Текст книги "Смак Благодаті"
Автор книги: Олег Ведмеденко
сообщить о нарушении
Текущая страница: 1 (всего у книги 10 страниц)
Єпископ Олег ( Ведмеденко )
СМАК БЛАГОДАТІ
Серія “Відповіді священнослужителя” , к нига 2
СМАК БЛАГОДАТІ
З листа-диспуту на Інтернет-форумі: Щодо того, чи Бог гнівливий .
Прокляття, накладене Господом на Адама, не відбулося автоматично, саме по собі, поза бажанням Божим. В принципі, Бог міг би й не проклинати людей, і не виганяти їх з Едему. Але Він чинить саме так. Чому? А ось чому:
“Безбожного й того, хто любить насилля, – ненавидить душа Його!” (Пс. 10 . 5). Порушення заповіді викликає Божий гнів та Його справедливу відплату. Як же можна стверджувати, що раз Бог є любов, а любов і гнів речі несумісні, то в гніві немає Бога? Для праведників слава Божа буде джерелом вічного життя, для грішників же – вогнем невгасимим, що є гнів Божий.
Відповідь: За формою Писання завжди треба бачити його дух. Насправді Бог не проклинає нас. Це ми, через невірство, лінивство та впертість свою, самі проклинаємо себе! У цьому – суть. А форма – так, написано: “Якщо ви не послухаєтесь, і не покладете на серце собі, щоб Іменню Моєму давати хвалу, – говорить Господь Саваоф, – то пошлю Я прокляття на вас, і прокляну благословення ваші, і вже проклинаю...” Але тут “проклинаю” не як Творець і Вседержитель, а як Законодавець!
Бог встановив Закон:
“І станеться, якщо дійсно будеш ти слухатися голосу Господа, Бога свого , щоб додержувати всіх Його заповідей…
[То] і прийдуть на тебе всі оці благословення, і досягнуть тебе , коли ти слухатимешся голосу Господа, Бога свого …
Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа, Бога свого , щоб додержувати виконання всіх Його заповідей та постанов Його, то… прийдуть на тебе всі оці прокляття, і досягнуть тебе …” (див. Повт орення Зак ону, 28 розділ ).
Закон цей – незмінний. І тут я завжди наводжу такий приклад. Коли я попереджаю свого маленького сина: “Не торкайся гарячої праски – упечеш пальчика”, – то у нього також є право вибору. Він може або “з’їсти плід з дерева життя” – тобто, послухатись батька, виконати п’яту заповідь Закону Божого (“Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре…” (Повт. Зак. 5.16)) повіривши, довірившись мені. Або може спожити й інший “плід”: не виявити покори, і, таки упікши пальця, уже через біль пізнати добро. Пізнати, що доброму навчав його тато. Однак, в цьому випадку – пізнати уже добро через зло.
Моє попередження синові, по суті, і є попередженням про прокляття 5-ї Заповіді (власне, прокляттям в точному розумінні цього слова). Але це не означає, що виголошуючи його, я “проклинаю” свого сина. Ні! Я лише попереджую його, захищаю його від прокляття Закону. Тут любов, а не гнів!
Сказано: “Будуть дивитися – і не бачити; слухати – і не розуміти…” А все тому, що через жорстокосердя своє не можуть вмістити Божої ідеї любові та смирення як шляху досягнення її. Не можуть – бо й не хочуть!.. “…А ми проповідуємо Христа розп’ятого (смиренного), – для юдеїв згіршення (в перекладі отця Івана Хоменка – “ганьбу”), а для греків – безумство (“глупоту”)” (1 Коринфянам, 1 розділ, 23 вірш).
Сьогодні увесь світ (і релігійний – у першу чергу!) не бажає ні зрозуміти, ані прийняти слова Господні, Духом Святим написані – ХРИСТОВЕ УЧЕННЯ СМИРЕННЯ ТА ЛЮБОВІ. Бога представляють таким собі Всевладним Деспотом, Який сидить на троні, і величезною “мухобійкою” лупцює нещасних грішників направо й наліво… Та ні ж-бо! БОГ Є ЛЮБОВ – і цим усе сказано (див. 1 Івана, 4 розділ, 8 вірш)! І не відомщає Той, Хто відмінив закон помсти. Просто Він встановив Закон справедливості – Закон, який забезпечує виконання одвічного Плану Спасіння, Божої Програми освячення й одухотворення творіння. Закон же цей – в одному слові: “ВОЗЛЮБИ!”
“Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає…”; “Наверніться – і будете жити”, – напучує нас Господь. – Я є світло Любові, і поки ви будете перебувати в цьому Світлі, то й Благодать Моя перебуватиме з вами. Але щойно закриєте очі, і станете “сліпими в полудень”, – то обов’язково в яму впадете, і розіб’єтесь об землю, “погромники людів”…
Я є Світло! Усяка темрява – ненависть, гнів, досада, роздратування – суть пристрасті, і противні Мені. Бо “Що спільного між світлом і темрявою?!” Місце “гніву Господнього” визначається у Біблії, як місце “темряви зовнішньої (кромішньої), де тільки плач, та скрегіт зубів…” (грецькою – “ад”). Кромішня – від “крім”, “окрім”. Бог – Любов; гнів – темрява зовнішня, темрява відокремлення від Бога...
Для того, аби правдиво проповідувати славу Господню, необхідно бути причасником її. “Ми говоримо те, що ми знаємо, і свідчимо про те, що ми бачили”, – мовить Господь Никодимові. Неспромога не куштувавши меду – сперечатися про його смак з тими, хто його їв. Втім, як і немислимо передати словами смак його тим, хто не пригублював ще його…
Я знаю цей божественний СМАК, бо вкусив сього меду духовного. І, повірте мені, брати мої, – говорю це не як той, хто бажав би “загнати у кут”, а чи довести свою “компетентність”. Свідкую – правдиво – як той, хто бачив! За словом старця Силуана, який так само сподобився узріти явлення Господнє:
“Душа моя пізнала Тебе, Господи, і я пишу милості Твої народу Твоєму.
Дух Святий навчив мене, і тому я пишу про Бога без зусиль, бо Він спонукує мене писати...”
І не тому дав мені Господь цей досвід, що я був досконалий, або достойний його. Ні, але дав, воістину, як негідному! Бо знав Він немічність мою... Знав, що не встояти мені в сповіданні Правди. Що продав би я Його, поза всяким сумнівом, за “шматок ковбаси” – за спокій, ситість, та за комфорт...
Але Бог піднімає немудрих, щоб засоромити “мудрих світу цього”; підводить слабких, щоб засоромити сильних. Підносить убогих духом, щоб засоромити затвердлих; скидає великих, щоби звелися малі...
І після того, що відкрив мені Господь, – я вже просто не можу зректися Його! Бо Духом Святим пізнав, що то є Божа любов, і як сильно Бог любить нас! Бо “полонений явленою мені Благодаттю”... І тому не гордістю керуючись, але дійсно як самовидець – свідкую разом із апостолом:
Знаю чоловіка в Христі, що він 16 січня 1996 року (“чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог”) – був узятий до третього Неба, і хрещений Духом Святим!
І чоловіка я знаю такого (тільки не знаю чи в тілі, чи без тіла: Бог знає), що він до Раю був взятий, і чув там слова невимовні, “що не можна людині їх висловити”...
Отаким похвалюся; собою ж хвалитись не буду, хіба тільки немощами своїми.
Бог є Любов – і гніву немає у Ньому, повірте мені!
Бо бачив Його, це усе проникаюче Світло Несказанне, скільки можна було мені бачити...
І пам’ятаю, що плакав і сміявся від невимовної, найсвятішої світлої радості...
І увесь Світ, вся Вселенна, увесь Космос був у мені, а я в ньому...
І знав я відтак все, що було, і що буде – вся мудрість, все знання мені відкриті були...
І не існувало для мене жодного ворога на землі, ні на небі – тільки Любов всеосяжна...
І жаль був, і добрість до людства, та до створіння всього...
І спізнав я, що й смерті нема, але вічне життя...
І хотілося вмерти в ту мить, щоб назавжди з’єднатись з Творцем...
І несила була повертатись назад...
Та не міг, недостойний, витримати більше як півгодини цього захвату, цього раювання, цього причастя вічного Буття...
