Текст книги "У відкритому морі"

Автор книги: Петр Капица

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 12 страниц)

Петро Капіца
У ВІДКРИТОМУ МОРІ

_{Малюнки і художнє оформлення О. О. АЛЕКСАНДРОВА}

Розділ перший

Із-за повороту каламутної колхідської річки вилетів сіросвинцевого кольору баркас. Він перемахнув через піняву смугу затоки, де бурхливо зливалася прісна вода з солоною, і, вистукуючи мотором, помчав широким простором моря.

Це був звичайнісінький широкобокий і міцно збитий мотобаркас Чорноморської ескадри. Троє матросів, що сиділи в ньому, були одягнені в роби – полотняні штани і такі самі сорочки з чотиризначними номерами на нагрудних кишенях, і лише командир – п'ятдесятирічний мічман Савелій Кльоцко – сидів у темносиньому кітелі, з начищеними-до блиску ґудзиками.

Вечоріло. Мічман хмурив рудуваті, настовбурчені брови і заклопотано поглядав на годинник. До бази треба було потрапити завидна, бо, як сонце сяде, прохід між бонами закривався і пост охорони рейду вже нікого не пропускав у бухту. А баркасові ще треба було пройти миль з двадцять. Куди подінешся, як не встигнеш? У морі тинятися до ранку чи на пляжі висідати з оцими колодами свіжообтесаного дуба та ясена?

– І надало ж мені так далеко піднятися по капосній річці! – картав себе мічман. – Міг же й ближче знайти ясена, та й дубки добрячі за Козиним болотом росли.

Савелій Кльоцко любив сам вибирати, морити й підсушувати дерево для такелажного інструмента ^[1] _{1
  Такелажний інструмент – інструмент для ремонту тросів, плетення мат, виготовлення швабр, кранців тощо.}


[Закрыть]й інших корабельних потреб. Столярна справа була таємною пристрастю головного боцмана крейсера «Н».

Щоб вигадати час, мічман скерував баркас мористіше ^[2] _{2
  Мористіше – далі від берега.}


[Закрыть]. Він хотів зрізати кут і вийти до скелястого миска, від якого до бази ходу не більше години.

– Збільшити оберти! – наказав мічман смуглолицьому кремезному мотористові Семену Чижеєву.

– Єсть іти парадним ходом! – відповів той, кумедно кривлячи рот посмішкою.

Верхня губа у Чижеєва була розбита, і ліве око майже закрите синястою пухлиною. Здавалося, що з такими «прикрасами» важко бути веселим, а моторист всю дорогу намагався жартувати та ще й підморгувати своєму широкоплечому рослому другові – гаковому ^[3] _{3
  Гаковий – матрос, який відпихає або підтягає гаком шлюпку на підході або відході.}


[Закрыть]Степану Восьмьоркіну. У гакового на вилиці теж красувався синець, а на носі було підозріле потовщення.

Ось за ці не передбачені статутом «ліхтарі», які майже не сходили з фізіономій Чижеєва і Восьмьоркіна, а тільки міняли місця і відтінки, мічман не полюбляв кмітливих і на диво моторних приятелів. Він посилав їх на найгірші роботи і на верхній палубі завжди тримав біля вантажопідйомників та промаслених тросів. Бо ж не поставиш забіяк біля парадного трапа. Що подумають гості про корабель? Скажуть: «Не гвардійці, а жителі гауптвахти – бешкетники якісь».

– І на якого біса вам оцей клятий бокс? – запитав одного разу головний боцман у друзів. – Всю красу чоловічу псуєте. Вас же і в строй ставити незручно: один сигналить «ліхтарями» на правому фланзі, другий – на лівому.

Приятелі по цій мові лиш весело перезирнулися, і гостроязикий Чижеєв з невинним виглядом відказав:

– Синець для боксера не ганьба, а почесна прикраса, так як ваші вуса, товаришу мічман. І статут не забороняє.

Вуса в мічмана були схожі на рудувату, наче вискубану щітку і не додавали краси його мідночервоному обличчю. Мічман образився за свої вуса і перестав картати непоправних забіяк. Зате ж тепер віи намагався тримати їх у «чорному тілі».

