Текст книги "Фабрика Абсолюту"
Автор книги: Карел Чапек
сообщить о нарушении
Текущая страница: 8 (всего у книги 10 страниц)
РОЗДІЛ XXI. Телеграма
В горах іде сніг. Падає великими, тихими пластівцями вже цілу ніч, нападало на півметра, а воно валить і валить. Тиша лягає на ліси. Тільки вряди-годи трісне гілка під вагою снігу, але й той тріск не може пробитись дуже далеко в загуслій від снігу тиші.
Потім прихопив мороз, і з прусського боку налетів крижаний вітер. М’якенькі пластівці змінилися колючими крупами, що б’ють прямо в обличчя. Вітер здіймає вже випалий сніг, і він кружляє в повітрі гострими голочками. З дерев зриває білі пелехи, що швидко летять над землею, вихряться й злітають до темних хмар. Кушпелить від землі до неба.
В густому лісі рипить і скрегоче гілля; з важким тріском падає дерево, ламаючи молодняк, але ці різкі звуки немовби розмітає, розвіює свистюче, гудюче, різуче, уривчасте виття й скигління вітру. Коли воно на мить стихає, чути, як вищить під ногами мерзлий сніг – ніби товчене скло.
Над Шпіндельмюле пробирається посланець із телеграфної контори. Йти глибоким снігом страшенно важко. Посланець насунув шапку на вуха, ще й запнувся поверх неї червоною хусткою; на ньому вовняні рукавиці, шия замотана барвистим шарфом, і все ж йому холодно. Ну, дарма, думає він, години за півтори якось доберуся до Ведмежого долу, а спускатися вниз – позичу санчата. І надало ж когось посилати телеграму в таку негоду!
Біля Дівочої кладки посланця підхопив вихор і аж закрутив ним. Він задубілими руками вхопився за стовп із табличкою для туристів. “Матінко пресвята, – сказав сам до себе, – невже воно ніколи не вщухне?!” Навпроти нього на відкритому місці котилася ціла хмара снігу; ближче, ближче, вже ось-ось, і тепер треба затамувати дух... Тисячі голочок колють в обличчя, лізуть за комір, десь у штанях дірка, бо сніг проникає аж до тіла. Одежа замерзла, а тіло під нею мокре. Хмара пролетіла, і посланець уже ладен вернутись на пошту. “Інженер Марек, – повторює він собі адресу, – це хтось не тутешній; але телеграма негайна, хтозна про що там у ній сповіщається, може, вдома яке нещастя...”
Ось вітер трохи притих, і посланець побрався через Дівочу кладку й понад потоком на гору. Сніг рипів під важкими чобітьми; холод проймав до кісток. Вітер завив знову, цілі купи снігу падають з дерев, ось одна така купа звалилась посланцеві прямо на голову й за комір; по спині біжить цівочка крижаної води. Але найгірше те, що ноги з’їжджають назад у сипкому снігу, а дорога все крутіша й крутіша. І раптом знову зірвався сніговий ураган.
Сніг летів згори білою стіною. Не встиг посланець відвернутись, як його вдарило прямо в обличчя, і він аж зігнувся, насилу хапаючи ротом повітря. Ступив уперед – і впав; сів на сніг спиною до вітру, але раптом злякався, що його може засипати. Підвівся, спробував видертись вище; але знову послизнувся й упав на обидві руки; підвівся, з’їхав на кілька метрів униз. Ухопився за дерево, насилу відсапався. “Грім його побий, – сказав сам до себе, – треба ж таки якось видертись нагору!” Йому пощастило ступити кілька крюків, але він знов упав і з’їхав униз на череві. Поліз рачки; рукавиці промокли, сніг набивався за камаші, але вгору, вгору! Тільки не зоставатись на місці! По обличчю в нього стікав розталий сніг і піт; він нічого не бачив крізь снігову завію, йому здалося, що він збився з дороги; голосно плачучи, він усе дерся на гору. Але в довгій одежині важко лізти рачки; він звівся на ноги, борючись із вітром, рушив далі. Півкроку вперед – і з’їхав на два кроки назад; ще трохи пройшов, але послизнувся і, зарившись обличчям у колючий сніг, знову посунувся вниз. А підвівшись, виявив, що загубив ціпок.
