Текст книги "Біблійні казки. Казки та легенди про святих"

Автор книги: Автор Неизвестен

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 19 страниц)

Як Ісус Христос обдарував приятелів

Коли Христос ходив по землі з апостолом Петром, стрітили вони чоловіка. Вони його зазвідали:

– Де ти йдеш?

– Я йду в світ щастя шукати. Чи хотіли би ви взяти мене з собою?

Ісус Христос сказав:

– Якщо ти будеш чесний чоловік і будеш у Бога вірувати і за бідних не забувати, будеш із нами.

Він пообіцявся, що буде в Бога вірувати, буде чесний чоловік і за бідних не забуде ніколи. І взяли вони його з собою.

Ідуть вони далі і стрічають другого чоловіка. Питає Ісус Христос:

– Куди йдеш?

– Я йду в світ щастя шукати. Чи взяли би ви мене з собою?

– Якщо будеш чесний чоловік, у Бога будеш вірувати і за бідних не забувати, візьмем тебе.

Він пообіцявся, що буде в Бога вірувати, буде чесним чоловіком і за бідних не буде забувати. І взяли вони його з собою. Ідуть далі, стрічають третього чоловіка, каже йому Христос:

– Чоловіче, куди йдеш?

– У світ щастя шукати. Чи взяли би ви мене з собою?

А Христос каже:

– Підеш зо мною. Але щоби Бога не забував і бідного уважав.

Той пообіцявся, що буде вірувати в Бога і не забуде за бідних, і пішов з ними.

Ідуть вони далі. Один з них каже:

– Тут таке місце файне. Коби тут зробив млин, а люди би йшли по дорозі і до мене би йшли молоти, та мав би щастя і за бідного би не забув.

Христос махнув рукою і каже:

– Онде млин. Заходи в нього і мели. А за бідного не забувай.

І той пішов до млина, і вже меле.

Ідуть вони далі дорогою. Один подивився і каже:

– Ісусе Христе, тут би була красна корчма.

– Якщо будеш Богу вірити, я тобі подарую корчму. Торгуй, а за бідного щоби ніколи не забув.

– Добре.

І той лишився в корчмі, а вони йдуть далі. Третій пообзирався в однім селі, вибрав собі місце й каже:

– Боже, коби я мав тут сяку-таку маленьку хижку, тут землі доста, я би робив, а за бідного ніколи не забув.

Ісус дав йому маленьку хижку.

– Іди жий, а за бідного не забувай.

Пішли Ісус з Петром далі. Ходили вони по світі, ходили та й знов прийшли в ті краї. Прийшли туди, де жив той, що млин має. Христос остався надворі, а Петро пішов у млин. Увійшов Петро та й каже:

– Дайте мені якусь милостиню, бо дуже голоден.

Петро думав, що той дасть йому їсти, бо ж йому подарував Ісус млин і він обіцяв, що за бідних забувати не буде. А тепер мельник сказав Петрові так:

– Голоден? Іди, – каже, – міхи носи. Повиносиш наверх міхи, та й дам їсти. Таких нероб у мене доста.

– Я слабий, я не годен робити.

– Не годен робити, геть із двора!

Та й пса науськав на нього. Пес погнав його і покусав, і штани пірвав на нім, так що ледве втік із двора. Звідає Христос:

– Ну як, чи накормив тебе наш приятель?

– Накормив? Ледве утік. І покусав мене пес. Казав мельник, щоби я носив міхи, а я ледве стою на ногах, голоден і хворий.

Каже Христос:

– Петре, бідний він був, бідний і буде. Обернися назад і позирай, що з млином робиться. Млин горить і до кінця згорить. А ми, Петре, підемо до того, що подарував я йому корчму.

Млин згорів, а Ісус Христос із Петром пішли далі. Дійшли до тої корчми. Стали коло дверей, і каже Христос:

– Петре, іди до господаря, та най дасть тобі милостиню, дасть щось їсти.

Пішов Петро у корчму.

– Будьте добрі, пане корчмарю, дайте мені їсти, бо я дуже голоден. Я бідний і хворий.

