Текст книги "Собор Паризької Богоматері"

Автор книги: Виктор Гюго

сообщить о нарушении

Текущая страница: 34 (всего у книги 34 страниц)

Коментарі

Стор. 9. Маргарита Фландрська (1482–1530) – дочка імператора Максиміліана Австрійського. З дитинства виховувалася при французькому дворі, бо призначалася в дружини дофінові (майбутньому Карлу VIII).

Жан де Труа – секретар паризького суду в XV ст. Йому приписувалось авторство хроніки часів Людовіка XI, використаної Гюго при написанні «Собору Паризької бого-матері».

Стор. 10. Саваль Анрі – паризький адвокат, автор цінної за багатством фактичного матеріалу роботи «Старий і новий Париж» (1654).

Стор. 11. Фарамонд – вождь одного з франкських племен (V ст.).

Равальяк – єзуїт-фанатик, який 1610 року вбив французького короля Генріха IV. Підпал Палацу правосуддя приписували спільникам Равальяка.

Стор. 12…чотиривірш Теофіля. – Теофіль Віо – французький поет-вільнодумець, який у XVII столітті продовжував традиції гуманізму доби Відродження; оспівував радість земного життя та особисту свободу.

Філіпп Красивий – французький король, що правив з 1285 по 1314 р.

Роберт Благочестивий – король Франції, що правив з 996 по 1031 р. – Ельгаль-дус – радник короля, історик.

Людовік Святий «завершив свій шлюбний акт»… – Людовік IX, король Франції з 1226 по 1270 р., був канонізований католицькою церквою за участь у хрестовому поході. У 1234 р. одружився з дочкою графа Прованського Маргаритою, але з огляду на неповноліття нареченої юридичне оформлення цього шлюбу було завершене лише багатьма роками пізніше.

…разом з Жуенвілем… вершив суд. – Людовік IX реформував французьке феодальне судочинство: заснував загальний для всієї країни верховний суд короля, зробив центральним судовим органом Паризьку суддівську раду. За переказом, король сам щоденно вислуховував скарги підданих. – Жуенвіль Жан – близька до Людовика IX особа, супроводжував його в хрестовому поході та брав участь у його реформах.

…Марсель… зарізав Робера Клермонського і маршала Шампанського… – Етьєн Марсель– купецький старшина (прево) Парижа – у 1356–1358 рр. очолив повстання паризьких купців і ремісників, що було спробою буржуазії, яка народжувалася, обмежити владу короля. Під час повстання були вбиті найближчі радники дофіна Карла, що їх згадує Гюго.

…пошматовано булли антипапи Бенедикта… – Під час розколу католицької церкви супротивники папи римського обирали свого папу (антипапу), резиденція якого була у м. Авіньйоні. Обидва папи постійно силкувалися втягти в свої інтриги європейські держави, у тому числі Францію. Антипапа Бенедикт XIII був при владі з 1394 по 1417 р. Бросс Жак де – французький архітектор, що спорудив Люксембурзький палац і портал церкви Сен-Жерве у Парижі; після пожежі 1618 р. перебудував один з головних залів Палацу правосуддя.

…у базіканні усяких Патрю… – Патрю Олів'є – паризький юрист, вважався першим адвокатом свого часу і славився ораторським мистецтвом, за що був обраний до Академії. Особистий приятель теоретика класицизму Буало. Патрю уособлював для Гюго придворний літературний стиль XVII ст., чим і пояснюється ворожий відзив про нього.

Стор. 15. У цій лавочці всього по чотири… – У середньовічному Паризькому університеті було чотири факультети: богословський, юридичний, медичний і факультет мистецтв Останній складався з чотирьох національних груп: французької, пікардійської, нормандської та англійської (яка за Карла VI, після війни з Англією, була перейменована в германську).

Стор. 17…що це венеційський дож, який їде на заручини з морем. – Дож – виборний довічний правитель купецької республіки Венеції у VIII–XVIII століттях. З кінця X ст. у Венеції було установлено церемонію заручин дожа з морем – символ тісної залежності від моря всього життя Республіки. У день церковного свята вознесіння пишна процесія вельможних осіб та духівництва випливала на гондолах у відкрите море, де дож кидав у воду обручку.

Стор. 21. Корнель П'єр (1606–1684) – видатний французький драматург, основоположник драматургії класицизму XVII ст.