Тим часом через гори летять снігові хмари, зачіпаються за скелі, свистять, завивають, закручуються у вихори. Посланець аж хлипає від страху та натуги, спиняється, ще крок, спинитись, відвернутись, перевести дух, і знову крок, господи боже! Ось він ухопився за дерево. Котра ж воно година? Видобув з жилетної кишеньки свою “цибульку” в жовтому прозорому футлярчику: його зразу заліпило снігом. Здається, вже смеркає. Вернутись? Але ж він, певно, вже на горі!
Поривчастий вітер змінився безупинною хвищею. Хмари сунуть прямо по узбіччю гори, темна сіра імла, повна колючих сніжинок. Сніг летить поземно, прямо в обличчя, заліплює очі, ніс, рот; мокрими, задубілими пальцями доводиться вибирати його, напіврозталий, з вух і очних западин. Посланець спереду весь обріс п’ятисантиметровим шаром снігу; сірячина ледве гнеться, зробилась тверда й важка, як дощана. На підошвах теж за кожним кроком усе товще налипає сніг. А в лісі вже темніє. Ненечко, таж іще тільки друга година дня!
Нараз усе вкрила якась жовто-зелена імла, а сніг сипонув наче з мішка. Пластівці завбільшки з долоню, мокрі й важкі, летять і вихряться так густо, що вже не розрізниш, де земля, а де повітря. Не видно й на крок уперед; вдихаєш сніг, бредеш у звихреній завії, що сягає вище голови, посуваєшся вперед наосліп, ніби прориваючи собі хід у снігу. Єдине прагнення – йти вперед. Єдине бажання – дихати не снігом. Уже не можна витягати ноги зі снігу; плутанишся в заметі, що сягає вище колін, і сліди за тобою враз щезають.
А тим часом десь у містах, там, унизу, падають ріденькі сніжинки й розтають у чорне болото. В крамницях засвічують світло, кав’ярні світяться, люди сидять під лампочками й бурчать, що день такий похмурий, темний. По всьому великому місту висипає безліч вогників, і водяне болото іскриться від них.
Один-єдиний вогник блищить на заметеній снігом полонині. Насилу пробивається крізь метелицю, блимає, погасає і знов проблискує: він є, він живий! На “Колибі” у Ведмежому долі світиться.
Була вже п’ята година й зовсім стемніло, коли перед “Колибою” спинилося щось безформне. Те “щось” розгорнуло товсті білі крила й почало бити ними об себе, струшуючи десятисантиметрові пласти снігу. З-під снігу показалася кирея, під киреєю дві ноги, і ті ноги били об кам’яний поріг, а з них спадали купи снігу. То був поштар із Шпіндельмюле.
Він увійшов до будинку й побачив худорлявого чоловіка, що сидів за столом. Хотів привітатись, але не зміг видобути з себе голосу. Тільки засичало, як ото коли випускають пару.
Худорлявий пан підвівся.
– Чоловіче добрий, куди це вас чорти понесли в таку хуртовину! Адже ви могли життя позбутися, хай йому біс!
Поштар кивнув головою й щось прохрипів.
– Де ваша голова! – невгавав худорлявий пан. – Дівчино, принесіть йому чаю! Ну, дядьку, куди це ви йшли? На Мартінову колибу?
Поштар покрутив головою і відкрив шкіряну торбу. Вона була повна снігу. Телеграма, яку він вийняв з торби, так замерзла, що аж хрускотіла.
– Х-х-хі-х-харек? – прохрипів він.
– Що? – перепитав худорлявий.