Каже корчмар:

– Іди покачай тоті бочки, та дам тобі їсти.

Він каже:

– Де я можу бочки качати, як я хворий, голоден і не годен ходити?

– Не годен?

Каже корчмар п’яницям:

– Ану дайте йому. Вибийте, та й хай іде.

А п’яницям не треба довго думати, набили Петра і кинули вниз зі сходів. І пішов він голоден. Вийшов на вулицю, а Христос питає:

– Чи накормив тебе наш приятель?

– Він сказав п’яницям, та ще мене вибили.

Каже Христос:

– Позирай, Петре, як корчма горить. Пустий був, пустим і останеться, хто бідного не любить. Та нічого, Петре, уже недалеко той третій приятель, та підемо до того, та він дасть нам, може, їсти.

Прийшли до третього приятеля, що маленьку хижку мав. Стали біля фіртки, а господар вийшов надвір. Та й каже Петро:

– Чоловіче, будьте добрі, прийміть нас на ніч, бо ми не годні йти, ми дуже хворі, хочемо переспати у вас.

А він каже:

– Ходіть, люди, до хижі.

І жона вибігла із хижі. І він узяв єдного попід руку, а жона другого, повели їх до хижі, і наладили їм постіль. А вони кажуть:

– Ми бідні. Маємо струп. Та нам би треба помитися.

Нагріли їм води, помили струп і переоділи їх у друге плаття, дали їсти і поклали їх на постіль спочивати.

Каже Христос:

– Петре, ну як тобі тут любиться?

– Ой, – каже, – тут добре мені любиться, бо ці люди чесні й совісні.

Лягли вони, й той приятель їх питає:

– Що би вам помогло, аби вам ці рани загоїлися? Як вас вилікувати від тих ран?

А Ісус Христос каже:

– Напалити піч і кинути туди вашого хлопчика, аби він згорів там, і тим попелом посипати тоті рани, то вони загояться. Коли буде напалено, я встану і сам вкину його в піч.

Чоловік і жона наклали вогонь і дуже напалили піч. Христос устав і своїми руками кинув хлопчика в піч.

– Пару хвилин, – каже, – най там буде. А тепер одкривайте піч, і берім попіл.

Одкриває господар піч, а там його хлопчик бавиться, красний, як чічка, та й каже:

– Я так змерз.

Позирають господар з жінкою на них, а то такі красні люди, і все тіло на них чисте. Дивляться вони, а то Христос і Петро. І тоді вони їх пізнали. Устали Христос з Петром, і каже Христос:

– Жоно, я би вас просив, аби ваш чоловік провів нас на вулицю.

Вона з радістю пустила свого чоловіка провести їх на вулицю. Пішли вони, Христос поблагословив тоту хижу і зробив золоту драбину до неба. А господар дуже просився, що хоче на небо на оден день, і взяли вони його. Він був там оден день, і йому там дуже полюбилося. Христос каже йому:

– Іди вже додому.

– Іще хоч оден день хочу побути тут, – каже він.

– Іди, бо пізно тобі буде.

Зліз він по тій драбині додому, дивиться, біля його хати старенький дідо сидить, і хата вже не тота. Питає він того діда:

– Діду, хто тут жиє?

Дідо сказав, хто жиє.

– А хто тут раніше жив?

– Я, – сказав дідо. – Я свого тата не тямлю, бо я малий хлопчик був. Мамка моя розказувала, що двоє людей взяли мого тата, аби їх провів на вулицю. І мама вже його більше не виділа. Мама померла і мої вже, – каже, – діти повмирали.

А він питає:

– А кілько вам років?

– Мені вже, – каже, – сто двадцять років.

Він розповів свому старому синові, як він був у Царстві Божому і як йому там добре було. І признали вони, що то батько, а то син. Обнялися й поцілувалися і зразу повмирали, й розсипалися на порох.

Заєць без печінки

Була дичка, на тій дичці сиділа баба, держала на пупі книжку, з тої книжки починається казка.