Неможливо передати словами те, що пережив, оце відчуття утіхи духовної – любові, розчулення, абсолютного щастя, бажання прихилити Небо, віддати себе усього. Ні з чим не зрівняти його!.. Тому правильніше, напевне, буде звернутися до посвідчення брата досконалого. Я немічний – хай скаже святий Макарій Єгипетський. Та слова його – про те саме:
“Іноді бувають вони веселі, як на царській вечері, і радіють радістю невимовною. В інший час бувають як наречена, Божественним спокоєм заспокоєна, в спільності із Нареченим своїм. Іноді ж, як безплотні ангели, які знаходяться іще в тілі, відчувають в собі таку ж легкість та окриленість. Іноді ж бувають ніби в захваті від пиття, веселі та замилувані Духом, в захопленні Божественними духовними тайнами.
Але іноді ніби плачуть та жалкують за рід людський, і молячись за цілого Адама, проливають сльози та плачуть, запалені духовною любов’ю до людства. Іноді такою радістю й любов’ю розпалює їх Дух, що якби можна було, вмістили б усяку людину у серці своїм, не відрізняючи злого від доброго. Іноді в смиренномудрості духа настільки принижують себе перед кожною людиною, що вважають себе за найостанніших та найменших з усіх. Іноді Дух постійно тримає їх в невимовній радості. Іноді стають подібні до сильного вояка, який, одягнувшись у царське всеозброєння, виходить на борню з ворогами, і сильно подвизається, щоби перемогти їх. Бо, подібно до цього, і духовний вбирається у Небесну зброю Духа, наступає на ворогів і веде з ними борню, щоб підкорити їх під ноги свої.
Іноді душа утишується в якійсь великій безмовності, тиші та мирі, перебуваючи в самому лише духовному задоволенні, у невимовному спокої та благоденстві. Іноді умудряється благодаттю в розумінні чогось, у невимовній мудрості, у віданні невипробуваного Духа, чого неможливо вимовити мовою та вустами.
Іноді людина робиться, як одна із звичайних. Так різноманітно діє в людях Благодать, і багатьма способами провадить душу, заспокоюючи її з волі Божої, і різно тренує її, щоб досконалою, недорікливою та чистою представити Небесному Отцю”.
Бог є любов, а не гнів, – повірте мені, недостойному. Бо кажу це не просто як віруючий, але як знаючий.
Бог є Любов! І істина ця – ясна й абсолютна …
БЛАЖЕН, ХТО НЕ СПОКУСИТЬСЯ…
Запитання: В Писанні сказано: «І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!» (Євангеліє від Матвія, 11-й розділ, 6-й вірш). Як спокушаються через Господа?
Відповідь: “Я є Шлях, і Правда, і Життя…”, – говорить Христос. Блаженний той, хто не спокуситься на цьому шляху: не схибить з нього ні ліворуч, ані праворуч.
Ліворуч – у світ, піддавшись спокусам віку цього, повабившись духом насильства та користолюбства. Праворуч – це означає також піддатися сатані, але уже який з’являється в образі ангела світла: впасти у звабу духовну (церковнослов’янською – “прельститися”).
Блаженний той, хто не спокуситься ні в Слові, ні в ділі; ні в істині, ні в житті за істиною…
ПЕКЕЛЬНІ МУКИ – ВІЧНІ?
Запитання: «Усі ми знаємо, що, за вченням Церкви, в кінці часу грішники відійдуть у пекло для вічних мук, а праведники в рай. Але як зіставити милість Божу з таким судом? Хіба можна виправдати вічну насолоду для одних вічними муками для інших?»
Відповідь: Безумовно, ні! Бог є ЛЮБОВ, а любов не палить на сковорідках грішників у пеклі. Та й де таке сказано, що муки від геєнського вогню будуть вічними? Сказано, що “А дим (не вогонь!) їхніх мук підійматиметься вічні віки” (Об’явлення, 14 розділ, 11 вірш)...