– Чи... тут... інженер Марек? – по складах видушив з себе поштар, докірливо дивлячись на нього.
– Це я! – вигукнув худорлявий пан. – Ви щось принесли для мене? Давайте швидше!
Інженер Марек розгорнув телеграму. Там стояло:
ТВОЇ ПРИПУЩЕННЯ ПІДТВЕРДИЛИСЬ КРПК БОНДІ
І все.
РОЗДІЛ XXII. Старий патріот
У празькій редакції “Лідових новін” робота йшла повним ходом. Телеграфіст кричав у телефон, несамовито лаючись із панночкою на телефонній станції. Клацали ножиці, стукотіла друкарська машинка, а пан Циріл Кевал сидів на столі й теліпав ногами.
– На Вацлавській слухають проповідь, – півголосом сказав він. – Якийсь комуніст там закликає до добровільної бідності. Підбурює людей, щоб були як лілеї польові. Борода в нього отакенна, аж до пояса. Просто страхіття, скільки тепер розвелося бороданів. Кожен – наче апостол.
– Угу, – відповів старий пан Рейзек[62]62
Рейзек Ярослав – колега К. Чапека по газеті “Лідове новіни”.
[Закрыть], щось шукаючи в матеріалах ЧТА.
– І чого ті бороди так ростуть? – дивувався пан Кевал. – Слухайте, Рейзек, я гадаю, що й на це впливає Абсолют. Їй-богу, Рейзек, я боюся, що й у мене така виросте. Уявіть собі – до пояса!
– Угу, – задумливо мовив Рейзек.
– Сьогодні на Гавлічковому майдані богослужіння “Вільної мислі”. А на Тиловому творить чудеса патер Новачек. Ось побачите, знов буча вийде. Учора цей Новачек зцілив паралізованого зроду. Потім була процесія, і той паралітик налупцював одного єврея. Зламав йому троє ребер, чи що. Бо той єврей був сіоніст.
– Угу, – зауважив пан Рейзек, викреслюючи щось.
– Сьогодні напевне буде велика буча, – провадив Циріл Кевал. – Прогресисти влаштовують мітинг на Старомеському майдані. Знов витягли на світ божий гасло “Далі від Риму!” А патер Новачек організує “маккавеїстів”[63]63
“Маккавеїсти” – послідовники Іуди Маккавея – прибічники іудаїзму.
[Закрыть] – розумієте, таку озброєну католицьку гвардію. Ось побачите, яка комедія буде! Архієпископ заборонив Новачекові робити чудеса, але той попик немов з цепу зірвався: вже й мертвих воскрешає.
– Угу, – зауважив пан Рейзек, викреслюючи далі.
– Мені мама писали, – притишеним голосом оповідав Циріл Кевал, – що в нас, у Моравії цебто, в Густопечі та в околиці, страшенно озлилися на чехів. Що вони, мовляв, безбожники, гельветські барани, ідоловірці, що вони нових богів собі придумали і ще бозна-що. Лісничого застрелили, бо він був родом з Чехії. Я вам кажу, Рейзек, усюди аж клекоче.
– Угу, – погодився Рейзек.
– їв синагозі теж побилися, – додав пан Кевал. – Сіоністи дали добрячого чосу тим, що вірять у Ваала. Було й троє вбитих! А ви знаєте, що сьогодні в празькому гарнізоні оголошено бойову готовність? Але тим часом вршовицькі казарми послали ультиматум до чернинських казарм, щоб там визнали вршовицькі догмати про три ступені спасіння. А як вони не погодяться, хай виходять битися на Сандберк. І дейвицькі артилеристи пішли роззброювати чернинські казарми. Там забарикадувалися, солдати виставили у вікна кулемети й оголосили війну. Їх облягає сьомий драгунський, охорона Граду і чотири легкі батареї. Кажуть, що, як мине шість годин, відкриють вогонь. Рейзек, як весело тепер жити на світі!
– Угу, – сказав пан Рейзек.