Стор. 26…за часів облоги Парижа, у неділю 29 вересня 1465 року. – Мається на увазі боротьба між Людовіком XI та бургундським герцогом Карлом Сміливим (див. прим. до стор. 28).

Сюр. 27. Лафонтен Жан (1621–1695) – відомий французький байкар і поет, писав також і комедії.

Стор. 28. Карл Сміливий був найнебезпечнішим політичним суперником Людовіка XI. Володіючи Бургундією та Нідерландами, він прагнув об'єднати ці роз'єднані області, захопив багато прирейнських земель і мріяв про імператорську корону. Перебуваючи у васальній залежності від Людовіка XI, брав участь у всіх феодальних змовах та коалі-ціях проти нього; 1464 року почав проти Людовіка XI відкриту війну. У вирішальній битві при Нансі 1477 року Карла Сміливого було вбито; більша частина його земель увійшла до складу французької держави.

…які вже поглинули герцога Немурського і конетабля Сен-Поля. – Під час феодальної міжусобиці середини XV століття герцог Немурський зрадив Людовіка XI і пристав до «Ліги суспільного блага», що її організували 1465 року вороги короля, герцоги Орлеанські (партія «арманьяків»). Король захопив його, посадив у залізну клітку в Бастілії, а згодом обезглавив. Конетабль Сен-Поль теж брав участь у «Лізі суспільного блага»; неодноразово перебігав від короля до Карла Сміливого та назад, прагнучи виграти на їхньому суперництві. Схоплений Карлом і переданий ним Людовікові XI, Сен-Поль був обезглавлений як державний зрадник.

…додав до тіари третю корону. – Тіара – парадний головний убір папи римського, оточений трьома коронами, що символізують собою судові, законодавчі та культові права папства.

Стор. 31. Герцог Сен-Сімон Луї (1675–1755) – французький мемуарист і політичний діяч. У своїх «Мемуарах» Сен-Сімон дає гостро викривальну картину життя дворянської монархії часів Людовіка XIV.

Стор. 32. Філіпп де Комін (1445–1509) – французький історик середньовіччя, автор мемуарів про царювання Людовіка XI та Карла VIII.

Стор. 37…зробив Агамемнон Тіманта. – На картині старогрецького художника IV сторіччя до н. е. Тіманта «Жертвопринесення Іфігенії» батько Іфігенії Агамемнон зображений у момент, коли він, жахаючись, закриває своє обличчя плащем.

Стор. 39. Пілон Жермен– французький придворний скульптор (XVI ст.). Статуями його роботи прикрашено гробницю короля Генріха II в Сен-Дені та Новий міст у Парижі.

Навіть Тенірс… – Давид Тенірс-Молодший (1610–1690) – фламандський художник доби Відродження. Його картини відображають сцени з фламандського народного побуту, особливо народні свята (кермесси).

Сальватор Poзa (1615–1673) – італійський художник, відомий своєю серією батальних і пейзажних картин, що характеризуються романтичною пристрасністю, сильними світловими контрастами.

Совер Жозеф (1653–1716) – французький фізик, який багато працював у галузі акустики. – Біо Жан Батіст (1774–1862) – французький учений, фізик та астроном.

Стор. 44…й Гомер жебракував по грецьких селищах, а Назон помер у вигнанні серед московитів. – Згідно з легендою, сліпий Гомер заробляв собі на прожиток виконанням своїх пісень. – Публій Овідій Назон, римський поет І ст. до н. е., на схилі віку був засланий імператором Октавіаном Августом на берег Чорного моря, у містечко Томи (нині територія Молдавії).

Стор. 55. Конклав – рада кардиналів, що обирає папу; тут – збори.

Стор. 56..Пірричний танець – військовий танець у стародавній Греції.

Стор. 61. Метр Ніколи Фламель (близько 1330–1418) – алхімік, автор численних творів. У середні віки його ім'я було оточене легендами.

Герметика – поширене в середньовіччі теофілософське вчення вигаданого автора Гер-меса Трисмегіста, – один з розділів алхімії.

Стор. 64. Вулкан – староримський бог вогню, якому приносилися криваві жертви, що спалювалися на триніжку.

Стор. 66. Пандемоніум – царство сатани, вертеп (грец); столиця пекла в поемі англійського письменника XVII ст. Джона Мільтона «Втрачений рай».