Що таке дим? Це спомин про вогонь. Коли згоряє будинок – дим згарища іще довго нагадує про трагедію. “Дим” геєнського згарища і повинен бути вічним, як пам’ять та попередження тим, хто буде царювати з Христом, щоб більше не повторилася драма гріхопадіння. Дим Освенціму, Бухенвальду й донині, як сірка пече очі, і викликає сльози у всього людства…
Тепер стосовно вічності пекла. У тому ж вірші читаємо: “І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її…” Чи вічний звір? Чи вічний сам змій? Чи вічний лжепророк і ті, хто з ним? На це питання відповідь – ні! (Кажу це в контексті нашого світу, нашої землі). Бо сказано:
“А диявол (вселенський дух злоби), що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина (людська система насильства, яка взяла силу і владу у змія) і пророк неправдивий (проповідники насилля у всіх, в тому числі й прихованих його формах). І мучені будуть вони день і ніч (в геєнському вогні страждань, що породжені духом насильства й користолюбства, який вже сьогодні шалено палає на землі) на вічні віки” (Об. 20.10).
Чи дійсно вічним буде цей “вогонь”? Чи не настане кінець “віку цьому”, як прийшов кінець Содому й Гоморрі? Адже ж сказано, що ці міста “понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад...” (приклад вічних мук! – див. Юди 7). Та чи горить там зараз вогонь? Ні, не горить! Вічний вогонь – це символ остаточного, навіки викорінення скверни. В Апокаліпсисі читаємо не про безкрайнє море вогню та сірки, але про озеро! А озеро має береги, а значить рано чи пізно й вигорить дотла! Один дим і зостанеться…
“Смерть та ад були вкинені в озеро вогняне. Це друга смерть (тут смерть і духовна, і остаточна, – повне самознищення зла, небуття: ніщо нечисте життя будучого віку не успадкує!)” (Об. 20.14);
“Як ворог останній – смерть знищиться…” (1 Коринфянам, 15 розділ, 26 вірш).
“…і не буде вже смерті – ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше вже минулося! (минуться смерть і ад як буквальні, так і духовні)” (Об. 21.4)…
ІЩЕ ПРО “ВІЧНІСТЬ” ПЕКЕЛЬНИХ МУК
Запитання: Шановний о. Олег! Ви дуже добре сказали, але як зрозуміти Ваше уточнення: «Кажу це в контексті нашого світу, нашої землі…»?
Відповідь: Я недаремно підкреслив, що сказане розглядається мною в контексті саме нашого світу, нашої землі, фіналом еволюції якої стане повне самознищення зла. А значить і пекла, як вмістилища цього зла, і мук пекельних.
Але було б неправильно, ідучи на поводу притаманного більшій частині людства егоцентризму, стверджувати, що ми єдині у Всесвіті, і все обертається лише довкола нас! Бо ж сказано: “Господня Земля, і все, що на ній, Вселенна й мешканці її” (Псалом 23(24), 1-й вірш). А це означає, що як до нас, так і опісля були і будуть народжуватись усе нові й нові світи. Усе нові й нові цивілізації розумних істот знову і знову проходитимуть шляхом розвитку від неживої матерії до Істоти Розумної, і від Істоти Розумної до Істоти Духовної, власне Ангела.
І все нові й нові Адами, сягнувши висот духовного Едему, падатимуть, щоб знову, тепер уже навічно, піднятися до висот Богопізнання, висот єднання з Богом, висот обоження. Щоб піднятися в Царство Духа, що є Царством Небесним! Так призначено Творцем, і немає іншого шляху звільнитися нам від “рабства тління”…
“Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих,
бо створіння покорилося марноті не добровільно, але через Того, Хто скорив його, в надії
що й саме створіння (створене не роботом, але Людиною за образом Божим. А відмінною ознакою цього образу є саме свобідна воля) визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих” (Римлянам, 8 розділ, 19–21 вірші).
“Отець Мій і донині робить (творить), і Я роблю…” Чи перестане колись Творець бути Творцем?..
НАВІЩО БОГОВІ ТВОРИТИ? (ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ)
Запитання: В минулій Вашій публікації прозвучало: «…як до нас, так і опісля були і будуть народжуватись усе нові й нові світи»… А навіщо вони будуть народжуватись?..
Відповідь: Питання звучить класично: Навіщо Богові потрібно бути Творцем? Навіщо взагалі творіння? І відповідь тут класично проста: Бог є Любов. А любов альтруїстична за своєю природою. Любов “не шукає свого” (див. 1 Коринфянам, 13 розділ, 5 вірш), і “ніколи не перестає” (там же, вірш 8). І не дивлячись на те, що Бог самодостатній за суттю Своєю й перебуває у Вічному Блаженстві Любові, Він, за словом блаженного Феодорита, “…будучи безоднею благодаті, зволив не сущим дарувати буття”.