– Нуг а в університеті, – потиху провадив пан Кевал, – сьогодні природознавчий факультет побився з історичним. Бачте, природознавці заперечують явлення, вони ніби пантеїсти. Заводії там професори, сам декан Радл[64]64
Радл Емануел (1873-1942) – професор Карлового університету, філософ-ідеаліст, підпорядковував філософію релігії.
[Закрыть] ніс прапор. Історики захопили університетську бібліотеку в Клементінумі й боронилися відчайдушно – найбільше книжками. Декана Радла влучили в голову Веленовським[65]65
Веленовський Йозеф (1858-1949) – відомий чеський ботанік, згодом прибічник спіритуалізму та ідеалістичної концепції “космічного психізму”, автор двотомної праці “Філософія природи” (1921-1922), яка вийшла друком під час роботи К. Чапека над романом “Фабрика Абсолюту”.
[Закрыть], і він віддав богу душу. Очевидно, струс мозку. А ректора Арне Новака[66]66
Арне Новак (1880-1939) – консервативний чеський літературознавець і критик, на час створення роману К. Чапека професор університету в м. Брно.
[Закрыть] тяжко поранено якимсь томом “Винаходів і поступу”. Під кінець історики засипали нападників “Збіркою творів” Яна Врби[67]67
Ян Врба (1869-1961) – консервативний чеський письменник, який багато друкувався.
[Закрыть]. Тепер там працюють сапери, вже відкопали сім трупів, у тому числі трьох доцентів. Я гадаю, що засипаних не більш як тридцять душ.
– Угу, – озвався пан Рейзек.
– А “Спарта”, – торохтів Кевал у тихому натхненні, – а “Спарта” оголосила єдиним богом давньогрецького Зевса, тоді як “Славія” стоїть за Сватовіта. В неділю на Летні буде матч між обома богами. Обидва клуби озброяться, крім бутсів, ще й ручними гранатами. “Славія”, кажуть, має кулемети, а “Спарта” – одну стодвадцятиміліметрову гармату. За квитками люди просто б’ються, вболівальники обох клубів озброюються. Ото буде веремія, Рейзек! Я гадаю, що виграє Зевс.
– Угу, – сказав Рейзек, – але, може, ви б переглянули листи?
– Ну, гаразд, – зласкавився Циріл Кевал. – Ви знаєте, до бога теж можна звикнути. А що нового в ЧТА?
– Нічого надзвичайного, – буркнув пан Рейзек. – Криваві демонстрації в Римі. В Ольстері теж колотнеча – самі знаєте, ірландські католики. Сент-Кілда все спростовує. В Польщі погроми. У Франції релігійний розкол, там знову з’явились вальденси, а в Мюнстері – анабаптисти. В Болоньї обрали антипапу – якогось патера Мартіна з “босоногих братів”. І таке інше. Місцевого нічого. То ви переглянете кореспонденцію, га?
Циріл Кевал замовк і заходився переглядати останню пошту. Там було кількасот листів. Він перечитав з півдесятка і вже знудився.
– Слухайте, Рейзек, – сказав він незабаром, – тут же все на один копил. Ось, наприклад, таке: “З Хрудіма. Шановна редакціє! Як давній передплатник Вашої шановної газети... напевне, Ваших читачів і всю громадськість, яку баламутять безплідні суперечки...” Тут, – додав пан Кевал, – він забув написати “зацікавить”, “...велике чудо, яке сотворив тутешній парафіяльний священик отець Закоупіл”. І так далі. В Їчині – офіціант кооперативної їдальні, а в Бенешові – завідувач школи. В Хотеборжі – навіть власниця тютюнової крамнички, вдова їракова. Невже оце все треба перечитувати?
На хвилинку запала працьовита тиша.
– Хай йому біс, Рейзек, – знову озвався Кевал, – слухайте, ну що придумати таке сенсаційне? Щось би таке унікальне, чого в жодній газеті не буде, крім нашої. Що десь щось сталося природним шляхом без чуда. Але я гадаю – ніхто б нам не повірив.