Четвертою і найскромнішою людиною на баркасі було біляве, з пухкеньким обличчям салаженя ^[4] _{4
  Салаженям, салагою на флоті зневажливо називають молодих, недосвідчених матросів.}


[Закрыть]Кость Чупчуренко. На флот він потрапив недавно, під час війни. Матроська роба на ньому ще стовбурчилася, а безкозирка стриміла на голові, як той кухарський ковпак. Чупчуренко, очевидно, звик під матусиним крильцем довго ніжитися в ліжку і тому не висипався на кораблі, де замалим не цілу добу лунали дзвінки тривоги, скрізь чутно було з рупорів уривчасті команди й пронизливо свистіли боцманські дудки. Він і зараз сидів з посоловілими очима і час від часу клював носом.

Величезне сонце, схоже на переспілий плід кавказької хурми, котилося до горизонту, підфарбовуючи морську далечінь в жовтогарячий колір. Гори вкутав фіолетовий вечірній серпанок.

На кораблі, звичайно, давно відзвучала команда: «Руки мити, вечеряти!» Розхід ^[5] _{5
  Розхід – залишена на камбузі їжа для тих, хто в цей час зайнятий службою.}


[Закрыть]перекипів у кока і, холонучи, затягся масною плівкою. Кльоцко ковтнув голодну слину і сердито примружився на призахідне сонце,

«Сяде раніш, ніж ми доберемося. І червонява оця не к добру. Наче суриком по хвилі маже», з досадою думав боцман. І раптом він стрепенувся, сірі очі його округлилися.

– Ге! А що це там за чортовиння?

На відстані не більше кабельтова ^[6] _{6
  Кабельтов – одна десята частина морської милі, дорівнює 185 метрам.}


[Закрыть]в морі бовванів чорний предмет, схожий на гадючу голову, що обережно виткнулася з глибини.

Мічман, думаючи, що йому привиділося, протер очі, але гадюча голівка не зникла. Вона поверталася на всібоки і зловісно поблискувала на сонці своїм єдиним червонястим оком.

– Справа по носу перископ підводного човна! – тримаючи руку дашком над очима, доповів Восьмьоркін.

Сумніву не могло бути. За перископом тягнувся пінявий слід. Невідомий підводний човен, виткнувши з води своє жердковидне око, йшов напереріз курсу баркаса.

«Свій чи чужий? – витягтись на весь зріст, міркував Кльоцко. – Якщо свій, то чого б це йому раптом відрізувати нам ніс? Німці… Звичайно, вони! Живцем хочуть нас згребти».

На баркасі, крім двох сокир, лома й пилки, ніякої зброї не було. Повернути й тікати не було рації: підводний човен легко міг наздогнати тихохідне суденце. Лишалося тільки йти на зближення і готуватися до нерівного бою.

Підводний човен помітно уповільнював хід. На поверхні моря завирували бульки, і перископ поліз вгору.

«Як тільки спливе – піду на таран, – вирішив Кльоцко, міцно стискаючи румпель ^[7] _{7
  Румпель – ручка для повертання стерна вправо чи вліво.}


[Закрыть], але одразу й передумав – Нерозумно, Савелію Тихоновичу! Баркас в цурки розіб'єш, а підводному човну твій таран – ніби комар брикнув. Усіх, як мокрих цуценят, повитягають з води і в трюм запхнуть. Ласо їм на морі язика прихопити».

Мічман крикнув:

– Слухати команду: Восьмьоркіну з Чупчуренком вискочити на човен першими! Знешкодити гармату і нікого не випускати з люка бойової рубки! Чижеєву стежити навколо! Швартуватися буду я!

Метрів за п'ятнадцять від баркаса з пінистого шумовиння почала виростати і ширшати блискуча від води, наче та дельфіняча спина, рубка невідомих мічманові обрисів. Показався чорний з білими обводами хрест.

«Гітлерівці!» розгледів Кльоцко і спрямував баркас прямо на рубку.

– Брати на абордаж!

Восьмьоркін, вдало зачепившись гаком за поручні рубки, підтягнув баркас і вискочив на пологу залізну палубу. Опинившись на барбеті ^[8] _{8
  Барбет – виступ на борту корабля для встановлення гармати.}


[Закрыть], одним ударом сокири він зім'яв гарматний приціл. Чупчуренко не розрахував своїх рухів. Він стрибнув і трохи не скотився з палуби у воду, але вчасно встиг схопитися за леєрний стовпець ^[9] _{9
  Леєрний стовпець – металевий стовпець для підтримування туго натягнутого стального чи конопляного троса, який оберігає від випадання за борт.}


[Закрыть]і повиснути.

