно, що я його побачив.

У нього не було бляхи. Я подумав, що людина, яка соромиться їздити в метро, не жилець. Незабаром його справді не стало. Його звали Павло Павлович.

ІНВАЛІД

Інвалід викликає у росіян спазм сміху, злобу та бажання прикінчити. Росіяни жалісливі, але без співчуття. Одноногого пиздять його ж власною милицею. Безногого палять у калюжі. Горбатого випрямляють ударом ноги. Косоокому видавлюють із хрипом останнє око. Вагітна жінка – теж по-своєму інвалід. На неї пориваються нацькувати собак. Але іноді, коли в палісадниках розквітають айстри, росіяни складають про інваліда чудові пісні.

РЕКЛАМА РОЗП'ЯТТЯ

Коли Сірий помер, його душа, виснажена хворобою, прилетіла до мене, коли я спав. Ми зустрілися в проміжному вимірі, притулку покійних і сплячих душ, відмінною рисою якого було сіре, хмарне тло. Душа Сірого була жваво стрімкою, що свідчить про звільнення та безліч посмертних можливостей. Весела, радісна, вона приголубила мою душу рвучкою радістю дружби. Я був не тільки зворушений її вибором, оскільки завжди пишався цією дружбою, а й зрадів легкому подоланню якихось наших земних суперечностей і недомовок. Тим часом моя душа була не настільки стрімка. Вона була збентежена.

Прокинувшись, я засоромився своєї зніяковілості й довго думав про Сірого як про мого єдиного співрозмовника серед людей. Можливо, зніяковілість, навіть певна прохолода з мого боку були захисною реакцією, доброю обов’язковістю моєї душі, яка боїться захопитися, злетіти, забути повернутися, хоча Сірий і не кликав мене з собою. Можливо також, що в тій зніяковілості виразилося моє сутнісне «я», набагато глибше, ніж я підозрював, моє невідання про нормативи людського спілкування, про мою креативну прохолоду. Така очевидна містична суть сну не залишала сумнівів щодо вищих цінностей світу та моєї «по дотичній» приналежності до них, адже світська святість мого друга була якщо не абсолютною, те хоча б винятковою в моєму життєвому оточенні. Я сприйняв зустріч душ не тільки як поривання, а й як останній у цьому світі царський подарунок Сірого мені, воістину благу вість.