Знову хвилина тиші.
– Рейзек, – жалібно промовив Кевал, – я не можу придумати нічого природного. Як подумаєш, то, власне, все на світі чудесне! Все, що є на світі, – це якась магія!
Несподівано ввійшов головний редактор.
– Хто робив виписки з “Трибуни” ? Ось тут у ній таке повідомлення, а в нас його не було.
– Яке повідомлення? – спитав пан Рейзек.
– У рубриці “Економіка”. Американський консорціум скупив тихоокеанські острови і здає їх в оренду. За такий собі невеличкий кораловий атол п’ятдесят тисяч доларів на рік. Великий попит і на Європейському континенті. Акції вже піднялися до двох тисяч семисот доларів. Г. X. Бонді теж уклав сто двадцять мільйонів. А наша газета проґавила! – гнівно вигукнув редактор і вийшов, грюкнувши дверима.
– Рейзек, – озвався Кевал, – ось цікавий лист: “Шановна редакціє! Вибачте, що я, старий патріот, свідок лихих часів гноблення й похмурих днів рабства, підношу свій сумний голос, просячи вас, щоб ви бистрим пером своїм зволили розкрити перед усім народом чеським турботу, тривогу й тугу всіх нас, старих патріотів...” – і так далі. А ось: “...Я бачу, як у нашому старому, славному народі брат повстає на брата: незліченні партії, секти та церкви, мов хижі вовки, злобно душать і пожирають одна одну”. Мабуть, якийсь дідуган, почерк такий старечий, видно, рука труситься... “А тим часом одвічний ворог чигає на нас, яко лев рикущий, волаючи до народу нашого германське гасло: “Далі від Риму!” – і його підтримують псевдопатріоти, для них партійні інтереси стоять вище за непохитну єдність нації. І ми з великим смутком бачимо, як наближаються нові Ліпани[68]68
Нові Ліпани – мається на увазі бій 1434 р. під Ліпанами між таборитами (ліве крило гуситів) і чашниками (права течія в гуситському русі). Поразка таборитів у цій битві сприяла зміцненню феодального ладу й католицизму.
[Закрыть], де чехи в битві проти чехів, під личиною якихось благочестивих гасел, укриють трупом своїм криваве бойовище. І леле – справдяться слова Святого письма про царство, в собі розділене. І будуть списи тріщати, і будуть мечі бряжчати, як кажуть наші славні, істинні, героїчні рукописи[69]69
Героїчні рукописи – маються на увазі так звані Краледворський і Зеленогорський рукописи, імітація давніх епічних сказань та ліричних пісень. Вони були створені В. Ганкою в 1817-1818 рр. і видані за оригінальні давньочеські пам’ятки. Легендарна чеська княжна – віщунка Лібуше, оспівана в цих сказаннях, пророкувала, зокрема, міжусобиці чеському народові.
[Закрыть].
– Годі вам, – сказав пан Рейзек.
– Зачекайте, ось що він пише про гіпертрофію партій та церков. Це, мовляв, спадкова хвороба чехів. “Щодо цього не може бути ніяких сумнівів, як казав колись доктор Крамарж[70]70
Крамарж Карел (1860-1937) – чеський фабрикант і реакційний політичний діяч, лідер буржуазної національно-демократичної партії, прем’єр-міністр чехословацького уряду в 1918-1919 рр., в 1920-1931 рр. – депутат парламенту.