Стор. 67. Мікеланджело Буонаротті (1475–1564) – славнозвісний італійський скульптор, живописець, архітектор і поет часів Ренесансу, монументальні образи якого відзначаються драматизмом і величавістю.

Калло Жак (1592–1635) – французький гравер, офортист, його гравюри й офорти відображали народний і військовий побут: «Історія блудного сина», «Цигани», «Тягар війни» та ін.

Стор. 68. Бенсерад Ісаак (1613–1691) – придворний поет Людовіка XIV, відомий своїми салонними віршами.

Стор. 72. Марціал – римський поет І ст. н. е., автор сатиричних епіграм.

Стор. 75. Берінгтон Джозеф (близько 1743–1827) – англійський учений, автор численних творів з історії середніх віків.

Стор. 79. Депрео Ніколя (1636–1711) – теоретик французького класицизму, поет і критик, відомий під псевдонімом Буало.

Стор. 84. Мікромегас – велетень, герой однойменної філософської повісті Воль-тера

Стор. 88. «Романсеро» – збірка італійських народних пісень («романсів») та поем, що склалися в XIII–XIV ст. ст. і видані у XVI ст.

Стор. 89. Палац Пті-Бурбон – резиденція французьких королів династії Бурбонів до 1527 р.

…роз'їдати лице мистецтва ще в каплиці Катерини Медічі… сконати в будуарі Дю-баррі.– Мається на увазі виродження французького аристократичного мистецтва, яке, на думку Гюго, почалося вже в другій половині XVI ст., у період регентства Катерини Медічі, і стало цілком очевидним у XVIII ст… напередодні Першої буржуазної революції.– Дюбаррі – одна з фавориток Людовіка XV, що правив до 1774 р.

Стор. 90…справа заколотів від Лютера до Мірабо. – Лютер Мартін (1483–1546) – засновник релігійного протестантства: «95 тез» Лютера стали прапором народного руху, що назрівав у Німеччині і за умов XVI ст. набрав форми релігійної реформації, досягнувши найвищого розвитку в селянській війні проти князів, дворян і попів. – Мірабо Оноре-Габріель Рікетті (1749–1791) – один з найвидатніших діячів початкового етапу Першої буржуазної революції у Франції; представляв інтереси крупної буржуазії, заради яких зраджував інтереси народу.

Вітрувій Марк (І ст. до н. е.) – римський архітектор, автор трактату «Про архітектуру».

Віньйоль (Жак Бароціо) – відомий італійський архітектор XVI ст., при королі Франціску І кілька років жив і працював у Франції.

…дожило до часів Вільгельма Завойовника – тобто до XI ст.

Стор. 91. Григорій VII– папа римський з 1073 по 1085 р.

Стор. 95. Юліан Відступник збудував свої терми. – Терми – староримські купальні, згодом використані як палацові приміщення для диспутів, гімнастичних ігор, бібліотек та ін. – Юліан – римський імператор, до початку царювання був римським намісником у Галлії, де відбудовував зруйновані міста; у 50-х роках IV століття жив у Парижі.

Стор. 97. Паск'є Етьєн (1529–1615) – французький правознавець, автор «Листів Паск'є», що вміщують багатий матеріал з історії Франції XVI ст. – Фавен Андре (друга половина XVI ст.) – автор численних робіт із середньовічної історії Франції).

Стор. 101…у пам'ять про те болото, що до нього Камюложен затягнув Цезаря. – Камюложен – вождь племені паризіїв, очолив у І ст. до н. е. опір галльських племен, що жили на берегах Сени, військам Юлія Цезаря. Захищаючи місто Лютецію (стародавня назва Парижа), загинув у битві в 52 р. до н. е.

Стор. 102. Альгамбра – старовинний палац та архітектурний ансамбль у Гренаді, в Іспанії, створений в XIII–XIV ст. ст.; чудовий пам'ятник середньовічної маврітансь-кої архітектури. – Шамборський замок – пишна споруда XVI ст. у стилі французького Відродження.

Стор. 106. Міньяр П'єр (1612–1695) – французький живописець, уславився головним чином як автор парадних ідеалізуючих портретів, переважно жіночих. Стояв на ворожих реалізмові позиціях. 1690 р. очолив Паризьку Академію художеств і став «першим живописцем короля» при дворі Людовіка XIV.

