Текст книги "Чарівна брама"

Автор книги: Наталія Лапікура

Соавторы: Валерій Лапікура
сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 10 страниц)

Розділ одинадцятий

Корогод – майже те ж саме, що й хоровод. Але вимагає чіткого дотримання порядку ведення танцю і виконання певних пісень. Тобто це не просто танець, а колективне ворожіння, скажімо, на врожай чи ще на якусь добру справу. Між іншим, у старовинному місті Чорнобилі головна вулиця звалася Корогодська (поки її офіційно не перейменували на Радянську).

Куць – маленьке чортенятко, яке робить такі ж маленькі, як і саме, капості. Невиправний бешкетник. Кажуть, саме за це його не раз виганяли з чортячої школи. Живе серед людей. Якщо не можете знайти якусь річ, скажіть: «Куцю, Куцю, погрався – й віддай!» – обов'язково знайдеться. Якщо ви чули по телевізору дуже вчене слово «полтерґейст», так це насправді витівки чортенятка Куця.

Підкурювання – це не вигадка авторів, а прийом древньої медицини. Цьому нас навчила стара чорнобильська знахарка ще років з 50 тому. Відкриту (саме відкриту!) запалену рану дуже добре гоїть дим від джгутика, скрученого з льняної або бавовняної (але без жодної синтетики!) чистої ганчірочки. Звичайно, нині для того існує багато ліків, але що будеш робити, якщо найближча аптека виявиться кілометрів за 200? Так ото ж…

Розділ дванадцятий

Відтоптав рясту – казали про людину, життя якої підійшло до кінця. Пішло від дитячої пісеньки-веснянки: «Топчу-топчу ряст, ряст, Бог здоров'я дасть, дасть – того року діждати та й іще потоптати».

Коваль – він до нашого словничка втрапив не випадково. Наші предки дуже поважали ковалів і вірили, що вони теж знаються на добрій ворожбі, аби все, що вони кували, слугувало людям якомога довше. Існує чимало переказів про конфлікти між ковалями і нечистою силою. Найвідоміший описаний М. Гоголем у повісті «Ніч перед Різдвом».

Рибальська каша – щоб ви знали, отак вона й готується. Її можна зварити й на багатті, а насамкінець додати ще й вареної риби, обібраної з кісток. Дуже смачно.

Соломаха – козацька каша з гречаного тіста, їсться з товченим часником.

Розділ чотирнадцятий

Чумаки – не одну сотню років возили з Криму по всій Україні і далі в Європу сіль та рибу. Їхні отамани – ватаги – зналися на характерництві, що допомагало чумацьким валкам уникати небезпеки в дорозі.

Чумацький Шлях – смуга з міріадів зірок, що перетинає нічне небо. Слугувала основним орієнтиром для чумаків у нічні години. Вдень орієнтувалися по сонцю. З чумаками пов'язані українські назви ще двох сузір'їв: Великого Воза та Малого Воза.

Розділ п'ятнадцятий

Капище – священне місце, де наші далекі предки до прийняття християнства молилися своїм богам. Найчастіше – Перуну. Розташовувалися капища у місцях з надзвичайно сильною енергетикою. На жаль, понад 1000 років тому, одразу після хрещення Київської Русі, всі капища поруйнували. А головну подобу Перуна, яка стояла в Києві, скинули в Дніпро. Люди йшли берегом, гукали: «Видибай, Боже!» В тому місці, де він прибився до берега, потім побудували Видубицький монастир. Цікаво, що головний храм у ньому названий на честь Юри-Змієборця.

Розділ шістнадцятий

Ратовище – тупий кінець списа.

Мамуни – свита карпатського царя лісів Чугайстра. Є мамуни чоловічої статі, а є й жінки. Це красиві лісові люди, які переважно супроводжують свого царя. Не люблять, коли люди шкодять лісам, у яких вони живуть.

Ластівчин колодязь – наші предки вірили, що ластівки літають у вирій не по небу, а попід землею, де існує ластівчин світ – широкі й зручні підземні ходи від України до теплих земель. У цей світ пташки втрапляють через ластівчині колодязі, які зовні нічим не відрізняються від звичайних. Характерники не лише знали про ластівчин світ, а й часто користувалися цими підземними ходами, аби безпечно дістатися, куди треба.

Чорний Ідол – якщо захочете знати, який він, перегорніть журнали про комп'ютерні ігри, зберіть докупи найстрашніших монстрів, ґоблінів, ґолемів, ґремлінів, гаруд, маруд, гідр, василісків, химер, гарпій, джинів, циклопів, іфритів, меґер і драконів, а згори ще й Вія покладіть – Чорний Ідол буде ще страшніший!

Не лише письменники-фантасти, а й чимало вчених вірять, що крім того світу, в якому ми всі живемо, існують інші світи. В чомусь вони не відрізняються від нашого. А в чомусь… ну інші, та й годі. Часом вони перетинаються з нашим, реальним світом, і тоді діється щось неймовірне. На рівному місці чи в чистому морі, небі зникають поїзди, кораблі з пасажирами та екіпажем, літаки і звичайнісінькі перехожі. Дехто з них за деякий час повертається і розповідає дивовижні історії, яким лише в останні роки почала давати віру наука.

У повісті-фентезі подружжя письменників Валерія та Наталії Лапікурів якраз і йдеться про карколомні пригоди сучасного українського хлопця-підлітка, котрого затягло в один із таких віртуально-паралельних світів.

Ця книга не лише для шанувальників фентезі, а й для всіх, хто вірить, що у нашому, не завжди зручному для життя сьогоденні можна знайти не те що двері, а навіть браму до Чарівної України.