[Закрыть]. А тому заклинаємо вас, щоб ви в цю останню годину, коли з усіх боків загрожує велика й страшна небезпека, закликали націю нашу згуртуватись у всенародну єдність для захисту вітчизни. А коли тій єдності потрібно церковного злучника, то не будьмо ні протестантами, ні католиками, ні моністами, ні якимись там абстинентами, а приймімо єдино слов’янську, міцну й братерську віру православну, яка злютує нас у велику слов’янську родину і здобуде нам у ці буремні часи захист могутнього слов’янського монарха. А тих, хто не приєднається одностайно й добровільно до цієї славної всеслов’янської ідеї, треба примусити авторитетом державної влади, та й будь-яким натиском, дозволеним за цих надзвичайних обставин, щоб вони відкинули свої групові та сектярські інтереси на користь всенародної єдності”. І так далі, а підписано – “Старий патріот”. Що ви на це скажете?
– Нічого, – відповів пан Рейзек.
– А по-моєму, в цьому щось є... – почав був пан Кевал, та ввійшов телефоніст і сказав:
– Телефонограма з Мюнхена. Вчора в Німеччині вибухла якась громадянська чи релігійна війна. Чи варто це давати в газеті?
РОЗДІЛ XXIII. Аугсбурзька зав’язка
До одинадцятої години вечора в редакцію “Лідових новін” надійшли такі повідомлення:
“ЧТА. З Мюнхена, 12 ц. м. Як повідомляє ТАВ, учора в Аугсбурзі відбулися криваві демонстрації. Сімдесят протестантів забито. Демонстрації тривають”.
“ЧТА. З Берліна, 12 ц. м. Офіційно повідомлено, що число забитих і поранених в Аугсбурзі не перевищує дванадцяти. Поліція підтримує спокій”.
“Спец. кор. З Лугано, 12 ц. м. За надійними джерелами, число жертв у Аугсбурзі вже перевищило п’ять тисяч. Залізничний рух у північному напрямку припинено. Баварський кабінет міністрів засідає без перерви. Німецький кайзер покинув полювання і повертається до Берліна”.
“ЧТА. Рейтер, 12 ц. м. Сьогодні о 3 год. ранку баварський уряд оголосив Пруссії священну війну”.
Через день Циріл Кевал був уже в Баварії, і з його більш-менш вірогідних репортажів ми цитуємо дальші рядки:
“На аугсбурзькій олівцевій фабриці Шеллера вже 10 ц. м. о 18 год. вечора робітники-католики налупцювали майстра-протестанта, засперечавшися з ним щодо культу діви Марії. Вночі було спокійно, але другого дня о 10 год. ранку робітники-католики покинули роботу на всіх фабриках, нестямно вимагаючи звільнення всіх протестантів з роботи. Фабриканта Шеллера вбито, двох директорів застрелено” Духівництво силоміць примусили нести дароносицю на чолі процесії. Архієпископа доктора Ленца, що вийшов умовляти маніфестантів, кинули в річку Лех. Проводирі соціал-демократів пробували звертатись до натовпу, але мусили сховатись у синагозі. О 15 год. синагогу підірвано динамітом. Поки натовп громив єврейські та протестантські крамниці, лунала стрілянина, займалися численні пожежі, міська рада переважною більшістю голосів постановила визнати непорочне зачаття діви Марії й випустила полум’яну відозву до всіх католицьких народів, щоб ті взялись за мечі й стали на захист святої католицької віри. У відповідь на це повідомлення відбулись різні заворушення і в інших містах Баварії. В Мюнхені о 8 год. вечора народний мітинг з палким ентузіазмом прийняв резолюцію про відокремлення південних земель від Німецької Федеративної імперії. Мюнхенський уряд телеграфував до Берліна, що бере на себе всю відповідальність. Рейхсканцлер доктор Вурм негайно поїхав до військового міністра; і той послав до Баварії 10 000 багнетів з саксонських і надрейнських гарнізонів. О 1 год. ночі ці військові ешелони на .баварському кордоні були спущені з рейок; поранених розстрілювали з кулеметів. О 3 год. ранку мюнхенський уряд за домовленістю з альпійськими землями постановив оголосити лютеранам священну війну”.
