Текст книги "Біблійні казки. Казки та легенди про святих"

Автор книги: Автор Неизвестен

сообщить о нарушении

Текущая страница: 19 (всего у книги 19 страниц)

Злодійська свічка

Якийсь злодій та вкрав двоє коней. Тільки недалеко й від’їхав на них – кинулися вслід люди. Ось-ось наздоженуть. Бачить злодій – непереливки. Давай він святому Миколаю Угоднику молитися, порятунку просити.

– Як врятуєш, святий Миколаю, то поставлю тобі свічку, та таку велику, як кінська нога. Спаси мене цього разу, то вже ніколи не крастиму.

Коли це являється перед ним святий Миколай. Кинувся йому в ноги злодій:

– Порятуй, святий Миколаю. Свічку тобі поставлю, як оця коняча нога.

– Гаразд, – відповідає Миколай. – Бачиш ондечки волячий кендюх лежить. Розріж його негайно і сховайся туди.

Так і зробив злодій. Як наїхали люди, дивляться – коні крадені стоять, а нікого немає. Тільки кендюх волячий лежить.

– І де той злодій подівся? – дивуються люди. – Чи, може, злодія ніякого не було, одна мана?

Забрали своїх коней та й поїхали геть. Тоді знову явився святий Миколай і каже:

– Поїхали вже люди, можеш вилазити.

Виліз злодій з того кендюха, ледь дихає:

– Ледь не вмер, такий там сморід.

– Отак і мені ті свічки смердять, що ставите з краденого.

Пригоди діда-гуцула

Служив чоловік при війську двадцять штири роки. А мав двадцять штири роки, як ішов до війська. То був гуцул. І відпускають його з армії, би йшов додому. І дають йому на дорогу три хліба і три гроші. Так заслужив за такі роки. Іде він додому з тими хлібами і тими грішми. І вже вечоріло. Доходить він до одного села, а там лежить старий чоловік.

– Що ви тут, дідуню, лежите? – питає.

– Я з голоду не годен устати.

Він дав йому оден хліб і один гріш. І пішов далі. Здибає другого, що сидить.

– Що ви, діду, тут сидите?

– Я з голоду не годен далі йти.

Дав йому хліб і гріш і йде далі. Здибає третього, що сидить тамка. Поклонився до нього.

– Що ви тут, діду, сидите?

– Я голоден і не годен далі йти.

І він дав йому той третій хліб і третій гріш.

І пішов він далі, і вже смерклося. А село далеко. І він приготувався ночувати коло одного потічка. Заснув він там, і сниться йому, що прийшов святий Миколай. І зробилася велика ясність. Він пробудився – є святий Миколай. І питає його святий:

– Що ти хоч за то, що ти накормив трьох людей? Подумай, що ти маєш у мене просити. Ти можеш просити собі Царства Небесного.

А він каже:

– Я нічого не хочу, лиш хочу такий столик, щоби де я його поставлю, там попоїв і випив.

– А ще що хочеш? – питає святий.

– Ще хочу таку файку (люльку), аби я собі закурив, як попоїм.

– Подумай, чоловіче, що ти маєш собі третє просити.

– Хочу таку торбу. Аби що я хотів, я би взяв у ту торбу. Аби саме воно в торбу зайшло.

І святий Миколай відійшов від нього. А він ляг і спить далі. Ніч. А рано він пробудився – голоден. Умився в потоці та й такий голоден. І подумав: «Коби мені з’явився той столик, що святий обіцяв. І коби з’явилися мені файка й торба». І з’явилося то все. І він попоїв, закурив, торбу на плечі і пішов. А столик і файка зникли, іде він далі, йде, і приходить друга ніч. Ночує він на полі. І сказав, щоб з’явився йому той столик, аби попоїв. І з’явилося йому то все. І він попоїв, столик зник, а він з торбою пішов далі.

І приходить він до одного села. А то було ще за панщини. Він дивиться, а там пани б’ють одного чоловіка. Дають йому двадцять п’ять буків, що не йшов на панщину. А той гуцул приходить до них і каже:

– За що ви б’єте чоловіка?

А вони кажуть:

– Лягай на столець. І дамо й тобі двадцять п’ять буків.

А він каже:

– Фіть до торби!