Стор. 107. Собор святого Петра – одна з найкрупніших пам'яток італійської архітектури доби Відродження; у створенні його (XVI–XVII ст. ст.) брали участь такі великі майстри, як Батісто Альберті, Брамонте, Рафаель, Мікеланджело та ін

…як конституція III року нагадує закони Міноса. – Мінос – могутній цар о. Кріту, що вславився мудрим законодавством, у складанні якого йому допомагав сам верховний бог Зевс {міф.). – Конституція III року – конституція, проголошена у Франції 22 серпня 1795 р. (третього року Республіки за календарем Першої буржуазної революції), закріплювала перемогу буржуазної контрреволюції над народом.

«Стиль мессідора». – Маються на увазі архітектурні пам'ятники часів якобінської диктатури, позначені неприхованим наслідуванням староримським взірцям і прагненням до пишної монументальності (наприклад, будівля Медичної школи в Парижі). – Мессідор – десятий місяць (від 19–20 червня по 18–19 липня за нашим стилем) республіканського календаря, введеного після буржуазної революції 1793 року, який діяв до 1805 року.

Суфло Жак – французький архітектор XVIII ст., що збудував основну частину Пантеону.

Стор. 121. Пломби – в'язничні камери-одиночки, розміщені на горищі Палацу дожів у Венеції. Вони мають свинцеву покрівлю, яка активно реагує на кожну зміну температури, що робить перебування в них жорстокою мукою.

Стор. 124. Кентавр – напівлюдина-напівкінь (міф.).

Астольф – персонаж з рицарської поеми «Несамовитий Роланд» італійського поета доби Відродження Людовіко Аріосто. Верхи на крилатому коні рицар Астольф здійснює польоти на Місяць, у рай, у пекло тощо.

Стор. 131. Реньє Матюрен (1573–1613) – французький поет, автор сатир, в яких описано звичаї; його творчість позначена рисами реалізму і відзначається барвистою народною мовою.

Стор. 136…франш-контуаським акцентом. – Франш-Конте – французька провінція, що до XVII ст, входила до складу Германської імперії.

Стор. 138. Ямбліх – грецький філософ-платонік III ст. до н. е.

Стор. 141. Сікра – ступінчатий храм у стародавній Халдеї.

Стор. 144. Дольмени – стародавні поховальні споруди у кельтів з кількох великих кам'яних брил і плит, поставлених вертикально і перекритих горизонтальною плитою. Кромлехи – ритуальні споруди, головним чином бронзового віку, у вигляді огорож, що їх використовували для поховань або релігійних церемоній. Тумулюс – кам'яні конусоподібні споруди, які ставилися на могилах. Гальгаль – брила землі та дрібного каміння, якими закривали вхід до гробниці.

Карнак – руїни староєгипетських храмів на правому березі Нілу.

Стор. 145…бурхливий період жакерій, прагерій і ліг. – Жакерія – селянське повстання у Франції 1358 року; спрямоване проти феодалізму, воно охопило кілька провінцій і було жорстоко придушене. Згодом цим терміном позначалися взагалі повстання селян проти феодалів. Прагерія – повстання реакційних феодалів у Франції проти королівської влади, що посилилась (1440); назване так за аналогією до повстання гуситів у

Празі. Ліга – військова спілка дворян-католиків, метою якої була боротьба проти кальвінізму та обстоювання католицизму під час релігійних воєн у другій половині XVI ст. у Франції.

Стор. 149. Рафаель Санті (1483–1520) – один з найвидатніших живописців італійського Відродження. Гужон Жан (1515–1568) – славнозвісний французький скульптор і архітектор доби Відродження. Палестріна Джованні (1525–1594) – італійський композитор.

…єресіархи… зробили широкі проломи в католицизмі.– За історичних умов раннього середньовіччя протест проти соціальних устоїв феодалізму, освячуваних правлячою церквою, виступав у формі релігійних єресей (тобто відхилень від «ортодоксального» католицизму). – Єресіархи – засновники єресей.

Стор. 150…Петербург – свій. – Гюго має на увазі Казанський собор у Ленінграді, творіння російського архітектора Андрія Вороніхіна (І759—1814). Царські чиновники вимагали від Вороніхіна наслідування соборові св. Петра в Римі, однак Вороніхін надав будові цілком самобутнього архітектурного рішення.

…архітектура часів Мазаріні, колеж Чотирьох націй. – У перші роки царювання короля Людовіка XIV, з 1643 по 1661 р., фактичним правителем Франції був кардинал Джуліо Мазаріні, італієць за походженням. 1661 р. Мазаріні заснував у Парижі «Колеж Чотирьох націй», де навчалося 15 італійців, 15 ельзасців, 20 фламандців та 10 русиль-йонців.