Мічман з важким залізним румпелем у руці кинувся до рубки. Але момент було пропущено. Кришка люка з металічним стуком відчинилась, із рубки виткнулася бліда фізіономія командира підводного човна. Офіцер звів пістолет і націлився в Чупчуренка, який у цей час видирався на місток.

Чупчуренко скам'янів. Дуло пістолета, націлене на нього темною і порожньою зіницею, гіпнотизувало його. І лише коли пролунав несамовитий крик Чижеєва: «Глуши офіцера!» – він кинувся вперед.

Він не чув пострілу і не помітив пекучого удару в плече, йому здалося, що на обрії луснуло гаряче сонце і збурене море облило його окропом. Непритомніючи, вік плигнув на фашиста, конвульсійно вхопив його за горло і повалив на спину… Мічман кинувся йому на підмогу, але в цей час із люка показався коричньовий берет другого підводника. Кльоцко замахнувся румпелем і, крякнувши, з усієї сили вдарив по берету.

Фашистський матрос зірвався зі скоби і зник у горловині. З глибини підводного човна чутно було крики і лайку. Матрос, падаючи, мабуть, вагою тіла збив німецьких комендорів, які зібралися на трапі, і потяг їх униз за собою.

Мічман негайно зачинив люк і сів зверху на нього.

А тим часом кремезний і жилавий офіцер встиг відірвати від себе ослаблі руки Чупчуренка й ударом ноги скинути його в море. Але в цю ж мить він дістав від Восьмьоркіна добрячий удар по потилиці і сам упав слідом за Чупчуренком.

– Швартуйте баркас і рятуйте Костя! – крикнув мічман.

Восьмьоркін, не роздумуючи, кинувся в воду.

Отямившись у холодній воді, фашистський офіцер виплив і зарепетував. Чижеєв так огрів його веслом, що він каменем пішов на дно і більше вже не показувався,

Восьмьоркін уже під водою впіймав Чупчуренка за комір. Трьома сильними гребками він виплив разом з ним наверх.

Чупчуренко дуже обважнів. Чижеєв насилу втягнув його на баркас і допоміг видряпатися Восьмьоркіну. Потім вони заходилися відходжувати салаженя.

Кость був блідий і не дихав. Восьмьоркін з Чижеєвим щосили труснули його кілька разів і так енергійно взялися відновлювати дихання, що, мабуть, і мертвий закричав би від болю і поспішив би воскреснути.

Гострий біль у плечі змусив молодого матроса розплющити очі і застогнати. Добре, що боцман своєчасно догадався зупинити запопадливих рятівників, а то б гаковий з мотористом закачали товариша до непритомності.

Поки Чижеєв вправно перебинтовував пораненого, Восьмьоркін, за наказом мічмана, обрубав антену на підводному човні і вивів з ладу гармату.

Поклавши Чупчуренка на кормі баркаса, Чижеєв перебрався на площадку. Не можна було гаятися. Підводний човен щохвилини міг зануритися і потягти їх на дно.

– Там я примітив кранець з боєприпасами для гармати, – сказав Восьмьоркін. – Давайте кинемо хоч один снаряд в люк.

Мічман спробував відчинити люк, але кришка була задраєна зсередини.

– От тобі й кинув! А вони зараз зануряться, спливуть в іншому місці і за вуха нас із води повитягають.

– Виходить, що не ми їх, а вони нас перехитрили?

– Виходить, – похмуро підтвердив Кльоцко. – А втім… Ось що, Восьмьоркін, тягни сюди колоду, та поважну. Припремо нею люк і спробуємо тросом антенним принайтовити до чого-небудь. А ти, Чижеєв, на баркас і нарощуй буксирний кінець. Коли човен зануриться, ми на буксирі, ніби поплавок, підемо. Може, якраз «морського мисливця» зустрінемо.

Чижеєв з Восьмьоркіним кинулися викопувати наказ боцмана, але нічого не встигли зробити. Підводники, очевидно втративши надію на повернення свого командира, почали діяти рішучіше. Кльоцко відчув, як під його ногами задрижала палуба і поповзла вниз.