І тоті два гайдуки й пан в торбу залізли. І він взяв торбу на плече і пішов далі. А тут уже смеркається. Він думає, де ночувати. Несе тих трьох у торбі, і не важкі вони йому. Зайшов він у місто, іде собі. А назустріч пан іде і його паличкою по голові.

– Що ти, хлопе, ходиш по тротуарі.

А він каже:

– Фіть до торби!

І пан шуп у торбу. Та й пішов гуцул далі. Здибає корчмаря з псом. Корчмар:

– Гуджя! Гуджя на діда!

А він:

– Фіть до торби!

І корчмар з псом скочив у торбу. А він торбу зав’язав та й іде далі. Вже зовсім смерклося. З’явився йому той столик, попоїв він, закурив. А він уже на поле вийшов. І дощ іде, і нема де ночувати. Дивиться – стоїть дім двоповерховий. Іде до того дому, хоче там ночувати. Вийшли панові слуги.

– Йдіть геть, діду, бо тут невільно ночувати.

Пан мав той дім, такий прекрасний, але в нім пан не ночував, бо там приходили у дванадцятій годині чорти. Слуги повіли про діда панові, а пан каже:

– Добре є. Відкрийте йому найбільшу кімнату нагорі і най там спить.

Пан хотів знати, чи він переночує там. Та й пустили його до тої кімнати, і він там спить.

Дванадцята година ночі, отворяються вікна, такий шум. Заходить одинадцять чортів.

– Добре, діду, що ти прийшов. Ми тебе ждали.

Дід каже:

– Фіть до торби!

І всі одинадцять в торбу залізли. Дід зашпилив торбу і поставив під голову. І спить далі. І тут летить дванадцята, чортиця, з козою кривою. А він каже:

– Фіть до торби!

І чортиця з козою в торбу.

Спить він до самого рання. А рано пан посилає слугів забирати мертвого діда. А дід каже:

– Чо ви мене так рано збудили? Я ще спати хочу.

Пішли слуги і повіли панові:

– Дідо живий.

Тоді пан сам іде до діда, але не каже «діду», а каже: «пане».

– Пане, ходіть до мене на снідання.

Пан нарихтував дідові їсти й пити. А він не хоче нічого, бо має свій столик. Питає дід-гуцул пана:

– У тебе є кузня?

– Є.

– Заклич двох здорових челядників і підемо в кузню.

Заходять у кузню, кладе гуцул торбу на ковадло і челядники б’ють молотами по торбі.

Кажуть пан і гайдуки:

– Пусти нас. Вже панщини не буде, лиш пусти нас.

І він пустив їх, і панщина скасувалася. Проситься пан, що паличкою бив його по голові:

– Випусти мене. Більше пан хлопа бити не буде, – сказав.

І випустив дідо його. А корчмар проситься:

– Випустіть і мене. Вже більше не буду хлопів споювати. Ані псами цькувати.

І випустив його з псом.

Просять чорти:

– І нас випусти.

– Присягайте, що підете з панового дому геть, більше не будете в пановім домі.

Вони присягнули, що вже не будуть у пановім домі. І він випустив їх. І взяв води свяченої та як кропне чортів, а чорти в той димник у кузні повтікали.

Забирає пан діда-гуцула до себе. І каже:

– Діду, ти будеш у мене, доки жиєш. Я тебе не відпущу від себе.

А дід-гуцул каже панові:

– Іди вже до того дому жити. Там уже більше чортів не буде.

А дід-гуцул не хоче в пана бути, бо він має свій столик, де хоче, там їсть. І ходить собі дідо по світі далі, а тут приходить смерть з косою.

– Досить тобі, діду, по світі ходити. Ти насміювався з людей, ти насміювався з чортів. Досить тобі того, треба вмирати.

А дід каже:

– Фіть до торби!

І зайшла смерть з косою в торбу. Дідо зашпилив торбу і ходить собі і носить торбу. Носить один рік, носить другий, третій. А на світі ніхто не вмирає, бо смерть у торбі. Ані худобина не гине, ані мухи не гинуть – нічого на світі не гине, бо нема смерти ні на кого. У торбі смерть. Люде Бога не бояться, бо ніхто не вмирає, нема смерти, люди бавляться, п’ють, ріжуться, а вмирати ніхто не вмирає, бо нема смерти. І людей намножилося доста в світі, і мух – всього.