Стор. 151. Махабхарата – визначна пам'ятка давньо-індійського героїчного епосу, що описує війни моравів та пандавів, нащадків царів «Місячної династії». Нібелунги (точніше «Пісня про Нібелунгів») – германський середньовічний народний епос.

Стор. 152. Віаза – індуський самітник, за переказами складач Вед – священної книги брамінів, найстародавнішої пам'ятки індуської літератури.

Стор. 153. Ретіф де ла Бретон (1734–1806) – французький письменник фривольного жанру.

«Енциклопедія» – грандіозне видання, розпочате у XVIII ст. французьким філосо-фом-матеріалістом і письменником Дені Дідро у співробітництві з математиком Делам-бером, що зібрало навколо себе найкрупніших прогресивних учених, стало центром французького Просвітництва і могутньою зброєю боротьби проти феодалізму.

«Монітер» – газета, створена на початку революції, у 1789 р., давала звіт про політичні події. Спрямування «Монітера» багато разів змінювалось; у період Реставрації він став офіційною газетою реакційного уряду Бурбонів.

Стор. 170…під час коронації в Реймсі…– До Першої французької буржуазної резолюції французькі королі коронувалися в Реймському соборі.

Отець Жеан – легендарний первосвященик і цар фантастичної християнської держави XII ст., начебто розташованої десь на Сході.

Стор. 171. Менестрель – мандрівний середньовічний музикант, який сам складав пісні і співав їх, акомпануючи собі на в'єлі, середньовічному музичному струнно-клавішному інструменті.

Стор. 193…Дюбарта, цей класичний прабатько перифрази… – Дюбарта Гійом – французький поет (XVI ст.), який писав пишномовним складом. Перифраза – заміна прямого найменування предмета описовим виразом; письменники класицизму користувалися перифразами з метою уникнути вживання «низьких» слів.

Стор. 213…жалюгідну статую Періне Леклерка. – Під час феодальної міжусобиці у Франції, за короля Карла VI, у 1418 р., городянин Періне Леклерк відчинив браму Парижа військам «арманьяків» (партії бургундських феодалів, зв'язаних з англійцями), які захопили місто й полонили короля.

Стор. 215. Ману – священна книга індусів.

Стор. 221. Діоген і знайшов би людину… – Діоген з Сінопа (414–323 до н. е.) – грецький філософ школи кініків; за переказом, блукав по світу із засвіченим ліхтарем, шукаючи справжню людину.

Стор. 224…мук Мюммоля. – Мюммоль Енніус – бургундський воєначальник VI ст., організатор міжусобиць серед крупних феодалів; інтригував проти бургундського короля Гонтрана, згодом перейшов на його бік. Король обіцяв Мюммолю зберегти життя, але скарав на смерть.

Стор. 226. Сервіус – римський учений-граматик IV століття.

Стор. 255…мерзенним ідолам храмовників – Храмовники (або тамплієри) – духовно-рицарський Орден XII ст., створений для воєнного захисту земель на Сході, захоплених європейськими феодалами під час хрестових походів. З утратою цих земель Орден занепав, і в 1312 р. папа Клімент V оголосив храмовників єретиками. На початку XIV ст. французький король Філіпп Красивий, бажаючи привласнити величезні багатства Ордена, організував інквізиційний процес проти нього, внаслідок чого велику групу рицарів було спалено на вогнищі як ідолопоклонників.

Стор. 257. Саліцький закон, або «Саліцька правда» – звід законів франкських племен (V ст.).

Стор. 259. Данте не знайшов би нічого кращого для свого пекла. – У поемі «Божественна комедія» великого італійського поета Данте (1265–1321) пекло зображується у вигляді конуса, що звужується до центру землі і поділений на дев'ять кіл, причому чим більший гріх, тим глибше у конус посаджено грішника й тим більші його страждання.

…сказати прощай…будь-якій надії (лат). – Напис на воротах Дантового пекла гласить: «Облиште будь-яку надію всі, що входите сюди».

Стор. 268. Гарофало – прізвисько італійського художника Бенвенуто Тізі (1481–1559), що писав картини переважно на релігійні теми.