Підводний човен швидко поринав у воду.

– Звільнити кінець і потравлювати! – гукнув Кльоцко.

Хвилі вже зімкнулися на палубі. Мічман, занурившись до пояса в воду, ледве встиг ухопитися за борт. Восьмьоркін ривком втягнув його в баркас.

Чижеєв звільняв буксирний кінець, який швидко уповзав за човном на глибину.

«Манільського троса може невистачити, – зметикував Кльоцко і, знайшовши під банкою запасну бухту, почав зв'язувати кінці. – Хоч би нас у воронку не затягло…»

– Стоп! Не треба нарощувати! Вниз уже не тягне, – крикнув Чижеєв.

Кльоцко проте не розігнувся доти, поки міцно не зв'язав обидва троси. Тоді він помінявся з Чижеєвим місцями.

– Запас, як і мудрий розум, ніколи не завадить. Страхуватися та думати в нашому становищі треба, товаришу Чижеєв.

– Єсть думати про життя на дні морському, – спокійно відповів Чижеєв і перейшов до мотора. Розпухла губа його кумедно віддувалася.

Підводний човен, увійшовши в глибину метрів на п'ять, дав хід і потягнув за собою баркас у відкрите море. За ним, праворуч від баркаса, то перевертались на хвилястій поверхні, то пірнали під воду якісь чудернацькі буйки. Мічман зрадів: «Підводники, мабуть, в рибальські сіті залізли і за собою потягли? Тепер повного ходу човен не дасть. На гвинти намотає або рулі заклинить!»

Розділ другий

Підводний човен тягнув мотобаркас на захід, намагаючись відійти якомога далі від небезпечних Кавказьких берегів.

Це була бойова осінь 1943 року. Ще весною наші війська під Сталінградом оточили і розгромили трьохсоттисячну армію фашистів.

Влітку вони завдали гітлерівцям нищівного удару під Курськом, а восени почали гнати їх з Донбасу, з Північної Таврії, викинули з Новоросійська і всього Таманського півострова.

Фашисти ще лишалися в Криму і на західному узбережжі Чорного моря. Боячись нових десантів з моря, вони посилали один за одним розвідувальні літаки та підводні човни до берегів Кавказу.

Ось одна з таких субмарин і натрапила на мотобаркас, якого вів мічман Кльоцко. Здобич була принадна: живі російські матроси – «язики» з ескадри – зараз дорого цінилися. Тому підводний човен і ризикнув спливти при денному світлі недалечко від берегових постів.

Нікому з підводників, звичайно, й на думку не спало, що команда цього хисткого суденця буде чинити такий опір. Безглуздо втративши командира і двох комендорів, гітлерівці надумали швидким поринанням скинути росіян з палуби і втекти далі від небезпечного місця. Але незабаром, по невиразному стукоту мотора та по незграбності при маневруванні, вони зрозуміли, що мотобаркас не відстав од них, що він тягнеться за ними на буксирі. Але вони цього не злякалися, а навпаки зраділи: надія росіян на зустріч з надводними кораблями їм була зрозуміла. Однак човен уже звернув з фарватеру.

Щоб зустрічна хвиля не перекинула баркас, фашисти й далі йшли не кваплячись, майже на перископній глибині. Вони задумали якнайдалі затягти мотобаркас у морс і там розправитися з російськими моряками.

* * *

Сонце вже зайшло. Небо пломеніло вогненними смугами, немов далеко за морем хтось розкладав величезне багаття без диму.

На кораблях ескадри, мабуть, сповзли донизу прапори і розтанула в повітрі мідна пісня горністів. Вахтові, певно, давно змінилися. Матроси зібралися на півбаку покурити і «потравити». В кубриках пишуть листи, читають газети, ріжуться в «козла».

«Чи залишив нам черговий по камбузу розхід?» тоскно подумав вимоклий Восьмьоркін. Йому нестерпно хотілося їсти й пити, і він на всі лади кляв підводного човна, що відтягав баркас щоразу далі й далі на захід.

Ніс баркаса поскрипував і, здригаючись, поринав у піну. Бризки летіли на всі боки і час від часу дощем обсипали мимовільних полонених.