Був чоловік, мав одного сина. А син удався такий тяжкий, лінивий, по-нашому сказати. Отець його тримав, доки жив та й доки мама жила. А далі старі заслабли, померли, остається він сам. Остався сам і дався у мандрівку. А то така була мандрівка, що ходив по світі з казанком на боку, де що дістав, то зварив. Де що дали, то з’їв.

І так він мандрував, і домандрувався, що вже важко було йти, бо дуже голоден був. І стрітився він з чоловіком.

– Добрий день, чоловіче!

– Добрий день. Ти, – каже, – що за оден?

– Я мандрівник.

А той каже:

– І я мандрівник.

А то був сам Ісус Христос, Син Божий. Каже мандрівник, що в нього на боці казанок:

– Брате, чи не маєш щось їсти, бо я дуже голоден?

Каже йому Божий Син:

– Не маю я їсти нічого, але скоро будемо їсти.

А мандрівник не знає, що будуть їсти. І пішли вони оба далі. Цей, що в нього казанок, звідає:

– Так що будемо їсти?

– Слухай, ми підемо по цій дорозі, перейдемо річку, а за річкою буде поле із пшеницею, а в тій пшениці піймаємо зайця.

А цей махнув рукою та й думає: «Коли то ще буде? То ж треба ще йти через річку, а далі полем. Та і як зайця в пшениці зловити?»

А Ісус Христос каже:

– Зловимо.

Пройшли вони по дорозі, перейшли річку і йдуть далі. Каже Ісус мандрівникові:

– Ти, брате, будеш туй, а я піду тим боком та нажену зайця. Коли він прибіжить до тебе, то ти й зловиш.

Цей каже:

– Добре.

А Ісус пішов другою стороною поля і нагнав йому зайця просто помежи ноги. І він зловив зайця за вуха.

– Чи зловив, брате?

– Зловив.

– Я, – каже Ісус, – дуже стомлений, то я буду спати. А ти зайця обдери, наклади огонь і пристав варити м’ясо. Усе м’ясо буде твоє, а мені лишиш печінку, оту білу м’якеньку.

І ліг Божий Син спати, а цей наскоро обдер зайця, обчистив, наклав огень, поклав у казанок м’ясо, приставив, і воно вариться. А він такий голоден. М’ясо було ще сире, а печінка скоро вварилася, вже м’яка, і він її посолив та й з’їв. А той спить.

Коли Ісус Христос пробудився, вже й м’ясо варене. Мандрівник каже:

– Вставай, брате, вже будемо їсти.

Коли вже м’ясо од кісток поодставало, Ісус устав і сказав:

– Брате, дай мені печінку.

А цей каже:

– Заєць був без печінки.

Ісус Христос більше не каже нічого, на тім вони й стали. Та переспали, встали раненько і йдуть далі. А цей м’ясо, що осталося, забрав собі в торбу, а те варене в казанку несе. Пройшли вони трохи та й сіли їсти. Мандрівник каже:

– Їж, брате.

А Ісус знову:

– Слухай, дай мені печінку.

– Брате, – каже, – я тобі раз ісказав, що заєць був без печінки.

Раз без печінки, то той знов не їв і лишив м’ясо мандрівникові.

Ідуть вони городом. Позирають, а в городі на кожнім домі чорна фана (прапор).

– Що тут за біда, чого смуток такий?

А мандрівник не питає за біду, а пішов на пиво, бо з’їв много м’яса та пива захотів. Учитель, Ісус Христос, звідає людей, чого чорні фани на домах. А корчмар каже:

– Но-но, прошу вас дуже красно, заходіть. Я виджу, ви великий чоловік. У нас, – каже, – таке діло, що в пресвітлого царя заболіла дочка вісімнадцятирічна, дуже хвора. Якби хто їй поміг, аби була здорова, дає цар торбу грошей.

Божий Син, Учитель каже:

– Ану підемо туди.

– Ідемо удвох, – каже мандрівник.

Приходять – дійсно дівчина вісімнадцятирічна, красна дівчина, пресвітла царівна на постелі лежить. І ледь не мертва. Каже пресвітлий цар:

– Ви доктор?

– Я доктор, – каже Син Божий.

– А це хто?

– Це мій помічник.

Каже цар:

– Чи могли би ви мою дівчину вилікувати, аби вона здорова була?