Світ сотворений Богом “щоб і інші істоти, прославляючи Його, перебували в Його благості (блаженстві, щасті)” (“Православне сповідання”).
“Я СКАЗАВ: ВИ БОГИ…”
Запитання: Прочитав в Євангелії від Івана, 10 розділ, 34 вірш: «Відповів їм Ісус: Хіба не написано в вашім Законі: “Я сказав: ви боги?”…» Як це зрозуміти?
Відповідь: Тут “боги” в значенні “багаті”: багаті на розуміння істини, на віру, на праведність, на благодать. Духовно багатими повинні були б бути пастирі народу Божого, пастирі Ізраїля. Духовно багатими повинні були б бути і сьогоднішні релігійні достойники, “перші із народів” сучасного релігійного світу. Але, на жаль, розсіялись “сини Всевишнього”, “сини Божі по благодаті Христовій” на 1800 великих і малих конфесій. І замість того щоб нести істинне судження Господнє – вчення смирення і любові, давати праведний суд “бідняку й сироті” (тим “біднім сиротам”, що втратили зв’язок із Богом, гинуть у невірстві, що загубили свого Отця Небесного), – кожний з амвону своєї церкви провіщає: “Я (моя, і тільки моя конфесія, віра, лише моє розуміння) багатий, збагатів, і не потребую нічого…” (див. Об’явлення, 3 розділ, 17 вірш).
“Доки будете ви судити неправедно?”, – вимагає Господь. Доки замість смирення й любові серця ваші будуть наповнені насильством і користолюбством? Доки замість благословення уста ваші виригатимуть прокльони? Коли ви навчитесь любити і ворогів, не кажучи вже про братів своїх?!.
“Не пізнали та не зрозуміли, у темряві ходять…
Я сказав був: Ви – боги, і сини ви Всевишнього всі,
та однак повмираєте ви (помрете духовно, перетворившись на “гроби пофарбовані”, упившись отруйним фарисейським вином гордої самозакоханості та агресивної егоцентричної нетерпимості своєї), і попадаєте, як кожен із вельмож (як усякий із “сильних світу цього”)” (Псалом 81(82)).
“Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами (не так повинно було б бути!)…” (Матвія, 20 розділ, 25 вірш);
“По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Івана, 13 розділ, 35 вірш).
Чи маємо ЛЮБОВ?..
ПОКРОВ РАДИ АНГЕЛІВ
Запитання: Чи обов’язково жінці покривати голову хусткою в церкві, а також коли молиться? Прошу, отже, розтлумачити Перше послання апостола Павла до коринфян, 11-й розділ, з 3-го по 15-й вірші.
Відповідь: Щоби дати повну відповідь на це запитання, необхідно для початку з’ясувати значення деяких символів Святого Письма, а саме що є “чоловік”, “жінка”, та “покров” (саме це слово використане в Посланні апостольському, що на нього посилається церковна традиція) у біблійній мові. Бо насправді Богові абсолютно однаково, чи в хустці молиться людина, чи в шапці, а чи й взагалі з непокритою головою, – за влучним висловом Григорія Сковороди: “Наче Бог – варвар, щоб за дрібницю ворогувати...” Мова тут про речі духовні, які увійшли в церковний звичай у вигляді певних емблем та ритуалів.
Жінка мовою символів – це життя, чуття, церква. Чоловік – відповідно віра, розуміння, Господь. Жінка покривається чоловіком (життя – вірою, чуття – розумом, Церква – Христом). Чоловік же “покривати голови не повинен (віра і розуміння мусять бути відкритими, як і сказано: “Кожного, хто Мене [Христа] визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюсь перед Небесним Отцем Моїм” (Матвія, 10 розділ, 32–33 вірші)). Саме так і належить нам розуміти 11-й розділ Першого послання святого апостола Павла до коринфян:
“Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова – Христос, а жінці голова – чоловік, голова ж Христові – Бог (вірі, розумінню голова – Христос. Життю – віра. Чуттям – розум. Христу ж голова – Бог, бо “Я прийшов во Ім’я Отця Мого…” (Івана, 5 розділ, 43 вірш)).
Кожен чоловік, що мо литься чи пророкує з головою покритою, – осоромлює він свою голову.