“...Здається, в Берліні не втрачають надії на мирне врегулювання всього конфлікту. І досі триває промова кайзера в рейхстагу; кайзер заявив, що він не знає ні католиків, ні протестантів, а знає тільки німців. Північнонімецькі війська нібито зосереджуються на лінії Ерфурт-Гота-Кассель; католицька армія наступає в напрямі Цвіккау й Рудольштадта, натрапляючи тільки на опір цивільного населення. Місто Грейц спалене, жителі повбивані або забрані в рабство. Чутки про великий бій поки що не підтвердилися. Втікачі з Байрейта розповідають, що на півночі чутно гуркіт важких гармат. Вокзал у Магдебурзі нібито зруйнований бомбами з баварських літаків. Веймар горить”.
“...Тут, у Мюнхені, панує неймовірний ентузіазм. У всіх школах працюють призовні комісії, юрби добровольців уже двадцять годин чекають на вулиці. На ратуші висять голови дванадцяти протестантських пасторів. Католицьке духівництво мусить день і ніч правити меси в переповнених храмах; депутат патер Гросгубер помер від утоми перед вівтарем. Євреї, моністи, абстиненти та інші інаковірці забарикадувалися по своїх оселях. Банкіра Розенгейма, старшину єврейської релігійної громади, сьогодні вранці прилюдно спалили.
Голландський і датський посли зажадали, щоб їм видали їхні паспорти. Американський представник подав протест проти порушення миру, а італійський уряд запевнив Баварію в особливо прихильному нейтралітеті.
По вулицях ходять юрби новобранців, носять прапори з білим хрестом на червоному тлі й виголошують: “Бог так хоче!” Дами плавом пливуть вступати в сестри-жалібниці, готують лазарети. Магазини здебільшого позачиняні. Біржа теж”.
Це було чотирнадцятого лютого. П’ятнадцятого відбувся великий бій на обох берегах річки Верри; протестантська армія трохи відступила. Того ж дня пролунали перші постріли на бельгійсько-голландському кордоні. Англія оголосила мобілізацію флоту.
16 лютого. Італія дозволила вільний прохід іспанській армії, посланій на допомогу баварцям. Тірольські селяни, озброєні косами, напали на швейцарців-гельветів.
18 лютого. Антипапа Мартін телеграфом благословив баварську армію. Битва під Меммінгеном без певного результату. Росія оголосила війну польським католикам.
19 лютого. Ірландія оголосила війну Англії. В Бруссі об’явився антихаліф і виступив під зеленим прапором пророка. Мобілізація в балканських державах, різанина в Македонії.
23 лютого. Прорвано північнонімецький фронт. Масове повстання в Індії. Оголошено священну війну магометан проти християн.
27 лютого. Грецько-італійська війна, перші бої на албанській території.
3 березня. Японський флот відплив на схід, проти США.
15 березня. Хрестоносці (католики) обложили Берлін. Тим часом у Штеттіні утворено Унію протестантських держав. Німецький кайзер Каспар І узяв на себе верховне командування.
16 березня. Двомільйонна китайська армія посунула через маньчжурський і сибірський кордони. Військо антипапи Мартіна вступило в Рим, папа Урбан утік до Португалії.
18 березня. Іспанія вимагає, щоб лісабонський уряд видав папу Урбана; після відмови автоматично починається іспано-портутальська війна.
26 березня. Південноамериканські держави пред’явили ультиматум Північноамериканському союзу: вимагають скасування сухого закону і заборони свободи віровизнання.
21 березня. Японська армія висадилась у Каліфорнії й Британській Колумбії.