А Благий Учитель Ісус Христос відповідає йому:

– Можу вилікувати.

– Слухайте, як вилікуєте, я вам дам мішок грошей або три кіля золота.

А Благий Учитель каже:

– Дасте нам, кілько зможете. Но, – каже Ісус Христос до мандрівника, – я буду казати, а ти будеш робити.

– Буду, – каже той.

Сказав Ісус Христос:

– Принесіть діжу. Таку діжу, в якій людина миється.

А де в пресвітлого царя нема діжі? Принесли.

– Налліть, – каже, – чистої води.

Налляли. Каже Благий Учитель своєму помічнику:

– Дай ніж.

Помічник подав, Ісус Христос нагострив його добре. А дівчина ще жива лежить. Каже Ісус Христос:

– Бери ніж і відотни їй голову.

Той послухав, відрізав голову і кинув у ту діжу. Відрізав єдну руку, другу, порізав усю дівчину і покидав то в діжу. А вода в діжі така чиста, як була, і ніякої крові не видко.

Цар зайшов, глипнув та й каже:

– То це ви доктор?

– Я доктор, – каже, – а то мій помічник.

– Як не буде моя дівчина жива – мій меч, а ваша голова з плеч.

– Добре, – каже Ісус Христос.

А мандрівник стоїть і не говорить нічого.

Як то зробили, дали їм повечеряти, доктор не вечеряє. А помічник повечеряв, випив трохи, і полягали спати. А встали рано і пішли до тої діжі. Подивилися, а вода чиста. Як була чиста, коли зметали м’ясо, така чистенька й є. Каже Ісус Христос:

– Ти її порозрубував, а я буду складати.

І так красно зачав складати, а то зразу заживає. І як усе склав, устала жива дівчина, в три рази краща, як була.

Дуже дивно стало цареві, і дуже зрадувався він. Каже дівчина:

– Няньку пресвітлий, як я сильно спала!

І тоді цар зробив красну гостину. І каже:

– Но, кілько буде з мене грошей?

Каже Благий Учитель:

– Кілько бажаєте, кілько маєте дяку дати.

Цар бере у мандрівника торбу і кладе повну торбу грошей, та й каже:

– Спробуй, чи годен занести.

А мандрівникові мало, він хотів би більше. Та все торбу підойме, потримає та й каже:

– Ще докладіть.

Та як уже підняв та почув, що є десь сорок-п’ят-десят кіля грошей, та й каже:

– Та вже буде.

Поклонилися вони і йдуть далі.

– Но, брате, – каже мандрівник, – будемо ділитися, бо мені важко нести.

І каже йому Благий Учитель:

– Брате, а тепер я тобі щось повім, пару слів скажу. Я доктор, а ти помічник, і моя половина грошей така сама, як твоя. Але я в тебе не беру ніяких грошей, я тобі лишаю цілу торбу, лиш будь добрий, скажи мені, де ділася з зайця печінка?

– Заєць був без печінки.

– Значить, без печінки був?

– Без печінки.

Каже йому Благий Учитель:

– Ти йди лівою дорогою, а я правою. І слухай, брате, щоби ти більше не пробував докторувати, бо пропадеш.

І на тому вони розсталися. Дав йому Учитель руку і пішов. Він пішов управо, а мандрівник вліво.

Зайшов мандрівник у корчму і гуляє там у карти на гроші, бо має торбу грошей.

А в одного графа захворів син, шістнадцятирічний хлопець. А той граф із царем були кумами. Запряг граф коні в кочію (карету) і поїхав до царя. Він чув, що була в царя дівчина хвора, а вже здорова. Кучер жене коні, граф сидить у кочії. Приїжджають до царя, граф каже:

– Куме, як твоя дівчина, молода принцеса, що була хвора?

– Ходить, як чічка (квітка). Здорова.

– Як ти вилікував? – питає.

– Були в мене, – каже, – два доктори: доктор і помічник…

І він йому все розповів:

– Сказав мені доктор, щоби принесли діжу. Цього в мене є доста. Принесли, він сказав, щоби дівчина розібралася. І порізали її і зметали в воду. А вода, яка була увечері, коли зметали, така була й на рано чистенька. І доктор зачав складати, і таке вийшло, що дівчина ожила і стала краща, як була.