І Бог не міг витримати, що так люди согрішили. І післав Бог до діда ангела, аби дідо пустив смерть, дідо випустив смерть з торби, і смерть його першого скосила, і дід умер.

По смерти іде дідо до царства. Каже ангел:

– Як ти підеш до царства? Ти не просив собі Царства Небесного, а просив торби.

Та й не приймають діда до царства, їде дідо до пекла. Приходить дід-гуцул під пекельську браму, а чорти як побачили його під брамою, то позамикали пекло і не пускають діда. Вернувся дідо знов до царства, проситься у святого Петра. І каже святий Петро:

– Заходи, діду, до царства.

А я пішов до Родовець, і купив горнець, і цій байці конець.

Про милосердя і заздрість

Була собі вдовиця і дуже бідно жила. І мала вона одну дочку. Дивиться вона, іде до них бідний чоловік. Прийшов до хати і просить жінку, щоби дала йому якусь милостинь, бо він бідний. І жінка дала йому останній кусник хліба. Дідо подякував і сказав:

– Дай Бог, щоби оте, що зачнете робити, ледве до вечора скінчили.

І дідо пішов. А мати каже до дочки:

– Знеси полотно та наміряєм трохи, щоби продати та купити їсти.

Дочка внесла полотно, та як зачали міряти, то міряли цілий день і так багато наміряли, що й подіти нема куди. Стільки його, що ніколи в них стільки не було. І хліба купили за то полотно, і вбралися. Так їм той дідо поблагословив.

А багата сусідка позавиділа бідній, що в неї вже дещо появилося в хаті. І спитала в сусідки:

– Звідки ви то все маєте?

Жінка розказала, як вона дала дідові останній кусник хліба і як дідо її поблагословив, сказав, щоб цілий день вона робила те, що зачне робити.

– А я якраз взялася полотно міряти і так за цілий день наміряла його цілу хату.

Багата сусідка побачила, як той дідо вдруге йшов, і каже:

– Ходіть, діду, до мої хати.

Дідо йде, а вона скоренько вкроїла кавалок хліба і дала в руку дитині. Дідо ввійшов, а вона відібрала в дитини той хліб і сказала:

– То я вже останній кавалок хліба вам даю.

І дідо подякував. І сказав:

– Якщо ти почнеш щось робити рано, щоби ледве до вечора скінчила.

Знесла вона до хати полотно, щоби міряти. Але дуже захотілося їсти. Мати каже:

– Біжи, дочко, винеси води. Нап’ємося та й будемо міряти.

І сталося так, що вони то полотно не міряли, а цілий день носили воду й пили. Так їм той дідо поблагословив. Так наділив їх за їх заздрість. А то був святий Миколай.

Як святий Миколай звірів поживою наділяв

Один чоловік, що звався Проць, їхав лісом і захопила його ніч. Мусив ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді… таке назбігалося – страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його.

«Що за дивовижа!» – думає собі чоловік.

А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить на престолі поміж тією звіриною святий Микола – старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха.

І каже святий до медведя:

– Ти маєш завтра з’їсти Панькового вола. Ти, лисе, маєш у Доцьки всі кури поїсти. Ти, дику, маєш знищити побережнику кукурудзу.

І так далі, кожному звірові назначив, що має з’їсти. Вкінці звернувся до вовка і каже:

– А ти маєш нині досвіта з’їсти Процевого лисого коня, він пасеться на сіножаті під лісом.

А той Проць, як зачув наказ святого Миколая вовкові, то задумав обдурити вовка, а тим самим і святого Миколая. Він замастив болотом коневі лисину. На другу ніч збіглися звірі до святого Миколая і здають перед ним справу, що хто весь день робив. А Проць уже сидів на дереві і підслуховував. Говорив медвідь, лис, дик і аж приходить вовк:

– Я не з’їв лисого коня, – каже вовк, – бо там його не було.

– То з’їж самого Проця, – каже святий Миколай, – бо він тебе обдурив!