– Він же нас до чорта в зуби затягне, – голосно сказав Восьмьоркін. – Треба відрубати кінець і спекатися його.

– Як же ти це зробиш? – буркнув Кльоцко. – Одрубаєш, а човен зараз же сплине і близько до себе не підпустить. На дистанції розстріляє. Наше діло – добре пильнувати і чекати. Може, якраз десь зустрінемося із своїми.

Але ніяких надій на зустріч з бойовими кораблями не обіцяла ніч, що вже насувалася. Море наче вимело вітром: ні димочка, ні гулу літака в небі. Навіть берегів не було видно. Кругом – водяна пустеля та зловісна імла.

– Отак ми замість своєї бази в німецьку влетимо. А там на свинцеві харчі поставлять… – не переставав бурчати Восьмьоркін.

Він замовк тільки тоді, як боцман почав квапливо вибирати трос із води.

– Приготуватися, спливає!

Човен не сплив, він лише виткнув із води перископ.

– Ич, видивляється, чи ми бува не відчепились. Та й сплохував же я, бовдур старий, не догадався перископ розбити. Ану, Восьмьоркін, ми з Чижеєвим підтягнемося, а ти лупони йому по оку. Це по твоїй спеціальності.

Кльоцко з Чижеєвим ривками взялися вибирати трос, а Восьмьоркін затис у правій руці замашний лом. Але підводники так наче догадалися про його наміри, сховали перископ і знову стрімко пішли на глибину. Буксирний кінець так шарпонуло, що боцман з мотористом не втрималися на ногах і трохи не вилетіли за борт.

На цей раз човен спустився на велику глибину. Якби Кльоцко вчасно не подовжив кінець, троса невистачило б.

Через деякий час по дрижанню троса мічман знову відчув, що підводний човен спливає.

Раптом Восьмьоркін побачив біля себе перископ, що виткнувся з води. Він замахнувся і щосили вдарив по ненависній мідній голівці. В перископі щось дзвякнуло. Восьмьоркін ще раз замахнувся і бубухнув по звуженій частині перископа так, що той схилив свою однооку голівку набік,

– Молодчина, Степане! Хай гадюка сліпою…

Кльоцко не встиг доказати. Від сильного поштовху його ноги втратили опору. Баркас кілька разів підскочив, загойдався, зарипів. Підводний човен, намагаючись перекинути дерев'яне суденце, що причепилося до нього, сплив прямо під ним.

Коли боцман опам'ятався після падіння, він почув гучний і недоречний у їх становищі сміх Восьмьоркіна.

– От психонули! – весело заливався гаковий. – Не подобається їм без ока ходити.

Баркас опинився на палубі підводного човна, майже поряд з бойовою рубкою.

– Припинити сміх! Здурів, чи що?.. – занепокоївся Кльоцко. – Зараз же до вихідного люка.

Голос у боцмана був такий, що моторист з гаковим одразу зрозуміли всю небезпечність свого становища і кількома стрибками опинилися на містку підводного човна.

Мічман прислухався. Спочатку до його слуху долинув шум якогось неясного вовтузіння, потім удари, короткий зойк і кілька приглушених пострілів. Що діється на містку, в темряві не можна було розгледіти.

Після хвилини тиші почувся тривожний голос Чижеєва.

– Стьопо, тебе не поранили?

– Ні-і. Я йому зацідив так, що він на бровах по трапу пішов ще й ніжками замелькав, – не без хвастощів відповів Восьмьоркін.

– Гей, субмарини! Хто ще хоче цирковий помер показати! Вилізай нагору, нічого гаком чіплятися… – гукнув у відхилений люк Чижеєв і при цьому додав дещо таке, від чого Восьмьоркін аж застогнав, смакуючи, і знову голосно зареготав.

Восьмьоркін з Чижеєвим ніби захмеліли від пострілів, що дихнули їм жаром в обличчя.

«Чого вони там знову натворили?» занепокоївся здивований боцман і поспішив до друзів.

– Що тут у вас?

– Та ми оце двох телепнів униз махонули, і зараз вони люка не можуть задраїти. Наш лом під кришкою сидить, – пояснив гаковий. – В глибину їм тепер не втекти.

– Рано тішитеся. Люк рубки в двох місцях задраюється. Вони його з центрального поста закриють і пірнуть, коли схочуть, – докірливо кинув боцман, хоча в душі радів не менше за Восьмьоркіна.