Граф подякував, вертають вони коні і їдуть шукати докторів. Приходять у корчму, а цей уже п’яний, уже співає, мандрівник. Питає граф:

– Це ви пан доктор?

– Я.

– Ви би могли мого сина вилікувати?

– Я, – каже, – вилікую.

– Я, – каже, – не цар, а граф, та як вилікуєте мого сина, я дам стільки грошей, як цар. Торбу грошей я вам дам. Аби був мій син здоровий.

Мандрівник каже:

– Я вилікую.

Прийшов він там, поклав свою торбу, підкочує рукави і каже:

– Принесіть діжу.

Налляли води, він відтяв хворому голову і хльоп у діжу. Відтяв праву руку, ліву руку, ноги, всього того хлопця порубав, зметав у діжу і каже:

– Дайте мені вечеряти і випити.

Граф дає йому їсти і випити і каже так:

– Слухай, не буде мій хлопець здоровий, ти будеш повішений серед міста, аби на тебе дивилися, і ніхто не буде мати права тебе зняти. Буде тебе вітер хитати, заки не висохнеш на шибениці, як жаба.

Дав Бог день. Мандрівник устав рано, випив, закусив. А в діжі сама кров, і вже м’ясо відстало від кістки. Підкотив він рукави і зачав складати тото докупи. Та й нічого у нього не виходить. На ті кістки м’яса не ставало. Граф увидів тото, сильно вгнівався і наказав за дві години поставити серед міста шибеницю. Поставили шибеницю, привели його туди, кати поставили його на стілець, і каже йому граф:

– Даю тобі п’ять хвилин говорити. Буде мій син здоровий чи не буде?

А звідки буде, як то вже нічого не осталося, лише кістки.

Стає кат на стілець, петлю йому на шию вдягає, один бере за один мотуз, другий за другий. Як граф махне рукою – ці потягнуть, стілець з-під нього вилетить і все. Граф каже:

– Слухай, докторе, у тебе зосталася ще одна хвилина.

Дивиться мандрівник: іде Учитель Благий.

– Прошу пана графа почекати хвилинку, онде йде, – каже, – мій доктор.

Підходить.

– Слава Ісусу Христу!

– Слава навіки. Чи ви, – каже, – доктор?

– Я доктор. То лише мій помічник. Спускайте його вниз.

Зняли йому петлю, і приходять вони до того пана графа. Видить Благий Учитель, що там нема нічого м’яса на кістці – все відпало. Зачав він то складати, і в нього то вийшло. Хлопець пробудився й каже:

– Няньку, як я сильно спав.

Каже граф:

– Пане, ви дійсно доктор, а той не доктор?

– Він – помічник мій, – каже доктор.

А хлопець такий здоровий і красний. Граф каже:

– Як я казав, так і роблю.

І дав йому граф торбу грошей. І вже є дві повних торби, бо цар дав торбу і граф торбу. Мандрівник каже:

– Брате, одна торба тобі, а друга мені.

А Благий Учитель відповідає:

– Слухай, брате, мені не треба ці гроші, хоч я їх заробив. Бери собі всі, але скажи мені правду, де з того зайця печінка?

– Я тобі казав, брате, заєць був без печінки.

І Благий Учитель пішов направо, а мандрівник наліво. А вилікуваний хлопець остався жити. Як той граф женив сина, я був на свадьбі і пив, гуляв, грав та співав, а вони живуть і будуть ще довго жити.

Звідки пішли гриби

Був колись чоловік, який не любив ніякої роботи, а освіти не мав. Хотів легко жити і не міг. І пішов він світом шукати, сам не знав чого. У цій дорозі надігнав його другий чоловік, поздоровкався і питає:

– Куди ти йдеш і звідки?

Той сказав:

– Я йду в світ.

– А я йду з села. В селі треба тяжко робити, а я цього не хочу і йду світом шукати легкого життя. А ви чого в світ ідете?