Стор. 277…як мадонна Мазаччо схожа на мадонни Рафаеля. – Мазаччо (Томазо ді Гвіді, 1401–1428)– італійський художник, один з основоположників реалізму в живопису доби Відродження. Стримано-суворі образи Мазаччо чітко відрізняються від легких і витончених образів великого італійського художника Рафаеля Санті (1483–1520).

Стор. 315. Я філософ школи Піррона… – Піррон – старогрецький філософ IV ст. до н. е., родоначальник античного скептицизму; твердив, що щастя – в душевній незворушності.

Стор. 319. Гекатей Абдерський – історіограф Александра Македонського, що супроводжував його в походах (IV ст. до н. е.).

Стор. 320. Адже Бітон тягнув на своїх плечах цілого бика… – Гюго тут сплутує два античних сюжети: міф про Бітона та Клеобіса, синів жриці Цидіппи, які впряглися в колісницю замість биків, щоб відвезти свою матір у храм Юнони, і легенду про силача Мілона Кротонського (VI ст. до н. е.), який начебто виніс на плечах бика, убив його і з'їв за одним присідом.

Стор. 323…крутими, мов класичний олександрійський вірш, сходами. – Александ-рійський вірш (12-складовий, з цезурою після шостого складу, попарно римований) був канонізований поетикою класицизму для драматургії та урочистих поем. Виступивши як новатор у поезії та драмі, Гюго сміливо відмовився від важкого александрійського вірша, замінивши його гнучкими й різноманітними розмірами та ритмами.

Стор. 330… римський трикутник у битві під Екномом, «свиню» Александра Македонського або знаменитий клин Густава-Адольфа. – Мається на увазі бойовий порядок, застосований зокрема в екномській битві між римським та карфагенським флотом у 256 р. до н. е., «свиня» Александра Македонського та «клин» шведського короля XVIII ст. Густава-Адольфа – також бойові порядки військ, що мають у своїй основі трикутник.

Стор. 331. Рішельє (Арман-Жан дю Плессі, 1585–1642) – герцог і кардинал, найкрупніший діяч французького абсолютизму; фактично правив країною за короля Людовіка XIII.

Стор. 339…змагатися з Несторовим кораблем… – Нестор – персонаж «Іліади», цар Пілоса, що командував грецьким флотом під Троєю.

Стор. 343. «Кір» – псевдоісторичний галантний роман французької письменниці-аристократки XVII ст. Мадлени де Скюдері, в якому під вигаданими іменами було виведено завсідників її салону.

Стор. 355. Трістан-Самітник – історична особа, верховний суддя Людовіка XI. Відзначався надзвичайною жорстокістю.

Стор. 359. Маршал Бусіко Жан – французький полководець, який у XV ст. користувався великою популярністю. У народі ходили перекази про його хоробрість та влучні слівця.

Стор. 361. Під час битви під Грансоном… – У своїй боротьбі проти Карла Сміливого Людовік XI спирався на Швейцарський Союз, якому постійно загрожувало вторгнення

бургундських військ. У 1476 р. Карл Сміливий захопив швейцарське місто Грансон і наказав повісити й утопити близько 800 його захисників. Обурені цією жорстокістю швейцарські городяни та горці лавиною накинулись на блискуче феодальне військо бургунд-ців і дощенту розбили його з першого удару.

Стор. 374. Мовчимо, як піфагорійці.– Мається на увазі реакційна містична секта «неопіфагорійців» (І ст. до н. е.). Назву секти запозичено від старогрецького гуртка піфагорійців – учнів філософа Піфагора.

Хто ганьбить Катіліну, той благоговіє перед Цезарем. – Катіліна Луцій – римський патрицій (І ст. до н. е.), який намагався встановити в Римі політичну диктатуру. Змозі Катіліни співчував Юлій Цезар, прагнучи використати її у власних інтересах.

Стор. 376…наче Юпітер в «Іліаді». – Згідно з грецьким міфом, під час облоги Трої Зевс (Юпітер) вагався, яку з воюючих сторін зробити переможницею.

Стор. 402…з невинних, починаючи від Ангерана де Маріньї… кінчаючи адміралом Коліньї…– Ангеран де Маріньї – головний управитель фінансів за короля Філіппа Красивого (XIV ст.), несправедливо засуджений, загинув на ним же збудованій шибениці Монфокона. – Адмірал Коліньї – вождь французьких протестантів, підступно вбитий під час Варфоломіївської ночі (1572 р.). Його труп було повішено на шибениці Монфокона.