І кожна жінка, що молиться чи пророкує з головою відкритою, осоромлює тим свою голову (Не про жіночі капелюшки або хустки уболіває тут “апостол народів” Павло! Про правдиве розуміння істин Господніх, про віру смиренну турбується)...
Тому жінка повинна мати на голові знака влади над нею, ради ангелів (духовного знака віри ради Небесної ієрархії – церкви Божої торжествуючої, яка є незримо присутньою серед нас, у церкві земній, воюючій, і яка опікується нашим духовним розвитком)” (1 Коринфянам, 11 розділ, 3–10 вірші).
Те саме стосується й 15-го вірша цього розділу:
“Коли ж жінка косу запускає, – це слава для неї, бо замість покривала дана коса їй” (1Кор. 11.15).
Не про зачіску тут іде мова. Мова – про праведність та цнотливість. Мова про чистоту! Як дівоча коса є ознакою недоторканості й невинності, так і “коса” смиренномудрості та любові – навіть без розуміння догматів і обрядів церкви, без знання символу віри та узвичаєних молитов, – є незаперечною ознакою праведності людини! (Бо є прості й щирі люди, інколи малограмотні, або й зовсім неписемні, які не мають знань про Бога, але знають Бога! І коли запитуєш у них: в чому суть Заповіді? – вони просто відповідають: нікому не робити зла, жити по-доброму, по-совісті; чинити ближньому своєму так, як би хотів щоб і тобі чинили… Це то і є те, що Отці називали смиренномудрістю – приклад минущості “віри догматичної, що є погодженням душі”). Любов покриває багато гріхів; любов – над усе. Бог є любов! І кожен, хто має її, – той родився від Бога та відає Бога, а отже й несе на собі “знака ангельського” – печать дару Духа Святого. Бо “Господь знає своїх, і свої Його знають...”
Що ж до буквальних хусток та шапок – то тут маємо усталений чин, який заховує в собі високий духовний зміст, і став, отже, певним символом спасіння. Тому, за словом апостольським, у церкві “все хай буде добропристойно і статечно (чинно, згідно із певним дійством)”.
Про моління ж удома чи в іншому місці так скажу. Коли читаємо канон ранішньої або вечірньої молитви – то тут для жінки є обов’язковим покрити голову хустиною (як і чоловікові неодмінно молитися без головного убору). Коли ж ми в дорозі творимо молитву Ісусову, або вдома молимося короткими повсякчасними молитвами (після сну, перед і після їжі, перед початком та по завершенню кожної справи, перед сном та уже в ліжку – на сон грядущий), то тут молимося просто як є, і хустку зодягати не обов’язково.
ПОБИТТЯ НЕМОВЛЯТ
Запитання: Починаючи з 1990 року, з моменту коли я вперше прочитав Євангеліє, при згадуванні про побитих за наказом Ірода немовлят до 2-х років у мене виникають певні сумніви щодо достовірності цієї події. Чи насправді у Віфлеємі і його околицях (які там «околиці» у невеличкого містечка, в якому й сьогодні живе усього-то близько 15000!) було 14000 немовлят?
Відповідь: Євангеліє, як і усе Святе Письмо, книга насамперед духовна, а не історична. Тож трактувати означені події необхідно у першу чергу по духу, а не по букві.
Основний метод каппадокійської школи богослів’я, висловлений святим Григорієм Богословом, є “Крізь букву проникай у внутрішнє”. Не відкидаючи, звичайно, і букви там, де вона не протирічить духу (і духу історичної правди зокрема). У даному випадку таке протиріччя, здавалося б має місце. Але я не був би настільки категоричним, бо ж у Євангелії не сказано, що вбито було саме 14000 немовлят (ця цифра потрапила у церковні календарі зовсім з інших джерел), і у такому випадку події й по букві є цілком вірогідними. Однак, як навчає святий Кирило Олександрійський,
“Відсічи непотрібність історії і зніми ніби деревину букви, та дійди до самої серцевини рослини, тобто ретельно досліди внутрішній плід заповіданого, і використай в їжу…”
Буквальні події у Біблії завжди є тінню духовних речей. Про що ж розповідає, і чому навчає нас внутрішній, духовно-символічний зміст означеного уривка? Чим є побиття Віфлеємських немовлят по-духу?