Першого квітня становище в світі було приблизно таке: в Центральній Європі розгорявся великий конфлікт католицтва з протестантством. Протестантська унія відтіснила хрестоносців від Берліна, зайняла Саксонію, окупувала і нейтральну Чехію: комендантом Праги, дивним збігом обставин, був шведський генерал-майор Врангель – можливо, нащадок того відомого генерала часів Тридцятилітньої війни. Зате хрестоносці заволоділи Нідерландами, зруйнувавши греблі й затопивши країну, а також захопили увесь Ганновер і Голштинію аж до Любека, а звідти прорвались у Данію. Билися без пощади. Міста зрівнювали з землею, чоловіків убивали, жінок до п’ятдесяти років ґвалтували; але насамперед розбивали ворожі карбюратори. Очевидці тих небачено кривавих боїв запевняють, що з обох боків у війні брали участь надприродні сили: інколи ніби невидима рука хапала ворожий літак і жбурляла ним об землю, або ловила в повітрі 54-сантиметровий снаряд вагою в тонну і завертала його назад, на свої позиції. Особливо страшне діялося при нищенні карбюраторів; як тільки котрась із армій захоплювала вороже місто, починався невидимий, але запеклий бій довкола місцевих карбюраторів, – часом немовби смерч ламав і розкидав усю будівлю, де стояв атомний казан, так, як ото хтось дмухне в купку пір’я. Цегла, балки, черепиця крутились у шаленому вихорі, а закінчувалося все страхітливим вибухом, що валив будівлі й дерева в околі дванадцяти кілометрів і лишав після себе вирву двохсотметрової глибини. Звичайно, сила вибуху відповідала розмірам підірваного карбюратора.
Випущено отруйні гази смугою триста кілометрів завширшки; вони спалювали навіть рослинність, та оскільки ці повзучі хмари не раз – ізнов ще завдяки стратегічному втручанню надприродних сил – повертались на свої війська, такий ненадійний засіб довелось облишити. Виявилося, що Абсолют атакує, але може боронитися; в боях уживались нечувані доти види зброї (землетруси, циклони, сірчані дощі, потопи, ангели, чума, сарана тощо), тому не лишалось нічого іншого, як зовсім змінити стратегію. Відпали масові атаки, постійні окопи, дротяні загородження, укріплені лінії й точки та всякі такі дурниці; кожен солдат діставав ніж, набої, кілька ручних гранат і виряджався самотужки вбивати солдата, який мав на грудях хрест іншого кольору. Не було вже двох армій, що стоять одна проти одної: просто якась певна територія ставала бойовищем, і по ній розсипались обидві армії та потроху винищували одна одну, поки не з’ясується, кому ж тепер. належить ця земля. Це, правда, страшенно кривавий метод, але кінець кінцем у ньому була своя переконливість.
Така склалась ситуація в Центральній Європі; на початку квітня протестантська армія через Чехію вдерлась до Австрії й Баварії, а католики тим часом захопили Данію й Померанію; Голландія, як уже сказано, зовсім зникла з карти Європи.
В Італії шаленіла громадянська війна між урбанівцями та мартінівцями; а тим часом Сіцілія опинилась у руках грецьких евзонів[71]71
Евзони ( грецьк.) – грецькі гвардійці.
[Закрыть]. Португальці зайняли Астурію й Кастілію, але втратили свою Естремадуру; взагалі війна на півдні була надзвичайно жорстока. Англія провадила бойові дії на ірландській території, а потім у колоніях; на початку квітня вона втримувала вже не тільки прибережну смугу Єгипту. Решту колоній було втрачено, а колоністів винищили тубільці. Турки з допомогою арабських, суданських та перських військ захопили всі Балкани й заволоділи Угорщиною, але в них раптом спалахнули внутрішні чвари між шиїтами й суннітами через якусь тезу четвертого халіфа Алі, очевидно, дуже важливу. Обидві секти від Стамбула до Татр почали переслідувати одна одну з неймовірною запеклістю й жорстокістю, що окошились, на жаль, і на християнах. Отож у цій частині Європи було гірше, ніж будь-де.
Польща зникла, зметена російською армією; тоді російські війська спрямовано проти жовтої навали, що сунула на північ і на захід. В північній Америці тим часом японці висадили десять армійських корпусів.
Як бачите, поки що не було мови про Францію. Бо літописець залишив для неї XXIV розділ.