Тепер підводники не могли зануритись, не затопивши рубки. Правда, від води вони зрештою зуміли б звільнитися, випустивши її при сплитті в центральний відсік, проте це вже була для них велика неприємність.

«У човні є ще кормовий і носовий люки, – згадав Кльоцко. – Їх не рекомендується віддраювати в поході, але хто в такому стані зважатиме на інструкцію? Чого доброго, підводники повилазять та нападуть з двох боків».

Він вдивлявся в щораз густішу імлу. Човен ішов у позиційному положенні. Вся носова палуба була під водою. «Їм треба ще трохи спливти, щоб відкрити люки, – метикував Кльоцко. – Коли дадуть пузир, ми відчуємо. Можна поки що не боятися».

Тим часом Восьмьоркін, який добре змерз на вітрі, умовляв Чижеєва:

– Ти, Сеню, спец по-іноземному говорити. Поагітуй-но фашистів, може, здадуться? От буде здорово! Прямо на містку трофейного човна повз усі кораблі з фасоном пройдемо! Народу скільки вийде подивитися!

– «З фасоном», – перекривив його Чижеєв. – Фашистів так легко не візьмеш. Їм треба цілу промову виголошувати. Коли б удень, то я б на пальцях з ними поговорив, а так, мабуть, не второпають.

Восьмьоркін ще трохи підняв кришку люка. Чижеєв прокашлявся, склав руки рупором і гукнув униз:

– По руссішу ферштеєн зі?

Відповіді не було.

– Хенде хох! Здавайтеся – кажу! Бо інакше діло шлєхт, усім вам капут! Ясно?

– Русе, здавайся! Здавайся, русе… – понуро твердив якийсь меланхолійний голос.

– От йолопи! – обурився Чижеєв. – Не нам, а вам здаватися сказано! Хенде хох, кажу!.. – знову закричав він униз, але при цьому, видно, висунувся більше, ніж слід було. Знизу гримнув постріл. Куля шльопнула об стальний пружок кришки і, пискнувши, відлетіла вбік.

– От кретини нещасні! – розізлився Чижеєв. Він сплюнув у люк і додав: – Переговори закінчені. Енде!

Фашисти не робили ніяких нових вилазок. Втративши надію спекатися чорноморців, які захопили рубку, вони вирішили не поринаючи іти до своїх баз.

У підводному човні швидко запрацював дизель.

– Підірвати б їх, – запропонував Восьмьоркін. – Підготовимо снаряди і кинемо в люк. Хай усі к бісу летять.

– Смілива ідея, але нерозсудлива, – сказав мічман. – По-перше, снаряди від удару можуть і не розірватися, а, по-друге, нам нема потреби злітати в повітря. Кожен моряк повинен жити до останньої крайності.

Не забувайте, що в баркасі поранений Чупчуренко, за нього теж треба подумати. У мене інша думка: нашкодити якнайбільше – і навтікача. Ніч нас прикриє.

– Прикриє чи накриє – діло темне, – пробурчав Чижеєв. – Накажете діяти?

– Дійте, братця! – раптом незвичайно лагідно сказав Кльоцко. – Я помаленьку снарядами займусь, а ви з баркаса притягніть усе, що може горіти. Зрозуміло?

– Менше, як наполовину, – відповів Чижеєв, – але гадаю, під кінець зрозуміємо.

Перебираючись на баркас, Чижеєв сказав Восьмьоркіну:

– Боцман задумав лишитись на підводному човні, а нас на баркасі спровадити. Це не вийде. Краще я підірву і вплав відійду. Я вивернусь.

– Оце так придумав! – обурився Восьмьоркін. – А хто за мотором стоятиме? Підривати човен – мені. Я можу тридцять кілометрів пропливти. На змаганнях перевірено.

– Тоді потягнемо жеребок. У якій руці в мене запальничка?

– У лівій. – Восьмьоркін схопив Чижеєва за руку.

Він вгадав. Спір кінчився.

Моторист з гаковим перетягли на човен бідон із запасним бензином, ганчір'я, пробкові пояси і два старих бушлати.