А по-духу Ірод (ім’я перекладається як “Слава шкіри”) – суть символ прийшлого, чужинського фарисейства, яке взяло собі владу й панує у Божих домах і сьогодні (Цар Ірод – ідумеянин, тобто чужинець. Саме він, син ідумейського сановника, при підтримці римлян “відняв берло від Юди” (див. Буття, 49 розділ, 10 вірш), захопивши владу в Юдеї). Це дух гордині і лицемірства, насильства і користолюбства – шкурні інтереси, світські засади які увійшли у церковне життя, і які царюють на “троні юдейському”, всілися на “сидінні Мойсеєвім”.
На особистісному ж рівні – це сумнів, недовірство та безнадійність наші, які “царюють”, які не вмерли іще в нашому розумі. Які не скинені іще з неба розуміння нашого і шукають, переслідують не зміцнену іще, потребуючу захисних пелен новонароджену смиренну віру нашу, щоб погубити її.
“Віфлеєм” (єврейською Бет-Лехем – “Місто хліба”) – духовно це церква, громади народу віри, в яких заховується “хліб” слова Божого.
“Немовлята” – тут немовлята у вірі (Як каже апостол: “Вам час вже бути учителями, а ви все ще п’єте молочко…”).
І побиває фарисейство, ретроградство, релігійний консерватизм отих “немовлят” у вірі мечем насильства й користолюбства. Побиває й донині…
ХРЕСНА ДОРОГА
Запитання: Прошу пояснити, як зрозуміти Євангеліє від Матвія, 10 розділ, 38 вірш: «І хто не бере хреста свого і не йде слідом за Мною, той не достойний Мене…»
Відповідь: Хто є для нас Ісус? Він – Христос, тобто Спаситель наш, Господь (Пан, Господар) і Учитель. Він Той, Хто вказав нам Шлях до спасіння. Ми ж, що спасаємось, відповідно – християни: учні й наслідувачі Христа. Проте достойні ми називатися Його Ім’ям лише тоді, коли є правдиво Христовими: не за назвою тільки, але за суттю. Коли дійсно служимо Йому і втілюємо на практиці, у своєму житті Вчення Його. Коли дійсно ідемо тим шляхом, що Він нам показав.
Що ж то за Шлях? Це шлях смирення, шлях розп’яття, смерті й воскресіння. Ми повинні, за словом апостольським, щодень розпинати в собі гріх разом з Христом; щодень помирати для гріха разом з Ним; а відтак і щодень воскресати в життя вічне (оживати духовно) разом з Ісусом. Як вчать Отці Церкви, це і є “ясний та суворий шлях віри”. Але до розп’яття, до знищення гріха треба іще дійти! І помиляється той, хто думає не змиривши себе піднятися до Неба, піднятися на висоту очищення – висоту смерті для гріха й воскресіння в життя вічне. Як зазначив преподобний Іван Ліствичник, неможливо одним кроком піднятися на верховину драбини (церковнослов’янською – ліствиці).
То з чого ж починається шлях до спасіння? Він починається з хресної дороги. Так, до Голгофи іще треба дійти. І йти необхідно не з порожніми руками, але несучи, як і Христос, хрест свій – хрест смирення. Тому то й дорога ця – то дорога смирення. Основа ж її – самозречення...
“Я альфа й омега, початок і кінець”, – промовляє Ісус. Альфа – це початок шляху: це покаяння з плодами смирення, зречення власної волі, взяття на плечі свої хреста Господнього. Омега ж – сходження на висоту досконалої любові через воскресіння, тобто через глибоке смирення, яке веде до повного богоєднання з Отцем – до Царства Небесного, Царства Божого, – веде до вознесіння.