–

ЗМІСТ

КНИГА ПЕРША

І. Великий зал 9

II. П'єр Гренгуар 20

III. Пан кардинал 26

IV. Метр Жак Коппеноль 31

V. Квазімодо 38

VI. Есмеральда 43

КНИГА ДРУГА

І. Від Харібди до Сцілли 47

II. Гревський майдан 49

III. Besos para golpes 51

IV. Прикрощі, на які наражаєшся, переслідуючи

вночі гарненьку жінку 58

V. Прикрощі тривають 61

VI. Розбитий кухоль 63

VII. Пошлюбна ніч 77

КНИГА ТРЕТЯ

I. Собор богоматері 87

II. Париж з висоти пташиного» польоту 93

КНИГА ЧЕТВЕРТА

І. Добрі душі 113

II. Клод Фролло 116

III. Іmmanis pecoris custos, immanior ipse 119

IV. Собака і його господар 125

V. Продовження розділу про Клода Фролло 126

VI. Непопулярність 130

КНИГА П'ЯТА

І. Abbas beati Martini 135

II. Це вб'є те 143

КНИГА ШОСТА

І. Безсторонній погляд на старовинну магістратуру 157

II. Щуряча нора 165

III. Історія маїсового коржа 168

IV. Сльоза за краплю води 183

V. Кінець історії про корж 189

КНИГА СЬОМА

I. Про те, як небезпечно довіряти свої таємниці

козі 193

II. Про те, що священик і філософ не те ж саме 204

III. Дзвони 210

IV. Аnагкh 212

V. Двоє чоловіків у чорному 222

VI. Наслідки, до яких можуть призвести сім прокльонів, виголошених на вільному повітрі 226

VII. Понурий монах 230

VIII. Чим зручні вікна, що виходять на річку 236

КНИГА ВОСЬМА

I. Екю, що перетворилося на сухий листок 245

II. Продовження історії про екю, що перетворилося

на сухий листок 252

III. Закінчення історії про екю, що перетворилося

на сухий листок 256

IV. Lasciate ogni speranze 258

V. Мати 268

VI. Три чоловічих серця, по-різному ство-

рених 271

КНИГА ДЕВ'ЯТА

І. Маячення 285

II. Горбатий, одноокий, кульгавий 293

III. Глухий 296

IV. Глина і кришталь 298

V. Ключ від Червоної брами 305

VI. Продовження оповідання про ключ від Червоної брами 307

КНИГА ДЕСЯТА

І. На Бернардинській вулиці у Гренгуара одна по одній зароджуються кілька блискучих ідей 313

II. Ставай волоцюгою 321

III. Хай живуть веселощі! 322

IV. Ведмежа послуга 328

V. Відлюдний закуток, у якому Людовік Французький читає часослов 342

VI. «Криві ножі гуляють!» 365

VII. Шатопер, виручай! 366

КНИГА ОДИНАДЦЯТА

І. Черевичок 371

II. La creatura bella bianco vestita

(Dante). 395

ПІ. Одруження Феба 401

IV. Одруження Квазімодо 401

Коментарі 405

И(Фр) Г99

ГЮГО ВИКТОР СОБОР ПАРИЖСКОЙ БОГОМАТЕРИ

Роман

Перевод с французского

Тернюка Петра Ивановича

(На украинском языке)

Редактор Ю. Г. Попсуєнко

Художній редактор Р. Ф. Ліпатов

Технічний редактор М. Л. Мелько

Коректори Є. А. Дончик, С. А. Соболь

Здано на виробництво 29.1. 1975 р. Підписано до друку 9.ІІ. 1976 р.

Формат 70х90 1/16. Умовн. друк. арк. 30,42.

Обл. – вид. арк. 30,89. Папір тифдручний № 1. Тираж 50 000. Зам. № 951.

Ціна в ледерині 1 крб. 60 коп., в паперовому ледерині 1 крб. 48 коп.

Ордена «Знак Пошани»

видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь».

Київ, Пушкінська, 28.

Надруковано з матриць

Головного підприємства

на Київській книжковій фабриці

республіканського виробничого

об'єднання «Поліграфкнига»

Держкомвидаву УРСР,

вул. Воровського, 24.

70803-093

M228(04)-76

Файл взято з е-бібліотеки «Чтиво»

www.chtyvo.org.ua