– Мало, – сказав Кльоцко. – А пояси ще згодяться, віднесіть їх назад. Несіть весла, рибіни ^[10] _{10
  Рибіни – щити з вузьких планок, то захищають обшивку шлюпки від пошкоджень ногами та вантажем.}


[Закрыть], чохли… Коротше: все, що горить.

Не минуло й півгодини, як у рубці з'явилася купа нарубаного дерева та всякого шмаття, змоченого мазутом та бензином. Боцман познімав з усіх снарядів захисні ковпачки. З трьох гільз відсипав порох і почав майструвати саморобні бомби. Він загортав снаряди у ганчір'я, облите бензином, присипав порохом і, ще раз загорнувши в ганчір'я, засовував їх під барбет, під місток.

Бікфордового шнура не було. Мічман вирішив підірвати снаряди вогнем, розкладеним у надбудові підводного човна. Найбільше вогнище, за його задумом, мало спалахнути біля вихідного люка, щоб підводники не змогли вибратися нагору і загасити полум'я. Відкинуту кришку люка він міцно принайтовив до палуби антенним тросом.

– Тепер усі на баркас, – сказав Кльоцко, закінчивши свою роботу. – На Чупчуренка надіньте два рятувальних пояси і спускайте баркас на чисту воду. Тільки глядіть, щоб він не перекинувся. На підводному човні лишаюсь я.

– Так не вийде, товаришу мічман, – сказав Чижеєв. – Ми тут хвилинні комсомольські збори провели. Так би мовити, перестрахувалися, щоб згідно з вашою радою мудро і розумно вирішувати. Без вас команда баркаса загине у відкритому морі. А мені за мотором треба стояти. Висадження в повітря покладено на Восьмьоркіна.

– Ич, які прудкі! – Кльоцко був вражений словами Чижеєва, але за звичкою заперечував із грубуватою зверхністю: – А може, я інакше накажу?

– Наказуйте, але те не по совісті буде…

– Припинити розмови! Бачите, у них дизель щось барахлить. Повітря, мабуть, мало, хід зменшили. Швидше спихайте баркас…

Квапливо спускаючи баркас із залитої палуби в море, Восьмьоркін з Чижеєвим, не змовляючись, ніби ненароком, зіпхнули в нього мічмана. Потім Чижеєв стрибнув у баркас і, немов боячись упасти за борт, учепився за Кльоцка і повис на ньому. А Восьмьоркін тим часом з усієї сили відіпхнув суденце і обрубав буксирний кінець. Він знав, що Чижеєв провозиться з мотором стільки часу, скільки йому потрібно для завершення вибуху.

Лишившись на підводному човні, Восьмьоркін передусім роззувся, потім оглянув відкинуту кришку люка, принайтовлену до палуби антенним тросом.

Тепер не можна було гаяти й секунди. Восьмьоркін полив залишками бензину заготовлене ганчір'я і скіпки, потім запалив багаття.

Роздмухане вітром полум'я швидко перекинулося на рубку. Спалахнув бензин.

З баркаса було видно, як Восьмьоркін підняв руки до обличчя. На ньому задимів одяг.

Кльоцко, який до цього лише азартно вигукував: «Що робить… Ну що робить, чортяка!» і обіцяв після повернення послати Восьмьоркіна на гауптвахту, раптом несамовито загорлав:

– Стрибай! У воду пірнай, кажу!

Восьмьоркін прямо з містка стрибнув у багряні хвилі.

Величезне вируюче багаття віддалялося від баркаса, – освітлюючи море на десятки кабельтових. Здалеку було добре видно Восьмьоркіна серед хвиль.

– Включити мотор! – наказав Кльоцко.

Мотор, з яким Чижеєв ніяк не міг справитися, враз застугонів. Баркас, розвиваючи повний хід, через якихось дві-три хвилини наздогнав Восьмьоркіна.

В цей час із підводного човна спочатку донісся якийсь тріск, а тоді повітря струсонули три могутні вибухи. Вгору полетіли уламки заліза.

Кльоцко зірвав з голови мічманку і переможно вигукнув:

– З перемогою, товариші!

У морі стало темно.

Восьмьоркін видряпався на баркас. Він буркнув:

– Оце б сто грам похідних та в кубрик на суху постіль.

– Скоріше роздягайтесь та сушіться біля мотора, – сказав Кльоцко.

Голос боцмана був на диво лагідним, у ньому навіть вчувалася ніжність.