Як се наш Проць учув, аж мало не злетів з дерева. Та й бачить, що рятунку не буде, і став проситися:

– Святий Миколаю, пробач, що я втрутився у твою волю. Накажи вовкові, нехай цеї ночі прийде по мого коня, а наді мною змилуйся.

– Добре, – погодився святий Миколай, – але запам’ятай: кожна звірина має призначену свою поживу. І від долі своєї ніхто не втече, ні людина, ні звір.

З тими словами відпустив він Проця додому, і жоден звір не рушився до нього.

Словник

Ади – дивись.

багнути – бажати.

басамани – струпи.

братанич – син брата.

виладувати – вивантажити.

віно – плата за наречену в деяких давньоруських племенах.

впудитися – злякатися.

враз – разом.

гайовий – лісник.

гейби, гей – ніби.

гербата – чай.

глядати – шукати.

гойкати – кликати.

ґазда, ґаздик – господар.

ґаздиня – господиня.

ґандж – вада, недолік.

ґвер – карабін.

дик – дикий кабан.

димник – отвір у стелі для виходу диму в давніх курних хатах.

дзиґарок – годинник.

долі – додолу, вниз.

доліниць – вниз лицем.

єгомосць – священик.

жеби – щоб, щоби.

жмакати – прати.

залатвити – вирішити.

збадати – обстежити.

здибати – зустріти.

здрулити – скинути, звалити.

злапати – зловити.

змудрувати – тут: обдурити.

іно – тільки.

кавалок – шматок.

ковбиця – відпиляний шматок колоди, на якому рубають дрова.

козяки – кінський гній.

колиба – лісорубська хатина.

колопні – коноплі.

коль – коли, якщо.

креденс – шафа з посудом.

куфер – скриня.

лах – стара зношена одежина.

ми – мені.

мундур – однострій, уніформа.

нараз – раптом.

нарозумитися – набратися розуму.

натще – не ївши.

невільно – не можна.

нездалий – негодящий.

нич – нічого.

парастас – панахида.

пасерб – у сім’ї чоловіків син.

пастушка – тут: пасіння худоби.

патик – поліно, шматок дерева.

паця – порося.

переверла – перекинула.

писок – рот, морда.

піднайти – спокусити (жінку).

планетник – ворожбит-ясновидець.

плат – хустка.

плахта – тут: рядно.

пляц – місце.

побивати – покривати дах ґонтою.

повісмо – прядиво.

поїмати – зловити.

поклад – тут: палуба корабля.

покрадьки – крадькома.

покушати – покуштувати.

полакомитися, злакомити – тут: спокуситися.

половиця – половина.

полівити – поступитися, пом’якшити свою позицію.

попригуртовувати – поприв’язувати.

посмотрити – помацати.

постарати – придбати, набути.

потягатим – бути спроможним.

похва – піхви (для шаблі тощо).

прало – кам’яна плита при березі річки, на якій жінки прали білизну.

привій – ремінь або шнурок для прив’язування чогось.

приректи – поклястися.

прияти – прийняти.

пудлові сани – мальовані закриті сани.

пулярус – гаманець.

ріска – гілляка.

ріща – обрубане з дерева велике гілля.

ропцак, рупцак, рупцачина – рюкзак, заплічний мішок.

рубаття, рубатки – дрантя.

сирохман – бідняк, бідолаха.

сірки – сірники.

скусити – спокусити.

спацир – пішохідна прогулянка.

спацирувати – прогулюватися пішки.

сподні – штани.

страховіття – страховисько.

стрик – дядько, брат дядька.

сулятися – кидатися.

тайстринка – торбинка.

твар – тут: лице.

тлумити – товкти, душити.

товчка – ступа.

трачина – тирса при розпилюванні дерева.

трафити – потрапити.

троцька пила – пила для пиляння дощок.

труйка – отрута.

ту, туй – тут.

тучний – гладкий, вгодований.

файно, файний – гарно, гарний.

фільварок – панське господарство з будівлями, худобою й полями.

фіякр – візок для перевезення пасажирів у містах.

фоса – шанець.

фризієрня – перукарня.

фузія – рушниця.

фурдіти – гудіти.

хижа – хата.

хіба – тут: лише, тільки.

чемний – тут: чесний, порядний, добрий.

шандар – жандарм.

шлякувати – лаяти.