А той каже:

– Я теж так іду, але я ще знаю лікувати слабих людей.

– Це добре. Будемо іти разом. Може, й я би коло вас навчився лікувати.

– Добре.

Зайшли вони до одного села і спитали, хто тут є слабий, їм сказали, і вони пішли в ту хату ночувати. Зайшли до того слабого чоловіка, й цей, що назвався лікарем, каже:

– У мене є у фляшці цілюща вода. Наберіть у склянку простої води і дайте мені, і я дам у ту воду три краплі води цілющої.

Капнув він три рази в склянку з водою, і дали слабому чоловікові це випити. Коли слабий чоловік випив ту воду, через кілька хвилин лікар спитав:

– Як вам? Краще? Якщо краще, вставайте. Ідіть принесіть нам соломи, щоб ми переспали.

Той підвівся, заніс до хати соломи, розстелив і прийняв цих двох людей спати. Переспали вони, рано дали їм снідання. Поснідали вони, і лікар каже:

– Ми йдемо далі в дорогу.

– А скільки заплатити за те, що ви мене вилікували?

Лікар відповів:

– Ми за це не беремо ніякої плати.

Це були бідні люди, але той другий побачив, що в хаті є напечений хліб, і сказав до лікаря:

– Най нам дадуть хліба на дорогу.

Лікар каже:

– Дайте нам на дорогу хліба.

І господар дав їм три паляниці і мішок, щоб було в чім хліб нести. Чоловік, який не був лікарем, взявся той хліб нести, і пішли вони в дорогу.

Вони так довго йшли, що чоловік, який ніс хліб, зголоднів і сказав до лікаря:

– Ми би сіли та пообідали.

А йшли вони через ліс, і не було при дорозі води. Лікар каже:

– За цим лісом є поляна, на ній є криничка з водою і лавочка коло кринички, там ми будемо їсти.

Але то ще було дуже далеко, і той, що ніс хліб, не мав терпіння. Він усе ламав того хліба в мішку, клав у рот і жував. А коли він набирав хліба в рот, лікар знав про це і давав йому якесь питання, той мусив відповідати. І він обертався, випльовував хліб і тоді відповідав лікареві на його питання. І це повторювалось довший час, поки вони йшли до тої поляни. І одну паляницю той чоловік розплював повністю.

Прийшли вони до тої кринички, посідали на лавочку, і лікар каже:

– Викладай з торби на лавочку всі три хліби. Що з’їмо, то з’їмо, а що не з’їмо, то замотаємо і поставимо назад у мішок.

Цей дуже не хотів витягати, хотів ламати хліб у мішку і їсти, а лікар уперся, щоб таки витягнути. І мусив чоловік витягувати. Але хлібів було тільки два.

Лікар спитав:

– А де ж третій хліб?

– Нам дали тільки два хліби.

– Та ж було три, – каже лікар. – Де дівся третій?

– Не було третього, тільки два.

І лікар уже більше не допитувався. Поїли вони, поставили решту хліба в мішок і пішли далі. І дійшли вони до річки. Лікар каже:

– Ідем за ріку. Як не буде там слабих людей, то будем рубати явори та робити корита. Там файні яворові ліси.

На березі ріки витягли вони з мішка рушник, у який був замотаний хліб. Лікар сказав, щоб простелити рушник на ріці і щоб той держав за кінець рушника. Той чоловік держав, а лікар перейшов через ріку та ловить рушник за другий кінець і каже тому чоловікові:

– Іди рушником до мене.

Як той відійшов від берега трохи в ріку, лікар так зробив, що він почав занурюватися у воду. Лікар його опустив у воду аж по коліна, а той почав кричати:

– Чоловіче, я топлюся!

А лікар каже:

– Не втопишся, але скажи, де третій хліб дівся.

А той кричить:

– Не знаю. Третього хліба не було, тільки два!

– Якщо тільки два, то переходи далі.

Цей продовжує йти. Дійшов до середини річки, а на середині пускає його лікар знов у воду, але вже повністю, – той аж посинів. Лікар вихоплює його з води на рушник, а він кричить:

– Я мало не втопився!