Вчення Боже полягає в єдинім слові – Возлюби! Однак людина заперечує: Господи! Легко Тобі сказати: “Возлюби”. А я не можу!.. Не можу возлюбити свою тещу, якій до всього є діло; сусіда скандаліста, що постійно “п’є з мене кров”; свого начальника самодура; недолугих підлеглих; чоловіка п’яницю; колег інтриганів… Не можу возлюбити отого бомжа що, м’яко кажучи, не зовсім приємно пахне… Ну, не можу!.. – Так, – мовить Господь, – Я знаю, що ти є недосконалий. Я знаю, що тобі важко одразу піднятися на цю висоту. Тому Я даю тобі “драбину”. Для того щоб возлюбити – ти спочатку змирись, а уже цією драбиною смирення й піднімешся до висоти досконалості… – А що воно таке, смирення? Як стати смиренним? – Це дуже просто, – відповідає Господь, – смирення полягає у тому, щоби прийняти ближнього свого, і обставини свого життя такими, якими вони є! Без гніву й роздратування, без страху й тривоги, без гордощів та образи: смиренно, тобто з миром. От і все…
Як усе просто! Возлюби, а для цього змирись, а отже прийми ближнього свого і обставини свого життя такими, які вони є! Зречися себе, візьми їх як хрест на свої плечі, і йди услід за Мною… В цьому уся суть вчення Христового, уся суть спасіння!
Сказав Господь: Навчіться від Мене, бо Я тихий (смиренний) і серцем покірливий, і знайдете спокій душам вашим… Я є Двері! Хто ці двері знайде (двері смирення), той ввійде (в Царство Благодаті), і вийде (з полону країни рабства гріха – звільниться від проблем світу цього), і пажеть (їжу як духовну, так і фізичну: “Шукайте перш за все Царства Божого, а все інше вам додасться…”) знайде… Я є Двері. Хто іншими дверима хоче увійти – той злодій і розбійник (злодій, бо обкрадає сам себе, позбавляючи себе благодаті Божої, яка дається лише по вірі нашій смиренній).
“Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать…” Тож візьмімо на плечі хрест свій, зодягнімо ярмо смирення, що у дійсності є легке для тих, хто відрікся, скинув з себе злу свою волю, і не уже озирається назад. І йдімо вперед, не збочуючи з дороги Христової ні ліворуч, ані праворуч, щоб бути нам достойними Його, Творця й Виконавця спасіння нашого.
“Зміцняй [Господи] стопи мої на дорогах Твоїх, щоб кроки мої не хиталися…” (Псалом 16(17), 5 вірш).
Благословен, хто йде во Ім’я Господнє!..
ВИ Ж – ХРИСТОВІ…
Запитання: Як ви трактуєте ці вірші: «…ви ж – Христові, а Христос – Божий!» (1 Коринфянам, 3 розділ, 23 вірш)?
Відповідь: Христос – Син Божий Єдинородний, себто єдиний народжений, а не сотворений. Він – здійснення Волі Отця, Бог втілений. Ми ж – учні Його, християни – суть “сини Божі по благодаті Христовій”.
Він, Бог во плоті, прийшов на грішну землю, втілившись від Духа Святого і Марії Діви, і стався Людиною. Він пройшов шлях від народження до вознесіння буквально, показавши тим самим нам, немічним, шлях спасіння духовний. Шлях від різдва в нас віри смиренної, що чинна любов’ю (тобто від “народження згори”), через розп’яття в собі гріха, смерть для гріха і воскресіння духовне, – аж до вознесіння в Царство Небесне (до підняття на висоту містичного досвіду божественної реальності – висоту богопізнання, богоєднання, богобачення. На висоту обоження...).
Христос, вознісшись на Небеса, приготував і для нас місце “сівши праворуч Отця”. Адже вознісся Він в тілі, а Тіло Його містичне – то є Церква. Він став “перворідним поміж багатьма братами”, простягнувши нам путь у Царство Отця Свого. І таким чином нам, учням, послідовникам Христа, християнам – уже приготовано місце праворуч Нього, а значить і Бога Отця. Ним приготоване! Ось тому ми й Христові, як і Він – Божий. Спочатку Він, Христос, а потому і “ті, хто Христові”...
“Ось Я стою під дверима і стукаю…
Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його” (Об’явлення, 3 розділ, 20–21 вірші).
ХУЛА НА ДУХА СВЯТОГО
Запитання: «Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, простяться людям, але богозневага на Духа не проститься!» (Матвія, 12 розділ, 31 вірш). Яким чином можна звести хулу на Духа?
Відповідь: Хула на Духа Святого – це ніщо інше, як нерозкаяний гріх. Гріх же – то є беззаконня. А Закон Божий – в одному слові: “Возлюби!” Таким чином хула на Духа Святого – це є войовнича, нерозкаяна нелюбовність.