А цей каже:

– Не втопишся, але скажи, де третій хліб. А як не скажеш, то втопишся.

І знов починає опускати його в воду. Той кричить із води:

– Докторе, я гину!

– Я вирятую тебе, але скажи, де третій хліб подівся.

А той говорить:

– Най гину, але бігме Боже не знаю. Третього хліба не було.

Коли той забожився, більше його лікар у воду не опускав. Той перейшов на другий край, і пішли вони далі. Та й дійшли до лісу. У тім лісі було дуже багато яворів. Лікар обдивився – з цих яворів можна робити корита і з цього можна жити. Знайшли вони грубого явора, і лікар сказав тому чоловікові рубати його, а сам пішов шукати другого такого явора. Порубав чоловік явора до половини, і з дупла посипалися мідні гроші. А чоловік бере ті гроші і накладає собі в пазуху, а тоді кричить:

– Чоловіче, чоловіче!

– Що є?

– Нам Бог дав щастя!

– Яке?

– Та гроші, – каже, – посипалися з цього явора.

– То дорубай, най явір падає на землю, та ходи сюди. Тут я знайшов ще одного грубого явора.

Приходить він до другого явора, рубає його, а лікар пішов по лісі шукати третього.

Дорубав чоловік до половини другого явора, і з нього посипалися гроші, але вже не мідні, а срібні.

Тоді він бере викидає з пазухи мідні і накладає срібних. Наклав повну пазуху та й тоді кричить:

– Чоловіче, чоловіче!

Лікар відзивається:

– Що є?

– Нам Бог дав щастя! – кричить цей.

– Яке?

– Гроші сиплються срібні.

– Урубай того явора, а гроші най зостаються в стропі, та йди рубати третього явора.

Цей так зробив: гроші в купі залишив і пішов рубати третього явора. Урубав до половини, і знов посипалися гроші, але вже золоті. Бере він срібні гроші викидає і накладає в пазуху золотих. Наклав і кричить:

– Чоловіче, чоловіче, нам Бог щастя дав!

Лікар обзивається:

– Яке щастя?

– Та, – каже, – золоті гроші висипалися з дупла.

– То дорубай явора, а гроші най стоять у купі. А я шукаю четвертого явора.

Четвертого явора той не знайшов та й вертається:

– Покажи, де ті гроші.

Цей показав. І сказав лікар таке:

– Візьми ці гроші і помішай усі на одній купі. Але викинь і ті з пазухи, помішай усі і розділи на три купи. Але щоб розділив порівну, бо котра купа буде менша, та буде твоя.

Цьому стало дивно: звідки той знав, що в нього в пазусі є гроші? Хитрувати вже не було куди, розділив він усі гроші на три однакові купи, та й сказав лікар:

– Ото твоя купа, а це моя.

А той питає:

– А третя купа чия?

– Третя купа того, хто третій хліб з’їв.

А цей тоді каже:

– Та це я з’їв.

– Не може бути. Ти ж казав, що тільки два хліба дали.

– Я тому так казав, що я не скористав з того хліба ні разу, ні разу не проковтнув, лиш розжував.

– А чому ти не проковтнув? – питає лікар.

– Бо як тільки я брав у рот та розжовував, ви давали мені питання, і я мусив відповідати. І через це я мусив обертатися назад і випльовувати хліб, і відповідати на ваше питання. Доки ми зійшли до тої поляни, я розплював цілий один хліб.

А лікар каже:

– І це правда, що ти розплював цілий хліб?

Той чоловік відповідає:

– Правда.

– Не може бути, – каже лікар.

– Бігме Боже, правда.

Тоді лікар каже:

– Забирай собі цю третю купу грошей, вона твоя. За гроші будеш ти в вогонь і в воду йти. І твоє покоління. Тяжко робити будете в поті чола і будете продавати за гроші маму й тата. А хліб, який ти розплював губами, буде людям на поживу. І буде він зватися «губи» (так у Карпатах називають гриби). Будуть вони зверху такі загнічені, як хліб.

Тому й немає насіння з грибів, що гриби сотворені з печеного хліба.

А той лікар був Господь Бог.